20 червня у залі бібліотеки Центрального будинку офіцерів Збройних Cил України панувала особлива атмосфера – світла, щира, наповнена теплом людських сердець. Тут зібралася інтелігенція Київщини, друзі, колеги, шанувальники таланту, щоб разом пройти дорогою творчого життя авторки – від першого рядка до сьогоднішнього визнання та любові читачів.
Це був не просто творчий вечір. Це була сповідь душі. У кожному вірші оживали прожиті роки, радощі й тривоги, надії та переживання. Здавалося, що слова торкаються найпотаємніших струн людської душі, змушуючи серце битися частіше. А коли лунали пісні, народжені з поезій пані Ольги, зала завмирала. Мелодії пливли над людьми, мов крила пам’яті, любові та віри.

Особливо хвилюючою миттю вечора стало вшанування Ольги Миколаївни високими нагородами та почесними відзнаками. Кожна нагорода була немов пелюсткою вдячності, вплетеною у вінок її творчої долі. За ними – роки невтомної праці, тисячі написаних рядків, пережитий біль за Україну, безсонні ночі, проведені над словом, яке лікує душі й дарує надію.

Та коли зала підвелася в оплесках, стало зрозуміло: найбільша відзнака письменниці – це любов людей. Того вечора було багато щирих слів. Згадували творчий шлях письменниці, її невтомну працю, її любов до України та людей. Говорили про те, як її поезія підтримує у складні часи, додає сили, навчає не втрачати надію навіть тоді, коли болить душа.

Особливим символом любові стали квіти. Їх було так багато, що здавалося – саме літо завітало до зали. Кожен букет ніс у собі вдячність, повагу і захоплення. А за кожною квіткою стояло чиєсь зворушене серце.

Вечір «Від першого рядка до сьогодні» став справжнім святом душі. Він нагадав усім присутнім, що поезія – це не просто рими. Це життя, перелите у слова. Це пам’ять, любов і віра, які залишаються з нами навіть тоді, коли стихає музика і гасне світло в залі.

Ольго Миколаївно! Нехай від першого рядка до сьогодні, а від сьогодні – у майбуття, Вас супроводжують любов, вдячність і тепло людських сердець І за це – низький уклін Вам!
І поки є такі митці, як Ольга Миколаївна Ходацька, доти житиме Україна. Доти лунатиме рідне слово. Доти зростатимуть покоління, які любитимуть свою землю так само віддано, як любить її їхня Вчителька. Бо справжня людина пише не для себе. Вона пише для свого народу. Вона пише для України.

Підготовлено за матеріалами Бібліотеки Центрального будинку офіцерів Збройних Cил України.

Світлини із Фейсбук-сторінки Ольги Ходацької

Редакція “Українського репортера” щиро вітає шановну Ольгу Миколаївну Ходацьку з почесними нагородами.

Сообщение Творчий вечір письменниці Ольги Ходацької «Від першого рядка до сьогодні» став справжнім святом душі появились сначала на Український репортер.

Найщиріші вітання видатному майстрові Слова! Многія та благія літа!

Читайте інтерв’ю з Петром Мойсейовичем Перебийнісом: Поет Петро Перебийніс: “Бачу Київ у майбутньому надійно захищеним від архітектурного вандалізму”(+відео)

Сообщение Травень-червень – особливий період в житті блискучого поета Петра Перебийніса (+відео) появились сначала на Український репортер.

Сообщение Згадуючи Михайла Нечая, останнього магічного заступника Карпат появились сначала на Український репортер.

Сообщение Сьогодні день пам’яті Ярослава Барнича, автора “Гуцулки Ксені” появились сначала на Український репортер.

Вишиті картини – це справжні витвори мистецтва, які вражають до глибини душі, мабуть, і найвитонченіших естетів! У кожному творі дихає кольорами і візерунками українська тематика! На полотнах – краса неповторної природи нашої рідної землі, де ніби звучить українська душа!

Євгенія Шудря за своє життя вишила 3 килими, серед яких «Гетьманський килим», і 57 картин, організувала і провела більше 20 персональних виставок!

Доповнювали виставку відомої української майстриніроботиїї талановитих учениць: Ірини Купрій, Надії Новикової, Світлани Видути.

Приємно здивував і водночас уразив відвідувачів науково-дослідницький доробок Євгенії Стефанівни – 5 дослідницьких книг, а нині працює над шостою. В її арсеналі є наукові роботи з вивчення історії художнього текстилю, численні публікації про життя і творчість митців, бібліографічні тематичні видання, присвячені народній творчості тощо.

