Про це повідомляє командування Сухопутних військ.

На світлині: виставка знищеної ворожої техніки у Києві.

Фото “Українського репортера”

Сообщение Наші оборонці відправили до пекла рашистський гелікоптер Мі-8 (+відео) появились сначала на Український репортер.

Вогневі завдання наших ракетно-артилерійських підрозділів реалізовано влучанням по трьох пунктах управління в Херсоні та Дар’ївці, зокрема й 35-ої рашистської армії в Новій Каховці.

Також уражено склади боєприпасів в Любимівці та Херсоні. Підтверджені втрати ворога складають 11 військових, 3 одиниці авто-бронетехніки та гаубиця «Мста-С».

Зазначається, що міст та переправа через Інгулець перебувають під вогневим контролем українських військових, уражені і не функціонують.

Також нашими охоронцями у Мелітополі знищено одну з військових баз окупантів. А у селищі Мирному було зруйновано одну з будівель, в якій велась підготовка до псевдореферендуму.

Сообщение Наші артилеристи вдарили по трьох командних пунктах рашистів на Херсонщині появились сначала на Український репортер.

Наші мужні воїни точним вогнем зупинили цю нечисть, відправивши до пекла екіпажі танків, бронетранспортерів, «тигрів», бойових машин піхоти, «панцирів»…

Москва повинна затямити: українці вбиватимуть усіх, хто вдерся до наших домівок. Цю мерзоту тут чекає лише смерть.

Сьогодні триває війна з лютим звіром. Наші героїчні оборонці щодня знищують подібну броньовану покруч. Бити, спалювати, громити і шматувати ворога скрізь, щодня, щогодини – ось тверда і неопорушна заповідь українців! Цій банді немає пощади. “Нехай знову ляжуть московськії кості могилами у наших степах!”

Мокша планувала упродовж трьох днів завоювати Київ, нападники навіть парадні мундири узяли з собою. Не врахували тільки, що мають справу з героїчним українським народом, його Збройними Силами. Від тисяч ординців лише чоботи залишилися…

Жодні броньовані путінські потвори не здатні перемогти українців, бо наші люди – виняткової сили духу, звитяжні лицарі своєї землі.

У нашого мужнього та незламного народу є те, чого ніколи не було і немає в мокшанців – безмежна любов до рідної землі, велика жертовність, колосальна воля до перемоги над московією, до потужної відсічі загарбникам.

Ми – вільний народ, який ніколи не буде жити за вказівками рашистської орди, кремлівського мафіозного угруповання.

Кияни та гості міста йдуть сьогодні на Хрещатик, щоб подивитися, з якою рашистською покруччю мають сьогодні справу українські герої – вони щодня знищують подібні броньовані потвори. Заради усіх нас. Щоб жила і розквітала вільна Україна.

А дику орду буде спалено!

Світлана Ковальова, Леонід Фросевич
Фото “Українського репортера”

Сообщение На Хрещатику – виставка спалених та підбитих броньованих рашистських потвор (+фото, відео) появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляє у Фейсбуку Генштаб ЗСУ.

Так, розпочалася шістдесят третя доба героїчного протистояння Українського народу російському воєнному вторгненню.

Ворог продовжує ведення повномасштабної збройної агресії проти України.

Тривають наступальні дії противника у Східній операційній зоні з метою встановлення повного контролю над територією Донецької і Луганської областей та утримання сухопутного коридору з окупованим Кримом.

Найбільша активність угруповання окупаційних військ спостерігається на Слобожанському та Донецькому напрямках.

Противник доукомплектовує свої підрозділи, що зазнали втрат під час бойових дій, технікою. Зокрема, за рахунок зняття її зі зберігання на складах та базах військових округів. Транспортування техніки на територію України здійснюється зазвичай залізничним транспортом.

Окупанти продовжують завдавати ракетних ударів по житлових кварталах на території України.

На Слобожанському напрямку противник продовжує завдавати авіаційних ударів та уражати артилерією інфраструктуру міста Харкова.

На Ізюмському напрямку підрозділи зі складу 1-ї танкової армії, 20-ї загальновійськової армії Західного військового округу, 35-ї загальновійськової армії і 68-го армійського корпусу Східного військового округу та повітряно-десантних військ проводять наступальні дії у напрямку Барвінкового. Противник оволодів північно-східною околицею населеного пункту Велика Комишуваха, а також взяв під контроль населений пункт Заводи.

