Ірина Сеник –  українська поетеса, вишивальниця, громадська діячка, членкиня ОУН і УГГ (1979), політвʼязень радянських таборів, засновниця Товариства української мови та Української гельсінської спілки у Бориславі, голова місцевого відділення Союзу українок, членкиня Ліги українських жінок.

Народилася 8 червня 1926 р. в родині січового стрільця Михайла Сеника та Марії Сеник. Здобувала освіту в народній «Рідній школі» ім. Короля Данила, дівочій школі ім. Т. Шевченка, гімназії Іллі та Іванни Кокорудзів. У 1939 р. вступила до юнацтва ОУН. 1941 р. стала членом організації. Була звʼязковою Крайового Проводу (псевдо «Леся»). В 1944 р. розпочала навчання у Львівському університеті на факультеті англійської філології. У грудні 1945 р. заарештована. Допити проходили у тюрмі на Лонцького.

«У руках молодого ката дротяна нагайка, і удар за ударом сиплеться на мої плечі. «Боже, поможи мені, не дай зойкнути». Мене відливають водою, знову і знову випитують про звʼязки, про львів’ян і львів’янок, показують якісь фотографії, але я вже поза межами болю» (зі спогадів Ірини Сеник з книги «Метелики спогадів»).

У березні 1946 р. вироком «трійки» як зрадницю Батьківщини її було засуджено на 10 років ув’язнення в концтаборах суворого режиму, 5 років позбавлення громадських прав і довічне заслання. Відбувала покарання в 7-му Заозерному спецтаборі, Тайшетлаг в Іркутській області. Пізніше етапована до Заозерлагц, Ангарлагу.

«На моєму тілі заяложені, бувші в ужитку кальсони, що пахли чужим потом, просочилися чужим брудом. На ногах дерев’яні, 42 розміру черевики, випалена засмальцьована тілогрійка, а на голові обірвана вушанка» (зі спогадів Ірини Сеник з книги «Метелики спогадів»).

Ірина була залучена до будівництва Байкало-Амурської магістралі. У 1955 р. етапована на заслання в м. Анджеро-Судженськ Кемеровської області, де провела 13 років свого життя. Перебуваючи на засланні, рятувалася від табірних буднів – вишивала. Це були переважно мініатюри на релігійну тематику.

Восени 1968 р. Ірина була звільнена з умовою, що не повернеться жити до Львова. Оселилася в Івано-Франківську, з труднощами влаштувалася на роботу в протитуберкульозний диспансер.

На початку 1970-х рр. входить до Львівської та Івано-Франківської груп захисту політвʼязнів, збирає кошти на підтримку родин політвʼязнів. Найяскравіші представники дисидентського руху України були її добрими друзями.

У січні 1972 р. в Україні відбувається нова хвиля арештів українських дисидентів. Ірина Сеник не стала виключенням. Вирок – 6 років таборів і 5 років заслання. Покарання відбувала в таборі ЖХ-385/3 в с. Барашево в Мордовії. У 1978 р. етапована на заслання до Казахстану.

1983 р. повернулася до Борислава. Одружилася. 1990 р. брала участь у створенні партії «Державна самостійність України». 1991 р. повністю реабілітована. До проголошення незалежності України була під неофіційним наглядом КДБ.

Ірина Сеник провела у неволі 34 роки свого життя.

«Свідомо я обрала цей шлях. Можна було і не обирати. Не шкодую за тим, що сталося. Прикро лишень, що тепер є не так, як ми мріяли, за що боролися. Маю сподівання, що мине ще трохи часу, і це зміниться на краще» (зі спогадів Ірини Сеник з книги «Метелики спогадів»).

Померла 25 жовтня 2009 р. Похована на Личаківському кладовищі.

У 1998 році на з’їзді Світової федерації українських жіночих організацій у США Ірину Сеник визнали однією зі 100 героїнь світу. За життя вона була нагороджена орденом Княгині Ольги III ступеня та орденом «За мужність» I ступеня.

Вона є Почесною громадянкою міста Борислава та міста Львова, почесною членкинею багатьох громадських організацій в Україні і за кордоном.

Сообщение До сторіччя Ірини Сеник: вона вишивала Україну в таборах на клаптиках одягу появились сначала на Український репортер.

Про це він повідомив у себе в Instagram.

