Сержант Борзунов підтвердив факти вбивств російськими військовими трьох цивільних бучанців: Володимира Рубайла, Олександра Коновалова та Ігоря Городецького, які відбулися 4 – 5 березня 2022 року в районі вулиці Яблунської у Бучі. Про це повідомляє “Радіо Свобода”.

Під час телефонної розмови із журналістом “Радіо Свобода” сержант Володимир Борзунов підтвердив, що бійці, які були під його командуванням, вбили цивільного бучанця Дмитра Коновалова. Це сталося 4 березня близько 16:30 поруч із багатоповерхівкою на вулиці Яблунській, 203-б.

Військовослужбовець впритул його розстріляв. Я у нього сам особисто перевіряв документи, чи був він військовослужбовцем,
– розповів окупант.

Хоча Борзунов і визнав, що бучанця Коновалова розстріляли його підлеглі, проте стверджував, що чоловік нібито “вибіг з-за будинку і накинувся на російського військового”. Однак свідки вбивства Коновалова спростували це та заявили, що 41-річний бучанець стояв, курив й не нападав на російських військових.

Журналісти також ідентифікували псковського десантника Борзунова на відео з камер спостереження в момент вбивства цивільного бучанця 70-річного Володимира Рубайла. Псковський десантник Борзунов підтвердив, що саме російські військові стріляли в Рубайла, але заперечив, що він та його підопічні причетні до вбивства цього чоловіка.

Окрім цього, він розповів, що у вечір із 4 на 5 березня разом із підопічними розквартирувався у багатоповерховому будинку на вулиці Яблунській, 203-а. Саме в той час там, ймовірно, відбулося вбивство мешканця цього будинку – 43-річного Євгена Петрашенка.

Одна із мешканок цієї багатоповерхівки повідомила, що російські військові ввечері 4 березня 2022 року почали проводити в будинку перевірки та обшуки. А вже наступного дня вона запитала в армійців, де подівся її сусід Євген, на що ті відповіли, що Петрашенко “поїхав на машині”. 6 березня один із сусідів знайшов Євгена застреленим у його квартирі.

На камерах спостереження можна побачити, що поруч із Борзуновим постійно перебуває неідентифікований снайпер, який використовує, зокрема, “Вінторєз”, набої до якого й були знайдені на місці вбивства бучанця Євгена Петрашенка.

Також Борзунов підтвердив, що 5 березня російські військові вбили цивільного бучанця Ігоря Городецького. До цього може бути причетний командир 5-ї роти 234-го десантно-штурмового полку капітан Євген Плюснін та сам Володимир Борзунов.

Журналісти зафіксували на камері спостереження, як 5 березня сержант разом з іншими російськими військовими затримали цивільного бучанця Ігоря Городецького, а потім відконвоювали його за ріг вулиць Яблунської та Гагаріна (тепер Каденюка). Борзунов підтвердив цей факт.

Вже за дві години на відео з дрона українських військових зі складу ТРО “Азов-Київ” помітно, як в цьому місці лежить долілиць вбитий Городецький. За словами Борзунова, рішення вбити 41-річного цивільного бучанця Городецького ухвалив командир 5-ї роти, бо цивільний чоловік начебто “чинив спротив”.

Проте на записі, який зафіксував затримання Городецького, не помітно жодних ознак агресивної поведінки цивільного чоловіка та будь-яких інших дій, які б загрожували життю російських військових. Борзунов не заперечив, що виконав цей наказ та заявив, що йому “все одно”.

Зауважимо, що невдовзі після виходу із Бучі він очолив одне із відділень розвідки псковського 234-го десантно-штурмового полку. Станом на 2025 рік Борзунов продовжує службу в збройних силах росії.

За період російської окупації Бучі загинула 381 людина, зокрема, 281 внаслідок бойових дій, 100 – від хвороб та ненадання медичної допомоги. Загальна кількість загиблих у Бучанському районі становить близько 1200 осіб.

Раніше The Times розкрила імена 13 російських командирів, причетних до вбивств у Бучі. Їхні особи установили, використовуючи розвідку з відкритих джерел.