З метою нарощування угруповання військ окупанти перекинули з Бєлгородської області до міста Ізюм дві батальйонні тактичні групи зі складу 76-ї десантно-штурмової дивізії повітряно-десантних військ. Крім того, у районах населених пунктів Бєлгородської області противник розгорнув два ракетні дивізіони ОТРК “Іскандер-М”.

На Донецькому напрямку підрозділи ворога ведуть активні дії практично вздовж всієї лінії зіткнення. Основні зусилля противника зосереджені на веденні наступальних дій на Сєверодонецькому, Попаснянському і Курахівському напрямках з метою взяття під повний контроль Попасної, Рубіжного та розвитку наступу на Лиман, Сєверодонецьк і Слов’янськ.

На Лиманському напрямку противник встановив контроль над населеним пунктом Зарічне, здійснював штурмові дії у районі населеного пункту Ямпіль.

На Сєверодонецькому напрямку загарбники встановили контроль над населеним пунктом Новотошківське, ведуть наступ у напрямку населених пунктів Нижнє та Оріхове.

На Маріупольському напрямку ворог здійснює масований вогневий вплив та блокування наших підрозділів у районі заводу “Азовсталь”. У місті окупанти продовжують проводити фільтраційні заходи стосовно цивільного населення.

На Південнобузькому та Таврійському напрямках противник використовує наявні сили і засоби для зосередження основних зусиль на утриманні зайнятих раніше рубежів та здійсненні вогневого впливу на позиції наших військ. На Миколаївському, Криворізькому і Запорізькому напрямках ворог намагається покращити своє тактичне положення. З цією метою здійснює перегрупування підрозділів, нарощує систему вогневого ураження, а також проводить повітряну розвідку.

окупанти проводять фільтраційні заходи в районах населених пунктів Киселівка і Станіслав Херсонської області.

На Таврійському напрямку підрозділи противника здійснюють інженерне обладнання позицій та поповнення запасів.

На Волинському, Поліському та Сіверському напрямках суттєвих змін не відзначається.

“Нашими воїнами за попередню добу було уражено сім повітряних цілей: літак Су-25, вертоліт Ка-52, три БПЛА оперативно-тактичного рівня та дві крилаті ракети.

Тільки на території Донецької та Луганської областей за минулу добу відбито дев’ять атак ворога, знищено дев’ять танків, одинадцять артилерійських систем, чотири одиниці спеціальної та сімнадцять одиниць броньованої техніки, три одиниці спеціальної інженерної та шістнадцять одиниць автомобільної техніки, чотири паливозаправники та одну зенітну установку.

Військово-транспортна, винищувальна, бомбардувальна і штурмова авіація Повітряних Сил продовжує виконання завдань у повітряному просторі України.

Під час раптових авіанальотів російські окупанти зазнають суттєвих втрат на своїх позиціях. Внаслідок повітряних ударів знищено чимало техніки та живої сили ворога”, – повідомили в Генштабі. 

Сообщение 63-й день війни: битва за Донбас та південь України появились сначала на Український репортер.

Зразки мужності, які продемонстрували українські воїни тими холодними зимовими днями, назавжди увійдуть до вітчизняної військової історії, української героїки.

Цивільним обивателям перемога у бойових діях завжди асоціюється із територіальним чинником. Цьому є логічне пояснення, адже захопивши/визволивши той чи інший населений пункт, місто, село, район, чи область, – цей чинник найкраще ілюструє військову міць Збройних сил. Однак у військових територіальний аспект не завжди дорівнює перемозі. Знищення живої сили, техніки ворога – ось найголовніше завдання військовиків.

Зрештою, знищивши ворожі підрозділи, а не витискуючи їх з конкретного району, області, у підсумку призводить до автоматичного визволення/захоплення території, оскільки сил, які були б здатні чинити опір, просто вже не існує, вони знищені.

Саме знищення ворога – є найголовнішим завданням збройних сил всіх армій світу.

Ми покинули Дебальцеве, Вуглегірськ, Логвине, Комісарівську, Олександрівське, Кам’янку та інші населені пункти, однак ми не втратили честі та гідності тими зимовими кривавими днями.

Важко точно сказати про співвідношення втрат нашої сторони та російської, однак можу запевнити читача, що у смузі дії нашого розвідпідрозділу й багатьох інших українських військових формувань воно було на користь України.

Погоня, у  якій ми брали участь у якості втікачів, у підсумку призвела до того, що наші переслідувачі заблукали, причому назавжди.

В районі Алчевська під час виконання бойового завдання із розвідувально-диверсійної роботи, збору інформації, на каналі «заблудлих» отримали радіоперехоплення, де низький, спокійний голос російського окупанта («іхтамнєта») давав вказівки із мінування дороги в напрямку села Грушове. В принципі звична інформація, нічого нового, однак та обставина, що ми були приблизно в  годині ходьби по пересічній місцевості від даного населеного пункту й розуміння, що там можуть бути наші побратими, змусило нас скоригувати свої плани на вечір.

