Про це  повідомляє Національна академія наук України:

“Відділення фізики і астрономії НАН України з глибоким сумом сповіщає, що 13 березня ц.р. у Ворзелі російські окупанти варварськи розстріляли чудового фізика-експериментатора, багаторічного завідувача відділу і заступника директора Інституту фізики напівпровідників ім. В.Є. Лашкарьова НАН України, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки, премії ім. В.Є. Лашкарьова НАН України, професора, члена-кореспондента НАН України Василя Петровича Кладька”.

Він опинився у Ворзелі, щоб вивезти звідти свою сім’ю. Дружина та онуки через суттєве погіршення обстановки виїхати встигли, Василь Петрович затримався, коли у Ворзель зайшли російські окупанти.

“А далі сталося, що сталося, і причини чого, крім їхніх намірів знищення України і українців, невідомі”, – заявили в НАН.

Сообщение У Ворзелі рашисти застрелили відомого українського фізика появились сначала на Український репортер.

Про це повідомив у Фейсбуку перший заступник міського голови Ірпеня Олександр Маркушин.

“Змушені закрити на карантин пологовий будинок Ірпінської центральної лікарні, що у Ворзелі.

У ніч з середи на четвер швидка доставила туди вагітну (38 тиждень) мешканку Ворзеля із загрозою переривання вагітності. Жінці потрібно було екстрено зробити кесарів розтин. Оскільки у неї була температура і ознаки респіраторного захворювання, зробили експрес-тест на COVID-19. Він виявився негативним. Через пряму загрозу життю жінки і дитини, наші медики прийняли рішення негайно оперувати. Після операції жінку помістили в ізолятор і повідомили про потребу здачі аналізів для ПЛР діагностики. І тільки тоді вона розповіла про те, що напередодні вже здала цей тест. Сьогодні ми отримали результати – вони, на жаль, позитивні”.

Впродовж двох тижнів пологовий будинок буде закрито на карантин.

Серед контактних осіб інфікованої – 10 медиків, вони на самоізоляції. Не контактували, але перебували у цей час у пологовому 20 вагітних. Усім 30 особам буде зроблено ПЛР-тестування. 14 вагітних, які були на збереженні, виписують додому під наглядом сімейних лікарів.

Вагітні направлятимуться на пологи у Бородянську центральну районну лікарню.

За минулу добу на Київщині виявили 92 випадки коронавірусу. Усього в області вже 5 489 інфікованих.

Сообщение Коронавірус виявили у пологовому будинку Ворзеля появились сначала на Український репортер.

Мабуть, кожен мешканець Ворзеля старшого покоління покаже, до яких саме будиночків на перейменованій понад рік тому вулиці Сосновій, 87 полюбляли приїжджати композитори. Раніше це була впорядкована, мальовнича територія, на якій розташовувався 21 будиночок (дво-трикімнатні з усіма побутовими зручностями та з піаніно-роялями в кожному) на відстані 150–200 метрів один від одного, щоб композитори могли творити в тиші, не заважаючи один одному власною музикою; двоповерховий корпус з їдальнею та концертним залом на 120 місць та двоповерховий пансіонат на 16 номерів.

Усе це багатство було зібране під однією вивіскою – «Будинок творчості композиторів». Все майно, нерухомість – у власності Національної спілки композиторів України. А земля – у довгостроковому користуванні, на підставі відповідної угоди з Ворзельською селищною радою.

Тут творили Костянтин Данькевич, брати Платон і Георгій Майборода, Андрій Штогаренко, Олександр Білаш, Костянтин Данькевич, Валентин Сильвестров і багато інших славетних митців. Врешті, вся музична і пісенна історія України ХХ століття пов’язана із цією місцевістю. Саме тут у 1964 році написали диво-пісню «Два кольори» поет Дмитро Павличко і Олександр Білаш.

Починаючи з 2013 року ніби якийсь безжальний руйнівник оселився на цих благословенних гектарах. Завихорило, закрутило, вдарило погибеллю і кинуло в безодню усе, що створювалося десятиліттями. Надбання трудолюбивого, пісенного народу йде прахом.

Побувавши тут, я з жахом побачив, що сьогодні…

вандали донищують ці маленькі оселі

З фасаду будиночка, де Павличко з Білашем написали «Два кольори», якісь манкурти вже й меморіальну табличку вкрали. У кімнатах шпалери на стінах обдерті, меблі потрощено, повиривано батареї опалення. Страшний розор. Руїна. Така ж страшна картина і в інших хатинках композиторів.

