За кордоном подібні конкурси – не рідкість, на відміну від України. Відтак І Всеукраїнський вокальний конкурс “Симфонія голосів”, де вокалісти, які вийдуть у другий тур, співатимуть в супроводі оркестру, стане своєрідним музичним прецедентом.
До 25 липня триває прийом заявок на “Симфонію голосів”.

Ознайомитися із Положенням конкурсу, у якому серед детальних умов є й перелік пісень для виконання (це українські і світові хіти; зокрема, твори з репертуару Квітки Цісик та гурту “Скрябін”), можна тут:
https://docs.google.com/document/d/1RidOkju2Z4oO5p5s_Gj3CFVM2dHe-1CHHzwTxXbPnF4/edit?usp=sharing

Перший тур “Симфонії голосів” відбудеться онлайн. Подані заявки оцінюватиме професійне журі, до складу якого входять: відомий автор та виконавець, соліст вокальної формації “Піккардійська Терція”, заслужений артист України Андрій Капраль, співачка та авторка пісень, солістка Львівської національної філармонії ім. М. Скорика Ірина Доля, співачка, режисерка та піаністка Марія Стоколяс, а також соліст Львівської національної опери, народний артист України Олег Лихач.

Конкурсанти, які пройдуть перший тур, 9 серпня вийдуть на велику сцену просто неба у мальовничих Митрополичих Садах – і заспівають під супровід оркестру. Акомпануватиме сучасний львівський оркестр Orchestra Incognita під диригуванням Артема Подзюбанчука.

“Україна — справжня скарбниця талантів. У нас є неймовірно обдаровані діти, чудові музиканти, диригенти, співаки та митці, – ділиться співзасновниця та генеральна продюсерка вокальних конкурсів Seniv Studio, зокрема І Всеукраїнського вокального конкурсу “Симфонія голосів” Іванна Сенів. – Тож навіщо нашим дітям їхати у далекі світи, за кордон, якщо можемо створити та організувати для них якісні конкурси тут, у нашій рідній країні? Прагнемо дати нашим дітям можливість розкрити свої таланти вдома, у теплій атмосфері, у неймовірно красивій локації, серед однодумців та близьких людей”.

Галина ГУЗЬО

Сообщение У Львові вперше відбудеться конкурс “Симфонія голосів” появились сначала на Український репортер.

Повна програма BestsellerFest 2026:
https://bestseller.fest.lviv.ua/programa

Загалом за три дні фестивалю відбудеться понад 120 подій: презентації новинок, обговорення бестселерів, літературні дискусії, публічні інтерв’ю, читання… Одночасно проводитимуть кілька подій – на локаціях «Клуб», «Укриття», «Правда», «KULTURRRA». У просторі «Фентезі» зосередиться окрема насичена триденна фентезі-програма (а на фентезі-вечірці 8 серпня в «Клубі» ще й виступить харківський гурт «ROHATA ZHABA»). Одразу на трьох вуличних локаціях на території !FESTrepublic проходитимуть автограф-сесії найвідоміших письменників України. Вечорами на музичній сцені просто неба – вечірні концерти: хедлайнери – гурти «TEMBER BLANCHE», «YAGODY» і «РОКАШ». А великий книжковий ярмарок об’єднає цьогоріч 50 провідних видавництв України, кожне з яких привезе у Львів як свої бестселери, так і новинки.

BestsellerFest 2026 збере десятки культових письменників. Зокрема, спілкуватимуться з українськими книголюбами зіркові іноземні автори: Жан Рено (саме до BestsellerFest Видавництво Старого Лева видасть книгу «Емма» – дебютний роман знаменитого французького актора Жана Рено, відомого за ролями у фільмах «Леон», «Багряні ріки», «Історія кохання» та багатьох інших) і Мона Авад (Канада) – онлайн. А британська авторка Майя Оппенгайм та її іспанська колега по перу Марина Пересагуа прибудуть до Львова особисто.

Артем Чех, Артур Дронь, Павло Дерев’янко, Ірена Карпа, Максим Кідрук, Євгенія Кузнєцова, Анна Безпала, Павло «Паштет» Белянський, Віра Агеєва, Тамара Горіха Зерня, Дмитро Крапивенко, Олег Криштопа, Віра Курико, Мирослав Лаюк, Люко Дашвар, Лєна Лягушонкова, Радомир Мокрик, Володимир Станчишин, Олена Стяжкіна, Любко Дереш, Іван Андрусяк, Всеволод Поліщук, Богдан Коломійчук, Михайло Бриних – і це ще далеко не весь перелік українських авторів бестселерів, яких можна буде зустріти на BestsellerFest. Власну книгу презентує на фестивалі навіть всесвітньо знаменитий український боксер Володимир Кличко.

«Програма цьогорічного BestsellerFest настільки насичена і різноманітна, що серед 120 подій навіть найвибагливіший наш гість знайде ті, які припадуть йому до душі найбільше, – ділиться засновниця BestsellerFest, поетка, видавчиня і громадська діячка Мар’яна Савка. – На наш фестиваль приходять за емоціями, враженнями, відчуттям єдності із середовищем творчих і думаючих людей та неповторним літнім книжковим вайбом. Усе це і навіть більше ми забезпечимо!».

На представників книжкової індустрії очікує професійна програма, запланована також окрема бізнес-програма. А на усіх відвідувачів — фудкорти й маркети, майстер-класи та розваги для дітей і дорослих, зручні простори для відпочинку і спілкування.
Традиційно BestsellerFest підтримує українське військо. Цього літа фестиваль проведе великий збір для бригади «Азов» у межах масштабної кампанії АЗОВ.ONE — «Східний Бар’єр». Ще одна важлива складова фестивалю – книжкова підтримка для бібліотек України.

