Про це повідомляє Нromadske.

Люди запалили свічки і на колінах вшанували пам’ять загиблих захисників. Серед присутніх була дружина командира полку «Азов» Дениса Прокопенка Катерина.

На бруківці учасники акції виклали свічками OLENIVKA AZOV. Дехто приніс із собою плакати із «закривавленим» написом Olenivka та закликами зупинити російський тероризм і врятувати оборонців «Азовсталі».

В Асоціації родин захисників «Азовсталі» відзначили, що за 40 днів досі не з’явилися підтверджені списків загиблих, а рідні не отримали тіла для поховання.

«Немає інформації про стан поранених в теракті бійців, а місія ООН досі не розпочала розслідування щодо трагедії. Трагедія в Оленівці болить нам, рідним військовополонених, болить не тільки всій Україні, а й світу», — наголосили в Асоціації.

Уповноважений із прав людини Лубінець 30 липня заявляв, що українська сторона почала процедуру повернення тіл загиблих в Оленівській колонії. Наразі в України немає підтверджених списків загиблих і поранених у колонії, хоча такі «дані» циркулювали у соцмережах.

Читайте також: 

• “Оленівка – новий Освенцим”. Рідні захисників Маріуполя провели акцію на Софійській площі

Сообщение У Києві вшанували українських військових, які загинули під час теракту в Оленівці появились сначала на Український репортер.

Як повідомляє Укрінформ, церемонія прощання триватиме до 13.00.

Нагадаємо, що сержант Микола Ільїн народився 1984 року в Білорусі. У 2006 приїхав до Естонії і мав статус біженця. 2016 року отримав естонське громадянство, відмовившись від білоруського. Ільїн проходив військову службу в підрозділі ЗСУ на законних підставах. Згідно з чинним законодавством, а саме Законом України “Про військовий обов’язок і військову службу” іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, можуть у добровільному порядку (за контрактом) проходити військову службу у Збройних силах України.

13 липня на запит української сторони СЦКК у координації із СММ ОБСЄ була спланована евакуація тіла загиблого військовослужбовця ЗСУ лейтенанта Дмитра Красногрудя, який загинув у “сірій зоні” в районі Зайцевого. При цьому військовослужбовці ЗСУ отримали з боку російських окупаційних сил гарантії безпеки та зобов’язання щодо припинення вогню у районі Зайцевого (Жованки) у період з 14.00 до 18.00 13 липня.
Однак під час евакуації неозброєна евакуаційна група, яка була маркована білими пов’язками на жилетах та білими касками, потрапила в засідку збройних формувань російських окупаційних сил. Спочатку був обстріляний військовослужбовець, який йшов попереду групи, йому на допомогу кинувся медик Микола Ільїн, який також був обстріляний та зазнав поранень, несумісних з життям. Після цього евакуаційна група із ще одним травмованим офіцером відступила.

У подальшому окупанти відмовилися надати гарантії безпеки для пошуку українською стороною пораненого військового.

16 липня тіло лейтенанта Дмитра Красногрудя було передано на контрольовану урядом України територію. 17 липня на підконтрольну уряду України територію було передано тіло військового медика Миколи Ільїна.

Після отримання тіла стало відомо, що російські окупанти на Донбасі здійснили наругу над ним. Про це свідчать наявні в Укрінформу фотографії. Відзняті знімки переданого окупантами тіла настільки жахливі, що їх не можна публікувати. Із незрозумілих причин воно було розпороте від тазу до шиї, після чого грубо зшито. Також тіло не зберігалося у морзі, через що воно було покрите великими трупними плямами. Раніше на контрольованих окупантами інформаційних ресурсах також викладалося відео, як у голові трупа медика стирчить ніж.

21 липня міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив, що встановлено картину подій на Донбасі і є всі підстави говорити саме про воєнний злочин і віроломне свідоме вбивство українського медика.

Фото: “Укрінформ”

Сообщение Сьогодні у Києві прощаються з військовим медиком Миколою Ільїним. Вшанувати героя прийшло багато побратимів та друзів появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляє сайт МО України.