12 важко озброєних бійців, які своїм виглядом більше нагадували міфічних вікінгів, ніж сучасних воїнів із глянцевих журналів, важко дихаючи, швидким й одночасно тихим кроком рухались на зустріч невідомому.

Пересувались мовчки, «гуськом», перед очима в мене була широченна спина побратима, що ніс важкий кулемет ніби дитячу іграшку.

Одяг його, попри більш ніж десятиградусний мороз, майже наскрізь промок потом, пара над ним нагадувала мені гору Фудзіяму. Намить зловив себе на думці, що аналогічно й кумедно виглядаю і я.

Одяг повністю прилип мені до спини, пояси наплічника гостро тиснули на плечі, але болі не було. Дивне відчуття, ніби розумієш що болить, однак нічого не змінюєш, просто рухаєшся й думаєш лише про одне – встигнути. Встигнути туди, де можливо будуть наші…

А можливо не варто, промайнула думка. Ну нехай собі мінують, самі зрештою й підірвуться, бувало й таке, однак відразу ці думки зникали десь в пітьмі свідомості…

Сніг, кругом білий чистий сніг, тут ще ніхто не був… Гарно. А десь у дома в цей час бабуся порається біля худоби, розмовляючи з нею, як завжди, ніби з людиною: «Ну куди ти, куди ти лізеш, – полюбляла вона казати корові, яка все намагалася вирвати з рук запашне сіно».

Спогади з дитинства, найцінніші, найтепліші спогади. Від таких думок стало тепло в середині.

-Внимание,  «Захар» (на військовому жаргоні ЗіЛ-150, або ЗіЛ-157),  – раптово почувся вже знайомий ворожий голос із радіоперехоплення, –  полная готовность!

Почалось, вони вже готові, а нам ще хвилин 20 точно простувати. Саме в такі моменти життя, щиро жалкуєш, що ти не вовк, не сокіл, чи ворон, щоб за мить на швидких, невтомних лапах сіроманця, або на сизих крилах, переміститися туди, куди вкрай потрібно.

Група автоматично прискорилась, куди вже швидше, десь почувся голос із середини? Потрібно, «los-los», (давай-давай – німецькою), відповів мовчки сам собі. І знову думки, цікаво, а як би німецькі вояки діяли у цій же ситуації? Звісно, аналогічно, тільки вони пересувалися б, швидше за все, не на своїх двох, а на якомусь армштурмі (німецька самохідка  часів Другої Світової).

Раптово група зупинилась, побратим Мурат, що йшов позаду, порівнявся зі мною й запитав:

-Брат, ти резал скот?»

-Ти про який скот, тварин? – здивувався я.

-Нет, про скот, русню?

-Ні, – коротко відповів я, і відразу відчув як неприємний холодок пройшов по тілу наскрізь.  – А що потрібно буде? – і якось сам засоромився від свого недолугого запитання воїну-ночхі.

-Главноє, ни о чем не думай, просто режь, нож держи вот так,  – раптово Мурат дістав свій Ка-Бар (ніж спецпризначенців армії США), схопивши його, на перший погляд, звичайним чином, ніби проста домогосподарка.

-Вперед, хлопці!- пролунала команда командира.

Боже, коли я вже відпочину, знову запитав мене мій внутрішній голос. Мої ноги…Як же вони болять?! Хоча чому скаржусь, мене ж не силоміць забрав військкомат? Ні, я сам напросився до війська. Тоді бігай по полях, як той вовк.

«Для бешеной собаки три версти не крюк», чомусь знову згадалась ця стара приказка. А таких «крюків» у нас за плечима вже не три, не десять –  напевно сотня. Цілих сто кілометрів, та це ж відстань від мого рідного Малина до Києва.

Смужка лісу на горизонті поволі, але впевнено збільшувалася, ще трішки, ще б додати газу. На авто хвилин 10, а пішки ніби вічність. Кожна хвилина на вагу золота, на вагу життя.

«Тихо прийшов, тихо пішов,

Ворога знищено, як був наказ,

Сонце сідає, ніч наступає,

Домів повертається Спецназ»

Знову й знову в голові ця пісня, яку почув від армійців, періодично зринає у мене в голові. Звісно, ми не спецпризначенці, нам до них далеко, принаймні нас так не вчили як їх, й фізо не найкраща, ось морозного дня з лоба капає в кожного з нас, але це не заважає нам робити свою роботу, важко, кров’ю й солоним потом, але робимо.