Творча зустріч із Євгенією Шудрею була теплою і наповненою якось особливою енергетикою любові і доброти. Звучали щирі спогади про життя мисткині з уст її чоловіка – відомого українського поета, журналіста і фотохудожника Володимира Коскіна, сина, доньки, внучки і правнучки, а також з уст головної організаторки виставки, завідувачки бібліотеки Олени Циганенко, кандидата історичних наук Любові Босої, учениць пані Євгенії та інших.

Ліричною окрасою святкової імпрези були пісні у виконанні Олександра Редича, Анатолія Ріпного та Віталія Кобзаря.
Вишиті пані Євгенією квіти, здавалося, оживали на полотнах і по-особливому пахли, наповнюючи залу вишуканим ароматом тепла і радості, тому що у кожному хрестику і в кожній ниточці її добре і любляче серце, в якому вона щемко плекає любов до краси, людей і Світла!

Ольга ХОДАЦЬКА

Сообщение Вишиті квіти життя Євгенії Шудрі (+фото) появились сначала на Український репортер.

Відомо, що для того, щоб правильно оцінити якусь добу, треба духом перенестися в неї, щоб зрозуміти всі ті почування, всі ті думки, якими керувалися її керманичі.

Саме про це йшлося на церемонії започаткування ювілею – літературно-музичному дійстві «Осяяння», присвяченому 120-річчю Київської «Просвіти», що відбулося 26 травня 2026 р. в Будинку-музеї Миколи Лисенка у Києві. Організаторами виступили: Київська «Просвіта» (голова КМО – Кирило Стеценко) і «Фонд Лисенка (очільник – Микола Лисенко – молодший).

Прологом до літературно-музичного дійства була музика Григорія Китастого «Гомін степів» у виконанні бандуриста, народного артиста України, професора Тараса Яницького.

Урочистості відкрив голова Київської «Просвіти», культуролог, композитор, відомий скрипаль, народний артист України та громадський діяч – Кирило Стеценко, який провів екскурс в історію становлення та розвитку Товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, що охоплює кілька драматичних історичних етапів, які чергувалися періодами активного національно-культурного відродження та жорстоких репресій з боку тогочасних політичних режимів. Так, він згадав перше видання «Енеїди» І. Котляревського у 1798 р., яка була написана живою українською мовою, та видання першого українського фольклорно-літературного альманаху «Русалка Дністровая» у 1837 році силами членів гуртка «Руська трійця».

Емоційно підкресленим було слово голови Київської «Просвіти» про Шевченків «Кобзар» (1840 р.) та створення таємного політичного товариства Кирило-Мефодіївське братство, до складу якого увійшли українські інтелігенти-просвітителі, зокрема Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш. Згадав Кирило Вадимович і таємну культурно-освітню та громадсько-політичну організацію української інтелігенції «Стара громада» ( М. Лисенко, Т. Рильський, М. Драгоманов та ін.), що діяла в Києві з кінця 1850-х (офіційно з 1861-1862 років) до 1876 року, лідером якої був В. Антонович. Вона і стала ядром українського національного відродження другої половини XIX століття.

По-особливому говорив культуролог про створення «Просвіти» у Львові (1868 р.), яку очолив28-річний випускник Віденського університету, композитор Анатоль Вахнянин. Вона виникла як противага москвофільським течіям та колонізаторській політиці і ставила за мету культурний розвиток, підвищення національної свідомості та консолідації українського народу в Галичині.

З надзвичайно цікавою інформацією про «Осяяння – 1906» (мета і шлях) виступив Євген Букет – відомий український краєзнавець, історик, журналіст, письменник і громадський діяч, голова «Просвіти» Київської області, який цікаво висвітлив тему й розповів про нову книжку «Київська «Просвіта». Нариси з історії», презентація якої відбулася 30.05.2026 р. на головній сцені XIV Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал 2026». Краєзнавець достеменно дослідив і ґрунтовно висвітлив чотири періоди Київської «Просвіти», що тривали з 1906 до кінця 1980-х років, та одкреслив місію сучасної «Просвіти».

Сьогодні Київське міське та обласне об’єднання «Просвіта» працюють у незалежній Україні, зосереджуючись на утвердженні української національної ідеї, розвитку мови та культури, відродженні історичної пам’яті, піднесенні духовності, а також у формуванні національної свідомості та громадянського суспільства.