На щоденному ранковому церемоніалі були присутні родичі загиблих героїв, офіцери та працівники Міністерства оборони та Генерального штабу, військовослужбовці Київського гарнізону.

Дзвін Пам’яті пролунав вісім разів. Цього дня внаслідок російської збройної агресії перестали битися серця мужніх захисників України.

В цей день 2015 року загинули: лейтенант Попик Сергій Іванович, сержант Вовк Іван Михайлович, старший солдат Яндюк Олег Васильович, солдати Книш Леонід Олександрович та Соколенко Андрій Олексійович.

Цього дня 2017 року збройна агресія РФ забрала життя українських захисників: молодші сержанти Оїріменко Микола Іванович та Сонько Сергій Миколайович, старший матрос Ттрубін Сергій Сергійович.

Зала пам’яті захисників України створена з метою вшанування пам’яті військовослужбовців Збройних Сил України, які загинули за свободу, незалежність і територіальну цілісність України, світовий мир та порядок. Її спеціально розташовано таким чином, щоб усі могли зайти до Зали та віддати шану своїм захисникам.

Біля споруди Зали пам’яті облаштовано церемоніальний майданчик із Дзвоном Пам’яті та Стелою, у якій вмонтовано осколки снарядів. Щоденний поминальний ритуал здійснюється ударами дзвону, залежно від кількості загиблих у цей день.

Фото МО України

Сообщение В Міністерстві оборони України вісім разів пролунав дзвін пам’яті появились сначала на Український репортер.

Герої Небесної сотні – справжні янголи-охоронці України.

Вони віддали найголовніше, що у них було – свої життя – за кращу долю для нас, назавжди ставши орієнтиром для майбутніх поколінь вільних українців.

Герої не вмирають… pic.twitter.com/QUJC2r9fiY

— Петро Порошенко (@poroshenko) February 20, 2018

Прес-служба Президента України випустила наступну заяву:

“День Героїв Небесної Сотні — це день вшанування пам’яті наших відважних співвітчизників, які ціною власного життя дали можливість Україні бути незалежною, демократичною, відкритою світові державою, а усім нам — змогу самим творити своє майбутнє.

З гордістю і вдячністю віддаємо шану тим, чия самопожертва стала запорукою перемоги Революції Гідності, торжества незламного українського духу над підступними спробами нас упокорити.

Подвиг безстрашних лицарів, озброєних лише бруківкою та любов’ю до України, чотири роки тому згуртував увесь цивілізований світ на підтримку нашого вибору і нині продовжує надихати мільйони українських патріотів на рішучу боротьбу проти гібридних викликів «русского мира».

Маємо лише один правильний шлях — звільнення від агресора окупованої частини Донбасу та повернення анексованого Російською Федерацією Криму.

Зберігаючи відданість ідеалам гідності та свободи, ми повинні утверджувати національну єдність, розбудовувати демократичну, сильну і процвітаючу країну, зміцнювати наше військо та високо цінувати кожну мить життя у незалежній європейській Україні.

Слава Героям Небесної Сотні!

Слава Україні!”

Вчора, 19 лютого, Порошенко підписав Закон щодо забезпечення будівництва меморіально-музейного комплексу Героїв Небесної Сотні.

“Спорудження Меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні можливе тільки за адресою «Алея Героїв Небесної Сотні». Ні в якому іншому місці. Це святе місце не лише для кожного з нас, хто там був і тримав оборону, а для кожного українця в Україні і світі” , – наголосив президент.

Меморіально-музейний комплекс Героїв Небесної Сотні складатиметься з кількох земельних ділянок комунальної власності, а також частини земельної ділянки державної власності, що перебуває в постійному користуванні державного підприємства «Готель «Україна». Сьогодні мають назвати переможця конкурсу

Нагадаємо, 20 лютого Україна вшановує пам’ять загиблих під час Революції Гідності.

