Частина делегатів форуму, зокрема Сергій Пантюк, Володимир Даниленко та інші наполягають на тому, щоб робочі органи з’їзду були обрані, на їхню думку, за демократичною процедурою. Із цим не погоджуються нинішній очільник спілки Михайло Сидоржевський та поет Павло Мовчан.

На деякий час трибуну з’їзду було заблоковано. Раптом до зали увійшли невідомі молодики спортивної зовнішності і почали відтісняти опонентів нинішнього керівника спілки.  Сидоржевський пояснив, що він запросив для забезпечення порядку приватну охоронну фірму. На прохання журналістів начальник цієї “групи” не зміг назвати, яку саме фірму вони представляють. Обіцяв зробити це пізніше.

Суперечки тривають. Обрали лічильну комісію та робочу. В гострих дискусіях з’їзд ледве розпочав роботу. Біля входу до актової зали чергують декілька працівників поліції.

Далі буде.

На фото: в роботу з’їзду раптово втрутилася невідома приватна охоронна фірма.
Фото “Українського репортера”

Сообщение Письменницький з’їзд із «тітушками»? появились сначала на Український репортер.

Приватне товариство, яке орендує в НСПУ частину приміщення, має знести незаконно зведену ним прибудову до будівлі спілки площею близько 130 квадратних метрів. Отже, з`явилася надія, що письменники нарешті отримають назад своє законне майно.

Йдеться про ділянку землі навколо легендарної письменницької кав’ярні “Еней”, місця, де збиралися класики української літератури (багато з них давно вже покійні) і неквапно вели свої задушевні бесіди.

Та ще на початку двотисячних років “Енея” віддали в оренду приватному товариству, і ось уже на місці відпочинку письменників з`явився… без перебільшення сказати, крутий ресторан. У жовтні 2011 року видання ZN,UA писало про нього так: “Досить самому завітати по старій пам`яті до оновленого письменницького кафе “Еней”, в якому знищено легендарні розписи Базилевича… І на власні очі побачити дорогу ресторацію і не побачити в ній жодного письменника. Бо фінансово неспроможні наші літератори випити бодай кави”.

Днями кореспондентка “Українського репортера” завітала до пам`ятки архітектури на Банковій, 2. Побачила прибудову, про яку йдеться в рішенні Апеляційного господарського суду.

Проте за її стінами нині не може випити кави не лише бідний письменник, а й багатий підприємець. Бо кав`ярня не працює. Вхід в арку, що веде до літньої тераси кафе, яке, як стало відомо згодом, називається “Сад”, загороджений залізними ґратами і зачинений. Потрапити туди можна лише, якщо натиснути на дзвінок і хтось вийде та впустить відвідувача на другий бік загорожі.

Кореспондентка “Українського репортера” так і зробила. Вийшов молодий чоловік міцної статури, який назвався охоронцем, і сказав, що директора зараз немає. Хто директор чи власник цієї комерційної структури, він не назвав. З`ясувалося лише, що крута кав`ярня не працює уже понад півроку.

“Український репортер” звернувся за коментарем до голови Національної спілки письменників України Михайла Сидоржевського, адже рішення Київського апеляційного господарського суду було винесене на користь НСПУ і, здавалося б, йому є що сказати. Проте очільник спілки від коментарів відмовився.

Натомість охоче відповів на питання кореспондентки “Українського репортера” голова Київської обласної організації Національної спілки письменників України Анатолій Гай.

Звичайно, що це рішення Апеляційного господарського суду – ще не остаточна наша перемога, бо ж приватне товариство, яке спочатку орендувало приміщення в НСПУ, а потім оголосило себе його власником (спілка ж, на жаль, у судах поки що не довела протилежного), має гроші, тому, звичайно, вони будуть подавати і касаційну скаргу, і до Верховного суду, і до суду з прав людини у Страсбурзі. Проте ми все ж таки маємо надію повернути своє майно, – говорить письменник.

Анатолій Іванович сподівається, що коли демонтують ту прибудову, то хоч можна буде відкрити вікна в залі спілки, а то і вдень, і ввечері там можна бути лише при електричному світлі, а коли тепло – задуха неймовірна.