Чому так сталося? Розкладемо все по поличках. І в цьому нам допоможе голова Національної спілки композиторів України, професор Ігор Щербаков. Мій співрозмовник зачин у бесіді робить здалеку, ще з тих часів, коли за Союзу діяв Музичний фонд України, який саме і фінансував ворзельську «Мекку, благословенне місце» при Спілці композиторів. Ці кошти, як говорить Ігор Володимирович, «давали можливість і будувати, і жити в тих умовах».

А потім – 1991 – 1992 роки, поступово Музфонд почав здавати свої позиції, вже не було, як колись, рятівної самоокупності, отож Будинок творчості композиторів, опинившись на шляху дикого економічного ринку, вижити самостійно вже не міг. Ми ж пам’ятаємо, як шторми безгрошів’я болюче вдарили не лише по вітчизняних творчих спілках, а й взагалі по економіці новостворених держав на пострадянських теренах, і руйнівні вітри стали гуляти по всьому, що мали у віданні ці організації.

Завихорило неспокоєм і на ворзельських дачах Спілки композиторів. Ще певний період часу тут жевріла діяльність, оскільки Міністерство культури давало дещицю коштів у якості підтримки. Але у 2005 році тут стала господарювати криза. Не було навіть грошей на зарплати працівникам, утім їх і було небагато: декілька чергових, електрик, бухгалтери.

Будинок творчості вже працював лише влітку, іноді взимку. Звичайно, композитори за путівки платили певні суми, директор Будинку творчості Олена Іванівна Куц з усіх сил намагалася втримати ситуацію, вишукувала хоча й скромні, але всі досяжні можливості, аби фінансовий тягар не був занадто тяжким для митців. Але ситуація без звичного фінансування погіршувалась.

Згодом – новий виток економічної кризи, який прокотився теренами держави, і неймовірна скрута, в якій опинився Будинок творчості: курортна місцевість Спілки стала нездатною себе окуповувати. А кошти були конче потрібні. Тому, щоб зменшити витратну частину на утримання об’єкта і залатати хоч якість дірки, у 2010 році Спілка вирішила продати декілька господарчих будиночків, а на отримані кошти “відремонтували, утеплили декілька дач. Поставили бойлери в кожну дачу, отож всі мешканці мали теплу воду”, – говорить професор Щербаков.

“А потім – лихо: 20 лютого 2014 року наші дачі було нищівно пограбовано – злодії викрали всі бойлери, повидирали батареї опалення, словом все залізо. Навіть кухонне начиння. Мабуть, орудувала якась організована група, певне з «тітушками». Хто там думав про Ворзель, коли таке робилося в Києві (протистояння народу і режиму Януковича. – Ред.).
Міліція лише зафіксувала факт злочину. Час од часу зловмисники навідувалися сюди, дограбовували… Ми втратили контроль за цією територією”, – із сумом промовляє Ігор Володимирович.

Безумовно, Спілка сподівалася, що держава підставить хоча б плече, на яке можна буде бодай трішки спертися, розправити крила, так би мовити, щоб рухатися далі, визначившись, що робити із цим громіздким майном та нерухомістю. Тому й зверталися неодноразово з листами-проханнями до Міністерства культури, високих державних установ тощо.

«Але відповідь, на жаль, була типовою: це – ваша власність, шановні композитори, – пригадує Ігор Щербаков. – Отож ви, як громадська організація, займайтеся нею на свій розсуд. Ми три роки намагалися бодай щось продати із цієї нерухомості, бодай дещо здати в оренду. На наші об’яви часом відгукувалися якісь комбінатори, пропонували сумнівні угоди. Ми відмовлялися. Мали надію, що до нас завітають серйозні ділові партнери. Однак роки минали, а вони не поспішали… Але доля так склалася, що ми познайомилися з підприємцем Сергієм Білявським. І нам він відверто сказав, що йому болить те, що відбувається на території Будинку композиторів. Ось так ми і вийшли на дорогу співпраці, з тим щоб створити на цій території мистецько-просвітницький, музейний центр. Дай Боже, щоб вийшло».

Які ж чинники спонукали підприємця Сергія Білявського розпочати співпрацю із Спілкою композиторів? Сергій Володимирович викладає карти на стіл, наголошуючи, що діє прозоро і чесно.

За його словами, для того, щоб наповнити новим, сучасним життям це «благословенне місце», потрібні великі кошти.

Можливо, зацікавиться західний інвестор?

