Про це заявив голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко під час шостого засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, присвяченого злочинам проти працівників медіа.

За його словами, лише у 2025 році було зафіксовано 160 атак і погроз, з яких 70 стосувалися фізичного знищення майна редакцій та журналістів. Томіленко наголосив, що ці дані не є остаточними, адже повної інформації про всі випадки переслідувань наразі немає.

Він також зауважив, що будь-яка позначка «Преса» на бронежилетах чи спорядженні робить журналістів живою мішенню для окупантів. Тому НСЖУ закликає медійників утриматися від використання таких написів під час роботи на фронті.

Питання ідентифікації журналістів обговорюється і на міжнародному рівні. За словами Томіленка, під час дискусій із представниками ОБСЄ йшлося про суперечність між українськими реаліями та міжнародними конвенціями: у світі позначка «Преса» має гарантувати захист, але в умовах війни в Україні вона може означати смертельну небезпеку.

Сообщение За час повномасштабного вторгнення загинуло 147 журналістів, 28 – досі в полоні появились сначала на Український репортер.

Зазначається, що серед основних російських злочинів проти журналістів та медіа, які скоєні на українській території: вбивства журналістів – 15 під час виконання редакційних завдань (усього 125); незаконні ув’язнення журналістів – 26 (29 викрадень); обстріли – 51 та поранення журналістів – 46; переслідування, погрози та залякування журналістів – 143; руйнування та пошкодження офісів редакцій – 44; обстріли телевеж – щонайменше 23; вимкнення українського мовлення та запуски на базі українських медіа російської пропаганди – 35; кіберзлочини – 110; закриття медіа внаслідок фінансової та кадрової кризи, спричиненої повномасштабною російською агресією – 337; юридичний тиск – 34.

“Якщо у 2022 році головною загрозою була артилерія, то станом на 2025-2026 роки домінуючим фактором смертельної небезпеки для журналістів стали безпілотники (FPV-дрони, “Ланцети”, “Молнія” тощо). На четвертому році повномасштабного вторгнення ІМІ зафіксував три вбивства медійників під час їхньої професійної діяльності – усі троє внаслідок дронових атак”, – йдеться в повідомленні.

Зокрема, йдеться про: Антоні Лаллікана – французький фотожурналіст, загинув 3 жовтня 2025 року від удару російського дрона біля Дружківки Донецької області; Альону Грамову (Губанову) – воєнна кореспондентка українського телеканалу іномовлення Freedom, яка загинула в Краматорську (Донеччина) 23 жовтня 2025 року внаслідок російського удару БпЛА “Ланцет”; Євгена Кармазіна – оператор українського телеканалу іномовлення Freedom, який загинув у Краматорську (Донеччина) 23 жовтня 2025 року внаслідок російського удару БпЛА “Ланцет”.

“Хоча нових арештів журналістів на тимчасово окупованих Росією територіях України не було задокументовано, майже всі журналісти, яких раніше затримала росія з політично мотивованих причин, досі залишаються за ґратами. Наразі ворог незаконно утримує в заручниках щонайменше 26 цивільних українських медійників. В 2025му році в Україну повернулися лише троє журналістів: Дмитро Хилюк, Марк Каліуш (обидвоє в рамках обміну) та Владислав Єсипенко (відбув весь термін незаконного ув’язнення у в’язницях рф). Після звільнення вони розповідали про тортури та порушення прав людини під час свого незаконно ув’язнення росією”, – розповіли в ІМІ.

Також зазначається, що за підсумками четвертого року повномасштабної війни, найбільш помітне зростання стосується пошкодження редакцій медіа внаслідок обстрілів — постраждали щонайменше 19 редакцій як в прифронтових містах, так і в тилових.

Так, рашистами знищили офіс філії “Суспільного” у Дніпрі, а офіси ще трьох медіа постраждали через наслідки ворожих обстрілів енергетичної інфраструктури.

“За підсумками чотирьох років з початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, щонайменше 337 медіа припинили повністю або частково свою діяльність. Основною причиною закриття медій стали тимчасова окупація територій та фінансові труднощі, спричинені війною. Російська війна спричинила закриття медіа майже у всіх регіонах України”, – йдеться в звіті.

Фото: life.pravda

Сообщение За чотири роки повномасштабної війни рф скоїла 896 злочинів проти журналістів та медіа появились сначала на Український репортер.

“На двері” показали понад трьомстам журналістам (із восьмисот у штаті), пишуть тамтешні ЗМІ.

Під скорочення потрапили майже всі відділи. Навіть не залишили в редакції репортерку Керолайн О’Донован, яка висвітлювала діяльність Amazon — компанії, заснованої Безосом.

За інформацією The New York Times, під звільнення потрапили репортери й редактори в Україні, на Близькому Сході, в Індії та Австралії.  Українське бюро, яке було одним із небагатьох американських медіа з постійною присутністю в Україні для висвітлення повномасштабної війни, закривається.

Головний редактор газети Метт Мюррей під час телефонної розмови зі співробітниками заявив, що компанія “надто довго втрачала надто багато грошей і не задовольняла потреби читачів”. За його словами, нова стратегія передбачає концентрацію на національних новинах і політиці, а також на темах бізнесу та охорони здоров’я, із різким скороченням уваги до інших сфер.

