Про це повідомляє Адвокатська дорадча група у Facebook.

Цитуємо: “Головуюча Лідія Щебуняєва визнанала Медвідя винним у ч.2 ст. 146 ККУ (незаконне викрадення Юрія Вербицького і Ігоря Луценка, вчинене за попередньо змовою групою осіб). Суд призначив засудженому покарання — 5 років позбавлення волі. Такий вирок сьогодні 3.04.23 оголосила суддя Лідія Щебуняєва.

При цьому Лідія Щебуняєва змінила кваліфікацію злочину, який Медвідю інкримінувала прокуратура – замість ч. 3 ст. 146 у вироку ч. 2 ст. 146 Кримінального Кодексу. Це означає, що Суд не побачив тяжких наслідків викрадення — заподіяння фізичного болю потерпілим і смерть Юрія Вербицького.

Прямим наслідком зміни обвинувачення Судом стало звільнення Медвідя від відбування призначеного покарання у зв’язку із сплином строку давності для притягнення до відповідальності за ч. 2 ст. 146 (злочин середньої тяжкості) замість інкримінованого прокуратурою ч. 3 ст. 146 (тяжкий злочин).

Також суд частково задовольнив цивільний позов Ігоря Луценка та призначив стягнути 200 тис. грн моральної шкоди та близько 50 тис. грн матеріальної шкоди та судових витрат.

Цивільний позов брата Юрія – Сергія Вербицького суд залишив без розгляду у зв’язку зі смертю Сергія Вербицького.

Олександр Медвідь обвинувачувався у викраденні Юрія Вербицького та Ігоря Луценка з Олександрівської лікарні 21 січня 2014.

Це четвертий вирок (один із яких оскаржується) щодо викрадення і вбивства Юрія Вербицького та викрадення Ігоря Луценка.

У судах ще триває розгляд щодо 14 осіб (12 цивільних та два експравоохоронці).

Ігоря Луценка і Юрія Вербицького викрали з Олександрівської лікарні в Києві близько 4-ї ранку 21 січня 2014 року. Вивезли за місто й катували протягом багатьох годин. Після катувань Ігоря і Юрія вивезли і кинули в різних місцях у лісі. Ігор Луценко врятувався. Юрій Вербицький загинув. 22 січня його тіло знайшли в лісі за 500 метрів від дороги Гнідин-Петрівське.

Докладніше про життя Юрія Вербицького, його вбивство та судові справи, які тривають, ТУТ.

Сообщение Суд визнав винним “тітушку” Медвідя у викраденні активістів Майдану Вербицького та Луценка, але звільнив від в’язниці (+відео) появились сначала на Український репортер.

«Велика новина! Сьогодні Бориспільський міськрайонний суд засудив до 9 років Олександра Волкова, обвинуваченого у викраденні та вбивстві Юрія Вербицького і мене під час Майдану. Це підсумок трирічного судового процесу, виснажливого і часом дуже неспокійного. Більшість викрадачів, а особливо організаторів і спонсорів цього злочину, зараз ховає у себе Росія», – написав Ігор Луценко у Фейсбуку.

Волкова визнали винним у катуванні, викраденні та протидії мирним зібранням. Також прокуратура висувала звинувачення у вбивстві і створенні організованого злочинного угруповання, але це суд не підтримав.

Олександра Волкова заарештували влітку 2017 року. Слідство вважає його організатором викрадення майданівців. Також, за даними слідства, Волков пов’язаний з імовірним замовником викрадення Олексієм Чеботарьовим.

Чеботарьов — український бізнесмен, колишній контролер «Укрспирту». Як вважає слідство, з початком Революції Гідності у 2013 році Чеботарьов, який був наближений до тодішнього міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка, створив «силовий блок» для злочинів проти активістів Майдану.

Керівниками оперативних мобільних груп Чеботарьов призначив Володимира Неживова, Олександра Тендіта, Дмитра Щукіна, Миколу Якубовича та Олександра Ляховича.

Олександр Волков та Роман Щинкін організовували та координували їхні дії.

Для зборів і координації використовували офіс на вулиці Почайнинській, який фактично належав Чеботарьову.

«Звідти здійснювалося керівництво учасниками злочинної організації в процесі вчинення ними злочинів, пов’язаних із насильницькою протидією акціям протесту, розподілялися ролі співучасників злочинів, проводилися наради, також там виплачували матеріальну винагороду за участь у злочинах», — йдеться в матеріалах слідства.

Читайте також:

• Нардеп Луценко просить активістів підтримати розслідування вбивства Юрія Вербицького
• • ВІДЕО на цю тему:

Сообщение Cуд засудив до 9-ти років Олександра Волкова за викрадення Юрія Вербицького та Ігоря Луценка (+відео) появились сначала на Український репортер.

Протистояння на вулиці Грушевського почалось ще 19 січня.

Тоді традиційне недільне Віче переросло в ходу мітингувальників до Верховної Ради. На той час вхід в урядовий квартал перекривали бійці підрозділу «Беркут». Почалось серйозне протистояння: майданівці перевертали автобуси, які використовувала міліція, кидали пляшки з бензином і бруківку в бійців «Беркуту». Для задимлення вулиці підпалювали шини; перекинуті автобуси почали горіти. У відповідь силовики застосовували сльозогінний газ і травматичну зброю, кидали світлошумові гранати, потім почали прицільно поливати людей з водомета.

Бій на Грушевського, який тривав з різною активністю понад дві доби, завершився 21 січня, коли на вулицю вийшли священнослужителі. Ставши між євромайданівцями та правоохоронцями, вони почали молитися, закликаючи сторони до завершення конфлікту і покаяння. Так, змінюючи один одного, протягом доби священикам вдалося втримати протилежні сторони від силового протистояння.

