Вишиті картини – це справжні витвори мистецтва, які вражають до глибини душі, мабуть, і найвитонченіших естетів! У кожному творі дихає кольорами і візерунками українська тематика! На полотнах – краса неповторної природи нашої рідної землі, де ніби звучить українська душа!

Євгенія Шудря за своє життя вишила 3 килими, серед яких «Гетьманський килим», і 57 картин, організувала і провела більше 20 персональних виставок!

Доповнювали виставку відомої української майстриніроботиїї талановитих учениць: Ірини Купрій, Надії Новикової, Світлани Видути.

Приємно здивував і водночас уразив відвідувачів науково-дослідницький доробок Євгенії Стефанівни – 5 дослідницьких книг, а нині працює над шостою. В її арсеналі є наукові роботи з вивчення історії художнього текстилю, численні публікації про життя і творчість митців, бібліографічні тематичні видання, присвячені народній творчості тощо.

Творча зустріч із Євгенією Шудрею була теплою і наповненою якось особливою енергетикою любові і доброти. Звучали щирі спогади про життя мисткині з уст її чоловіка – відомого українського поета, журналіста і фотохудожника Володимира Коскіна, сина, доньки, внучки і правнучки, а також з уст головної організаторки виставки, завідувачки бібліотеки Олени Циганенко, кандидата історичних наук Любові Босої, учениць пані Євгенії та інших.

Ліричною окрасою святкової імпрези були пісні у виконанні Олександра Редича, Анатолія Ріпного та Віталія Кобзаря.
Вишиті пані Євгенією квіти, здавалося, оживали на полотнах і по-особливому пахли, наповнюючи залу вишуканим ароматом тепла і радості, тому що у кожному хрестику і в кожній ниточці її добре і любляче серце, в якому вона щемко плекає любов до краси, людей і Світла!

Ольга ХОДАЦЬКА

Сообщение Вишиті квіти життя Євгенії Шудрі (+фото) появились сначала на Український репортер.

Відомо, що для того, щоб правильно оцінити якусь добу, треба духом перенестися в неї, щоб зрозуміти всі ті почування, всі ті думки, якими керувалися її керманичі.

Саме про це йшлося на церемонії започаткування ювілею – літературно-музичному дійстві «Осяяння», присвяченому 120-річчю Київської «Просвіти», що відбулося 26 травня 2026 р. в Будинку-музеї Миколи Лисенка у Києві. Організаторами виступили: Київська «Просвіта» (голова КМО – Кирило Стеценко) і «Фонд Лисенка (очільник – Микола Лисенко – молодший).

Прологом до літературно-музичного дійства була музика Григорія Китастого «Гомін степів» у виконанні бандуриста, народного артиста України, професора Тараса Яницького.

Урочистості відкрив голова Київської «Просвіти», культуролог, композитор, відомий скрипаль, народний артист України та громадський діяч – Кирило Стеценко, який провів екскурс в історію становлення та розвитку Товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, що охоплює кілька драматичних історичних етапів, які чергувалися періодами активного національно-культурного відродження та жорстоких репресій з боку тогочасних політичних режимів. Так, він згадав перше видання «Енеїди» І. Котляревського у 1798 р., яка була написана живою українською мовою, та видання першого українського фольклорно-літературного альманаху «Русалка Дністровая» у 1837 році силами членів гуртка «Руська трійця».

Емоційно підкресленим було слово голови Київської «Просвіти» про Шевченків «Кобзар» (1840 р.) та створення таємного політичного товариства Кирило-Мефодіївське братство, до складу якого увійшли українські інтелігенти-просвітителі, зокрема Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш. Згадав Кирило Вадимович і таємну культурно-освітню та громадсько-політичну організацію української інтелігенції «Стара громада» ( М. Лисенко, Т. Рильський, М. Драгоманов та ін.), що діяла в Києві з кінця 1850-х (офіційно з 1861-1862 років) до 1876 року, лідером якої був В. Антонович. Вона і стала ядром українського національного відродження другої половини XIX століття.

По-особливому говорив культуролог про створення «Просвіти» у Львові (1868 р.), яку очолив28-річний випускник Віденського університету, композитор Анатоль Вахнянин. Вона виникла як противага москвофільським течіям та колонізаторській політиці і ставила за мету культурний розвиток, підвищення національної свідомості та консолідації українського народу в Галичині.