Об 11:00 розпочнеться молебень родин Героїв Небесної Сотні у Михайлівському соборі, о 13:00 – молебень біля Хреста поблизу верхнього виходу з метро “Хрещатик”.

Сообщение Україна вшановує пам”ять Героїв Небесної Сотні. Порошенко вклонився загиблим появились сначала на Український репортер.

Президентське подружжя поклало квіти до пам’ятного хреста на Аскольдовій могилі.

Нагадаємо, бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути, що на Чернігівщині, між  4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що ледве нараховував чотири сотні штиків.

У 4-годинному бою під Крутами оборонці української державності призупинили наступ противника і відступили, руйнуючи за собою колії і мости. Червона армія втратила боєздатність на чотири дні. Поновити наступ на Київ війську Муравйова довелося не залізницею, як планувалося, а на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми,  розмоклими дорогами.

Ця затримка дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.

Бій під Крутами – одна із численних битв в одвічному «хрестовому поході» Росії проти України. Але Крути в просторі та часі буття українського народу посідають надзвичайно важливе місце. Ця назва, як писав Улас Самчук, «врізбилася у наше народне єство, у наш дух і нашу плоть» pic.twitter.com/qe3DaEABdD

— Петро Порошенко (@poroshenko) January 29, 2018

Герої, які в січні 1918-го захищали Київ від наступу червоних росіян, пройшли короткий вишкіл молодого бійця у стінах сучасного Військового інституту телекомунікацій та інформатизації. Відсьогодні цей інститут носитиме звання “імені Героїв Крут”.

https://www.facebook.com/petroporoshenko/videos/1194455314022192/

Сообщение 100-річчя бою під Крутами. Президент вшанував пам’ять Героїв появились сначала на Український репортер.

У пам’ятній ході Алеєю Небесної Сотні взяли участь також дружини послів іноземних держав, представниці національних діаспор та волонтерських організацій.

Священики Української православної церкви Київського патріархату, греко-католицької та автокефальної церков відслужили молебень за загиблими та закликали до миру. Також під час флешмобу діти випустили у небо голубів миру.

На думку організаторів акції, для України цей день є особливо важливим, адже на нашій землі нині тривають воєнні дії. І це дуже символічно, що саме жінки об’єднуються й об’єднують довкола себе величезні сили для розбудови і збереження миру.

Фото Олексія ІВАНОВА

Сообщение У День миру вшанували загиблих героїв появились сначала на Український репортер.

Поклала квіти на місце, де вбили Шеремета, і посол США Марі Йованович. На перехресті, де стався вибух, люди залишили 365 свічок – за кожен день, що минув без Павла Шеремета. Поліція не пускала автомобілі на вулицю Франка, бо люди перекрили дорогу.

Далі учасники акції ходою рушили до Адміністрації Президента та Міністерства внутрішніх справ. Рух колони супроводжувала поліція, яка тимчасово перекривала дороги, щоб люди могли безперешкодно пройти.

Під Адміністрацією Президента учасники ходи вимагали активніше розслідувати вбивство та знайти всіх причетних до цього злочину. Люди мовчки тримали плакати перед парканом, однак з АП до них ніхто не вийшов.

Далі колона рушила до головної будівлі Національної поліції, яка веде розслідування вбивства Шеремета. Прямо на двері МВС учасники акції, в тому числі журналіст Мустафа Найєм, почепили банер “Хто вбив Павла?”.

Люди тримають аркуші з написом “Хто вбив Павла” і залишають такі графіті на асфальті.

До учасників акції вийшов речник МВС Артем Шевченко. Він визнав, що вбивці журналіста і досі не відомі. І лише вкотре повторив версію про “російський слід” у вбивстві Павла для “дестабілізації ситуації” в Україні.

Нагадаємо, Павло Шеремет загинув від вибуху вранці 20 липня у центрі Києва. В його автомобіль підклали вибухівку. Ані організаторів, ані виконавців вибуху досі не встановлено.

