Його сліди привели до приватного будинку в селі Федорівка, сніг у дворі прикрашають плями крові. Господарю будинку довелося відповідати на питання поліції, однак свою причетність до злочину він заперечує, а прямих доказів проти нього немає.

Нагадаємо, лише 4 січня 2018 року лося європейського (Alces alces) занесли до Червоної книги.

“Відтепер лось європейський в Україні належить до червонокнижних тварин, і – увага! Полювання на нього карається законом. Я свідомий того, що занесення лося до Червоної книги не знімає з порядку денного питання поширеного в Україні браконьєрства”, – писав тоді у Фейсбуку міністр екології Остап Семерак.

За вбивство червонокнижної тварини, згідно зі ст. 248 Кримінального кодексу України, передбачено покарання – штраф у розмірі від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700 до 3400 грн), або громадські роботи на строк від 160 до 240 годин, або обмеження волі на строк до 3 років. Водночас із липня 2017 року штраф за вбивство лося становить 80 тис. грн (було 20 тис. грн).

Точних даних про популяцію цієї тварини немає. За даними Держкомстату, в 1991 році у нас налічувалося 14 796 лосів. У лютому 2017 року Семерак оцінював поголів’я сохатих в Україні в 2-6 тисяч. Як би там не було, лосі дуже поширені на Київщині: час від часу вони потрапляють під колеса автомобілів на трасах і навіть заходять у столицю.

На Закарпатті лісничі вбили рись із Червоної книги

Сообщение На Київщині браконьєри вбили вагітну самку лося (+відео) появились сначала на Український репортер.

За його словами, дані судово-медичної експертизи виключають версію про зґвалтування, хоча жінка була роздягнута. Це робить неактуальною версію про причетність до смерті жінки її колишнього нареченого Віталія Сергеєва.

2 січня Сергеєва допитали, а його автомобіль забрали у Гостомель на експертизу. За словами чоловіка, вони зустрічалися з листопада 2016-го до червня 2017 року, востаннє він бачив Ірину в серпні. Він заперечив, що проходить у цій справі як підозрюваний.

Під час зустрічі з громадськими активістами поліція заявляла про чотири версії вбивства жінки. Основна – помста за її правозахисну діяльність. Насамперед через її участь у розслідуванні справи про загибель своєї сестри Світлани Сапатинської.

30 вересня 2015 року в селі Демидів її насмерть збив племінник голови суду Вишгородського району Київщини Дмитро Россошанський.

Після смертельної ДТП Россошанського, який мав проблеми з наркотиками, відпустили під домашній арешт. На аналіз його кров взяли лише через 8 годин після аварії, а результатів не було 5 діб.

Ноздровська взялася за справу про загибель сестри. У травні 2017 року Россошанського засудили до семи років ув’язнення, його захист подав апеляцію. 27 грудня 2017 року Апеляційний суд Києва відмовив Россошанському в амністії і продовжив йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб. 29 грудня Ноздровська зникла.

Жінка неодноразово розповідала знайомим, що зверталася до поліції через погрози на її адресу з боку близьких Россошанського. До речі, чоловік загиблої під тиском написав заяву, що не має претензій до водія-вбивці.

Водночас, за словами очільника поліції Київщини Дмитра Ценова, Ноздровська не зверталася до правоохоронних органів з відповідною заявою.

Паралельно слідчі перевіряють ще кілька версій. Насамперед гострий конфлікт юристки з Максимом Сапатинським – чоловіком її загиблої сестри. Вони сварилися через опіку над 6-річним сином Сапатинських. Чоловік начебто погрожував Ірині.

Водночас правоохоронці розглядають й інші версії, зокрема через професійну діяльність загиблої. Свого часу Ноздровська була помічницею нардепа Тетяни Чорновол і кандидата в народні депутати Сергія Думчева. А також вела багато справ, які теоретично могли бути причиною її вбивства. Зокрема, займалася  розслідуваннями корупції при проведенні тендерів за держзамовленням у Вишгородському районі.

Сообщение Ноздровську вбили холодною зброєю, зґвалтування не було – поліція появились сначала на Український репортер.