Квитки на BestsellerFest 2026 уже доступні онлайн:
https://gastroli.ua/events/bestsellerfest-2026

Галина ГУЗЬО

Сообщение BestsellerFest у Львові: Жан Рено, Артем Чех, Ірена Карпа, Володимир Кличко та інші культові особистості появились сначала на Український репортер.

Анатолій Несторович народився 12 липня 1939 року в селищі міського типу Макарів Київської області в родині колгоспників Нестора Тимофійовича та Єлизавети Оксентіївни Паламаренків, зазначається у довідкових джерелах. У родині підростало четверо дітей, найменшим був Анатолій. Під час німецької окупації Макарова (з 10 липня 1941 року по 7 листопада 1943 року) батько Анатолія був зв’язківцем між місцевим підпіллям та партизанським загоном. Улітку 1943 року його схопило гестапо й відправило в концтабір Бухенвальд. Додому він повернувся тільки влітку 1945-го. Сестру Анатолія Софію влітку 1942 року нацисти спровадили на невільницьку працю в Німеччину. Старшого брата Олексія в 1943 році було мобілізовано в Червону армію.

Шлях у велике мистецтво для Анатолія Паламаренка розпочався ще зі школи. Маленький Толик полюбляв читати вірші, гуморески. А ще страшенно любив копіювати однокласників, учителів, знайомих. Починаючи з 8-ми років, він постійно виступав на шкільних концертах. Після закінчення десятирічки юнак вирішив стати артистом. За Анатолія Паламаренка приймальна комісія Київського театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого проголосувала одностайно. Він із захопленням вивчав ази акторської майстерності. Та найбільше полюбляв заняття зі сценічної мови. Йому дуже пощастило на хороших педагогів, від яких він переймав знання і досвід акторської професії. Із великою любов’ю артист згадує своїх наставників — В. Неллі, М. Писаря, О. Крижевського.

Студентом Анатолій із успіхом зіграв на сцені учбового театру Інституту драматичну роль Акима у виставі «Влада темряви» Л. Толстого і яскраво комедійну роль пана де Пурсоньяка в однойменній комедії Ж. Мольєра, а також свата в «Назарі Стодолі» Т. Шевченка. Після закінчення інституту Анатолій Паламаренко одержав призначення на роботу до Хмельницького обласного драматичного театру ім. Г. І. Петровського. Пропрацювавши один рік, він повернувся до Києва. Велика любов до мистецтва художнього слова взяла верх над театром — артист поїхав до Київської (нині Національної) філармонії з проханням зарахувати його читцем.

Особливо старанно Анатолій Паламаренко готував свою першу програмну композицію за повістю М. Коцюбинського «Фата Моргана». А далі — велике та яскраве полотно зі знаменитої повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Кожний персонаж у нього розмовляє своїм голосом, для кожного артист знаходить відповідний жест, міміку, інтонацію тощо.

З 1962 року — артист естради в Київській Національній філармонії. Унікальне місце в українській естраді радянського часу посідало художнє читання. Однією з найпомітніших постатей у цьому жанрі став Анатолій Паламаренко. В його репертуарі був і «Ярмарок» Остапа Вишні, і «Сон» Тараса Шевченка, й «Зачарована Десна» Олександра Довженка, а ще твори Миколи Гоголя, Івана Нечуя-Левицького та інших.

Особливе місце у творчій роботі артиста займає Шевченкіана, над якою він працює усе своє життя. Тож, цілком заслужено Анатолій Паламаренко був удостоєний високих звань незалежної України — лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка (1993) і Героя України (2009).

За роки своєї творчої діяльності Паламаренко дав сотні концертів у найпрестижніших концертних залах і в сільських клубах, на польовому стані і в цехах заводів та фабрик, робітничих гуртожитках, перед учнівською і студентською молоддю, також брав участь у Декадах і Днях української літератури і мистецтв в республіках колишнього Союзу, демонстрував своє мистецтво за кордоном.

Анатолій Несторович читає цикл лекцій студентам національних університетів імені Тараса Шевченка та Михайла Драгоманова, свій предмет артист назвав «Слово». Також викладає курс сценічної мови в Національній музичної академії.

Журналісти редакції “Українського репортера” мали добру нагоду записати на відео низку публічних виступів Анатолія Несторовича і під час урочистостей Асоціації ділових кіл України, і в Національній спілці письменників,  і в Центральному будинку художника (творчий вечір уславленого письменника-сатирика Євгена Дударя), і в Національному університеті біоресурсів та природокористування (ювілейний вечір Народного артиста України, знаменитого поета-пісняра Вадима Крищенка).  Кожен його виступ присутні зустрічали дуже тепло, довго аплодували, не відпускали зі сцени. Бо це було магічне Слово, яке на вустах в усього українського народу. Наприклад, у гострому вірші Дмитра Павличка «Я вбитий був під Крутами…»,  який читає Анатолій Несторович, віддзеркалюються і сьогоднішні сторінки запеклої боротьби з російськими агресорами.(«Я, кулею московською Пробитий напроліт, Встаю, щоб знов послухати Шевченків Заповіт…»).

Або ось у вірші відомого поета-пісняра, Народного артиста України Вадима Дмитровича Крищенка йдеться про сьогодення, де «брехні насіялось багато, а правда так і не зійшла». Хто здолає кривду? Де наші поводирі, де їх узяти? І ми знову звертаємо погляди до Великого Кобзаря, до нашого Пророка, відповіді на злободенні питання – тому й звучить полум’яне Слово Анатолія Несторовича Паламаренка.