Фото Кирила ХМІЛЬОВА

Сообщение У Києві вшановують пам’ять Павла Шеремета появились сначала на Український репортер.

Він виступив з промовою та оголосив першу хвилину мовчання на території Національного музею історї України у Другій Світовій Війні.

Дорогі співвітчизники!

Шановні іноземні гості, яких зараз так радо, щиро й гостинно приймає столиця європейської України!

Євробачення – справжній фест миру, який єднає повоєнну Європу – вже вдруге відбувається в Києві. Дванадцять років тому воно стало можливим завдяки Руслані, а тепер нам його подарувала Джамала. Вона привернула увагу всього континенту до долі кримських татар, до історії своєї малої батьківщини – українського Криму… Криму, анексованого путінською Росією подібно до того, як майже вісімдесят років тому захоплювала чужі території гітлерівська Німеччина.

В травні сорок п’ятого наші діди й прадіди у складі світової антигітлерівської коаліції перемогли нацизм. Але вистраждану свободу тоді отримали не всі народи. СРСР визволив, але тут же поневолив центральну та східну частину континенту, створив соціалістичний табір – як же влучно названо! – та від’єднав його залізною завісою від вільних країн. Внаслідок оксамитових революцій кінця вісімдесятих – початку дев’яностих років минулого століття залізна завіса врешті-решт впала. Тепер же ми очікуємо, що вітром змін розвіє й паперову завісу. 11 травня Рада Європейського Союзу має остаточно затвердити режим безвізових поїздок для громадян України до Європи, до країн Шенгенської зони. Без жодного перебільшення це абсолютно історична подія. Вона знаменує наше остаточне повернення до єдиного європейського цивілізаційного простору.

Цілком природно, що вже четвертий рік поспіль восьмого травня, День пам’яті та примирення, ми відзначаємо в унісон з більшістю європейських країн. Двадцять третя нуль одна 8 травня сорок п’ятого – момент, коли було припинено вогонь, і в Європі настала перша хвилина вистражданого миру.

Друга світова – найжахливіша в історії війна. В ній безліч людських і національних трагедій сплелися в епічну картину, кров від якої холоне й досі, хоча і сплили десятки й десятки років.

65 мільойнів вбитих по всьому світу, із них – від восьми до десяти мільйонів – українці. Смертоносний вогняний смерч двічі пройшов Україною – проти сонця та за сонцем. На наших теренах точилися активні бойові дії, у яких було задіяно близько шістдесяти відсотків дивізій Вермахту і половину частин Червоної армії. Та війна – то понад два мільйони вивезених на примусові роботи дівчат та юнаків з України. То – каторга й концтабори. То – Бабин Яр, де минулої осені ми у великій скорботі відзначили сімдесят п’яті роковини однієї з найстрашніших сторінок в історії України – трагедії євреїв, трагедії українців, росіян, ромів та багатьох інших народів. Ми пам’ятаємо і завжди будемо пам’ятати, що близько півтора мільйона українських євреїв було знищено нацистами.

Очевидно, йдеться про речі, які нічим не витравити з пам’яті народу, а особливо того покоління, яке не з чужих слів і не з підручників знає сувору правду про війну. Очевидно, що ці дні назавжди закарбовані в українському календарі. Очевидно, нема віри тим, хто каже, ніби хтось десь колись збирається їх повикреслювати. Не народилася ще така людина, у якої на те піднялася б рука і який би дозволили це зробити. Бо майже нема в Україні родини, яка б не постраждала від осені тридцять дев’ятого, коли в Україну прийшла Друга світова, до осені сорок п’ятого, коли на Далекому Сході пролунали останні її постріли.

Вінстон Черчіль писав, що з-поміж усіх народів, які опинилися під владою нацистів, чи не найбільше постраждав український народ. «Але, разом з тим, він ціною мільйонів своїх представників зробив величезний внесок у перемогу у Другій світовій війні…». Це каже Черчіль. В Росії ж дехто каже, що нібито вона, Росія, виграла б війну і без України. Яка ж неправда!

