Про це повідомив голова ОВА Микола Калашник.

“Один чоловік загинув. Кількість постраждалих унаслідок ворожої атаки у Вишгороді збільшилася до 19. Серед них четверо дітей. 11 госпіталізовано. Люди отримали травми різного ступеня тяжкості. Це опіки, осколкові поранення, травми кінцівок, отруєння продуктами горіння”.

Він додав, що пожежу у пошкодженій багатоповерхівці уже загасили.

Крім того, у місті пошкоджено ще інші два багатоповерхові будинки, 14 приватних осель, підприємство та 7 автомобілів.

Раніше повідомлялося, що у Вишгороді Київської області під час атаки ворожих БпЛА в суботу ввечері пролунали потужні вибухи, пошкоджено багатоповерхівку, зруйновано приватний будинок. Зазначалося, що внаслідок влучання загинула людина, ще 11 отримали поранення.

Сообщение Рашистський удар по Вишгороду: загинула одна людина, 19 поранених появились сначала на Український репортер.

Як повідомляється на сторінці Вишгород у Фейсбуку, волонтери з української діаспори у США допомогли підприємству придбати обладнання, а тепер демонструють вишиванки на різних заходах та фестивалях і продають американцям, які, купуючи традиційний український одяг, дізнаються більше і про історію України, і про умови життя в країні під час повномасштабного війни.

Покупці зі США із початком повномасштабної війни росії проти України через волонтерів замовляють вишиванки в українських майстринь, аби підтримати жінок матеріально, а також придбати унікальні речі з історією та традиційними візерунками.

На підприємстві безкоштовно навчаються вишиванню та працюють жінки, які постраждали від війни, опинилися у складних життєвих обставинах і потребують соціалізації.

“Я взагалі ніколи не вишивала, але бачте, де працюю! Бо це в крові, генетичний код, закладений в українських жінок на це: на вишивання, на рукоділля! Вирішила доєднатися до команди “Вільної нитки”, тому що мені дуже цікава ця робота, вона дуже творча, бо кожна жінка в такій творчості, як-от вишивання, вʼязання, ткацтво, вона в цій праці отримує силу свою жіночу”, – каже одна з майстринь.

Багато жінок, які навчалися в їхній майстерні, стали підприємицями і відкрили власний невеличкий бізнес. Засновниця соціального підприємства “Вільна нитка” Наталія Дресвяннікова розповіла, що одна з жінок, яка працювала з ними, понад 4 роки провела в полоні. Тепер жінка змогла відкрити власний бізнес.

Влітку 2022 року Дресвяннікова відкрила вишивальну майстерню в модульному будинку в Бучі і двері підприємства відчинили для всіх жінок, які цікавилися вишиванням і потребували підтримки. Згодом із Бучі майстерню перенесли до Вишгорода.

Найбільшим попитом серед покупців у США, кажуть волонтери Гуманітарного центру при церкві святого Андрія, користується вишиванка з кримським мотивом.

Сообщение Майстрині з Вишгорода шиють вишиванки, які продають американцям появились сначала на Український репортер.

Голова Київської обласної військової адміністрації Олексій Кулеба повідомляє про два “прильоти” ракет. Жертв та поранених серед цивільних станом на ранок немає. Пожеж та руйнації житлових будівель чи об’єктів інфраструктури немає. Обстеження атакованої території триває.

“Інші вибухи, що чули жителі регіону,– робота нашої ППО”, проінформував Кулеба.

Сообщение Російські терористи завдали ракетного удару по Вишгородському району появились сначала на Український репортер.

Про це повідомили у Telegram начальник поліції Київської області Андрій Нєбитов та голова ОВА Олексій Кулеба.

“15 потерпілих внаслідок ракетного обстрілу на Київщині. На даний час маємо таку цифру. Залишки ще однієї ракети поліцейські виявили в лісосмузі Вишгородського району. На щастя, тут ніхто не постраждав”, – сказав Небитов.

За його словами, завдяки вчасному реагуванню на сигнал тривоги вдалося уникнути більш тяжких наслідків. Водночас голова Київської ОВА Олексій Кулеба повідомляє про п’ятьох постраждалих серед цивільних та пошкодження об’єктів інфраструктури.

Зранку 28 липня під Києвом пролунало щонайменше два вибухи, росіяни поцілили у військову частину.
Близько 09:00 поліція повідомила, що жертв і постраждалих немає, за попередніми даними.

https://t.me/andrii_nebytov/264?single

Нагадаємо, що вранці 28 липня рашисти обстріляли північ України. З Чорного моря та Білорусі окупанти випустили 25 ракет, під прицілом були Київська та Чернігівська області.