«Ми й розпочали пошук інвесторів, узялися за виготовлення документів, і ця справа стартувала ще у 2015-2016 роках. Ми за власні кошти (йдеться про підприємство «Галс», яке очолює Сергій Білявський. –Ред.) виготовили усю документацію щодо землі, тобто зробили геодезичну зйомку, внесли ділянку до земельного кадастру (бо її там не значилося, була така собі біла пляма), виготовили технічні паспорти на кожний дачний будиночок, вирішили усі судові спори, які не давали Спілці композиторів рухатися вперед. Адже були, наприклад, судові рішення щодо зобов’язання сплатити борги за електроенергію, та й інше. Сьогодні ці проблеми вже позаду… Маю окремо відзначити, що не залишалася осторонь і Ворзельська селищна рада – вона крок за кроком допомагала в оформленні усієї належної документації. Крім того, склалася ситуація, що Спілка композиторів в статусі громадської організації не зможе, з об’єктивних причин фінансового характеру, утримувати та обслуговувати двоповерхові будівлі гуртожитку та їдальні – ці об’єкти, за обопільної згоди, передано Ворзельській селищній раді. Після реконструкції вони слугуватимуть громаді як культурно-мистецькі заклади, і їхня діяльність перегукуватиметься з діяльністю оновленого Будинку творчості. А можливо, що вони й доповнюватимуть одне одного.

Наостанок, випереджаючи можливі спекуляції, хочу наголосити ось на чому: спільними зусиллями ми таки знайшли інвестора з Великобританії, який має намір вкласти кошти в оновлення і осучаснення Будинку творчості композиторів. Хіба ж це не позитив після багатьох років спустошення і розору?»

Цю тему доповнює директор Будинку творчості композиторів «Ворзель», композитор Євген Петриченко.

«Багато хто запитує, чому Спілка не може самостійно утримувати свій Будинок творчості? Відповідь очевидна – підприємство створювалось та фінансувалось державою та навзаєм виконувало специфічну соціально-культурну функцію за державний кошт. На початку Незалежності було втрачено механізм державного фінансування такого роду підприємства, і воно опинилось у жорстких ринкових умовах самозабезпечення, – каже пан Євген. – До того ж, нам не на руку ні регуляторна, ні податкова політика держави. Та ще й тарифи невпинно зростають. Тому ми й змушені шукати альтернативні варіанти. І вбачаємо єдиний правильний варіант – кошти інвестора.

Щодо інвесторів, то є дві ключові позиції, які не можуть бути предметами торгу: перша – статус земельної ділянки, яка перебуває в нашому користуванні, має залишитись рекреаційним, друга – на території, яка залишається за Спілкою, має бути запроваджена сучасна та актуальна форма творчої роботи – мистецька резиденція. З цими пропозиціями Спілка виходила до всіх: і до селищної ради, і до інвесторів. Дякувати Богові, ми знайшли такий тристоронній компроміс (разом із селищною радою та інвестором), щоб не порушуючи цих умов, шукати вихід із абсолютно тупикової ситуації. Вважаю це єдиним можливим компромісом з існуючої ситуації. Іншого просто нема».

А якщо залишити усе так, як нині?

Євген Петриченко упевнений, що в такому разі все тут буде зруйновано. І невдовзі щезне. Не забуваймо, що дачі вже роками стоять без опалення, без світла.

Інвестор береться відремонтувати дачні будиночки, а також створити сучасний культурно-мистецький простір з концертним залом відповідно до потреб та побажань Національної спідки композиторів України. Також буде відновлено адміністративно-господарчі будівлі, будинок акторки театру і кіно Ганни Іванівни Борисоглібської (1868 -1939 роки), в якому діятиме музей, осучаснено територію тощо. На даний час вже розроблено декілька ескізних варіантів, що тут очікується.

Торік, у грудні, на засіданні правління Спілки композиторів було погоджено ескізний проект. Сьогодні є намір підписати угоду з будівельною компанією «Київміськбуд-5» на відновлення споруд за рахунок інвестора…

Але раптом виникла несподіванка – дехто з місцевих ворзельських активістів побачив у цьому якісь «лихі наміри». І вже, як зазвичай буває, направили скарги до правоохоронних інстанцій. Мовляв, розберіться, перевірте усе як слід… Бо, як пишуть у скаргах, «це місце є унікальним і святим для усіх, хто любить українську музику і культуру».

От вам і українська ментальність: упродовж років тут панував розор, але ні громадських активістів, ні захисників культури тут чомусь не проглядалося. Вони не ставали в оборону цієї святині ні в 2005 році, коли підприємство фактично залишилося без коштів, ні в 2014-му, коли його фізично нищили. Можливо тому, що деякі з них, будучи з мандатами депутатів, «оземелювалися» за мовчання в селищній раді? Було вигідно… А зараз – чомусь витягнули голоблі і гамселять… Невже «запахло» інвесторськими коштами?

Гамселять скаргами, наприклад такого змісту: «маємо думку про те, що є можливість в наявності злочину в передачі частини майна товариству «Галс»…». Уявляєте, який «потужний сигнал» надсилають правоохоронцям: «є можливість в наявності злочину»!
І між рядками цих сигналів читається: слідчі, прокурори, агенти НАБУ – негайно до роботи, «копайте»!