Присутнім надовго запам’ятається урочиста мить перерізання жовто-блакитної стрічки Миколою Лисенком (праправнуком), що знаменувало відкриття «РОКУ КИЇВСЬКОЇ ПРОСВІТИ»(!) Подія 26.05.26 започатковує низку інформаційних та мистецьких імпрез на честь 120-річного ювілею Київської «Просвіти», засновником якої під № 1 було зареєстровано композитора Миколу Віталійовича Лисенка. Церемонія відбувалася під звуки епічного твору «Бандуристе, орле сизий», який виконував народний артист України Тарас Яницький.

Микола Віталійович Лисенко (молодший) – відомий український диригент і музикант, прямий нащадок (праправнук) славетного композитора Миколи Віталійовича Лисенка, який достойно продовжує музичну династію, поділився щемливими спогадами про видатного українського композитора і просвітянина.

Лаконічною і вичерпною була промова про Київську «Просвіту» Ігоря Гирича – провідного українського історика, джерелознавця, журналіста, дослідника києвознавства та історії політичної думки, доктора історичних наук, завідувача відділу Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України.

У серці кожного залишив слід артистичний та емоційний виступ Лариси Кадирової – видатної української акторки театру і кіно, театрально-громадської діячки, педагога, народної артистки України та лауреатки Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Завершилася урочиста подія «Осяяння» святковим концертом, на якому виступили: Андрій Бондаренко (фортеп’яно), Микита Наумов (баритон), Валерія Товста (сопрано), Олексій Слюсар (баритон), Тарас Силенко (кобза), Тарас Яницький (бандура).

Порадувала публіку драматична сценка за мотивами Лесі Українки і В. Винниченка у виконанні студенток Лариси Кадирової з Національної музичної академії України: Юліанії Канонік, Анни Кононенко та Варвари Ільїної.

Натхненним і неймовірно захопливим був виступ очільника Київської «Просвіти», народного артиста України, скрипаля-віртуоза Кирила Стеценка, який виконав «Козачок» і «Танець» на муз. Кирила Стеценка (старшого) та «Елегію», муз. М. Лисенка (старшого), що викликало шквал оплесків. Партії фортеп’яно виконувала неймовірна Варвара Завидович.

Завершальним акордом урочистої літературно-музичної події «Осяяння», присвяченої 120-річчю Київської «Просвіти», було спільне виконання Церковного гімну України «Боже великий, єдиний» на сл. О. Кониського під керівництвом відомого українського диригента і музиканта Миколи Лисенка (молодшого). Це було єднання українського духу в любові до рідної багатостраждальної, але незламної України!

Подія «Осяяння» започатковує низку інформаційних та мистецьких імпрез«Року Київської «Просвіти»: 27.05.26 – урочисте відкриття експозиції фотографій і документів «Просвітлені» на Контрактовій площі (автори – Ігор Стамбол, Євген Букет, за підтримки Українського інституту національної пам’яті та Державного архіву Київської області), 30.05.2026 р. – презентація книжки Є. Букета «Київська «Просвіта». Нариси з історії» на головній сцені XIV Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал 2026», 25.06.26 – «Народження Світла» – мистецька містерія, що відбудеться у Будинку вчених НАН України).

Ольга ХОДАЦЬКА,
заступниця голови Київської «Просвіти»

Сообщение Київській “Просвіті” – 120 років! (+фото) появились сначала на Український репортер.

Ця нагорода є другою за престижністю після Шевченківської премії

«Кожен з митців своєю творчістю формує Київ як культурну європейську столицю. Завдяки їхній праці світ відкриває для себе глибину й самобутність української музики, переконується у високому рівні українського кіномистецтва. Діяльність письменників, художників, майстрів народного мистецтва, журналістів, діячів театру та цирку доводить свою важливу роль у розвитку національної свідомості та духовності нашого суспільства», – заявив він.

Премію вручили в 9-ти номінаціях у різних видах мистецтва: літератури, кіномистецтва, музичної композиції, театрального, образотворчого мистецтва, журналістики, народного декоративного, хореографічного та циркового мистецтв.

Сообщение Кличко вручив щорічну Мистецьку премію “Київ” видатним діячам появились сначала на Український репортер.