Окрім цього, вдалося ідентифікувати російського військового, якого підозрюють у вбивстві “жінки з червоним манікюром” Ірини Фількиної під час окупації Бучі. Артьом Тарєєв, командир 234-го десантно-штурмового полку росії, віддав наказ стріляти по цивільних, внаслідок чого було вбито 13 мирних жителів.

За інформацією Архівного відділу Бучанської міської ради, за період російської окупації в Бучанській громаді загинули 554 цивільних.

43 тіла залишаються невпізнаними, а 38 цивільних бучанців вважаються зниклими безвісти. Щонайменше 33 чоловіків й досі перебувають у полоні. Один із затриманих цивільних загинув у російській неволі.

Сообщение “Мені все одно”. Рашистський десантник зізнався у розстрілах цивільних у Бучі появились сначала на Український репортер.

Про це він сказав в інтерв’ю ТСН.

«Російський полон — це сучасний ГУЛАГ, сучасний Освенцим. Там дуже тяжко людям, там дуже тяжкі умови. Умови такі, в яких навіть не сидять засуджені за тяжкі злочини», — сказав він.

Дмитро Хилюк зазначив, що у рф до нього не застосовували фізичних тортур, проте знущались психологічно.

«Якщо казати про фізичні тортури, то я не можу сказати, що вони до мене їх задіювали. Я не військовий, військовим діставалось найбільше. Можливо у цих тюрмах менше працювало садистів. Було таке, що могли кийками побити по ногах, могли шокером вдарити. Катування були інші: цілодобове яскраве світло, воно не вимикалось. Катували їхньою музикою: коли у тебе з 6:00 ранку до 8:00 вечора над вухом лунає „совєцька“ попса. Це все нон-стоп, ми по тому визначали, яка година. Примушували стояти в одній позі, рухатись від ранку до обіду по колу. Це виснажувало. Їхнє завдання було максимально дошкулити, щоб людина була схожа на тварину», — сказав журналіст.

Дмитро Хилюк зауважив, що метою росіян було зламати волю, проте він одразу розкрив плани окупантів та думав про дім, що і допомогло йому витримати.

Нагадаємо, Дмитро Хилюк — кореспондент новинної агенції «Уніан». Уже в перші дні росіяни зайшли до його села, а за два тижні вивезли полоненого Дмитра до в’язниці. Звільнити його вдалося лише в День Незалежності.

Сообщение “Це – сучасний Освенцим”: звільнений з рашистського полону Дмитро Хилюк розповів про катування появились сначала на Український репортер.

“Відверто звірячий російський удар авіабомбою по селищу Ярова на Донеччині. Прямо по людях. Звичайні цивільні люди. У момент, коли видавались пенсії. За попередньою інформацією, кількість загиблих – більше 20 людей. Немає слів… Співчуття всім рідним та близьким загиблих.

Такі удари росії точно не мають залишитись без належної реакції світу. Росіяни продовжують знищувати життя, але уникають нових сильних санкцій, нових сильних ударів. Світ не має мовчати. Світ не має залишатись бездіяльним. Потрібна реакція Сполучених Штатів. Потрібна реакція Європи. Потрібна реакція Двадцяти. Потрібні сильні дії, щоб росія перестала нести смерть”.

Сообщение Рашисти скинули авіабомбу на мешканців Донеччини у черзі за пенсією. Більше 20-ти загиблих (+відео) появились сначала на Український репортер.

Про це він сказав в інтерв’ю для United24.

Боєць впевнений, що напис на його тілі випалив хірург у шпиталі Донецька, який робив йому операцію. Переверзєв вперше побачив, що зробили з його тілом, лише через тиждень, коли його перевели до звичайної палати.

«Зі мною були два охоронці. Вони знову прийшли перев’язати мене. Цього моменту я, нарешті, зібрався з силами, щоб підняти голову з подушки і подивитися, що в мене із животом. Я глянув і ахнув. Ось воно, «слава росії» вижене на моїй шкірі», – розповів він.

Переверзєв також відповів на питання, як він відреагував на це звірство. Він сказав окупантам, що перестріляє кожного з них. У відповідь кати нічого йому не говорили, а просто почали лупцювати українського захисника.