За даними The Wall Street Journal, у 2024 році The Washington Post зазнала близько $100 млн збитків, що значно посилило тиск на керівництво щодо скорочення витрат і реструктуризації бізнес-моделі.

Окремий суспільний резонанс викликала історія кореспондентки Ліззі Джонсон, яка дізналася про своє звільнення під час роботи в Україні — у зоні бойових дій, у Києві, без світла, тепла та води, передає НСЖУ.

Профспілка журналістів The Washington Post у своїй заяві наголосила, що якщо Джефф Безос більше не готовий інвестувати в місію, яка визначала цю газету поколіннями та служила мільйонам читачів, то Washington Post “заслуговує на кращого власника”.

Сообщение Власник газети The Washington Post мільярдер Безос викинув за двері 300 журналістів появились сначала на Український репортер.

Про це повідомив очільник Донецької ОВА Вадим Філашкін.

“З перших днів повномасштабного вторгнення вони висвітлювали ситуацію в області, розповідали правду про ворожі злочини, евакуацію цивільного населення, історії наших захисників. Вони працювали у найгарячіших точках Донеччини, були всюди завжди перші”.

Інших подробиць очільник ОВА не наводить. Він опублікував фото знищеного дроном автомобіля та ймовірно особисті речі журналістів зокрема бронежилети з патчем “Преса”.

Філашкін висловив співчуття рідним, близьким та колегам загиблих.

Телеканал Freeдом підтвердив загибель своїх журналістів у Краматорську. В результаті ворожої атаки загинули військовий кореспондент Олена Грамова (Губанова) (43 роки) та 33-річний оператор Євген Кармазін (обидва уродженці Донецької області).

Також повідомляється, що ще один журналіст – спеціальний кореспондент Олександр Количев (47 років) – з пораненнями доставлений до лікарні.

Зазначено, що під час обстрілу журналісти перебували в автомобілі на заправній станції.

Поліція уточнила, що на той момент журналісти фіксували наслідки попереднього обстрілу міста. Правоохоронці оприлюднили відео з місця трагедії.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець відреагував на цю трагедію. Омбудсман нагадав, що журналісти є цивільними особами і користуються захистом міжнародного гуманітарного права. Вони виконували свій професійний обов’язок – документували наслідки російської агресії в Україні та несли правду у світ, попри постійну небезпеку.

“Висловлюю щирі співчуття рідним, близьким і колегам загиблих. Ця трагедія — чергове свідчення системних воєнних злочинів Росії проти цивільних. Винні мають бути невідворотно покарані відповідно до норм міжнародного права”.

Нагадаємо: 30 травня 2024 року у Слов’янську Донецької області загинула воєнна кореспондентка українського іномовлення Freeдом Анастасія Волкова.

Сообщение У Краматорську загинули двоє журналістів телеканалу Freedom появились сначала на Український репортер.

Гучний документ подали до Ради 21 вересня. Після гучної публікації колег з видання «Голка», ТСН взявся детальніше з’ясовувати, що не так з гучним законопроєктом, кому вигідне його ухвалення і чому засоби масової інформації м’яко кажучи «не в захваті» від положень документу.

Ніяких статтей з критикою, якщо нема вироку суду
«Недостовірною вважається інформація, яка порушує презумпцію невинуватості, доки вину особи не доведено…» (ч. 2 ст. 277 Цивільного кодексу України).

Таким чином документ пропонує автоматично визнавати недостовірною будь-яку інформацію, яка не підтверджена обвинувальним вироком суду.

Журналісти-розслідувачі в шоці: якщо закон дійсно ухвалять, журналістські розслідування про корупційні схеми і зловживання високопосадовцями будуть заблоковані. Адже алгоритм був зовсім інший — саме після викриттів журналістів фігуранти розслідувань потрапляли в поле зору правоохоронних органів. І не завжди ці кримінальні справи завершувалися вироком суду, адже після того, як розголос вщухав, історії просто «заминалися».

Про це зокрема зауважують журналісти Bihus.Info. За їхніми словами, суспільство не дізналося б про резонансні корупційні схеми, розкриті розслідувачами, адже вироків у цих справах інколи роками немає.

«Якби ми чекали вироку суду, перш ніж розповісти про корупційні схеми, ви б ніколи не дізналися ні про оборонку Гладковського, ні про електростанції Шурми, ні про м’ясо Колюбаєва, ні про дрони Розенблата, ні про „яйця по 17“ — та взагалі ні про що», — зазначають у Bihus.Info.

«Очевидно, запропоновані зміни посилюватимуть позиції тих людей, які зловживають процедурами спростування недостовірної інформації та захисту честі й гідності як формами захисту від обґрунтованих звинувачень журналістів. Як не дивно, багато посадовців та топкорупціонерів, викритих у журналістських текстах, зрідка визнають свою провину і десь так само зрідка отримують вироки суду, наявність яких свідчитиме про дотримання презумпції невинуватості. А тому якісні журналістські розслідування, що стають підставами для досудових розслідувань, теж можуть стати таким надзвичайним явищем», — зазначив Володимир Зеленчук, юрист Інституту масової інформації.

Своєю чергою, голова ВР Руслан Стефанчук запевняє, що дотримання презумпції невинуватості жодним чином не «унеможливлює розслідування корупції до вироку суду». Йдеться лише про те, що особу не слід називати винною, доки її вину не буде доведено в законному порядку.

