Талановита молода авторка дуже глибоко та емоційно висвітлила ті моторошні картини окупації рідного міста, які, на жаль, пережили й діти…
У виставі йдеться про те, що світло, щастя і спокій перериваються 24 лютого 2022 року. Ця дата назавжди закарбувалася у памʼяті українців і ніколи більше не буде асоціюватися з чудовим закінченням холодної зими. Лютий перетворюється на «вічний місяць», адже місто, що прийняло перший удар на аеродромі, було звільнене ЗСУ після 38 днів запеклих боїв, поховавши плани ворога захопити Київ.

За цей час усі мрії звичайної дівчинки зі звичайної української сім’ї розбиваються… Окупанти намагаються забрати в неї майбутнє. Головна героїня Надя (зверніть увагу на ім’я – НАДІЯ завжди Є), як і її подруга Мирося (і знову знаково – МироСлава) та інші діти і дорослі, проходять через пекло нелюдських знущань московитів, ґвалтувань, убивств…

«Та чи є щось таке, що не здатна побороти наша країна? Що не здатен побороти наш народ? Хочеш стати учасником «тихого» бунту? Приєднуйся до нашої маленької історії та гордо неси жовту стрічку на своїй руці», – каже Дар’я Гарнага – смілива, талановита дівчинка-підліток, яка зібрала навколо себе красивих, щирих, талановитих однодумців!

Глибина болючої теми, яка майстерно розкрита в деталях, вразила не лише молодь, а й досвідчених і мудрих фахівців. Красиво та професійно обгорнула ідейний задум для втілення на сцені режисерка, акторка, художня керівниця КОКу Світлана Юрченко, яка допомогла юним талантам засяяти одразу феєрично, додавши секретів із акторської майстерності та разом із командою звукорежисерів підкреслила задум молодої творчої команди, тому що, за її словами, «цю виставу від молоді має побачити весь світ, щоб усвідомити всі жахи війни і те, через що проходять українські діти».

«Ми щиро зичимо команді творчих успіхів і розвитку! Ми безмежно пишаємося, що стали свідками народження креативних, сміливих проєктів! Нічого для молоді без молоді – головний принцип плідної взаємодії! «Жовта стрічка» – це про сміливість бути українцем!» (Катерина Павленко, начальниця відділу культури, молоді і спорту Гостомельської селищної ради).

«Емоції… сльози… гіркі спогади… радісні звістки, сила волі… підтримка… супротив московській навалі – все це так майстерно передали юні актори в «Жовтій стрічці» талановитої девʼятикласниці Дарʼї Гарнаги! Які ж талановиті діти і як емоційно відобразили те, що пережили під час окупації у 2022… І таких патріотів московити хотіли поставити на коліна! Не буде цього ніколи, бо ми «маємо в серці те, що не вмирає» –велику любов до України! Вистояли – переможемо! Вітаю студію «Pro (Zori)» з премʼєрою і бажаю творчого натхнення та успіху!» (О. Ходацька, журналістка).

«Дякую авторці сценарію, всім акторам і їхнім наставникам! Це було сильно, правдиво, емоційно!» (Ірина Струпинська, педагогиня).

Сучасне молоде покоління особливе. Вони патріотичні, сміливі, амбітні, з загостреним відчуттям справедливості. Молодь завжди була генератором історичних змін. Тому сьогодні, поки їхні батьки захищають Україну на полі бою, молоді хлопці та дівчата навчаються під звуки сирен, волонтерять, збирають кошти на підтримку армії, купують обладнання, необхідне на полі бою, пишуть такі чудові сценарії про жагу до життя і нашу ідентичність і грають у виставах, демонструючи всьому світу, що ми сильна нація і перемогти нас просто неможливо!

Війна неодмінно закінчиться нашою Перемогою! І, віримо, саме молоді, креативні, амбітні і талановиті стануть архітекторами мирного й щасливого майбутнього. А досвідчені будуть гідним прикладом і підтримкою в реалізації найсміливіших ідей та задумів.

Дорогі юні актори зі студії «Pro (Zori)», мрійте, розвивайтесь, досягайте успіху, несіть у своїх серцях Світло, яке неодмінно подолає темряву! Разом – до Перемоги! Все буде Україна!

Ольга ХОДАЦЬКА,
членкиня Національної спілки журналістів України

Сообщение У Гостомелі відбулася прем’єра дитячої вистави “Жовта стрічка” про окупацію міста появились сначала на Український репортер.