Руслан Панчук опублікував фото у військовій формі. Проте жодним словом не прокоментував свій пост. На світлину відреагували українські дизайнери Наталія Каменська, Ельвіра Гасанова, бренди Lake та LUVI, і зірки, зокрема Джамала.

«Руслане, бережіть себе! Ваші золоті руки це гордість України! Я вами захоплююсь!», — пишуть майстру в коментарях.

Український VOGUE називає Руслана Панчука майстром, який «вивів мистецтво ручної вишивки в ранг модного фетіша».

На всю Україну Панчук став відомий після перемоги України на Євробаченні 2016, адже він був автором вишивки на сценічному костюмі Джамали. На той момент випускник Інституту декоративно-прикладного мистецтва за спеціалізацією Художня вишивка вже активно співпрацював із добре відомими українським дизайнерами і брендами Іваном Фроловим, Артемом Климчуком, Лілією Літковською, Олесею Кононовою і Настею Рябоконь з Lake, Олександром Каневським та іншими.

Також він є автором скаладної вишивки на унікальній вишиванці ручної роботи Олени Зеленської, яку перша леді одягала на День Незалежності України 2023 році.

В основі вишиванки, яку вручну розшив Руслан Панчук, вишивка з давніх традиційних рушників Сумщини. На ній зображення янголів, пташок і квітів, схожих на іріси, які вважаються символами мужності і безстрашності, а у самому центрі вишитий тризуб. Під час роботи над вишиванкою майстер використав одразу дев’ять традиційних технік вишивки: вперед голкою (строчка), просо, стеблевий шов, шахматка, муаровий шов, колодки, шов в прикріп, художня гладь, Полтавська гладь. Манжети та комір оброблені городками.

Сообщение Відомий український майстер з вишивки Руслан Панчук, автор вишиванки Зеленської, мобілізувався до лав ЗСУ появились сначала на Український репортер.

Як повідомляється на сторінці Вишгород у Фейсбуку, волонтери з української діаспори у США допомогли підприємству придбати обладнання, а тепер демонструють вишиванки на різних заходах та фестивалях і продають американцям, які, купуючи традиційний український одяг, дізнаються більше і про історію України, і про умови життя в країні під час повномасштабного війни.

Покупці зі США із початком повномасштабної війни росії проти України через волонтерів замовляють вишиванки в українських майстринь, аби підтримати жінок матеріально, а також придбати унікальні речі з історією та традиційними візерунками.

На підприємстві безкоштовно навчаються вишиванню та працюють жінки, які постраждали від війни, опинилися у складних життєвих обставинах і потребують соціалізації.

“Я взагалі ніколи не вишивала, але бачте, де працюю! Бо це в крові, генетичний код, закладений в українських жінок на це: на вишивання, на рукоділля! Вирішила доєднатися до команди “Вільної нитки”, тому що мені дуже цікава ця робота, вона дуже творча, бо кожна жінка в такій творчості, як-от вишивання, вʼязання, ткацтво, вона в цій праці отримує силу свою жіночу”, – каже одна з майстринь.

Багато жінок, які навчалися в їхній майстерні, стали підприємицями і відкрили власний невеличкий бізнес. Засновниця соціального підприємства “Вільна нитка” Наталія Дресвяннікова розповіла, що одна з жінок, яка працювала з ними, понад 4 роки провела в полоні. Тепер жінка змогла відкрити власний бізнес.

Влітку 2022 року Дресвяннікова відкрила вишивальну майстерню в модульному будинку в Бучі і двері підприємства відчинили для всіх жінок, які цікавилися вишиванням і потребували підтримки. Згодом із Бучі майстерню перенесли до Вишгорода.

Найбільшим попитом серед покупців у США, кажуть волонтери Гуманітарного центру при церкві святого Андрія, користується вишиванка з кримським мотивом.

Сообщение Майстрині з Вишгорода шиють вишиванки, які продають американцям появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляє rayon.in.ua.

Її досягнення «Найбільша кількість вишитих вручну книг – двадцять чотири видання» офіційно зафіксувала керівниця національного реєстру рекордів України Ланою Вєтровою.

«Перший мій рекорд був встановлений у 2019 році — найбільша вишивана книга «Євангеліє від Святого Матвія», а сьогоднішній — у номінації «Мистецтво». Свій вишиваний другий рекорд я присвячую 30-річчю Незалежності України», — розповіла Олена Медведєва.