Рашисти атакували військову частину в Лютежі на Київщині, де зруйновано та пошкоджено будівлі. А в Чернігівській області окупанти обстріляли Гончарівське. Там, на жаль, є втрати серед особового складу ЗСУ. Радник керівника ОПУ Михайло Подоляк назвав ракетний удар по півночі російською істерикою.

Сообщение Ракетні удари по Київщині: постраждало 15 людей появились сначала на Український репортер.

Про це поліція Київської області повідомляє  у Фейсбуку.

Обстріл зазнав житловий масив і околиці Вишгорода. Внаслідок обстрілу було пошкоджено багатоповерхівку. За попередніми даними, постраждалих немає.

Сообщение Рашисти обстріляли Вишгород появились сначала на Український репортер.

Було б справедливо, щоб звертали увагу, в тому числі державні функціонери, керівники профільних федерацій не тільки на відомі спортивні організації з гучними назвами, але й на успішні колективи з невеликих міст країни.

Скажімо, у Вишгороді Київської області Олексій Касьянов об’єднав навколо себе, згуртував і дитячу велосипедну школу, і професійний велоклуб «Eurocar-Grawe SkyFitness Ukraine cycling team», і аматорську команду.

Він розвиває організацію за моделлю академії, щоб молодь мала можливості «виростати» до рівня професіоналів, здобувати престижні міжнародні нагороди.

Його підопічні вже мають вагомі та солідні перемоги. І, звичайно, мріють про олімпійське «золото», про найвищі сходинки світової першості. Велосипедна академія Касьянова є яскравим прикладом справжнього ставлення безпосередньо його керівника до велоспорту, своєорідним місочком до спортивної слави.

Утім, сам він не схильний виокремлювати лише себе як головного керманича організації, каже, що пліч-о-пліч з ним йдуть й інші соратники, які душею вболівають за спільну справу.

Отож якби в кожному українському місті працювали такі великі ентузіасти і подвижники велосипедного спорту як Олексій Касьянов, то, мабуть, представники нашої країни щороку виборювали б нагороди високої проби на найпрестижніших світових змаганнях.

Хто ж він, Олексій Касьянов? Титулований велогонщик, майстер спорту міжнародного класу з велоспорту, чемпіон України, призер міжнародних змагань. Закінчив Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка (факультет фізичного виховання). Два роки тому змінив місце проживання з Києва на Вишгород.

У цьому місті Олексій розпочав справу, за яку раніше тут ніхто не брався. Чотири роки тому він створив аматорську команду. Якось в одному з інтерв’ю сказав: «Ми хотіли дати любителям відчути смак професійного спорту. Тренування, змагання, екіпірування, підтримка – все як у профі. У підсумку вийшло дуже добре».

Це вже з висоти часу здається, що у Касьянова на цьому шляху було все гладенько. Звичайно, було чимало труднощів, серед яких традиційна «головоломка» – яким чином переконати спонсорів вкладати кошти у фінансування велосипедного аматорського гурту. Але Касьянов наполегливо шукав до меценатів стежки-дороги, переконував їх…

Наполегливість – ось що характерне для Олексія. І тверда віра, що зможе створити спортивну організацію за прикладом вже випробуваних європейських практик. Так у Вишгороді з’явилася дитяча велошкола, а згодом і професійний велосипедний клуб. Тобто три в одному! Хто ж не мріє про це?!

Одного разу журналісти поцікавилися, навіщо йому ця велика морока – професійний велоклуб? А ось і відповідь: «Професійна команда була створена для підтримки молодих хлопців, які не змогли знайти команду за кордоном. Я на собі відчув це свого часу. Дуже добре розумію всіх хлопців, які виходять з віку юніорів в «Under-23» (чоловіки до 23-х років) і залишаються без команди. Їм доводиться брати участь тільки в українських гонках, які мало хто дивиться. Відповідно майбутнього у цих молодих спортсменів немає».

Касьянов проти такого підходу. Він дає цим спортсменам шанс знову бути в центрі уваги, в тому числі на міжнародних аренах, проявивши себе там якнайкраще. Він згуртовував їх в одну потужну команду, яка вже здобуває солідні нагороди. У хлопців є хороша мотивація, вони знову торують свій шлях до вершин.

Чому ж в Україні не поспішають поширювати досвід Касьянова, чому так мало ентузіастів, які з нуля створюють подібні професійні велоклуби? Зате час од часу з різних трибун чуємо гучні розмови про те, як не вистачає Україні професійних велоклубів, а дехто з функціонерів вважає, що такі організації можна легко створити ледве не за помахом чарівної палички. Мовляв, нехай держава, спонсори лише виділяють великі гроші. Стара пісня. Так, можна «намалювати»… на папері лише.