«Поки вони перев’язували мене, один тикав пальцем у мої рани. Це було пекельно боляче. Наскільки я розумію, це  було зроблено медичним припікачем, таким, який використовують для зшивання кишок. У них є такі інструменти. Це був хірург, який мене оперував з самого початку”, – додав боєць.

Нагадаємо, що Андрій Переверзєв потрапив у полон в лютому 2024 року, коли перебував на позиції, відбиваючи штурми росіян. Поруч із ним вибухнула граната, завдавши йому поранень.

Згодом його віднесли на російські позиції, де оглянули, але допомогу не надавали.

Коли відбувся обмін полоненими, боєць зізнався, що його катували струмом по відкритих ранах, після чого його відправили до шпиталю, де провели операцію.

Сообщение Андрій Переверзєв, на тілі якого рашисти випалили “слава росії”, розповів про знущання окупантів появились сначала на Український репортер.

Він перебував у російській неволі понад три роки і повернувся додому в рамках обміну формату “1000 на 1000” у травні, повідомило “Суспільне. Донбас”.

Валерій Зеленський народився в Україні, але протягом певного часу, зокрема у шкільні роки, жив у росії. Донька захисника Валерія розповіла, що він мав лідерський характер і займався великим спортом.

Чоловік здобув освіту хіміка-неорганіка в Сіверськодонецьку, де і зустрів свою майбутню дружину. Згодом Валерій влаштувався на роботу в міліцію – про це він мріяв з дитинства.

Покинувши роботу в правоохоронних органах, чоловік намагався вести підприємницьку діяльність, але зрештою долучився до війська. З часом на службі в 53-й окремій механізованій бригаді Валерій отримав звання старшини, а також здобув повагу побратимів.

Якось військовий потрапив на плакати своєї бригади, які розмістили по всьому Сіверськодонецьку. Валерія каже, що тоді для реклами шукали харизматичні обличчя, одним із яких став її батько.

“Боже, як ми ним пишалися. Просто вся наша сім’я зробила фотографію з цими постерами через те, який він там гарний, дуже стриманий і мужній”, – поділилася спогадами Валерія.

За її словами, після початку повномасштабного вторгнення підрозділ батька допомагав оборонцям Маріуполя, зокрема привозили їм зброю.

“Коли наступ почався, їм сказали, що потрібні добровольці, які підуть у штурм. Із сорока вісім сказали: “Ми йдемо”. Батько був одним із них. Він був сапером і мав мінувати міст. Йому сказали: “Взагалі не хвилюйтеся, там Нацполіція, там вас чекають, все буде добре”.

Він приїхав. І там дійсно їх чекали. І на вигляд все було добре, всі ж російською розмовляють. Але виявилося, що вони розмовляли вже не зі своїми”, – розповіла дівчина.

На сході України захисник потрапив у російський полон, де пробув наступні 39 місяців. Родина Валерія дізналася про те, що той опинився в неволі, лише через декілька днів. На той час його сім’я ховалася в підвалах під обстрілами і навіть не завжди мала доступ до мобільного зв’язку.

Донька захисника каже, що інформація про полон батька стала для них сильним ударом. Згодом родині Валерія вдалося виїхати зі Сіверськодонецька.

“Це був дуже стресовий момент, коли ти маєш від свого горя відірватися і почати розбудовувати нове життя. Почати шукати житло, якось відновлювати речі, купувати щось, але тобі нічого не хочеться”, – зізнається дівчина.

За час полону Валерія його родина отримала один лист, в якому чоловік розповів, що тримається, і попросив поцілувати від його імені всіх рідних.

Донька захисника ділиться, що протягом тривалого часу її батька вносили у списки на обмін, однак він не повертався додому.

“Декілька разів обмінювали інших Зеленських […] Для них Зеленський – це як можливість, це як лялька вуду. І тому хлопці повертаються, розповідають, що там такий час були тортури, такий час у батька були тортури кожен день”, – поділилася Валерія.

Перший рік батька в російській неволі Валерія називає “найскладнішим” через те, що тоді чоловік перебував з так званими ДНРівцями та “вагнерівцями”.

