Як передає Укрінформ, про це розповів начальник Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генерального штабу ЗСУ Володимир Лямзін під час круглого столу в Медіацентрі Україна – Укрінформ.

«Війна закінчиться тільки тоді, коли кожен солдат буде знайдений. І кожному солдату має бути повернуто його ім’я. На момент 24 лютого в нас було 65 невстановлених зниклих безвісти осіб. Для порівняння, на початок 2015-го року їх було декілька сотень. Зрозуміло, що зараз із 65 ця цифра значно зросла. Проте системна робота з пошуку в Збройних силах триває, в комунікації з багатьма державними та громадськими структурами», – сказав Лямзін.

Він акцентував увагу, що із середини липня в соціальних мережах почала обговорюватися ініціатива ветеранських організацій про те, що до загиблих оборонців України не можна застосовувати кодове позначення «вантаж 200», що дісталося від Радянського Союзу.

«Ми не можемо ставитися до наших загиблих, як до якогось вантажу. Ветерани підняли цю тему, на це звернуло увагу керівництво Збройних сил України, головнокомандувач ЗСУ. Наразі в контексті започаткування наших нових військових традицій, в контексті того, що для Збройних сил України кожен оборонець – це не якась статистична одиниця, а людина, яка віддала життя, для того щоб ми могли жити, спілкуватися. Саме тому було прийнято рішення в Збройних силах офіційно започаткувати проєкт, який буде мати назву «На щиті», – наголосив Лямзін.

Начальник управління Генштабу додав, що держава робить все для того, щоб підтримати та забезпечити родини наших оборонців, які загинули або знаходяться в полоні.

Водночас він підкреслив, що ця тема надто чутлива, а в інформаційному просторі часто з’являються некоректні висловлювання, які ворог використовує у своїх інформаційно-психологічних операціях.

«Нещодавній звіт однієї з організацій, де прямим текстом звинуватили Україну, є свідченням того, що втрачено відчуття реальності деякими представниками Європи. Тому слід десь переглянути своє ставлення. Але, попри це, Збройні сили України роблять свою справу, ми виконуємо свій обов’язок. Ми обов’язково отримаємо перемогу в цій війні, а всьому українському суспільству треба вірити в це», – підсумував Лямзін.

Як повідомлялося, Офіс Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, створить у регіонах координаційні центри та пошукові групи.

Сообщение Повернути імена усім безвісти зниклим воїнам: у ЗСУ започаткують проєкт “На щиті” появились сначала на Український репортер.

“Це гарний приклад, який слід запозичити й іншим cелищам та містам, місцевим громадам. Адже кожен має знати і пам’ятати своїх земляків, які віддали своє життя у російсько-українській війні”.

Що нам відомо про нашого захисника – Миколу Миколайовича Неживого? Позивний  «Механ», сержант 93-ї бригади “Холодний Яр”, загинув 8 квітня 2019 року від осколкового поранення у шию. під час обстрілу позицій біля Донецького аеропорту. Похований у Хмельницькому, на Алеї Слави.

Читаємо у Вікіпедії, що на фронт пішов у 2014 році —  продав власну автівку, купив спорядження і записався добровольцем в батальйон «Айдар».  Брав участь в боях за Донецький аеропорт. 23 квітня 2015 року підписав контракт з 93-ю бригадою. Його часто “зачіпали” і кулі, і осколки, і контузії, але у шпиталях довго не відлежувався – знову і знову був на передовій. Бої в районі Бутівки, Опитне, Водяне, Мар’їнка, Авдіївка. Потім Луганщина, — зокрема, Кримське.  Його бойовий шлях пройшов і через позиції Зеніту, Спартака та Ромашки. Обороняв Україну і на Світлодарській дузі.

“Через отриману велику кількість контузій та поранень лікарі дали воїну 3-тю групу інвалідності. Змиритися з тим, що гинуть діти Микола не зміг. Не зважаючи на дану дружині обіцянку залишитися дома, в сім’ї, він 2 лютого 2019 року підписав контракт з 93-ю бригадою «Холодний Яр». Був найстаршим бійцем у бригаді.

Загинув 8 квітня 2019 року у спостережному пункті позицій «Спартак» під час двостороннього бою від пострілів з протитанкових ракетних комплексів поблизу Авдіївки. Побратими помстилися ворогу за смерть «Механа», котрий був для них усіх Батьком.

Дружина, донька і три внучки втратили найкращого в світі чоловіка, батька та дідуся.