Проте, вже наступного ранку, 22 січня, «Беркут» пішов у наступ і тимчасово відтіснив демонстрантів від Європейської площі.

Того ж дня стало відомо і про перших, хто поліг на Майдані. Зранку 22 січня 21-річний Сергій Нігоян з Дніпропетровщини отримав смертельне поранення у голову. Згодом смертельне вогнепальне поранення в серце отримав 25-річний білорус Михайло Жизневський. Обидва були активістами Майдану і брали участь у протестах фактично від самого початку.

Сергій Нігоян – етнічний вірменин, громадянин України Сергій Нігоян народився і жив у Березнуватівці Дніпропетровської області. Його сім’я переїхала до України, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі.

Навчався в Дніпродзержинському коледжі фізичного виховання, а на Майдан приїхав на початку грудня 2013 року, не повідомивши про це батьків. 20-річний Сергій був одним з охоронців Євромайдану.

“Це моє майбутнє теж. Мені жити в цій країні”, – пояснював він свою участь у протестах. Нігоян запам’ятався за відео на тлі барикад, де він читає уривок з поеми “Кавказ” Шевченко, і за фото з плакатом “Голосом народу говорить Бог”.

Приблизно о шостій ранку 22 січня 2014 року хлопець був застрелений свинцевою картеччю біля стадіону “Динамо” під час умовного “перемир’я”.

Михайло Жизневський – уродженець Гомеля, активіст УНА-УНСО та учасник самооборони Майдану Михайло Жизневський загинув за чотири дні до свого 26-річчя. Він отримав наскрізне поранення в серце мисливською кулею під час штурму на Грушевського.

У день народження загиблого, 26 січня 2014 року, до Михайлівського Золотоверхого собору прийшли близько 10 тисяч українців, щоб попрощатися з активістом.

Того ж дня, в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур львів’янина Юрія Вербицького – активіста Майдану, якого було викрадено невідомими просто з лікарні напередодні.

Юрій Вербицький – 50-річний активіст зі Львова Юрій Вербицький був ученим-сейсмологом, альпіністом, працював в Інституті геофізики НАН. У середині січня 2014 року взяв відпустку для участі в Євромайдані, допомагав волонтерам на кухні.

21 січня чоловіка викрали з Олександрівської лікарні в Києві разом з Ігорем Луценком, де активісти лежали з отриманими на Майдані травмами.

Наступного дня в лісі поблизу села Гнідин Бориспільського району було виявлено тіло Юрія Вербицького, який помер від тортур на сильному морозі. Його руки було перемотано скотчем.

А ще після 3-ї години ночі 22 січня стало відомо, що в реанімації помер 22-річний хлопець, якого силовики побили на колонаді стадіону “Динамо”. Він упав із 13-метрової висоти – травми виявилися несумісними із життям. Ім’я загиблого залишилося невідомим.

Читайте також:

• Розстріли Майдану: суд дозволив заочно розслідувати справу щодо Захарченка
• Суд оголосив у міжнародний розшук трьох ексберкутівців, які розстрілювали майданівців

Сообщение Героїчний літопис: сім років тому Україна прощалася з Сергієм Нігояном та Михайлом Жизневським появились сначала на Український репортер.

Він анонсував подію: 30 жовтня, о 12:20, у приміщенні Апеляційного суду Києва (Солом’янська площа, 2) буде доленосне засідання у справі про вбивство майданівця Юрія Вербицького.

Луценко пише: «Буде прийнято рішення щодо обрання подальшого запобіжного заходу Олександру Волкову, якого підозрюють у співучасті у викраденні. Волков, на думку слідчих, – єдина ланка, котра з’єднує замовників та виконавців цього злочину. І дійсно, усі інші його «колеги» по справі повтікали до Росії. Відпустять Волкова – ймовірно, він теж стане недоступним для слідства.

Що планує сторона, яка захищає підозрюваних у викраденні?

1. За оперативною інформацією, Апеляційний суд мав відпустити Волкова ще два місяці тому. Нібито мали все «порішати», і навіть називалися суми, котрі зайшли суддям. Більше того, через специфічні канали опоненти вийшли на різного роду націоналістичні організації з меседжем, щоб ті не брали участі у засіданні і не тиснули на суд, аби він міг прийняти «потрібне» рішення безперешкодно.

2. Нам вдалося минулого разу зламати цей план. На акцію під суд та до судової зали прийшла велика кількість нардепів, активістів, представників “Правого Сектору”, “Азову”, оунівців та інших. В результаті судді побоялися відпустити Волкова додому.

3. Цього разу прихильники Волкова змінили тактику. Вони теж роблять ставку на численну групу підтримки. Минулого разу вони переважали нас у кілька разів. На щастя, фактично засідання не відбулося. Тому цього разу нам усім необхідно бути. Попри події останніх днів, попри втому, варто продовжувати боротьбу.

Судді, за попередньою інформацією, налаштовані його випускати…»

Луценко просить прийти до суду і підтримати розслідування щодо вбивства Юрія Вербицького.

З відкритих джерел

Юрій Тарасович Вербицький загинув 21 або 22 січня 2014 року біля села Гнідин Бориспільського району. Герой України, сейсмолог, кандидат наук. Активіст Євромайдану; був викрадений разом з Ігорем Луценком невідомими 21 січня 2014 року і вбитий після катування.

Сообщение Нардеп Луценко просить активістів підтримати розслідування вбивства Юрія Вербицького появились сначала на Український репортер.