Редакція “Українського репортера” щиро вітає Анатолія Несторовича з Днем народження і зичить йому гарного здоров’я та довголіття! Бажаємо чудового – переможного! – настрою, бадьорості, безпеки! Нехай і надалі розквітає усіма барвами Ваше потужне, чарівне слово, дорогий Анатолію Несторовичу! До привітань приєднується і Асамблея ділових кіл України.

Світлана Фросевич, Леонід Фросевич

Сообщение Вітаємо з Днем народження славетного Майстра Слова – Анатолія Несторовича Паламаренка (+відео) появились сначала на Український репортер.

12 липня у Львівській філармонії відомий у світі скрипаль українського походження Петро Криса у межах свого проєкту «Petro Krysa Project» та американець Джін Пріцкер вперше виконають «Concerto in Groove» — концерт для скрипки, DJ, електроніки та струнного оркестру. Окрім прем’єри, прозвучать й інші авторські композиції, зокрема «Карусель для струнного оркестру» американської композиторки Дженніфер Беллор.

«Concerto in Groove» творитимуть талановиті імениті виконавці. Серед них Петро Криса — українсько-американський скрипаль, який поєднує класичну виконавську майстерність із електроакустичною музикою та сучасними стилями. Він — автор унікальних міжнародних проєктів, у яких американські композитори створюють музику про Україну.

Спеціально з нагоди української та світової прем’єр «Concerto in Groove» до Львова приїде Джін Пріцкер — американський композитор, діджей та імпровізатор, який творить музику XXI століття на перетині класики, джазу, фольку й електроніки. До слова, він неодноразово приїздить в Україну під час повномасштабної війни і пише музику, натхненну українською культурою.
Ще один спеціальний гість концерту — американський поет Роберт С. Форд, більш відомий як Wall Street Poet. Він також прибуде з-за океану, аби продекламувати зі сцени власні поезії.

Обрамлюватиме концертну програму Академічний камерний оркестр «Віртуози Львова» — один із музичних символів Львова, знаний своїми концептуальними програмами та блискучим звучанням як у класичній, так і в сучасній музиці. А диригуватиме оркестром Тарас Криса — диригент та директор оркестрів Університету Невади в Лас-Вегасі (UNLV). Петро і Тарас Криси — рідні брати, представники славетної львівської музичної родини Крис (їхній батько, Олег Криса, — всесвітньо відомий скрипаль і педагог, лауреат конкурсів Паганіні, Венявського, Чайковського та Монреальського конкурсу, професор скрипки Eastman School of Music).

«Для мене це буде дуже особливий концерт, — ділиться скрипаль Петро Криса. — По-перше, я буду на сцені з моїм братом Тарасом. І хоча Тарас, Джін і я навчалися разом в Manhattan School of Music, виступати разом на сцені в такому складі будемо вперше. Для мене це дуже зворушливий момент. Хотів би, щоб багато людей прийшло розділити з нами цю спеціальну музичну подію».

Квитки на «Concerto in Groove» 12 липня у Львівській національній філармонії доступні у квиткових касах міста і онлайн:
https://lviv.kontramarka.ua/uk/petro-krysa-presents-concerto-in-groove-by-gene-pritsker-121871.html

Галина ГУЗЬО

Сообщение Скрипаль Петро Криса представить світову прем’єру “Concerto in Groove” у Львівській філармонії появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляє Міністерство культури.

“Національний хор імені Григорія Верьовки — це один із найвідоміших культурних символів України. Колектив, який десятиліттями формує уявлення про українську культуру для мільйонів людей в Україні та світі. Сьогодні для хору починається новий етап розвитку”, – сказала Міністерка культури України Тетяна Бережна.

Вадим Яценко – український диригент, хормейстер, співак, доктор мистецтва, заслужений артист України. Він розповів, що серед його завдань на посаді – розвивати потенціал хору та позбутися “будь-яких внутрішніх обмежень у сприйнятті його ролі”.

“Я бачу великий потенціал у розширенні масштабів діяльності колективу – у великих формах, концертних проєктах і нових сценічних майданчиках в Україні та за її межами. Ми працюватимемо над тим, щоб хор і надалі залишався символом української музичної культури та водночас рухався вперед”, – наголосив Вадим Яценко.

Ігор Курилів, який протягом останніх чотирьох років виконував обов’язки генерального директора-художнього керівника хору, продовжить працювати на посаді директора-розпорядника хору.

Вадим Яценко навчався у Київському державному музичному ліцеї імені М. В. Лисенка та Національній музичній академії України імені Павла Чайковського . Після завершення аспірантури захистив дисертацію, присвячену хоровій творчості Валентина Сильвестрова, та здобув ступінь доктора мистецтва за спеціальністю “Хорове диригування”.

Працював артистом камерного хору “Київ”. Згодом співпрацював із провідними українськими хоровими колективами, керував вокальним ансамблем Esthetic Voice та працював диригентом камерного хору Intermezzo. У 2016 році став лауреатом II премії Всеукраїнського конкурсу хорових диригентів. З 2018 року працював у Львівській національній опері, де пройшов шлях від хормейстера до головного хормейстера. У серпні 2023 року очолив Львівський муніципальний хор “Гомін”.

Хор імені Григорія Верьовки – професійний хоровий колектив, який заснувало подружжя Григорія Верьовки та Елеонори Скрипчинської 11 вересня 1943 року у Харкові.