Треба бути великим ентузіастом спорту, аби створити таку «махіну» як успішний професійний велоклуб. Касьянов про себе каже, що він – трудоголік. А й справді: щоденна напружена діяльність – від організаційних клопотів до непростих ділових перемовин зі спонсорами, до повсякденної роботи з юними спортсменами, дітьми. А ще ж і самому треба тренуватися, щоб бути у хорошій спортивній формі, виступати на турнірах.

Чимало часу в робочому графіку Касьянова займає робота з дітьми. Він добре розуміє, як важливо розвивати цей стратегічний напрям. Адже ми бачимо, як в Україні занепадає дитячий велоспорт, як хлопчики і дівчатка втрачають інтерес до шосейних гонок, до треку. Відтак дуже багатьох «забирає» вулиця і там «виховує». Хіба так має бути?

Касьянов пропонує хорошу альтернативу вулиці. І до нього постійно горнуться діти! Вишгородська академія ніби потужним магнітом притягує сюди юних. І вони вже мріють про перемогу в елітних багатоденних перегонах «Тур де Франс», про олімпійські нагороди.

Діти постійно спілкуються на тренуваннях з професіоналами велоспорту, наприклад з чемпіоном України Максимом Васильєвим, чують доброзичливі поради та мудрі настанови. Це також добре мотивує. Тому серед них вже є чемпіони.

«Добропорядних і праведних людей виховуємо», – каже тренер Володимир Яценко.

Ось вони, таланти твої, Україно!

Леонід Фросевич, Світлана Ковальова

Фото: «Український репортер»

Сообщение Вишгородська академія велоспорту торує шлях до вершин (+відео) появились сначала на Український репортер.

За цей нетривалий, порівняно зі світовою історією, відрізок часу музей став сполучною ланкою поколінь, зберігаючи до наших днів славну історію нашого народу. Сільський музей завоював величезну популярність і сьогодні цілком справедливо є візитівкою не лише села Нові Петрівці, але й Вишгородського району, столичної області, невід’ємною часткою нашої незалежної України з її неповторним минулим, із тривожним сьогоденням, і, як віримо всі ми, світлим майбутнім.

В тому, що музей живе, незважаючи ні кризи, розвивається, без сумніву, величезна заслуга відданого своїй справі директора музею – Івана Петровича Вікована, організатора і керівника високого ґатунку, чиїми руками і розумом, власне, і був створений сучасний музей. Значною мірою ця людина перетворила сільський музей на сучасний осередок культури і духовності, скарбницю пам’яток історії нашої країни.

Іван Петрович народився 4 квітня 1946 року на Тернопільщині. Розпочинав працювати різноробочим в радгоспі, одночасно навчався у вечірній школі робітничої молоді. У 1971 році закінчив біологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. З початку 1970-х доля пов’язала Івана Петровича з Вишгородським краєм. Він працював вчителем у Лютізькій середній школі, був директором Новопетрівської восьмирічної школи №2, був інструктором, потім заступником завідуючого відділом Вишгородського райкому партії.

Іван Петрович очолив музей-заповідник в селі Нові Петрівці у 1980-му. Понад 40 років під його керівництвом – складний, і водночас надзвичайно цікавий етап роботи музею.

Сьогодні в районі та, мабуть, і за його межами мало хто не знає Івана Петровича. Це завдяки його енергії у 1993 році збудовано нове приміщення музею, побудовано нові експозиції, здійснено ремонтно – відновлювальні роботи на командно-спостережному пункті I-го Українського фронту.

За час існування музею створено багато об’єктів, сьогодні музей є розвиненим та сучасним комплексом, до якого входять:

Музей-діорама (1993 р.), збудована на честь 50-річчя визволення Києва.
Пам`ятник-музей визволення Києва (1958 р.)
Експозиція зразків бойової техніки
Каплиця Святого Георгія Побідоносця – збудована і освячена в пам’ять про захисників і визволителів Києва
Монумент «Символ Миру» Європейської вулиці скульптур вперше встановлено на території України.
Пам’ятник воїнам-мотоциклістам доповнив експозицію музею новим об’єктом із вшанування подвигу загиблих воїнів.
Стіна Пам’яті – 11 горельєфів Героїв Радянського Союзу – уродженців Вишгородського району.
Пам’ятник Невідомому Солдату на братській могилі, де поховані останки 26 захисників та визволителів Києва 1941 – 1943 рр.

