В І Р Т У А Л Ь Н А ВАКЦИ—НАЦІЯ
(Цілющі фрази проти духовної зарази)

У пресі з’явилися повідомлення, що деякі державні чиновники України пропонують перевести українську мову із «кирилиці» на «латину»…

У к р а ї н ц і! Не дивуймося і… не хвилюймося.

В період світової епідемії розмаїтого чортовиння навіть у найрозумнішу голову може ускочити найдурніша і найпідліша провокативна думка. Основне – не дати активізуватися ще й епідемії моральній. Тобто всіма силами мусимо призупинити «kodvid» духовний. Тобто – ще один вид збудника епідемії. («Kodvid» – це не описка. Це – хвороба, яка вбиває генетичний код народів. Думаю, що букву «d» свідомо прибрали)…

Один із новоспечених Геббельсів промосковсько-фашистської «платформи» якось публічно поділився «секретом»: «Формируєм новую о б щ н о с т ь»…

Пригадаймо, українче, скільки століть і скільки загарбників намагалися перетворити наш народ на свою «общность». І кожному заважала наша, українська ідентичність, наша, українська мова.

МОВА – основна кровоносна артерія, яка живить серце і душу нації. І всі її складові однаково цінні й потрібні. Отже ВАКЦИ—НАЦІОНАЛІЗУЄМОСЬ!

Молитовно – за українську духовність, за наш народ. Активізацією і єднанням здорових патріотичних сил — турбуємось про його волю і кращу долю. Лицарською честю і воїнською доблестю стоїмо на чатах безпеки і незалежності УКРАЇНИ !
І п а м ‘я т а є м о ! УКРАЇНА – це не «…девочка нежная – незалежная», якою свого часу представляли її деякі лицедії на міжнародних балаганах. (Очевидно, мріючи тримати цю «девочку» прислугою своїх, просяклих ароматом московського кремлівського сортиру, кварталів).

«УКРАЇНА – ЦЕ СВЯТА МАТИ ГЕРОЇВ!» Які упродовж століть гинули й зараз гинуть, за її волю і кращу долю. Які своїм потом і кров’ю зросили кожну грудочку української землі. Такої болючої для кожного українського серця. Й такої привабливої для ненаситних сусідів та завербованого ними місцевого гнилого поріддя – задолизів. Тобто «національних відходів»… Тобто ворожої «п’ятої колони».

Життєвий досвід підказує, що навіть найміцнішу сім’ю можна довести до розбрату, якщо по сусідству вживеться якась зацікавлена в цьому підлота. Тим більше, «сім’ю» відроджуваної держави.

Наш північно-східний сусід, якому не вдалося утриматись у самонавіяному статусі «старшого родича», тяжко занедужав. Мозок прошивають «червоні лінії»… Якими він хоче прив’язати нашу волю і знову запаскудити нашу долю.

Точно така ж хвороба мучила Адольфа Гітлера. Німецькому фюреру «лінії» у мізках збуджувала Польща. Він розпорядився розбомбити всі історичні споруди Варшави. Й дав команду архітектору Альберту Шпеєру будувати такі, які свідчили б, що «Дойчлянд ібер аллєс». А Варшаву з півторамільйонної на той час столиці Польщі перетворити на стотридцятитисячний «Гітлерштадт» із населенням лише «дойче» і «фольсксдойче»…

Слава Богу, історія розпорядилася так, що задуми фашистського диктатора канули в Лету разом з його шизофренічною головою.
Путін вважає, що «червоні лінії» у його голові збуджує Україна. А факти свідчать, що це продукт його «Чорної совісті». Його загарбницького апетиту… І отого тупофашистського «фольксрусіш»: «Где русский язык – там и Россия»…«Код дикунства».
До речі, ця пошесть переповзає з епохи в епоху. У давні часи «Тімур кривий» (йменований Тамерланом) не міг насититись кров’ю загарбаних ним народів.

Його чорна душа торжествувала, коли, після захоплення міста, населення живцем замуровували у глину й так, із живих людей, споруджували високі «башти перемоги». Або з відсічених голів вибудовували «піраміди смерті». Як ото десять таких пірамід дикуни спорудили навколо загарбаного ними Багдада…

Пригадаймо подібне дикунство, успадковане царем Іваном Грозним… Знищення його опричниками (за особистою участю «вождя») древнього Новгорода. Із тридцяти тисяч жителів більше половини були піддані тортурам і вбиті. Частина жертв були «удостоєні» вмерти від призначеного катом «ручного усечения». Їх не одразу вбивали. Спочатку відсікали руки, ноги… Аби жертва довше мучилася. Інших обливали горючою сумішшю, підпалювали і вже майже мертве тіло викидали у Волхов. Частину жертв – волокли за саньми й тоді топили. Ріка була загачена трупами…

А знищення Батурина з волі біснуватого Петра І. Вирізано усе населення – від найменших діточок до найстаріших жителів. Понад п’ятнадцять тисяч людей. Вода у ріці Сейм була червона від крові. І пливли по ній «плоти» з шибеницями, на яких висіли матері, а під ними лежали посічені діти й старенькі батьки… «Для устрашения»…

Чим відрізняється сьогодні «Кривий совістю» Путін? Наглістю, цинізмом і брехнею прикриває свою вироджену людськість. А «піраміди смерті» впихає у живі голови очманілих від його «правди» наївняків. І серед свого люду. Й серед «запутаного», «припутаного», а чи й продажного світу. Лякаючи людство ракетами, влаштовує диверсії, війни на чужих територіях, загарбує сусідські землі, вбиває невинних людей…

Кажуть, шо цей новоспечений «Тамерлан» зобов’язався відродити «Союз»… Білорусь вже й, нібито, «відродив». Напхав туди своєї мілітарної босоти. Натицяв смертоносного знаряддя. Український Крим вже перетворено на «бочку з порохом» – «для защіти рубежей родіни». Донбас – «довідроджує» снарядами, мінами. Й «ощасливлює» російськими паспортами…

Це, так би мовити, прямі «єднальні» акції. Але ж «вождь» заявляє, що «чекістів вчорашніх не буває»… Отже – шпіонаж, диверсії – «кроти» та інша руйнівна живність даром хліба не їсть. У владних кабінетах України вже й путінські «носороги» проявляються. А у Верховній Раді – цілий «спецназ». Для боротьби «за жизнь союза…» Під командою «кума» – кандидата на «гауляйтера Юга…»

Є в цьому «спецназі» вже й «ідеолог» нової «Національної ідеї для України» – «Строить Украину с чистого листа. Без бандеровцев, националистов, церкви, мовы, армии», «создать новую конституцию», «поменять гимн, флаг»… І курс на «братерство» з Росією. Кажуть, що цей « ідеолог» у найсекретнішому комітеті Ради сидить. І навіть найнебезпечніша для ворогів України служба безпеки не може його нейтралізувати… А на кордонах наших з московитами вже сотні тисяч озброєних до зубів «братішек» розпростерли руки до «братерства»…

«Братерство з Росією» має конкретне підтвердження майже в кожній братській могилі, у селах і містах України… У могилах солдатів Червоної Армії, які загинули в боях за визволення від німецьких загарбників. Прочитайте прізвища. Дізнайтесь, звідкіля вони родом. І зрозумієте, що діяло жорстоке дикунське правило: на кожній визволеній території України щойно мобілізованих кидали у найближчі атаки. Не те, що не навчених, сяк-так обмундированих, а часто сяк-так озброєних. Не кажучи вже, що частіше це був контингент «отвлекающих наступлений», підрозділів, що проводили розвідку боєм, і штрафних батальйонів. Тобто потенційні смертники…

Поцікавтеся, скільки українців загинуло лише на Букринському плацдармі. Найкривавішій битві Другої світової війни. Й ніколи не дізнаєтеся, скільки жертв змили хвилі Дніпра чи інших рік на території України…

«Братерство з Росією» в могилах героїв, що впали під Крутами, біля Базару. Закатованих по тюрмах і таборах. Виморених голодоморами… На цвинтарях майже в кожному селі і місті України… У невідомих могилах Сибіру, Гулагів, Сандармохів і безлічі інших катівень… Досить українцям вже цього «братерства». Вже хочеться пожити звичайними сусідами.

Але у «сусіда» – рецидиви «ібер аллєс». Які викликають цунамі хамства, лицемірства, цинізму, найнахабніших брехонь і найтупіших рішень.

Ви слухали щорічну пресконференцію цього «rusiche фюрера»?

Виходить, що Крим та Донбас вони окупували із свого високого благородства. Були вимушені «взяти їх під свій захист, під своє крило…»

Кримські татари й жителі Донбасу, запевняють, що «путінське «освободительное» крило» – це модернізований сталінський «чорний ворон».

На цій же конференції сталося чудо. Путін, який недавно твердив, що такої держави як Україна немає, вибухнув «історичним відкриттям». Мовляв, державу Україна у 1922 році створив Ленін… Українці! Якщо він ще скаже: «…Простите! Перепутал, что украинцев создали австрийские спецслужбы. Фактически этот народ создан Сталиным и Дзержинским» – кричимо: «Ур-ра! Нас визнали!..» А ще мусимо пригадати «путанику». Той же Ленін сказав, що «кожен народ має право на свободу і самовизначення…»

Отже: «Від всього народу – спасибі Лєніну за своободу!..»

Тобі ж, мій народе, зичу справжньої волі і кращої долі!

МАТЕРІ ж нашій, УКРАЇНІ, побажаймо разом:

Ж И В И, У К Р А Ї Н О !
Новий гімн на старий лад
для тих, хто прагне все повернути назад.

Живи, Україно, прекрасна і сильна!
«Союз», слава Богу, давно околів.
То будь, наша нене, навіки вже вільна
Від зайд чужинецьких й «братків-москалів».
Нам завжди у битвах за волю народу
Стояв на заваді змосковщений зброд,
І Ленін душив ним вкраїнську свободу,
І Сталін спирався на цих же заброд.
Їх ниці нащадки жирують ще й нині
На кров’ю просяклій вкраїнській землі,
І рабську петлю сучать знов Україні,
І лижуть гузицю сатрапу в кремлі.
Живи, мій народе! Поздохнуть лакузи!
І кане у Лету поріддя Іуд.
Єднайся лише в рівноправні союзи,
Де воля в пошані, людина і труд.
Бо прийде та праведна судна година
На всіх відщепенців, плюгавий їх рід,
І струсить цю погань із пліч Україна
І ступить в очищений правдою світ!

Ж И В И, М І Й Н А Р О Д Е !

Сообщение Євген ДУДАР. Віртуальна ВАКЦИ—НАЦІЯ (цілющі фрази проти духовної зарази) появились сначала на Український репортер.

Отже тим, хто дуже затужив за цими «дружніми очима» пропоную памфлет, написаний ще
понад десять років тому.

“РОЗБУДОВА ДЕРЖАВИ”, ШАРЛАТАНИ Й ПУТАНИ
Спроба сатиричного трактату

Не бійтеся ворога, який прагне завоювати Вашу землю.
Готуйтеся достойно її захистити. Остерігайтеся «патріота»
цієї землі, що постійно прагне бути завойованим.

1. До питання про питання.

За часів совкової імперії актуальним був лозунг: “ Смерть міжнародному імперіалізмові!” Конкретні комуно-кадебістські “гуманісти” таврували якийсь імперіалізм міжнародний. Ніби у світі існувала міжнародна імперія. І жорстоко загарбувала міжнародні народи. А благородні імпер-совки постійно ці народи “визволяли”.
Совкова імперія-визволителька тріснула. Розсипалася.Але…не здохла.
Відцентрова сила відкинула колишні “радянські республіки” від злоякісного центру. Та пагубні метастази зосталися. Як у самому “центрі”, так і в тих молодих державах, що ніби стали незалежними.. .
Про ці бацили українського суспільства, їх кровний зв”язок з амбітною імперською пухлиною вчорашнього центру, піде мова у цьому своєрідному трактаті.

2.Витоки.

На водовороті історії, як і на звичайному
річковому водовороті, зверху плаває переважно
сміття. Істина

“Всеросійський Буратіно”, як «ніжно» називають сусіди Путіна, свого часу чаркуючи з Президентом США Бушем, черговий раз плюнув у наш город. Мовляв, Україна – не держава… І ніколи державою не була…
Достойний нащадок Валуєва, Сталіна та “Залізного Фелікса” ще раз довів, що в Росії “царі” міняються, а мізки ніби їм пересаджують від
попереднього всеімперського трупа. Та й апетити в них ніби переповзають з утроби в утробу. Й совість у кожного з них атрофована…
Життєвий досвід показує, що з дурнем і підляком сперечатися не варто. Бо підляк для своєї “правоти” використає ще десятки інших підляків… І з білого зроблять чорне. А дурня ніколи нічим не переконаєш . Бо дурість, як і брехня, безмежна.
Та попри усе, є і с т и н а. Вона потрібна порядним і розумним. На усіх континентах, в усіх державах.

“Між росіянами є найбільше таких, які мали- і ще мають- дуже примітивний підхід у стосунках з Україною…”- це слова англійського вченого Ланселота Лавтона. Сказані ще 1939 року, у Лондоні. На засіданні Близько і Середньо східного товариства. В промові: “ Україна – найбільша проблема Європи”. До цієї праці ще повернемося. Не для того, аби просвіщати дурнів, чи закликати до чеснот підляків. А для того, щоб показати ще не збоченим українцям, звідкіля ростуть ноги наших бід, і до чого маємо прикласти рук. І таки добре прикласти…

“…Можна довести, що упродовж трьох окремих періодів Українська держава існувала,- стверджує Ланселот Лавтон.- Перший з них- від дев”ятого до тринадцятого століття. Упродовж цих понад триста років на території, знаній сьогодні, як Україна, існувала потужна й культурна держава, одна з найпередовіших у Європі. Держава під назвою Русь була Україною, а її столицею був Київ. Хоч її зв”язки з північчю були різні, росіяни говорять, що вона була тотожною з Росією, тобто з нацією, яка заіснувала кілька століть пізніше. Внаслідок цього вони присвоїли собі її територію, її народ, її героїв, її святих, її культуру і все її майно.

А проте їх власний історик Ключевський признає, що населення тих двох районів “…складалося з двох окремих етнічних груп…» Насправді , Московія була ученицею України
і завчила від неї все, що тільки знала. Але від хвилини анексії (Переяславської зради-Є.Д.) України і зміни своєї назви на “Росія”, вона навмисне намагалася спихати Україну на задній план і гальмувати її розвиток… Заборонено було вживання української мови в школах і в наукових та історичних працях. Не тільки все можливе було зроблено. Щоб витиснути й ліквідувати українську мову, але й знищити національну свідомість, що насамперед виявляється в мові…”

Та що там нащадкам Валуєвих до тверджень чужих, чи своїх істориків. А чи до істини. В них логіка імперського хама: “ Не было , нет и быть не может…» Не було – значить, ніхто нічого не крав. Нема- значить, нема з ким рахуватися. А бути не може – бо ми цього не хочемо… “Демократизацією” хохлів доросійщимо. Інформагресією мізки їм перекрутимо, іуд за іудин гріш купимо. Світові начіпляємо на вуха локшини про “насильственную украинизацию”, “разгул национализма”… А не буде в Україні свідомого українця – не буде й держави Україна… Будуть регіони “Русского государства”… Того “государства”, яке з часу свого заснування у тридцять шість разів збільшило території за рахунок територій інших народів…

Отже – “каким он был, таким остался»… Бо хоч форма його, нашого “старшого родича”, трохи приєвропеїлася, нутро його зосталося ще дрімучо диким… А нещодавні події на Кавказі довели, що й – жадним чужої крові і чужих територій…

Та повернемося у свій город… Поглянемо на свій народ. Є у ньому така “прослойка”, як “п”ята колона”.