З надзвичайно цікавою інформацією про «Осяяння – 1906» (мета і шлях) виступив Євген Букет – відомий український краєзнавець, історик, журналіст, письменник і громадський діяч, голова «Просвіти» Київської області, який цікаво висвітлив тему й розповів про нову книжку «Київська «Просвіта». Нариси з історії», презентація якої відбулася 30.05.2026 р. на головній сцені XIV Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал 2026». Краєзнавець достеменно дослідив і ґрунтовно висвітлив чотири періоди Київської «Просвіти», що тривали з 1906 до кінця 1980-х років, та одкреслив місію сучасної «Просвіти».

Сьогодні Київське міське та обласне об’єднання «Просвіта» працюють у незалежній Україні, зосереджуючись на утвердженні української національної ідеї, розвитку мови та культури, відродженні історичної пам’яті, піднесенні духовності, а також у формуванні національної свідомості та громадянського суспільства.

Присутнім надовго запам’ятається урочиста мить перерізання жовто-блакитної стрічки Миколою Лисенком (праправнуком), що знаменувало відкриття «РОКУ КИЇВСЬКОЇ ПРОСВІТИ»(!) Подія 26.05.26 започатковує низку інформаційних та мистецьких імпрез на честь 120-річного ювілею Київської «Просвіти», засновником якої під № 1 було зареєстровано композитора Миколу Віталійовича Лисенка. Церемонія відбувалася під звуки епічного твору «Бандуристе, орле сизий», який виконував народний артист України Тарас Яницький.

Микола Віталійович Лисенко (молодший) – відомий український диригент і музикант, прямий нащадок (праправнук) славетного композитора Миколи Віталійовича Лисенка, який достойно продовжує музичну династію, поділився щемливими спогадами про видатного українського композитора і просвітянина.

Лаконічною і вичерпною була промова про Київську «Просвіту» Ігоря Гирича – провідного українського історика, джерелознавця, журналіста, дослідника києвознавства та історії політичної думки, доктора історичних наук, завідувача відділу Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України.

У серці кожного залишив слід артистичний та емоційний виступ Лариси Кадирової – видатної української акторки театру і кіно, театрально-громадської діячки, педагога, народної артистки України та лауреатки Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Завершилася урочиста подія «Осяяння» святковим концертом, на якому виступили: Андрій Бондаренко (фортеп’яно), Микита Наумов (баритон), Валерія Товста (сопрано), Олексій Слюсар (баритон), Тарас Силенко (кобза), Тарас Яницький (бандура).

Порадувала публіку драматична сценка за мотивами Лесі Українки і В. Винниченка у виконанні студенток Лариси Кадирової з Національної музичної академії України: Юліанії Канонік, Анни Кононенко та Варвари Ільїної.

Натхненним і неймовірно захопливим був виступ очільника Київської «Просвіти», народного артиста України, скрипаля-віртуоза Кирила Стеценка, який виконав «Козачок» і «Танець» на муз. Кирила Стеценка (старшого) та «Елегію», муз. М. Лисенка (старшого), що викликало шквал оплесків. Партії фортеп’яно виконувала неймовірна Варвара Завидович.

Завершальним акордом урочистої літературно-музичної події «Осяяння», присвяченої 120-річчю Київської «Просвіти», було спільне виконання Церковного гімну України «Боже великий, єдиний» на сл. О. Кониського під керівництвом відомого українського диригента і музиканта Миколи Лисенка (молодшого). Це було єднання українського духу в любові до рідної багатостраждальної, але незламної України!

Подія «Осяяння» започатковує низку інформаційних та мистецьких імпрез«Року Київської «Просвіти»: 27.05.26 – урочисте відкриття експозиції фотографій і документів «Просвітлені» на Контрактовій площі (автори – Ігор Стамбол, Євген Букет, за підтримки Українського інституту національної пам’яті та Державного архіву Київської області), 30.05.2026 р. – презентація книжки Є. Букета «Київська «Просвіта». Нариси з історії» на головній сцені XIV Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал 2026», 25.06.26 – «Народження Світла» – мистецька містерія, що відбудеться у Будинку вчених НАН України).

Ольга ХОДАЦЬКА,
заступниця голови Київської «Просвіти»

Сообщение Київській “Просвіті” – 120 років! (+фото) появились сначала на Український репортер.

Пісня “Тече ріка” — це той випадок, коли українська етніка звучить не як спогад про минуле, а як музика майбутнього. Це історія про повернення до себе, до своїх витоків, до власного коріння. Через мелодику, натхненну українським мелосом, і багатоголосся, яке пробирає до мурах, творці передають стан весни в душі людини — момент оновлення та пробудження.