Нам же думається, що саме через таких громадських активістів налякані інвестори не хочуть поспішати до нашої країни, вкладати сюди великі кошти. Бо почнуться перевірки, «наїзди», словом, все як завжди.

Тільки ось ті «захисники» будуть за усім спостерігати збоку. Щоб у зручний момент знову вдарити. У спину. І репетувати, що йдеться про «спадщину багатомільйонної держави», що все «руйнується і розвалюється». Ці поборники «музики» не чують жодних аргументів.

Що говорить, приміром, Євген Петриченко:

«Громадським активістам нелегко сприйняти прихід інвестора. Але нема іншого варіанту. Повірте – нема! Частково Спілка має зберігати ці дачі, але утримувати 8 гектарів лісу, землю… Яким чином? Це ж коштує великих грошей. Не кажучи про те, що утримувати 20 дач, збудованих за радянських часів. Вони ж майже зігнили. Є абсолютно технічні речі, маємо брати і їх до уваги. Наголошую: наші ключові вимоги до інвестора – зберегти частину майна, не змінювати цільового призначення, рекреація… Інвестор, відповідно, буде виставляти свої вимоги, і їх треба погоджувати. Триватиме переговорний процес, і це нормально, адже кожна сторона повинна отримати гарантії для себе, щоб рухатися в цьому напрямку спокійно і стало… Інших механізмів, окрім ринкових підходів, немає. Окремі ж громадяни намагаються на цій темі спекулювати, піднімати інформаційні хвилі, мовляв, все спеціально руйнується, розбазарюється. Я сам – зі сходу, переселенець, був свідком того, як діє окупант інформаційно. Окремі «активісти» діють схоже – на біле кажуть чорне, і – навпаки. Починають маніпулювати, розганяти хвилі. Вони мотивують збереженням культурної спадщини. Ми теж за це! Тільки ми чітко розуміємо, що для збереження треба підходити з абсолютно чіткими механізмами. І конкретними діями втілювати це в життя, а не фантазіями.

Ось приклад: два роки тому я понад шість місяців витратив, щоб пройти усі кола пекла, аби отримати дозволи на прибирання території від сухостійних дерев, привозив сюди київського інспектора. Було й рішення селищної ради про зрізування аварійних дерев. Однак деякі громадські активісти викликали журналістів, почали інформаційну кампанію, мовляв, на території Будинку творчості знищують ліс першої категорії. Комунальники приїхали, подивилися на таке діло – зібралися мовчки, та й поїхали звідсіля. Усе! Я шість місяців витратив, і на що? А через півроку ті ж самі громадські активістки починають іншу інформаційну кампанію, буцімто на території Будинку творчості знаходяться аварійні дерева, які ніхто не прибирає. Отакий «конструктив» пропонують окремі «захисники» громадських цінностей . Одного разу, щоправда, вони провели на території Будинку творчості громадську акцію – позбирали в лісі сміття і залишили його під парканом. Вітрам на поталу…

Таких «зберігачів культурної спадщини» не хвилює, що перш ніж відновити тут культурно-мистецьку діяльність, потрібно привести до ладу інфраструктуру: водопостачання і водовідведення, електропостачання, подбати про лісове господарство. А ще ж і житлові будиночки… Хоча це поза межами культурної дії. Чому ж ці «захисники» не підкажуть, де узяти на усе це кошти? Тому – сумно».

Слухаючи Євгена Петриченка, а раніше Сергія Білявського, Ігоря Щербакова, перебуваючи під враженням від побаченого на власні очі розору на території Будинку творчості композиторів, розумію: якщо негайно не діяти, залишити все напризволяще, на одчай, то скоро цей Будинок творчості буде зрівняно із землею. Вирвано з корінням. До останку зникне ще деінде помітний паркан, територія заросте чагарниками, бур’янами і сліду не залишиться. І почуємо вирок, що тут – гибле місце.

І чому так стається з нами в нашій власній країні, якщо всі ми кажемо, що щиро її любимо? Чи не про таке і не про це саме колись казав наш славетний співак Василь Зінкевич, що «у фізичному і духовному організмі України поруйновано клітину національної свідомості. Цю клітину потрібно відновлювати, повертати, вона повинна в нас воскреснути. Щоб ми були вільними. Людина повинна мати вільний лет над просторами господніми…”

А я ж вкотре і подумки, і вголос повторюю: який же лет в чагарниках і хащах, де немає «щедрих кольорів», де є лише журба? Лише падіння, занепад…

І хто ж руйнує цей спадок культури? Хто є лиходійником? Не інопланетяни, звісно. Свої. Свої. З поруйнованою клітиною національної свідомості. З отою голоблею, якою дубасять… Із десятками скарг до «органів»…

Лихо з розуму, як мовиться.

