«Хрущовки» й атомна бомба
Звісно, мене, як і всіх киян, дратують хронічні літні перебої з водопостачанням. Але не варто вважати, що ця проблема виникає через вроджену схильність комунальних служб до саботажу і перекривання вентилів.
Наш клімат не дозволяє цілорічно ефективно проводити монтаж-демонтаж комунікацій. Тому доводиться в теплий період латати дірки, щоб не мордуватися потім у мінус двадцять…
З більшовицькими пам’ятниками просто: демонтували – і в резервацію. А от із бомбами сповільненої дії, які залишили ці «кумири», справа складніша. Руйнувати комуністи завжди вміли, а от з ефективною економікою ніяк не клеїлося.
Доводилося докладати гіперзусиль до деформування мозку. Сумно визнавати, але в них виходило це по-сатанинськи віртуозно.
Однією з бомб, закладених під наше буття, є… «хрущовки», на які й сьогодні моляться передпід’їздні бабусі як на благодіяння, подароване партією за тяжкі довоєнні, воєнні та повоєнні поневіряння.
Але можна аргументовано довести, що «щастя окремої квартири» – просто один із елементів глобального злочину радянської системи. «Як же так! – заволають бабусі. – Власний куток – злочин? Та після комуналки це був просто рай!».
СРСР, потенційно одна з найбагатших країн світу, примудрявся весь свій не куций вік підтримувати стан житлової неприлаштованості в абсолютної більшості громадян. Не допомагало навіть так зване «ущільнення», яке було не результатом ревініціативи шарікових і швондерів, а просто виконанням «Декрета Совета народных комиссаров о мерах правильного распределения жилищ среди трудящихся от 25.05. 1920 г.».
Кривава диктатура, поєднана з дармовою рабською працею, змогла протягом кількох десятиліть поєднувати безперервну мілітаризацію зі спробами будувати Третій Рим з помпезним розмахом, який викликав заздрість навіть у Третього рейху. До кінця тридцятих років нестримне прагнення до гігантизму і пишного декорування повністю витіснило ідеї і знахідки по-пролетарському голого конструктивізму з архітектурного арсеналу.
Але з середини 50-х років радянське архітектурне обличчя знову радикально й майже миттєво змінилося. Настав період безликої уніфікації і псевдоіндустріалізації будівництва. Традиційно підрахунок часу «хрущовок» розпочинають із появи в листопаді 1955 року постанови «Об устранении излишеств в проектировании и строительстве», яка перетворила будь-яку архітектурну думку в «излишество».
Правда, артпідготовку було проведено ще на Всесоюзній нараді будівельників у грудні 1954 року. Чому така вигідна для пропаганди архітектура сталінського «ампіру» раптом втратила свої позиції раніше, ніж упали монументи вождю? Та й академік Жолтовський, ідеолог цієї течії в зодчестві, був ще живий.
Офіційне пояснення до цього часу незмінне – Радянський Союз дуже постраждав під час війни, народ жив у бараках, партія вимушено, але геніально вирішила проблему масового житла. В цьому поясненні істини приблизно стільки ж, скільки в передових статтях газети «Правда».
СРСР переміг у Другій світовій війні – використання ресурсів переможених, праця демобілізованих і військовополонених дозволили вже за п’ять років досягти довоєнних обсягів виробництва. Навіть враховуючи поправку на брехливість радянської статистики, треба визнати, що в УРСР замість 40 млн кв. м зруйнованих житлових площ до 1955 р. зведено 40,6 кв. м новобудов.
А якщо зробити ще й печальні математичні розрахунки і відкинути квадратні метри для мільйонів українців, які вже не потребували ніякого житла… Логічний висновок: з середини 50-х років люди мали переселятися в хороми, а не в зліплені швидкоруч п’ятиповерхівки.
Захисники масового будівництва тих років можуть заперечити – в інших, навіть розвинутих країнах, теж будували подібне житло. Дійсно, повоєнні міграційні потоки, еміграція (до Франції – з Індокитаю та Алжиру, до Великобританії –з усіх кутків колишньої імперії) змушували уряди будувати соціальне житло. Але це були лише локальні програми, а не примусові загальнонаціональні!
Дивно, але переконливе пояснення глибокої коми архітектури в СРСР я знайшов у брошурі, виданій в 1948 році в Москві. Це був переклад журналістських матеріалів двох американців, спеціалістів з ядерної зброї.
Загальна назва книжечки: «Коли Росія буде мати атомну бомбу?». Заокеанські аналітики, вивчивши це питання, дійшли висновку: «Червоні здатні створити бомбу, але лише в якості пропагандистського заряду, а не реальної зброї. Чому? Економіка СРСР – trishkin kaftan, ядерні боєприпаси і засоби їхньої доставки – річ для неї непідйомна».
Наївні американці, хіба є на світі щось таке, що не здатні зруйнувати більшовики! Вибір пріоритетів зрозумілий – міжконтинентальні ракети й атомні субмарини. Де взяти гроші? Звісно, забрати в народу!
Найпростіше та найефективніше можна економити на масовому будівництві. Навіть напівжитло буде сприйматися після комунальних кухонь як дар Божий. А щоб занадто допитливі громадяни на логарифмічних лінійках не вирахували арифметику грабунку, частку від мілітаристського монстра виділили на фантастично вигідне для агітаторів підкорення космосу.
Дуже шкода, що для формування образу, альтернативного архітектору-розтринькувачу, який без докорів сумління розбазарює народні карбованці, були використані вибірково насмикані й адаптовані для «совка» ідеї видатних архітекторів – австрійця Адольфа Лооса, німця Вальтера Гропіуса, швейцарця Ле Корбюзьє…
Атомна бомба не врятувала СРСР від розпаду, але залишила по собі антиестетичну забудову, яка продовжує продуктами розпаду руйнувати психіку, мораль, культуру. Ні в кого не краятиметься серце, коли зникне остання «хрущовка».
Тільки не треба рівнятися на московське передвиборне «разводилово» зі зносом «хрущоб» і виселенням десь аж під Калугу їхніх мешканців. Людство давно придумало розумні рішення подібних проблем. Тим, хто скористається цим досвідом в Україні, можна буде ставити пам’ятники, і ні в кого не виникне бажання їх зруйнувати…
Олег СМАЛЬ
Фото на головній сторінці: Звичайна київська “хрущовка”. Фото Ганни Смаль