2014-й став для України часом радикальних змін. Внаслідок агресії Росії було загарбано Крим, розпочався конфлікт на Сході України. Український народ потрапив у ситуацію, що виходила за рамки досвіду його життя останніх років. Колектив музею на чолі з директором не залишилися осторонь від цих подій. В експозиціях музею-заповідника представлені як події форсування Дніпра, хід Київської наступальної операції, так і речі учасників Революції Гідності, Героїв Небесної Сотні, Антитерористичної операції на Сході України.

Завдяки праці Івана Петровича фондове зібрання музею поповнилось чисельними експонатами, вагоме місце займають речі, пов’язані з Героями Небесної сотні та учасниками АТО.

В музеї була створена експозиція «Твої сини, Україно!» присвячена сучасним подіям на сході України в зоні проведення Операції Об’єднаних сил, яка є спільним проектом Національного музею – заповідника «Битва за Київ у 1943р.», ВГО «Союз народна Пам’ять» та Благодійного Фонду «З відкритим серцем у майбутнє» та волонтерів, вона постійно поповнюється новими експонатами та вітринами.

Продовжено ділові стосунки та налагоджені нові зв’язки з приватними колекціонерами, музеями, громадськими організаціями, пошуковцями, ветеранами Другої світової війни, учасниками бойових дій в зоні АТО та їх рідними.

Івану Петровичу разом з колективом довелося переживати як часи злету, так і скрутні часи. У 80-ті роки, які справді були рекордними для музею за кількістю відвідувачів, музей приймав делегації не лише з усіх куточків Радянського Союзу, але й десятків країн.

В музеї побували багато видатних воєначальників, відомих діячів науки і культури, президенти незалежної України. Проте за кілька років після розвалу Радянського Союзу географія відвідувачів звузилася до Києва і області, нестабільне бюджетне фінансування не давало можливостей для проведення повноцінної експозиційної, фондової, наукової роботи.

Але невтомний і усюдисущий Іван Петрович зумів згуртувати колектив навколо ідеї створення справді взірцевого музею і спрямувати його роботу на військово-патріотичне виховання молоді.

Завдяки енергії директора музей продовжував плідно працювати, пристосовуючись до нових умов і використовуючи позабюджетне фінансування: доводилося заробляти гроші, вирощуючи гриби в підвалах музею, демонструючи відеофільми. Ціною неймовірних зусиль Івану Петровичу вдавалося знаходити різних спонсорів, яким не байдужа доля музею, і хоч якось ремонтувати приміщення, реставрувати командно- спостережний пункт та поповнювати експозицію.

Завдячуючи його досвіду і виваженому керівництву та зусиллям його сподвижників – ентузіастів, служителів музейної справи, було закладено фундамент сучасного музею, створено традиції, що стали основою для проведення фондової, наукової, експозиційної та культурно-просвітницької роботи. Музею вдалося не просто вистояти, а й відновити роботу вже на новому рівні, щоб зацікавити відвідувачів, повернути їх до музею.

Завдяки успішній реалізації музейних проектів у співпраці з Міністерством оборони України та громадською організацією «Київський клуб «Червона зірка» музей, починаючи з 2003 року, був співорганізатором і на його території відбувалися військово – історичні реконструкції, фестивалі, туристичні зльоти Києва.

Протягом двох років (2006-2008 рр.) довелося воювати директорові за те, щоб територія заповідника залишалася недоторканою, а не перетворилася на місце дозвілля товстосумів. Іван Петрович неодноразово виступав на телебаченні, радіо та у пресі на захист інтересів музею, як народного надбання. Можна тільки здогадуватися, скільки здоров’я коштувало Івану Петровичу рішення Київського господарського суду, яке поставило остаточну крапку в  «земельній епопеї».

Закономірним підсумком професіонального підходу до улюбленої справи, якісного виконання складних завдань, ініціативи та ентузіазму, злагодженої роботи колективу музею під керівництвом його незмінного директора стало надання музею статусу Національного відповідно до Указу Президента України від 14.05.2008 року.

За цим визнанням – багаторічна праця, багато зроблених добрих справ з виховання підростаючого покоління на героїчних, бойових і трудових прикладах попередніх поколінь. Працюючи на посаді директора, Іван Петрович багато зробив для зміцнення матеріальної бази музею. Активно працюючи також і на громадській ниві, він здобув заслужену пошану і авторитет у всіх структурах, причетних до музейної діяльності.

Іван Петрович нагороджений Київським міським головою нагрудним знаком «Знак пошани» (2001 р.), отримав медаль Чеської республіки (2005 р.), Грамотою Верховної Ради України (2009 р.), орденом Святого Георгія Побідоносця (2010 р.), медаллю «За сприяння воєнній розвідці України» 11 ступеня (2010 р.) 1 ступеня (2016 р.), ювілейною медаллю «Двадцять років незалежності України» (2011 р).