Голова Київської організації НСПУ Володимир Даниленко також вважає, що рішення суду буде на користь письменників. Дивно, що Михайло Сидоржевський ні на сайті НСПУ, ні в газеті, ні на зборах, ні навіть в особистій розмові з письменниками і словом не обмовився про цю, безумовно, важливу для спілки подію, – наголосив лідер київських літераторів.

Водночас Даниленко висловив сумнів, що у найближчому майбутньому письменники отримають хоч якусь користь для себе від спілчанського майна. Володимир Григорович вважає, що він має підстави так говорити, адже навесні минулого року разом із групою членів НСПУ ініціював проведення Ревізійною комісією спілки перевірки фінансово-господарської діяльності НСПУ, якою, зокрема, було встановлено, що через зниження орендної плати до ринкової кон`юнктури за квадратний метр лише на Банковій, 2 спілка недоотримала 229 тисяч 477 гривень щомісяця і 2 мільйони 700 тисяч за рік.

Проте рядові письменники такими глибокими проблемами не переймаються. Вони просто ностальгують за таким дорогим їхньому серцю “Енеєм” і сподіваються, що він все-таки до них повернеться.

Хоча… Колишній очільник Національної спілки письменників України Володимир Яворівський у розмові з кореспонденткою “Українського репортера” зауважив, що за часів його перебування на посаді голови НСПУ до “Енея” вже ніхто не ходив, старе покоління письменників пішло в кращі світи, а в нового – інші турботи. Кав`ярня стала просто збитковою для спілки. Було вирішено виправити становище – віддати “Енея” орендарям, щоб поліпшити матеріальні статки і спілки, і письменників. Та все сталося не так, як гадалося.

Алла ТОПЧІЙ

Сообщение Київ: суд зобов’язав знести незаконну будівлю на Банковій появились сначала на Український репортер.

Ініціаторами його проведення виступили Київська організація Національної спілки письменників України та письменник і меценат Микола Хомич. Конкурс відбувається вже вдруге.

Як розповів “Українському репортеру” очільник Київської організації НСПУ Володимир Даниленко, це своєрідне змагання дітей-творців було задумане як створення соціального замовлення на ранню літературну творчість. Адже в історії відомі випадки, коли діти творили шедеври, які долали кордони їхніх країн і ставали всесвітньо відомими. Приклад тому – шістнадцятилітня мексиканська школярка Консуело Веласкес. У 1941 році, під час Другої світової війни в Європі, вона прислала на радіоконкурс пісню “Бесамо мучо”, яка стала шлягером ХХ століття.

Цього року на суд компетентного журі, очолюваного лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка В`ячеславом Медведем, подали свої доробки 376 школярів із різних куточків України, найбільше – із Закарпаття та Київщини.

Наймолодшим переможцем конкурсу став шестилітній київський поет Марат Жолобок. У номінації “Поезія” перше місце здобула п`ятнадцятирічна Софія Бурда із Закарпаття, у номінації “Проза” – сімнадцятирічний Валерій Якубович із Кіровоградщини.

Не випадково місцем завершення літературного конкурсу організатори обрали Новоград-Волинський, адже велика українська поетеса Леся Українка також була геніальною дитиною. Свій перший вірш “Надія” вона написала у дев`ять років. За глибиною переживань він аж ніяк не був схожим на твір маленької дівчинки. Тому усім лауреатам літературного змагання “У пошуках юних талантів” вручили бронзову статуетку Лесі, яку за аналогією з голлівудським “Оскаром” прозвали “Лескаром”.

Твори усіх цьогорічних лауреатів і дипломантів конкурсу будуть видані в антології.

На фото: на передньому плані – юний переможець літконкурсу

Алла ТОПЧІЙ

Сообщение Шестилітній киянин переміг у літературному конкурсі появились сначала на Український репортер.

Премію з такою незвичайною назвою започаткував рік тому відомий український письменник, голова Київської організації НСПУ Володимир Даниленко. Чому саме глиняний кіт? Виявляється, ця назва – симолічна. Адже багато хто в дитинстві мав глиняні скарбнички у вигляді звірят, зокрема і котиків. Туди протягом якогось часу кидали монети, а потім – розбивали.