Леонід ФРОСЕВИЧ

Фото на головній: у 1964 році в цьому будинку поет Дмитро Павличко і композитор Олександр Білаш написали “Два кольори”.

Фото: “Український репортер”

Сообщение Навіщо б’ють по Будинку творчості композиторів «Ворзель», розганяючи хвилі перевірок? появились сначала на Український репортер.

«…Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба».

Цей геніальний твір поет Дмитро Павличко і композитор Олександр Білаш написали у 1964 році, в Будинку творчості композиторів «Ворзель».

З Вікіпедії дізнаємося й давнішні, цікаві подробиці: «Олеся Білаш, донька композитора Олександра Білаша, так розповіла історію створення цього шедевру:

«Батько з Павличком сиділи на якомусь з’їзді комсомолу. Було нецікаво, вони почали поглядати наліво й направо — почали шукати гарних комсомолок, тому роздивлялися по залу. І раптом попереду побачив жіночку з накинутою на плечі хусткою: на чорному тлі — червоні троянди, такі яскраві, що просто очі виїдали.

— Бачиш оту жіночку? — спитав батько Павличка. — Дивись, яка хустка — червоне і чорне.

— Червоне — то любов, а чорне — то журба, — відповів Дмитро Васильович.

Вони потихеньку втекли із з’їзду, поїхали до Будинку творчості у Ворзелі. Написали пісню буквально за півгодини».

Сьогодні стежками й доріжками Будинку творчості гуляє страшний розор. Дикі хащі узяли в люту облогу цю місцину. Тут – лише один колір. Лише журба. Нам потрібна культура, високе мистецтво?

Довідково читаємо: територія займає площу 11 гектарів, на ній розташовано 21 будинок (дво-трикімнатні з усіма побутовими зручностями) на відстані 150–200 м один від одного, двоповерховий корпус з їдальнею та концертним залом на 120 місць, а також двоповерховий пансіонат на 12 номерів. В кожному з будиночків раніше було встановлено кабінетні роялі, на яких композитори могли займатися.

Як давно це було! Ще до 2011 року на цьому майданчику великої культури проводилися міжнародні музичні майстер-класи і конкурси, сюди залюбки приїжджали митці.

А вже починаючи десь з 2013-го ніби якийсь безжальний руйнівник оселився на цих благословенних гектарах. Завихорило, закрутило, вдарило погибеллю і кинуло в безодню усе, що створювалося десятиліттями. Надбання трудолюбивого, пісенного народу йде прахом. Ще рік. Ще два, максимум. І все. Забудь-земля. Амінь.

Сьогодні вандали донищують ці маленькі оселі, головний двоповерховий корпус.  З фасаду будиночка, де Павличко з Білашем написали «Два кольори», якісь манкурти вже й меморіальну табличку вкрали, певно, здали на металобрухт. А що в кімнатах, де “народжувалися” ті самі “Два кольори”?

Шпалери на стінах обдерті, меблі потрощено, повиривано батареї опалення. Страшний розор. Руїна.

Така ж картина і в інших хатинках композиторів.

На стіні одного з будиночків ще є меморіальна табличка про творчу діяльність видатного композитора, професора Миколи Дремлюги. Але скоро і вона, мабуть, щезне.

Завітавши до головної споруди Будинку творчості – двоповерхового корпусу з їдальнею та концертним залом на 120 місць, побачимо немов розбомблену, пошматовану територію (на світлині). Такий собі «музей культури» навиворіт.

І це поблизу столиці, де діють десятки різних організацій культурного спрямування, міністерства, відомства, агенції, фонди, управління.

У Києві державні чиновники різного ґатунку полюбляють говорити високим штилем про українську культуру, про необхідність її підтримки, закликають меценатів, інвесторів підставляти плече мистецтву.

Водночас що спостерігаємо? Щорічне зменшення фінансової підтримки творчих спілок з боку держави, посилення податкового тиску. Це називається драконівськими умовами для господарювання. Поганяй до ями! В таких умовах багато хто опинився, зокрема і Національна спілка композиторів України, на балансі якої і знаходиться вже згаданий нами Будинок творчості.

Очевидно, що для утримання такої великої території в належному стані, оплати комунальних послуг потрібні величезні кошти, яких у Національної спілки композиторів України немає. У такому разі яким чином зберегти це надбання? З подібними, надзвичайно гострими, проблемами мають справу й інші творчі спілки.

Що робити? Яка програма дій може бути доцільною, ефективною, максимально націленою на збереження, відродження таких мистецько-просвітницьких центрів? Сподіватися на інвесторів, як у цивілізованому світі? Можливо. Тоді чому вони не поспішають йти до нас, чого бояться, що їх турбує на цьому шляхові?