Міський голова Хмельницького Олександр Симчишин говорив:

“Я добре пам’ятаю Миколу Миколайовича. Він часто заходив до нас у міську раду. Був свідомим патріотом. Не рвав на собі сорочку і не кричав про свої заслуги на кожному кроці — його любов до країни була абсолютно щирою. Він постійно був на передовій — заради своєї родини, заради свого міста, заради України. Його бойовий шлях вартий окремої книги, яка має бути написана…”

Пишаємося такими воїнами, як Микола Миколайович. Наша одвічна шана. Народ має постійно і завжди пам’ятати, хто стоїть в обороні рідної землі від російських загарбників, хто відав життя за Україну.

Ось нещодавно у Сумах також з’явилися білборди, на яких зображено портрети захисників України. Про це розповідають на Фейсбук-сторінці “Народний Герой України”. 

Водночас прикро, що таких прекрасних прикладів пошановування українських лицарів дуже й дуже мало. Здебільшого місцева влада в різних регіонах або себе вихваляє на білбордах, рекламних щитах, або своїх партійних вожаків, або ж розміщує комерційну інформацію. Самі ж прославляють себе, як вони вболівають та піклуються на народ.  А ось піти до осель, де проживають сім’ї полеглих солдатів, щоб сердечно поспілкуватися з ними, запитати про їхні потреби, зрештою поїхати до Києва, до Стіни пам’яті, запалити свічечку – це многотрудне, виявляється, завдання…  Чиновний люд живе своїм життям, а простий народ – своїм. Між ними – величезна прірва, яка щодня поглиблюється.

Часто буває, що чиновники різного калібру полюбляють вихвалятися патріотичними справами, іноді й на фронт їздять. Розповідають, скільки коштів з бюджету виділяють заради соціальної допомоги. Піар для них – як передвиборчий трамплін. Але родинам полеглих не піар потрібен, вони будуть вдячні, якщо бодай раз в місяць хтось із начальства приїде до їхньої оселі –  без почту і свити, і тихо-лагідно поговорить, як велить совість, запитає, які є потреби в родини, що турбує…

Отож треба узяти за тверде правило: замість начальницьких портретів, політичних вождів та партійних гасел на білбордах розміщувати світлини українських Героїв, тих, хто захищає нас на фронті від російської орди.

Ініціативу має проявити і центральна влада, зробивши потужний акцент на соціальній рекламі патріотичного характеру. Держава виділила великі кошти для інформаційних потреб міністерств і відомств, але “забула” розпорядитися і подбати, щоб на білбордах з’явилися портрети українських воїнів. Погляньмо, приміром, на Бориспільську швидкісну автомагістраль,яка сполучає столицю з Міжнародним аеропортом “Бориспіль”.

Ця дорожня гілка є першою, яку бачать іноземці, прилетівши до України.  Що вони споглядають з вікон автівок? Рекламу розкішних лімузинів, престижних житлових комплексів, елітних ресторанів, магазинів для багатіїв, а ще – величезні торговельні автохаби світових брендів… Періодично уздовж траси знищують сосни і на приХватизованій ділянці будують або маркет, або АЗС, або комплекс для продажу розкішних авто ля мільйонерів. Таке враження, ніби у нас всезагальне благоденствіє, рай земний, якась особлива швейцарія зі златом-сріблом.

Але ви не побачите жодного інформаційного щита, на якому було б зазначено, що держава (народ) дякує захисникам України за їх подвиг у війні з російськими агресорами. Немає жодного білборда з портретом воїна. Не побачите й жодного фото, на якому було б зображено волонтерів. Чому міністерства та відомства не замовляють соціальну рекламу? В армії чиновників не вистачає клепки зробити таку просту, але вельми потрібну, справу? Чи ліниві? Глухі та сліпі? Вкрилися мохом байдужості? Отож і виносимо жорсткий вердикт: у нас досить квола, немічна і беззуба інформаційна пропаганда, часто-густо задля «галочки». Є окозамилювання. Є і багато фактів, коли у вооючій країні не бажають цінувати величний подвиг захисників, возвеличувати повсякденно.

Торік “Український репортер” розповів про таке “художество”. Один із портретів глави партії Юрія Пальчевського з’явився на білборді замість світлини полеглого воїна Володимира Коваля з Хмельниччини. Заклеїли…

Командир десантно-штурмового відділення 79-ї бригади, старшина Коваль Володимир Валентинович загинув  на Приазов’ї. Він бився за свою землю на фронті, сподіваючись, що народ (і влада) не забудуть своїх захисників. І це справді так: подвиг воїнів – назавжди у народній пам’яті. Шкода, що цього не розуміють комерційні спритники, які заради рекламної вигоди йдуть на подібні операції з білблордами.

