Прощання з легендарним співаком відбувається у Національній філармонії. Процесія почалася об 11:30 і триватиме до 14:00. Біля філармонії зібралися шанувальники творчості виконавця, його друзі та близькі, – повідомляє ТСН.

Залу філармонії прикрасили квітами – білими та червоними трояндами, а також зробили гарну інсталяцію з родинних фотографій Світлани та Віталія Білоножків.

Дружина Віталія Васильовича, Світлана Білоножко, з якою він прожив у шлюбі 47 років та разом відіграв тисячі концертів у смутку приймає співчуття від колег та близьких.

У залі лунають пісні виконавця та транслюється відео з його концертів.

Колишній патріарх Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) та почесний патріарх Православної церкви України (ПЦУ) Філарет прийшов вшанувати Білоножка. Він відспівав артиста та помолився.

Також прийшли військові ЗСУ.тНа церемонію прощання прийшов також український актор театру, кіно та дубляжу, Заслужений артист України Лінартович Дмитро, який наразі працює розвідником 46-тій окремій аеромобільній бригаді.

Серед відомих людей також були Народний артист України Тарас Петриненко, Іво Бобул і Народний артист України Павло Зібров, який добре товаришував із Віталієм Білоножком.

Серед знаменитостей на прощанні з Білоножком присутні співачки Оксана Білозір, Алла Кудлай, Надія Шестак, ведучий Петро Мага,  актор Володимир Талашко, композитор Олександр Злотник. Біля труни стоять вінки зі стрічками “Від родини Ротару” та “Від родини Лободи”. Особисто на прощанні артисток помічено не було.

Нагадаємо, що 9 січня на 71-му році життя помер український співак, Народний артист України Віталій Білоножко. Він був засновником та організатором Міжнародного фестивалю сімейної творчості “Мелодія двох сердець”. Причиною смерті легенди стала зпинка серця. Білоножко помер у лікарні.

Смерть артиста стала шоком для колег. Вони публікували на своїх сторінках у соцмережах світлини та спогади про співака.

У Віталія Білоножка залишилася дружина Світлана, двоє дітей та двоє онуків.

Віталій Білоножко був відомим естрадним виконавцем, лауреатом багатьох премій та народним артистом України. Працював солістом Київського театру естради на Подолі. Артист брав участь у Днях культури України у 25 країнах світу – у США, Канаді, Китаї, Великій Британії, Франції, Угорщині, Німеччині, Польщі.

З 1995 року Білоножко почав виступати разом з дружиною Світланою. Через 4 роки подружжя заснувало Міжнародний фестиваль родинної творчості “Мелодія двох сердець”, який був одним з найвідоміших в країні. Співак був нагороджений Міжнародним орденом Миколи Чудотворця за популяризацію української пісні.

Читайте також: 

• Пам’яті Народного артиста України Віталія Білоножка

Фото ТСН

Сообщение У Києві прощаються з Віталієм Білоножком появились сначала на Український репортер.

Здається, ще вчора він заряджав з телеекранів своїм невичерпним оптимізмом усіх нас. А сьогодні перестало битися його серце. Не віриться… Перша думка: цього не може бути!

Сьогодні із сумом згадуємо одну з наших розмов напередодні Нового року. То була тепла, щира, цікава бесіда з Віталієм Васильовичем.

– Віталію Васильовичу, який телеканал увімкнете в новорічну ніч у родинному колі? Що цікавить перш за все? 
– Подивимося ще раз 31 грудня і 1 січня повтор телетрансляції Міжнародного фестивалю родинної творчості «Мелодія двох сердець». Але зовсім не заради того, щоб помилуватися, ой які ж, мовляв, ми молодці. Ми хочемо ще раз прискіпливо проаналізувати недоліки, з професійної точки зору подивитися, щоб не повторювати їх наступного разу. А щодо інших телеканалів, то навіть не знаю… На Новий рік нічого й подивитися, немає повноцінних, цікавих програм.