​ Ігор народився в містечку Радехів на Львівщині. Музика жила в ньому змалечку – свою першу пісню він написав ще у сьомому класі, тоді ж створивши у школі власний підлітковий ансамбль. Свої перші аматорські записи хлопець робив прямо на місцевому радехівському радіомовленні. Саме там його унікальний мелодійний дар помітили львівські фахівці, які наполегливо порадили талановитому юнаку вступати до Львівської консерваторії.
​
Справжня золота ера в житті композитора почалася у 1979 році, коли він очолив вокально-інструментальний ансамбль “Ватра” при Львівській філармонії. До приходу Білозіра це був звичайний академічний колектив, але Ігор разом зі своїми колегами та тогочасною дружиною, вокалісткою Оксаною Білозір, повністю перевернув концепцію.
​
Він додав до народних пісень фірмові аранжування, синтезатори, живий рок-драйв і сучасний ритм. На концерти “Ватри” зліталися стадіони. Гурт гастролював від Середньої Азії до Сибіру, виступав перед діаспорою в США та Канаді. Навіть у москві люди годинами стояли в чергах за квитками. При цьому радянське керівництво постійно тиснуло на Білозора, вимагаючи включити до репертуару російськомовні “патріотичні” пісні про партію. Ігор принципово відмовлявся. Його “Ватра” співала виключно українською мовою, ставши справжнім символом культурного опору.

​ Мелодії Білозіра мали настільки потужну енергетику, що одна з них буквально потрапила на навколоземну орбіту. Перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк під час свого історичного польоту на американському шатлі Columbia у 1997 році мав право обрати кілька треків для традиційного сигналу підйому екіпажу. Серед небагатьох обраних українських пісень, які тоді почув увесь міжнародний екіпаж та космос, були саме композиції Ігоря Білозора у виконанні “Ватри”.
​ На жаль, життя Маестро обірвалося занадто рано. Це була трагедія, яка у травні 2000 року шокувала всю країну. У центрі Львова, в одній із кав’ярень, зав’язався суперечка через те, що Ігор ввічливо попросив компанію за сусіднім столиком вимкнути гучний російський блатний шансон і поважати українську пісню. Пізніше, коли композитор повертався додому, на нього напали й жорстоко побили.
​
Лікарі боролися за його життя понад два тижні, але 28 травня 2000 року серце митця зупинилося. На його похорон у Львові вийшло понад 100 тисяч людей. Вулиці міста перетворилися на живе море людей, які плакали та синхронно співали його пісні.

Ігор Білозір – один з головних архітекторів сучасної української пісні. Він довів, що наша музика може бути модною, стильною та перемагати будь-яку ідеологічну цензуру.
​
Його вбили за рідне слово, але його творчість виявилася сильнішою за смерть. Сьогодні його пісні продовжують жити в каверах сучасних виконавців, звучать на великих сценах і залишаються невіддільною частиною нашого національного ДНК.

Ukrainian 

Сообщение Ігор Білозір – композитор, який змусив радянський союз співати українською, і чия мелодія підкорила космос появились сначала на Український репортер.

Організатором події виступила Дрогобицька міська рада, створивши атмосферу, що поєднує традицію та сучасність, повідомила очільниця Національного Реєстру Рекордів України Лана Вєтрова.

Вона повідомила в мережі про встановлення нового рекорду. Його офіційна номінація: «Найбільша кількість автентичних вишитих рушників, представлена на одній локації».

«Зафіксована кількість – 1713 старовинних та сучасних автентичних рушників. І нуль повторів, бо кожен з них унікальний: магічна геометрія та рослинні мотиви Бойківщини та Галичини переплелися з своєрідними техніками вишивки, притаманним різним куточкам нашої країни.

Від цього вишиваного розмаїття відчуваєш трепет у серці. Це – тисячі годин праці наших матусь та бабусь, зібраних в одну живу неймовірну експозицію. У цих рушниках енергетика нашого народу, яка тримає наш дух незламним крізь усю історію», – переконана Лана Вєтрова.

Дрогобич вкотре підтвердив статус осередку культурних ініціатив. Завдяки подібним заходам місто стає прикладом того, як локальні громади можуть формувати національний культурний простір. Виставка рушників – це не лише мистецька подія, а й туристичний магніт, що привертає увагу до регіону.

Сообщение У Дрогобичі встановили новий рекорд, створивши живу галерею з 1700 автентичних вишитих рушників появились сначала на Український репортер.

На подію було запрошено просвітян і друзів «Просвіти» – відомих українських письменників, акторів, співаків, композиторів, музикантів, мисткинь, художників, журналістів – усіх, хто плекає рідне Слово, Пісню, загальнолюдські цінності, вивчає культурну спадщину України, береже звичаї і традиції нашого народу і примножує їх.

Організаторами святкової імпрези стали:письменниця Ольга Ходацька – заступниця голови КМО ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка,  Кирило Стеценко – голова Київської «Просвіти», культуролог, народний артист України, і Тетяна Алісова– завідувачка бібліотеки Центрального будинку офіцерів Збройних Сил України. Модераторка заходу О. Ходацька створила неповторну ауру людяності й добра, зарядила простір культурного осередку духом Творення та Перемоги.