“П”ята колона”, мабуть, є у кожній державі. Так побудований світ. Можливо, й так побудований Усесвіт. Може й там, точиться постійна боротьба , то за якесь “двуязичіє”, то за “ісконно”… чийсь Севастополь, Тузлу, чи інший клаптик … Може й там якимось істотам постійно не вистачає “жізнєнно-важних тєрріторій”… Може й там є такі, що скрізь мають свої “інтєрєси”, скрізь хочуть верховодити… Тому й скрізь розводять паразитів – п’ятиколонників…

Але кожна держава – це сад. Великий суспільний сад. У першу чергу про нього мають дбати ті, кому цей сад належить. Наш, український сад, на прекрасній, Богом даній українській землі, під лагідним українським небом, належить нам у к р а ї н ц я м. Це за Господніми веліннями, за законами цивілізації. Але…

За дикунськими законами у кожен сад може залізти будь-який троглодит, будь-чия свиня, чи інша худобина- напастися, попідривати коріння, поламати гілля, напаскудити…
Теоретично кожна свиня є свиня. Практично – кожна свиня прив”язана до конкретного господаря і до конкретного свинства.

Давайте детальніше проаналізуємо, хто підриває коріння нашого саду.
Хто і як у ньому господарює…

3. К о р і н н я і н а с і н н я.

У світі зараз – пандемія свинячого грипу. В Україні – епідемія свинячого патріотизму. Хвороба ця дуже важка. І спадкова. У початковій стадії перший симптом- нестримна тяга до корита. В процесі коритного періоду відбувається мутація організму. Міняється група крові – будь-яка з чотирьох груп крові, що властиві нормальній людині, перетворюються на “п’яту РБ”. Кров раба. Спочатку- це раб корита. Ніби звичайний обиватель. Такий собі пристосовницький хрунь. Який на потребу чинити якусь громадську працю, питає: “Чому я, а не хтось ?” А при розподілі якоїсь вигоди обурюється: “Чому хтось, а не я?”.. У процесі мутації звичайний хрунь перетворюється в агресивного безпардонного наглого хряка. Який своїм довгим рилом перепаскуджує пласти людського духовного довкілля. А у третій, кінцевій стадії, набуває подоби та властивості вовкулаки… І, керований чорними силами, нищить самих людей… Людей того роду, що нагадують йому період, у якому він також ще був людиною…

Хвороба ця найстрашніша у третій стадії. Тоді вона передається у спадок. Нащадкам. Саме через рабську кров. Гнилу і заразну. Прокляту кров.

Кілька століть бездержавності, окупації наших земель то тим, то іншим “визволителем” зробили свою чорну справу. Рабів наплодилося. Кожен окупант проводив селекцію. Кожна окупаційна чума викошувала лицарів, сприяла розплодженню рабської продажної твані. Що повзала перед окупантами на череві, вислужувалася, прислуговувала, допомагала і фізично, і духовно нищити свій же люд… Тепер же, коли ми ніби вирвалися на волю, останній, найтриваліший, і найпідступніший окупант нашої землі, який кров”ю нашого народу на його спині виписував свою загарбницьку історію, репетує: “Нєльзя мєнять історию!..”

І ота, відселекціована ним, рабська твань, що пішла ніби й від українського коріння, репетує йому в унісон. Характерно, що раб не має іншої ідеології, окрім холуйської, хамської. “Раб, у которого слюньки текут, когда он восхваляет свое рабское положение, есть холуй, хам…” ( В. Лєнін). Отже, українські скоробагатьки, а люмпен-пролетарі розумом і совістю, які ніяк не можуть розпрощатися із “братською” удавкою на шиї, такі ж холуї і хами, як і “вічні пролетарі” – комуністи…

4.Солодкий дурман чортополоху і гіркі реалії.

Біда від раба не лише в тому, що він сам раб. Що гнила рабська кров продовжує наплоджувати нові покоління рабів. Біда в тому, що він є перенощиком гидотного “зловонія” брехні і наклепів, які народжуються у спецлабораторіях реального,чи потенційного окупанта. Отже, за теорією і історією цього ж окупанта – він чужий “лазутчик” у своїй державі, “враг народа” серед свого народу.

Прислухайтеся уважно до тих, хто постійно, чи методично мусує тему “раскола Украины на запад и восток”. Пригляньтеся до облич депутатів Верховної Ради ніби й незалежної України, які при слові “Галичина” чорніють від ненависті. Губи у них, як у Гітлера, перекошують спазми. Замість приймати державотворчі закони, вони вправляються у тавруванні “украінского Фашізма”, “націоналізма”, “бендєровщини”…

Задумайтеся, чому депутат Верховної Ради ніби й незалежної держави Україна, голова якоїсь там тимчасової комісії, звітує перед Держдумою держави Росія про виконану ним роботу?..Чого ті ж депутати приймають постанови про святкування ювілеїв комсомолу, стахановщини? Чому місцеві чинодрали, матюковських зразків безкарно проводять “свята” наруги над нашою історією?..

Ви чекаєте від них розбудови незалежної України?

Якось, на черговому засіданні Верховної Ради , пролунало чергове рабське “шоу” одного депутата-регіонала від Криму. Він продемонстрував свою “ерудицію” тим, що “прочітал кніжку, ізданную в Росії, в которой ідет рєчь о том, что нє русскіє дєлалі голодомор в Украіне, а самі украінци”… Мовляв, ось кому треба вірити, а не “галіційскім
націоналістічєскім історікам, “ які стараються розсварити “два братскіх народа”…

Риторика кожного раба завжди кардинально полярна. Коли він згадує свого хазяїна, –захлинається від клятв у відданості йому. То клянеться у “братстві” із ним, то закликає усіх повертатися до нього “ліцом”… Хазяїн постійно “задом”, а раб безупинно “ліцом”…
Коли ж раб говорить про те, що не подобається хазяїнові, він перетворюється на оскаженілого собаку…

Отже, очевидно саме тому, при згадці оратором Галичини, в нього почався синдром шакалячого сказу, наступили уявні галюцинації і він безцеремонно брехав. І про істориків –галичан, і про українських істориків взагалі.

Але… народи голодомору не робили. Робили партійні і державні чиновники. З Москви командували, в Києві команди виконували. А гвардія “сволочі” на місцях, тієї холуйської, рабської крові, пила кров з народу і брала “зустрічні плани”… Тепер їхні нащадки, прикриваючись мандатами депутатів Верховної Ради України і недоторканністю, допомагають Москві витолочити духовну ниву України, організувати мовний голодомор, посіяти зневіру у самих себе, недовіру до тих, хто ще зберіг українську душу…  Лякають обивателя “украінскім націоналізмом” не відаючи його суті, і “ураінскім фашізмом”, якого по суті не було і нема.

Виникає питання: для чого отакі публічні шоу-брехи? Звісно, не лише для того, аби баламутити свідомість простолюдина заяложеними лякалками, знятими із запліснявілих полиць кадебістських арсеналів компри. Хоч ця брудна складова диверсійного процесу грає не останню роль в отруєнні людської свідомості. Але український холуй московського сатрапа активно включився у процес вибілювання історії “Вєлікого Отєчєства”… Бо ж Гітлерівський фашизм мав коріння у “землях русскіх”… Братання комунізму з фашизмом починалося ще “на зарє”… На “Русско-балтийском заводе» у Філях робили “Юнкерси”, які потім бомбили й міста України. Авіаційна школа у Ліпецьку готувала німецьких льотчиків, які в роки Другої світової війни складали ядро “люфтваффе”. У Казані була організована бронетанкова школа рейхсвера, законспірована під “Об”єкт Кама”. На початку тридцятих очолював школу полковник Й. Харпе ( у 1945 р.—генерал –полковник вермахту)… Була організована школа хімічної війни – законспірована під “об”єкт Томка”. Керував цим “підприємством” доктор Людвіг фон Зіхерер. Тут проходили вишкіл по підвищенню кваліфікації німецькі лікарі, біологи-токсикологи, хіміки, піротехніки, метеорологи, артилеристи. Вони визначали ефективність отруйних речовин в різних умовах.

Отже газові камери Освєнціма, Дахау, інших фашистських концтаборів, які винищили сотні тисяч людей з усієї Європи, також беруть початок з Радянського Союзу… До речі, ці факти подають не “галічанскіє”, а російські вчені. Прочитати б холуям нашим хоча книжку науковця з Ермітажу Юлії Кантор: “ЗАКЛЯТАЯ ДРУЖБА”—секретное сотрудничество СССР и Германии”…

І чи не для того, аби відвернути увагу наївного обивателя від сучасних фашистських методів нашого сусіда, репетують про фашизм у Грузії, в Україні?…Чи не для того, після відвідування Путіним Німеччини і вручення йому там якогось ордена (мабуть, за шпигунську діяльність?) знову підняли справу ніби-то охоронця концтабору Дем’янюка? Якого свого часу Ізраїльський суд оправдав…

Здавалося б чого, “грязь Москви” так активізувалася в Україні? Назрівають вибори Президента? Ющенка, не угодного Москві, не вдалося знищити фізично. То роками, брудними язиками й руками, намагаються нейтралізувати його морально. Авось вдасться обкрутити наївного довірливого українця про третє пришестя “сильної руки” того, хто ще вчора безпомічно падав від гнилого яйця? Або ж “поставити на престол” новоспечену “Мнішек”…

Трохи так, але й далеко не тільки так.

При Президентові Росії створена “Комиссия по противодействию попыткам фальсификации истории в ущерб интересам России”… Комісія ще не дуже розкомісіювалася, а українські холуї вже раді старатися… Їм би, окрім прочитаної однієї книжки, прочитати ще хоча б статтю сучасного відомого російського історика Юрія Афанасьєва: “ Я хотел бы увидеть Россию расколдованой”…

В розділі “Нацизм в борьбе с нацизмом“ історик пише: “Наша власть обретает новое качество – русский нацизм на основе своеобразия русской власти, этатизма и державности. А тепер – самое главное: обретает его не на основе своеобразия как такового, а на основе таких трех китов нашей русскости в трактовке именно путинистов. Пред’явить самим себе и всему миру русское сообщество и нашу территорию как особую священную реальность – “ мировую душу “, а государственную власть как “ душу России”, позиционировать себя на основе такого своеобразия в качестве субьекта глобального сообщества и претендовать на особую в нем роль — все это требует, конечно, и соответствующего исторического обоснования”…

У тій же статті в розділі “Единственно верна фальсификация” історик продовжує: “Смысл всех более или менее значимых событий и явлений в нашей истории  идет ли речь о Киевской Руси или о Великой Отечественной войне, – принципиально искажен. Еще один, важнейший пример – как раз из Второй мировой войны. Многие так и не постигли
смысла ни ее причин и начала, ни ее окончания и итогов. Советский Союз вступил в нее 17 сентября 1939 года на стороне Гитлера. И Советский Союз воевал на стороне нацистской германии до 22 июня 1941 года, потому она и Великая Отечественная, а не Вторая мировая. А окончание войны? Все усвоили, что мы освободили Родину, но за пределами сознания остается, что результатом войны стали раздел мира на зоны влияния и порабощение Советским Союзом половины Европы. Все знают, что для советских людей война закончилась освобождением, триумфом, Великой Победой, но многим все еще трудно осознать, что она закончилась и еще большим ужесточением сталинизма, и еще большим закрепощением все тех же самих советских людей.
Думская инициатива о создании трибунала “по борьбе с нацистами” направлена как раз на то, чтобы подобный “негатив” о войне не сделался достоянием массового сознания”…

Це пише відомий російський історик, доктор історичний наук професор, засновник Російського державного гуманітарного університету, а не “галіцкій історік”…Пише для того, аби люди читали, прозрівали, розумнішали. Йому болить майбутнє Росії, як українцеві болить майбутнє України. У к р а ї н ц е в і, а не прислузі чужих “сортіров”, рабові чужинецького посіпаки… Чи нащадкові насланого до нас інородного сатрапа. Бо “…Сталин кроил карту страны в расчете на то, что если где-то появится враг, его можно будет убить изнутри…”

Тому у республіки “…приезжали специалисты «из центра»; русских оказывалось в некоторых союзных республиках до 50%… Такую силу всегда можно использовать: если что-то случится, мы убьем врага первобытным способом—расчленим, растащим его по кускам. Вот вам и Абхазия с Осетией– Грузию уже расчленили. То же самое — «в газовой войне» с Киевом: если овладеть системой газопроводов и прочей ее инфраструктурой, не будет Украины…»

Отже не дивно, що « …Все нынешнее «исторические» указы и проекты власти для того, чтобы нашу принципиально фальсифицированную историю сохранить именно в том искаженном виде, в котором она сейчас жива в сознании российского большинства..»

Це пише чесний російський історик. Але дивно, що “проекти” цієї, сучасної російської влади пропагують і впроваджують у життя деякі “розбудовники” Української держави, чи не в усіх гілках влади…

Отже на владних деревах нашого державного саду завелася пагубна омела. Робіть висновки, “садоводи “! Поки вам не прислали на “освободітєльних” танках “спеціалістов” із Москви . Прикриваючись “ жізнєнно-важнимі інтєресамі Росії, “ вони витолочать український сад остаточно… Роби висновки і ти, громадянине незалежно- ще дуже залежної України. Якщо хочеш жити вільною, шанованою людиною у вільній і шанованій світом державі, а не вічним асенізатором на смітнику знахабнілого імперського сусідського сатрапа…

Роби висновки й ти, розбурханий кризою Старий і Новий Світе..І ти, Великий Світе Східний.. “Україна – найбільша проблема Європи”. Це було не лише у 1939 році. У 1919-му ви нас не чули. У 1939 забули… Потім тремтіли від хвилювань, спостерігаючи, як “Уганда з атомною бомбою” (так називали СРСР) розповзається світом… Сьогодні Україна –найбільша проблема цивілізованого світу… З неї може розпочатися Велике Відродження. З неї може початися остаточний занепад. Кількасотлітнє ярмо продукувало не лише раба і холуя. Воно вчило виживати, боротися. Виховувало Лицаря, який ніколи не підкориться насильству. Але закони світової цивілізації дуже хиткі і не прогнозовані.

Один необережний порух в одній “точці” може викликати ланцюгову реакцію по усій земній кульці. Тим більше, коли ( хай вибачить мені Уганда справжня) умовна “Уганда” зосталася ще на старому рівні. Лише з новою бомбою. І з новими амбіціями своїх “національних інтєрєсов” на чужих територіях…

Замість пострикриптуму.
Україні не потрібні якісь виняткові стосунки із будь-якими державами. Україні не потрібні особливі стосунки і з Росією. “Братерство” вже було. Чотириста років. Нам потрібні звичайні, добросусідські взаємини. Якщо “ліцом”, то до “ліца”, а не до “заду”. Хоча б такі сусідські стосунки, як у Росії з Фінляндією…Але для цього, очевидно, уздовж наших спільних кордонів треба створити своєрідну лінію Маннергейма. На той час, поки з багатьох керівних голів нашого сусіда не вивітриться імперський чад…

Щодо своїх прислужників чужого сатрапа, то настав час робити велику люстрацію і… своєрідну маленьку “кастрацію.” Аби не плюгавили майбутнього роду нашого народу…

Заувага автора: написав я цю річ 19 червня 2009 р. Сьогодні – липень 2021 р. Що змінилося, крім « слуг народу»??? Правда, часто не зрозуміло: хто їх
винаймав? Чим і кому вони служать? І я к о м у н а р о д у???

Євген ДУДАР, письменник-сатирик.

На малюнку на головній сторінці: цю картину написав відомий художник Олександр Мельник. Робота демонструвалася на Всеукраїнській художній виставці “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників”(2020 рік). У 1155 році володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський зруйнував частину Вишгорода, викравши ікону Вишгородської Богородиці.

Сообщение Нерозумні принципи такі ж шкідливі, як і підлі вчинки. Памфлет появились сначала на Український репортер.

Мене запевняють, що це дуже потрібно, бо мовляв: «…Книжок Ваших не знайдеш зі свічкою, а те, що в цьому творі, – мали б знати і патріоти України і ті, що борються «за свою жизнь», і державні діячі»… Отже, панове «діячі»! І керуючі. І діючі. Ч И Т А Й Т Е! Справжній державний чиновник повинен відчувати не лише шлункові, побутові потреби, а й душу свого народу!