Нагороджений Відзнакою Міністерства оборони України – медаллю «За сприяння Збройним Силам України» (2012 р.) та медаллю «Миротворець Слов’янського миру» (2015 р.), орденом святих Кирила та Мефодія (2015 р).

Іван Петрович – єдиний в Україні серед музейних працівників повний кавалер ордена «За заслуги». Отримав більше 25 відомчих нагород.

Обирався депутатом Вишгородської районної ради, сьогодні є депутатом Новопетрівської сільської ради, Почесний громадянин Вишгородського району та села Нові Петрівці.

Попри музейні радощі і клопоти, турботи і здобутки для колективу музею Іван Петрович є старшим колегою, наставником. Доброзичливість, повага і шана до старшого покоління і людей різного віку, любов до рідного музею, самовіддане служіння своїй справі – приклад для всіх музейних співробітників та особливо молоді. В Нових Петрівцях всі знають, що за будь-яких обставин, з різних питань, за консультацією, порадою чи допомогою, можна звернутися до Івана Петровича.

Тож бажаємо Івану Петровичу натхнення та горіння у щоденній праці, реалізації нових проектів і задумів, вдячних відвідувачів та щирих друзів! І нехай ще довгі роки музей-заповідник залишається для багатьох людей справжнім острівцем пам’яті, місцем, яким пишаються місцеві жителі і куди обов’язково приводять гостей.

Тамара СОКОЛ, заступник директора «Національного музею- заповідника
«Битва за Київ у 1943 році».

***

Редакція видання “Український репортер” щиро вітає шановного Івана Петровича Вікована, а також колектив музею зі славними датами. Зичимо усім Вам міцного здоров’я, благополуччя, нового поступу вперед у розвитку благородної музейної справи в ім’я процвітання Незалежної України!

Сообщение Ювілейна дата в біографії директора Лютізького плацдарму появились сначала на Український репортер.

Також посадовець підозрюється у розкраданні бюджетних коштів. Встановлено, що спільно зі службовцями міської ради він причетний до незаконного заволодіння бюджетними коштами, виділеними на виконання ремонтних робіт у житлових будинках районного центру.

До актів прийому виконаних робіт у 2016-2017 роках чиновники вносили завищені дані про обсяги та вартість проведених ремонтів. Частина виділених з бюджету коштів перераховувалась на рахунки фіктивних підприємств і привласнювалась.

Співробітники СБУ спільно з прокуратурою та Нацполіцією провели санкціоновані обшуки за місцями проживання та в офісах фігурантів справи, вилучили фінансово-господарську документацію та електронні носії інформації, які підтверджують факт незаконного заволодіння державними коштами.

Наразі встановлюють розмір збитків, завданих міському бюджету.

Сообщение Заступника мера Вишгорода викрили на збуті наркотиків і розкраданні коштів – СБУ появились сначала на Український репортер.

Від отриманих травм дитина загинула на місці, повідомив черговий лікар бригади швидкої допомоги, який констатував смерть дитини.

Дівчинка самостійно відкрила вікно та виглядала маму з роботи. Дитячий садок вона не відвідувала. Вранці 39-річна мама поїхала на роботу, залишивши доньку вдома саму. Щогодини їй телефонувала.

Сообщение У Вишгороді маленька дівчинка випала з вікна 18 поверху разом із собакою появились сначала на Український репортер.

Тепер готується нова громада – Вишгородська. Ідея створення Вишгородської об’єднаної громади почала набирати реальних обрисів. За результатами громадських слухань мешканців лівобережних сіл Хотянівка, Сувид, Ровжі, Жукин, Лебедівка висловилися за об’єднання з містом Вишгородом. Відмовилися брати участь у цьому проекті жителі Нижчої Дубечні, Вищої Дубечні, Новосілок, Пірнового та Воропаєва. Є думка, що ці села доцільно об’єднати навколо Пірнового.

На правобережжі склалася наступна картина: «за» – сказав Лютіж з Гутою-Межигірською. А ось Нові Петрівці і Старі Петрівці категорично виcловилися «проти». Головний аргумент – самодостатність цих територіальних громад.

Проте соцмережі будоражать пости й інформація про те, що на голів сільських рад Вишгородщини нібито йде тиск з боку районних очільників. Ціна питання – об’єднання населених пунктів у громаду навколо Вишгорода.

А що про це кажуть мешканці району?