Унікальна колекція  Олени Медведєвої налічує десятки вишитих шедеврів. Майстриня вишила повні тексти Євангелія, твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Адама Міцкевича, Івана Франка, Ліни Костенко та інших відомих авторів. В її колекції книги маленького та великих розмірів. Також є вишиті дитячі твори.

Сообщение Півмільйона літер та 24 вишиті видання. Олена Медведєва з Рівного встановила рекорд України появились сначала на Український репортер.

Спочатку в університеті національний одяг одягнуло декілька десятків студентів та викладачів. А вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня. До Дня вишиванки долучилася українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України. Відтоді й шириться світом акція “Всесвітній день вишиванки”.

“Всесвітньому Дню вишиванки – 15 років ”, – написала Леся Ворнюк у Фейсбуку.

Ювілейний рік присвячуємо українській традиційній музиці та екологічним проблемам. Цього року День вишиванки відбуватиметься у форматі Дня вуличної етномузики. На величезній кількості локацій (площі, парки, пішохідні вулиці) гратимуть традиційні музики (кобзарі, лірники, сопілкарі, трембітарі, дримбарі, цимбалісти тощо). Святкуймо 15-ліття Всесвітнього дня вишиванки гучно та дзвінко! – закликала активістка.

Українська вишиванка, нарівні з українською писанкою є одним із яскравих символів української культури. До того ж, одягаючи вишиту сорочку, демонструєш не тільки її красу й унікальність, але й засвідчуєш свою приналежність до віковічної української культурної традиції.

Третій четвер травня обраний не випадково. Засновники акції наполягають на тому, аби День вишиванки припадав саме на будень, а не на вихідний, наголошуючи, що вишиванка – органічна складова життя та культури українців, а не вкритий нафталіном артефакт.

З прадавніх часів вишиванка була для українців не просто одягом. У ній були зашифровані сакральні символи, які зберігають історію народу, його ідентичність. Сьогодні вишивка – ніби стародавній літопис, через який можна доторкнутися до історії та культури кожного куточка України

Вишиванку завжди майстрували жінки, тому вона символізувала добро, любов і вірність. Одна з традицій зобов’язувала дівчат вишивати своїм нареченим сорочку до весілля.

Існує легенда, що чумаки довіряли прання своєї сорочки тільки одній єдиній дівчині. Так хлопець підтверджував вірність своїй коханій, тому нікого більше не допускав до такого сакрального ритуалу.

Першим новатором, який поєднав вишиванку зі світським піджаком, був Іван Франко. Навіть на 20-гривневій купюрі письменник зображений у своєму улюбленому стилі.

Кожен регіон України, а іноді навіть окреме село, має свою особливу вишивку, яка відрізняється від інших технікою та орнаментом.

та всі прихильні до нас та до нашої культури люди.

Сообщение Всесвітньому Дню вишиванки – 15 років появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляється на сайті Полтавської ОДА.

У Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці імені І.П. Котляревського відбулася перша зустріч із майстрами решетилівської вишивки «білим-по білому». Традиція цієї вишивки нині набирає популярності й передається від відомих майстрів до молоді.

Заслужений майстер народної творчості України, голова Полтавського обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України Євген Пілюгін говорить, що довгий час працював у Решетилівському училищі й добре знає процес навчання вишивальниць.

«Вишивка «білим по білому» має до 100 технік: гладь, мережка, рахункові техніки. Вишивальниці й нині шиють вручну й рахують переплетення ниток полотна, тому й орнамент більш геометризований. Вишивка трудомістка та забарна, швидко її не зробиш, тому й дорога. Це класична вишивка, яка пережила всі рівні й вийшла на найвищий», – розповів Євген Пілюгін.

Решетилівська вишивка «білим по білому» популярна не лише на Полтавщині, а й в Україні та світі. Нещодавно майстрині з Решетилівки вишили «білим по білому» сорочку для королеви Великої Британії Єлизавети ІІ . Виготовили її в рахунковій техніці та геометричним орнаментом.

Свою майстерність передає молоді член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, майстер художньої вишивки Віра Забора. Жінка вишиває вже 32 роки. Сама розробляє малюнки на основі стародавніх робіт, що дійшли до нашого часу. Персональні виставки почала проводити з 1998 року. Нині в неї чимало учнів. Цікавляться вишивкою студенти, школярі та просто охочі відвідують майстер-класи.