Павло Табаков зізнається, що останнім часом його дедалі сильніше приваблює українська етнічна музика. “Проїхавши з концертами пів світу, я зрозумів, що етніка – саме та музична естетика, саме те звучання, яким ми можемо бути цікаві далеко за межами України”, – каже співак.

“Тече ріка” (слова: Людмила Совсімова, музика: Павло Табаков) –  не просто пісня. Це музичний оберіг, у якому переплелися голос поколінь, етнічна магія та відчуття внутрішнього переродження.

Особливого символізму релізу додає участь Анастасії Табакової — фіналістки польського проєкту “Голос. Діти”. Це вже не перша спільна робота батька й доньки: на початку повномасштабного вторгнення вони зворушили слухачів піснею “То Україна!”. Тепер же до сімейного дуету долучився і гурт “Мотанки” — вихованки Творчої школи Павла Табакова, переможниці міжнародних конкурсів, зокрема володарки Гран-прі “Gdynia Open” у Польщі.

Окремої уваги заслуговує відеоробота, яку знімали серед українських Карпат — біля річки та водоспаду. Природна стихія, енергетика гір і етнічні костюми створили справжню візуальну медитацію.

А головним символом кліпу стала сукня Анастасії Табакової під назвою “Дерево життя”, створена українською дизайнеркою Ольгою Дрозд у колаборації з художницею Оленою Трофименко, відомою співпрацею з Dior. У вишитому вручну дереві заховані спіралі ДНК – як символ зв’язку поколінь, а сама вишивка містить автентичні козацькі орнаменти XVII століття.

ВІДЕО “Тече ріка”:

Галина ГУЗЬО

Сообщение Табаков із донькою та гуртом “Мотанки” звернулися до етніки у новій пісні (+відео) появились сначала на Український репортер.

Ця нагорода є другою за престижністю після Шевченківської премії

«Кожен з митців своєю творчістю формує Київ як культурну європейську столицю. Завдяки їхній праці світ відкриває для себе глибину й самобутність української музики, переконується у високому рівні українського кіномистецтва. Діяльність письменників, художників, майстрів народного мистецтва, журналістів, діячів театру та цирку доводить свою важливу роль у розвитку національної свідомості та духовності нашого суспільства», – заявив він.

Премію вручили в 9-ти номінаціях у різних видах мистецтва: літератури, кіномистецтва, музичної композиції, театрального, образотворчого мистецтва, журналістики, народного декоративного, хореографічного та циркового мистецтв.

Сообщение Кличко вручив щорічну Мистецьку премію “Київ” видатним діячам появились сначала на Український репортер.

Нове звучання “Гуцулів” довершує колоритне відео, зняте в самому серці мальовничих Карпат – у високогірному селі-курорті Яблуниця, що розташоване на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей, на Яблуницькому перевалі. В об’єктиві оператора – весняне різнотрав’я, квітучі смереки, місцеві корівки і ще засніжена вершина Говерли.

“Я додав “Гуцулам” від T.HUTSULS ще більшого драйву, – розповідає hOsT. – А звучання гуцульських народних інструментів – цимбалів і сопілки – зробив виразнішим та трендовішим”.

ВІДЕО Hutsuly by hOsT – уже на YouTube-каналі музиканта:

hOsT – музичний проєкт продюсерського центру Hutsul Planet, який працює у Коломиї, що на Прикарпатті, збагачуючи сучасну українську музику новими яскравими іменами: Hutsul Planet, T.HUTSULS, hOsT. Особливістю творчості hOsT, який випустив уже шість альбомів, є те, що у всіх його треках та сетах звучать наживо записані гуцульські народні інструменти: дримба, трембіта, цимбали, коза, сопілка, зозульки, фрілки… Так і народилася назва нового напрямку у музиці – Hutsul House (гуцульський хаус). Торік hOsT нашумів, здійснивши найвищу зйомку діджей-сету в Україні: його альбом Gereshaska відзняли в Карпатах на висоті 1762 м!

Галина ГУЗЬО

Сообщение Гуцули, цимбали і гори: музикант hOsT представляє сингл-ремікс Hutsuly (+відео) появились сначала на Український репортер.

«Візерунки долі» Ольга Дрозд започаткувала у лютому 2025-го: тоді проєкт отримав суспільний резонанс і теплі відгуки.

Гайльбронн став першим містом за межами України, у якому ініціатива отримала своє продовження.