Адвокат Юрій Мельник у статті для видання «Голка» відповідає спікерові: говорячи про презумпцію невинності у цій нормі законопроєкту відбувається підміна понять. Він нагадує, що мета журналістського розслідування — не «назвати винним», а інформувати суспільство про факти, що можуть становити суспільний інтерес.

Мельник наводить приклад, що журналіст, який оприлюднив факти про те, що статки чиновника, підозрюваного у кримінальному провадженні, можуть мати незаконне походження, тепер буде змушений спростовувати цю інформацію на тій підставі, що вироку суду ще немає.

Він звертає увагу, що на зміни у частині 2 статті 277, де недостовірною оголошується інформація, що «порушує презумпцію невинуватості». На думку автора, додавання цієї норми в чинне законодавство може надати фігурантам журналістських розслідувань додаткову підставу для судових позовів.

«Оціночні судження» і право на відповідь
Ще один пункт, що потрапив у поле зору журналістів право на відповідь та спростування і компенсації за оціночні судження.

Як зазначають в Інституті масової інформації, будь-яка згадка в медіа про особу означає, що ця особа має право на відповідь, якщо, на думку особи, у публікації порушено її «особисті права».

Директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк попереджає, що така норма знищить професійні стандарти журналістики й «перетворить медіа просто на підставки для мікрофонів, які будуть зобов’язані надати ефір будь-кому, хто був згаданий навіть побіжно».

«І цей будь-хто отримає можливість нав’язувати свою версію подій навіть щодо достовірного матеріалу. Це становить величезні загрози для свободи слова і журналістики як професії загалом», — вважає Оксана Романюк.

За оціночні судження, які «принижують честь, гідність чи репутацію», можна буде вимагати компенсацію моральної шкоди.

«Зливи» з чатів нардепів — табу
Стаття 306 цього законопроєкту містить норму про «цифрову приватність».

«Обробка даних стосовно цифрового образу фізичної особи, її особистих цифрових нотаток, цифрової кореспонденції здійснюється лише за інформованою згодою фізичної особи та з дотриманням вимог закону», — йдеться в документі.

Поширювати скріни переписок з месенджерів без згоди автора буде заборонено. Суд отримає право блокувати сайти чи канали, які опублікували такі матеріали.

У пабліку Bankova Mail припускають, що цією нормою нардепи прагнуть убезпечити «зливи» власних переписок з колегами у робочих чатах, як це було, до прикладу у серпні. Тоді «Бігуси» отримали переписку з робочого чату «слуг народу», де народні депутати обговорювали меми, треки Арахамії та «розпуск богодельні».

«Таким чином, нові норми можуть стати „щитом“ для парламентських чатів, аби їхній вміст залишався в телефоні, а не спливав у медіапросторі», — припускають у пабліку.

Що цікаво, один з авторів законопроєкту — нардеп Богдан Яременко, який ще на початку каденції 2019 року потрапив у секс-скандал. Тоді журналісти у Раді підгледіли його листування з повією, яка описала, які секс-послуги пропонує, а на які має табу. Відповідно до нової норми законопроєкту, тепер би журналісти не мали право публікувати ці відверті переписки.

Право на забуття
«Фізична особа може вимагати… вилучення, знеособлення, знищення інформації… а від операторів пошукових систем — припинення видачі посилань… якщо така інформація є недостовірною, неактуальною… або втратила суспільний інтерес…» (ст. 302-2 ЦК).

Transparency International Україна попереджає, що «неактуальність інформації», «втрата суспільного інтересу» є доволі розмитими термінами. Правозахисники побоюються, що судова практика може задовольняти позови осіб, негативна інформація про яких була поширена вже давно.

«Це негативно відіб’ється на конкурсних доборах, адже кандидати зможуть завчасно „підчистити“ інформаційне поле довкола себе. Тобто суттєво скорочуються можливості для громадськості зібрати повний масив відомостей для такої особи», — зазначають у Transparency International Україна.

Крім цього, на думку правозахисників, реалізація «права на забуття» може якраз сприяти тим українців, які колись поширювали проросійські наративи, а тепер воліли би про це забути.

Що кажуть у Верховній Раді
Спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук повідомляв, що законопроєкти №14057 «спрямований на осучаснення» Цивільного кодексу. Він запевнив, що «цей законопроєкт — не про медіа, а про розширення особистих прав кожної людини». Усі вищевказані пункти спікер прокоментував і запевнив, що кожен з них не містить ризиків для медіа.

Сообщение Гряде цензура? Журналісти б’ють на сполох з приводу законопроєкту №14057 появились сначала на Український репортер.

У відповідь, глава американської держави перепитав — чи з України вона, на що отримав ствердну відповідь, – повідомляє НВ. Потім журналістка заявила, що її чоловік зараз служить у Силах оборони, а вона з дітьми перебуває у Варшаві — тому що він так хотів.

«Це важко», — сказав у відповідь Трамп і назвав журналістку «дивовижною».

«Дозвольте мені сказати вам, вони [українці — ред.] хочуть отримати ракети для Patriot. І ми подивимося, чи зможемо ми надати деякі. Їх дуже важко дістати. Нам вони теж потрібні, ми постачали їх Ізраїлю, і вони дуже ефективні, 100%… Це дуже гарне запитання. І я бажаю вам удачі. Я розумію, що це вас дуже засмучує. Передайте привіт вашому чоловікові. Добре?», — сказав президент США.