З державним привітом! Ваш Євген ДУДАР.

Спроба сатиричного трактату

Не бійтеся ворога, який прагне завоювати Вашу землю. Готуйтеся достойно її захистити. Остерігайтеся “патріота” цієї землі, що постійно прагне бути завойованим. З життєвого досвіду

1. До питання про питання

За часів совкової імперії актуальним був лозунг: “ Смерть міжнародному імперіалізмові!”

Конкретні комуно-кадебістські “гуманісти” таврували якийсь імперіалізм міжнародний. Ніби у світі існувала міжнародна імперія. І жорстоко загарбувала міжнародні народи. А благородні імпер-совки постійно ці народи “визволяли”.

Совкова імперія-визволителька тріснула. Розсипалася. Але… не здохла.

Відцентрова сила відкинула колишні “радянські республіки” від злоякісного центру. Та пагубні метастази зосталися. Як у самому “центрі”, так і в тих молодих державах, що ніби стали незалежними.. .

Про ці бацили українського суспільства, їх кровний зв”язок з амбітною імперською пухлиною вчорашнього центру, піде мова у цьому своєрідному трактаті.

2. Витоки

На водовороті історії, як і на звичайному річковому водовороті, зверху плаває переважно сміття. Істина

“Всеросійський Буратіно”, як «ніжно» називають сусіди Путіна, свого часу чаркуючи з Президентом США Бушем, черговий раз плюнув у наш город. Мовляв, Україна – не держава… І ніколи державою не була…
Достойний нащадок Валуєва, Сталіна та “Залізного Фелікса” ще раз довів, що в Росії “царі” міняються, а мізки ніби їм пересаджують від попереднього всеімперського трупа. Та й апетити в них ніби переповзають з утроби в утробу. Й совість у кожного з них атрофована…

Життєвий досвід показує, що з дурнем і підляком сперечатися не варто. Бо підляк для своєї “правоти” використає ще десятки інших підляків… І з білого зроблять чорне. А дурня ніколи нічим не переконаєш . Бо дурість, як і брехня, безмежна.

Та попри усе, є і с т и н а. Вона потрібна порядним і розумним. На усіх континентах, в усіх державах.

“Між росіянами є найбільше таких, які мали- і ще мають- дуже примітивний підхід у стосунках з Україною…”- це слова англійського вченого Ланселота Лавтона. Сказані ще 1939 року, у Лондоні. На засіданні Близько і Середньо східного товариства. В промові: “ Україна – найбільша проблема Європи”. До цієї праці ще повернемося. Не для того, аби просвіщати дурнів, чи закликати до чеснот підляків. А для того, щоб показати ще не збоченим українцям, звідкіля ростуть ноги наших бід, і до чого маємо прикласти рук. І таки добре прикласти…

“…Можна довести, що упродовж трьох окремих періодів Українська держава існувала,- стверджує Ланселот Лавтон.- Перший з них- від дев’ятого до тринадцятого століття. Упродовж цих понад триста років на території, знаній сьогодні, як Україна, існувала потужна й культурна держава, одна з найпередовіших у Європі. Держава під назвою Русь була Україною, а її столицею був Київ. Хоч її зв”язки з північчю були різні, росіяни говорять, що вона була тотожною з Росією, тобто з нацією, яка заіснувала кілька століть пізніше. Внаслідок цього вони присвоїли собі її територію, її народ, її героїв, її святих, її культуру і все її майно. А проте їх власний історик Ключевський признає, що населення тих двох районів “… складалося з двох окремих етнічних груп…

Насправді , Московія була ученицею України і завчила від неї все, що тільки знала. Але від хвилини анексії (Переяславської зради-Є.Д.) України і зміни своєї назви на “Росія”, вона навмисне намагалася спихати Україну на задній план і гальмувати її розвиток… Заборонено було вживання української мови в школах і в наукових та історичних працях. Не тільки все можливе було зроблено. Щоб витиснути й ліквідувати українську мову, але й знищити національну свідомість, що насамперед виявляється в мові…”

Та що там нащадкам Валуєвих до тверджень чужих, чи своїх істориків. А чи до істини. В них логіка імперського хама: “ Не было , нет и быть не может…» Не було – значить, ніхто нічого не крав. Нема- значить, нема з ким рахуватися. А бути не може – бо ми цього не хочемо… “Демократизацією” хохлів доросійщимо. Інформагресією мізки їм перекрутимо, іуд за іудин гріш купимо. Світові начіпляємо на вуха локшини про “насильственную украинизацию”, “разгул национализма”… А не буде в Україні свідомого українця – не буде й держави Україна…Будуть регіони “Русского государства”… Того “государства”, яке з часу свого заснування у тридцять шість разів збільшило території за рахунок територій інших народів…

Отже – “каким он был, таким остался»… Бо хоч форма його, нашого “старшого родича”, трохи приєвропеїлася, нутро його зосталося ще дрімучо диким… А нещодавні події на Кавказі довели, що й – жадним чужої крові і чужих територій…

Та повернемося у свій город… Поглянемо на свій народ. Є у ньому така “прослойка”, як “п’ята колона”.
“П’ята колона”, мабуть, є у кожній державі. Так побудований світ. Можливо, й так побудований Усесвіт. Може й там, точиться постійна боротьба , то за якесь “двуязичіє”, то за “ісконно”… чийсь Севастополь, Тузлу, чи інший клаптик… Може й там якимось істотам постійно не вистачає “жізнєнно-важних тєрріторій”… Може й там є такі, що скрізь мають свої “інтєрєси”, скрізь хочуть верховодити… Тому й скрізь розводять паразитів – п’ятиколонників…

Але кожна держава – це сад. Великий суспільний сад. У першу чергу про нього мають дбати ті, кому цей сад належить. Наш, український сад, на прекрасній, Богом даній українській землі, під лагідним українським небом, належить нам у к р а ї н ц я м. Це за Господніми веліннями, за законами цивілізації. Але…

За дикунськими законами у кожен сад може залізти будь-який троглодит, будь-чия свиня, чи інша худобина- напастися, попідривати коріння, поламати гілля, напаскудити…

Теоретично кожна свиня є свиня. Практично – кожна свиня прив’язана до конкретного господаря і до конкретного свинства.

Давайте детальніше проаналізуємо, хто підриває коріння нашого саду. Хто і як у ньому господарює…

3. К о р і н н я  і  н а с і н н я.

У світі зараз – пандемія свинячого грипу. В Україні – епідемія свинячого патріотизму. Хвороба ця дуже важка. І спадкова. У початковій стадії перший симптом- нестримна тяга до корита. В процесі коритного періоду відбувається мутація організму. Міняється група крові – будь-яка з чотирьох груп крові, що властиві нормальній людині, перетворюються на “п’яту РБ.” Кров раба. Спочатку- це раб корита. Ніби звичайний обиватель. Такий собі пристосовницький хрунь. Який на потребу чинити якусь громадську працю, питає: “Чому я, а не хтось ?” А при розподілі якоїсь вигоди обурюється: “Чому хтось, а не я?”… У процесі мутації звичайний хрунь перетворюється в агресивного безпардонного наглого хряка. Який своїм
довгим рилом перепаскуджує пласти людського духовного довкілля. А у третій, кінцевій стадії, набуває подоби та властивості вовкулаки… І, керований чорними силами, нищить самих людей… Людей того роду, що нагадують йому період, у якому він також ще був людиною…

Хвороба ця найстрашніша у третій стадії. Тоді вона передається у спадок. Нащадкам. Саме через рабську кров. Гнилу і заразну. Прокляту кров.

Кілька століть бездержавності, окупації наших земель то тим, то іншим “визволителем,” зробили свою чорну справу. Рабів наплодилося. Кожен окупант проводив селекцію. Кожна окупаційна чума викошувала лицарів,
сприяла розплодженню рабської продажної твані. Що повзала перед окупантами на череві, вислужувалася, прислуговувала, допомагала і фізично, і духовно нищити свій же люд… Тепер же, коли ми ніби вирвалися на волю, останній, найтриваліший, і найпідступніший окупант нашої землі, який кров’ю нашого народу на його спині виписував свою загарбницьку історію, репетує: “Нєльзя мєнять історию!..” І ота, відселекціована ним, рабська твань, що пішла ніби й від українського коріння, репетує йому в унісон. Характерно, що раб не має іншої ідеології, окрім холуйської, хамської. “Раб, у которого слюньки текут, когда он восхваляет свое рабское положение, есть холуй, хам…” ( В. Лєнін).

Отже, українські скоробагатьки, а люмпен-пролетарі розумом і совістю, які ніяк не можуть розпрощатися із “братською” удавкою на шиї, такі ж холуї і хами, як і “вічні пролетарі” – комуністи…

4. Солодкий дурман чортополоху і гіркі реалії

Біда від раба не лише в тому, що він сам раб. Що гнила рабська кров продовжує наплоджувати нові покоління рабів. Біда в тому, що він є перенощиком гидотного “зловонія” брехні і наклепів, які народжуються у спецлабораторіях реального,чи потенційного окупанта. Отже, за теорією і історією цього ж окупанта – він чужий “лазутчик” у своїй державі, “враг народа” серед свого народу. Прислухайтеся уважно до тих, хто постійно, чи методично мусує тему “раскола Украины на запад и восток”.

Пригляньтеся до облич депутатів Верховної Ради ніби й незалежної України, які при слові “Галичина” чорніють від ненависті. Губи у них, як у Гітлера, перекошують спазми. Замість приймати державотворчі закони, вони вправляються у тавруванні “украінского Фашізма”, “націоналізма”, “бендєровщини”…

Задумайтеся, чому депутат Верховної Ради ніби й незалежної держави Україна, голова якоїсь там тимчасової комісії, звітує перед Держдумою держави Росія про виконану ним роботу?…

Чого ті ж депутати приймають постанови про святкування ювілеїв комсомолу, стахановщини? Чому місцеві чинодрали, матюковських зразків безкарно проводять “свята” наруги над нашою історією?… Ви чекаєте від них розбудови незалежної України?

Якось, на черговому засіданні Верховної Ради, пролунало чергове рабське “шоу” одного депутата-регіонала від Криму. Він продемонстрував свою “ерудицію” тим, що “прочітал кніжку, ізданную в Росії, в которой ідет рєчь о том, что нє русскіеє дєлалі голодомор в Украіне, а самі украінци”… Мовляв, ось кому треба вірити, а не “галіційскім націоналістічєскім історікам, “ які стараються розсварити “два братскіх народа”…

Риторика кожного раба завжди кардинально полярна. Коли він згадує свого хазяїна, -захлинається від клятв у відданості йому. То клянеться у “братстві” із ним, то закликає усіх повертатися до нього “ліцом”… Хазяїн постійно “задом”, а раб безупинно “ліцом”…

Коли ж раб говорить про те, що не подобається хазяїнові, він перетворюється на оскаженілого собаку… Отже, очевидно саме тому, при згадці оратором Галичини, в нього почався синдром шакалячого сказу, наступили уявні галюцинації і він безцеремонно брехав. І про істориків –галичан, і про українських істориків взагалі.

Але… народи голодомору не робили. Робили партійні і державні чиновники. З Москви командували, в Києві команди виконували. А гвардія “сволочі” на місцях, тієї холуйської, рабської крові, пила кров з народу і брала “зустрічні плани”… Тепер їхні нащадки, прикриваючись мандатами депутатів Верховної Ради України і недоторканністю, допомагають Москві витолочити духовну ниву України, організувати мовний голодомор, посіяти зневіру у самих себе, недовіру до тих, хто ще зберіг українську душу…

Лякають обивателя “украінскім націоналізмом” не відаючи його суті, і “украінскім фашізмом”, якого по суті не було і нема.

Виникає питання: для чого отакі публічні шоу-брехи? Звісно, не лише для того, аби баламутити свідомість простолюдина заяложеними лякалками, знятими із запліснявілих полиць кадебістських арсеналів компри. Хоч ця брудна складова диверсійного процесу грає не останню роль в отруєнні людської свідомості. Але український холуй московського сатрапа активно включився у процес вибілювання історії “Вєлікого Отєчєства”… Бо ж гітлерівський фашизм мав коріння у “землях русскіх”… Братання комунізму з фашизмом починалося ще “на зарє”… На “Русско-балтийском заводе» у Філях робили “Юнкерси”, які потім бомбили й міста України. Авіаційна школа у Ліпецьку готувала німецьких льотчиків, які в роки Другої світової війни складали ядро “люфтваффе”. У Казані була організована бронетанкова школа рейхсвера, законспірована під “Об”єкт Кама”. На початку тридцятих очолював школу полковник Й. Харпе ( у 1945 р.—генерал-полковник вермахту)…

Була організована школа хімічної війни – законспірована під “об”єкт Томка”. Керував цим “підприємством” доктор Людвіг фон Зіхерер. Тут проходили вишкіл по підвищенню кваліфікації німецькі лікарі, біологи-токсикологи, хіміки, піротехніки, метеорологи,артилеристи. Вони визначали ефективність отруйних речовин в різних умовах. Отже газові камери Освєнціма, Дахау, інших фашистських концтаборів, які винищили сотні тисяч людей з усієї Європи, також беруть початок з Радянського Союзу… До речі, ці факти подають не “галічанскіє”, а російські вчені. Прочитати б холуям нашим хоча книжку науковця з Ермітажу Юлії Кантор: “ЗАКЛЯТАЯ ДРУЖБА”—секретное сотрудничество СССР и Германии”…

І чи не для того, аби відвернути увагу наївного обивателя від сучасних фашистських методів нашого сусіда, репетують про фашизм у Грузії, в Україні?…Чи не для того, після відвідування Путіним Німеччини і
вручення йому там якогось ордена (мабуть, за шпигунську діяльність?) знову підняли справу ніби-то охоронця концтабору Дем’янюка? Якого свого часу Ізраїльський суд оправдав…

Здавалося б чого, “грязь Москви” так активізувалася в Україні? Назрівають вибори Президента? Ющенка, не угодного Москві, не вдалося знищити фізично. То роками, брудними язиками й руками, намагаються нейтралізувати його морально. Авось вдасться обкрутити наївного довірливого українця про третє пришестя “сильної руки” того, хто ще вчора безпомічно падав від гнилого яйця? Або ж “поставити на престол” новоспечену “Мнішек”…

Трохи так, але й далеко не тільки так.

При Президентові Росії створена “Комиссия по противодействию попыткам фальсификации истории в ущерб интересам России”…. Комісія ще не дуже розкомісіювалася, а українські холуї вже раді старатися… Їм би, окрім прочитаної однієї книжки, прочитати ще хоча б статтю сучасного відомого російського історика Юрія Афанасьєва: “ Я хотел бы увидеть Россию расколдованой”…

В розділі “Нацизм в борьбе с нацизмом“ історик пише: “Наша власть обретает новое качество – русский нацизм на основе своеобразия русской власти, этатизма и державности. А тепер – самое главное: обретает его не на основе своеобразия как такового, а на основе таких трех китов нашей русскости в трактовке именно путинистов. Пред’явить самим себе и всему миру русское сообщество и нашу территорию как особую священную реальность – “мировую душу “, а государственную власть как “душу России”, позиционировать себя на основе такого своеобразия в качестве субьекта глобального сообщества и претендовать на особую в нем роль — все это требует, конечно, и соответствующего исторического обоснования”…

У тій же статті в розділі “Единственно верна фальсификация” історик продовжує: “Смысл всех более или менее значимых событий и явлений в нашей истории — идет ли речь о Киевской Руси или о Великой Отечественной войне, -принципиально искажен. Еще один, важнейший пример – как раз из Второй мировой войны. Многие так и не постигли смысла ни ее причин и начала, ни ее окончания и итогов. Советский Союз вступил в нее 17 сентября 1939 года на стороне Гитлера. И Советский Союз воевал на стороне нацистской германии до 22 июня 1941 года, потому она и Великая Отечественная, а не Вторая мировая. А окончание войны? Все усвоили, что мы освободили Родину, но за пределами сознания остается, что результатом войны стали раздел мира на зоны влияния и порабощение Советским Союзом половины Европы. Все знают, что для советских людей война закончилась освобождением, триумфом, Великой Победой, но многим все еще трудно осознать, что она закончилась и еще большим ужесточением сталинизма, и еще большим закрепощением все тех же самих советских людей.