«Думаю, голова РДА Савенок, коли займав посаду, урочисто обіцяв проштовхнути об’єднання громад, – заявляє депутат Вишгородської районної ради Ірина Побідаш.– Після провалу з Новими і Старими Петрівцями (там люди категорично відмовилися від об’єднання) у травні в Лебедівці висадився цілий десант агітаторів. Тут тобі і голова РДА В’ячеслав Савенок, і голова райради Ростислав Кириченко, і його перший заступник Олександр Устименко, і Лютізький сільський голова (за сумісництвом–- дружина голови району) Тамара Савенок, і ще цілий віз міських і районних чиновників. За свідченнями очевидців, промови були полум’яними, обіцянки солодкими. Лебедівка була проти.

Хотянівка, де голова вже начебто погодився на вмовляння об’єднатися, показала теж неочікувані результати.

На зборах “за” і “проти” проголосували відповідно 43 на 42. Результат опитування: громада – проти приєднання. Збори сільської громади у Воропаєві показали аналогічний результат. Слово за правим берегом».

Пані Ірина переконує, що на Лебедівського голову Олександра Пішковця тиснуть згори.

Олександр В’ячеславович цей тиск заперечує, каже: «Ніхто ні на кого не тисне. Нам просто настійливо пропонують приєднатися до Вишгорода. Але ми зробимо так, як вирішать люди. Говоріть із селянами. А я більше нічого не скажу».

«Моя позиція однозначна – наше приєднання до Димера чи до Вишгорода неможливе апріорі, – каже мешканець Лебедівки Анатолій. – На жаль, від бідності (чи тупості) народ продає голоси. Обирає нам мразь. Мразь робить народ ще біднішою, щоб ті не думали про те, куди потратити гроші, а думали, де їх взяти, щоб їсти, одягатися чи оплатити комуналку. І знов продавалися на виборах (або на них не йшли).

Я можу ризикувати своїм життям на майданах, але після цього продажна більшість обере тих, кого обрала нині. Але ж є частина людей, які голосують по совісті. За них буду боротися. А там, може, у дурнів щось в голові налагодиться”.

І мешканці Вишгородського району, й експерти кажуть, що тут доцільно було б об’єднати за перспективним планом три села: Старі Петрівці, Нові Петрівці та Лютіж. Поруч розташовані, мають усі необхідні для створення об’єднаної громади передумови – промислові майданчики, необхідні соціальні об’єкти тощо. Але…

Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад» передбачає, що на кожні 500 мешканців має бути обраний один депутат територіальної громади.

Враховуючи кількість населення в цих селах, маємо: Нові Петрівці, Лютіж і Старі Петрівці представлятимуть 16, 7 і 6 депутатів відповідно. Однак що показує бюджетна картина: Лютіж, за оцінкою фахівців, фінансово забезпечений відсотків на 80, Нові Петрівці – фінансово самодостатні, але найбільше надходжень на душу населення у Вишгородському районі сьогодні припадає на Старі Петрівці. І при такому депутатському представництві громада старопетрівчан вимушена стати постійним фінансовим донором сусідів. Бо якщо депутати вирішать побудувати в Нових Петрівцях дитсадок, якого там немає, то це відбудеться й за їхні, тобто сільської громади, кошти.

Проте й у Старих Петрівцях є свої доволі гострі проблеми. Потенційне об’єднання в одну громаду в бюджетному плані надає, безперечно, більше переваг мешканцям Лютіжа та Нових Петрівців. І, водночас, з урахуванням кількості населення, обіцяє останньому статус адміністративного центру.

А він, за регламентацією законодавців, повинен мати центр надання адмінпослуг. Проте в Старих Петрівцях уже створено й працює відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, надаються витяги з Державного земельного кадастру. І нині до Старих Петрівців за наданням необхідних адмінпослуг їдуть не лише із сусідніх сіл, а й з усього району. Адже саме в Старих Петрівцях уперше серед сіл області було запроваджено надання адмінпослуг, яке раніше було виключно прерогативою райцентрів.

За два роки Нові Петрівці майже не отримали коштів із бюджету району

«Два роки тому я, як сільський голова, виступив ініціатором об’єднання зі Старими Петрівцями, Лютіжом та Гутою Межигірською. Головною метою такого об’єднання було якраз уникнення в майбутньому примусового об’єднання з містом Вишгородом, – каже під час громадських слухань, які відбулися в селі 12 травня, голова Ново-Петрівської сільської ради Радіон Старенький. – Ми тоді вважали, що за рік-півтора влада відважиться на примусовий варіант – шляхом проведення адміністративно-територіальної реформи, і тоді наче все до цього йшло. А якщо буде примусовий варіант, то у зв’язку з близькістю до міста Вишгорода наше село увійде до об’єднання з ним. Зараз нам уже кажуть, що, можливо, у вересні цього року все буде примусово.