“Оця суміш і катування були не просто жорстокими, а нелюдськими. Але він витримав. Він витримав ще два роки. І він мені казав: “Доня, я витримав, тому що у мене є кіокушинкай (стиль карате – ред.). У мене є дисципліна і я “набитий”. Мої м’язи мене захистили”, – ділиться дівчина.

25 травня 2025 року родина воїна отримала інформацію про те, що Валерія вдалося повернути додому.

“Спочатку через координаційний центр смс прийшла. Потім через “Дію” повідомили. Я навіть скриншоти робила, бо не могла повірити в це. І написано: “Очікуйте на дзвінок”.

У нас такий мандраж був. Ми всі плакали від щастя, бо нарешті найстрашніший сон у нашому житті закінчився. Нам хотілося йому сказати, щоб він не хвилювався, бо знали, що, він дуже переймався за нас”, – згадує події того дня Валерія.

За її словами, в першому телефонному дзвінку захисник дуже зрадів, почувши українську, і заявив, що хоче вивчити державну.

“Перше, що він сказав: я нікого не здав. Для нього це слова честі. Це було вище всього. Він нікого не здав. Він нікого не підставив. Він нічого не розповів. Він був ладний витерпіти абсолютно все, але він нікого не підставити”, – ділиться Валерія.

Після повернення додому чоловік радів тому, що в нього, крім двох онучок, яких він мріяв виховувати, народився онук. Відповідаючи на питання лікарів про суїцидальні схильності, він казав, що має для чого жити, адже його “чекають діти, чекає світ”. Він додавав, що має “ціле життя, яке повинен прожити”.

“Він повернувся вже без м’язів, тому що пройшло надто багато часу. Треба розуміти, що хлопці там буквально на межі життя і смерті.

Він казав: “Серед нас від катувань померли три людини. А коли мені було дуже кепсько і розумів, що можливо все, я просив Бога: “Будь ласка, дай побачити очі коханої”, – розповіла Валерія.

З її слів, у медичному висновку Валерія про пережите в полоні були вказані майже всі можливі види тортур. З російської неволі чоловік повернувся з декількома травмами, зокрема в нього не функціонувало плече та рука.

Після повернення в Україну чоловікові надавали допомогу, однак його стан стрімко погіршувався. Зрештою захисник опинився в реанімації.

Лікарі припускали, що Валерій має проблеми з підшлунковою, яку активно лікували. Зрештою йому провели операцію, під час якого виявилося, що всі його внутрішні органи “розпадалися”. Чоловік помер 16 червня – менше за місяць після повернення з полону.

“Некроз був не тільки в підшлунковій. Це те, що ти не побачиш зором, це те, що аналізи не покажуть. Він тримався просто на силі духу.

Перше почуття – це невичерпний біль, за те, що твоєї улюбленої людини більше немає. Її просто закатували. Але є радість від того, що він більше не відчуває тих тортур”, – зізналася Валерія.

Сообщение “Катування були нелюдськими”: менш ніж за місяць після обміну помер воїн Валерій Зеленський, який пробув у полоні три роки появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляє Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець.

Ця подія є демонстрацією жорстокості та грубим порушенням норм міжнародного гуманітарного права та Женевських конвенцій. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини вже направив офіційні листи до ООН та Міжнародного Комітету Червоного Хреста.

«Росія діє як держава-терорист. І за кожен злочин має понести справедливу відповідальність», — наголошує Омбудсман.

Нагадаємо, російський солдат калічив полонених снайперів — відрізав їм вказівні пальці на обох руках, про що розповів в ефірі одного з телеканалів РФ.

Уривок відео з розповіддю окупанта оприлюднив український журналіст і військовослужбовець 13-ї бригади Нацгвардії «Хартія» Юрій Бутусов.

Сообщение Звірства окупантів: рашисти стратили українського полоненого, прив’язавши його до мотоцикла появились сначала на Український репортер.

Рубці військового, який повернувся в одному із великих обмінів, нарешті намагаються стерти. Про це напередодні у своїх соцмережах повідомив лікар реабілітаційної місії «Неопалимі» Олександр Туркевич, – пише ТСН.