Думская инициатива о создании трибунала “по борьбе с нацистами” направлена как раз на то, чтобы подобный “негатив” о войне не сделался достоянием массового сознания”…

Це пише відомий російський історик, доктор історичний наук професор, засновник Російського державного гуманітарного університету, а не “галіцкій історік”…Пише для того, аби люди читали, прозрівали, розумнішали. Йому болить майбутнє Росії, як українцеві болить майбутнє України. У к р а ї н ц е в і, а не прислузі чужих “сортіров”, рабові чужинецького посіпаки… Чи нащадкові насланого до нас інородного сатрапа. Бо “…Сталин кроил карту страны в расчете на то, что если где-то появится враг, его можно будет убить изнутри…” Тому у республіки “…приезжали специалисты «из центра»; русских оказывалось в некоторых союзных республиках до 50%… Такую силу всегда можно использовать: если что-то случится, мы убьем врага первобытным способом—расчленим, растащим его по кускам. Вот вам и Абхазия с Осетией– Грузию уже расчленили. То же самое – «в газовой войне» с Киевом: если овладеть системой газопроводов и прочей ее инфраструктурой, не будет Украины…»

Отже не дивно, що « …Все нынешнее «исторические» указы и проекты власти для того, чтобы нашу принципиально фальсифицированную историю сохранить именно в том искаженном виде, в котором она сейчас жива в сознании российского большинства..»

Це пише чесний російський історик. Але дивно, що “проекти” цієї, сучасної російської влади пропагують і впроваджують у життя деякі “розбудовники” Української держави, чи не в усіх гілках влади… Отже на владних деревах нашого державного саду завелася пагубна омела. Робіть висновки, “садоводи “! Поки вам не прислали на “освободітєльних” танках “спеціалістов” із Москви . Прикриваючись “ жізнєнно-важнимі інтєресамі Росії, “ вони витолочать український сад остаточно…

Роби висновки і ти, громадянине незалежно- ще дуже залежної України. Якщо хочеш жити вільною, шанованою людиною у вільній і шанованій світом державі, а не вічним асенізатором на смітнику знахабнілого імперського сусідського сатрапа…

Роби висновки й ти, розбурханий кризою Старий і Новий Світе… І ти, Великий Світе Східний… “Україна – найбільша проблема Європи”. Це було не лише у 1939 році. У 1919-му ви нас не чули. У 1939 забули… Потім тремтіли від хвилювань, спостерігаючи, як “Уганда з атомною бомбою” (так називали СРСР) розповзається світом… Сьогодні Україна – найбільша проблема цивілізованого світу… З неї може розпочатися Велике Відродження. З неї може початися остаточний занепад. Кількасотлітнє ярмо продукувало не лише раба і холуя. Воно вчило виживати, боротися. Виховувало Лицаря, який ніколи не підкориться насильству. Але закони світової цивілізації дуже хиткі і не прогнозовані.

Один необережний порух в одній “точці” може викликати ланцюгову реакцію по усій земній кульці. Тим більше, коли ( хай вибачить мені Уганда справжня) умовна “Уганда” зосталася ще на старому рівні. Лише з новою бомбою. І з новими амбіціями своїх “національних інтєрєсов” на чужих територіях…

5. Замість пострикриптуму

Україні не потрібні якісь виняткові стосунки із будь-якими державами. Україні не потрібні особливі стосунки і з Росією. “Братерство” вже було. Чотириста років. Нам потрібні звичайні, добросусідські взаємини. Якщо “ліцом”, то до “ліца”, а не до “заду”. Хоча б такі сусідські стосунки, як у Росії з Фінляндією… Але для цього, очевидно, уздовж наших спільних кордонів треба створити своєрідну лінію Маннергейма. На той час, поки з багатьох керівних голів нашого сусіда не вивітриться імперський чад…

Щодо своїх прислужників чужого сатрапа, то настав час робити велику люстрацію і… своєрідну маленьку “кастрацію.” Аби не плюгавили майбутнього роду нашого народу…

Євген ДУДАР

19 червня 2009 р. Київ.

Малюнок Андрія Петренка

Сообщение “Розбудова держави”, шарлатани й путани появились сначала на Український репортер.

“Пане Євгене! Перегортаючи газети минулих років, натрапив на “Літературну Україну” за 17 червня 2010 р. Там є Ваш матеріал “Архітектори химерних “мостів”, чи “прораби” чужинецьких “спецбудів”? Річ дуже повчальна і, на жаль, актуальна й сьогодні. Думаю, що не вадило б прочитати її представникам і нинішньої влади та й самому пану Президенту…”

Отже надсилаю вам цей памфлет. Якщо вважаєте за потрібне – опублікуйте.

З повагою Євген Дудар

Архітектори химерних “мостів”, чи “прораби” чужинецьких “спецбудів”?

Спроба сатиричного трактату, або ж роздуми “маленького українця” над вчинками й безчинством деяких політичних Гуліверів та ліліпутів.

Королі – не страшні.Страшні королівські блазні. Істина.

З а м і с т ь  п р е а м б у л и

В період “тоталітарного гуманізму” і глобальної брехні встановити, хто король, а хто блазень, не так просто. Як не просто визначити парсуну Гулівера, чи ліліпута. Візуально, здається, усе наяву: глава однієї держави – могутній ростом і будовою тіла – стоїть поруч із двома головними коротульками іншої держави.Значить, він – таки Гулівер. А вони – ліліпутини…

Згадуєш телебалаканину напередодні: “ У Брюсселі зосталися задоволеними оглядинами …” І також зостаєшся задоволеним. Оглядинами.

Опускаєш повіки. Нашорошуєш вуха. Себто визначаєш на слух. Хочеш бути задоволеним ще й почутинами.

Вуха схоплюють запитання російських журналістів “Гуліверу”:

Чому спочатку поїхав у Брюссель, а не в Москву?.. Звісно, – НАТО.
Звісно, – “язик”, чорноморфлот. І, звісно ж – Бандера… Бо для “Москви” – Бандера і свідомі українці, як для Гітлера – євреї. Ті заважали фюреру будувати великий “Фатерлянд”. Ці – заважають путаним будувати “Велікую родіну”. Словом, збудники усіх світових неладів і конфліктів. Винуватці усіх злочинів. І тих, що робив Гітлер. І тих, що робив Сталін. І навіть тих, що робило НКВД, КГБ руками путаних і припутаних…

То, можливо, у Москві сказали: “Паняй спочатку в Європу. Для отвода глаз. Потім повертайся до нас”…

Інтервйований винувато розумував, що всі початкуючі президенти вчаться їздити… І накінець заспокоїв: “Усі дороги ведуть до Москви…”

Так ,так. Бо, як “ інтелектуально” висловився один високий російський чинодрал ( нехай мені вибачать читачі-естети та цнотливі дами): “ Хохлы пройдут в Европу – только через русскую ж-пу”… Перспектива, як бачимо, заманлива. Особливо для тих, хто на ту “русскую ж-пу” молиться.

Отже все решта буде підпорядковано лише цьому напрямкові. Все буде рішатися в рамках “націнтересів” володарів глобальної “ж-пи”…

Розплющую очі – о, диво! На місці “Гулівера” сидить тютілька- в- тютільку подібний на нього манюній ліліпутик. І рече:

Задачу свою я віжу, чтоби отношенія Украіни і Росії сдєлалі крутой поворот. Правільний…

Видалося, ніби хтось сказав:

Маладєц! Задачу понял правільно…

Тоді в голову полізла пісня:

А на дворе то дождь, то слякоть,
Слева – поворот и косогор,
Чтобы не пришлось любимой плакать,
Крепче за баранку держись, шофер…

Але… досвід водія підказує: “крепкоє дєржаніє за баранку» на крутих поворотах не завжди рятує. Треба досконало знати, у якому стані “вантаж,” який тобі довірено везти. Якщо закріплена лише його четвертина, чи третина, то найнадійніше правило: “Обережно на поворотах!” Бо оті частини, що у вільному плаванні, можуть занести в прірву. Разом з “баранкою”… І “крутой поворот” може виявися останнім…

Р е н е с а н с  і м п е р с ь к о ї  п л і с н я в и

Отже у центральному мегаполісі джунглів Євро-Азії – Москві – повні штани радості:

“… Победитель громкой избирательной кампании впервые приехал в Россию в президентском качестве. И всячески старался доказать, что отношения Москвы и Киева ждет ренесанс… Как говориться: все возвращается на круги своя… Быстро пронеслись годы оранжевого правления на Украине. И вот в Москву, наконец, в прекрасном смысле этого слова, приезжает тот, на кого когда-то в кремле сильно рассчитывали…” – це одкровення, п’яного від щастя, журналіста…

А президент Медвєдєв, який, свого часу своїми далеко не дипломатичними, а в певній мірі навіть хамськими листами, поглиблював обструкцію Президентові Ющенку, і який, очевидно, не лише “когдато”, а й тепер “рассчітивал”… так воззрадувався, що “чорная полоса отношеній” перервана, аж признався: “… С мыслью об Украине мы просыпаемся и засынаем…”

“Маленькому українцеві” страшно стає від такої самопожертви. І він каже: “Краще було б, якби сама “мисль об Украінє” у вас заснула. Навіки-вічні…”

Та виявляється у “їхніх” “Мисль” не лише “об Украінє”…

На зустрічі з Путіним, “наш”, ніби між іншим, натякнув, що може підкинути Росії українських “політиканів”. Очевидно, назріває проблема з інакомислячими. А свого Сибіру в України нема. (Хоч, правду кажучи, за “освоєнням” цих територій українцями, його можна вважати нашим). Отже, якщо “казли мешают жіть”, відправленням “к такой матєрі” їх не позбудешся. То чому б “Єдіной Россії” не допомогти своїм “регіонам” поборотися з “врагами братского народа”?

Але Путін не настільки “казьол”, щоби привсекамерно підтримувати таку авантюру. Тому й сказав:
Прешлите нам лучше украинского сала…

Почувши це, “маленький українець” Ваня Молдаван, запропонував вислати панові Путіну “живою вагою” стадо унікальних українських свиней промосковської п’ятої колони…

Демокайф і сумні реалії

У джунглях старої Європи з приводу нашої нової влади своя радість:

“Для нас не має значення, кого обрали. Для нас головне – що обрали демократично”… Бо, мовляв, їхні спостерігали і нічого кримінального не спостерегли… Так же воззраділи і правителі Нового Світу. У З’єднаних Стейтах Америки. Сподіваються, що в Україні тепер буде стабільність…

Свята наївність. А, можливо, й не зовсім свята. Бабань-Європа живе у своїй цнотливій мушлі. Любить тишу і гармонію. Ненавидить збудників неспокою. І воліє бачити лише те, що їй лягає на душу.

“Стейти” мають проблеми з нашим “непредсказуємим” сусідом. Із розбурханим по всьому світу “тероризмом”… То воліють діяти за українським прислів’ям: “ Чеши дідька зрідка, аби гладкий був…” І намагаються не все бачити і не все чути… Отже реалії набувають умовно-фантастичного вигляду…З екзотично-голубим відтінком… Під очима “маленького українця”…

Новообранець і сам повірив, що він “всенародно обраний”. І супер-демократично пообіцяв: “Програмноє решеніє я виполню перед украінскім народом»… Мається на увазі, що “чіслєнноє насєлєніє”, яке говорить російською, отримає “комфортниє условія” …

Вимовляючи фразу “чіслєнноє насєлєніє” оратор, очевидно, й сам не усвідомив, що “народ” і “насєлєніє” – поняття різні. І їх не можна утотожнювати… Як і не можна плутати загарбника з визволителем…

Мовознавців прошу не повчати автора граматиці. Слово “насєлєніє”, як і слово “прораб”, що у заголовку, як і абревіатури НКВД, КГБ він не перекладатиме на українську, бо дуже любить їх саме в російському звучанні… Автор також людина і має право щось любити…

Отже інформація для роздумів. Вождям, вождикам, вожденятам, деяким дипломатам і всім очільникам далеких й близьких держав, яких цікавить Україна, її територія і все, що на цій території діється. Коли Всевишній проводив територіально-адміністративний поділ Світу, щедро виділив нам, у к р а ї н ц я м, отой райський куточок планети, на якому господарюємо зараз. Наділив нас солов’їною мовою, багатою культурою, чудовими традиціями, працелюбністю і надзвичайною гостинністю. Такою надзвичайною, що ми часто плутаємо, хто у нашій хаті – гість, а хто – господар. Про цю феноменальну рису українця вже писано-переписано. Автор цих рядків у своїй найсвіжішій книзі “Чума в Україні” також намагався розгадати цей феномен. Отже, читачу, коли відчуєш, щодеякі думки, висловлені мною в оцьому “трактаті”, перегукуються з тими, що у книжці, не дивуйся. Наші сусіди кажуть: “Повторєніє – мать учєнія”…

А деяким людям часто треба й сто разів повторювати, аби “ученіє” хоч якось зачепилось за їхню голову…

Чого так багато рядків присвячую нашій гостинності? Бо це одна із тих головних рис національного характеру, яка часто з господаря нас перетворює на р а б а…

Отже: рідна земля, народ і “насєлєніє”…

Кожен народ має свою землю. Господній дар. Здійснюючи добродійну місію розподілу земель, Всевишній усвідомлював, що його постійний опонент – Сатана чинитиме все, аби святі задуми, добрі вчинки звести нанівець. Бо коли Господь ще формував народи, Сатана вже виділяв із нихконтингент “насєлєнія”… Мовляв, хай народи тішаться, що вони господарі на Господом дарованій землі. А ви маєте стати тією силою, яка не дає розвиватися індивідуалізму та іншому ізму… Наше правило: де я – там земля моя… Так у кожному, Богом сотвореному народі, Сатана натворив своєї гвардії – “насєлєнія”… У цих людців нема національної гідности, відповідальности за свою землю, гордості за свій народ. У них нема ні совісті, ні честі. Вони – раби своєї утроби і Сатани… Його вірні слуги , ревні виконавці всякої чортівщини… Волею і неволею…

То ж Україна в період світо-людотворення не була винятком. Господь сотворив народ, рогатий підкинув дещицю “насєлєнія”… Але біда не в самому “насєлєнії”, а в його кількості. Кожен організм має у собі якусь кузьку. Та лихо, коли кузька набуває критичної маси.