Моделями показу суконь в етностилі Ольги Дрозд стали 15 українок, які нині проживають у Німеччині та чиє життя назавжди змінила війна. Серед них — жінки, які втратили чоловіків на фронті, які чекають рідних із полону чи пережили втрату дому. Кожен образ, представлений на імпровізованому подіумі, мав символічну назву: «Між сиренами», «Лінії долі», «Повернення додому», – і доповнювався відеоісторією про долю кожної героїні.

Через орнаменти, символіку кольорів, тканин та форм Ольга Дрозд намагалася передати те, чим сьогодні живуть українські жінки по всьому світу. «Ми бачимо красиво одягнену жінку, але не знаємо, що вона носить всередині», — ця думка дизайнерки стала головною ідеєю проєкту. За її словами, її сукні — це переклад людського досвіду мовою тканини та форми. «Йдеться не про жалість – йдеться про здатність бачити, чути та розуміти», — додала Дрозд.

Українські «Візерунки долі» зібрали у Німеччині гостей із Гайдельберга, Нюрнберга, Дюссельдорфа, Мюнхена, Лейпцига та інших міст Німеччини. Особливим гостем вечора став Генеральний консул України в Мюнхені Юрій Нікітюк із дружиною. «Таких заходів має бути більше. Ми щиро сподіваємося, що цей проєкт матиме продовження в інших містах Німеччини та Європи. Цей вечір нікого не залишив байдужим», — зазначив Юрій Нікітюк.

Серед почесних гостей були Марійка Ковалишин — голова Організації українських жінок у Німеччині, Еліна Чернова — громадська діячка та мама лауреата премії «Оскар» Мстислава Чернова, а також Ріна Соболевська — голова організації «Menschlichkeit spenden e.V.» з Нюрнберга.

Організаторами заходу стали Deutsch-Ukrainische Gesellschaft Heilbronn e.V. на чолі з Анастасією Козак, яка наголосила на важливості таких культурних ініціатив для української громади в Німеччині. А ініціаторкою проведення проєкту виступила Олена Хаваліц. «Ми хотіли показати Німеччині Україну через людські долі, а не лише через новини та цифри», — зауважила вона.
Особливу атмосферу вечора створили музичні виступи Анни Доблер та німецької співачки Марлен Маас із Аахена, яка переклала «Червону калину» десятьма мовами світу.

«За чотири роки ми провели багато заходів на підтримку України, але вперше побачили таку реакцію німецької аудиторії. Люди плакали, дякували та говорили, що лише зараз зрозуміли, що приховується за усмішками українських жінок», — поділилася Олена Хаваліц.

Фото: Oliver Wolf.

Галина ГУЗЬО

Сообщение Українська дизайнерка Ольга Дрозд презентувала у Німеччині соціальний проєкт “Візерунки долі” (+фото) появились сначала на Український репортер.

Яким же бачить світ, наповнений глибинними сенсами, художник Михайло Поживанов? Майже місяць у величному львівському Палаці Потоцьких експонуються картини, створені художником Поживановим.

Виставка підходить до завершення, її оглянули чимало львів’ян, гостей міста. Сьогодні пропонуємо дещо підсумкове про цю подію в контексті творчості митця. Розміщуємо допис доктора мистецтвознавства Ольги Луковської.

«Для Михайла Поживанова, чия життєва траєкторія охоплює політику, науку й культурну діяльність, звернення до малярства постає не як прагнення вибудувати професійну мистецьку кар’єру, а радше як сміливий творчий експеримент, що відкриває ще одну особливу грань його індивідуальності, – пише Олдьга Лутколвська. -Живопис для митця є формою самопізнання й внутрішнього відновлення, а також інструментом розуміння світу через емоційний досвід, який дає змогу по-новому передавати власні внутрішні стани. Малярство як альтернативна форма самовираження, розширює горизонти різнобічної діяльності Поживанова.

Сам митець зізнається, що знайомство з малюванням відбулося випадково під час реабілітаційних сеансів і неймовірно захопило його. Взявшись за пензель, він натхненно, крок за кроком, вивчав секрети майстерності, набирався досвіду й професійних навичок, відвідував художню студію, брав уроки в сучасних українських художників. Малярство стало для нього не просто захопленням, а свідомим вибором, що вимагає праці над собою та глибокої емоційної віддачі. Його не цікавить суперництво з професійними майстрами. «Мої творчі пошуки тривають у кожній новій картині, із кожним новим образом, який вдається передати на полотні», – зазначає художник. Автор усвідомлено прагне виразити власне бачення світу й виявляє виняткову щирість у творчому процесі. Саме ця відвертість і  робить його живопис переконливим.

