На офіційній церемонії відкриття з промовами виступлять президенти України, Ізраїлю та Німеччини Володимир Зеленський, Іцхак Герцог і Франк-Вальтер Штайнмаєр, повідомили в пресслужбі Меморіального центру Голокосту Бабин Яр.

Кришталева стіна плачу, довжина якої сягатиме 40 метрів, а висота — 3 метри, стане одним з найбільших в Європі арт-об’єктів, побудованих протягом останнього десятиліття. Для створення інсталяції використовувалися українське вугілля антрацит і кристали кварцу з Бразилії. Одночасно біля об’єкта можуть перебувати до 40 осіб.

Президенти, громадські діячі та представники громадських організацій вшанують пам’ять загиблих під час нацистської окупації в Бабиному Яру о 17:00 біля пам’ятника Менора.

Також під час церемонії Державний симфонічний оркестр Німеччини виконає 13-ту симфонію Дмитра Шостаковича Бабин Яр, написану ним в 1962 році на основі поеми Євгена Євтушенка, яка була надрукована за рік до цього в радянській щотижневій Литературной газете, за що її головного редактора звільнили, повідомили в Меморіальному центрі.

Крім того, в синагозі на території Бабиного Яру кантор прочитає молитву на згадку про загиблих.

Читайте також: 

• В Україні відбувся Національний урок пам’яті до 80-х роковин трагедії Бабиного Яру

Сообщение Сьогодні в Бабиному Яру презентують Кришталеву стіну плачу художниці Марини Абрамович появились сначала на Український репортер.

Урок, розроблений Меморіальним центром Голокосту Бабин Яр спільно з Міністерством освіти і науки України, був покликаний виробити негативне ставлення до фактів дискримінації, зневаги до людської гідності, зазіхань на право на життя.

У Меморіальному центрі повідомили, що заняття для учнів 5−11 класів відбулося на базі онлайн-платформи Червона точка пам’яті, а всі матеріали підготовлені з урахуванням віку й емоційної зрілості школярів.

До проведення уроку долучились відомі культурні та громадські діячі. У Києві участь у Національному уроці пам’яті в столичній школі № 234 взяв музикант Святослав Вакарчук.

До Національного уроку пам’яті в регіонах також долучились громадські діячі, які відкрили уроки вступними промовами. Серед них директор музею Голокосту на Вінничині Леонід Трахтенберг, журналіст Георгій Мокрицький, в. о. міського глави Харкова Ігор Терехов, кандидат філософських наук Павло Козленко, народна депутатка України Ганна Лічман, кандидат фізико-математичних наук Олександр Захар’яш.

Онлайн-платформа Червона точка пам’яті, на базі якої проводився урок, присвячена вивченню історії Другої світової війни і Голокосту і створена як помічник вчителям історії. Платформа пропонує нову методику викладання шкільного предмета, інтерактивну та цікаву для учнів.

Раніше Меморіальний центр Голокосту створив карту зв’язків, щоб розшукати нащадків жертв Бабиного Яру.

На онлайн-карті можна простежити зв’язок між загиблим у Бабиному Яру та їхніми родичами. Додати дані на карту зв’язків може кожен, хто має інформацію про те, що його родичі загинули в Бабиному Яру. Вся інформація проходить через премодерацію дослідників Меморіального центру.

Сообщение В Україні відбувся Національний урок пам’яті до 80-х роковин трагедії Бабиного Яру появились сначала на Український репортер.

У 1950 році було прийнято рішення заповнити Бабин Яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів, і за 10 років було намито понад 4 мільйони кубічних метрів глинистої пульпи – коли підтікання дамби набуло загрозливих масштабів, міського голову неодноразово попереджали про можливість трагедії, але партійні чиновники заборонили “сіяти паніку”.

Як пише Вікіпедія, ще 11-12 березня 1961 року через дамбу почали переливалися струмочки води, що ставали дедалі сильнішими, однак заходів для термінового зміцнення дамби чи евакуації людей із небезпечної зони вжито не було. О 6:45 13 березня дамба почала руйнуватися, а о 9:20 (деякі джерела подають час 8:30) її прорвало, і маса рідкої пульпи ринула вниз.

Початкова висота валу сягала 14 метрів, ширина у створі «Кирилівська церква» — приблизно 14 метрів, а швидкість — 5 метрів за секунду. О 9:30 пульпа дісталася Куренівки та залила площу близько 30 гектарів.

У районі вулиці Фрунзе висота валу зменшилася вдвічі. Поступово розріджена пульпа ставала твердою, мов каміння. Вже в такому вигляді висота цієї маси місцями досягла трьох метрів.