У зверненні зазначається, що вийшли з ладу системи тепловодопостачання та водовідведення, каналізації, пошкоджено вікна і частину інфраструктури будівлі. Це створило серйозні перешкоди для повноцінного функціонування установи та поставило під загрозу подальшу долю цінних книжкових, газетних, журнальних та інших фондів, у яких зібрано видавничі здобутки України за понад столітню історію.

Між тим, фонд Державного архіву друку Книжкової палати, який включений до Переліку об’єктів, що становлять національне надбання, нараховує більше 15 млн одиниць зберігання видавничої продукції.

Книжкова палата – це місце, де формується національна бібліографія та зберігається закарбована у друці інтелектуальна спадщина країни.

Фахівці Книжкової палати України продовжують вживати невідкладних заходів для порятунку архівних видань. Проте цього недостатньо.

Для повноцінного відновлення роботи необхідно провести терміновий ремонт інженерних мереж та відремонтувати пошкоджені приміщення, щоб забезпечити належні умови для збереження фондів і продовження виконання державних функцій. Орієнтовна загальна потреба у коштах становить більше 10 мільйонів гривень.

Керівництво устанеови закликає усіх, хто цінує українську книгу, культуру, друковане слово і дбає про національну пам’ять, підтримати наші зусилля та надати благодійну фінансову допомогу для відновлення стабільного функціонування Книжкової палати.

Сообщение Книжкова палата України намагається врятувати 15 мільйонів друкованих видань появились сначала на Український репортер.

У повідомленні наголошується, що Михайло Мацялко присвятив своє життя українській культурі та пісні, створивши у 1990 році гурт “Соколи” разом із братом Іваном Мацялком та дружиною-співачкою Марією Шалайкевич.

“Світла памʼять про Михайла Мацялка назавжди залишиться у серцях рідних, друзів, колег і всіх шанувальників української музики. Його творчість і вагомий внесок у розвиток національної культури житимуть у поколіннях”, – наголошується в повідомленні.

Пік популярності ансамблю із Дрогобича прийшовся на 90-ті роки. Тоді гурт збирав аншлаги та давав по 40 концертів щорічно у Канаді та США.

В 1999 році колектив встановив рекорд – провівши 9 місяців у всеукраїнському турі.

Раніше, у липні 2007 році помер один із засновників гурту Іван Мацялко.

Сообщение Відійшов у вічність засновник гурту “Соколи” Михайло Мацялко появились сначала на Український репортер.

Квітка Цісик (1953 – 1998) народилася у Нью-Йорку в родині українських емігрантів, які виїхали зі Львова у 1944 році. Батько Квітки був відомим музикантом, тож обидві його доньки (у Квітки була старша сестра Марія) успадкували любов до музики. З дитинства Квітка навчалася грі на скрипці, гарно співала. В 1974 році закінчила консерваторію в Нью-Йорку.

Під час навчання взяла собі псевдонім Кейсі від ініціалів К.С. Кейсі виконувала джинґли, була бек-вокалісткою у Боба Джеймса, Роберта Флека, Майкла Джексона та інших американських виконавців.

У 1977 р. вона зіграла епізодичну роль у комедійній мелодрамі «Ти світло мого життя» та виконала всі пісні головної героїні в ньому. Фільм отримав премії «Оскар» і «Золотий глобус» у категорії «Найкраща пісня до фільму», а також був номінований на нагороду «Греммі» у категорії «Пісня року» за головну пісню, виконану українкою. Проте про участь Квітки Цісик у записі пісень для фільму було “забуто” через її конфлікт з режисером.

10 років Квітка Цісик була “голосом” автомобільної компанії Ford. Крім того, озвучувала рекламу інших великих корпорацій Америки.

Однак ми її знаємо та цінуємо насамперед за її записи українських пісень, які у її виконанні отримали нове життя. Мелодика української пісні, чудова американська якість оранжування і майстерність виконавиці, щирість і любов, з якими Квітка співала кожну з них, а також її акцент зробили ці пісні неповторними і незабутніми. З допомогою своєї родини вона записала два україномовних альбоми: «Пісні України» (1980) та «Два кольори» (1989). Після поїздки на батьківщину у 1983 р. в її репертуарі з’явилися пісні Володимира Івасюка.