У картинах Поживанова простежуємо не академічно вивірене мистецтво, а художній досвід, своєрідний «щоденник переживань», де важливими носіями сенсу й пошуку гармонії є колір та світло. Цей підхід можна трактувати як експеримент із мовою живопису, що демонструє пошук власного способу комунікації з прекрасним.

Пізнаючи світ через особисті відчуття, Поживанов трансформує їх у барвисті експресивні композиції, виконані переважно акрилом. Колір стає головною домінантою емоційного змісту картин. Яскраві, чисті поєднання вібрують на полотнах мелодійністю й випромінюють особливу позитивну енергетику. Цей позитив відчутно діє на глядача, можливо, тому, що пов’язаний із внутрішньою натурою автора: відкритістю, сміливістю, щирістю й цілісністю його творчої постави.

Мистецька палітра Поживанова є доволі різноплановою, охоплюючи жанри від урбаністичних пейзажів і натюрмортів до експресивних абстрактних композицій. Аналізуючи художні пошуки митця, бачимо його захоплення декоративними можливостями малярства: експерименти з ритмом ліній, плямами, фактурами.

Особливе місце у його творчості займає образ міста як динамічного, контроверсійного, повного контрастів простору. Художник трактує його не як суто архітектурний об’єкт, а як багатогранний символ – місце емоцій, пережитого досвіду, а також пам’яті.

Поживанов, який керував металургійним велетнем – містом Маріуполь і працював у Києві, бачить місто кольоровими площинними плямами, горизонтальними чи вертикальними, а також зигзагоподібними лініями, що символізують плинність, суперечливість й бурхливість міської рутини.

Львів, Київ, Одеса, Харків, Відень чи Будапешт – у кожному місті митець знаходить свою гармонію кольорів і ритмів. Пензель митця рухається то стрімко, то спокійно, немовби відтворюючи рух простору та людського життя. На полотнах часто постають спогади про близький серцю Маріуполь, руїни якого художник пропускає крізь власну емоційну оптику.

Асоціативною багатозначністю вирізняються пейзажі художника. Для митця палітра стає засобом не лише організувати композиційний простір, але й передати особистісну інтонацію. Яскраві жовтогарячі акорди, глибокі сині чи зелені площини, різкі контрасти червоного й чорного формують експресивну тональність образів та увиразнюють їх динаміку. Митець вводить у тло несподівані колористичні акценти, застосовує багатозначні рішення, перетворюючи реальні пейзажі в декоративно трактовані образи.

У натюрмортах, сюжетних композиціях, а також у зображеннях жіночих постатей і портретів автор відмовляється від реалістичної деталізації. Композиції побудовані на співвідношенні кольорових мас, де предмети й образи набувають умовності. Через такі твори найповніше розкривається ліричний та емоційний бік творчості Поживанова. Не менш важливим напрямом є абстрактні композиції, у яких художник демонструє схильність до декоративних узагальнень на основі гри кольорових акцентів. У його творах поєднуються асоціативність і багатозначність образів, що надає картинам особливої глибини.

В абстрактних роботах мистецький пошук Поживанова виходить за межі фігуративу, перетворюючись на чисту енергію кольору. Ці твори є справжнім «калейдоскопом життя», де усе тривожне й радісне, передумане внутрішньо, знаходить своє місце та свій порядок. Картини митця поєднують декоративність й асоціативність, ліризм і безпосередність, що робить їх цінним мистецьким досвідом, а сам автор доводить, що мистецтво може стати гармонійним балансом між особистим і суспільним, емоційним і раціональним.

Творчість Поживанова підтверджує, що мистецтво може бути не лише професійною практикою, а й експериментальним простором, де політик і громадський діяч виявляє власні інтенції та знаходить джерело духовної сили».

З біографії Михайла Поживанова.

Народився 12 квітня 1960 року в місті Дніпро.
Почав трудову кар’єру 1986 р. як розливальник сталі на металургійному комбінаті «Азовсталь» у Маріуполі.
У 1991-1994 роках навчався в докторантурі Дніпропетровської національної металургійної академії, захистив докторську дисертацію з технічних наук. Має вчене звання професора. 2003 р. отримав другу спеціальність – юриста, закінчивши Національну академію внутрішніх справ України.