У нас критичну масу нарощували століттями. Деяким нашим сусідам було вигідно, аби в Україні зоставалося щонайменше народу, а прибувало побільше “насєлєнія”. Особливо старався той, що оголосив себе “старшим родичем”. Народ України, як “врагов народа,” вивозили в Сибір, морили голодоморами, гноїли по тюрмах, розстрілювали його кращих синів і дочок. А, вивільнену, “житлоплощу” заселяли своїми покидьками. Тепер репетують, що “так склалося історічєскі”. А історію, мовляв, переписувати не можна… Репетують, ті, що переселяли. Бо можуть втратити аркан, на якому тримають Україну. Репетують ті, що заселяли. Бо може постати питання руба: Або прилучайтеся до українського народу, або ж – “…чемодан, вокзал, родниє места”… А в “родних мєстах” уже – “… ні кола, ні двора, только хрен да машкара”… Та й кому вони там треба? П”ята колона потрібна не вдома, а на “жізнєнно-важних терріторіях”… Репетують ті, чиї руки по лікті в крові “врагов народа”, “самостійников”, “незалєжніков” , “оуновцев” , “бендеровцев”, “кулаков”, “попов”…

Репетують до втрати свідомости. Як ото у “верховному свинарнику” розкувікалась краснокожая льоха харківської породи (продукт сумнозвісної свинарки Астраущенко), що за незалежну Українську самостійну соборну державу боролися послідовно лише комуністи і їхні вірні “бойци нєвідімого фронта” – чекісти. А націоналісти і прочєє боролися проти…” Репетують, щоб заглушити голос правди про їхні злочини, яка шириться світом… І кличе до загального осуду їхніх вчинків…

То, очевидно, “всенародно обраному” та його ідейним семироженкам варто було б подумати, що “маленькі українці” на своїй землі також мають право на “комфортні умови”…

Щодо “всенародної обраності”. З цього приводу політолог хутора “Мозамбік”, що у центрі джунглів Європи, Ваня Молдаван каже: “ У глашатаїв “нового орднунгу” плутанина з термінологією. Слід говорити не “всенародно”, а “всенасєлєнно”… Так конкретніше…І співзвучніше з “всєлєнно “…

Та як би не було обрано, усе ж таки ніби “обрано”. Отже, яко законопослушні громадяни, маємо віддавати “кесарю кесареве”. При тому не забуваючи, що мусимо віддати й “Богу Богове”. Дотримуватися святої Правди і святого письма. А там сказано: “Судіть їх по ділах їхніх”…

Бо кому більше дається, то із того більше питається. Правда, привладні чечоткіни нахабно нам тлумачать: “Кіна нє будєт! Будєт тот фільм, которий нужен. Которий Україна увидит і услишіт…” Отже, як маленькі носії великої влади, за чечоткіними, ми маємо право її тільки носити… І сприймати лише “тот фільм”, який тій владі “нужен”… На жаль, перші кадри “того фільма” показали, що цій владі “нужно” далеко не те, що потрібно народові України…

Новий “орднунг” і старі швондєри…

Прислів’я “Нова мітла по-новому мете” в українському владному варіанті викликає загадки? І навіть здивування.

Конструктори-мітлотворці сконструювали “нову мітлу”, в основному, із старого, прогнилого ще в совкових сортирах, пруття. Тому у нашій новій хаті такий запах плісняви. І оте пришвидшене, нагальне “підмітання” ще більше той сморід розносить. Складається враження, що нас, “маленьких”, намагаються у цьому смороді швидше акліматизувати.

А для більшого “комфорту” нам повертають стару пробрехливу історію совкового періоду, примари “вождів”- катів народу нашого, а наше рідне, святе, національно-болюче нахабно й цинічно обкидають, апробованим ще в енкаведистських “лабораторіях”, лайном. Це, очевидно, для того, аби нас швидше “стабілізувати”…

“Верховний стабілізатор” сам у скрутному становищі. Пообіцяв, що “Україна – для людей”… А для яких – не уточнив. Правда, під час офіційного візиту Медвєдєва до України і скупчення навколо нього скоробагатьків, “маленькі українці” дещо зрозуміли. Проте вимагають і до себе поваги. Казав, що до влади приведе “професіоналів.” А керувати академіками й просвіщати молоде покоління поставив авантюрного “Швондєра”. Та у того в голові, виявляється, ще й “здвиг по фазі”… В бік моралі Адольфа Гітлера. Галичани для нього – люди нижчого сорту, а українці взагалі – папуаси… Дехто вважає, що це провокатор, який спеціально дестабілізує суспільство, аби викликати громадянські заворушення. Щоб “Верховний стабілізатор” мав підстави впровадити надзвичайний стан.І… позатягувати “демократичні гайки” остаточно… Дехто вважає, що це звичайний Іуда, який відробляє чиїхось тридцять срібняків…

Очевидно, що деякі “дехто” не мають повної рації. По-перше, тепер чистопородистий Іуда за тридцять срібняків не продасться. А, по-друге, під час “сдєлок” про “увіковічнення” Російського чорномоського флоту в Україні, відбулася подія епохального значення. З часів розп”яття Христа, уперше в історії людства на цю морально-шкідливу працю парсуни зрадника, Росія підняла розцінки на цілих десять позицій…

Колись один політичний авантюрист запевняв народ України, що “влада сильна, як ніколи”. Через пару місяців та влада околіла. Сьогодні нас потішають, що “ влада – єдина, як ніколи. І стабільна…” Як у тюремній камері. Пахан диктує, братва кайфує. А народ шмонають.

Провладні “законодавці” нахабно й цинічно доводять, що для них “закон – дишло, як повернув так вийшло”… По-хамськи заявляють, що вони об опозицію “витірают ногі”… Привсекамерно душать “опонєнтов”… Рвуть національний прапор… Влаштовують провокації…

Опозиціонери, кожен зі своєї боєвої позиції під власним кущем, кидають звинувачення “верховному”, що той “зраджує національні інтереси”, привладним швондєрам, що ті “плюють в душу народу”, “недоношеним восьминогам”, що ті під виглядом нової України повертають старий сморід з московського мавзолею…

Д и в а к и. По-перше, щоб зраджувати національні інтереси, їх треба перед тим сповідувати. Аби щось втратити, треба те щось спочатку мати. Потім- треба хоча б знати, що таке нація… Якщо найвищий державний очільник вважає, що нація – це ветерани Великої Вітчизняної війни, то він має повне право обурюватися: “ Мені закидають, що я зрадив національні інтереси. А я виконав свій обов”язок перед ветеранами…”

Тим паче, перед виборами обіцяв зробити Україну мостом між заходом і сходом. Сповідувати політику різновекторну… З цього приводу політолог хутора “Мозамбік” Ізя Чачкес заявив:” Я все ж таки волів би жити не на мосту й не під мостом, а на якомусь березі… Різновекторна політика -це щось на зразок кавалериста, який прагне однією гузицею одночасно сидіти на двох конях… А в результаті – не їде на жодному…”

Що стосується швондєрів і неповноцінних восьминогів, які витоптують українську душу, то їх така природа. Чекати від покидька високої моралі – значить, не мати здорового глузду. Із суспільного гемороя не зробиш національного героя. Ні українського, ні російського, ні єврейського, ні навіть папуаського… Та й, видно, що у нової влади також проблеми з кадрами. Бо коли того, якого самі називають злодієм і невдахою, ставлять керувати освітою, значить, або вирішили “кувати кадри” злодіїв, або ж – наказ із “центру”: “Внєдріть ету злокачественную опухоль в духовноє тєло…”

Отже, “ єдина, як ніколи” “стабілізує суспільство.” Прискореними темпами. Мають навики й досвід. Ще вчора вони будували комунізм, тюрми, концтабори. Сьогодні “розбудовують” “незавісімую страну”… Їм муляє сама назва Україна, дратує її мова, плутається під ногами її народ. Їм потрібна територія України, її природа, багатства ще недокрадених надр… Тому вони за “новую” Україну. Звісно,без української душі і без…українця. Хохли нехай представляють “корєнноє насєлєніє”, вірно служать усім “новим” “стабілізаторам”, задовольняються об’їдками з їхнього столу і тішаться, що їм дозволили прибирати їхні кльозети.

Отже, “маленький українче”, якщо ти ще українець – думай…

На території величезного Австралійського континенту зосталося лічені одиниці аборигенів. Колоніальна Британська система закидала на цей континент карних злочинців. І не обмежувала їх у злочинах проти корінного населення. Людей відстрілювали частіше, ніж звірів. Бо звір- істота бродяча. А людина володіла якимсь клаптиком землі…

Тепер нащадки карних злочинців – поважні й шановані в Австралії люди- мільярдери, мільйонери. Чи сняться їм вряди-годи картини дикого свавілля їхніх предків? Чи стукає у їхні скроні невинна кров, пролита їхніми батьками й дідами? Може ще не всім стукає. Але в якомусь поколінні вона обов”язково заговорить…

Сучасна ситуація в Україні перегукується якимсь чином з тією давньою Австралійською… Ще живе і ще діє найпотужніший винищувач українського народу упродовж багатьох століть– московитський імперський сатрап. Ще живуть в Україні підлі й ниці аборигенчики, які готові лизати п”яти будь-якому загарбникові. Ще живуть по світу пасивні спостерігачі…

Вже відійшли у володіння чужинецького “власника” й свого гнидавого прислужника незліченні масиви нив і лісів України. Вже гайдуки новоспечених князьків не допускають тебе, “меленький українче”, до берега річки, на якій ти виріс. Вже на території України пустують десятки тисяч помешкань, скуплені “гражданамі” казна яких країн – від Росії до Ізраїлю включно,– чекаючи нових господарів, а твої діти не мають даху над головою. Вже з тобою поводяться, як із власною худобою, а ти ще ніяк не можеш набратися людської гідности, аби сказати в очі злодієві, що він – злодій, бандитові, що він – бандит, хамові – що він хам.

Мене не дивує, коли наш північний сусід, який народився принаймні на 400 років пізніше за нас, величає себе нашим “старшим братом”. Аби на правах “родича” розпоряджатися в нашому домі. Не дивує, як поводиться його “п’ята колона” у ніби-то нашій Верховній Раді. Не дивує навіть, що та Верховна Рада України голосує проти закону, який мав би захистити честь і гідність українського народу. Не дивує. Бо принаймні для левової частки отих бігачів від кнопки до кнопки – поняття “український народ” взагалі не існує. Дивує сам український народ. Який все терпить, терпить, терпить… Чи не для раба придумано оте вічно-заспокійливе: “Хто терпен, той спасен”?.. Рабське терпіння не приносить спасіння…

Замість постскриптуму

Критикувати чиновника, який вже позоставив своє чиновне сідало, аморально. Та коли новоспечені чинодрали витоптують душу твого народу, витирають брудні ноги об його святині – мовчати не лише аморально, а й злочинно. Тим більше на зустрічі із журналістами “Гарант Конституції” гарантував свободу слова. Тим більше майже розумна Ганна Герман казала, що правди не любить лише влада дурна… А, на жаль, ті, які вчора ганьбили попереднього Президента, що оточився “любими друзями”, сьогодні набрали команду не так за показниками дружньої любості , як за наявністю українофобства. І вірнопідданства “старшому родичеві”. На цій платформі дійшли єдності навіть такі непримиренні вороги, як вічні “пролєтарії”- “червоні щурі” і вічні “кровососи” – “ Жірниє коти”…

Отже, думай, українче, якщо ти не “пролєтарій умом”… Д у м а й…

7 червня 2010 р.
Хутір

Сообщение Архітектори химерних “мостів”, чи “прораби” чужинецьких “спецбудів”? появились сначала на Український репортер.

Щиро твій Євген ДУДАР.

«До нашого берега завжди прибивається якщо не трухляве поліно, то гнила тріска» – так гласить народне прислів’я. Думаю, чого «наш берег» так покірно приймає всякий непотріб? Очевидно, тому, що він надто похилий. Біля крутого берега – течія чиста. Отже свій державний берег ми не дуже оберігаємо, не дуже про нього дбаємо. Десь нам його підмулює «течія» з «чужих вод». Та в основному самі замулюємо своєю інертністю, байдужістю, дріб’язковістю, лінивством.»

( З виступу Вані Молдавана на форумі охорони довкілля).

Ці слова я пригадав, коли дивився чергову «інтершустеризаду» – нове телешоу, де зібралися визначати «Великих українців». Правду кажучи, від попередніх шоу пана Шустера «Свобода слова» я також не в захопленні. Про це не раз говорив у своїх радіовиступах, інтерв’ю.

Бо якщо під девізом свободи слова пропагувати усяку погань, то можна дійти до того, що тифозні, холєрні та чумні бацили треба культивувати і множити нарівні з чинниками здоровотворчими.

У тих «свободолюбивих» шоу пан Шустер мені постійно нагадував такого хитрувато-підступнуватого чоловічка у компанії наївняків. Зіштовхне лобами Івана та Степана – а сам стоїть збоку і ніби розбороняє, ніби ратує за те, щоб вони помирилися. А душа ­навистрибці від радощів, що «шоу» вдалося.

Нове ж «шоу», на мою думку, покликане сягнути більшої «висоти» та копнути глибше. Воно має «залізти» у святую святих України – у її «національний фундамент», зробити своєрідну «інвентаризацію» дорогих кожному свідомому українцеві постатей, повернути «орієнтувальні стрілки» на випадкових, приліплених до України «героїв», які, мов терміти, мають руйнувати «фундамент» зсередини.

Думаю, що це своєрідне продовження «бузиніади». Але набагато ретельніше, підступніше й хитрішше організоване, набагато дорожче оплачене.

Наштовхує на цю думку й сам склад «ради гарантів» (не українським народом, звісно, формованої). У цій, з дозволу сказати, «раді», за винятком кількох достойних такому призначенню постатей, які, очевидно, взяті «для отвода глаз» ­такі «гаранти» з українського патріотизму та національної самопожертви, як Петро Симоненко, Дмитро Табачник, Віталій Коротич, Олександр Мороз та іже…

Про одне «іже» ще варто сказати конкретно. Бо воно свідчить і само за себе, і за пана Шустера, і за сам «проект»… Це молодий «підскакевич» з якогось та «кварталу», — Владімір Зєлєнскій… який, здається, і сам дивується, що потрапив у таку «національно свідому» компанію. Під час «самоінвентаризації» патріотичних вчинків він, досить

нахабно, ніби цим хизуючись, заявив: « Для независимости Украины я ничего не сделал… И, наверное, я ­- один из сидящих здесь, пожалуй, самый невеликий украинец… и не самый украинец… Я – Владимир Зеленский…»

В тому, що «самый невеликий» ­- сумніву нема. Але чого там «сидящий»? Кривити пичку, коли нормальні українці говорять слушні речі і хизуватися «…Крывляние – это реальное выражение моего лица»?… Кривляйся собі у під’їздах «кварталів», називай і далі українців «хохламі», потішай тупуватого обивателя пришелепкуватими «дотепами» про сало…

Та це питання, очевидно до «англійців», які задумували проект і формували оту «раду». Тепер величність Гуліверів визначатимуть ліліпути. А горобці вчитимуть орлів шугати у піднебесся… «Великих українців» визначатимуть українофоби, політичні банкрути, демагоги, авантюристи…

Те, що найбільшим українцем «гарант» Симоненко назвав Леніна – не смішно, хоч майже усі присутні сміялися, – це біда. Не в «ленінській хворобі» П. Симоненка. Біда, що печерний комунізм, українофобство й україножерство досі побутують і на каналах «українського» телебачення, і в затишних норах «української влади».

Незадовго до цього телешоу у пресі з’явилися «державотворчі» «размышления» філософа рівня кулінарного технікуму і на той час ще віце-прем’єра Уряду незалежної України Д.Табачника «Утиный суп» по-украински». Цей варильщик супов» з українофобським зловонієм і далі блудить, як п’яний у кукурудзі…

То він «без тени сомнения» цинічно бреше: «Политики высшего ранга без тени сомнения утверждают, что если мы все переоденемся в «вышиванки», полюбим УПА и признаем коварного средневекового интригана Мазепу национальным героем, все реки в стране немедленно потекут медом и молоком…»

…То «викидає» провокативні лозунги: « …На востоке, к несчастью, уже приобретает популярность лозунг возвращения границы по Збручу, денонсации пакта Молотова –Рибентропа и «восстановления исторической справедливости» путем возвращения западных областей Польше…»

То вдається до «інтелігентного» хамства зразка: «…миссионеры только вчера спустившиеся «с полонин»…

Зрозуміло «інтектуалу», «вчєра спутівшемуся» з совкової пальми, важко осягнути місіонерів з карпатських верховин. Тим більше, коли треба відробляти перед роботодавцями Іудин гріш… А провокативні лозунги про передачу Польщі областей Західної України свідчать лише про дуже задавнену хворобу підляцтва…

І це отакі «специ», отакі «гаранти» покликані шустерами визначати душу України, її велич, «гарантувати» при цьому чистоту та моральність.

Колись я вже писав: наша біда в тому, що борються за Україну, гинуть за неї Тютюнники, а правлять у ній і розкошують паршиві табачники.

Вони й вказуватимуть, на кого українцеві молитися, назначатимуть критерії визначення його «величі».