Є питання, є. І ця тема, очевидно, потребує окремої розмови.

Якщо не діяти, залишити все напризволяще, на одчай, то скоро цей Будинок творчості буде зрівняно із землею. Вирвано з корінням.Територія заросте чагарниками, бур’янами і сліду не залишиться. І почуємо вирок, що тут – гибле місце.

Як не погодитися з Василем Зінкевичем, який колись сказав, що «у фізичному і духовному організмі України поруйновано клітину національної свідомості. Цю клітину потрібно відновлювати, повертати, вона повинна в нас воскреснути. Щоб ми були вільними. Людина повинна мати вільний лет над просторами господніми…».

А який же лет в чагарниках і хащах, де немає «щедрих кольорів», де є лише журба? Лише падіння, занепад.
І хто ж руйнує цей спадок культури? Хто є лиходійником? Не інопланетяни, звісно. Свої. Манкурти з поруйнованою клітиною національної свідомості.

Змиримося з цим?

Леонід ФРОСЕВИЧ

Фото «Українського репортера»

Пісня “Два кольори”

Сообщение “Червоними і чорними нитками”. Що відбувається у Будинку творчості композиторів у Ворзелі появились сначала на Український репортер.

нас звикли трактувати ландшафт як рельєф місцевості. У світі ж поняття ландшафтів трактують як культурні, історичні, змішані тощо.

Конференція організована Українським товариством охорони пам’яток історії та культури, Ірпінською міською організацією ГО «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури», Ворзельським музеєм історії та культури «Уваровський Дім».

Виступили екологи, археологи, географи, історики, музеєзнавці та юристи.

Так, зокрема, голова Незалежного інтелектуального центру,еколог Сергій Корецький представив концепцію «Десять заповідей щодо національних ландшафтів» і запропонував зробити проект на теренах Приірпіння пілотним. Голова Київської організації УТОПІК, відомий археолог Олег Сєров представив карту ландшафту Приірпіння за 1870 рік і вказав на ній місця поселень X століття.

Краєзнавець Олександр Соколенко наголосив, що ландшафт поняття комплексне – не тільки географічне, а й культурне, історичне. Ворзель у певних своїх аспектах може вважатися унікальним.

На початку 20-х років минулого століття академіки Стражеско та Маньковський досліджували лікувальний мікроклімат Ворзеля. Вони прийшли до висновку, що лікувальний мікроклімат створюють не тільки змішані ліси, але й якийсь особливий розподіл біомагнітних ліній ігрунтових вод. Неспроста тут у радянський період функціонувало 29 санаторіїв і дитячих таборів. Сьогодні залишилося 8.

І це не так мало як на теперішній час. «Цей мікроклімат як був тут, так і залишився», – вважає Олександр Соколенко.

Раніше Ворзель називали музичною Меккою України, завдячуючи Будинку творчості композиторів. Тут написані твори, що стали українською класикою: опери, симфонії, пісні. У Ворзелі жили або перебували близько 360 відомих особистостей.

Ці складові дають можливість трактувати Ворзель як культурно-природничий ландшафт.

Юрист Сергій Гапон порушив питання знищення заплав річок Ірпінь та Бучанка. Забудувати заплави будинками – знищити річки. Там ведуться підготовчі будівельні роботи, але якщо втрутитись, то ландшафти заплав з унікальними рослинами ще можна зберегти.

Це питання піднімалось неодноразово під час прес-конференцій, на засіданні національної екологічної ради. Сергій Гапон говорив про вирубування дерев у Приірпінні, про виклики, з якими зіткнулись активісти, захищаючи заповідні території «Криничка», «Мужеловський заповідник» ( 13,8 га) та «Ново-Оскольський горішник» (4,5 га).

«Криничка» – гідрологічний заказник площею 14, 7 га, занесений до каталогу України «Чисті джерела». Його площа складає 2 га.

Ці три заказники взаємопов’язані.

На конференції виступили київські та місцеві активісти.

Учасники конференції закликали жителів Ірпінського регіону до активної участі у громадській ідентифікації національних ландшафтів Приірпіння: фотографувати цікаві ділянки ландшафту, історичні пам’ятки, збирати старі фотографії місцевості, людей тощо. З тим, щоб на початку наступного року провести у Ворзелі конференцію, присвячену цим новим приірпінським ландшафтам.

Данута КОСТУРА

Сообщение Забудувати заплави будинками – знищити річки, заявляють захисники природи Приірпіння появились сначала на Український репортер.

Повідомляється, що на місце аварії прибігла мати. В істериці вона кидалася на водія із сокирою у руках. Його довелося рятувати поліції.

Обставини трагедії встановлюють поліцейські, які опитують свідків. Проти водія порушили карну справу за ст. 286 ККУ – Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.

