Про це повідомила організація “Захистимо Протасів яр” .

З першого дня повномасштабного російського вторгнення Роман брав участь у боях під Києвом, а згодом уже у складі 93 ОМБР «Холодний яр» звільняв Тростянець.

В організації розповіли, що загинув Ратушний 9 червня у бою під Ізюмом.

«Ромчик був найкращим з нас, сміливцем, який завжди був першим у будь-якому бою і ніколи не виявляв страху. Так сталося, що в його останньому бою, він був у розвіддозорі у складі бойової групи і загинув під час виконання бойового завдання», — йдеться у повідомленні. у повідомленні.

Основною тезою, яку Роман просив пам’ятати і поширювати, була: «Чим більше росіян ми вб’ємо зараз, тим менше росіян доведеться вбивати нашим дітям».

Військовому 5 липня виповнилося б 25 років. Він був націоналістом все життя, а у 16 років став учасником Революції Гідності.

«Ми ставали як організація завдяки йому. Незважаючи на цю тяжку втрату, ми продовжимо справу Романа, ми продовжимо змінювати і розвивати наше суспільство, нашу країну, ми продовжимо боротися за Велику Соборну Україну. Ми обов’язково збудуємо парк у Протасовому яру. Парк, де на честь Роми висадимо дуб. Парк, який упевнений, матиме ім’я Романа Ратушного», — написали в організації.

В ГО додали, що про дату похорону повідомлять пізніше.

Роман Ратушний у 2013 році брав участь у акціях Євромайдану та постраждав від атаки «Беркуту» в ніч проти 30 листопада. У 2018 році він очолив ініціативу «Захистимо Протасів Яр», а в 2019-му — однойменну громадську організацію. Ініціатива була націлена на збереження зеленої зони у Протасовому Яру у центрі Києва та недопущення забудови.

Сообщение “Він був першим у будь-якому бою”: під Харковом загинув активіст Роман Ратушний появились сначала на Український репортер.

Про це повідомила волонтерка Світлана Сидоренко у Фейсбуку.

Воїн потрапив до медзакладу у тяжкому стані минулого тижня після обстрілу на Луганщині. З ним евакуювали ще кількох поранених.

Його поклали до реанімації. Наступного ранку він вже прийшов до тями, самостійно дихав. Потім стало гірше. Його знову під’єднали до апарату дихання, зробили кілька операцій.

На жаль, вчора стан погіршився сильно. Близько 16:00 вчора він помер.

У Дмитра залишилися дружина і двоє дітей 2,5 і 9 років, а також син 13-и років від першого шлюбу.

Сообщение У Харківському шпиталі від ран помер воїн Дмитро Сівоконь появились сначала на Український репортер.

Про це у Фейсбуку повідомила  8-ма окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського.

Гонар служив у бригаді імені Виговського з 2019 року та був старшим водієм мотопіхотної групи. Він – з Кривого Рогу.

Щирі співчуття родині та близьким загиблого захисника України. Світла і вічна пам’ять Герою!

Тим часом за добу 25 червня в районі проведення операції Об’єднаних сил зафіксовано 12 порушень режиму припинення вогню.

Андрій Гонар – це вже другий полеглий воїн ЗСУ з початку червня.

11 червня від гранатометного вогню біля Водяного на Приазов’ї загинув військовослужбовець 128-ої бригади старшина Володимир Бєлов.

Сообщение Сумна звістка з фронту: загинув Андрій Гонар з Кривого Рогу появились сначала на Український репортер.

Про це повідомив голова Полтавської облдержадміністрації Олег Синєгубов. на сайті Полтавської облдержадміністрації.

Олександр Глушко служив в інженерно-саперному взводі однієї з бригад, яка належить до Десантно-штурмових військ Збройних сил України.

«Від себе особисто та від колективу обласної адміністрації висловлюю співчуття рідним, друзям, знайомим і побратимам нашого воїна. Вічна пам’ять Герою», – зазначив Олег Синєгубов.

Зазначається, що про дату і місце церемонії прощання буде відомо пізніше.

11 лютого стало відомо, що російський снайпер смертельно поранив українського військовослужбовця на напрямку Горлівка. Медики боролися за його життя, але врятувати захисника, на жаль, не вдалося.

Українська сторона СЦКК направила відповідну ноту до СММ ОБСЄ. Збройні формування Російської Федерації в черговий раз порушили режим припинення вогню і здійснили прицільний обстріл позицій українських захисників зі снайперської зброї.

Глушко Олександр Вікторович народився 11 листопада 1984 року в селі Рунівщина Полтавського району, там зараз мама Олександра. Разом з дружиною і двома дітьми він проживав у Полтаві.

Олександр відправився захищати Україну від окупантів 23 січня 2019 року, а вже 8 лютого був зарахований до списків 5 батальйонної тактичної групи 81 окремої аеромобільної бригади сапером інженерно-саперного взводу.

Редакція “Українського репортера” висловлє співчуття рідним та побратимам героя.

Читайте також:

• Схилімо голови. На Донбасі загинув старший матрос Дмитро Власенко
• Фронт: названо прізвища полеглих героїв

Сообщение Знову сльози. Від кулі ворожого снайпера загинув десантник Олександр Глушко, сиротами залишилося двоє діточок появились сначала на Український репортер.

Так, поблизу населеного пункту Піски збройні формування Російської Федерації вели вогонь з гранатометів різних систем, великокаліберного кулемета та стрілецької зброї.