Народний депутат України ІІ, IV, V та VI скликань; міський голова Маріуполя (1994–1998); заступник київського міського голови (1999–2005); заступник міністра економіки України (2008–2010). Із 1998 року – голова громадської організації «Фонд муніципальних реформ «Магдебурзьке право». Автор понад 100 наукових публікацій, численних винаходів і патентів, а також науково-популярних та суспільно-політичних видань, зокрема книг «У майбутнє треба дивитися очима правди і добра» (2001), «Українські вектори місцевого самоврядування» (2004), «Повернення на континент європейської цивілізації» (2006), «Колокол звонит и по тебе» (2014), «Книжка про місто» (2022), «Одеські художники XIX-XXI століть. Десять біографічних нарисів про тих, хто жив чи творив на березі Чорного моря» (2025).

Член Національної спілки художників України (з 2021) та Національної спілки письменників України (з 2023). Почесний академік Національної академії мистецтв України (з 2022) та голова Секції почесних академіків; заступник голови Національної спілки художників України (2024–2025). У квітні 2026 року Поживанова було обрано очільником Київської організації Національної спілки художників України.

Доктор технічних наук, професор.

Навчався живопису приватно у Фердинанда Гьотца (Австрія), у студії живопису та малюнка «L.Studio» (Україна), в Анатолія Фурлета, Олега та Ярослава Ясенєвих, Валерії Москвитіної (Україна). Автор ілюстрацій до поетичних збірок Василя Куйбіди «Топологія уяви» (2019), «Сліди на воді» (2024) та Василя Степаненка «100 митей» (2025).
Михайло Поживанов активно підтримує соціально-гуманітарну сферу України, сприяючи розвитку мистецтва, літератури та міжнародного культурного обміну. Завдяки його зусиллям як міського голови Маріуполя у 1990-х роках було відновлено Галерею Куїнджі (нині – Художній музей імені Куїнджі). У 2009 року заснував художню галерею «АВС-арт», на базі якої реалізує масштабний видавничий проєкт «Імена» – серію мистецьких альбомів, присвячених провідним українським художникам, і в якій уже вийшли книги про творчість Бориса Буряка, Феодосія Гуменюка, Петра Бевзи, Сергія Савченка, Олега Мінька та Олега Ясєнєва.

Член наглядових рад Львівської національної академії мистецтв та Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Член піклувальних рад Національного музею «Київська картинна галерея» та Національної бібліотеки України для дітей. Голова Наглядової ради Благодійного фонду сприяння ініціативам газети «День» та меценат Премії імені Джеймса Мейса-2019 «За громадянську позицію» в галузі публіцистики.

За сприяння Поживанова видано альбоми геніального українського художника Івана Марчука «Дорога додому» (2008); Київського музею російського мистецтва (2009); Музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (2010); Шевченків «Кобзар», ілюстрований графікою Софії Караффи-Корбут (2011). Також коштами М.Поживанова видано монографічне дослідження мистецтвознавиці Олесі Авраменко, присвячене творчості знаного українського мистця Віктора Зарецького: «Зарецький. Терези долі» (2017); найповніший реєстр українських екслібрисів «Український книжковий знак XIX – XXI століть: каталог колекції Степана Давимуки» (2017); книгу під редакцією Лариси Івшиної з бібліотеки газети «День» «AVE. До 100-ліття Гетьманату Павла Скоропадського» (2018)…

Заслужений працівник промисловості України (2004). Нагороджений Орденом Мистецтв III ступеня Національної академії мистецтв України (2025).

Участь у виставках
2018
Персональна виставка (галерея «АВС-арт», м. Київ)

2019
Персональна виставка (галерея «АВС-арт», м. Київ)
Групова виставка «Жовтий/Блакитний» (галерея «АВС-арт», м. Київ)

2020
Персональна виставка (галерея «АВС-арт», м. Київ)
Групова виставка «Срібне сяйво зими» (галерея «АВС-арт», м. Київ)

2021
Групова виставка «На яринних теренах» (галерея «АВС-арт», м. Київ)
Групова виставка «Жовтий/Блакитний» (галерея «АВС-арт», м. Київ)
Групова виставка, присвячена 85-річчю журналу «Образотворче мистецтво» (Центральний будинок художника, м. Київ)
Персональна виставка «У місті й за містом» (галерея «АВС-арт», м. Київ)
Львівський осінній салон «Високий замок» (Палац мистецтв, м. Львів)