Нагадаємо, останнім часом росія посилила обстріли території України, використовуючи дедалі більше засобів повітряного нападу, зокрема рекордну кількість шахедів, включно з модернізованими, і комбінуючи їх із різними типами ракет — від крилатих до балістичних.

На цьому тлі міністр оборони США Піт Хегсет заявив, що його країна планує скоротити фінансування військової допомоги Україні в рамках наступного оборонного бюджету 2026 року.

А авторитетне агентство Bloomberg, з посиланням на осіб, знайомих із ситуацією, повідомило, що США вже відмовляються надавати протиповітряну оборону для підтримки сил стримування, які планують розгорнути Велика Британія і Франція в Україні після закінчення бойових дій.

Хоча поки що, за інформацією Держдепу США, Україна отримує ППО, необхідне для відбиття російських масованих атак, низка аналітиків вважають ситуацію з постачанням нестабільною.

Сообщение Трамп тепло поспілкувався з українською журналісткою і пообіцяв розглянути передачу Україні ракет для Patriot появились сначала на Український репортер.

Раніше ми чули безліч публічних обіцянок встановити і покарати замовника викрадення і вбивства журналіста Гонгадзе. Однак жодних юридичних наслідків у справі не має, хоча замовник і підбурювач вчинення злочину відомі.

Можливо, хтось із читачів зробить зауваження. Для чого, мовляв, ворушити старе — 25-річної давнини. Адже у нас немає незалежного правосуддя, воно повністю корумповане… Відповідь на таке зауваження проста. Нагадуючи про Георгія Гонгадзе, я керуюсь настановою одного із батьків Християнської Церкви, святого Григорія Богослова: «Мовчанням зраджується Бог» і заповіддю наших пращурів-аріїв: «Не зраджуй. Не бійся. Не мовчи».

Я не знаю як живе Литвин зі своїм минулим…  Кучмі легше – бренькає собі на гітарі. Кучмі яхта не потрібна… Можливо Литвин насолоджується своїми матеріальними статками — заміським будинком, київськими квартирами, валютними збереження. Я не знаю, чи згадують вони Георгія і його доньок-близнят… Мені не відомо, чи знають Кучма і Литвин, що таке «КАРМА». Проте хай пам’ятають: «За все в житті платити треба: що ти посієш — те й пожнеш. Господь завжди все бачить з неба, Його очей ти не минеш». «Життя нічого не дає дарма, і всьому, що дається долею, таємно визначена своя ціна».

Очолювана мною парламентська ТСК (2002-2005) встановила, що замовникмло викрадення і вбивства журналіста Георгія Гонгадзе був 2-й президент України Леонід Кучма. За висновками ТСК підбурювачем вчинення злочину проти Георгія Гонгадзе був глава Адміністрації президента Володимир Литвин, у якого були неприязні стосунки з журналістом Гонгадзе. Литвин помстився Гонгадзе руками Кучми і Кравченка.

Організатором викрадення і вбивства Гонгадзе був міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, співорганізатором — керівник апарату МВС генерал-полковник Едуард Фере. Виконавці злочину: генерал-майор Олексій Пукач і троє офіцерів міліції, його підлеглі — Валерій Костенко, Микола Протасов і Олександр Попович. Всі четверо судом визнанні винними в умисному вбивстві Георгія Гонгадзе і засуджені до позбавлення волі від 12 до 13 років, Пукач — довічно. Пособником вбивства Георгія Гонгадзе у формі приховування злочину (ст. 396 ККУ) є Микола Джига — перший заступник міністра внутрішніх справ Кравченка.

В Печерському районному суді Києва Пукач визнав причетність Володимира Литвина і Леоніда Кучми до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Після оголошення вироку 29 січня 2013 року, яким Пукач був засуджений до довічного ув’язнення, суддя Мельник запитав у Пукача, чи погоджується він з вироком, на що Пукач відповів: «Я погоджуся, коли у цій клітці зі мною будуть Кучма і Литвин».

«Я все розповів під час слідства і під час суду, але правду в цьому залі хотів знати один адвокат Федур»,- заявив Пукач. Адвокат потерпілої сторони Валентина Теличенко сказала: «Слава Богу, цю фразу чула не тільки я, але й журналісти. Насправді Пукач неодноразово в досудових і судових свідченнях говорив про Кучму і Литвина, про те, де і коли зустрічався з Литвином, але це не було використано в розслідуванні замовників вбивства».
Наприклад, 30 серпня 2011 року Пукач під час допиту в суді назвав замовників вбивства журналіста Гонгадзе колишнього президента Кучму і ексглаву АП Литвина.

У другій половині березня 2011 року, будучи народним депутатом, я учергове звернувся в Генеральну прокуратуру з депутатським зверненням про порушення кримінальної справи проти Кучми, оскільки мною були встановлені додаткові докази про причетність Кучми до злочинів відносно журналіста Георгія Гонгадзе і громадського діяча Олексія Подольського.

21 березня 2011 року Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу проти Кучми. На прес-конференції заступник генпрокурора Ренат Кузьмін заявив: «У відношенні Кучми порушено справу. Він підозрюється у причетності до незаконних дій та вбивства Гонгадзе і злочинних дій стосовно Подольського».