«Полтавська традиційна вишивка «білим по білому» дуже складна. Її в основному одягають на свята, весілля. Не кожен майстер може вишивати в цій техніці. Якщо шиєш 3-4 години, то можуть почати боліти очі, бо складно весь час дивитися на біле. Також успіх роботи залежить від використаних ниток та тканини», – розповіла Віра Забора.

До вишивання, як до професії, майстриня Наталія Рома повернулася через 20 років після закінчення училища. Спочатку для неї це було як хобі.

«Двадцять років по тому вишила собі блузку. Повторила свою дипломну роботу, але зробила сучасніший крій. У 2018 році відбувався конкурс «Вишиваний Кременчук», і на ньому з цією роботою зайняла перше місце та здобула приз глядацьких симпатій. Після цього до мене почали приходити люди та цікавитися вишивкою «білим по білому». Приємно, що нині для цієї вишивки починається новий етап популяризації. Маю більше двох десятків робіт», – сказала Наталія Рома.

Майстриня розповіла, що вишивала сорочку для турчанки.

«Думала, як буде жінка зі Сходу носити таку прозору сукню. Але вона їй дуже личить. До слова, на мої майстер – класи з вишивки «білим по білому» приходять дівчата з мусульманської общини й цікавляться цією технікою, – розповідає Наталія Рома.– Раніше думала, що кожна жінка може вишивати, але коли потрапила в решетилівський музей і побачила, які є роботи, не було роздумів вступати в училище чи ні».

Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, художниця – майстриня з вишивки Олена Коршунова займається цією справою більше 30 років. За місяць виготовляє близько двох робіт. Вишиває рушники, скатертини та сорочки. Має замовлення за кордоном. Нині працює над сорочкою, яку замовили зі США.

«У 2010 році мені замовили 100 сувенірних рушничків як подарунок 100 країнам світу. Це була моя авторська робота, сама розробляла різні малюнки для них і дизайн», – сказала Олена Коршунова.

Нині Полтавська ОДА та Департамент культури і туризму проводять підготовчу роботу до включення вишивки «білим по білому» до нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

«Це складний процес, бо ЮНЕСКО – найвищий ступінь визнання. Потрібно пройти багато етапів із підготовки документів. Спочатку пакет документів готують на місцевому ріні, а потім їх передають до Мінкульту. Вже потім – до ЮНЕСКО. Нині ми на етапі збору документації», – сказав директор Полтавського обласного центру народної творчості та культурно-освітньої роботи Дмитро Соколов.

Зустрічі з майстрами триватимуть щотижня до кінця листопада з метою популяризації елементу нематеріальної культурної спадщини «Технологія виконання вишивки «білим по білому» та підвищення обізнаності серед мешканців Полтавської області.

Сообщение Вишивка “білим по білому” увійде до культурної спадщини ЮНЕСКО появились сначала на Український репортер.

Раніше пані Лідія вишивала сорочки на замовлення для одного із львівських магазинів. Однак, коли почався карантин і магазин закрився, вона вирішила шити і вишивати власноруч захисні маски. Насамперед через те, що на початку епідемії одноразову медичну маску в аптеках годі було купити, а ще тому, що дуже любить вишивку гладдю, – пише Твоє місто.

«Я ще на випускний у школі пошила собі сукню, потім займалася швейною справою, то ж маю величезний запас тканини. На карантині я залізла у свою скриню і почала шити маски з тканин, що були. Тоді роздарувала понад сотню масок – продавцям в магазині, медикам в амбулаторії, знайомим», – поділилася Лідія Сафіна.

Тепер вона їх продає, шиє на замовлення, але за чисто символічну ціну, щоб закупити ту ж резинку, нитки. Пані Ліда використовує тільки натуральні тканини – ситець, бязь, батист. Каже, що пошиті нею маски нічим не поступаються простим медичним. Тим паче, що чимало людей заношують медичні маски до сіро-буро-малинового кольору.

«Пошиті маски можна перепрати, пропрасувати і знову одягати. Більшість населення, власне, і ходить зараз у таких», – розповідає Лідія Сафіна.

Швея підбирає різноманітні рослинні орнаменти та оригінальні візерунки. До прикладу, для бібліотекарів – це сова із книгою.