Сообщение У Національного хору імені Григорія Верьовки новий керівник – Вадим Яценко появились сначала на Український репортер.

ПОВЕРНЕННЯ ДО СВІТУ БЕЗ ГАДЖЕТІВ

– Пане Іване, коли почав діяти «Агроленд» та у чому вбачаєте його місію?

– Наш «Агроленд» – це етнопарк сімейних вражень, що відкрив обійми для всіх бажаючих 2 лютого 2025 року.
Ми помітили, що в нинішніх умовах сім’я, друзі чи співробітники перебувають ніби й разом фізично, а ментально – віддалені. Зараз дуже часто родина, навіть маючи традицію вечеряти гуртом, розрізнена: той «сидить» утелефоні, той – у телевізорі. І оця історія, коли люди ніби разом, але не відчувають елементарного щастя, лягла в основу нашого позиціонування як етнопарку сімейних вражень.

Чому? Тому що тут створені умови, за яких батьки можуть спільно діяти з дітьми, а вся родина чи дружнє товариство разом переживати радість.
Взаємодія в рамках родини чи компанії – це, умовно кажучи, повернення людей до світу без гаджетів. До світу, коли люди можуть приділити час один одному, пізнати елементарне людське щастя бути поруч.
Основоположні факти: сув’язь з Тернопільщиною – у центрі уваги «Агроленду», материнською компанією для якого є підприємство «Агропродсервіс».

Особлива гордість: в одному з наших старих гаражів відтворили інтер’єр Трипільської хати. Стіни покривали глиною. Піч, вівтар, ліжко, двері – не бутафорія, а точна копія зі знайдених і задокументованих зразків. Оздобленням займалася відома реконструкторка трипільської кераміки Людмила Смолякова. Видатний український археолог, доктор історичних наук Михайло Відейко був куратором цього проекту, сам робив двері, трипільське ліжко, консультував роботу над піччю і вівтарем. Маємо зерно, горох, штукатурку, стіну, прясла до ткацького верстата, два веретена, дві зернотерки. І все це – оригінали, які вже десятки років зберігаємо, а зараз впорядкували в «Агроленді», щоб люди могли краще пізнати свою минувшину. Серед іншого маємо посуд, цінний тим, що походить з півдня Тернопільщини – села Кошилівці, міста Заліщики та села Касперівці.

ЕНТНО, АГРО І ТРАДИЦІЇ

– На території етнопарку є автентичні українські хати, різноманітні виставкові зали включно з музеєм преси, ферма з рідкісними світовими породами корів, колекція сільськогосподарської техніки, великий ігровий майданчик для дітей, ресторан, вигадливі фотозони. Та ще й українська пісня звучить буквально всюди: нею наповнений простір. Як вдається взаємоузгодити таке різноманіття?

– Наше кредо: зберігаємо ЕНТНО, популяризуємо АГРО і культивуємо РЕМЕСЛА Й ТРАДИЦІЇ. Увесь етнопарк поділений за цими трьома напрямами.

Стосовно «Етно». Три хати відтворені з максимальною точністю як житло українців Волині, Поділля й Опілля кінця ІХ- початку ХХ століття. Йдеться про етнічні землі Тернопільщини: північ від Збаража – Волинь, три колишніх західних райони – Опілля, решта – західне Поділля.

Історія кожної хати – це історія реальних українських родин, які в них жили. Здавна українські хати були глиняними, а глина швидко руйнується під впливом температурних і погодних умов. Тому відновили за кресленнями і спогадами конкретних сімей. Водночас відбудували подвір’я (обійстя), де є хлів, стодола та комора, наповнили їх тематичними експонатами.

Найбільша цінність: наші майстри спорудили діючі печі. Не бутафорні. Взимку ми їх розпалюємо. І якщо приїхати на екскурсію до «Агроленду» зимою, то буде відчуття, що господиня щойно вийшла поратися на подвір’я, бо ж хата дихає теплом і життям.

Йдеться також про речі умовно контраверсійні. Тобто коли ви дивитеся на житло з Волині – бачите просту селянську хату, а коли заходите всередину, то ракурс змінюється, тому що хату ми привезли з певного хутора на Волині, а оснащення цієї хати нам подарували вже з іншого села від людини, яка займалася чоботарством. Майстер був свого часу багатою людиною, і ви це багатство бачите в інтер’єрі. Наприклад, бамбетель має різьблені ручки, а не звичайні плоскі, лава має різьблену спинку, стіл має різьблені ніжки, а дзеркало – різьблені контури, ліжко – різьблені бильця. Різьба– це чиясь праця, за яку газда міг собі дозволити заплатити.
У хаті з Опілля є серія посуду, стягнутого дротом. Давня професія називалася друтар, друтарство: коли посуд тріскав, то його стягували дротом. Не клеєм, тому що їли і пили з нього, а клей міг бути шкідливим для організму, а от дротом скріплювали настільки сильно, що посуд продовжував триматися купи. У нас є колекція таких речей. І навіть дволітрова банка. Тобто вже у 1920-30 роки, коли скло приходило на заміну глині, давня традиція стягувати дротом в незаможних сім’ях залишалася. Цей слоїк по суті безцінний: єдиний, який до нас потрапив за технологією друтарства.