Майже сім мільйонів солдат в семи, як мінімум, арміях – така географія української боротьби проти нацизму.

Ми, на відміну від Москви, не збираємося приватизовувати велику спільну перемогу усіх народів Радянського Союзу та країн антигітлерівської коаліції. Але й зрікатися своєї вагомої частки в подоланні нацизму – теж не будемо. І нікому і ніколи не вдасться применшити подвиг наших предків.

Проти нацизму найбільша кількість українців, шість мільйонів, билася в рядах Червоної армії. Ще сто тисяч – в лавах Української Повстанської Армії та 250 тисяч – у Збройних Силах країн-членів антигітлеровської коаліції.

Останній факт – найслабше досліджена сторінка історії. Саме тому сьогодні в Києві на Майдані ми відкрили виставку, на якій представлені історії українців, які воювали не лише в Червоній чи Українській повстанській арміях, але й у французьких, британських, канадських, американських збройних силах та інших арміях. Вони, українці, вкрили себе бойовою славою в битвах на рівнинах Європи, в пустелях Північної Африки та на безмежних просторах Тихого Океану.

Я хотів би процитувати слова одного українсько-канадського публіциста: «Пройдіть цвинтарем полеглих у Нормандії, огляньте лише жертви великого союзного десанту на побережжях Франції – і на вояцьких хрестах знайдете стільки українських прізвищ…».

Одним з тих, хто 6 червня сорок четвертого висадився в Нормандії, був і Воллі Бунка. Буквально днями мені розповіли яскраву й багату історію життя цього 92-річного сина українських емігрантів, які перебралися до Канади наприкінці дев’ятнадцятого століття. Воллі брав участь у бойових діях проти нацистів в лавах Королівського Вінніпезького стрілецького полку, воював у Франції, Бельгії та Нідерландах. Він – герой одразу трьох народів: канадського, чию форму носив, нідерландського, який визволяв, і нашого, українського, з якого походить.

Шановне товариство, відзначаючи сьогодні День пам’яті та примирення, ми в першу чергу віддаємо данину поваги мільйонам наших співвітчизників, які рятували від нацизму Україну, Європу та світ.

Але це ще і свого роду відкритий урок історії, під час якого ми всі маємо згадати, чому сталася така трагедія, як Друга світова. І зрозуміти, що робити, аби ніколи більше не трапилася Третя.

Це в Росії до 9 травня виголошують зараз гасло «Ми можемо повторити». А ми, як і вся Європа, прагнемо до того, аби подібного ніколи і ніде більше не трапилося. Відчуйте різницю між «можемо повторити» і never again, «ніколи більше». Різниця очевидна, і носить цивілізаційний характер.

Катастрофі можна було би запобігти, якби нацистський агресор своєчасно був зупинений спільними зусиллями демократичних держав. Починаючи з середини тридцятих років Гітлер свідомо і безкарно трощив систему європейської безпеки, порушував чинні договори, поглинав все нові й нові землі. Заклики поодиноких політиків припинити спроби умиротворення агресора лунали неначе «глас вопіющого в пустелі». Минулого місяця в Королівському інституті міжнародних відносин в Лондоні я так само, як і сьогодні, цитував Черчіля. Великий британець мудро попереджав тих, хто вважав за потрібне добре годувати крокодила, що хижа тварина врешті-решт схарчить і їх самих, – ну хіба що останніми. Сказано було 77 років тому, але ж як актуально та злободенно звучить і тепер.

Пам’ятаючи уроки історії, ми маємо не допустити тріумфу агресора. Чергова помилка може коштувати життя мільйонів і мільйонів. В Україні цей урок дуже добре засвоїли. Потроху, до речі, це усвідомлення приходить і до інших. «Росія є найбільшою загрозою на землі з огляду на її спроможності та її наміри», – це директор Федерального бюро розслідувань США Джеймс Комі днями. Він це сказав, коментуючи загрози американській демократії з боку Росії.