2022
Всеукраїнський культурно-мистецький захід «Маріуполь – душа України» в рамках Всеукраїнського культурно-мистецького заходу «Нескорена Україна» (Центральний будинок художника, м. Київ)
Персональна виставка «Життєві перехрестя» (галерея «АВС-арт», м. Київ)
V Всеукраїнська трієнале абстрактного мистецтва «Арт-акт» (центр культури «Вернісаж», м. Чернівці)
Персональна виставка «Життєві перехрестя» (Літературний музей, м. Одеса)
Всеукраїнський культурно-мистецький захід «Україна і світ очима художників» до Дня художника (Центральний будинок художника, м. Київ)
Х Всеукраїнська історична бієнале «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників» (Центральний будинок художника, м. Київ)

2023
VІІІ Всеукраїнська трієнале живопису (Центральний будинок художника, м. Київ)
Всеукраїнська виставка до Дня Незалежності України (Центральний будинок художника, м. Київ)
Всеукраїнський культурно-мистецький проєкт до Дня художника «Згуртовані… Незламні…» (Центральний будинок художника, м. Київ)
Всеукраїнська художня Різдвяна виставка (Центральний будинок художника, м. Київ)

2024
Персональна виставка (Національна академія мистецтв України, м. Київ)
Всеукраїнський культурно-мистецький проєкт до Дня Незалежності України (Центральний будинок художника, м. Київ)
Звітна виставка відділень НАМУ (Національна академія мистецтв України, м. Київ)
Всеукраїнський культурно-мистецький захід до Дня художника (Центральний будинок художника, м. Київ)
Всеукраїнський культурно-мистецький проєкт «Шлях до Перемоги. Полум’яний тил» (Центральний будинок художника, м. Київ)
Всеукраїнська художня різдвяна виставка (Центральний будинок художника, м. Київ)
Всеукраїнська художня виставка «Соняшник – погляд сонця» (Музей-майстерня І. П. Кавалерідзе, м. Київ)

2025
Імерсивна художня виставка «Маріуполь нескорений» (Велика дзвіниця Києво-Печерської лаври, м. Київ)
Персональна виставка «Калейдоскоп життя» (галерея «АВС-арт», м. Київ)
Ювілейна виставка «Київська організація НСХУ. 55 років» (Центральний будинок художника, м. Київ)
Персональна виставка «Калейдоскоп життя» (Виставкова зала Одеської обласної організації НСХУ, м. Одеса)
Х Всеукраїнська трієнале живопису (Центральний будинок художника, м. Київ)
Персональна виставка «Калейдоскоп життя» (Палац мистецтв, м. Львів)
VI Всеукраїнська трієнале абстрактного мистецтва «Арт-акт» (центр культури «Вернісаж», м. Чернівці)
Всеукраїнський культурно-мистецький захід до Дня художника (Центральний будинок художника, м. Київ)
Всеукраїнська художня Різдвяна виставка (Центральний будинок художника, м. Київ)
Групова виставка «Візуальний театр “ВЕРТЕП”» (Національна академія мистецтв України, м. Київ)

2026
Виставка «Срібне сяйво зими» (галерея «АВС-арт», м. Київ)

Про експозицію в Палаці Потоцьких читайте також: У знаменитому Палаці Потоцьких відкрили виставку художніх робіт Михайла Поживанова

Сообщение Картини Михайла Поживанова є справжнім «калейдоскопом життя». Роздуми про виставку в Музеї Потоцьких (+фото) появились сначала на Український репортер.

Нова робота артистки поєднала сучасне звучання, проникливу лірику та щиру жіночу емоцію, знайому сьогодні тисячам українців. У центрі сюжету — історія жінки, яка сумує за коханим, що перебуває далеко від дому, але попри все не втрачає віри у силу почуттів.

“Холодна вода”— це не просто романтична композиція, а музична історія про очікування, вірність і надію, які здатні долати будь-які кордони та життєві випробування.

Особливої щирості треку додає його автобіографічний характер. За словами Ірини Шегеди, під час запису вона проживала кожен рядок особисто, адже тема розлуки та переживань сьогодні близька їй як ніколи.

“Ця пісня дуже особиста для мене. Думаю, сьогодні багато жінок впізнають у ній себе — коли кохана людина далеко, а ти живеш очікуванням дзвінка, повідомлення чи зустрічі. “Холодна вода”— про любов, яка не зникає через відстань. Навпаки — стає ще сильнішою. Я пропустила через себе кожне слово, кожну емоцію, бо співала про те, що справді відчуваю. Мені хотілося, щоб ця пісня стала підтримкою для тих, хто зараз чекає своїх рідних і вірить у щасливе повернення”, — поділилася Ірина Шегеда.