Перед тими чи іншими виборами узбіччя Бориспільської автомагістралі беруть у щільний ” полон” партійні гасла та політична реклама. Від неї можна очманіти. Вона (хочеш – не хочеш) гамселить усіх водіїв і пасажирів по голові, лупить по мізках своїми брехливими “калібрами”. Спостерігаємо помутніння розуму від передвиборчої лихоманки. Соціальна інформація, життєво важлива, тут “не прописується”, вона на цьому напрямку є чужою. Ось так “ефективно” владоможці “турбуються” про дієвість прапаганди, дієву відсіч інформаційній агресії.

Хіба в начальницьких головах тримається, що Бориспільською трасою їдуть на війну наші хлопці? Цією доріженькою вони й повертаються з фронту. А ми їх зустрічаємо-проводжаємо закликами з білбордів про товари для мільйонерів. Чи потрібна захисникам України ця фальшива позолота?

Ось чиновний люд, урядовці, депутати декларують свої статки. Багато хто записав у деклараціях мільйони гривень, доларів, євро, золото й діаманти… Але мені не відомо, щоб хтось із товстосумів пожертвував власні кошти для виготовлення білбордів з портретами мужніх оборонців України.

Хто з них сьогодні вчинить так, як колись зробив хмельничанин Микола Миколайович Неживий —  продасть власну автівку, купить спорядження і відправиться в окопи?

Ні, це не до сіятельної публіки питання. “Майбахи” чи яхти, приватні літаки на бойові чергування, на службу у бліндажах і траншеях, на свист культ і снарядів вони не міняють.

Словом, усе як завжди. Є справжнє, а є фальш. Є Герої, Лицарі, а є і трутні, моль. Все ж тішить, що доблесних воїнів, Лицарів значно більше! У нас простий народ – народ-воїн.

Слава Вам, Герої!

Леонід ФРОСЕВИЧ

Сообщение Десять білбордів з портретом Героя появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляє на сторінці у Фейсбуку Нагородна рада цього поважного Ордену.

Цитуємо: “Нагородна рада, обравши кандидатів із подань, які постійно оновлюються, тому що їх продовжують робити як прості люди, так і ті, хто боронить Україну, пропонує до публічного обговорення список тих, кого пропонують нагородити у Сумах.

Отже.

Посмертно

Святослав Горбенко, доброволець, 1-ша штурмова рота Добровольчого українського корпусу
Дмитро Волонтирець, доброволець, полк «Азов»

Прижиттєво

Олег Лотоцький, начальник штабу 1-го батальйону 24-та бригада
Степан Трач, друг Гонта, доброволець, 3-тя окрема стрілецька рота Добровольчого українського корпусу
Андрій Лагутін, командир взводу 54-ої бригади
Олег Посохов, кулеметник взводу снайперів 58-ої бригади
Володимир Русецький, головний сержант роти 3-го батальйону 72-ої бригади
Андрій Дідушко, окрема рота снайперів 79-ої бригади

Волонтери та медики

Оля, позивний Весна, добровольча медична служба ASAP
Ірина Митрофанова, добровольча медична служба «Вітерець»
Олег Абрамичев, позивний Піротехнік, волонтер

Обговорення, думки та зауваження з приводу цих кандидатур приймаються в коментарях до 27 березня. Вже були випадки, коли кандидатуру відсторонювали від нагородження до уточнення фактів. Нагородна Рада, обираючи із списку подань кандидатури до нагородження, ретельно перевірили факти, вказані у поданнях. Але бувають несподівані відкриття.
Отже. Чекаємо ваших думок”.

Сообщение Церемонія нагородження орденом “Народний герой України” відбудеться у Сумах появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляє Новинарня.

У січні на війні загинули 3 захисників, у лютому і березні – по 8, у квітні – 15, у травні – 9, червні – 8.

В липні загинуло 14 воїнів, у серпні – 8, в вересні – 13, в жовтні – 9, в листопаді – 6, грудні – поки – 9.

“Солдати, сержанти, офіцери. Піхотинці, десантники, матроси, медики, добровольці, спецпризначенці. І майже діти, і ті, хто їм у діди годиться. Від стрільця й сапера – до елітного розвідника й комбрига”, – йдеться у повідомленні.

Ще одна “небесна сотня” наших захисників пішла за цей рік на небо і дивиться звідти на нас.

Сообщение Криваві “жнива” війни: імена загиблих українських воїнів у 2019 році (+відео) появились сначала на Український репортер.

Захід такого формату було проведено вперше. Приїхали люди з багатьох міст і сіл, яких об’єднало велике горе – на війні з російськими загарбниками загинули їхні рідні. «Держава нас не чує!», – кажуть вони і ставлять закономірне запитання: чому досі немає закону про захисника України? Чому на законодавчому рівні не впорядковано статус родин полеглих оборонців рідної землі, а також воїнів, які пропали безвісти?

