10 фактів про В’ячеслава Чорновола

Під час випускного вечора в університеті пішов на Володимирську гірку і дав клятву, що все життя буде боротися за Україну.
Працював різноробом. У 1963-1964 роках брав участь у будівництво Київської ГЕС. Після першого ув’язнення, працював спостерігачем метеостанції, землекопом археологічної експедиції, вагарем на станції Скнилів тощо. Після останнього – кочегаром у Львові.

Витримав 83 допити. У 1966-му В’ячеслав Чорновіл відмовився свідчити у справі проти своїх друзів – братів Горинів, Мирослави Зваричевської і Михайла Осадчого. Навіть попри те, що на той час вони визнали провину і потреби уникати свідчень вже не було. За що був притягнутий до суду і отримав свій перший вирок. У 1972-му витримав 83 допити, але й надалі ніколи не свідчив проти друзів.

Прокурор, який судив Чорновола, має звання “Почесний працівник прокуратури України”. Другу (1967 р.) і третю (1972 р.) кримінальні справи проти В’ячеслава Чорновола порушив прокурор Львівської області Борис Антоненко (1912-2010 рр.). Свою посаду прокурор обіймав протягом 20 років. Антоненко написав низку книжок про своє прокурорське минуле, боротьбу зі злочинністю і “українськими буржуазними націоналістами”. У 2003-му цьому прокурору призначена пенсія згідно із Законом України “За заслуги перед Україною”. В червні 2006-му Антоненку оголосив подяку генеральний прокурор України Олександр Медведько. А в 2007-му йому присвоєно звання “Почесний працівник прокуратури України”.

Не відмовляв всім, хто до нього звертався з питаннями української справи. “Працював він самовіддано і справді багато, – згадувала дружина Атена Пашко. – Вставав, бувало, о 5-й годині ранку, писав, потім – на роботу, лягав пізно. Знаєте, є люди, котрі можуть вам відмовити, сказавши, що не мають вільного часу чи знайти якісь інші відмовки. До таких В’ячеслав Максимович не належав, позаяк не вмів кривити душею. Він завжди давав пораду, настанову людям, які до нього звертались і, особливо, якщо це стосувалося української справи”.

Від КГБ отримав прізвисько “Неугомонний”. Із спогадів вірменського дисидента та політв’язня Паруйра Айрякіна: “Він був наче напханий енергією, він навіть у зоні бігав, займався спортом. Багато читав, писав, покладену норму – ми шили рукавиці – виконував не за вісім годин, а за три години – решту часу він був зайнятий сам собою”.

Непохитно вірив у відновлення незалежності України. Переказують, як один із слідчих спересердя запитав В’ячеслава Чорновола: “Ну добре, от уявімо, є ваша незалежна Україна. І ким ви там себе бачите?”. І почув у відповідь: “Як ким? Редактором опозиційної газети”

На президентських виборах 1 грудня 1991 року за В’ячеслава Чорновола віддали голоси 7 420 727 українців (23,27%). Він зайняв друге місце слідом за Леонідом Кравчуком.

Був обраний гетьманом і зрікся присяги на вірність московському цареві. Після обрання гетьманом Українського козацтва на Великій раді 21 червня 1992 року в Переяславі-Хмельницькому Чорновіл проголосив зречення присяги на вірність московському цареві, даної на Переяславській раді в 1654-му.

Багато хто вважає його смерть в автокатастрофі політичним убивством напередодні майбутніх президентських виборів. Пасажир КамАЗа Іван Шолом, який міг давати вказівки водієві Володимиру Куделі, що здійснював фатальний розворот на трасі, невдовзі помер. Колишній заступник генерального прокурора Микола Голомша припускав, що Чорновола після аварії добили кількома ударами кастета. Однак доказів для доведення убивства в суді так і не зібрали. 21 січня 2014 року суд задовольнив клопотання обвинуваченого Куделі, визнавши аварію нещасним випадком, та закрив справу.

Сообщение “Програв не я. Програла Україна”. До річниці трагічної загибелі: маловідомі факти про В’ячеслава Чорновола появились сначала на Український репортер.