Тепер готується нова громада – Вишгородська. Ідея створення Вишгородської об’єднаної громади почала набирати реальних обрисів. За результатами громадських слухань мешканців лівобережних сіл Хотянівка, Сувид, Ровжі, Жукин, Лебедівка висловилися за об’єднання з містом Вишгородом. Відмовилися брати участь у цьому проекті жителі Нижчої Дубечні, Вищої Дубечні, Новосілок, Пірнового та Воропаєва. Є думка, що ці села доцільно об’єднати навколо Пірнового.

На правобережжі склалася наступна картина: «за» – сказав Лютіж з Гутою-Межигірською. А ось Нові Петрівці і Старі Петрівці категорично виcловилися «проти». Головний аргумент – самодостатність цих територіальних громад.

Проте соцмережі будоражать пости й інформація про те, що на голів сільських рад Вишгородщини нібито йде тиск з боку районних очільників. Ціна питання – об’єднання населених пунктів у громаду навколо Вишгорода.

А що про це кажуть мешканці району?

«Думаю, голова РДА Савенок, коли займав посаду, урочисто обіцяв проштовхнути об’єднання громад, – заявляє депутат Вишгородської районної ради Ірина Побідаш.– Після провалу з Новими і Старими Петрівцями (там люди категорично відмовилися від об’єднання) у травні в Лебедівці висадився цілий десант агітаторів. Тут тобі і голова РДА В’ячеслав Савенок, і голова райради Ростислав Кириченко, і його перший заступник Олександр Устименко, і Лютізький сільський голова (за сумісництвом–- дружина голови району) Тамара Савенок, і ще цілий віз міських і районних чиновників. За свідченнями очевидців, промови були полум’яними, обіцянки солодкими. Лебедівка була проти.

Хотянівка, де голова вже начебто погодився на вмовляння об’єднатися, показала теж неочікувані результати.

На зборах “за” і “проти” проголосували відповідно 43 на 42. Результат опитування: громада – проти приєднання. Збори сільської громади у Воропаєві показали аналогічний результат. Слово за правим берегом».

Пані Ірина переконує, що на Лебедівського голову Олександра Пішковця тиснуть згори.

Олександр В’ячеславович цей тиск заперечує, каже: «Ніхто ні на кого не тисне. Нам просто настійливо пропонують приєднатися до Вишгорода. Але ми зробимо так, як вирішать люди. Говоріть із селянами. А я більше нічого не скажу».

«Моя позиція однозначна – наше приєднання до Димера чи до Вишгорода неможливе апріорі, – каже мешканець Лебедівки Анатолій. – На жаль, від бідності (чи тупості) народ продає голоси. Обирає нам мразь. Мразь робить народ ще біднішою, щоб ті не думали про те, куди потратити гроші, а думали, де їх взяти, щоб їсти, одягатися чи оплатити комуналку. І знов продавалися на виборах (або на них не йшли).

Я можу ризикувати своїм життям на майданах, але після цього продажна більшість обере тих, кого обрала нині. Але ж є частина людей, які голосують по совісті. За них буду боротися. А там, може, у дурнів щось в голові налагодиться”.

І мешканці Вишгородського району, й експерти кажуть, що тут доцільно було б об’єднати за перспективним планом три села: Старі Петрівці, Нові Петрівці та Лютіж. Поруч розташовані, мають усі необхідні для створення об’єднаної громади передумови – промислові майданчики, необхідні соціальні об’єкти тощо. Але…

Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад» передбачає, що на кожні 500 мешканців має бути обраний один депутат територіальної громади.

Враховуючи кількість населення в цих селах, маємо: Нові Петрівці, Лютіж і Старі Петрівці представлятимуть 16, 7 і 6 депутатів відповідно. Однак що показує бюджетна картина: Лютіж, за оцінкою фахівців, фінансово забезпечений відсотків на 80, Нові Петрівці – фінансово самодостатні, але найбільше надходжень на душу населення у Вишгородському районі сьогодні припадає на Старі Петрівці. І при такому депутатському представництві громада старопетрівчан вимушена стати постійним фінансовим донором сусідів. Бо якщо депутати вирішать побудувати в Нових Петрівцях дитсадок, якого там немає, то це відбудеться й за їхні, тобто сільської громади, кошти.

Проте й у Старих Петрівцях є свої доволі гострі проблеми. Потенційне об’єднання в одну громаду в бюджетному плані надає, безперечно, більше переваг мешканцям Лютіжа та Нових Петрівців. І, водночас, з урахуванням кількості населення, обіцяє останньому статус адміністративного центру.