– Хто до вашої оселі завітає, хто буде в родинному колі? 
– Безумовно, діти, онуки. Я хотів би, щоб сестра з Донбасу приїхала, але вона каже, що не доїде, та й будинок боїться залишити, бо там багато мародерів. Їй 73 роки, вона була другою дитиною у сім’ї (я – шостий), «дитина війни». Каже: «Народилася під час війни та у війну, мабуть, і піду із життя». Отакі ось сумні паралелі.

– А кого вам особисто хочеться привітати, кому зателефонувати? 
– У мене в телефоні – півтори тисячі номерів. Деякі однокласники озиваються, наприклад, один якось телефонує, слухавки не беру. Казав йому раніше: «Ми з тобою до однієї школи за чотири кілометри пішки ходили, в одному лузі корів пасли, допоки ти не будеш думати про свій рідний край, трубки брати не буду». А це недавно він повідомив, що приїхав на Сумщину… Треба любити і берегти свою країну, насолоджуватися запахом степу, радіти сонечку, квітам. Отака у нас позиція.

– А коли плануєте провести фестиваль «Мелодія двох сердець»? Можливо, уже відомі деякі учасники?
– На жаль, розцінки Палацу «Україна» дуже високі, плюс інші витрати… Коли ми готували останній фестиваль – патріотичний, антивоєнний, то у ньому взяли участь близько 600 учасників, родинних дуетів, у тому числі на сцену виходили і бійці АТО, і вдови. Цей масштабний захід ліг на плечі однієї сім’ї Білоножків, яка не має бізнесу, живе з концертів. Після травневого фестивалю ми ще півроку їздили з концертами – заробляли кошти, щоб повіддавати борги. Багато квитків роздали безкоштовно військовому шпиталю, Міністерству оборони, ми хотіли, щоб чимало людей прийшли до «України»… Дякувати Богу, до Нового року розрахувалися з боргами і, звичайно, вже думки про наступний фестиваль. Але коли в країні триває війна, співати про любов не дуже хочеться. Шукаємо, обдумуємо нову фабулу майбутнього концерту. Ще й прикро, що держава цьогоріч запланувала у бюджеті такі копійки на культуру. Пам’ятаєте відомий вислів Черчилля, коли йому під час війни принесли на розгляд бюджет країни, а він запитав, де ж витрати на культуру?! Почувши, що нині не до цього, бо країна воює, він здивовано відповів: «Якщо немає культури, то навіщо ми тоді воюємо?». Переконаний, що до культурно-мистецьких заходів повинна долучатися держава. Готуючи фестиваль, ми звернулися до багатьох, у тому числі й до чиновників, з проханням про допомогу. В Міністерстві культури, Кабміні розвели руками. Отож довелося взяти весь тягар витрат на себе. Але фестиваль того вартий, бо після того, як зробиш добру справу, отримуєш величезне задоволення. Не хочу в жодному разі плакатися, адже ми впоралися… Але сумно від цієї безвиході, до якої ідемо. Бо ми просили допомоги не для себе особисто, а для доброї справи. Хіба ж наші воїни не варті того, аби їм присвятити фестиваль?! Сумно, що це нікому непотрібно і що влада забуває: доки не буде духовного, не буде головного. Держава ж могла потім відеозапис цього концерту демонструвати, пропагувати українські пісні, в тому числі й на сході України. Бо нам особисто слави не треба, ми вже повагу заробили у своєї публіки. Згадуючи фестиваль, присвячений бійцям, ми відчували, що і їм, і глядачам це потрібно. Це найкраще, чим можна утверджувати українську ідею, українство.