Під час події звучали вірші і пісні, проникливі історії про материнську любов, силу сім’ї, родини, роду та незламність українського духу. Присутні вшанували хвилиною мовчання загиблих на війні синів і доньок України, невинно вбитих росією мирних людей, висловили слова вдячності Матерям, які виховали справжніх патріотів, вибір яких – оборона рідної землі від знавіснілого московського ворога. Ділилися сокровенними спогадами про свій рід і малу Батьківщину, про родинне тепло і світло в душі, що допомагає вистояти навіть у найтемніші часи.

Віртуозний скрипаль Кирило Стеценко, відомий не тільки в Україні, а й у закордонні, цікаво висвітлив династичне питання, акцентуючи увагу на життєписі свого діда – видатного українського композитора, хорового диригента, педагога і громадського діяча, представника плеяди послідовників Миколи Лисенка, автора літургійної музики, романсів, хорів та творів для дітей, у 1917–1920 роках, одного з організаторів української музичної культури УНР.

Окрасою творчої зустрічі була виставка вишитих картин Шудрі Євгенії Стефанівни «Вишивана квітка – Україна», майстрині   декоративно-прикладного та народного мистецтва, очільниці мистецької студії «Живопис голкою», дослідниці українського декоративного мистецтва, яка приїхала з нескореного міста Ірпінь разом із чоловіком Володимиром Коскіним – талановитим письменником, членом Правління КО НСП України, журналістом, фотохудожником, який підняв гострі питання про збереження нашої культурної спадщини, захисту довкілля і прочитав неймовірні вірші з нової книжки «Двері», присвячені своїй дружині-ювілярці.

Пісні у виконанні композитора і барда Ігоря Якубовського, завідувача Центральної бібліотеки Солом’янки ім. Г. Сковороди, та заслуженого артиста України, капітана ЗСУ, талановитого актора Дмитра Лінартовича, створили неймовірний емоційний простір, що особливо важливо для національної єдності.

Під час події звучали вірші та одкровення поетес – Галини Сливки, Ольги Киці, Ольги Ходацької, бібліотекарки Тетяни Алісової, журналістки і головної редакторки часопису для дітей «Я сам/а» Тетяни Кондратенко, очільниці комітету з питань освіти і науки НРЖ України Тамари Котелі,  голови КО Товариства «Знання» України, професора, письменника і театрознавця Василя Неволова; президента Інституту політико-правових і релігійних досліджень, письменника Олександра Герасименка, відомого українського художника Володимира Реброва, пісні Зої Подгорних (дует «Два крила»), науковиці Людмили Юрченко, української каліграфині Анжеліки Корнієнко, яка відроджує національну графіку, та інших. Демонструвалася виставка українських хусток колекціонерки Людмили Грабовенко.

Було по-родинному тепло і затишно, панувала атмосфера творчості, любові до України і єднання, про що свідчать відгуки млинівців: «Поетичний млин» Київської «Просвіти» – це художнє відображення нашого сьогодення» (В. Коскін).

«Поетичний млин» став не просто черговою творчою зустріччю, а справжнім святом єдності сердець,  місцем сили, де живе українське слово, де народжується світло, де люди знаходять підтримку, натхнення і віру в майбутнє» (Т. Алісова).

«Голос твого коріння, за словами Галини Сливки,– у твоїй крові, у дарах твоїх і талантах, у великих ділах твого роду, у твоїй музиці, твоїх танцях, що живуть із покоління в покоління, що стали твоєю твердю і твоїм захистом. Поезії. Розмови. Дотики до душ. Натхнення. Порушення важливих проблем і пошук шляхів їх розв’язання – це і є «Поетичний млин» Київської «Просвіти».

Ольга ХОДАЦЬКА,

заступниця голови київської «Просвіти»

І поки поруч є такі друзі, така творча й щира інтелігенція Київщини — житиме наша культура!

Щиро дякуємо Київській «Просвіті» за підтримку, за єдність, за любов до українського слова й культури.

У ці непрості часи так важливо відчувати поруч людей, які допомагають берегти нашу духовність, нашу пам’ять, нашу Україну. Саме завдяки таким людям не обривається нитка поколінь, не стихає українська пісня і не згасає надія.

Цей день залишився у серцях теплим світлом. Бо поки ми разом, поки шануємо матір, родину, рідну мову й українську пісню — житиме Україна!

Сообщение “Поетичний млин” Київської “Просвіти” – голос нашого роду (+фото) появились сначала на Український репортер.