Випадок, який облетів мережу і обурив сотні тисяч користувачів по всьому світу — насправді вже закономірність. Наслідки жахів російського полону видаляти з тіла колишнього військовополоненого взявся львівський лікар. Він зазначає, що це не перший випадок тортур.

«Є набагато менші рубці. Але, які скажімо, коли армійським ножем вирізають свастику на лобі, воно виглядає якось так делікатніше, але працювати з ними набагато складніше», — каже медик.

Лікар розповідає: цей військовослужбовець потрапив у полон після бою, під час якого був важкопоранений. Оперували його у в’язниці.

«Той рубець, що в нього є великий, по центру живота. Це був розтин з приводу встановлення цистустоми. Це — трубка, яка заведена в сечовий міхур і виведена зовні. Для того, щоб випускати сечу. То в якому стані він попав вже назад після обміну — це є свідчення того, що операцію робили не для того, щоб допомогти пацієнтові, щоб його вилікувати. А робили тільки з приводу того, щоб він не помер», — каже медик.

Військовослужбовець каже — напис росіян на його тілі з’явився після операції. Єдине, що пам’ятає, окрім того що був під анестезією, російські медики ще й зав’язали йому очі.

“Людині при свідомості таке неможливо зробити. Крім того, там достатньо тонкі букви. Відповідно зрозуміло, що це не цвяхом розпеченим. Це робилося, якщо не самостійно, то з повного благословення оперуючого хірурга. Який ще й діставав від того задоволення”, – каже медик.

Наш співрозмовник зберігає лікарську таємницю і не називає хто саме його пацієнт. Він проти розголошення особистої інформації.

З того, що нам відомо, йому орієнтовно 40. Він — боєць ЗСУ, і не контрактник. Його мобілізували для того, щоб захищати свою державу. І досі на його тілі не було жодного натяку — жодного татуювання, яке б могло спровокувати ворога. Але тепер його тіло — архів свідчень.

Щоб регенерувати шкіру, пацієнту вже провели першу інʼєкцію. Наступна процедура, каже, щонайменше за два тижні.

Процес видалення рубців — не швидкий, але безплатний для усіх оборонців та цивільних, які отримали мілітарі-травми.

Сообщение Окупанти випалили на тілі полоненого воїна ЗСУ напис “слава росії”. Медик шокував новими подробицями появились сначала на Український репортер.

Про це пише «Еспресо».

Роман потрапив у полон 19 грудня 2022 року у Серебрянському лісі. Він випадково зайшов на ворожі позиції і потрапив в оточення.

«Побачив від себе зліва ворогів, хотілось обійти, але виявилось, що вони не такі вже й тупі. Почалася стрілянина. Мені просто пощастило, бо я впав, якраз кулемет по мені працював. А коли вже підвівся, то вони вже були біля мене. Притягнули на свої позиції і зняли з мене берці. Якийсь їхній, ймовірно, командир каже: „Ого, які в нього хороші берці, давай їх сюди“. Почали копати ногами і визули. Був якийсь час без взуття, а потім вони принесли якісь старі й порвані капці. Після цього перевезли в Кремінну і закинули в підвал», — згадує боєць.

Саме там його почали жорстоко катувати.

«Спочатку просто били. А потім, уже під вечір зав’язали очі, аби я не бачив нікого, зв’язали руки й почалися справжні тортури. Ніс поламали, ногу битою, яка на ній теж зламалась, упритул прострілювали ногу. Обпалювали тіло, правий бік», — розповідає військовий.

За словами Романа, коли рашисти почули, що він родом із заходу України і з 95-ї бригади, то взагалі оскаженіли і навіть хотіли стратити.

«Зліва ножем різали, проколи були. Два рази витягували на розстріл: ставили на коліна і стріляли над головою. Таким чином вони ще й чинили психологічний тиск. Після цього перевезли ще в інше місце, скинули з КАМАЗа на землю, просто як мішок кинули, а я вже йти самостійно не міг, бо ж нога прострелена і поламана була. Сказали мені: „Повзи“. Я ще трохи повз, вони стріляли там де я повз. Перед самою ямою, в яку мене кинули, вивернули ногу повністю в іншу сторону, в мене був відкритий перелом. Я лежав у цій ямі, і зі мною був ще один наш військовий», — зазначає боєць.