Згодом справа з обвинувальним висновком щодо Кучми була направлена в Печерський районний суд Києва для розгляду по суті. Але в «хитрий» спосіб (за вказівкою генпрокурора Віктора Пшонки досудове слідство у справі було раптово поновлено, коли вона уже знаходилася в суді) суд визнав постанову про порушення справи проти Кучми незаконною і справу закрили.

У грудні 2014 року Кузьмін в ефірі телеканалу «1+1» заявив: «У 2013 році ми отримали інформацію про те, що за закриття карної справи проти Леоніда Кучми було сплачено безпрецедентний хабар у мільярд доларів. Стало відомо, що гроші за мовчання отримали і деякі свідки цієї справи і учасники процесу».

Голова СБУ Леонід Деркач (помер 14.01.2022) був організатором вчинення ще одного злочину проти Гонгадзе, який виразився в незаконному заведенні щодо журналіста оперативно-розшукової справи «Провокатор», веденні незаконного стеження за Гонгадзе і прослуховуванні його телефонних розмов. Ці злочинні дії Деркач вчинив за вказівкою Кучми, який наказав Деркачу зробити Георгію Гонгадзе «пизд…ць», що на кримінальному жаргоні злочинців означає «вмерти» або «смерть».

Очолювана мною слідча комісія встановила, що за прямою вказівкою президента Кучми голова СБУ Деркач у лютому 2000 року організував замах на вбивство народного депутата Олександра Єльяшкевича, голови парламентської ТСК, яка встановила, що на президентських виборах 1999 року Кучма повторно став президентом України шляхом масових фальсифікацій, підкупу виборців і адміністративного ресурсу. Єльяшкевич добивався визнання президентських виборів недійсними і усунення Кучми від влади.

У червні 2000 року за наказом міністра внутрішніх справ Кравченка Олексій Пукач разом з двома своїми підлеглими, офіцерами міліції Миколою Наумець і Олегом Мариняк викрали в Києві громадського діяча Олексія Подольського, відвезли його в лісосмугу Прилуцького району Чернігівської області, де побили, погрожували вбивством, викопуванням власної могили, накинувши ремінь на шию, душили. Подольському пощастило — залишився живим.

Виконавці злочину Пукач, Наумець і Мариняк визнані судом винними і засуджені до позбавлення волі. Сценарій викрадення Подольського до дрібниць аналогічний тому, як це сталося з Гонгадзе.

ТСК встановила, що замовником злочину проти Подольського був президент Кучма. Кравченко особисто доповів Кучмі про обставини викрадення і побиття Подольського працівниками міліції. Президент Кучма схвалив злочинні дії Кравченка і його підлеглих.

Матеріали розслідування і висновки ТСК у вересні 2005 року я доповів народним депутатам на сесії Верховної Ради. Парламент взяв звіт до відома і зобов’язав мене направити матеріали ТСК Генеральному прокурору Святославу Піскуну, якого я вимагав відправити у відставку за покривання злочинної діяльності Кучми. Верховна Рада в пожежному порядку 342 голосами з 383 присутніх в залі проголосувала за припинення діяльності очолюваної мною комісії.

Як народний депутат я направив Генеральному прокурору матеріали ТСК разом з депутатським запитом про порушення кримінальної справи проти Кучми, Литвина, Кравченка і Деркача, притягнення їх до кримінальної відповідальності і взяття під варту, як співучасників викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе та вчинення інших злочинів.

Гарантії юридичної недоторканості Кучмі і Литвину надали президент США Джордж В. Буш і президент Польщі Олександр Кваснєвський.
За що? Пригадайте події Помаранчевої революції, її кульмінацію, хто був посередником переговорів між кандидатами в президенти Ющенком і Януковичем, Кучмою і Литвином і як був призначений «третій» тур голосування.

Нагадаю, що зять Кучми Пінчук переказав мільйони доларів на рахунок Фонду Кваснєвського, який був створений після закінчення його президентських повноважень у грудні 2005 року. Окрім того експрезидент Кваснєвський був обраний членом правління міжнародної мережі «Ylta Europen Strategy (YES), яка належить Пінчуку. Після цього Пінчук публічно заявив, що «Польщі належить особлива, виняткова роль в процесі євроінтеграції України». Інформацію про це ви можете знайти в інтернеті.

Матеріали ТСК читайте тут: https://ukrreporter.com.ua/golovne/statti/zamovnyky-vbyvstva-zhurnalista-georgiya-gongadze-vidomi-ale-ne-pokarani-j-dosi-grygorij-omelchenko.html

З Днем народження, дорогий мій шураві Георгій! Світла пам’ять про тебе буде вічною!

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО,
Герой України,
лицар ордену ООН «Діяння на благо народів»,
медалі ЄС «Європа — союз цінностей»,
відзнаки Канадського королівського легіону Хрест «Вікторія»,
народний депутат України 2-6 скликань,
член ПАРЄ (2006-2010), генерал-лейтенант СБУ,
почесний голова Спілки офіцерів України,

Читайте також: Справа про вбивство журналіста Гонгадзе є найрезонанснішою в історії України

Сообщение Чи понесуть покарання замовники вбивства журналіста Георгія Гонгадзе? появились сначала на Український репортер.

Жоден із цих злочинів окупантів не повинен лишитися безкарним.

На цьому наголосили в управлінні стратегічних комунікацій ЗСУ.