Протягом семи років Квітка боролася із раком, який забрав також життя її матері та сестри. 29 березня 1998 року вона відішла у засвіти, не доживши п’яти днів до свого 45-річчя.

Сообщение 28 років без легендарної американської співачки українського походження Квітки Цісик появились сначала на Український репортер.

Володимир Івасюк – це один із творців української естрадної поп-музики. Він прожив досить коротке життя – лише 30 років, проте встиг написати аж сто сім пісень, п’ятдесят три інструментальні твори.

Першу пісню Володимир склав у 15 років на вірш свого батька «Колискова».

Івасюк – професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Мав талант до живопису. Його “Червона рута” була визнана найкращою піснею 1971 року, а “Водограй” – 1972 року.

“Червона рута”
Вперше зазвучала 1 січня 1971 року. Саме ця пісня стала однією з найбільш популярних українських пісень у світі, “облетіла весь світ і стала супер-хітом останніх сорока років”.

“Водограй”
Написав композицію Івасюк в 1970 році. У виконанні Назарія Яремчука і Мирослави Єжеленко “Водограй” став найкращою піснею СРСР на конкурсі “Пісня-72”.

“Я піду в далекі гори”
Цю пісню Івасюк написав 1968 року, будучи студентом Чернівецького медичного інституту. У різний час пісню виконували Василь Зінкевич, група “Плач Єремії”, Русичі, Марія Яремчук “Квітка Цісик” та інші.

24 квітня 1979 року композиторові зателефонували і він пішов з дому, більше не повернувся. 18 травня митця знайшли мертвим у лісі під Львовом, на території військової частини. Люди проводжали його українською піснею, якою він жив, яку творив, яку зумів зробити популярною, і разом із тим показав світові милозвучність і чарівність українського слова, показав, зрештою, і Україну.

Цьогоріч пісні Володимира Івасюка знову прозвучали у квартирі в Чернівцях, де він жив. Хіти виконали буковинські артисти: Тріо Дворських, гурт Zapal, Тьома Паучек та Юлія Чампела.

Читайте також: 

• Сорок років тому загинув Володимир Івасюк 
• Судова експертиза встановила, що Володимир Івасюк не міг вчинити самогубство
• Легендарній “Червоній руті” Володимира Івасюка – 55 років
• Їй Володимир Івасюк присвятив “Червону руту”

Сообщение Незабутні. Сьогодні день народження Володимира Івасюка, легенди української пісні появились сначала на Український репортер.

Те, що спочатку лічилося днями, затяглося на роки. Велика війна триває – і наше життя в ній. І ось уже п’ята воєнна весна… Ars longa, проте не люди, дотичні до цієї царини, хоча саме мистецтво, у ширшому вимірі культури, дозволяє людському духу ґрунтовно тривати на фізичному безґрунтів’ї. Воно дає необхідну міру абстракції, яка врівноважує конкретику перебування індивідуальності в певних реаліях.

За 1461 день, тобто 4 роки війни, галереї «АВС-арт» вдалося зберегти свою цілісність і продовжувати функціонувати.

Читайте також на цю тему: Мистецький рік для галереї «АВС-арт» виявився вдалим. Роздуми про виставку (+фото)

За цей час відбулося чимало групових і персональних виставок, проте хочеться викоремити проєкти, які важливі в контексті історії українського мистецтва й чільні за змисловим наповненням для самого галерейного колективу: «Звитяжні», «І буде світло», «Мирнопілля», «Міста без тривог». Вибрані твори з цих проєктів формують нинішню експозицію, діалогізуючи, взаємодоповнюючись, відкриваючи глядачам простір для власних рефлексій і спогадів.

Відтак ми вшановуємо звитягу – те, на чому століттями тримається наша історія, як і будь-чия історія справедливої боротьби і опору. Звитяжний народ, що тримається за свою землю, захищаючи її від загарбників, які ніколи не давали спокою Україні. Звитяга – те, що характеризує українське мистецтво, адже йому доводилося й доводиться оберігати свої набутки від нищення.

На противагу холоду й темряві війни, разом із художниками прямуємо до світла, відсутність якого гостро відчувається і на фізичному, й на метафізичному рівнях. А на цьому шляху згадуємо народне: «Нема тіні без світла». Й, за Лесею Українкою, «те світло, що живе і без зорі».