Коли говоримо про «Етно» – віддаємо данину лемкам – субетносу зі складною історією. Записали свідчення жінки, яка живе в селі Великий Ходачків і дідусь якої по материнській лінії був виселений з території сучасної Польщі аж під тодішній Кіровоград. Вони, як і більшість лемківських родин, вирішили повернутися з надією перейти кордон та опинитися на батьківській землі. Завершується історія тим, що у роду народився онук-первісток саме у селі Великий Ходачків. Цей факт голова родини Федір сприймає як Божий знак і каже: «Ми залишаємося в цьому селі». Розповідь оприлюднимо на сайті, аби люди пам’ятали про страшну історію депортації.

Коли говоримо про «Агро» – мова йде про величезну ферму,  де маємо близько 25 світових порід корів. М’ясні та молочні.
Під час екскурсій розповідаємо дітям про три базові закони природи: щоб тебе ніхто не з’їв (елементарна безпека); самому прохарчуватися (виживання); залишити потомство. І коли корівки в нашому етнопарку почали народжувати теляток, ми зрозуміли, що рухаємось правильним шляхом, бо два перших закони природи у нас діють. Корівкам безпечно і комфортно.

Найбільша наша гордість – порода українська сіра. Це насправді воли – перші українські «далекобійники», які разом з чумаками тягали з Криму сіль. Зараз в Україні поголів’я української сірої залишилося трохи більше 600. Коли народилося телятко цієї породи – це для нас було свято, досягнення, радість і розуміння, що діємо правильно.

Окрім того, в «Агроленді» є маленька худібка. Переважно декоративна й інтерактивна, дітки її полюбляють годувати. Міні-зоопарк: кози, вівці, поні, ослики, альпаки, кролики, страуси. Окремо є пташиний двір: кури, павичі, папуги, індики, фазани. Все то – живе «Агро».

А є й інше «Агро», що нагадує велику тракторну бригаду. Хочемо дітям показати, чим їхні дідусі-бабусі обробляли землю в часи радянського поневолення і колгоспного життя. Справа розрослася до рівня музею техніки. Люди побачили нашу ініціативу, підтримали. Таким чином можна роздивитися колекцію мотоциклів з Києва, колекцію велосипедів зі Львова , Харкова, Миколаєва, львівську колекцію моторолерів і мопедів, колекцію автомобілів «Заз» (дві «Таврії» і два «Запорожці»). Є вільне місце, куди продовжуємо дозбирувати мотоцикли київського мотоциклетного заводу. Є вантажівки, трактори, різні сільськогосподарські агрегати.

І коли люди почали ці всі речі віддавати «Агроленду», ми вкотре переконалися, що обрали вірний шлях збереження нашої минувшини. Якщо підсумувати, то бачимо:
Етно – це хати і лемківська світлиця;
Агро – це ферма, мала худоба, пташник, умовна тракторна бригада (музей техніки).
І ремесла та традиції. Ремесла – сироварня пекарня, гуральня, пилорама, мисливство, рибальство, ткацтво. Є кімнатка під гончарство – шукаємо людину, яка б опікувалася кузнею.

Намагаємось зберегти продукцію, ремесла і фах давніх українських професій, які приносили економічну міць українцям 150 років тому і до нашого часу.

Є й виставкові зали із загальною концепцією збереження продукції заводів, яких вже немає: фарфор, скло, майоліка.

ВИШИВАНКА З ВЕЛОСИПЕДОМ, ОБЕРЕГОВІ ІКОНИ, «ЗАДУШНА» МИСКА ТА ЛЕМБИК

– Чим найчастіше дивуєте гостей з-поміж унікальних речей?

–Під час екскурсій розповідаємо про експонати, які мають історію, долю.
Наприклад, дуже рідкісна вишиванка з вишитим велосипедом. Або фелон священика 18 століття з хрестом на спині, вишитим сухозлотом, тобто дротиком (технологія була урочистою). Серія рушників з національними елементами: галицько-волинський лев, синьо-жовті літери і кольори. Маємо вишитий вірш на рушнику, присвячений Україні і датований 1949 роком. Є авторські вишивки з ініціалами і датами. Багато тематичних та подієвих вишивок (робимо окрему колекцію).

Маємо дві ікони, які називаються домові або оберегові. Одна з них виконана художником, інша – в стилі наївного мистецтва. Художниками в народі часто нарікали тих, хто малював впізнаваніше, ніж інші, відтак з’явилось мистецтво, яке згодом назвали наївним або примітивним. Газда приходив до художника поблизу і називав кілька імен святих, а художник їх малював. Здавалося б, чому богобоязливий народ так легко відступав від канонів, дозволяв собі малювати святих, які непоєднувані між собою ні каноном, ні релігією, ні територією, ні часом? Виявляється, то давня подільська традиція: газда замовляв оберегову ікону на честь тих святих, імена яких носили діти в його хаті.

Також є дві ікони, виконані за технологією наївного мистецтва: одна домова, інша– Мати Божа «Неопалима купина», подарована «Агроленду» з нагоди відкриття помічником діючого митрополита Теодора Греко-католицької церкви Тернопільсько-Зборівської митрополії Василем Макоїдом.

Одна з концепцій виставкових залів – зберегти продукцію заводів, яких вже немає. Тому бережемо величезну колекцію тернопільського фарфору з унікальними, взірцевими, виставковими, авторськими речами, чим пишаємось. Така ж історія з бережанським склом.

Окрема тема – українська майоліка. Це продукція близько 20 заводів, яких вже нема. Наприклад, маємо глечик, виготовлений на Керченському заводі будівельних матеріалів (запускали додаткову майолікову лінію): не просто в кольорі, а ще й рифлений у формі грона.