Це не єдина смертельна ДТП, яка сталася в Київській області за останню добу. Під Ворзелем компанія на старенькому “Опелі” вилетіла з дороги і врізалася в дерево. Одна людина в салоні загинула, двоє у реанімації. Є підозра, що водій був напідпитку.

Сообщение Під колесами автомобіля на Київщині загинула ще одна дитина (+відео) появились сначала на Український репортер.

На Київщині, якщо вірити переліку аптек, опублікованому на сайті Міністерства охорони здоров’я, до цієї програми долучилися 106 аптек. А насправді їх виявилося значно менше. В Ірпені жодної такої аптеки не виявилося. Хоча на сайті Київської облдержадміністрації після 10 травня з’явилися три ірпінські адреси.

У десяти аптеках міста (на вул. Антонова, 76; «Ватсон», вул. Шевченка, 4-г; «Еліт» і «ГалаФарм», вул. Шевченка, 4-в; «Вітамін», вул. Шевченка, № 118, вул. Соборна, 160-б; «Virdis», вул. Антонова, 2-а; «Цитрус-Фарм», вул. Котляревського, 54-а/1) про цю програму чули, але відповідали коротко: «Такої інформації не маємо». Хоча відвідувачі й запитували про ліки за пільговою ціною, відповідь була одна: «У нас такого немає. Де є? Не знаю».

«Для чого ж тоді виписують нам рецепти зі знижкою?» – обурюється 45-річна Валентина з Гостомеля, яка має проблеми з серцем.

Питання лишилося без відповіді.

– Ми не працюємо за цією програмою, – каже Світлана, фармацевт ірпінської аптеки «Одужуйте швидше». – Якщо «Доступні ліки» – урядова програма, ініційована Кабміном, то це має бути обов’язковим для всіх аптек. Тим паче, народ не може зрозуміти: чому, як, де і які ліки можна придбати безкоштовно чи за пільговими умовами.

В Бучанській аптеці «Житяс» на Склозаводській відповіли: «У нас ліміт на безкоштовні ліки вже вичерпано. Коли будуть знову – невідомо. Але ви не переживайте. Ліки відпускають у мережі наших аптек «Житяс» на Сосновського і на Мельника».

У двох інших аптеках, зазначених в урядовому переліку, зокрема «Домашня аптека № 1» ФОП Сирота (вул. Нове шосе, 8) і «Компанія Фармако 2009» (вул. Енергетиків, 8), про таку програму може й чули, але бажання розмовляти й пояснювати, чому на сайті МОЗ ці аптеки є, а безкоштовні ліки за урядовою програмою в них не відпускають, в аптекарів не було. Керівник кол-центру аптеки «Вітамін» (вул. Енергетиків, 17) Єлизавета відправила за інформацією до юристів компанії.

Дмитро, працівник закладу «Аптекар», що на вулиці Енергетиків, 4, довго розпитував по телефону про програму, пояснював, що для клієнтів аптеки, які зареєструвалися на сайті мережі аптек, є знижки на ті чи інші медикаменти. Щоправда, завідувачка закладу Ольга Михайлівна запевнила, що аптека таки працює за програмою «Доступні ліки». А Дмитро – «це, вочевидь, фармацевт із центрального офісу, який не в курсі, що, де, в якій аптеці відбувається».

– Ви знаєте, повний асортимент ліків, передбачених програмою, не використовується, – каже завідувачка аптеки. – Є група препаратів, які постійно призначаються лікарями. А про інші ніхто й не запитує.

Аптека на вулиці Польовій, 19 теж працює з урядовою програмою. А в аптеці № 10 «Країна здоров’я» готуються до введення цієї програми. Про деталі й подробиці керівник закладу Ірина Миколаївна говорити відмовилася: «Всі питання – до нашого юриста».

На сайті КОДА нещодавно з’явилося повідомлення, що в Ірпінському регіоні працюють 5 аптек за урядовою програмою: КП «Міжлікарняна аптека» (Ірпінь, Садова, 38) та її філії у Гостомелі й Ворзелі, «Аптека доброго дня» (вул. Центральна, 6г/3 і вул Ленінградська (Антонова), 4а) і ФОП Авременко В. В. в Коцюбинському.

Аптеки справді працюють, і до них їдуть люди з усіх навколишніх селищ. Щоправда, аптека на вулиці Центральній, 6г/3 на момент підготовки матеріалу не працювала, як пояснили фармацевти – з технічних причин. «Не читаються й не пробиваються чеки на препарати зі знижками чи безкоштовні, які виписуються лікарями. Але наша завідувачка Маргарита Павлівна намагається вирішити цю проблему», – пояснює фармацевт Оксана.