В передмісті Авдіївки російсько-окупаційні війська відкривали вогонь з ручних протитанкових гранатометів та стрілецької зброї, а біля Павлополя – зі станкових протитанкових гранатометів. Поблизу обох населених пунктів Водяне – і на Приазов’ї, і неподалік Донецька, ворог здійснив кілька провокативних пострілів зі стрілецької зброї, а поблизу Донецька – ще й зі снайперської зброї.

Загинув один український воїн. На обстріли збройних формувань Російської Федерації українські захисники декілька разів відкривали вогонь у відповідь.

Також, неподалік Красногорівки виявлено проліт квадрокоптера з перетином лінії розмежування. Його було збито.

Від початку поточної доби, 12 січня, в районі проведення операції Об’єднаних сил зафіксовано два порушення режиму припинення вогню.

Так, в районі населених пунктів Водяне, що неподалік Донецька, та Пісків збройні формування Російської Федерації здійснили обстріл українських позицій з мінометів 82-го калібру та стрілецької зброї. А неподалік останнього – ще й з автоматичних станкових гранатометів. На обстріли противника українські воїни відкрили вогонь у відповідь. Бойових втрат серед наших захисників немає.

Від редакції “Українського репортера” запитаємо командування ООС: яких втрат завдано російським окупантам? Чому ви, панове генерали, не повідомляєте про це суспільству? Військова таємниця? Чи, може, ворогів абсолютно не турбує вогонь у відповідь з боку українських позицій?

Приміром, на початку вересня 2020 року штаб ООС повідомив: “У відповідь на обстріл підрозділи Об’єднаних сил застосували наявні вогневі засоби та дали збройним формуванням Російської Федерації гідну відсіч. Втрати противника уточнюються”.

Після цієї інформації минуло вже чотири місяці (!), однак український народ усе ще не дочекається новини про те, скількох окупантів було вбито, а скількох – поранено. Як назвати таку забудькуватість в умовах війни?

Часто читаємо у фронтових зведеннях: «Нахабні дії російсько-окупаційних військ безкарними не залишилися, адекватним вогнем у відповідь зі штатного озброєння українські воїни рішуче подавили ворожу активність та змусили противника припинити обстріли».

Знову запитуємо командування ООС: скількох терористів було знищено або ж поранено? Невідомо. Нам хочеться вірити в адекватний і рішучий вогонь з української зброї. Але який результат? Український народ має бути упевненим, що наші воїни дають ефективну відсіч кремлівській орді. На жаль, українські генерали, начальство оборонного відомства, Генштабу обрали тактику замовчування.

Сообщение На фронті гаряче. На жаль, вбито українського воїна  появились сначала на Український репортер.

Андрій Валерійович Супріган народився 1990 року в родині кадрового військовослужбовця.

Батько Андрія офіцер ЗСУ, який свого часу брав участь у миротворчій місії. Саме батько вплинув на вибір сина – присвятити життя армії, – повідомляє OBOZREVATEL.

“Батько Андрія – учасник бойових дій у Косові. Має багато нагород. Син пішов шляхом батька. Завжди прагнув бути найкращим із найкращих. Таких людей, як він, на землі більше немає”, – розповідає про Андрія Супрігана Вікторія Лушпинська з 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.

За плечима в Андрія – серйозна військова освіта. Він навчався у Ліцеї імені Героїв Крут. Згодом здобув диплом Академії сухопутних військ за спеціальністю “Управління діями підрозділів військової розвідки та спеціального призначення”.

Коли почалася війна, Андрій Супріган не лишився осторонь – і пішов воювати спершу у 54-й розвідбат, куди потрапив після академії, згодом – у один із підрозділів ССО. За проявлену у боях мужність і героїзм 11 березня 2015 року нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Встиг повоювати у багатьох гарячих точках фронту: Кутейникове, Верхньоторецьк, Кряківка, Гранітне, Степанівка, Водяне, Широкине, Дебальцеве. Доводилося йому виконувати завдання і за лінією розмежування. Втім, загинув воїн не в бою, а під час тренувальних зборів, що відбувалися, згідно з окремими повідомленнями, неподалік від Краматорська Донецької області. 13 травня, здійснюючи десантування у воду, майор Супріган потонув. Тіло загиблого військовослужбовця, за нашими даними, знайшли не відразу.

“Ти був досвідченим офіцером, гарною вихованою людиною. Знала тебе тільки з гарного боку. Не можу повірити, що такий офіцер міг загинути. Царство тобі небесне і співчуття рідним. Це дуже важка втрата”, – написала у Facebook співробітниця Міноборони Тетяна Ярко.

Звістка про загибель 30-річного офіцера вразила користувачів мережі.

“Дякую тобі, Андрію, за те, що я жива. Але дуже жаль, що ціною твого життя та всіх загиблих хлопців. Слава героям. Царство небесне. Вічна пам’ять”, – написала Ірина Швороб.

“Люди добрі, коли буде край цій війні! Скільки ще ляже невинних дітей, які просто хочуть жити на своїй рідній землі! Тому так і захищають її, ціною свого життя!!! Царство небесне та вічна пам’ять нашим героям!” – зазначила Людмила Пидцюка.

“Боже милостивий, скільки ще треба смертей таких людей, щоб усе закінчилося? Які молоді хлопці гинуть. Серце крається від болю кожного дня читати такі новини. Співчуваю рідним”, – висловила співчуття Надія Пономаренко.

Сообщение Знову біль і сльози. На Донбасі загинув 30-річний офіцер Андрій Супріган появились сначала на Український репортер.