Маємо корону з панського маєтку міста Перемишляни на Львіщині (так називали верхню оздобу панського п’єцу).
Маємо унікальну плакетку– декоративну глиняну в поливі річ на підставочці, що датована 1969 роком. Того року Львівський клуб «Карпати» з другої ліги виграв кубок радянського союзу з футболу. Цей рекорд більш ніхто не повторив. Львівський завод випустив плакетку обмеженим тиражем на честь тієї події.

Маємо «подушну» або «задушну» миску. Це історія з Карпат. У тім краї є повір’я: коли господар помирає, то родичі мають за його душу поставити могорич – звідси і назва миски «подушна» або «задушна». Про що йдеться? Господар за життя намагався надбати якомога більшу миску, бо вірив: більший могорич сприятиме його кращій зустрічі у потойбіччі. Коли помирав, миску накривали квадратною вишитою серветкою, і на кожен кут тієї серветки ставили по могоричу. Могорич був максимально простенький (з того, що було в хаті): горілка, сало, ковбаса, часник, цибуля, кварта пива. Нічого надзвичайного. Але величина миски впливала на розмір могорича, бо після того як він зав’язувався у цю вишивану серветку вузликом, цей вузлик з могоричем мав поміститися у мисці. Тому газда дбав, аби миска була якомога більшою. Одну з таких мисок експонуємо.

Заводів, які виготовляли майоліку, було більше 20. Працювали від 1950 до 1980х років. Зараз жоден практично не збережений. Ми порахували, що це величезний пласт і об’єм товару, який вони випустили. Не женемося за ексклюзивом, бо розуміємо що ми не музейна установа, попри те, що маємо унікальні речі й акцентуємо на ньому.

Але оскільки ми – аграрна компанія, то вирішили з виробів з поливаної глини створити експозицію, яку назвали «Українське село». І зробили велику українську галявину з легенькими пагорбами, поставили там три хатки, два млини, фігурки людей та поселили свійських птахів і тваринок.

Експонуємо й нетрадиційні посудини: лембики, (графини для рідини в зооморфній формі), барильця, куманці, плесканці. Будемо їх ще дозбирувати, аби показати людям нестандартний підхід в поливаній глині для посуду.

Маємо трішки диво-звірів і два давніх експонати з написами «ВСХВ» («всесоюзная сєльськохозяйствєнная виставка», що припинила діяльність у 1950-х роках)

Віддаємо належне ремеслам. Є сироварня, пекарня, гуральня, пилорама, кімната мисливства та рибальства. Невдовзі буде територія ткацтва як данина килимарям, яких вже нема. Коли купляли килими – звертали увагу на елементи, щоб ідентифікувати їх як подільські .Етнографиня«Агроленду» Марія Луцька вивчає кожен килим, щоб бути максимально впевненими, що він з нашого етнічного району.

Також маємо унікальну колекцію фотоапаратів «Фед» та «Київ» та велику колекцію газет, яких вже нема…

ВІДТВОРИТИ ХАТИ СЕМИ ВИДАТНИХ УКРАЇНЦІВ

– В «Агроленді» відбувся перший велелюдний фестиваль молока. Що далі?

– Далі – плани. Щоб у кожного українця було бажання приїхати до «Агроленду» не раз.
Невдовзі побачите еволюцію людства. Уявіть: заходите до величезної зали і праворуч спостерігаєте еволюцію «Агро» – від мотики до дронів, ліворуч – від колеса до електромоторів (промислова). Побачите там зображення «три в одному»: малюнок на стіні, вирізані отвори, що заповнені кількома десятками телевізорів, плюс зображення з проектора. Запрацює невдовзі.

Стосовно села. Хочемо відтворити хати з усіх етнічних земель України. Однак з точки зору архітектури автентичні оселі різних регіонів України мало чим кардинально відрізняються. Тому виникла ідея: показати хати, в яких народилися відомі українці. Влаштували експедицію, зробили заміри і працюємо над відтворенням хат Володира Івасюка (Буковина), Івана Франка (Бойківщина), Сергія Корольова (Житомирщина, Полісся), Тараса Шевченка і Катерини Білокур (Подніпрянщина і Наддніпрянщина), Григорія Сковороди (хата малоземельного козака, Слобожанщина), Івана Котляревського (Полтавщина). Це буде не лише ще однією родзинкою «Агроленду», але й спонукатиме людей їздити всюди по Україні.

В цьому ж «Українському селі» буде ще два цікавих об’єкти.
Виявляється, українці, які емігрували за океан у 1870-х роках, зокрема в Канаду й Америку, будували тамбурдеї. Дуже примітивне житло, але десь треба було жити. Американці й канадці настільки захопилися працелюбністю українців, що створили музей того українського емігрантського житла. І цей бурдей у нас теж буде відтворений.

Ще хочемо зробити Криївку як данину Українській Повстанській армії. Маємо хату з Волині, де зродилася УПА. Маємо на території області штаб УПА-Південь. А ще плануємо Криївку на кілька кімнат, куди люди зможуть зайти з одного боку, а вийти з іншого по драбині в стодолі, як часто бувало насправді.

Також готові у перспективі відтворити частину Трипільської вулиці. Хочемо присвятити кожній професії окрему хату. Вже маємо «VR-окуляри», завдяки яким людина може погуляти Трипільським селом у віртуальній реальності, але мріємо «оживити» ту реальність. Бажаю, щоб все це щонайбільше українців побачили на власні очі.

– Які фестивалі будуть наступними?