– Яка найяскравіша подія цього року запам’яталася Віталію та Світлані Білоножкам? 
– Ми їздимо із сольними концертами всією Україною. Вразило, коли приїхали на Донбас… Ми співаємо, а десь поруч пролітають снаряди. Незрозуміло звідки, але пролітали. Коли їдеш цим краємо і бачиш підірвані мости, руїни, спалені хати, то наче стаєш учасником бойової кінохроніки. А найяскравіші враження – від своєї роботи, коли тобі люди телефонують після концерту. Недавно був випадок на ринку: підійшла жіночка, переселенка з Донбасу, і каже, що, побачивши по телевізору наш концерт, мов прикипіла до екрана, забувши про все. Оце, мабуть, і є найвищою оплатою твоєї роботи, творчості.

– Над чим працюєте сьогодні, які пісні з’явилися у репертуарі? 
–Триває творчий пошук, шукаємо авторів. Адже не можна вийти до глядача з примітивним сценарієм, тим паче в такий час, коли війна. Пісень хочеться співати патріотичних, отож працюємо над текстами, переробляємо. Серед нових – пісня «Бережи Україну, пам’ятай і бережи кожну хвилину…».

– На вашу думку, чи з’явилося сьогодні в ефірі більше українських пісень? 
– Увімкніть радіо FM, що там співають?! Часто якісь «ум-ца-ца». Тягнуть цей «совок». А треба ж виховувати нове покоління, яке будуватиме Україну. Забувають, що українське радіо має великий пісенний фонд, там є і сучасні твори. Таке враження, що цим ефіром керують не патріоти. І чи не вони дають підстави для розмов про нібито меншовартість української музики?!

– Чи буваєте у себе на батьківщині, на Сумщині? 
– На жаль, дуже рідко. Живуть на Сумщині люди бідно, усім, кого пам’ятаю, намагався хоч якось допомогти коштами. Побачив таке ноу-хау: на велосипедах багажники переставили спереду, а колись були позаду. Дуже шкода цих працьовитих людей, вони такі ж, як були і при совдепії: щирі, відверті й дуже моральні. І тому варті любові. Налаштовані оптимістично. Усі дуже щиро мене зустрічали, діставали з погребів усе, що мали, аби почастувати домашнім. Готові все віддати. Пишаюся таким народом.

– Ви тішитеся своїми внуками, співаєте з ними… 
– Так. На минулому фестивалі співала вже наша внучка Світланка. Це був перший у її житті виступ такого високого рівня, вона дуже хвилювалася, з надзвичайним трепетом виступила. Вона взагалі у нас дуже відповідальна і серйозна дівчинка. Дуже їй подобається навчатися, захоплюється математикою. А внук Віталік уже багато років на сцені, майже професіонал.

– Коли слухаєш ваші давнішні пісні про козацтво, українську славу, то вони всі наче про сьогодення. Чи замислювалися тоді над витоками українства? 
–Пригадую таку історію: колись у Білій Церкві, у 1987 році, я вихопив у хору «Гомін» жовто-синій прапор і побіг стадіоном із піснею «Давайте разом заспіваєм, браття», а мені кричали: «Дурень, посадять!». Пісні «Годі, брате, душу рвати», «Боже, дай Україні волю» я співав 30 років тому, їздив із ними Америкою, Канадою, Європою. Виявляється, вони й зараз дуже актуальні й потрібні.

– Від творчості – до теми фазенди. Ви утримуєте багато цікавих птахів. Як вони поживають? 
– Працюю над розведенням птахів уже п’ятнадцять років, маю більше десятка павичів, стільки ж самочок. Є понад 150 пар голубів, півтора десятка курей, десяток фазанів, два лебеді. І дві вівчарки. Але тягну цього плуга, бо не уявляю, як жити у приватному будинку, щоб подвір’я було пустим. А ще – велика хмара горобців, які нічого не бояться.

***

Віталій Білоножко більше не з нами. Але він завжди буде у наших серцях.  Редакція “Українського репортера” висловлює щирі співчуття сім’ї з приводу важкої втрати. Розділяємо ваші сум та біль. Світла пам’ять. Честь і шана.  

Сообщение Пам’яті Народного артиста України Віталія Білоножка появились сначала на Український репортер.