Ми віднаходимо в образотворчості рідні краєвиди, не перетворені на марсові поля. Тут весна дає надію на життя, а український простір лишається прекрасним у своєму проростанні, додаючи впевненості, що таке й має бути майбутнє. І продовжуємо утверджувати мистецьку урбаністику як прояв залюдненого, злагідливого, організованого особливим ритмом топосу, де, зокрема, і формується культура.

 

Адреса галереї: Київ, вулиця. Глибочицька, 32-В, 3-й поверх.

Виставка триватиме до 21 березня, графік роботи: з 12:00 до 18:00 щодня, крім неділі та понеділка.
Вхід вільний.

Інформація за матеріалами пресрелізу.

На світлині: Михайло Поживанов та його робота «Гостинний двір».

Сообщение Київська галерея «АВС-арт» запрошує відвідати групову виставку живопису та графіки появились сначала на Український репортер.

Ці слова написав Народний артист України, маестро української пісні Вадим Дмитрович Крищенко.

Під час розмови з поетом ми багато про що говорили: і про початок російського вторгнення, і про рідну мову, і про творчість…  А ще читав розкішні вірші, у яких йдеться і про те, що на серці у воєнну добу. Вадим Дмитрович підійшов до музикального центру і увімкнув пісню… Полинула знаменита мелодія: “Ця весна для тебе” у виконанні улюбленця мільйонів людей Василя Зінкевича. А сьогодні ж… весна! Весна воєнної доби.

Вадим Дмитрович написав більше тисячі пісень, їх добре знають та співають в усіх містах і селах. Це і «Кришталеві чаші», і «Хай щастить вам, люди добрі», і «Родина», і «Білі нарциси», і «Берег любові»…

«Пісні я віддав довгі роки свого життя. Скажу вам відверто: всі, навіть найбільші поети, дуже хочуть, щоб бодай один їхній вірш став піснею. Бо вище пісні – лише молитва. Але, мабуть, пісня йде поруч з молитвою»,  – говорить Вадим Дмитрович.

Леонід Фросевич, Світлана Фросевич

Читайте також: Поет Вадим Крищенко: «Українці, будьмо дужі та єдині!» (+відео)

Дивіться відеоінтерв’ю з Вадимом Дмитровичем Крищенком

Сообщение “Ця весна для тебе, ця весна для мене…” – Народний артист України Вадим Крищенко (+відео) появились сначала на Український репортер.

У номінації «Минувшина», у підномінації «Біографії/мемуари», в лідери з великим відривом вийшла книга відомого українського історика, громадського діяча, народного депутата України Володимира В’ятровича «Генерал Кук. Біографія покоління УПА», видана у харківському видавництві Vivat.

Над цією солідною працею (944 сторінки!) автор працював двадцять років. В’ятрович особисто був знайомий із Василем Куком, провів із ним багато годин у розмовах. Цей безпосередній контакт дозволив авторові показати не лише історичну постать, а й живу людину з її переконаннями, сумнівами, почуттями — і зробити образ ближчим та зрозумілішим для нинішніх українців.
«Генерал Кук. Біографія покоління УПА» — це масштабна праця про життя останнього командира Української повстанської армії Василя Кука (1913–2007 рр.) — людини, яка пройшла і творила ключові події української історії минулого століття. Перша читачка книги, відома українська письменниця Марія Матіос, зауважила: «Чесний літопис окремої людини і максимально об’ємний портрет часу».

«Це було «покоління реваншу», — ділиться історик Володимир Вʼятрович, — ті, хто народився, коли їхні батьки програли визвольні змагання 1917–1921 років. Так вони створили в українській історії «єдине покоління професійних революціонерів», які кинули все заради боротьби за незалежність». Для мене дуже цінно, що ця книга стала помітною і затребуваною на такому багатому й різноманітному книжковому ринку сучасної України».

«Це високе визнання — не лише авторського таланту, а й важливості теми, яку підняв Володимир», — такими словами на своїй сторінці у Фейсбуку В’ятровича із перемогою привітав п’ятий президент України Петро Порошенко. І додав: «Постать Василя Кука — це історія покоління, яке обрало боротьбу за незалежність тоді, коли шансів здавалося обмаль. Через його долю відкривається правда про Українську повстанську армію, про жертовність, про віру в державу, яка тоді існувала лише в мріях — але сьогодні є реальністю».

Раніше книги В’ятровича вже перемагали у історичних номінаціях рейтингу “Книжка року”, зокрема Перше місце здобували книги “Історія з грифом “Секретно” (2013) та “Нотатки з кухні “переписування історії” (2021), Друге місце — “УПА. Історія нескорених” (2008) та “Наша столітня. Короткі нариси про довгу війну” (2023).