Авторкою музики та слів стала Ірина Файна, яка створила атмосферну композицію з глибоким емоційним підтекстом. У пісні ніжна мелодика поєднується з динамічним ритмом, завдяки чому трек звучить водночас чуттєво та сучасно.

У час, коли тема розлуки через війну стала болючою реальністю для багатьох українських родин, “Холодна вода”звучить особливо актуально та близько.

Новинка вже доступна на всіх музичних платформах, а прихильники співачки активно діляться уривками треку у соцмережах та називають його однією з найемоційніших прем’єр цього літа.

Сообщение Про кохання на відстані. Ірина Шегеда презентувала щемливу музичну історію появились сначала на Український репортер.

Нову роботу співачки називають не просто романтичною композицією, а справжньою музичною одою чоловікові — сильному, впевненому, турботливому та незламному. У центрі сюжету — образ справжнього чоловіка, який є опорою для своєї коханої, прикладом для інших та людиною, здатною вести за собою.

“Після всього пережитого особливо хочеться говорити про любов, підтримку, сім’ю та людей, які залишаються поруч у найважчі моменти”, — ділиться Бужинська.

Композиція «Милий» поєднала в собі романтичний настрій, легку святкову атмосферу та мотиваційний посил — вірити у себе, цінувати життя та впевнено рухатися до своїх мрій.

Не менш атмосферною вийшла й відеоробота на композицію. Режисером кліпу став Павло Шейн, який зробив ставку на емоції, ніжність та естетику справжніх почуттів. Головну чоловічу роль у відео виконав Влад Високий.

Авторка слів – Наталія Гордієнко, яка також працювала над музикою разом із Катериною Бужинською. Саундпродюсером та автором аранжування став Генадій Пугачов.

“Пісня “Милий” для мене — це про справжні почуття, підтримку та людей, які залишаються поруч у найважливіші моменти життя. Хотілося передати тепло, ніжність і вдячність чоловікові, який є опорою та натхненням”, — ділиться Катерина Бужинська.

Катерина Бужинська продовжує дивувати творчою продуктивністю — лише за останні пів року співачка випустила 8 пісень та вже заінтригувала прихильників майже готовим новим альбомом. Артистка активно гастролює Україною та за кордоном, збираючи повні зали.

Шанувальники цінують Бужинську за її різноплановість, унікальний тембр та голос, який неможливо сплутати ні з ким. Тим часом пісня “Милий”активно набирає популярності у TikTok та Instagram і вже доступна на всіх музичних платформах.

Також пісня Катерини Бужинської “Україна — це ми”увійшла до шкільної хрестоматії.

Катерина ГУК

Сообщение Унікальний голос та новий етап: Катерина Бужинська презентувала пісню “Милий” (+відео) появились сначала на Український репортер.

Артистка пригадала, що жодних офіційних зауважень після виступу у Відні вона не отримувала. Водночас атмосфера на конкурсі, каже LELÉKA, все ж передбачає чимало обмежень для учасників. Особливо це стосується теми війни в Україні та будь-яких політичних заяв. Саме тому команді доводилося дуже обережно доносити свої меседжі. Артистка наголосила, що вони намагалися говорити через творчість і символи.

«Хай би хтось спробував сказати щось (прим. ред. про вигук), я би хачапурі зробила з тієї людини… Звичайно, не тільки відчувається (прим. ред. заборона говорити про війну). Вона є, вона була і вона буде на цьому конкурсі. Але нам було важливо мистецьки все-таки вкласти всі ті меседжі, які для нас важливі. Зробити це в таких рамках, в які нас поставили. Ми були змушені говорити про це методами мистецтва і не прямолінійно», — пояснила співачка BBC News.

LELÉKA також дала зрозуміти, що її вигук «Слава Україні!» був свідомим кроком. Попри суворі правила конкурсу, команда шукала спосіб нагадати світові про Україну й підтримати українців зі сцени міжнародного шоу. І хоча тема війни на Євробаченні фактично залишається табуйованою, артистка переконана: важливі сенси можна передати навіть без прямих заяв.

Сообщение LELÉKA прокоментувала свій патріотичний вигук “Слава Україні!” на сцені “Євробачення-2026” появились сначала на Український репортер.