В’ячеслав Чорновіл започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом із Стусом, Світличним, Дзюбою, Сверстюком, Горською та іншими став символом боротьби проти тоталітаризму.

Народився політик 24 грудня 1937 року в селі Єрки Катеринопільського району в сім’ї вчителів. У радянські часи родина Чорновола зазнала переслідувань від комуністичного тоталітарного режиму. 1937 року було заарештовано рідного дядька — Петра Йосиповича Чорновола, який не повернувся з ув’язнення. Зазнавав переслідувань і батько. Сім’ї доводилося переїжджати з села в село, міняючи місце роботи.

У 1955 році Чорновіл закінчив Вільховецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з другого курсу перевівся на факультет журналістики. З липня 1960 до травня 1963 року В’ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім — старшим редактором передач для молоді.

4 вересня 1965 року Чорновіл виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі “Україна” на прем’єрі фільму Параджанова “Тіні забутих предків” з протестом проти арештів української інтелігенції. Після виступу його звільнили з роботи, викликали на допити, проводили обшуки.

Згодом Чорновіл підготував збірку текстів “Лихо з розуму”, в якій представив портрети заарештованих у 1965 році українських шістдесятників. Книжку видали за кордоном і це стало помітною подією не тільки серед діаспори. Проте у результаті за цю збірку Чорновіл був засуджений у 1967 році до трьох років таборів суворого режиму. Саме у засланні Чорновіл зустрів кохання свого життя — Атену Пашко, з якою одружився у 1969 році.

У 1979 році Чорновіл створив підпільний журнал “Український вісник”. Журнал стає справжнім рупором демократії та національної свідомості у підрадянській Україні. А у 1972 році, коли радянська влада масово переслідує шістдесятників, В’ячеслава Максимовича знову засуджують — цього разу до шести років таборів і трьох років заслання.

Наприкінці червня 1988 року він стає ініціатором та ідейним натхненником створення Української Гельсінської спілки — першої в Україні опозиційної до радянської влади політичної партії. Вперше про цю ідею він публічно оголосив під час підсумкового засідання другого дня консультацій Міжнародної антикомуністичної наради.

Водночас у вересні 1989 року Чорновіл стає членом українського Народного руху — громадсько-політичного угруповання консервативного та демократичного спрямування, яке домагалося незалежності для України й відіграло у її здобутті ключову роль. У 1992 році В’ячеслав Максимович стане його співголовою разом з Іваном Драчем та Михайлом Горинем.

Навесні 1990 року В’ячеслав Чорновіл переміг на виборах до Верховної Ради й Львівської облради. Тоді у парламенті на противагу комуністам утворилася демократична Народна Рада, в якій лідером радикального крила став саме Чорновіл. Перебуваючи у меншості, вони змогли проголосити Декларацію про державний суверенітет, а в серпні 1991-го на позачерговій сесії ВР було проголошено Акт Незалежності України.

На виборах першого президента України 1 грудня 1991 року переміг колишній комуністичний лідер Леонід Кравчук. Він отримав майже 62% голосів виборців, а Чорновіл — лише 23,27%.

25 березня 1999-го  за нез’ясованих та суперечливих обставин загинув в автомобільній катастрофі під Борисполем. “Тойота” з політиком, водієм та прессекретарем Руху врізалася в КамАЗ із Дніпропетровщини, який розвертався поночі на вузькій дорозі. 

Соратники В’ячеслава Чорновола та його син Тарас Чорновіл, патріотично налаштована громадськість вважають його загибель політичним убивством напередодні майбутніх президентських виборів.

На церемонію прощання із Чорноволом прийшло до 200 тисячі людей. Труна з тілом стояла в Київському будинку вчителя (колись там засідала Центральна Рада), а черга охочих вшанувати загиблого простяглася аж до Хрещатика. Поховали В’ячеслава Чорновола на Байковому кладовищі.

У 2000 році В’ячеславу Чорноволу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави за визначний особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, активну громадську і політичну діяльність.

Сообщение Незабутні: 25 років від дня трагічної загибелі українського національного лідера В’ячеслава Чорновола появились сначала на Український репортер.