Володимир В’ятрович провів уже з десяток презентацій книги «Генерал Кук» по всій Україні: у Львові, Києві, Харкові, Луцьку, Житомирі, Івано-Франківську, Одесі, Дніпрі, Полтаві, а також на малій батьківщині останнього командира УПА – у Красному Львівської області. У найближчі дні – зустрічі із автором та його новим бестселером відбудуться у Тернополі (1 березня) і Хмельницькому (19 березня).

Галина ГУЗЬО

Сообщение Книга “Генерал Кук” Володимира В’ятровича стала “Книжкою року-2025” появились сначала на Український репортер.

Якщо ви думаєте, що Стефаник це просто “автор про село” зі шкільної програми, то ви глибоко помиляєтеся. Це був український Стівен Кінг і Франц Кафка в одній особі, але з поправкою на реальний, невигаданий біль Покуття. Він не описував селян – він ставав ними, пропускаючи через себе кожну трагедію так сильно, що після написання новели міг тижнями хворіти.

Стефаник це майстер психологічного мінімалізму. Там, де іншим потрібен роман на 500 сторінок, йому вистачало трьох, щоб вивернути душу читача навиворіт. Майстер “короткого замикання”.

Стефаник ніколи не розтікався мислю по древу. Його тексти це голі факти, діалектизми та емоції, стиснуті до межі. Він запровадив в українську літературу експресіонізм: коли природа не просто “красива”, а вона кричить разом із героєм.

Його “Камінний хрест” це не просто історія про еміграцію, це пам’ятник живому похорону людини, яка змушена покинути рідну землю.

Прототипом Івана Дідуха був реальний односелець Стефаника – Штефан Дідух, який справді поставив кам’яний хрест на своєму полі перед від’їздом до Канади.

Стефаник не був “кабінетним” митцем. Протягом 10 років він був депутатом австрійського парламенту. І він не просто “просиджував штани” – він був справжнім лобістом українського селянства. Він знав кожен біль своїх виборців, бо сам був частиною цієї землі. Його поважали за чесність: він міг бути жорстким, але завжди залишався людиною слова.

Це, мабуть, найсильніший факт про його характер. У 1920-х роках радянська влада намагалася “купити” Стефаника, щоб використати його ім’я для пропаганди. Йому навіть призначили солідну персональну пенсію від урср. Але у 1933 році, коли до Галичини дійшли звістки про Голодомор на “Великій Україні”, Стефаник вчинив як справжній титан. Він відмовився від радянських грошей. Коли радянський консул приїхав з’ясувати причини, Стефаник просто виставив його за двері. Він попросив митрополита Андрея Шептицького призначити йому символічну “пенсію” від української церкви, щоб не брати грошей у вбивць свого народу.

Стефаник не дає хепі-ендів. У новелах “Новина” чи “Марія” він показує межу людського відчаю. Але він робить це не для того, щоб налякати, а щоб ми відчули, що за кожною “статистичною одиницею” стоїть Всесвіт, який може зруйнуватися. Він навчив українську літературу говорити про те, про що хочеться мовчати.

За матеріалами Сutt.ly/NeIJ2YwQ

Сообщение Василь Стефаник – письменник, який писав нервами, а не чорнилом появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляє пресслужба Звягельської РДА.

«Заходи розпочалися з покладання квітів до підніжжя пам’ятника Лесі Українки на головній площі міста та до її погруддя біля літературно-меморіального музею. У заходах взяли участь: начальник Звягельської районної військової адміністрації Іван Туровський, керівництво міста Звягель та численні гості, які приїхали, щоб розділити цю подію.

Наступною подією дня стала зустріч під назвою «Плеяда паростків Лесиного краю: Синергія поколінь», що об’єднала мешканців та гостей міста в музеї», – йдеться у повідомленні.

Цьогоріч виповнюється 155 років з дня народження української письменниці, поетеси, перекладачки та культурної діячки Лесі Українки, яка народилася 25 лютого 1871 року у місті Новоград-Волинський (нині Звягель) на Житомирщині.

Програму заходів опублікували на сайті Звягельської міськради. Усі заходи проводять з дотриманням вимог воєнного стану.

Сообщение Звягель відзначає день народження Лесі Українки появились сначала на Український репортер.