А він, за регламентацією законодавців, повинен мати центр надання адмінпослуг. Проте в Старих Петрівцях уже створено й працює відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, надаються витяги з Державного земельного кадастру. І нині до Старих Петрівців за наданням необхідних адмінпослуг їдуть не лише із сусідніх сіл, а й з усього району. Адже саме в Старих Петрівцях уперше серед сіл області було запроваджено надання адмінпослуг, яке раніше було виключно прерогативою райцентрів.

За два роки Нові Петрівці майже не отримали коштів із бюджету району

«Два роки тому я, як сільський голова, виступив ініціатором об’єднання зі Старими Петрівцями, Лютіжом та Гутою Межигірською. Головною метою такого об’єднання було якраз уникнення в майбутньому примусового об’єднання з містом Вишгородом, – каже під час громадських слухань, які відбулися в селі 12 травня, голова Ново-Петрівської сільської ради Радіон Старенький. – Ми тоді вважали, що за рік-півтора влада відважиться на примусовий варіант – шляхом проведення адміністративно-територіальної реформи, і тоді наче все до цього йшло. А якщо буде примусовий варіант, то у зв’язку з близькістю до міста Вишгорода наше село увійде до об’єднання з ним. Зараз нам уже кажуть, що, можливо, у вересні цього року все буде примусово.

Що могла б мати об’єднана територіальна громада у складі сіл Нові Петрівці, Старі Петрівці та Лютіж з Гутою Межигірською? Великий плюс фінансова сторона. Зведений бюджет трьох сільських рад на сьогодні складає 50 мільйонів, якби було об’єднання, ця цифра була б удвічі більшою за рахунок 60% податку з доходів фізичних осіб.

Ці кошти сьогодні йдуть до районного бюджету, і районні депутати вирішують, куди їх направляти. Нам за цих два роки не дали ні копійки. Але і Старі Петрівці, і Лютіж не виявили бажання щодо такого об’єднання.

І їх можна зрозуміти, тому що бюджети сіл дозволяють належним чином утримувати всю їхню інфраструктуру.

Коли Київською обласною радою затверджувався перспективний план формування територій громад області, ми – єдина сільська рада в області, яка під стіни облради привезла зо дві сотні людей на протест проти затвердження плану, де Нові Петрівці мали б увійти до об’єднання з Вишгородом.

Тоді обласна рада затвердила перспективний план нашого району з урахуванням нашої позиції й передала цей план на затвердження Кабінету Міністрів України. Але з незрозумілих для нас причин Кабмін затвердив тільки дві громади – Димерську та Пірнівську, залишивши при цьому білою плямою в ньому Вишгород, Нові та Старі Петрівці, Лютіж з Гутою та Хотянівку з Осещиною й Лебедівкою. Неначе натякаючи на те, що тут потрібно в майбутньому утворити об’єднану громаду саме в такому складі.

Тоді й місто було проти об’єднання з селами району правого берега Дніпра.

Сьогодні міська рада має іншу позицію, і мені здається, що це не власна ініціатива міськради і їхнього голови, це їм поставили таке завдання. Районний бюджет наповнюється в основному за рахунок трьох населених пунктів: Вишгорода, Нових Петрівців та Старих Петрівців. Тільки податку з доходів фізичних осіб районний бюджет за рахунок Нових Петрівців отримав у минулому році понад 20 мільйонів гривень. Зважаючи на це, можна було б виділити Новим Петрівцям хоча б 5 мільйонів гривень. Ми ж звертались і описували проблеми, які є в селі, і наводили аргументи…

Найбільше було виділено Лютіжу – 5 мільйонів гривень на реконструкцію дитсадка і 1,5 мільйона гривень на ремонт школи, в цьому році також виділили ще 5 мільйонів на дитячий садок. Я сподіваюся, що нам виділять у цьому році хоча б 10 мільйонів гривень, адже у нас нагальніша проблема з дитсадком, ніж в Лютіжі, і коштів за рахунок нашого села в районний бюджет надходить значно більше, ніж від Лютіжа. А на Нові Петрівці пішло всього 552 тисячі гривень – на проектно-кошторисну документацію прибудови з туалетом ЗОШ №1 – це менше одного відсотка, а ми з сільського бюджету на ці об’єкти виділили понад 3 мільйони гривень.