Так, окупанти вбили 88 медійників, з яких 11 загинули під час виконання своїх завдань.

29 журналістів було викрадено.

14 журналістів зникли безвісти.

40 медійників було поранено.

43 рази журналістів було обстріляно.

Загалом 235 медіа припинили роботу через російське вторгнення.

Сообщение За час повномасштабного вторгнення окупанти скоїли 637 злочинів проти українських журналістів і медіа появились сначала на Український репортер.

Хоча безпосередніх убивць покарано, однак досі до суду не притягнуто ані замовників злочину, ані організаторів.

Читайте матеріал: Знову з Кучмою!

Журналіста вбив (задушив паском) начальник Головного управління кримінального пошуку МВС України Олексій Пукач, якому допомагали і троє його підлеглих – Валерій Костенко, Олександр Попович і Микола Протасов. Людина, яка віддавала Пукачу злочинний наказ, тобто замовник, зазначена у матеріалах кримінальної справи без імені й прізвища: “Особа, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження”.

У вересні 2000 році Георгій разом з Оленою Притулою заснували інтернет-видання «Українська правда». До цього працював в телекомпанії, на радіостанції, гостро критикував тодішню верховну владу, особливо президента Леоніда Кучму.

Наприкінці червня 2000 року за журналістом розпочали зовнішнє спостереження. Георгій офіційно звернувся з листом до Генерального прокурора України Михайла Потебенька, у якому виклав факти щодо стеження за ним працівників міліції та невідомих осіб.

Прокуратура формально переадресувала заяву журналіста до Головного управління внутрішніх справ міста Києва, яке й встановило, що машина, з якої велося спостереження, мала номери, рік тому зняті з реєстрації.

Близько 22:30 вечора 16 вересня 2000 року Георгій Гонгадзе вийшов із квартири Олени Притули, головної редакторки «Української правди» і зник.

Колеги Георгія, журналісти громадськість гучно вдарили на сполох, його шукали, вимагали від правоохоронців знайти Гонгадзе. У країні піднялася величезна хвиля – інформаційна кампанія: «Знайдіть журналіста Гонгадзе!».

Лише 2 листопада в лісі біля Таращі було знайдено безголовий труп. Дружина – Мирослава Гонгадзе – і друзі впізнали у ньому Георгія.

Як викрадали журналіста

Ось що встановило розслідування «Української правди»: 16 вересня. «О 22:20 з будинку №7 на бульварі Лесі Українки в Києві вийшов чоловік із чорною сумкою зі шкірозамінника з написом “50 років НАТО” і пакетом з кавунами (це був Гонгадзе. – Ред.)…Чоловік вийшов на проїжджу частину, щоб зловити таксі. За кілька секунд поруч із ним зупинився автомобіль Hyundai Sonata. Чоловік швидко домовився з водієм про маршрут. Їхати було недалеко – на вулицю Червоноармійську.

Водій попросив пасажира розміститися на задньому сидінні, пояснивши це тим, що переднє несправне. Після цього до автівки підбігли ще троє чоловіків. Двоє сіли ліворуч і праворуч від пасажира, а один – на “зламане” переднє сидіння…

Hyundai Sonata з Гонгадзе, затиснутим двома оперативниками на задньому сидінні, й Пукачем, який з переднього сидіння бив журналіста гумовим кийком, виїжджає з Києва одеською трасою. Дорогою кілька разів зупиняються, щоб змінити номери на машині.

Пукач наказує водію Поповичу заїхати в село Сухоліси Білоцерківського району, де в будинку тестя бере мотузку і лопату.

10 хвилин по опівночі автомобіль зупиняється у безлюдному місці. Гонгадзе виволікають із машини, стягують з нього куртку, кидають на землю, зв’язують мотузкою руки й ноги. Попович викопує яму неподалік від автівки. Зв’язаного відносять до ями, і Пукач його душить. Спершу руками, потім паском.
Коли все було скінчено, тіло скидають у яму, обливають бензином і підпалюють. Потім закидають землею і сухою травою…»

“Касетний скандал” і низка смертей

Як пише «УП», «28 листопада 2000 року розгорівся “касетний скандал”, який назвали “кучмагейтом”. Олександр Мороз оприлюднив зміст магнітофонних записів, нібито зроблених майором держохорони Миколою Мельниченком у кабінеті Кучми. Нацихплівкахпрезидент, голова його адміністрації ВолодимирЛитвин, міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко і керівник СБУ Леонід Деркач обговорюють можливість  іспособи усунення журналіста Георгія Гонгадзе…

22 жовтня 2003 року генпрокурор Піскун підписує ордер на арешт Пукача. Його затримують, однак потім відпускають під підписку про невиїзд. Пукач переховується.

4 березня 2005 року знаходять мертвим колишнього голову МВС Юрія Кравченка. На думку слідства, він покінчив життя самогубством, двічі вистріливши собі у голову. Версія самогубства досі викликає сумніви».

21 липня 2009 року затримують Пукача…

29 січня 2013 року суд виносить Пукачу вирок – довічне ув’язнення».