– Намір– популяризувати питомо українські продукти. Наступним обираємо хліб: фестиваль хліба та урожаю «Фест-Господар» в рамках днів Трипільської культури в Україні наприкінці серпня. А далі – «Фестиваль Гарбуза». Нетипова тема, але це частина народного побуту: яскраво-помаранчеві городи восени, гарбуз від дівчини нездалому парубку, нове меню, коли гарбуз карамелізують або роблять гарбузову кашу за новими і давніми рецептами. Тобто гарбуз буде елементом фестивалю включно з яскравими фотозонами.

До Стрітення – «Фестиваль м’яса», що відбудеться ближче до річниці «Агроленду».

– Нема такого куточка в етнопарку, де б не звучала українська пісня, тим самим створюючи особливий простір…

–Для того працює команда, щоб втілювати найнеймовірніші ідеї . На мій погляд, музика має бути не низькопробною і з українським смаком. До всього докладає зусиль координаторка проєкту «Агроленд» і моя дружина Тетяна Чайківська. Працюють декоратори, екскурсоводи, технічні професіонали.

До «Агроленду» вже їдуть цілими родинами з Житомирщини, Києва і Вінниччини. Звісно ж, з Рівного, Луцька, Львова, Івано-Франківська, Чернівців, Хмельницького. Працюємо над залученням Черкас, Полтави, Одеси і всієї України.

Найвищою оцінкою для нас стали слова старенької бабусі, яка, побачивши одну з давніх хат, мовила зі сльозами на очах; «Я ніби потрапила в дитинство». Це найвища похвала. Повертаємо людям їхні приємні спомини…

Кожному, хто завітає до «Агроленду», покажемо речі, які побачите вперше в житті, але точно їх запам’ятаєте назавжди.

Ольга ДУБОВИК, журналістка

Сообщение Як на Тернопільщині популяризують і культивують “етно”, “агро” та ремесла й традиції появились сначала на Український репортер.

20 червня у залі бібліотеки Центрального будинку офіцерів Збройних Cил України панувала особлива атмосфера – світла, щира, наповнена теплом людських сердець. Тут зібралася інтелігенція Київщини, друзі, колеги, шанувальники таланту, щоб разом пройти дорогою творчого життя авторки – від першого рядка до сьогоднішнього визнання та любові читачів.
Це був не просто творчий вечір. Це була сповідь душі. У кожному вірші оживали прожиті роки, радощі й тривоги, надії та переживання. Здавалося, що слова торкаються найпотаємніших струн людської душі, змушуючи серце битися частіше. А коли лунали пісні, народжені з поезій пані Ольги, зала завмирала. Мелодії пливли над людьми, мов крила пам’яті, любові та віри.

Особливо хвилюючою миттю вечора стало вшанування Ольги Миколаївни високими нагородами та почесними відзнаками. Кожна нагорода була немов пелюсткою вдячності, вплетеною у вінок її творчої долі. За ними – роки невтомної праці, тисячі написаних рядків, пережитий біль за Україну, безсонні ночі, проведені над словом, яке лікує душі й дарує надію.

Та коли зала підвелася в оплесках, стало зрозуміло: найбільша відзнака письменниці – це любов людей. Того вечора було багато щирих слів. Згадували творчий шлях письменниці, її невтомну працю, її любов до України та людей. Говорили про те, як її поезія підтримує у складні часи, додає сили, навчає не втрачати надію навіть тоді, коли болить душа.

Особливим символом любові стали квіти. Їх було так багато, що здавалося – саме літо завітало до зали. Кожен букет ніс у собі вдячність, повагу і захоплення. А за кожною квіткою стояло чиєсь зворушене серце.

Вечір «Від першого рядка до сьогодні» став справжнім святом душі. Він нагадав усім присутнім, що поезія – це не просто рими. Це життя, перелите у слова. Це пам’ять, любов і віра, які залишаються з нами навіть тоді, коли стихає музика і гасне світло в залі.

Ольго Миколаївно! Нехай від першого рядка до сьогодні, а від сьогодні – у майбуття, Вас супроводжують любов, вдячність і тепло людських сердець І за це – низький уклін Вам!
І поки є такі митці, як Ольга Миколаївна Ходацька, доти житиме Україна. Доти лунатиме рідне слово. Доти зростатимуть покоління, які любитимуть свою землю так само віддано, як любить її їхня Вчителька. Бо справжня людина пише не для себе. Вона пише для свого народу. Вона пише для України.

Підготовлено за матеріалами Бібліотеки Центрального будинку офіцерів Збройних Cил України.

Світлини із Фейсбук-сторінки Ольги Ходацької

Редакція “Українського репортера” щиро вітає шановну Ольгу Миколаївну Ходацьку з почесними нагородами.

Сообщение Творчий вечір письменниці Ольги Ходацької «Від першого рядка до сьогодні» став справжнім святом душі появились сначала на Український репортер.

Автором новинки став близький друг і колега артиста — Панас Буйний, з яким Юлік неодноразово вирушав у благодійні концертні тури на підтримку Збройних сил України. Саме під час одного з таких творчих спілкувань народилася ідея створити легку, світлу та емоційну історію про двох музикантів, яких об’єднала не лише сцена, а й почуття.

«Скрипалька» розповідає про піаніста та скрипальку, які знаходять одне одного серед звуків музики. Їхні серця починають битися в одному ритмі, а танець триває до самого світанку. Це історія про той момент, коли світ навколо зникає, а залишається лише музика, погляди та кохання.

«Сьогодні навколо нас дуже багато суму, тривог і переживань. Саме тому мені захотілося подарувати людям пісню, яка хоча б на кілька хвилин поверне відчуття свята. “Скрипалька” — це музична втеча у світ, де є танці, романтика та щирі емоції. Я вірю, що такі пісні зараз потрібні не менше, ніж будь-коли», — ділиться Юлік.