У 1991 році був другим після Леоніда Кравчука, а у 1999 — єдиним реальним опонентом владного кандидата.

У тому ж 1999 році Чорновіл трагічно загинув. За офіційною версією — внаслідок ДТП. Його автомобіль врізався в «КамАЗ» із причепом.

Політик і його водій Євген Павлов загинули на місці ДТП. Після трагедії версії слідства часто змінювалися.

У 2017 році тодішній генеральний прокурор Юрій Луценко пообіцяв парламентарям розслідувати обставини смерті лідера Народного руху України В’ячеслава Чорновола, щойно завершить справи експрезидента Віктора Януковича і Майдану.

Більшість друзів і син політика, Тарас Чорновіл, переконані, що це було політичне вбивство.

Сообщение Сьогодні – 84 роки з дня народження В’ячеслава Чорновола появились сначала на Український репортер.

На цю тему відгукнулися й фахівці слідства. Зокрема, ексначальник управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури Сергій Горбатюк в коментарі журналістам “Радіо Свобода” сказав, що, на його думку, у цій справі ставити крапку зарано.

Цитуємо:

«Голомша мав би добитися розслідування, коли був на посаді заступника генпрокурора. Є питання: наскільки, дійсно, це відповідає істині. Є довідка про ознаки вбивства Чорновола, я її колись знайшов у кабінеті заступника генпрокурора, де працював.

Треба піднімати матеріали справи, бо наприклад, судмедексперт не писав, що безпосередньо від кастету.

Він міг бачити якісь ознаки травмування, нехарактерні для тієї травми, що дозволяло би висувати таку версію. Гадаю, що на пустому місці Голомша цього би не казав.

Але якщо він сказав «А», то має сказати і «Б», тобто пояснити, на чому ґрунтуються такі заяви. Як би матеріали справи відповідали такій заяві, то могло би бути і подальше розслідування. Остаточні відповіді не отримані і треба розслідувати, тут усі нюанси важливі».

В Офісі генпрокурора повідомили, що розслідування кримінального провадження за фактом ДТП, у якій загинув Чорновіл, триває, його ведуть слідчі Головного слідчого управління Нацполіції України. Зокрема, перевіряють версію умисного вбивства.

На цю тему:

• Микола Голомша: В’ячеслава Чорновола вбили чотирма ударами кастета
• Роман Безсмертний: “Якби В’ячеслав Чорновіл не загинув 20 років тому, ми мали б іншу Україну”

Сообщение “Є довідка про ознаки вбивства В’ячеслава Чорновола”, – Сергій Горбатюк появились сначала на Український репортер.

Ініціаторами виступили студенти. Ініціативу студентської молоді, після фахових обговорень, підтримали Вчені ради Інституту журналістики й Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Проєкт згуртував довкола себе безліч небайдужих людей: студентів і випускників, викладачів і працівників університету, громадських діячів, журналістів і політиків. Завдяки спільним організаційним зусиллям, медійній і фінансовій підтримці активістів проєкті вдалося реалізувати.

Автором барельєфа виступив заслужений діяч мистецтв України Василь Гурмак, який був особисто знайомий із В’ячеславом Чорноволом. До роботи над барельєфом долучилися член Національної спілки художників України Микола Гурмак та архітектор Андрій Лисенко.

Про це повідомляє у Фейсбуці Інститут журналістики.

Сообщение У Києві, в Інституті журналістики відкрили аудиторію імені В’ячеслава Чорновола появились сначала на Український репортер.

Уже далеко не всі, можливо, й згадають, але 30 років тому в зросійщеному Запоріжжі, яке на той час плелося в ар’єргарді демократизації й перебудови, відбулася подія,що певним чином вплинула на хід історії.

18 серпня 1991 року до Запоріжжя на закриття фестивалю “Червона рута” з’їхалася ціла когорта прогресивних українських депутатів. А наступного ранку – кадри «Лебединого озера» на всіх телеканалах і повідомлення про ГКЧП… Тож першу реакцію на переворот у Москві відомі демократичні діячі висловили якраз 19 серпня у Запоріжжі, а вже через 5 днів у столиці саме ці політики проголосили Незалежність України.