І дещо про суд над убивцями журналіста

Автор цих рядків був у судовій залі, коли оголошували вирок Валерію Костенку, Олександру Поповичу і Миколі Протасову. У вироку вбивцям Георгія Гонгадзе навіть натяку немає на можливу зацікавленість деяких українських правителів щодо усунення журналіста. Втім, там немає жодного слова про те, що ця справа – політична. Сказано лише: “Георгій Гонгадзе опублікував у ЗМІ низку критичних статей щодо влади, чинного Президента України, вищих посадових осіб держави…”

У залізній клітці, низько-низько опустивши голови і опустивши очі, сидять вони – Микола Протасов та Валерій Костенко, полковники, підручні зловісного генерала Олексія Пукача. Неподалік у залі маячить у першому ряду і третій фігурант цієї справи – Олександр Попович, майор, оперуповноважений, водій Пукача. І хоча він поки що не під вартою (у нього – підписка про невиїзд), тим не менш поряд з ним – двоє чоловіків у цивільному. Поповичем щільно опікуються, щоб не втік.

На годиннику – 11.00. У столичному Апеляційному суді ось-ось буде поставлено маленьку точку у кримінальній справі про викрадення та вбивство Георгія Гонгадзе. Але, виявилося, що ці “ось-ось” розтяглися на п’ять годин. Саме стільки часу знадобилося судді Ірині Григор’євій для оголошення вердикту.
Великої, жирної точки, як відомо, у цьому розслідуванні досі немає. Замовників не знайдено, не викрито. Там, у судовій залі, я запитував себе: чи прозвучать у вироку прізвища відомих персон, чиї голоси нібито зафіксовані на плівках майора Мельниченка?

Чиє прохання виконував генерал Пукач, коли організував та особисто очолив полювання на журналіста? Чи є у судових матеріалах посилання на допити екс-президента України Леоніда Кучми, колишнього голови СБУ Леоніда Деркача?

Про так званий касетний скандал у вироку навіть не згадувалося. Адже справа щодо генерала Пукача була виділена в окреме провадження. До того ж, ще на початку судового розгляду, у 2006 році, Феміда відхилила клопотання адвоката Андрія Федура про виклик до суду низки свідків, зокрема Леоніда Кучму, Андрія Деркача, Володимира Литвина, Миколу Мельниченка, Григорія Омельченка…

Нагадаємо: у грудні 2000 року Юрій Кравченко заявив із парламентської трибуни: “…На тій касеті, яка демонструвалася, я не можу стверджувати, що це мій голос чи голоси інших осіб, яких я знаю”.
Щодо Леоніда Кучми, то він поривався навіть дати свідчення у судовому процесі у справі про вбивство Гонгадзе. І наголошував, що “це була величезна політична провокація, спрямована як проти чинного президента, так і загалом проти України”.

Григорій Омельченко про слідчу комісію Верховної Ради

Верховна Рада свого часу створила Тимчасову слідчу комісію з розслідування «справи Гонгадзе», яку очолив нардеп Григорій Омельченко (сьогодні – генерал-лейтенант СБУ у відставці). Омельченко стверджує:

«Встанмовити юридично-процесуально всіх злочинців, причетних до вбивства журналіста, вдалося лише після перемоги Помаранчевої революції і зміни кримінально-політичного режиму Кучми, який був замовником викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе та інших тяжких злочинів, – говорить Омельченко.
-У тісній співпраці з оновленими МВС, СБУ і Генпрокуратурою, на основі встановлених доказів очолювана мною ТСК дійшла висновку, що замовником викрадення і вбивства Гонгадзе був президент Леонід Кучма. Особа, яка підбурила Кучму замовити викрадення і вбивство Георгія – глава Адміністрації президента Володимир Литвин.

Організатором злочину був міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, співорганізатором – керівник секретаріату МВС генерал-полковник Едуард Фере. Обидва мертві.

Виконавці викрадення і вбивства Гонгадзе – генерал-лейтенант міліції Олексій Пукач і три офіцери міліції (його підлеглі Валерій Костенко, Микола Протасов і Олександр Попович.) – засудженні до позбавлення волі (один із них уже помер в колонії)».

Омельченко говорить: «В Печерському районному суді Києва Пукач визнав причетність Володимира Литвина і Леоніда Кучми до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Після оголошення вироку 29 січня 2013 року, яким Пукач був засуджений до довічного ув’язнення, суддя Мельник запитав у Пукача, чи погоджується він з вироком, на що Пукач відповів: «Я погоджуся, коли у цій клітці зі мною будуть Кучма і Литвин».

«Я все розповів під час слідства і під час суду, але правду в цьому залі хотів знати один адвокат Федур»,- заявив Пукач.

Адвокат потерпілої сторони Валентина Теличенко сказала: «Слава Богу, цю фразу чула не тільки я, але й журналісти. Насправді Пукач неодноразово в досудових і судових свідченнях говорив про Кучму і Литвина, про те, де і коли зустрічався з Литвином, але це не було використано в розслідуванні замовників вбивства».

Наприклад, 30 серпня 2011 року Пукач під час допиту в суді назвав замовників вбивства журналіста Гонгадзе колишнього президента Кучму і ексглаву АП Литвина.

Голова СБУ Леонід Деркач був організатором вчинення ще одного злочину проти Гонгадзе, який виразився в незаконному заведенні щодо журналіста оперативно-розшукової справи «Провокатор», веденні незаконного стеження за Гонгадзе і прослуховуванні його телефонних розмов. Ці злочинні дії Деркач вчинив за вказівкою Кучми, який наказав Деркачу зробити Георгію Гонгадзе «пиз…ць», що на мові, сленгу «блатних» злочинців означає «вмерти» або «смерть».