Артист переконаний, що саме пісні про кохання залишаються найближчими до людських сердець, незалежно від часу та обставин.
«Мені здається, що одні з найкращих пісень у світі — саме про кохання. Тому що кожен хоча б раз переживав це почуття. У “Скрипальці” є легкість, тепло і мрія. Хотілося створити композицію, під яку хочеться усміхатися, танцювати й згадувати найкращі моменти свого життя», — говорить співак.

Окремої уваги заслуговує і візуальний образ прем’єри. Для обкладинки синглу Юлік перевтілився у стильного романтика з нотками ретро-шарму: бордова шкіряна куртка, краватка, вінтажний кашкет і великі окуляри створюють образ харизматичного музиканта, який ніби зійшов зі сторінок європейських історій про кохання та мистецтво.

Катерина ГУК

Прем’єра :

Сообщение Коли скрипка зустрічає піаніно: Юлік розповів історію кохання у новому хіті появились сначала на Український репортер.

У відомстві розкритикували ЮНЕСКО, бо там не зазначили, що удару завдала росія. Речник міністра закордонних справ Георгій Тихий назвав офіційну заяву організації “абсурдною”.

“Організація, якій доручено захищати культурну спадщину, навіть не знає, від кого її захищає. Чому так важко просто сказати “російський удар”?

На жаль, за керівництва генерального директора ЮНЕСКО, організація продовжує демонструвати відсутність лідерства, слабкість і нездатність виконувати свій мандат”, – заявив Тихий.

Раніше Національна комісія України у справах ЮНЕСКО закликала міжнародну спільноту не допускати росію до участі в ключових органах організації.

“Закликаємо міжнародну спільноту припинити толерувати ці злочини, посилити політичний, економічний та правовий тиск на державу-агресора та вжити рішучих заходів для якнайшвидшого припинення російської агресії”, – йдеться у заяві.

Крім того, Комісія звернулася до керівництва Секретаріату ЮНЕСКО з вимогою “жорсткої та чіткої реакції”.

Згодом ЮНЕСКО опублікувало офіційну заяву, в якій засудило удар по Києво-Печерській лаврі.

“У контексті ескалації війни в Україні після вторгнення рф ЮНЕСКО засуджує удар, який, за повідомленнями, був завданий 15 червня по Києво-Печерській лаврі, що входить до об’єкта Світової спадщини “Київ: собор Святої Софії та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська лавра” – однієї з найважливіших духовних і культурних пам’яток України”, – заявили в ЮНЕСКО.

Крім того, в організації зазначили, що “готові надати підтримку відповідним органам влади в оцінці пошкоджень культурних та освітніх установ, а також у визначенні невідкладних заходів у межах свого мандата”.

Нагадаємо, прем’єр-міністерка Юлія Свириденко повідомила, що уряд виділить кошти з резервного фонду бюджету на відновлення Успенського собору Києво-Печерської лаври.

Сообщение МЗС України розкритикувало заяву ЮНЕСКО щодо удару рашистів по Києво-Печерській лаврі появились сначала на Український репортер.

Нова робота стала черговою прем’єрою виконавиці, яка вже багато років залишається однією з найяскравіших представниць українського шансону. Цього разу співачка вирішила звернутися до теми кохання, яка, на її думку, особливо важлива в часи великих випробувань.

«Моя нова пісня “Червоні вишні” — про пристрасне кохання, емоційне, яке дає волю почуттям. Можливо, десь воно сховане, приховане від усіх. Послухайте пісню — і ви все зрозумієте», — розповіла Жанна Лтавська.

Артистка переконана, що сьогодні люди значно гостріше відчувають цінність кожної миті та кожного щирого почуття. Саме тому нова композиція має не лише романтичний, а й глибший життєвий зміст.

«Треба жити зараз, у цю хвилину, у цей момент і не зраджувати своїм почуттям. Ми не знаємо, що буде завтра, тому не варто відкладати щастя на потім», — наголосила виконавиця.

За словами Лтавської, останні роки змінили не лише українців, а й саму артистку. Повномасштабна війна вплинула на її творчість, світогляд та ставлення до життя.

Саме після початку повномасштабного вторгнення у творчості Жанни Лтавської розпочався новий етап. У той період народилася пісня «Вкрали цигани танк», яка швидко стала вірусною та принесла співачці нову хвилю популярності.

«У той період я написала пісню “Вкрали цигани танк”. Чесно кажучи, навіть не думала, що вона настільки піде в народ. Люди почали масово ділитися нею, співати, записувати відео. Для мене це стало початком нового творчого етапу», — розповіла виконавиця.

Після успіху цієї композиції артистка випустила ще низку пісень на військову тематику, які також знайшли відгук серед слухачів. Окрім творчості, співачка активно підтримувала українських захисників та брала участь у благодійних заходах.

За словами Лтавської, саме пережиті події змусили багатьох людей переосмислити власні цінності.

«Сьогодні люди особливо потребують щирості. Ми всі пережили багато болю, втрат і випробувань. Але любов нікуди не зникла. Вона поруч. Вона допомагає жити, вірити й рухатися вперед. Саме про це моя нова пісня “Червоні вишні”», — підсумувала Жанна Лтавська.

Слухати трек на всіх платформах:

https://bfan.link/chervoni-vishni

Сообщение Королева українського шансону Жанна Лтавська презентувала пісню та розповіла, як війна змінила її творчість появились сначала на Український репортер.