Головне – швидко, бо швидкість  – запорука успіху, і ось зараз успіх нашої місії залежить саме від швидкості.

«Готовность – номер один», – раптово пролунав вже знайомий голос окупантів із перехоплення.

Ну все, почалось а нам ще бігти хвилин п’ять, ну чому наші воїни поїхали тією клятою дорогою, куди вони поспішають? І як на зло не знаємо по якому радіоканалу зв’язатися з ними.  Все проти нас. Зима, сніг в коліна, сильний мороз, спецура російська. Шансів у наших хлопців у такому випадку, жодних, це гарантовані «200-ті».

Знову й знову жену погані думки, наче боячись наврочити.

Вибух, який очікувався всіма нами, все одно виявився раптовим й неочікуваним. Ну не можна бути готовим до таких ситуацій на 100 відсотків.

-Бігом! – вигукнув в серцях наш командир.

Його моторошний, холодний крик подіяв на нас всіх ніби холодний душ.

Ось перші дерева посадки, там трохи далі горить український КраЗ, кабіна якого радше нагадувала незрозумілу, розірвану, металеву сіро-зелену масу, кругом тіла наших побратимів, яких ножами добивають російські «отпускники».

Свою криваву роботу вони супроводжували блюзнірськими коментарями:

-Режь таво, он палзет к лесу, – почувся голос з характерним московським аканієм.

Су…и, що ж ви робите, що ж ви робите, скоти?! – спалахнуло в голові. Що ж ви робите, «брати», б…я?!

І ось ми вже тут; сморід паленого мазуту, тіл, заліза, запах крові, нутрощів… запах смерті… холодний запах. Цей запах не забудеш вже ніколи. Цей сморід на все життя.

«Отпускники» так захопилися своєю кривавою бійнею, що не помітили, як до них із тилу, з-за їхніх спин виринула немов зграя мовчазних, голодних вовків, міфічних берсерків із скандинавських саг.

Ніби за умовчанням, ніби змовившись, діставши свої глоки, ми почали нищити, як казав Мурат, скот.

Ми були безумні як пси чи вовки. Нас не можна було вразити зброєю, ми падали на полі бою не від ран, а від утоми.

Різали люто, швидко, тихо. Лише тупі удари ножів й глухі зойки кремлівської спецури.

12 українських добровольців, наче ті легендарні воїни вікінги, для яких війна була сенсом життя, проти 14 мокшанських шакалів, які від несподіванки втратили здатність до належного супротиву.

Цього сонячного морозного дня смерть зібрала великий врожай душ, наших та ворожих. Здається, саме небо пофарбувалось в кольори крові. Заходило сонце. Згасав день. Згасало й життя наших ворогів.

Кривавий комбайн все ще поглинав ошелешених ворогів. Їхні доволі молоді обличчя були здивовані. Навіть у їхніх переляканих очах читалось єдине запитання – звідки ви взялися?

Ще мить. Глухий удар… і важке тіло «іхтамнєта» завалюється у кривавий сніг.

Боковим зором бачу, як ліворуч Мурат відправляє до праотців вже третього (!) ворога.

Трохи спереду, подалі, друг Лєтун хвацьким ударом в область нирок ріже ще одного чудово екіпірованого «ополченца».

-Мінус сім, – раптово крізь смертельну тишу прорізався голос друга Одеси…

-Мінус вісім, – рахую мовчки я.

-Чисто, – пролунав хриплий голос командира.

Дванадцять  проти чотирнадцяти. 12:0!  На нашу користь.

Гарна робота! Страшна робота.

Починаєш нарешті відчувати свої руки.  Вони тремтять від пережитого, від напруги. Мені жарко, навіть душно, катастрофічно не вистачає повітря.

Поранений? Оглядаю себе. Кров, кров кругом, на одязі, на взутті, на тактичних рукавицях.

Мене поранено? Але ким? «Іхтамнєти» були просто деморалізовані нашою появою, ми їх знищили, як телят, спокійно й максимально швидко.

Відчуваю, як ворожа, тепла кров зігріває мої руки. Дивне відчуття. Відраза, ейфорія, страх…

Страх всюди, як і кров наших побратимів та російських окупантів. Все змішано довкруж. Все змішано в голові, в душі.

-Добро пожаловать у клуб резни русни, – промовив до мене Мурат. Його крива посмішка, холодні очі промовисто говорили, що він отримав задоволення від гарно виконаної роботи, ніби кондитер від чудово приготовленого смачного торту. На його білій від інею бороді були великі плями крові.