Виявляється, для того, щоб стати «Великим українцем», не обов’язково бути прив’язаним до української землі, турбуватися про неї, відроджувати й піднімати її, дбати про добробут народу, розквіт його науки, культури, мови, традицій, не обов’язково навіть бути українцем чи патріотом України. Досить, як ото Булгаков, народитися в Україні і «на высоком профессиональном уровне» обляпати її у своїх творах.

Кошти на цей «проект», як видно з розкрутки, кинуті чималенькі. Ким і для чого, мабуть варто задуматися не лише сатирикам. Бо й висувати кандидатури на «великих» має «громадськість». Через… мобільні телефони, телеканал «Інтер», газету «Аргументы и факты» (в Украине)… Отакі «факти». Такими будуть і «аргументи»…

Думаю, робиться це не для того, аби підняти велич «Великих українців». Велике не потребує возвеличення. Гадаю, що в метушні отієї висувально- визнавальної сверблячки відомі вже (і потаємні) «експерти» постараються оганьбити ще когось з таки Великих українців. А в шеренгу до великих «підселити» кількох своїх пігмеїв, що не мають нічого спільного ні з Україною, ні з українством.

Є дуже хороший анекдот : «Абрам повчає сина, який мріє стати Наполеоном:

– Ізю, пам’ятай: перш, ніж стати Наполеоном, спочатку треба хоч трішки стати французом…

За отим проектом телеканалу «Інтер» для того, щоб стати «Великим українцем» не треба й українцем ставати. Досить мати в Україні свого «шустера» і кількох «табачників». Вони й із Чінгізхана зроблять «Великого Українця»… Аби тільки …гроші…

Листопад 2007 року.

Постскриптум до нинішньої публікації.

Мене не дивує, що «…самый невеликий украинец и не самый украинец»… після кількох років каламутного українофобського шоу вирішив нахабно й цинічно стати українським «Наполєоном» – очолити Україну та її народ. Мене дивує байдужість та гнидавість тих «українців», які хочуть мати такого президента…

Євген ДУДАР

Сообщение Чергова шустеризада, або ж «Казки» не однієї ночі, які баламутять Україну появились сначала на Український репортер.

На хуторі “Мозамбік” – незвичайна подія.

Очільники хутора Ваня Молдаван, Вітя Царапкін та Ізя Чачкес включилися у боротьбу з організованою злочинністю. Мені пощастило взяти інтерв’ю у найголовнішого із них – Вані Молдавана.

– Шановний, ой, вибачте, не знаю, як офіційно до вас звертатися?..

– Кажіть просто: “Ваша честь”…

– Дякую, Ваша честь! Але ж… Знаю, що ніби до суддів так належить звертатися…

– До деяких суддів належало б звертатися : “Ваша нечисть”… А ми ж будемо судити правдою.

– Скажіть, Ваша честь, що спонукало чи підштовхнуло до створення такої серйозної інституції?

– Злидні та моральний терор населення… Для будь-якої держави – молодої чи зміцнілої, маленької чи великої – не така угрозлива ворожа мілітарна сталь, як своя внутрішня іржа. На жаль, вона роз’їдає і наше суспільство. І як не парадоксально, переносять ту заразу часто руки тих, хто покликаний від неї очищати. Тому спонукувачів і підштовхувачів достобіса… Але конкретнішу відповідь на це дасть документ:

ВСІМ! ВСІМ! ВСІМ!

На хуторі “Мозамбік”, у Джунглях Європи, в Україні, у світі.

П О С Т А Н О В А

Враховуючи складну політичну, економічну, пандемічну, екологічну, сексологічну, криміногенну, патогенну і матогенну ситуації, ми – Ваня Молдаван, Вітя Царапкін та Ізя Чачкес, при активній підтримці громадськості хутора “Мозамбік”, що в Джунглях Європи, утворили КОМІТЕТ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ (КГБ).

Завдання комітету: відслідковувати, встановлювати, ідентифікувати пандемію чиновницького гельмінтозу – заглищеності суспільного організму чиновними глистами. Залучати громадськість та спеціалістів до очищення від цієї зарази. Проводити профілактику совісті утробників, шкуродерів, збайдужілої гнилі, “гібридних патріотів”, які морально і матеріально тероризують трудовий люд, висмоктують із нього останні соки, отруюють свідомість, вбивають віру.

Межі дії комітету необмежені.

До відома правопохоронних органів будь-якої країни, печерних судів та їхньої агентури: за “оцінку” громадськістю, або окремими особами, дій чи бездіяльності того чи іншого чиновника комітет відповідальності не несе.

Комітет залишає за собою високе моральне право вільної людини висловлювати і свою думку, публічно давати оцінку суб’єктам, вчинкам, явищам.

Всім, кому не байдужа доля Батьківщини, її святої землі, доля народу, доля того міста, містечка, села, хутора, де ти проживаєш, кажемо: “Подивися на себе у дзеркало! Держава починається з тебе, з твого порога, з твоєї совісті і честі. Оглянься навколо себе! Хто тебе оточує? Люди, які офірують, чи ті, які грабують – твоє, моє, наше. Підстав плече першим і будь безпощадним до других!

Часто міняючи керівне п о г о л і в’я, ми забуваємо про виконавчі р у к и. А коли постійно рука руку миє, значить – вони обидві брудні…

Оперативним органом комітету призначається Ревтрійка, в персоналіях Вані Молдавана, Віті Царапкіна, Ізі Чачкеса. На яку покладається право безконтактної “ревізії” того чи іншого об”єкта, установи, організації, тої чи іншої персони та винесення конкретних рішень”…

– Ваша честь! Постанова, можна сказати, глобального звучання. Але як упровадити її в дію?

– Д і є ю! Не дріманням у власному салі й не спогляданням з-під кущика…”Може, хтось”…

– Тарифна лихоманка, яка сьогодні трусить усе суспільство, що це: економічна необхідність держави, чиновницька тупість, а чи щось інше?

– Якраз оте “щось інше”. Ненажерливість чиновних глист та активізація московитської п’ятої колони. Безупинно нарощується моральний терор населення. Під гаслами “справедливості” чиниться підлість, брехня, обдирання. Скажіть, вас хтось питав, чи ви хочете, щоб “Київенерго” продавало вам воду, тепло? З вами хто складав угоди? З вами з’ясовували, як ви бажаєте розраховуватися? Вам прислали цинічні депеші, що “для вашої зручності” вам змінюють форму оплати… Вас зобов’язують у певний час повідомляти їм, скільки ви спожили. Ніби не вони у вас, а ви в них у наймах… Хтось дивився, що у вас на лічильнику? Вам почали писати суми, які їм вигідно, Хтось давав вам процентну скидку за те, що на ваш поверх гаряча вода надходить лише тоді, як витечуть кілька відер холодної? Прикидаються, що нічого не знають. І ті, які подають, і ті, які “контролюють”… Те саме з постачанням газу, води… В усьому світі правило: хто торгує, той і відміряє. А вам або ставлять лічильник “на весь базар”, або ж кажуть: “Хочеш платити лише за себе, став лічильник за свої гроші…”

– Ваша честь, Ви так влучно усе схарактеризували, ніби живете у моїй київській квартирі…

– Ви також “ніби живете”. А фактично існуєте. Привладні наперсточники маніпулюють законами, папірцями, цифрами, лічильниками, калоріями, вашим часом, вашими нервами, фактично розпоряджаються вашим життям… І це не лише в Києві, чи взагалі у містах. Ось – хутір. Наша скромна резиденція… Газ проводили за свої кошти, рури й усе причандалля купляли за свої кошти, а нам тепер обіцяють, що й абонплату за мережу доставки братимуть… Скоро згадають, що іще й за запах газу можна брати… Цинічно “потішають”, що це негативно відіб’ється лише на чотирьох відсотках населення України.

Тобто на тих, хто використовує газ лише для приготування їжі. Тобто – на найбідніших. А виграють найбагатші. Ті, які мають тисячі квадратних метрів житлової площі. Бо “абонплата” – однакова для всіх, і для всіх однакова ціна газу: і для тих, хто використає три кубометри, і для тих, хто й кубічного сантиметра не використає, і для тих, хто використає три тисячі…

– Вже НКРЕ… ніби відмінила своє рішення…

– Завтра вони відмінять те, що відмінили нині… Знаєте, як у нас на хуторі розшифровують цю абревіатуру? “Накрав і є”. Люди вважають, що злодій злодія перевіряє…

– Ваша честь, дуже делікатне питання. Можна вважати сповідь. Я – також грішний. Маю злочинну звичку. Не взяти, а дати. Не для якоїсь там користі. А щоб відчепилися… Для прикладу. Тому ж “Київенерго” віддав “борг”, якого ніколи не брав. “Київгазу” плачу за газ, якого не використовую. Ну не з любові там до хохметових чи кобилєвих. Я просто люблю спати спокійно. А тепер ось біда. Боротьбісти з корупцією кажуть, що садитимуть тих, хто бере, і тих, хто дає. І знову не сплю… Звернувся у “Київгаз”. Мовляв, або поставте квартирний лічильник, або до часу його встановлення газ перекрийте. То якийсь “начальник РАВ УТГН ПАТ “КИЇВГАЗ” Л. В. Гребешук” послав мене до… якоїсь “дочки” ­- “Енерджи”… Я ж, як ви бачите, чоловік уже в літах. І ті походеньки мене не дуже приваблюють… Та й хочеться спокійно поспати…Отак із гумориста мене перековують на трагіка…

– На жаль, мушу вас ще більше занепокоїти. Бо, мабуть, скоро настане час, що вам не дадуть спокійно й подрімати. Одна депутатша у Верховній Раді розродилася ідеєю шукання дірок, через які пропадає з оселі тепло. Ця “державна акція” називатиметься обов’язковим аудитом вашого помешкання. До вас прийде, припустимо, “спеціаліст” Федя, вивчить вашу оселю, напише акта і скаже приблизно таке: “Вам негайно треба замінити вікна і двері. Ось адреса фірми, яка це виконує. Інакше за тепло платити доведеться удвічі більше…” Феді за аудит також треба платити…

– Ваша честь, а та депутатша вже зробила аудит своїх дірок? Чесні винахідники усе випробовували на собі… До речі, а як вам  оті побудинкові лічильники? Кажуть люди, що це – фікція…

– Я вважаю, що це злочин влади. Цинічне протизаконне грабування людей. Звичайна шулєризада. І за це мають відповісти ті, хто це впроваджує. І пропонуючі, і контролюючі… Компетентні органи хутора “Мозамбік” уже вичислили деяких суб’єктів цього “нововведення”… Виявляється, тут замішані ще “інженери із збільшовиченої ери”…

– Ваша честь, хотілось би від побуту перейти до справ вагоміших, державних…

– Друже мій, запам”ятайте! У кожній державі, кожному суспільстві найвагомішими є справи побутові. Бо побут – це  джерело життя кожної людини. І той, хто ці джерела перекриває, забруднює, маніпулює ними, позбавляє людей здоров”я, спокою, віри і головного права – бути вільною людиною,  є звичайним державним злочинцем. На якому б він службовому стільці не сидів – найвищому чи найнижчому. Місце його – на стільці в’язничному. Але я залишаю за вами право надалі звертатися до представників комітету із будь-якими питаннями, які вас хвилюватимуть…

– Дякую, Ваша честь! Дякую за спілкування. Не буду зловживати вашим дорогоцінним часом. Знаю, що попереду у вас важка, але благородна робота…

Євген ДУДАР,
Хутір ” Мозамбік”, що у Джунглях Європи, 1 серпня 2017 року

Фото Леоніда ФРОСЕВИЧА

Сообщение Інтерв’ю голови КГБ хутора “Мозамбік” Вані Молдавана сатирикові Євгену Дударю появились сначала на Український репортер.

ЗМІ процитували висловлювання офіційної представниці російського МЗС Марії Захарової:

“Глава МИД Украины Павел Климкин заявил, что после слов Президента России Владимира Путина о «русской княжне Анне Ярославне» будет считать писателя Александра Пушкина украинцем. «Буду считать Пушкина украинцем. В конце концов, украинские Одесса и Крым неоднократно вдохновляли его творческий гений», – написал Климкин”.
Павло, вы с Гоголем ещё не разобрались. Куда Вам за Александра Сергеевича хвататься. И исключительно для Вашего понимания: когда Крым вдохновлял Пушкина, Хрущёв ещё не родился».

Відповідь Євгена Дударя:

Марусю!

” Ваш” Пушкін такий же “русский”, як і Гоголь. “Сволокли”? Та й що таке поняття “русский”? Всі народи, як народи: поляк, німець, француз, білорус, українець, чех , нанаєць…а тут – “что-то русское—”русский дурак”? “русский хам”? “русский терорист”? Та у Вас і вожді “сволоченные”. То швабська повія, то грузинський параноїк. А тепер ось, як твердить Ваня Молдаван:”Гібрид макаки з троглодитом… І послали дурня в Європу, просвіщати французів…”

Та Ви, хоча б перед відрядженням дали прочитати цьому мотоциклісту цитату Карла Маркса.

Карл Маркс – “Разоблачение дипломатической истории ХVIII века”:

“Россия, не имеющая никакого отношения к Руси, и получившая свое нынешнее название, в лучшем случае в ХVII веке, тем не менее – нагло претендует на историческое наследие Руси, созданной на восемьсот лет раньше. Однако Московская история – это история Орды – пришитая к истории Руси белыми нитками и полностью сфальсифицированная…”

Аудіо: Важко бути другом людини

Відео: Україна струсить погань

Відео: Послання до українців у Росії (АУДІО)

Відео: Українці кажуть: не треба “ля-ля”

Євген Дудар про «еліту»

Відео: Євген Дудар: Вказати шушвалі на двері

Що мусять зробити українці у своїй хаті

Сообщение Сатирик Євген Дудар оригінально відреагував на реакцію представниці московської дипломатії появились сначала на Український репортер.

Болюча статистика. Мені дуже хотілося б, аби державні чиновники України ( усіх рівнів), які мають в серці хоч трохи болю за українську мову, культуру, за духовність української нації, ознайомилися з цією статистикою і прокинулися від духовної летаргії…

А напередодні 31-ї річниці Чорнобильського лиха, подаю читачеві рівень “радіації духовної” станом на 2000 рік. Дозволяю читати ДЕРЖАВНИМ ЧИНОВНИКАМ УКРАЇНИ усіх рівнів, партій, груп і навіть гібридних збіговиськ. Можливо, й подумати: що змінилося за 17 років???

Євген ДУДАР

… Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять..
Ох, не однаково мені.
Тарас Шевченко

Вибухнув Чорнобиль. Схрестилося горе зі смутком над поліськими селами. Поліщукам, які в особливому природному режимі двигали хрест радянського режиму, останній притлумив спину ще й «мирним атомом».

Розгублені очі дивилися на «десанти» письменників, акторів, яких возили «в народ», аби піднімати його дух. І ніби говорили: «Люди добрі! Ми вже так втомилися від вашої балаканини. Дайте відіспатися. Бо чогось дуже на сон хилить… »

У Блідчі, де я часто грибував, рибалив, зайшов до знайомих. Привітався. Намагався жартувати:

— Ну, як ви тут? Між тими нуклідами?…

— Ай, Михайловичу, — каже мати знайомого. — Ви — чоловік веселий, то я вам весело й відповім: воно, може, й вредить, але добре, що хоч не воня…

Тоді я подумав, яка страшна ця радіація. «Хилить на сон». Руйнує організм. І «не воня». Не насторожує, не відштовхує. Отой, за визначенням класика, «сторожовий пес організму — біль», відсутній…

Через деякий час зрозумів, що є страшніша біда. «Радіація» духовна, її підступні нукліди не фіксує жоден прилад. Вона й руйнує наш національний організм, і «воня», а нам байдуже, «хилить на сон»…

Майже десять років живемо у незалежній самостійній Українській державі. Маємо свободу. На вівтар якої упродовж віків покладено не одне життя. За яку пролито не одну краплю крові.

Зайди з усіх усюд століттями винищували наш народ фізично. Притлумлювали у ньому національний дух. Вбивали його традиції. Нищили культуру… Розуміли поганці, що без національного нема нації.