Зважаючи на те, що у Нових Петрівцях проживає 10% населення Вишгородського району, то ці гроші зовсім мізерні. Цього року ситуація ще гостріша, лише медицина з сільського бюджету отримає понад 3 мільйони гривень, бо ми вже й зарплату нашим медикам платимо. І сьогодні нас хтось хоче переконати, що все буде по справедливості? В справедливому розподілі я сумніваюся.

Ми могли не виділяти кошти на фінансування закладів, що відносяться до районного відання (школам та лікарні), а виділяти на благоустрій та комунальні послуги (асфальтування доріг, заміна водопроводів). Але ж у цих школах навчаються наші діти, в лікарні лікуються наші односельчани, і, звичайно, ми не можемо стояти осторонь їхніх проблем і змушені допомагати цим закладам. Але ж якби в районному бюджеті не було на це коштів. Так ні, в минулому році перевиконання районного бюджету склало понад 60 мільйонів гривень.

Кошти є, тільки чомусь районна рада їх направляє в більших обсягах на інші села. Так де ж тут пропорційність? Я її за майже десять років роботи в сільській раді по відношенню до нашого села не бачив.

Від продажу Межигір’я надійшло понад 100 мільйонів до районного бюджету, на об’єкти району, що знаходяться в нашому селі, пішло аж 5% – ремонт будівлі першої школи. Якщо утвориться Вишгородська ОТГ, то це буде найбільша по кількості населення ОТГ в Україні – понад 60 тисяч жителів. Навіщо??? Показати всім, що ось як ми змогли?!

На мою думку, на меншій території можна приділити більше уваги окремо взятій проблемі чи питанню і відповідно якісніше його вирішити. В середньому по Україні кількість жителів в ОТГ налічує 8 тисяч осіб.

А ми лише в нашому селі маємо до 12 тисяч мешканців! Я пропоную звернутися до Верховної Ради та Кабінету Міністрів з пропозицією внести відповідні зміни до законів «Про добровільне об’єднання територіальних громад», «Про місцеве самоврядування в Україні», де визначити можливість територіальним громадам, дохідна частина бюджету яких складатиме 3 і більше мільйонів гривень на тисячу населення та кількістю населення в ньому 8 і більше тисяч осіб, залишатися самостійними територіальними громадами та прирівняти їх у статусі на рівні об’єднаної територіальної громади або міста обласного значення».

У Старих Петрівцях теж категорично проти об’єднання

– Не хочемо ми ніякого об’єднання, – каже пенсіонерка Галина, яка зі своєю подругою Надією прийшла на святкування Дня села Старі Петрівці. – Ми ж добре розуміємо, що все забиратиме Вишгород.

У Нових Петрівцях, до речі, є своя газета. У нас є своє село, свій сільський голова, свої свята. Але є і свої спільні проблеми. Щоб потрапити в райцентр, у Вишгород, ми повинні їхати спочатку до Києва, а вже з Києва – на Вишгород. Або вийти на повороті й голосувати. Може, хто підбере. Коли це й де це таке було, щоб із райцентром найбільші села району не мали транспортного зв’язку?

– Ось зараз ідуть балачки, що створюються госпітальні округи і Вишгородський район хочуть приєднати до Бородянки, – долучається до розмови Надія. – Це буде просто й чітко спрямовано на вимирання людей. Хто туди доїде? Яким чином? У Нових Петрівцях є лікарня, стаціонар на 50 ліжок. Але ми чули, що начебто на цьому місці хочуть зробити розважальний центр (таку команду, кажуть, дали з Вишгорода). Але голова сільради взяв лікарню на баланс.

– У Нових Петрівцях – три школи, а дитсадка нема (є невеличкий, приватний), і діток возять до нас, у Старі Петрівці, – каже Дарина, шеф-кухар. – Потягайте таку малечу в переповнених автобусах!.

– Громада Старих Петрівців вирішила не об’єднуватися з Вишгородом ні в якому разі, – за дорученням сільського голови Ростислава Яреми розповідає секретар сільради Олена Антонюк. – Було зроблено подвірний обхід й опитано всіх (!!!) повнолітніх мешканців села.