Напевно, і я так виглядаю, грізно-недолуго.

Ми, на жаль, не встигли. Більшість наших побратимів із Збройних Сил України були вбиті вибухом, четверо було дорізано російськими «шахтьорами». Ми не встигли. Швидкість підвела нас, наших хлопців.

-74-й отдельный радиотехнический полк особого назначения, город Владикавказ, – зачитав голосно друг Зелений. – Вони приїхали на нашу землю вбивати українців.

-Збираємо тіла наших, я зараз на карті позначу, де ми їх залишимо, – промовив командир, – бігом, швидко!.

Оглядаю тіло російського «отпускника». Шукаю документи. Військовий квиток РФ. Ісмаілов Алєксєй, званиє – лейтенант. 74-й отдельный полк особого назначения. Раптово із «воєнніка» випадає на сніг світлина. На фото – молода сім’я, молодий, спортивно підтягнутий чоловік, симпатична брюнетка й дитина. Син років 5. Як і у мене. Вдивлюсь в його мутні, холодні, неживі очі.

Чому ж  ти сюди прийшов, Алєксєй? Чого тобі не вистачало в житті? Головне, ЧОМУ? Ти хотів наших смертей? Наказ? Не погашений банківський кредит? А про дитину свою ти подумав?

Відповіді я вже не отримаю ніколи.

Шкода мені тебе, Алєксєй, дитину твою шкода.

А скільки чужих синів залишив сиротами цей Алєесєй? Лише Богові відомо. Від цього усвідомлення стає трохи легше на пошматованій глибокими ранами моїй душі.

Все має початок у цьому житті, все має й кінець. У Алєксєя він настав 18 лютого у холодній, промерзлій наскрізь лісосмузі на Луганщині від українського добровольця, який пішов на війну з окупантами, щоб захистити свого сина.

-Хлопці, бігом! – знову пролунав наказ командира.

Знову бігом, знову швидко, війна – це швидкість.  Хочеш жити, маєш бути швидким, лише мертві повільні, як «наші клієнти»..

І знову ця пісня в голові, ніби молитва, ніби прохання до свого серця, своєї душі, ніби спроба прощення перед собою за вчинене, перед сином того Алєксєя. Перед синами тих, кого ми не встигли врятувати.

Ще коли на траві роса,

Ще коли воду коні п’ють,

Вже нащадки старих характерників

Укладають свій парашут.

В небо цілить гелікоптер

І лунає наказ “На зліт”

І бійці спеціального значення

Вирушають у свій похід.

Тихо прийшов, тихо пішов,

Ворога знищено, як був наказ,

Сонце сідає, ніч наступає,

Домів повертається Спецназ.

Нас не видно, але ми тут,

Нас не чути, але ми є,

Так буває, що твого серця стук

Наче молотом в тиші б’є,

Ми для ворога – вічний жах

І для зрадників – сатана,

А над нами так велично майорить Прапор з образом кажана!

Закодовані в нас імена І обличчя ховає “тінь”.

Ми таємно кладем за Країну життя

Не вагаючись, без сумління.

І загиблих наших Братів Командирів, солдат рядових

Тих, хто землю свою захистили в боях

Ми в серцях закарбуєм своїх.

Тихо прийшов, тихо пішов,

Ворога знищено, як був наказ,

Сонце сідає, ніч наступає,

Домів повертається Спецназ.

З війни не повертається ніхто й ніколи. Ми не повернулися додому. Хто душею, а хто тілом. Війна забрала кращих із нас, справжніх Героїв, Воїнів, Характерників, Вікінгів та Берсерків. Забрала тих, хто поставив на вівтар своє життя. Пам’ятаймо ж їх усіх!  Їх світлій пам’яті, їх віковічному подвигу присвячую рядки цих спогадів.

Роман ФЕДЬКО, історик, учасник АТО

Сообщение 12 українських добровольців проти чотирнадцятьох окупантів. З історії знищення російських диверсантів появились сначала на Український репортер.

Українські воїни з протитанкового ракетного комплексу знищили транспортний засіб російських окупантів. Цією технікою вороги підвозили боєприпаси на позиції.

Про це повідомляє штаб операції Об’єднаних сил. На жаль, днями в цьому районі від ворожого обстрілу загинув український військовослужбовець. Окупанти відкривали вогонь по житловим кварталам Золотого-4 та пошкодили декілька будинків цивільного населення.

Упродовж цієї доби на фронті поранено двох наших захисників.

Сообщение Українські воїни знищують російських окупантів (+відео) появились сначала на Український репортер.