І тому, що сьогодні ми ще є народом, а не безликою отарою, ми завдячуємо українському слову, українській пісні зокрема і українському мистецтву взагалі. Це ті легендарні кити з розбурханого океану лихоліть винесли на своїх спинах нашу національну душу. Це ті могутні атланти, які на своїх плечах тримають українську націю сьогодні.
І ось парадокс. Саме ці лицарі зараз у своїй незалежній державі опинилися у найбільшій небезпеці.

Нові економічні вітри проймають до кісток. Сумнівної честі і совісті «адміністратори», «продюсери», «режисери», «іздателі» виштовхують з рідних храмів мистецтв. Зальотне і перельотне картаве птаство обляпує голови. А свої продажні паці підривають коріння.

Короткозорі новоспечені прикоритні сенеки пояснюють це демократією і ринковими відносинами. Примистецькі шулери — невмінням належно крутитися. У вождів і вождиків «не доходять руки». І чиясь чужа, брудна рука діє. Діє впевнено, методично, планово. Діє нахабно, грубо, зухвало. Діє так, ніби вона тут, в Україні, не чужа рука, а «своя». Ніби вона — «права» чи «ліва» рука якоїсь нашої головної руки.

Ми любимо вживати вираз «солов’їна Україна». І не задумуємося, чому останнім часом «солов’ї» співають все менше й менше. Чому рідко так бачимо на українському телебаченні і славнозвісний ансамбль імені Вірського, і неповторний хор імені Верьовки? Коли ми чули нашу національну гордість — капелу бандуристів? Де наші академічні мистецькі колективи? Де наші прославлені на увесь світ співаки, музиканти? Хто не допускає до українського телеглядача українське дотепне слово? Та будь-яка область нашої держави своїми мистецькими надбаннями могла б конкурувати з будь-якою найрозвиненішою державою світу.

Але ж «телеінтери», «одні плюс одні», «айсітіві», «нарти» та іже з ними, тобто канали, студії, які майже повністю володарюють у телеефірі, заповнюють той ефір якщо не програмами московських студій, то виступами московських бродячих дяків, які в Росії вже набили оскому. Якщо не явною брутальною українофобією «своїх» паршивців, то брудними анекдотами смітникових «анекдотоведов».

Якщо не пискляво— шип’ячою голопопсою, то судомно-дриґаючою голопупсою.

Соловей для того, щоб співати, мусить мати свою територію. Свій «творчий простір». За цей простір солов’ї чесно змагаються піснею.

Але є в природі й гайвороння. Яке сповідує іншу мораль. Мораль агресії. Методи зловісного каркання. Те каркання ніколи не замінить солов’їної пісні. Але й не дасть соловейкові її співати. Бо в гаю, над яким тусує гайвороння, солов’ ям не до співу.

Є у природі ластівки, які своїм щебетом облагороджують ту природу. Але є й нахабні горобці. Які залазять у ластів’ячі гнізда. І своїм агресивним цвіріньканням змушують ластівку ліпити іншу оселю.

Між людьми, як і між птахами, — у кожного своя мораль. Лише птахи керуються інстинктом. А людина — ще й розумом. І честю, якщо вона є. І совістю, якщо вона її має.

Я не проти популярної музики, не проти естрадної пісні. Не проти гастролерів. Всьому своє місце, свій час. Комусь подобається піп, комусь — попадя, а комусь — попова дочка. Та й мистецтво не терпить застою, не любить локалізації. Але мистецтво. І я за мистецтво! У різних його видах. Розмаїтих жанрах. І розумних вимірах. Бо все добре в міру.

Я проти того, щоб псевдомистецьке шумовиння витісняло справжнє мистецтво. На круговерті історії, як на водяній круговерті, пустопорожнє крутиться зверху. Вагоме ж тримається глибин. Але коли зверху сміття назбирається стільки, що на глибинах починає бракувати кисню, потрібне механічне втручання. Потрібна рука дбайливого господаря. Який усе привів би до норми, до природного балансу.

Якось у Національній філармонії проходив концерт учнів Євгенії Мірошниченко. Що не вихід — бурхливі оплески.

Що не виконавиця — талант. Славетна співачка, яка сама пройшла крізь терни до зірок, не лише вчить своїх підопічних співати.

Вона робить усе можливе, аби на творчому шляху цих талановитих дівчат було якнайменше терня.

Люди дякували словами. Дякували квітами. Дякували і шановній маестро, і її учням.

— А де ж наші державні й придержавні меломани? — спитав мене товариш, що сидів поруч. —Ті, без яких не обходиться жоден шоу-шабаш? Які сіреньких естрадних пискух титулують «королевами»? Які проштовхують до високих звань далеко не високої проби «таланти»?..

І подумалося: «А й справді, де ж? Невже їх цікавить лише те, що на поверхні крутиться?.. »

Відповідь прийшла трохи пізніше. З екрана телевізора. Коли дивився телепередачу Яна Табачника «Честь имею пригласить».

Звісно, пан Табачник «имеет честь». Бо на його «честь» працює багато «честотворців». Скромна Євгенія Семенівна не може собі дозволити такої «честі»… Хоча переконаний, що і Президентові нашої держави, і чиновникам, що гостювали у пана Табачника, було б дуже цікаво і не менш корисно послухати, як співають молоді, справжні золоті голоси України…

Коли слідкуєш за мистецькими подіями в Україні, то складається враження, що хтось не зацікавлений, щоб глава держави, високі чиновники бачили, чули справжні перлини нашої культури. Звісно, тоді важче буде підіпхати їм сірих гундосиків. Які не стільки співають, скільки дриґають колінами. Своїх, ніким не коронованих «королей». Ніким не конкурсованих «самых талантливых». Не можна буде складати легенди про «легендарних», «виртуозов», «бесподобных». А це, даруйте, і звання, і вигоди, і імідж.

Хоч і дутий. Та хто там вникатиме? Хто аналізуватиме? Сказано ж: повторювана часто брехня стає правдою… Коли ж та «брехня» ще десь колись покрутилася в сфері присутності високого чиновника, то вона стає «золотою правдою». Принаймні для обивателя і для дрібного чиновника.

Щоб сіре стало помітним, його треба вибілити. А якщо воно суперсіре? І його нічим не відбілиш? Тоді треба забруднити, затемнити, очорнити тло. Це метод руйнації середовища задля вивищення сірятини. І оті видимі й невидимі «віртуози» плетіння словесної лози цим методом користуються.

Звісно, час розставить усе на свої місця. Хоч дуже часто історію роблять одні, а портрети пишуть з інших. Мабуть, на кожному етапі розвитку суспільства є своя когорта портретотворців, честоробців і просто «розкрутників», чи «крутіїв». Які святому ліплять роги, а чортові чіпляють святого німба і домальовують янгольські крила. Ця братія ніколи не керувалася ні честю, ні совістю, їхнє правило: музику замовляє той, хто платить гроші.

Тa чи варто дивуватися, що в Україні не виходять україські книжки? Що мізерні тиражі україномовної періодики? Що майже не знімаються фільми. Що озлидніли клуби й бібліотеки? Що український ефір запльований антиукраїнщиною? Що найпрестижніші сцени України витоптують недоростки масляковських кавеенів, одночасно витоптуючи українську мову і саму Україну? Що сумнівні «джентльмени», «звездоплеты», відгодовані до хрякоподібності на «украинском сале», вже засалили екрани «украинского телевидения» бездарними експромтами «дражнення хохла»? Що деяким «звездам», які постійно блимають у різних телешоу, не тільки варто було б остаточно визначити у сексопатолога свій статевий статус, а й перевіритися у психіатра?

Звісно, така «культурно-мистецька палітра» не сприяє розвиткові і пропаганді високих зразків української літератури, української пісні, музичного, образотворчого мистецтва, театру, кіно, української національної культури взагалі. І творці цієї культури, позбавлені «творчого простору», засобів існування, вимушені шукати притулку в інших краях. Це у кращому випадку. У гіршому — ламаються духом і тілом. І йдуть у вічність…

Отже, оте шумовиння і «вредить», і «воня». Широкі маси населення, замутовані отими «нуклідами», «хилить на сон». А чиновники, які мали б відповідати за розвиток української культури, працюють так, що складається враження, ніби вони в Україні відбувають каторгу, а живуть поза її межами. Принаймні духовно.

Я ніколи не дивуюся зальотним, перельотним чи випадковим «птахам» у нашому українському небі, які постійно каркають на те небо.

Мене дивує, коли наші, рідні, «птахи», які народилися під цим небом, звили гнізда, вивели пташенят, моляться чужою мовою і до чужих небес. Чужим небесам курять фіміам, своє ж, українське небо, забруднюють чужорідною кіптявою.

Запитую, чому українські державні діячі в Україні утримують російськомовні газети, журнали, видавництва, телеканали, радіостанції? Які відверто, грубо чи опосередковано витоптують українську національну душу.

Чи вони не думають засиджуватися в Україні? Чи прагнуть зробити Україну неукраїнською? А чи, може, їм дуже потрібна каламуть? Щоб у ній відловлювати «золоту рибку»? І щоб за те з чужих небес падала манна?

Наш Президент, перебуваючи в Ізраїлі, пообіцяв присікати прояви антисемітизму в Україні.

І я подумав. Чому б нам, українцям, не звернутися до президента та уряду Ізраїлю, щоб допомогли нам у нашій незалежній державі боротися з українофобством? Яким, на жаль, прогнили душі не лише багатьох іноплемінців, а й деяких українців… Бо українофобство в Україні несе у собі не меншу загрозу міжнаціональної ворожнечі, ніж будь-яка ксенофобія.

Якось одна «інтелектуальна» мадам мене звинувачувала:

— У вас обостренное восприятие! Что вы так печетесь об этой своей «мове»?

— Бо пече, — кажу. — Та й ви про свою мову, єврейську, «печетесь». Недільні школи відкриваєте. Росіяни про свою «печуться». Та ще й інших «печут»… Хоч і «восприятие» притуплене…

«Обостренное восприятие». Як шкода, що у багатьох воно таке тупе, що вже нічим не загостриш.

Наша держава зараз у важкому економічному стані. Кажуть: «Економічна криза породжує духовну». А може, навпаки? Може, духовна криза поглиблює економічну?

За десятиріччя ми вже провели стільки пустих балаганів, що країнам, від яких чекаємо фінансової підтримки, і не снилося. Гуляти вміємо. І все підкреслюємо, що «не за державні» гроші. Що це гроші спонсорів.

Питаю себе і вас: оті наші «спонсори», може, отримали спадщину від англійських лордів, німецьких баронів, польських магнатів чи російських князів?

Питаю вас, панове меценати: невже вам так приємно викидати гроші на вітер? На оті низькопробні шоу, які винищують наші національні традиції? На отих фіглярів, що топчуться по кістках ваших предків?

Невже ваша душа не засумувала за українською народною піснею?

Невже вашому серцю не хочеться теплоти рідного слова?

Невже ваш розум не потребує чистого національного повітря?

Хто ж тоді подбає, щоб виходила українська книжка? Щоб з телеекрана чи по радіо звучала рідна пісня? Щоб замість вульгарних заяложених анекдотів глядач почув дотепний український гумор і гостру, розумну сатиру? Хто підтримає український театр, кіно, українську пресу?

Питаю вас, панове меценати, рекламодавці, спонсори усяких балаганів: невже вас не тривожить, що наша рідна земля закидана друкованим та озвученим чужорідним сміттям? Що ваше рідне повітря заповнене чужорідним і чужомовним брудом? Який і «вредить», і «воня»? Який, наче радіоактивний пил, осідає на душі ваших дітей, ваших онуків? Несе заразу насильства і кровожадності, моральної розбещеності і фізичної смерті? Невже вас не ображає, коли заслинена мавпа з одеського привозу пародіює говір вашої матері? Невже вам байдуже, коли голомозий «отпрыск» вчорашнього кадебістського архіваріуса сьогодні товчеться по ваших святинях?

А якщо вам це байдуже, якщо ви ще й підгодовуєте всю оту українофобську шушваль, які ж ви тоді українці? Чи хоча б громадяни України?!

Питаю вас, високі державні мужі: державні закони карають за зловживання службовим становищем, коли воно приносить економічну шкоду державі. Чому ж нема кари за шкоду духовну?

Державні закони карають за підробку грошей, за виготовлення фальшивок. Чому ж нема кари або хоча б суворої відповідальності за підробку духовних цінностей? Бо за останні роки «компетентними фахівцями» в Україні «визначено» стільки «золотих фортун», «золотих голосів», «золотих рогів», «золотих копит», що не вистачить золота навіть ще не розроблених копалень.

Зараз маємо у своїй державі нового прем’єра. І професіонала, і патріота. Маємо майже новий уряд. Який також, здається, збирається жити «не хлібом єдиним». У душі зароджується надія на краще наше духовне життя. Надія і… тривога. Аби політичні «спинолази» не використали нового прем’єра і новий уряд, як сходинку для взяття нових державних висот. По його спинах не видряпалися на пік Своєї Мрії — перетворити Україну на державу без будь-яких національних прикмет, тобто на Україну без українців…

Щоб цього не сталося, пам’ятаймо застереження Івана Франка:

«Каждий думай, що на тобі
Міліонів стан стоїть,
Що за долю міліонів
Мусиш дати ти одвіт!»

Пам’ятаймо і не дрімаймо! Навіть, якщо нас дуже «хилить на сон».

Хутір “Мозамбік” 2000 року .

Сообщение Зона відчуження. Про рівень духовної радіації появились сначала на Український репортер.

Ще раз про “Червону шапочку”, тупі голови, брудні язики і підлу совість.

Нещодавно на моїй сторінці у Фейсбуку з`явилася моя ж пародія на “Червону шапочку”. Вміщена у шкільному підручнику. Якийсь “медіаман на весь Кіровоград” сповіщав свою “паству” : “Сказати, що я шокований, це нічого не сказати. Сьогодні вранці мені дали почитати казочку про “Червону шапочку” з підручника 8-го класу “Українська література” , рекомендованого Міністерством освіти. По цьому підручнику вчаться, цю казочку задають, в тому числі, як домашнє завдання, з тим, щоб учні потім переказували на уроці.

Не пожалійте кілька хвилин і прочитайте! Відмічу кількох людей, може, хто пояснить? (Підкр. моє. Є.Д,).

Як гуманіст, я не звик доводити людей до шокового стану, тому й вирішив дещо пояснити. Не прагнучи жодних відмічень. Ні матеріальних, ні моральних.

Як сатирик, пояснюю: герої сатиричних творів – це антиподи, яких не годиться наслідувати.

Як людина, громадянин, письменник, заявляю: я ніколи, ніде, нікому не нав`язував свої твори, не займався саморекламою, чи навіть модним сьогодні саморозкрученням. Але за час круговерті навколо цього твору, зрозумів, що до шкільного підручника він потрапив не випадково. Чесна й порядна людина, яка його запропонувала, керувалася добрими намірами й прагненням застерегти підростаюче покоління від аморальності. І я дякую цій людині. Я дякую тим працівникам Міністерства освіти України, які не клюнули на брутальні, тупі “відгуки трудящих”, і розуміють, що виховувати дітей треба правдою. Навіть якщо вона дуже колюча…

А тепер про невипадковість круговерті. Подаю ще одне “пояснення”, яке було опубліковане у 2009 році. Може, декому воно дещо й декого нагадає.

Ч У М А  В  У К Р А Ї Н І
Замість фейлетона

“Комсомольская правда в Украине” зробила світове відкриття:

“Вот мы удивляемся, почему современные дети так рано приобретают всевозможные вредные привычки. А причина, оказывается, лежит на поверхности! Не надо далеко ходить: в учебнике по украинской литературе имеется пародия современного юмориста Евгения Дударя на «Красную шапочку». В его варианте героиня употребляет вино, курит и перебивает

аппетит у Волка страшным перегаром. А еще забирает у несчастной бабушки пенсию и судя по всему «даже идет на мокрое дело…».