В одній із аптек Ворзеля пояснили, що зараз більшість фармацевтичних закладів – приватні, а держава не має ніяких стимулів для підприємців. «Ми повинні закупити ліки за власні кошти, продати їх майже без прибутку, опрацювати й здати рецепти, потім невідомо скільки чекати на повернення коштів», – каже керівник аптеки.

– Я – астматик і гіпертонік, інвалід, рецепти отримала, але термін їхньої дії – всього місяць, – каже мешканка Баланівки Катерина. – Потрібних ліків не вистачає, доводиться телефонувати й їздити то в Гостомель, то в Ірпінь, то в Бучу. Та й лікар виписує чомусь найдешевші препарати, хоча імпортні інгалятори мені краще допомагають, і я готова за них доплатити. Українські ліки за 18–20 гривень я можу купити й сама, більше грошей витрачу на проїзд.

Лікарі ж не можуть упоратися з величезною кількістю бажаючих отримати «халявні» ліки. А ще скаржаться на відсутність препаратів: із 157 найменувань стабільно в аптеках є 40. В МОЗ кажуть, що до осені намагатимуться розширити асортимент ліків за рахунок перемовин із поставниками.

Для відшкодування вартості медикаментів для мешканців Приірпіння виділено 918,4 тис. грн, які розподіляють по населених пунктах, відповідно до кількості мешканців.

Чому Ірпінь із запізненням долучився до програми «Доступні ліки», пояснила заступник головного лікаря Ірпінської міської лікарні Інна Комісарова: «Гроші на програму приходять не всім районам однаково. А якщо ви хочете дізнатися більше – звертайтеся з офіційним запитом до Ірпінської міськради».

Головний лікар Ірпінської міської лікарні Андрій Тумасов теж порадив звернутися за дозволом на розмову з керівництвом міської лікарні до заступника Ірпінського міського голови з питань медицини Наталії Семко. Однак чиновниця не захотіла спілкуватися із журналісткою. Розмова виявилася дуже дивною. Кореспондентка встигла лише привітатися й назватися, як мадам Семко різко зірвалася з місця, перебивши співрозмовницю, і вискочила з кабінету, зачиняючи перед носом двері. «Ви хто? Журналіст? – запитала зневажливо на ходу. – Пишіть офіційний запит». І все це – стрімко йдучи коридором й навіть не повертаючи голови.

Оце такий стиль роботи чиновників, яких на свої кошти утримує народ, тобто усі ми, платники податків. Така вона, “ірпінська держава”, де мером багатій Карплюк.

Цікаво, що у Броварах і Броварському районі аптек, які працюють за програмою «Доступні ліки», виявилося 33, у Білій Церкві й районі – 21, а у величезному Києво-Святошинському – всього одна (!) – в Боярці, на вул. Соборній, 51. В Департаменті охорони здоров’я КОДА відповідати на питання про те, чому на сайті МОЗ одна інформація, а наспраді – інша, відмовилися. Пояснили, що потрібно мати дозвіл або вказівку «зверху». Невже від президента чи від Бога? Нагадаємо: Департамент охорони здоров’я КОДА очолює Алла Арешкович.

Як пояснюють на сайті міністерства, аптеки на добровільних умовах підписують договір з місцевими органами влади та стають учасниками програми.

Механізм відшкодування вартості ліків поширюється на серцево-судинні захворювання (18 препаратів; найдорожчий препарат у цій категорії коштує 147,89 грн), діабет ІІ типу (метформін, гліклазид) та бронхіальну астму (беклометазон, будесоніт, сальбутамол).

Пріоритетності надали лікуванню цих хвороб тому, що саме вони найбільше впливають на показники смертності населення або суттєво знижують якість життя пацієнта й ефективно лікуються на амбулаторному рівні.

Щоб отримати пільгові ліки, лікар має виписати пацієнту рецепт на лікарський засіб, який відповідає його стану. В аптеці пацієнт може вибрати й отримати найдешевший лікарський засіб безкоштовно або обрати іншу торгову марку, доплативши певну суму. Ліки, ціна на які перевищує референтну ціну в 5 сусідніх країнах, не підпадають під програму відшкодування.

Граничну оптово-відпускну ціну розраховують, базуючись на вартості лікарських засобів у 5 сусідніх країнах – Польщі, Словаччині, Угорщині, Чехії та Латвії. Це країни ЄС, де вже давно сформовані система регулювання цін на лікарські засоби та механізм відшкодування вартості ліків. На реалізацію цієї програми на 2017 рік уряд виділив 500 мільйонів гривень.

Наталя ПЛОХОТНЮК

Фото Кирила ХМІЛЬОВА

Сообщение Як аптеки Ірпінського регіону виконують урядову програму появились сначала на Український репортер.