…На запорізькому стадіоні “Металург” увечері 18 серпня 1991 року панував піднесено-святковий настрій: лунали веселі й патріотичні пісні, на трибунах майоріли жовто-блакитні прапори, танцювала молодь, у височінь здіймалися феєрверки. Завершувала концерт переможців пісня запорізького співака Анатолія Сердюка на вірш Дмитра Павличка “Вставай, Україно!”.

Зміст поезії, покладеної молодим запоріжцем на розлогу мелодію, був дуже актуальний: «Вставай, Україно, вставай! Виходь на дорогу свободи, де грає широкий Дунай, де ждуть європейські народи!». Водночас рядки «Вставай та кайдани порви, дай познак, що ти не рабиня Москви й рабою не будеш нікому» провокували гостру й неоднозначну реакцію в слухачів, яких спонукали вибирати, з ким вони – з Москвою чи з Україною.

Цей твір виборов тоді на конкурсі три призи: «За кращу патріотичну пісню», приз від української діаспори й приз від Народного Руху. «Рухівську» відзнаку вручив Анатолію Сердюку легендарний В’ячеслав Чорновіл. Він подарував виконавцеві власного годинника (на світлині) й запросив на VIP-трибуну, де призера вітали депутати Верховної Ради УРСР Левко Лук’яненко, Микола Поровський, Павло Мовчан, Лесь Танюк, Іван Драч.

Разом з тим Чорновіл попередив співака: «Із цією піснею, хлопче, у тебе будуть проблеми». За словами політика, після того, як “Вставай, Україно!” в один з днів фестивалю прозвучала в ефірі УТ, керівник Держтелерадіокомітету України Микола Охмакевич отримав партійну догану від ЦК КПУ — за те, що пропустив в ефір «антирадянський твір». Крім того, піснею та її автором зацікавилося КДБ.

Свято на стадіоні відбулося 18 серпня, а вранці 19-го в Москві стався переворот – на вулицях танки, надзвичайний стан, президента Михайла Горбачова усунуто від влади. Політики, застигнуті тривожною звісткою в Запоріжжі, але натхненні на святковому стадіоні патріотичним настроєм тисяч запоріжців і піснею “Вставай, Україно!”, рішуче виступили із заявами не визнавати рішення ГКЧП про надзвичайний стан. Того ж дня, повернувшись додому, вони чинили спротив заколотникам уже в столиці, а через 5 днів, 24 серпня у Верховній Раді разом з іншими патріотами проголосили Незалежність України.

А у співака якраз почалися проблеми, про які попереджав його Чорновіл. Анатолія Сердюка, що служив тоді у військовому оркестрі МВС, у перший день ГКЧП відкликали з відпустки, перевели на казармений стан. Із музикантом побесідували «особісти» із «6-го відділу» КДБ, які були в курсі всіх подій на «Руті». Як виявилося пізніше, ім’я Сердюка було занесено до «чорних списків» КДБ…

Напередодні референдуму 1 грудня про підтвердження Акту Незалежності пісню часто передавали по радіо й ТБ, вона впливала на суспільну свідомість і безсумнівно відіграла свою родь в утвердженні незалежної держави. Інформаційна програма Держтелерадіо назвала “Вставай, Україно!” символом 1991 року, а в січні 1992-го з подачі Дмитра Павличка вона претендувала на гімн новітньої України.

«Вставай, Україно!» поповнила скарбницю української пісні: вона ввійшла до аудіодисків і нотних пісенників, статті й згадки про неї потрапили в газети, журнали, книги, підручники, енциклопедії, інтернет, соцмережі та ЮТУБ. Після трьох десятиліть існування вона не перейшла в розряд «ретро», а й зараз лунає в ефірі, бо актуальна й сьогодні. Пісня допомагала Україні здобувати й утверджувати державну незалежність, підтримувала й об’єднувала людей на мітингах і Майданах, лунала в зоні АТО, на блокпостах і полігонах, у військових частинах. І в далекому 91-му, і в 2004-му, і в 2014-му вона піднімала й згуртовувала українців, налаштовувала на патріотичний лад, виступала генератором національної єдності, прискорювала процес самоідентифікації народу.