Потік перевертав і відносив автомобілі, автобуси, трамваї, валив стовпи електричних мереж, рвав дроти. Один із автобусів зіткнувся з вантажівкою і запалав.

Пульпа практично повністю знищила трамвайне депо ім. Красіна, кілька десятків його працівників загинули. За ініціативою керівника технічного відділу КП “Київпастранс” Брамського К.А.  та музею київського електротранспорту Лівінської Л.А. у пам’ять про загиблих унаслідок Куренівської трагедії працівників трамвайного депо біля його входу у 1995 році відкрито пам’ятний знак, на території підприємства споруджено каплицю та організовано збір даних про загиблих.

За одними даними, Куренівська катастрофа знищила 22 приватні одноповерхові будинки, 5 двоповерхових, 12 одноповерхових будинків державного фонду, дв гуртожитки.

Водночас, згідно з офіційними звітом, що мав гриф «Для службового користування», внаслідок аварії зруйновано 68 житлових і 13 адміністративних будинків. Непридатними для проживання виявилися 298 помешкань, у тому числі 163 приватні будинки, в яких мешкало 353 родини чисельністю 1228 осіб.

Було повністю знесено Копилівський цвинтар, дитячий садок, затоплено територію стадіону “Спартак”, міської лікарні № 15 і пологового будинку, лікарні імені Павлова, експериментального заводу «Укрпромконструктор», рейкозварювального заводу Південно-Західної залізниці (тепер на місці останнього — Куренівський парк), низки інших підприємств та установ. Загалом площа затоплення склала 9 тисяч кв. метрів.

Маса пульпи залила частину вулиць Кирилівська, Новокостянтинівська і Кожевенного провулка, а також вулиці Лугову-Станційну, Троїцько-Кирилівську і Тульчинську.

Загальний об’єм пульпи в районі вулиць Кирилівської — Новокостянтинівської становив до 600 тис. м³ за товщини залягання до 4

Вчителька М. Н. Новгородська, очевидець трагедії згадує:

“Я сіла в автобус, салон якого був таким переповненим, що мене буквально припечатали до задніх дверей. Проїхавши трохи, автобус застряг навпроти стадіону «Спартак». Вода стала досягати вікон. Водії всіх машин, що застрягли, вибиралися з них і пливли на протилежну сторону до огорожі стадіону. В автобусі стояв страшний крик. Люди усвідомили, що поховані заживо. І раптом все потемніло. На нас йшов вал — суцільна піниста маса якогось сірого кольору. Вал був вищим за будинки й закривав собою небо. Чоловік, котрий стояв попереду мене, на мить ривком розсунув двері й ступив уперед. Я — слідом за ним. Потік збив мене з ніг, але дивом залишившись на поверхні і борсаючись, я дісталася до огорожі стадіону. Коли я піднялася на неї, пролунав вибух — автобус, з якого я кілька секунд тому вибралася, був охоплений полум’ям. Хтось вибив передні двері, але врятувалися тільки жінка й дві дівчинки. У них сильно обгоріло волосся. Решта пасажирів згоріли живцем”.

Влада довгий час приховувала й применшувала масштаби та наслідки аварії. Інформація про куренівські події піддавалася жорсткій цензурі, 13 березня в Києві було вимкнено міжміський і міжнародний зв’язок.

Попри це, вже по обіді того ж дня про подію повідомили західні радіостанції, офіційне повідомлення про катастрофу по державному Українському радіо було передано лише 16 березня.

Багатьох загиблих ховали на різних кладовищах у Києві та за його межами, вказуючи в документах та в написах на могилах різні дати та причини смерті. Частина тіл так і залишилася не знайденою в товщі затверділої пульпи.

У повідомленні урядової комісії про розслідування причин аварії було вказано:

«У районі аварії загинуло 145 чоловік». Нині точну кількість жертв катастрофи встановити практично неможливо; за оцінками київського історика Олександра Анісімова, це приблизно 1,5 тис. осіб. На сьогодні, завдяки копіткій праці Брамського К.А. та Лівінської Л.А., ми маємо точні дані лише по загиблих на робочих місцях трамвайного депо.

У таємному режимі Прокуратурою УРСР було порушено кримінальну справу, проведено слідство. Матеріали кримінальної справи швидко знищили — разом зі свідченнями очевидців і фотознімками з місця подій. Закритий суд засудив шістьох посадових осіб до тюремного ув’язнення — двох проектувальників з Москви і чотирьох керівників київського будівельного управління. Згідно з висновком державної експертної комісії, причиною аварії названо «помилки в проекті гідровідвалів і дамби», а також «наслідком дефектів при проведенні будівельних робіт».