Отже усе “ на поверхности”. Три найбільші біди сьогодні в Україні: світова фінансова криза, російський газовий сморід і пародія Дударя на “Червону шапочку”…Яка нав”язує дітям “всевозможные вредные привычки”.

І “какая шумиха в прессе… КАКАЯ ШУМИХА”…

Слід відмітити, що “шуміха” “в прессе”, яка, в основному, проповідує “братолюбіє”. Де заголовки, чи окремі “братські” вислови кажуть самі за себе: “ П”яная красная шапочка у хохлов», «Для украинского «Минбыдлообразования» пьяная красная шапочка – это нормально», «Сказка написана еще й на мові. Что и сказать уровень интелекта, что автора, что минобразования”… І далі у цьому ж “братсько-інтелектуальному” дусі.

Великий Пушкін, у якого сучасним “інтелектуалам” варто було б дечого повчитися, писав: ”…И не оспаривай глупца”. Отже “оспаривать” нікого не будемо. Бо суть не в пародії на “Червону шапочку” і не в Дудареві. Хоча деяким інтернетдебілам треба було б підказати, що сатира малює не героїв, яких варто наслідувати. А, як вчили у “світлі совкові часи”- антиподів комуністичної моралі.”

Отже, “героїв”, яких належить осуджувати. До речі, цю пародію я написав ще тоді, у 1985 р. І ніхто мене не питав, чому Червона Шапочка співає блатненьку пісеньку російською? Не звинувачував за це в русофобії. Навпаки, казали, що в цьому -…“ нотки интернационализма”. І була вміщена “шапочка” у збірнику, який вийшов у ті роки в перекладі на російську в “Советском писателе”…

І ніхто мені не ліпив, що вона розбещує дітей. Хоч такого рівня розбещеності, як сьогодні, світ ще тоді не знав. То ж “Смотри в корень,” як казав Козьма Прутков… А корінь-то географічно сягає туди, поза хутір Михайлівський, історично- до костей валуєвих і кагановичів, а політично – в сучасні імперські московські “сортири.”. І до вирощених у тих “сортирах,” сучасних кагановичів в Україні. У часи “холодної війни” між СРСР та США совкова пропаганда активно засуджувала бактеріологічну війну “янкі” в Кореї. А деякі поети констатували, як американський імперіалізм “…самольотами в Корею закидає чумних бліх, наказавши Ріджуею зачислить до війська їх…”

Радянські “чумні лабораторії” також не дрімали. Вони виводили кузьку духовної чуми. Це завдяки їхнім старанням маємо зараз в Україні стільки “професорів”,”докторів”, “академіків”, які сіють чуму розбрату, шматують нашу землю на “регіони”, баламутять людей страшилками про “нашествие галичан”, чи про “русскопринадлежность востока и юга»…Відробляючи “юдин гріш,” ця паразитарна твань готова пожертвувати навіть долею своїх дітей та онуків.

Чума найбільше активізується в часи перемін. Тоді послаблений імунітет.

Чумні блохи дуже чутливі до політичних вітрів… Їм здається навіть, що вони ті вітри міняють. Насправді ж вони – всього-навсього блохи. Паразити. Перенощики зарази… Це з “теорії чумознавства та блохознавства.” Тепер з практики боротьби проти “шапочок”. Хоч,правду кажучи, “шапочка” – маленька штучна кісточка, кинута в пащеки імперським щенюкам, аби тренувати їхні зуби та голосніше дзявкотіння. Насправді ж боротьба спрямована…Але давайте сконцентруємо увагу на “бесчестии” однієї “чесноти”. Яке виверг на свої шпальти постійнокип”ячий “вулкан” українофобської брудомазії.

Не з метою “оспаривания глупца…” “Глупец” і “подлєц” – невиліковні.

“Ющенко создал в Украине квазигосударство тоталитарного аморализма, вполне достойное таких предшественников, как полпотовская Кампучия или Гаити времен правления семейства Дювалье…” – це пише “історик” з сімейства Табачників. Роздає “права”… любити й поважати “Екатерину Великую, благодаря которой сейчас в составе Украины находятся Новороссия и Крым, основаны Одесса, Николаев, Херсон, Днепропетровск…» І вчить , як поборювати “…тотальную националистическую пропаганду”…

Щодо “квазигосударства тоталитарного”…, то , видно, Ющенко ще не зовсім “создал”, якщо “п`ята колона в Україні веде себе так розперезано. Але, видно, що у квазіученого не зовсім лади з наукою та логікою. “Квазі”- означає несправжій, фальшивий… Отже несправжнього, фальшивого, табачниківського “ тоталитарного аморализма”. Виходить, те, що насправді моральне, для квазіісторика- аморальне. Та якщо квазіісторик упевнений, що вже таки “создал”, чого тобі, чоловіче, тут мучитися? Як казав один “глашатай свободи”: “Чемодан, вокзал, Москва”…

Там не “полпотовская Кампучия”, а Путінські райські сади. Нема “ оголтелого национализма”, “дикого фашизма”, “ пещерной ксенофобии”… Там ніхто не натякає на
“москальско-жидовскую мафію”… Ні в кого “в глубинах мозга” не “дремлет синдром варварства”… І основне: там нема нашестя “галичан” і ненависних “оранжевых”… Самі тобі голубі… Не життя, а голуба мрія… Але на біса ти там кому здався? Навіть, якщо ти запопадливий “історик”. Читай Гітлера – розумій Путіна: провокатори потрібні імперіям в “зонах жизненно-важных интересов”…

Квазіісторик прочитав Достоєвського. “Бесы”. І загорівся патріотичним поривом: звільнити Україну від тих, “…кем бесы все-таки завладели”… (Припускаю, якби він ще й прочитав “Идиот”. Скільки з`явилося б поривів). Та коли ти вже відчув себе “освободителем” від цих “бесов”, починай із себе… Але ж ні. Свого шкода. Вирішив вигнати їх із “ксенофоба” Вовкуна і “последователя геббельсовской педагогики” Вакарчука. Для яких “…главным критерием профессионализма» є “владение галичанским диалектом». Ось тут вишколений компілятор знайшов “… место и потрясающему воображение шедевру галичанского «юмориста», где Красная Шапочка курит, пьет, проводит ночь с волком…» Та не у цьому основна вада “бессмертного творения».А в тому, «что идя по лесу, девочка поет шансон на русском языке…Вот, дети, смотрите, до чего русский язык доводит…»

Я ж хочу сказати: діти, дивіться, до чого доводить “науковця” лінь, або ж тупість. Він моєї “Червоної шапочки” не читав, або недорозумів. У пародії не написано “проводит ночь с волком”. У моїй казці Вовк служить, як “транспортний засіб”. І ні Вовк, ні я, ні Червона Шапочка не винні, що збочений читач, навіть з науковим ступенем, сприймає усе “в меру своей испорченности”… Та й немає там “мокрого дела”, як мариться “Комсомолке”… Підневільно згадуєш істинно російське: “Дуракам закон не писан, если писан, то не читан, если читан, то не понят, если понят, то не так…” Але у потрібній політичній ситуації, особливо перед виборами, принюхавшись до вигод і баришів, принауковий шулєр може використати будь-яку невинну деталь для “классовой борьбы» за повне корито.

Завтра його від цього корита відженуть. І він буде “клеймить” тих, кого зараз так ревно захищає, і прославляти тих, кого сьогодні опльовує. Така порода…

Можна здогадатися, звідкіля у “вченого-бесоведа” так багато рис Іудушки Головльова, Чічікова і Собакевича. Чи не тому, що вивчаючи у школі сатиру Салтикова-Щедріна та Гоголя, або недотумкав, що сатиричні персонажі змальовують, щоб застерегти читача таким не бути. Або ці риси настільки рідні його натурі, що він не мав сил і бажання їх позбутися…

Тож не дивуймося, що для хамовитих Собакевичів, які возсідають в парламенті України, жирують на праці українського народу, навіть нації української не існує. За їхніми “понятіями” в українську націю Ющенко “…хочет превратить неразрывно связанный с Россией украинский етнос”…

До речі, у тому ж шкільному підручнику, поруч із “Червоною шапочкою”, є невеличка баєчка у прозі “Слон і Мухи”. Де ось такі “вчені “ Мухи сидять на спині Слона, п`ють його кров і запевняють, що Слона взагалі нема…Чи не впізнає себе квазіісторик в одній із тих гидотних мух? Але, щоб упізнати, треба також хоч трохи розуму й совісті мати… Звичайно, у демократичній державі навіть депутат має “ПРАВО НА БЕСЧЕСТИЕ”. Та за словами Конрада Лоренца, наведеними самим “бесоведом”: “Брезгливость к злому, безобразному – важнейшее условие сохранения homo sapiens, как вида”…

Видно, що “вчений- історик” дуже прагне сягнути рівня цього “віда”… Тож : “Дай, Боже, нашому теляті та вовка впіймати”… Може, тоді брехогенної зачумленості в Україні поменшає…

17 лютого 2009 р.

P.S.

До речі, головний герой фейлетона, услід за Януковичем, драпонув з України. Кажуть, в Ізраїль. Але я не вірю, що там можуть переховувати ксенофоба та московського провокатора. Навіть якщо за національністю він єврей.

А те, що ця провокація була зав`язана на Москву, сумніву нема. Одразу після гавкотні у “Комсомольській”…рептильці та по деяких промосковських телеканалах, мені зателефонували з московського телебачення. Повідомили, що оплатять дорогу, відрядження, щоб я лиш приїхав, бо мають завдання провести дискусію про освіту в Україні. Я сказав: ” По-перше, я здивований, чому про освіту в Україні, дискусія у Москві? По-друге, я не проти будь-якої дискусії, але в Україні, на українських телеканалах. І дискусантами від Росії мають бути Путін і Медвєдєв, а не їхні лакеї…”

Сьогодні бачу, що декого з припутаних Москвою лакеїв знову тягне на “дискусії”. Отже, люди, будьте пильні! П`ята колона, як і будь-яке отруйне гадюччя , ще по нашій землі повзає і весною активізується!…

Є.Д.
9 квітня 2017 р.

Сообщение Чума появились сначала на Український репортер.

запорожців, волелюбних хлопців, яничарам,
і в Україні і не в Україні сущим

Розпресобачі сини й дочки!
Душепродавці й братопродавці!
Паскудні наймити й прислужники катів та гнобителів України!
Духовні кастрати і самого Люципера пірати!

Чи знаєте ви, чим відрізняється людина від свині? Тим, що людина час від часу дивиться в небо. А свиня —тільки в корито. А чим відрізняється хохол від українця? Тим, що українець думає про Україну, а хохол — тільки про свою утробу. І про свою шкуру.

А тепер про щурів. Мутантів. Що нібито з’явилися у підземеллях Москви. Свиноподібних.

І про інших мутантів. Що з’явилися на півдні України. Гібрид. Свинячої плоті і собачої крові. «Новоотбросы». Або як їх іще називають «неорыловцы». За прізвищем і подобою їхнього «месії».

Чистопородистого супермутанта. Довголітнього провокатора. Іудопродажного агента реак­ційних сил Псорилова.

То чим відрізняються мутанти московські від мутантів півден­ноукраїнських? Майже нічим. Хіба що кількістю ніг. Одні мають по чотири ноги. Другі — по дві.

І походженням. Одні виплодилися на відходах «економічного достатку» епохи недорозвиненого соціалізму. Другі — на відходах його ідеології. Словом, утворився новий генотип прислужника колонізаторів. «Мутанта — інтернаціоналіста». Ідеологічного паразита. Що поїдає нації.

Зовні воно ніби й людина. Ніби й мало рідну маму й рідного батька. І присягається, що воно «чистокровне». Але тут же материнську та батьківську кров поганить. І тут же присягається, що для нього «все матери равны». Це, щоб підхамелеонитися до чужої матері. Щоб визискати її тепло і ласку. Тоді і її запродасть. Поплазує до тієї, яка в більших достатках і вигоді.

Отож, безлика яничарська отаро!

Хто чує у собі єдність собачо-свинячого єства, сповзайтесь під прапор новоспеченого провокаційним центром «месії» Псорилова. Хто відчуває, що він «проходимец, отщепепец й национальный подлец», записуйтеся у «новоотбросы»! Хто не має людської гідності і гордості, єднайтеся у стадо твердолобих баранів! Утворюйте новоотбросії, автономії, інтерфронти, комітети спасіння власної шкіри.

Створюйте загони по боротьбі з народним духом. Підпільні диверсійні групи провокаторів з учорашніх енкаведистів і політичних бандюг. Терзайте тіло Матері України, як орда песиголовців. Душіть того, у кого зосталося хоч трохи совісті і національної гідності. Щоб не нагадували вам про вашу ницість.

Нехай і далі світ над нами сміється:

«Мають таку багату землю, а ходять голодні і голі…»

«Є їх п’ятдесят мільйонів, а досі не мають своєї держави…»

«Народжують таких лицарів, а ходять вічно в ярмі…»

Зрослися з ярмом. Національна риса волячої покірності. І нерішучості. І шию різати боляче, і ярмо шкода ламати.

Тільки час від часу стогін. Але такий тихенький-тихенький. Щоб, не дай, Боже, не почув той, хто поганяє: «Чижило-о! Ох, чижило-о-о. Але какось воно буде. Ліш би не було войни»…

А яка «війна» тому бідному «волові» вже може бути страшніша, ніж та, якою з ним «государство» воювало сім десятиріч? Орди Батия не поставили його на коліна. Фашистська чума не зломила його волю. А ось ви, ріднонаціональні паршуки, скоїли те, чого не зумів зробити найлютіший ворог. Сплюнд­рували землю. Зруйнували святині. Потоптали людську гідність. Вичавили душу. Обікрали надії.

Вбили віру народу. Опорочили його мову. По сибірах розсіяли кості його синів і дочок. По афганістанах розкидали тіла його онуків. Його самого обібрали до нитки, перетворили на покірного раба, який боїться втратити навіть заяложену куфайку. З ґудзиками періоду колективізації і латками воєнних років. Боїться позбутися бруду перших п’ятирічок, який в’ївся у його порепані долоні.

Вам, слухняним задолизам московського сатрапа, вигідно, щоб народ завжди боявся. «Шпигунів». «Ворогів народу». Тюрми. Війни. Голоду. «Націоналістів», «екстремістів». Атеїстів лякаєте православ­ними. Православних — греко-католиками. Католиків — автокефалістами. Усіх разом — євангелістами. Щоб не було спокою. Щоб не було злагоди. Щоб не єднався брат з братом. Щоб не мав часу спитати: доки ви, кровожадні вампіри, будете смоктати нашу кров і сили?

Та пам’ятайте!

Хто не відчуває під ногами землі рідної, хто обірвав коріння родоводу свого, хто зрікся мови материної і свого народу, той буде презренний навіки людьми і Богом! Земля святая не прийме вас. А ваші діти і внуки ваші бездомними вовкулаками блукатимуть по чужих землях і проклинатимуть ваші кості.

Хто не визнає над собою неба рідного, на того небо впаде страшною карою.

Хто за іудин гріш продає волю народу свого, того, як христопродавця Іуду, прокляне людство.

І не прийме вас завтра їдуча сьогодні на ваших спинах Росія, ні розтерзана вами Молдова, ні розстріляна Вірменія, ні потерзана Грузія, ні зганьблена і продана вами Україна! І не сховаєтеся ви ні за Кримські гори, ні за мури чиновницьких бастіонів, ні за броню танків. Згорите від гніву народного. А нащадки ваші горітимуть вічно від пекучого сорому за вас. І прокленуть вас навіки!

Року Божого 1990-го.

Євген ДУДАР
Фото Ігоря ІВАРОВСЬКОГО
Відео Ігоря КОЗІЯНЧУКА

Відлуння болю

https://www.youtube.com/watch?v=i5Mf00q5yX8

Чолобитна Євгена Дударя до Богдана Хмельницького

https://www.youtube.com/watch?v=OYWVeDzM45s

Сообщение Час біжить, а яничари не міняються… появились сначала на Український репортер.