Далі його відправили до медичного батальйону. Роман згадує, що загалом їх було четверо полонених разом. Троє вижило, а четвертому так і не надали медичної допомоги, і він загинув від побоїв і поранень.

«Уже в камері до нас приїжджав російський спецназ, як вони казали — для профілактики, щоб ми там не розслаблялися. Тоді починались крики, моральний тиск створювали. Вже там мене не дуже били, бо я був важкий поранений і фактично не вставав, був лежачий. А з тих, хто був здоровіший, то знущались», — додав Роман.

Наймололодшого сина побачив, коли тому було вже 2 рочки
За час перебування у полоні у Романа народився наймолодший син, якого вирішили назвати на честь тата. Коли військовий потрапив у полон, його дружина була на 5 місяці вагітності.

«Ромчик уже трохи по відеозв’язку звик до тата, тому не боявся. Коли чоловік був у полоні, ми підходили до його фотографії й гладили її. Тому син запам’ятав і при зустрічі поцілував тата і погладив — як на фото. Сидів на колінах, помішував татові каву, разом гралися», — розповіла його дружина Ольга Теренчин в інтерв’ю прикарпатському виданню «Вікна».

Сообщение Різали ножем, обпалювали і викручували кістки: звільнений боєць Роман Теренчин – про жахи полону появились сначала на Український репортер.

“Понад 90% опитаних українських оборонців, які повертаються з російського полону, свідчать про системне порушення прав українських військовополонених в російській неволі на різних етапах перебування в руках загарбників”- розповів Юсов.

За його словами, це публічна та офіційна інформація, яка також є у звітах комісій ООН. “Це предмет роботи як українських правоохоронних органів, правозахисників, так і міжнародної системи, яка має захищати гуманітарне право. Інакше для чого вона існує”, – зауважив представник ГУР.

Юсов додав, що на відміну від росії, Україна дотримується міжнародних норм та Женевських конвенцій. Центри утримання полонених росіян відповідають міжнародним стандартам і там точно не застосовують тортури.

Нагадаємо, 20 червня Україна та росія провели новий етап великого обміну полоненими. Додому повернулася ще одна група тяжкохворих та важкопоранених українських воїнів, багато з яких перебували у полоні з 2022 року. Цей обмін – частина виконання домовленості про обмін полоненими, якої вдалося досягти 2 червня у Стамбулі. Тоді Україна та росія домовилися обміняти “всіх на всіх” поранених та тяжкохворих військових, а також усіх полонених віком від 18 до 25 років.

Сообщение У ворожому полоні 90 відсотків військовополонених українців зазнають тортур появились сначала на Український репортер.

Відповідне фото показало видання Clash Report.

«Після обміну український військовополонений показав своє тіло, вкрите численними каліцтвами, з випаленим написом «Слава росії»», – йдеться у підписі до фото.

Нагадаємо, сьогодні, 9 червня, розпочався обмін полоненими, який триватиме в декілька етапів ще найближчими днями. Україна розраховує, що будуть повністю реалізовані домовленості щодо гуманітарних питань, досягнуті в межах зустрічі в Стамбулі.

Як повідомлялося, українці віком до 25 років повернулися з російського полону. Переважна більшість із повернутих перебувала у неволі з 2022 року. Усі визволені – представники рядового та сержантського складу.

Також 23, 24 та 25 травня Україна провела масштабний обмін полоненими «1000 на 1000». Проте командир «Азова», полковник Денис Редіс Прокопенко обурився через обмін полоненими. Він зауважив, що в рамках обміну «1000 на 1000» додому не повернувся жоден військовослужбовець 12-ї бригади «Азов» «зате повернувся покидьок, який просив ножа у вертухаїв, щоб різати наших бійців». Редіс закликав владу шукати шляхи, які допомогли б звільнити «азовців».

Сообщение Звірства окупантів: звільнений з полону воїн показав жахливі сліди катувань появились сначала на Український репортер.