У музеї депо є експозиція з фотографіями та іншими матеріалами про Куренівську катастрофу.

Сообщение 60 років тому в Києві Куренівська трагедія забрала сотні життів появились сначала на Український репортер.

Київська міська рада не приймала рішення щодо передачі земельної ділянки під реалізацію російського проєкту під час засідання 23 лютого. Про це повідомляє Рух опору капітуляції.

“Набагато важливішою перемогою є не перенесення – зазначає Йосиф Зісельс, співпрезидент Ваад України, – а те, що депутати Київської міської ради заслухають українську концепцію меморіалізації Бабиного Яру.

Ми не повинні заспокоюватися малими перемогами. Лобісти російського проєкту намагаються обійти наш опір. Будемо працювати, набирати союзників і партнерів для спротиву агресії на території Бабиного Яру, одночасно розвиваючи український проєкт.

Було б добре, якби російський проєкт взагалі був знятий з розгляду.

Історія аналогічних проєктів, того ж самого польського, зайняв 25 років для втілення. Найважливіше: правильно обраний напрям, щоб основні елементи громадянського суспільства і політиків підтримали національний проєкт. Українці мають розуміти важливість своєї участі в обговорюванні важливих проєктів української культури і політики пам’яті. Я за широке відкрите обговорення на всіх можливих майданчиках.”

Україна повинна рефлексивно емоційно реагувати на всі важливі події і трагедії, які відбувалися на українській землі в українській історії, займати правильну позицію із самого початку – переконаний пан Йосиф.

Рух Опору Капітуляції пильно стежитиме за цим питанням і застерігає депутатів від відверто антиукраїнського вчинку”.

Як нагадує у Фейсбуці українький патріот Павло Білоус, “мета цього проекту спотворити історичну пам’ять та закласти міну сповільненої дії під міжнаціональну злагоду в Україні. Фундаторами і членами Наглядової ради російського проекту є близькі до Путіна мільярдери: Павло Фукс, Михайло Фрідман, Герман Хан”.

Фото: Фонд “Бабин яр”.

Сообщение Бабин Яр: чергову атаку російських олігархів відбито появились сначала на Український репортер.

Українці цього не знають?!

Зате московити знають добре, щоб вчинити нам назло у нашій власній столиці.

Заберуть кістки, і ми не зможемо ДНК-ідентифікувати наших предків.

Смішно?!

А росіяни вже так напакостили з Козацьким Пантеоном у Межигір’ї – спочатку заборонивши туди вхід українським науковцям, ще перед Другою світовою війною, а потім оголосивши той район “закритою зоною”, і знищивши усі стародавні козацькі могили.

Тупу-вату масу легше накривати окупацією.

Це ми ще злі тепер на московських загарбників.

А яким бойовитим виявиться наше наступне покоління – не відомо.

Володимир СЕРДЮК, письменник, журналіст

Про Межигір’я читайте також ТУТ

Малюнок Андрія ПЕТРЕНКА

Сообщение Прибульці з Московії відкрито знищують сліди перебування українських князів та козаків появились сначала на Український репортер.

Монумент височить на місці її останнього спочинку – у Бабиному Яру. Саме тут у лютому 1942 року Олену Телігу разом з її чоловіком Михайлом та іншими українськими патріотами розстріляло німецьке гестапо.

На постаменті, де встановлено скульптуру, зроблено напис: “Пам`ятник Олені Телізі та її соратникам, що загинули за Незалежність України”. Урочисте відкриття пам’ятника відбудеться 25 лютого о 13.00. 

Нагадуємо, Олена Теліга народилася 21 липня 1907 року під Москвою. В одинадцятирічному віці переїхала до України. Упродовж 1922 — 1941 років проживала в еміграції, зокрема в місті Подєбради (Чехія), де розпочала свою літературну діяльність, входила до середовища молодих українських поетів та інтелектуалів.

У 1941 році у складі похідних груп ОУН разом з чоловіком Михайлом Телігою, письменником Уласом Самчуком та кількома друзями нелегально перейшла кордон і оселилася у Львові.

З 22 жовтня Олена Теліга перебувала в окупованому німцями Києві, де активно займалася літературною та громадсько-політичною діяльністю, зокрема організувала Київське відділення Спілки українських письменників (містилося за адресою — вул. Трьохсвятительська,23), відкрила пункт харчування для своїх соратників, співпрацювала з редактором газети “Українське слова” Іваном Рогачем, видавала тижневик “Літаври”.

Підготувала Алла ТОПЧІЙ

Сообщение У Києві постав пам`ятник Олені Телізі появились сначала на Український репортер.