Що могла б мати об’єднана територіальна громада у складі сіл Нові Петрівці, Старі Петрівці та Лютіж з Гутою Межигірською? Великий плюс фінансова сторона. Зведений бюджет трьох сільських рад на сьогодні складає 50 мільйонів, якби було об’єднання, ця цифра була б удвічі більшою за рахунок 60% податку з доходів фізичних осіб.

Ці кошти сьогодні йдуть до районного бюджету, і районні депутати вирішують, куди їх направляти. Нам за цих два роки не дали ні копійки. Але і Старі Петрівці, і Лютіж не виявили бажання щодо такого об’єднання.

І їх можна зрозуміти, тому що бюджети сіл дозволяють належним чином утримувати всю їхню інфраструктуру.

Коли Київською обласною радою затверджувався перспективний план формування територій громад області, ми – єдина сільська рада в області, яка під стіни облради привезла зо дві сотні людей на протест проти затвердження плану, де Нові Петрівці мали б увійти до об’єднання з Вишгородом.

Тоді обласна рада затвердила перспективний план нашого району з урахуванням нашої позиції й передала цей план на затвердження Кабінету Міністрів України. Але з незрозумілих для нас причин Кабмін затвердив тільки дві громади – Димерську та Пірнівську, залишивши при цьому білою плямою в ньому Вишгород, Нові та Старі Петрівці, Лютіж з Гутою та Хотянівку з Осещиною й Лебедівкою. Неначе натякаючи на те, що тут потрібно в майбутньому утворити об’єднану громаду саме в такому складі.

Тоді й місто було проти об’єднання з селами району правого берега Дніпра.

Сьогодні міська рада має іншу позицію, і мені здається, що це не власна ініціатива міськради і їхнього голови, це їм поставили таке завдання. Районний бюджет наповнюється в основному за рахунок трьох населених пунктів: Вишгорода, Нових Петрівців та Старих Петрівців. Тільки податку з доходів фізичних осіб районний бюджет за рахунок Нових Петрівців отримав у минулому році понад 20 мільйонів гривень. Зважаючи на це, можна було б виділити Новим Петрівцям хоча б 5 мільйонів гривень. Ми ж звертались і описували проблеми, які є в селі, і наводили аргументи…

Найбільше було виділено Лютіжу – 5 мільйонів гривень на реконструкцію дитсадка і 1,5 мільйона гривень на ремонт школи, в цьому році також виділили ще 5 мільйонів на дитячий садок. Я сподіваюся, що нам виділять у цьому році хоча б 10 мільйонів гривень, адже у нас нагальніша проблема з дитсадком, ніж в Лютіжі, і коштів за рахунок нашого села в районний бюджет надходить значно більше, ніж від Лютіжа. А на Нові Петрівці пішло всього 552 тисячі гривень – на проектно-кошторисну документацію прибудови з туалетом ЗОШ №1 – це менше одного відсотка, а ми з сільського бюджету на ці об’єкти виділили понад 3 мільйони гривень.

Зважаючи на те, що у Нових Петрівцях проживає 10% населення Вишгородського району, то ці гроші зовсім мізерні. Цього року ситуація ще гостріша, лише медицина з сільського бюджету отримає понад 3 мільйони гривень, бо ми вже й зарплату нашим медикам платимо. І сьогодні нас хтось хоче переконати, що все буде по справедливості? В справедливому розподілі я сумніваюся.

Ми могли не виділяти кошти на фінансування закладів, що відносяться до районного відання (школам та лікарні), а виділяти на благоустрій та комунальні послуги (асфальтування доріг, заміна водопроводів). Але ж у цих школах навчаються наші діти, в лікарні лікуються наші односельчани, і, звичайно, ми не можемо стояти осторонь їхніх проблем і змушені допомагати цим закладам. Але ж якби в районному бюджеті не було на це коштів. Так ні, в минулому році перевиконання районного бюджету склало понад 60 мільйонів гривень.

Кошти є, тільки чомусь районна рада їх направляє в більших обсягах на інші села. Так де ж тут пропорційність? Я її за майже десять років роботи в сільській раді по відношенню до нашого села не бачив.

Від продажу Межигір’я надійшло понад 100 мільйонів до районного бюджету, на об’єкти району, що знаходяться в нашому селі, пішло аж 5% – ремонт будівлі першої школи. Якщо утвориться Вишгородська ОТГ, то це буде найбільша по кількості населення ОТГ в Україні – понад 60 тисяч жителів. Навіщо??? Показати всім, що ось як ми змогли?!

На мою думку, на меншій території можна приділити більше уваги окремо взятій проблемі чи питанню і відповідно якісніше його вирішити. В середньому по Україні кількість жителів в ОТГ налічує 8 тисяч осіб.