Вона вже пошила понад три сотні масок. Каже, що у магазинах по сто гривень продають маски із частинкою машинної вишивки, де участь людини є мінімальною.

Пані Ліда є інженером-технологом швейного виробництва. У 1986 році закінчила університет технології дизайну у Києві, працювала на виробництві у Кишеневі, потім у школі в Соснівці викладала швейну справу. Переїхала у Бірки 16 років тому, після чого зайнялася дітьми. Деякий час шила дитячі костюми для танців. Останні кілька років взялася за вишивку гладдю.

Сообщение Майстиря із Львівщини вишила понад три сотні захисних масок (+фото) появились сначала на Український репортер.

Зараз майстриня живе у Теребовлі. Вона каже, що вишивка – її життя, тому нещодавно вирішила, що це стане і її основною професією. Вишиванки у Наталії Грицишин замовляють люди з всієї України та навіть закордону, повідомляє te.20minut.

Колекція наперстків налічує вже понад 120. Майстриня розповідає, що багато подорожувала і часто заходила в сувенірні крамниці, щоб купити щось на згадку, а наперсток – це ж вишивальна тема. До поповнення колекції почали долучатися знайомі та родичі. Знаючи про захоплення пані Наталії, привозили наперстки з різних міст. Замість магнітика.

У колекції є наперстки з Черкащини, та інших населених пунктів України. Один майстриня зробила сама, оздобивши йойго мікровишивкою. Є один старовинний, який знайшли в розкопках. То може бути за часів Польщі або Австрії. Є наперсток з Брюсселя зі скульптурою Ма́ннекен Піс або “Хлопчик, що пісяє”, є у формі кухля з Німеччини, є з Англії, Франції, Швеції та навіть з Японії.

Сообщение Вишивальниця Наталія Грицишин з Тернопільщини зібрала унікальну колекцію наперстків зі всього світу появились сначала на Український репортер.

Книгу вже внесли до реєстру рекордів України. Вона складається з 60 сторінок розміром 60см х 42 см. Мисткиня вишила 88 тисяч 700 знаків, – повідомляє ТСН.

Майстриня розповіла, що кожну сторінку, деталь та шрифт книги розробляла сама. На цей витвір мистецтва знадобилося чимало полотна, ниток, а також годин клопіткої і уважної праці. Авторка пригадує, що коли знаходила помилки, їй неодноразово доводилося розпускати вже готові сторінки.

У колекції авторки близько трьох десятків книг, вишитих чи зроблених із бурштину.  Більшість із них експонуються в літературному музеї Уласа Самчука в Рівному. Олена Медведєва створила, зокрема, унікальний “Кобзар” Тараса Шевченка. Наразі ж майстриня має намір створити новий, ще більший витвір, “Повість врем’яних літ” Нестора Літописця.

Сообщение Майстриня з Рівного вишила повну версію Євангелія від Матвія, її вага понад дев’ять кілограмів появились сначала на Український репортер.

Гроші на реабілітацію збирає уже не перший місяць. Продати вдалося уже більше десятка робіт. Роз’їхалися вони не лише по Україні, але й за кордон. Вишивання рятує від болю і заспокоює нерви. У військового влучила куля снайпера і тепер він прикутий до інвалідного візка.

Дружина Марина, з якою одружилися у першу відпустку Ігоря, допомагає Ігорю в рукоділлі. Вони живуть в невеликій кімнаті з мамою дівчини.
Ігор планує поновитися в педінституті, який зрештою кинув через війну і довчитися за обраною спеціальністю.

“Я розумію, що вчителем фізкультури мені вже не бути. Ну, хоч вищу освіту отримаю, легше буде влаштуватися на роботу, – розмірковує. А на припущення, що може усе ж пройде реабілітацію і вона підніме його з візка, вибухає радісним сміхом. – О, якби я одужав, я б мабуть половину міста до себе в гості запросив і сам нагодував. Борщем! І ще чимось таким, смачним”.

Марина мріє, як ії чоловік і син вперше зроблять кроки разом. Враховуючи, що малому тільки три місяці, для здійснення цієї чудової мрії, ще є час.

Молода сім’я сподівається на благодійників і на святих, образи яких вишивають.

Сообщение Воїн-доброволець вишиває ікони, щоб заробити на лікування появились сначала на Український репортер.