Така от роль в нашій історії на зламі епох однієї пісні…

Зоя ШАРИКОВА, журналістка

Фото на головній: 1991 рік, Запоріжжя, “Червона рута”.

Сообщение Музичному заклику «Вставай, Україно!» – 30 років появились сначала на Український репортер.

Про це повідомила у Фейсбуку колишня дружина Пономарчука Олена Бондаренко. “…помер батько мого сина – Дмитро Понамарчук. Під час тривалої хвороби Дмитра його доглядав Славко”, – повідомила вона.

З 1991 року Понамарчук був прессекретарем В’ячеслава Чорновола, ще коли той був народним депутатом І скликання і кандидатом у президенти України.

Як повідомлялося, 25 березня 1999 року Понамарчук був в одному авто з В’ячеславом Чорноволом, коли той загинув в автокатастрофі на Київщині. Трагедія сталася на 5-му кілометрі автотраси Бориспіль-Золотоноша, коли Toyota Чорновола врізалася в КамАЗ із причепом, що розвертався посеред шосе.

В’ячеслав Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці, а прессекретаря Дмитра Понамарчука шпиталізували з важкими травмами до лікарні.

Сообщение Помер прессекретар В’ячеслава Чорновола появились сначала на Український репортер.

Відповідна петиція №22/097448-еп з’явилася на сайті Глави держави.

“Високоповажний Пане Президенте України, Володимире Олександровичу. Прошу Вас розглянути петицію про видання указу Президента України “Про проголошення В’ячеслава Максимовича Чорновола моральним лідером України”,- йдеться в тексті петиції.

“Такий указ повинен бути, оскільки В’ячеслав Максимович Чорновол завжди відстоював життя України та Українського Народу. На його прикладі наступні Президенти повинні усвідомлювати значущість, незалежність та суверенітет Української Держави!”,- наголошує автор петиції.

Петиція повинна набрати 25000 необхідних голосів. Збір підписів триватиме ще 90 днів.

Сообщение На сайті президента з’явилася петиція щодо визнання В’ячеслава Чорновола моральним лідером України появились сначала на Український репортер.

У нього завжди все кипіло, вирувало. Я часом дивився і думав: як він взагалі встигає настільки миттєво продумувати свої дії, слова?

Завжди був переконаний, що та злощасна аварія, в якій він загинув, не була простою, випадковою ДТП. Факти, які мені відомі, свідчать, що загибель Чорновола була організованою. На території колишнього Радянського Союзу лише у двох республіканських КДБ працювали групи, що спеціалізувались на організації дорожньо-транспортних пригод. У Білорусі та Україні.

На жаль, справа Чорновола досі не розслідувана. Але все ще сподіваюсь, що колись ми всі дізнаємось правду.

Сьогодні зранку поїхав до пам’ятника В’ячеславу Максимовичу. Музейний провулок був залитий сонцем. І абсолютна тиша навкруги. Лише комунальники шурхотіли мітлами по бруківці.

Роман Безсмертний

Сообщение Роман Безсмертний: “Якби В’ячеслав Чорновіл не загинув 20 років тому, ми мали б іншу Україну” появились сначала на Український репортер.

В’ячеслав Максимович Чорновіл народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки (тоді Катеринопільського району Київської, нині — Звенигородського району Черкаської області) у сім’ї вчителів. 1955 року закінчив середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики. З липня 1960 до травня 1963 років працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім — старшим редактором передач для молоді.

Разом з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком, Алою Горською, Миколою Плахотнюком, Лесем Танюком, Василем Стусом започаткував в Україні рух шістдесятників, що в 1960-ті — 1970-ті роки виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету. 4 вересня 1965 року виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції, за що був звільнений з роботи в газеті «Молода гвардія». За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів Чорновола засудили до трьох місяців примусових робіт.