Про ці гострі проблеми якраз і говорили на форумі, наголошуючи на світовій практиці системного вирішення питань такого характеру – якщо військовослужбовець загинув, захищаючи свою країну, то його сім’ю держава (військове відомство) на підставі відповідного законодавства бере під свою соціальну опіку. На жаль, в Україні цього нема, є лише хаотична практика надання «подачок», так зване піклування вряди-годи.

Тому родини полеглих героїв і кажуть, що соціальні «подачки» не потрібні. Необхідно узяти за основу досвід цивілізованих країн, поставивши це на міцну законодавчу базу, комплексно вирішуючи проблеми, покінчивши з несправедливістю і безправ’ям. Держава нарешті має почати належним чином виконувати свої обов’язки перед оборонцями Вітчизни. А щоб підштовхнути її до цього, родини полеглих захисників вже готують ділові пропозиції, вони також скоординують свої зусилля, щоб наступної весни провести всеукраїнський з’їзд.

На фото: учасники конференції – родини полеглих героїв, а також воїнів, що пропали безвісти.

Фото: «Український репортер»

Сообщение Чому держава не дбає про своїх захисників? (+відео) появились сначала на Український репортер.

Захисники відзначені за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності під час виконання завдань в операції Об’єднаних сил в Донецькій і Луганські областях.

Зокрема, орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня отримали старший лейтенант Максим Єрмохін та молодший лейтенант Денис Лошкарьов посмертно.

Орденом «За мужність» ІІ ступеня нагороджено старшого сержанта Миколу Лівітчука. Військовий виконує завдання в зоні бойових дій. 15 жовтня 2018 року він отримав осколкове поранення, однак не залишив позицію для отримання медичної допомоги і відкрив вогонь у відповідь в бік противника. Внаслідок прицільного вогню було вбито навідника та кулеметника великокаліберного кулемету «Утьос» противника.

Орден «За мужність» ІІІ ступеня отримали 39 військових, з них посмертно – 18 захисників. Серед нагороджених старший матрос Павло Кравець. 31 травня 2018 року п’ятеро військових в результаті обстрілу противника отримали осколкові поранення. Павло Кравець почав надавати першу медичну допомогу пораненим, під його керівництвом і допомогою була здійснена евакуацій військових до безпечного місця. Під час огляду лікарів було виявлено, що Павло Кравець також отримав два осколкових поранення.

Ще двох військовослужбовців посмертно відзначено орденом Данила Галицького.

Також медаллю «За військову службу Україні» нагороджено 3 військових, медаллю «Захиснику Вітчизни» – 41 захисника.

Сообщение Президент нагородив 88 військових за захист України, 21 бійця – посмертно появились сначала на Український репортер.

“Провідуючи могилу рідної людини на кладовищі, пережили ще одне моральне потрясіння. Коли в серпні цього року були викопані всі декоративні зелені насадження, ми змовчали: не написали жодної заяви до адміністрації, не повідомили про це широкому загалу.

Просто мовчки посадили кущики знову з надією, що  цього разу вони затримаються у нас надовго. Кущики є, а ось підсвічників немає… Не тільки у нас. 11 пограбованих та розтрощених могил зазнали вандалізму.

Швидше за все, ці підсвічники були здані як металобрухт… Зателефонували до поліції… Гадаю, історія ця закінчиться не швидко…
Якщо усі ми активно долучимося до розслідування і до контролю робити кладовища, ми зможемо захистити могили наших рідних від вандалізму, домогтися відшкодування вартості вкрадених елементів надгробку, і можливо тоді будуть нарешті встановлені відеокамери, і адміністрація кладовища буде нести відповідальність за те , що відбувається на її території”.

Важливо додати. Як пише у Фейсбуку Сергій Олександрович Горбенко, вже майже півроку родини полеглих героїв вимагають прийняти Закон про кримінальну відповідальність за наругу над пам’яттю воїнів – захисників України і за глумління над горем їх родин.

На жаль, влада не поспішає з цієї справою, усіляко відтягує, намагаючись вихолостити з тексту законопроекту дуже важливі пропозиції, запропоновані родинами полеглих воїнів. Отож Сергій Олександрович справедливо запитує: “Скільки будемо ще терпіти цю зневагу, побудовану на чиновничій байдужості і волокиті?”

На цю тему також читайте: Смітниками по пам’яті Героїв (+фото, відео)

Сообщение Вандалізм на Берковецькому кладовищі: пошкоджено могили полеглих героїв появились сначала на Український репортер.