На журналістське запитання щодо долі висновків парламентської ТСК Омельченко відповів:

«Матеріали розслідування і висновки ТСК у вересні 2005 року я доповів народним депутатам на сесії Верховної Ради. Парламент взяв звіт до відома і зобов’язав мене направити матеріали ТСК Генеральному прокурору Святославу Піскуну, якому я пропонував висловити недовіру і відправити його у відставку. Після цього Верховна Рада в пожежному порядку 342 голосами з 383 присутніх в залі проголосувала за припинення діяльності очолюваної мною комісії.

Як народний депутат я направив Генеральному прокурору матеріали комісії разом з депутатським запитом про порушення кримінальної справи проти Кучми, Литвина, Кравченка і Деркача, притягнення їх до кримінальної відповідальності і взяття під варту, як співучасників викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе та вчинення інших злочинів».

«Звичайно, зроблені мною і ТСК висновки не є істиною в останній інстанції. Її повинні встановити генеральний прокурор і суд.Та скільки їх уже було цих генеральних прокурорів за 23 роки після вбивства Георгія. Не перерахуєш… Про суди промовчу…» – говорить Омельченко.

14 грудня 2011 року рішенням Печерського районного суду Києва з Леоніда Кучми було знято обвинувачення у причетності до вбивства Гонгадзе.

Нагадаємо дещо. У лютому 2001 року на прямій лінії у редакції газети “ФАКТИ” Кучма сказав: «Я його не вбивав – ось усім, що в мене є, клянуся».

У 2006 році в інтерв’ю виданню «Гордон» Мирослава Гонгадзе на запитання, чи Кучма міг бути замовником вбивства Георгія Гонгадзе відповіла:

«Абсолютно міг. Жодного разу з Леонідом Кучмою я не розмовляла, але мені здається, якщо людина не відчуває перед іншою людиною своєї провини, поговорити з нею не є для неї проблемою. Кучма так на це й не наважився, він від мене тікав. Якось я зустрілася з ним очима під час похорону Олександра Ємця… Ми стояли приблизно на відстані двох метрів, як раптом він звів очі і… побачив мене. Я була вся в сльозах, бо оплакувала друга, який лежав у труні, але плакала й від болю, бо бачила у тому, що відбувається, якийсь цинізм. Кучма розмовляв зі своїми підлеглими, але побачивши мене, миттєво розвернувся і стрімко вийшов із зали…

Якби Президент Кучма не був ні в чому винен, він би, мабуть, щонайменше зі мною зустрівся. Ні разу я не почула від нього ні вибачень, ні запитань, ні якихось слів втіхи — нічого. Це мої особисті відчуття, але є й факти, що їх підтверджують. На записах, зроблених у його кабінеті, Кучма постійно вимагає від своїх підлеглих, зокрема безпосередньо від Кравченка, розправитися з Георгієм. Він не казав: “Убити” – такі слова не звучали, але все твердив: “Розберіться з Гонгадзе”. Це я вам викладаю у культурних словах, бо розмови, які там велися, просто жахливі, дослівно їх повторювати неможливо. “Розберіться!”, “Зніміть з нього штани і вивезіть у ліс”, “Віддайте його чеченцям, відвезіть до Чечні”…».

Свою причетність до начебто підбурювання Кучми розправитися з Гонгадзе категорично заперечував і Волордимир Литвин.

Георгія Ґонґадзе поховали 22 березня 2016 року на території церкви Миколи Набережного на Подолі в Києві. «Він став не тільки символом боротьби проти авторитаризму, але й символом початку демократизації України та зміцнення громадянського суспільства», зазначає «УП».

23 серпня 2005 року президент України Віктор Ющенко своїм указом присвоїв Георгію Гонгадзе звання Герой України з удостоєнням ордена Держави «За самовіддане служіння українському народові, громадянську мужність, виявлену у відстоюванні ідеалів демократії та свободи слова, відданість журналістській справі».

Леонід Фросевич

На цю тему:

• Замовники вбивства журналіста Георгія Гонгадзе відомі, але не покарані й досі – Григорій Омельченко

Сообщение Справа про вбивство журналіста Гонгадзе є найрезонанснішою в історії України появились сначала на Український репортер.

На території зруйнованого місцевого готелю поранено двох журналістів іноземного медіа 38 та 40 років. У них діагностовано мінно-вибухову травму, забій головного мозку, перелом ноги, контузію і різані рани тіла, повідомляє Донецька обласна прокуратура.

Ще один їх колега, ймовірно, знаходиться під завалами. В епіцентрі ворожої атаки пошкоджено будівлю готелю та житлові будинки.
Пошукові роботи тривають. На місці працюють рятувальники й правоохоронці.

Усі троє постраждалих — журналісти, громадяни України, США та Великої Британії, уточнив Філашкін.

«Окрім готелю, пошкоджено також багатоповерхівку поблизу. На місці працюють органи влади, поліція і рятувальники. Триває розбір завалів і рятувальна операція», – ідеться в повідомленні.

Про травми унаслідок обстрілу Краматорська також повідомила польська журналістка Моніка Андрушевська. За її словами, вона їхала повз місце ракетного удару.

Фото: Донецька облпрокуратура.

Сообщение Ракетний удар по Краматорську: поранено журналістів появились сначала на Український репортер.