15 листопада 1967 року отримав 3 роки ув’язнення в таборах суворого режиму за документальну збірку «Лихо з розуму» (Портрети двадцяти «злочинців»), де подав матеріали про арештованих 1965 року шістдесятників. Звільнився 1969 року і з 1970 року почав випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкував матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Під час загальноукраїнської «зачистки» 1972 року його заарештували і засудили до 6 років таборів і трьох років заслання.

На початку 1978 року В’ячеслав Чорновіл був відправлений етапом на заслання в Якутію, де працював чорноробом у радгоспі, пізніше — постачальником. Там написав брошуру про боротьбу за статус політв’язня в таборах (1977–1978) під назвою «Тільки один рік». 1978 року В’ячеслав Чорновіл був прийнятий до міжнародного ПЕН-клубу; 22 травня 1979 року став членом Української Гельсінської групи.

У квітні 1980 року В’ячеслав Чорновіл був знову заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням (фактично — за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі). Тримав 120-денне голодування протесту, а в останньому слові на суді звинуватив КДБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі в змові. Був засуджений на п’ять років позбавлення волі. 1983 року звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну.

Після повернення в Україну, влітку 1987 року В. Чорновіл відновив видання «Українського вісника», редактором та автором якого був протягом двох років. Від часу створення (8—10 вересня 1989 року) Народного Руху України (НРУ) — член Руху та його Великої Ради, з березня 1992 — співголова, а з грудня 1992 року — голова НРУ. У березні 1990 року В’ячеслав Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України, де став одним з лідерів радикального крила демократичної частини Верховної Ради — Народної Ради. З квітня 1990 року до квітня 1992 року — голова Львівської облради та облвиконкому. Восени 1991 року В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України і зайняв друге місце — за нього проголосувало 7 420 727 виборців (23,27%).

В’ячеслав Чорновіл був народним депутатом України двох наступних скликань — 1994 і 1998 років, керівником депутатської фракції Народного Руху України. З 1995 року став членом української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.

25 березня 1999 року під час повернення з Кіровограда В’ячеслав Черновіл і його водій Євген Павлов на автомобілі «Тойота» зіткнулись з автомобілем КамАЗ, який саме розвертався посеред дороги. Чорновіл і Павлов загинули на місці, прес-секретар лідера НРУ Дмитро Понамарчук був госпіталізований з важкими травмами. 29 березня 1999 року В’ячеслав Максимович Чорновіл був похований на центральній алеї Байкового кладовища в Києві. Провести його в останню путь прийшло понад 200 тисяч чоловік зі всієї України; труну з тілом В’ячеслава Чорновола несли на руках від Володимирського собору до місця поховання.

Вже на на наступний ранок після загибелі міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, не чекаючи попередніх результатів слідства, заявив, що лідер НРУ і його водій загинули в результаті дорожньо-транспортної аварії, а версія про замах навіть не розглядається. В 2000 році головний свідок, один із тих, хто знаходився в кабіні самоскида під час аварії, помер від сердечного приступу.

Представники НРУ із самого початку називали  загибель Чорновола політичним убивством. Однак справа була закрита вже у червні 1999 року. Розслідування поновилось 27 березня 2001 року, однак невдовзі знову було припинено. У березні 2005 року за проханням депутатів Верховної ради від НРУ президент Ющенко ініціював поновлення розслідування, і 4 квітня 2005 року генеральним прокурором Святославом Піскуном слідчі дії було поновлено. Однак після відставки Піскуна восени того ж року розслідування знову припинилось. Його було поновлено в серпні 2006 року.

2 червня 2011 року Генеральна прокуратура України, провела ексгумацію тіла В’ячеслава Чорновола. 23 лютого 2012 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області відмовився закрити кримінальну справу за фактом загибелі колишнього лідера партії “Народний Рух України” В’ячеслава Чорновола. Однак справа з розслідуванням далі не просунулася і згодом її розгляд припинили за строком давності.

Джерело: jnsm, Володимир Лук’янюк

Сообщение Двадцять один рік тому загинув В’ячеслав Чорновіл появились сначала на Український репортер.