Як і в часи Другої світової, сьогодні ми, українці, на передовій. Саме на нашій території розгорнувся фронт протистояння агресору, фронт боротьби за цінності демократії та верховенства права, фронт за вільний світ.

Дякуючи мужності українських воїнів, зусиллям нашої дипломатії вдалося зупинити активні бойові дії. Але ж що фітіль війни, що кнопка миру, – знаходяться в Москві. Вони – в руках людини, яка має імперські амбіції, яка полонена допотопними уявленнями про геополітику, просякнута глибокою зневагою до міжнародного права.

Створивши одну з найбільш потужних і ефективних армій в Європі та вправно обороняючись, ми тим не менш залишаємося послідовними прихильниками мирного врегулювання з Росією. Однак добра воля Києва постійно наштовхується на відсутність будь-яких кроків назустріч з боку російського агресора, який продовжує окупацію та повзучу анексію українського Донбасу.

Ще жодного разу режим припинення вогню не був дотриманий російською гібридною армією. Завтрашні паради в Донецьку та Луганську, хоч і матимуть оперетковий та пародійний характер, стануть ще одним наочними доказом російської військової присутності.

Ще раз наголошую, прогрес у виконанні політичної складової Мінська є неможливим без забезпечення ключових умов безпеки. Йдеться про стале припинення вогню, відведення важкої техніки та артилерії, виведення російських військ, зброї та техніки, повний доступ спостерігачів ОБСЄ до всієї неконтрольованої українським урядом території, а також звільнення заручників, які вже третій рік утримуються на окупованій території та в Російській Федерації.

Серед присутніх були прем’єр-міністр Володимир Гройсман, перша леді Марина Порошенко, мер Києва Віталій Кличко, лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв та представники української православної церкви.

Фото Кирила ХМІЛЬОВА

Сообщение У Києві вшанували пам’ять загиблих воїнів у Другій світовій війні появились сначала на Український репортер.

На урочистостях вшановували пам`ять полеглих і вітали ветеранів з Київщини. Серед них — мешканець Білої Церкви Василь Бабич.

Як повідомляє офіційний веб-сайт Київської облдержадміністрації, очільник КОДА Олександр Горган передав йому під час зустрічі особисту подяку від Президента України. Адже Василь Петрович – кавалер чотирьох медалей “За відвагу”. Свій бойовий шлях ветеран розпочав у 1943 році в Харкові, а закінчив у 1945-му в Празі. Був снайпером, дослужився до полковника.

Лави воїнів Другої світової війни з кожним роком рідіють. На Київщині серед живих кавалерів чотирьох медалей “За відвагу” залишився лише білоцерківчанин Василь Бабич. Він і передає естафету мужності молодим воїнам, які уже в ХХІ століття змушені взяти до рук зброю, захищаючи на країну від путінських терористичних банд.

Про Музей читайте також тут

Алла ТОПЧІЙ

Фото: прес-служба КОДА

Сообщение Кавалер чотирьох медалей “За відвагу” вшанував бойових побратимів появились сначала на Український репортер.

Впродовж квітня в усіх районах столиці тривають уроки пам’яті, години скорботи, тематичні бесіди, виставки, лекції, зустрічі та бесіди з чорнобильцями.

А в столичній області у ніч з 25 на 26 квітня, о 0:23 годині, на центральній площі міста Славутич відбулися заходи з відзначення 31-х роковин Чорнобильської катастрофи.

Голова Київської обласної держадміністрації Олександр Горган взяв участь в урочистій пам’ятній ході та поклав квіти до Пам’ятного знаку «Героям Чорнобиля».

Під час виступу керівник області наголосив також на важливості самого міста Славутича, як точки відродження українського народу:

«Я впевнений, що місто Славутич, як місто-храм, що береже пам’ять про всіх, хто потерпів, повинно стати точкою, де з попелу підніметься Україна».

Світлана КОВАЛЬОВА

Фото Кирила ХМІЛЬОВА

Сообщение Ліквідатори аварії на ЧАЕС завжди є нашими героями появились сначала на Український репортер.