А ми лише в нашому селі маємо до 12 тисяч мешканців! Я пропоную звернутися до Верховної Ради та Кабінету Міністрів з пропозицією внести відповідні зміни до законів «Про добровільне об’єднання територіальних громад», «Про місцеве самоврядування в Україні», де визначити можливість територіальним громадам, дохідна частина бюджету яких складатиме 3 і більше мільйонів гривень на тисячу населення та кількістю населення в ньому 8 і більше тисяч осіб, залишатися самостійними територіальними громадами та прирівняти їх у статусі на рівні об’єднаної територіальної громади або міста обласного значення».

У Старих Петрівцях теж категорично проти об’єднання

– Не хочемо ми ніякого об’єднання, – каже пенсіонерка Галина, яка зі своєю подругою Надією прийшла на святкування Дня села Старі Петрівці. – Ми ж добре розуміємо, що все забиратиме Вишгород.

У Нових Петрівцях, до речі, є своя газета. У нас є своє село, свій сільський голова, свої свята. Але є і свої спільні проблеми. Щоб потрапити в райцентр, у Вишгород, ми повинні їхати спочатку до Києва, а вже з Києва – на Вишгород. Або вийти на повороті й голосувати. Може, хто підбере. Коли це й де це таке було, щоб із райцентром найбільші села району не мали транспортного зв’язку?

– Ось зараз ідуть балачки, що створюються госпітальні округи і Вишгородський район хочуть приєднати до Бородянки, – долучається до розмови Надія. – Це буде просто й чітко спрямовано на вимирання людей. Хто туди доїде? Яким чином? У Нових Петрівцях є лікарня, стаціонар на 50 ліжок. Але ми чули, що начебто на цьому місці хочуть зробити розважальний центр (таку команду, кажуть, дали з Вишгорода). Але голова сільради взяв лікарню на баланс.

– У Нових Петрівцях – три школи, а дитсадка нема (є невеличкий, приватний), і діток возять до нас, у Старі Петрівці, – каже Дарина, шеф-кухар. – Потягайте таку малечу в переповнених автобусах!.

– Громада Старих Петрівців вирішила не об’єднуватися з Вишгородом ні в якому разі, – за дорученням сільського голови Ростислава Яреми розповідає секретар сільради Олена Антонюк. – Було зроблено подвірний обхід й опитано всіх (!!!) повнолітніх мешканців села.

Приблизно 2500 виборців проголосували «проти» й лише троє – «за». Ми – самодостатня громада. Маємо потужні підприємства, такі як «Енран», «Чіпси-Люкс» та інші…

А ви он краще поговоріть з Олександром Гавриловичем Жмурком, почесним громадянином нашого села. Він 40 років очолював місцевий колгосп імені Ватутіна. І зараз займає активну громадянську позицію.

Незважаючи на поважний вік, Олександр Гаврилович Жмурко добре володіє ситуацією: «Коли нам настійливо запропонували об’єднуватися, я сказав: «Назвіть хоча б 2 пункти, наскільки покращаться в селі справи». У нас зараз прибуток – 5,5 тисячі гривень на душу населення, а у Вишгороді – 3 тисячі. То хто до кого повинен приєднуватися? Старі Петрівці самі побудували церкву, Будинок культури, дитсадок, басейн, міняємо старі водопровідні труби… Залишилося зробити новий центр із фонтанами… Наш бюджет – 17 мільйонів гривень. Перевиконання – на 1, 7 мільйона гривень. План – понад 30 мільйонів. Хто до нас захоче приєднатися – на договірних умовах. Якщо в населеному пункті мешкає більше тисячі людей, має бути не староста, а голова з депутатами.

Зараз наш комунгосп усе робить самостійно, і люди не відають про проблеми. У нас кожна вулиця заасфальтована й освітлена. А тоді – не буде води, погорять насоси…. Ми вже мали подібний гіркий досвід у 50-х роках. Ми за власні кошти збудували 130 кілометрів газопроводу, а тепер з людей деруть абонплату за газ. Люди просять допомогти, але тепер це вже неможливо. Нам потрібен сильний, навіть жорстокий правитель!

Працювати всім треба. А не торгувати. Гляньте навколо: поля позаростали бур’янами, техніку розбазарили… А тепер ще об’єднаємося й зовсім без штанів лишимося».

Почути коментар від районного голови В’ячеслава Савенка так і не вдалося. Він був постійно зайнятий, хоча кореспондентка «УК» приїхала до нього в РДА.

Наталя ПЛОХОТНЮК

Сообщение Вишгородщина: сільські громади бояться залишитися “без штанів” появились сначала на Український репортер.