Ось так і отримували свій невеличкий скарб. Дорослі творчі люди також мають скарбнички, але накопичують у них не монети, а свої думки, мрії і прагнення, свій натхненний порив. Потім ця символічна скарбничка розбивається – і з неї йдуть до людей чудові поетичні, прозові, драматичні, мистецтвознавчі чи літературознавчі твори.

Першого березня свої символічні скарбнички розбили, тобто стали лауреатами “Глиняного кота,” аж 25 митців у різних номінаціях. Серед нагороджених – цьогорічний лауреат Шевченківської премії Іван Малкович за “ґрунтовне антологійне видання української поезії”, відомий письменник із Вінниці Михайло Каменюк (у номінації «Поезія»), знаний український прозаїк Василь Портяк – за “високу майстерність у малій прозі”.

Учасник АТО, письменник Борис Гуменюк отримав “Глиняного кота” за правдиве зображення російсько-української війни на Донбасі”, мистецтвознавець Катерина Липа – за “оригінальне історичне дослідження”, а Марися Нікітюк – за найяскравіший дебют року.

Незвичайну нагороду номінантам вручали відомі особистості в різних сферах людської діяльності, зокрема теле- і радіожурналіст Сергій Куликов, голова Центру соціальних реформ Марія Гайдар, доктор філологічних наук, професор Університету культури і мистецтв Микола Васьків, голова Луганської “Просвіти” Володимир Семистяга, режисер Сергій Архипчук.

Алла ТОПЧІЙ

Сообщение У Центрі Курбаса роздавали глиняних котів появились сначала на Український репортер.

Із жовтня 2016 року він – заступник комбата, або ж бандит. У 90-ті роки Прилєпін служив в ОМОНі і брав участь у бойових діях у Чечні і Дагестані.

Відомий київський письменник, голова столичної організації НСПУ Володимир Даниленко вважає, що зміна амплуа Захара Прилєпіна з російського письменника на бойовика, зокрема заступника командира одного із батальйонів терористичної організації “ДНР”, є свідченням його серйозної творчої кризи.

“В історії України був такий період, коли літератори масово йшли в політику, але в скорому часі вони ставали неспроможними як творчі особистості – і не політиками, і не письменниками”, – наголосив очільник Київської організації Національної спілки письменників України.

Але творча криза Прилєпіна — це не криза окремої особи, це криза всієї враженої імперською свідомістю російської літератури та й усього російського суспільства в цілому.

Суспільство це – хворе, адже найменший спротив системі Путіна призводить до трагедії.

І нічим іншим, як дешевими понтами, невдалими піар-ходами не можна назвати заяви неспроможного письменника про те, що кінцевою метою його збройного формування є захоплення “русского города” Києва, а також всієї України.

Бо навіть найгірший політик мав би знати: якщо сусідня держава відважиться на таке, то будуть серйозні наслідки і для світу, і для Росії, яка ніколи вже не підніметься”.

Депутат Верховної Ради України І скликання, громадський та політичний діяч, письменник Володимир Шовкошитний взагалі не визнає Захара Прилєпіна літератором, а вважає його відвертим російським фашистом і шовіністом.

На жаль, серед російських письменників таких кадрів досить багато. Кому-кому, а пану Володимиру це добре відомо, адже він учився у Москві у двох вишах, зокрема і в Літературному інституті.

У зв`язку з шовіністичними, імперськими і бандитськими заявами Захара Прилєпіна Володимир Шовкошитний пригадав, як у 1989 році один із таких російських письменників-шовіністів заявляв його однокурснику, в.о. Президента Чечні, покійному Заліхману Яндарбієву:

“Якби не Росія, вас би всіх турки вирізали”. На що Яндарбієв відповів:

“Звичайно, нам буде приємніше, щоб нас вирізали ви, а не турки”.

Алла ТОПЧІЙ

Сообщение Українські письменники відреагували на “творчість” бандита Прилєпіна появились сначала на Український репортер.