Приблизно 2500 виборців проголосували «проти» й лише троє – «за». Ми – самодостатня громада. Маємо потужні підприємства, такі як «Енран», «Чіпси-Люкс» та інші…

А ви он краще поговоріть з Олександром Гавриловичем Жмурком, почесним громадянином нашого села. Він 40 років очолював місцевий колгосп імені Ватутіна. І зараз займає активну громадянську позицію.

Незважаючи на поважний вік, Олександр Гаврилович Жмурко добре володіє ситуацією: «Коли нам настійливо запропонували об’єднуватися, я сказав: «Назвіть хоча б 2 пункти, наскільки покращаться в селі справи». У нас зараз прибуток – 5,5 тисячі гривень на душу населення, а у Вишгороді – 3 тисячі. То хто до кого повинен приєднуватися? Старі Петрівці самі побудували церкву, Будинок культури, дитсадок, басейн, міняємо старі водопровідні труби… Залишилося зробити новий центр із фонтанами… Наш бюджет – 17 мільйонів гривень. Перевиконання – на 1, 7 мільйона гривень. План – понад 30 мільйонів. Хто до нас захоче приєднатися – на договірних умовах. Якщо в населеному пункті мешкає більше тисячі людей, має бути не староста, а голова з депутатами.

Зараз наш комунгосп усе робить самостійно, і люди не відають про проблеми. У нас кожна вулиця заасфальтована й освітлена. А тоді – не буде води, погорять насоси…. Ми вже мали подібний гіркий досвід у 50-х роках. Ми за власні кошти збудували 130 кілометрів газопроводу, а тепер з людей деруть абонплату за газ. Люди просять допомогти, але тепер це вже неможливо. Нам потрібен сильний, навіть жорстокий правитель!

Працювати всім треба. А не торгувати. Гляньте навколо: поля позаростали бур’янами, техніку розбазарили… А тепер ще об’єднаємося й зовсім без штанів лишимося».

Почути коментар від районного голови В’ячеслава Савенка так і не вдалося. Він був постійно зайнятий, хоча кореспондентка «УК» приїхала до нього в РДА.

Наталя ПЛОХОТНЮК

Сообщение Вишгородщина: сільські громади бояться залишитися “без штанів” появились сначала на Український репортер.

Це трапилося в Сухолуччі. Банда увірвалася до приватного помешкання родини підприємців. 43-річний господар застрелив одного з нападників. Злочинець одразу ж помер. Ним виявився 40-річний безробітній,неодноразово судимий житель Сумської області. Трьох бандитів – громадян Росії – затримала поліція, ще один зловмисник в розшуку.

Кореспондентка «Українського репортера» побувала в Сухолуччі.

-А он той будинок. На який напали бандити, – показує водій пасажирові, – то Сергій одного застрелив. Я не уявляю, як туди, через той височенний паркан із сигналізацією можна було залізти?!

Та як? Той, хто навів, той, мабуть і допоміг, – каже його співрозмовник.

На узліссі, аж за селом, поодаль від сільських хат стоїть добротний дім, з височенним парканом. Поруч – вантажівка. Через дорогу – халупи-розвалюхи місцевих селян. Ні на мої дзвінки, ні на стукіт ніхто не озвався. Хоча мені здалося, що в будинку хтось був – фіранка на вікні колихнулася. В сільських хатах теж не поспішали відчиняти двері. Лише в одному дворі сиділо троє стареньких, які залюбки поспілкувалися.

У нас у селі напали на будинок? – здивовано перепитує 83-річна Євгенія. – А як же це ми про таке нічого не чули? Наше село далеко від дороги, тут кожна чужа людина – на виду. Місцеві всі працюють в лісі чи на Київському морі, яке буквально за хатами….

Якийсь чоловік, який сидів навпочіпки біля автобусної зупинки й точив ляси з водієм автобуса, відмовився говорити на цю тему:

«Ну, вдерлися до хати… Сергій відбився. А якби на мене напали, то зарубав би сокирою. Не треба боятися. Але на мене чого нападати? Я ж не бізнесмен. А зброя… Зброя, мабуть, є у всіх. Тут же навкруги ліс. Мисливські угіддя. І не тільки людські, а й колишнього президента Януковича. Майже на 30 тисяч гектарів тягнуться. Тут повно диких кабанів, оленів, лосів, косуль і так, по дріб’язку, зайців, бобрів, качок. Дичини в лісі так багато, удвічі більше, ніж може прогодувати сама природа».

Заходжу до сільської ради. Маленька хатка біля дороги, коридорчик якої заповнений іконами й картинками на релігійну тематику. На подвір’ї зі стовба щось белькоче радіо, яке ніхто не слухає, бо на вулиці – ні душі. В сільраді на мене з пересторогою дивляться дві жінки. Запитую, як в селі відреагували на недавні події й де можна було б побачити господарів, які постраждали від нападу.

– А ви йдіть до них, аж ген на околицю. Тільки навряд чи вони вдома. До них уже другий день приїздять і поліція, й журналісти, й повертаються ні з чим, – каже жінка, яка назвалася Світланою.

– Так страшно стало жити! Мабуть, варто всім озброюватися. Воно й так зброя у багатьох є, але доведеться легалізувати. Постраждала хороша родина. Сергій – із сусіднього села Толокунь, його дружина – наша, місцева, двоє діток у школу ходять. Хороші люди… Хазяї! – і пішла до кабінету.

Ви знаєте, в селі хто не пиячить – вижити може, – каже водій автобуса. – Ліс, риба… Купив собі човна, наловив риби, крутнувся добряче, продав, купив ще одного човника, найняв рибалок, а то й точку на базарчику чи на трасі відкрив…. Або лісом торгуй. Жити можна. А ось боятися слід не чужих, а своїх. Ось тут, поряд з нами, в Ясногородці, є «бомжатник», типу реабілітаційний центр для безхатьків. Ось цих треба остерігатися….

А далі авторка цих рядків почула від водія дещо дивне:

Селяни з мисливських угідь Януковича не шкодують про втечу колишнього зека Януковича, але ностальгують за способом життя, який він встановив. По-перше, від Димера до Сухолуччя прокладено шикарну дорогу! Коли нинішня голова Оксана Чуж очолила сільську раду, вуличне освітлення в селі було рідкістю, а дороги перебували в такому ж жалюгідному стані, як і в будь-якому іншому селі.

Це було ще до Януковича. Сьогодні дороги без вад, село освітлено, а в бюджет Сухолуччя перераховує більше, ніж отримує. Щоправда, виробництва тут як не було після закриття меблевої фабрики, так і немає.

Є хіба що невеликий готель з видом на водосховище. Два основні донори сільського бюджету: Дніпровсько-Тетерівське лісництво, яке забезпечує роботою не лише місцевих селян, а й жителів довколишніх сіл, і Товариство мисливців і рибалок «Кедр».

У спадок від Януковича цим лісам залишився і величезний протитанковий рів, який оточує територію по периметру. Так президентську вотчину охороняли від непроханих гостей, – долучається до розмови киянин Володимир, який щотижня приїздить до Сухолуччя провідувати хату, в якій мешкали його дідусь із бабусею, й стару тітку. – Сухолучя ще нормально живе, сюди автобус тричі на день ходить.

А от як виживають жителі села Богдани і ще п’ятьох сіл, загублених у лісі – хтозна… У Богданах немає ні школи, ні магазинів, ні заправки, ні будинку культури, немає навіть фельдшерсько-аптечного пункту. Кожен день автобус відвозить дітей за 30 кілометрів на навчання в Ясногородку. Раз на тиждень до Димера ходить пільговий автобус і приїздить автолавка з необхідними товарами.

Після того, як тут з’явився Янукович, люди стали почуватися немов замкненими в коробці. Обмежена можливість пересування, величезний рів і пропускний пункт із суворою охороною. Потрапити в гості до когось із селян можна було лише після того, як місцевий житель подавав відповідний запит на одноразове відвідування.

Зрозуміло, що ні про який розвиток села говорити в таких умовах не доводилося. Але до цьго селяни звикли. Більш того, їм це сподобалося. У п’яти селах проживають десь півтори сотні осіб, переважна більшість яких пенсіонери, що майже все життя пропрацювали у місцевому лісництві.

Люди звикли до того, що доступ чужих сюди було обмежено. Вони не переживали ні за браконьєрство, ні за мародерство. Навіть спокійно могли залишити будинок відчиненим, не боялися, що хтось залізе та щось вкраде.

Наталя ПЛОХОТНЮК
Фото автора

Сообщение Мешканця Сухолуччя виправдали за убивство російського бандита появились сначала на Український репортер.