На це звернув увагу журналіст Михайло Маслій, який у своєму Facebook опублікував відповідні світлини.

Старшому синові артиста доручили вішати тату нагрудну відзнаку. Василь Зінкевич-молодший був одягнений у військову форму. Як говорить Михайло Маслій, старший син артиста у перші місяці повномасштабного вторгнення пішов служити добровольцем і нині захищає країну від окупантів.

На урочистій церемонії вручення відзнаки “Національна легенда України” був присутній і молодший син виконавця – Богдан Зінкевич.

Сообщение На урочистій церемонії вручення відзнаки “Національна легенда України” Василь Зінкевич був із синами – Василем та Богданом появились сначала на Український репортер.

Про це йдеться в указі №266/2025, оприлюдненому на сайті глави держави.

«За визначні особисті заслуги у розвитку національного пісенного мистецтва, високу виконавську майстерність та багаторічну плідну творчу діяльність постановляю: нагородити орденом князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня Зінкевича Василя Івановича — співака, народного артиста України, Героя України», – йдеться у документі.

Як повідомлялося, 1 травня, відомому українському естрадному співакові Василю Зінкевичу виповнилося 80 років.

Сообщение Президент нагородив співака Василя Зінкевича орденом князя Ярослава Мудрого появились сначала на Український репортер.

Володимир Івасюк – автор пісні, відомий український композитор-виконавець і поет. “Червону руту” він написав під час навчання у медичному університеті, вона стала його головним хітом і найбільш популярною українською піснею 70-х років.

Вперше пісня пролунала на Театральній площі міста Чернівці у прямому ефірі телепрограми “Камертон доброго настрою”. Її виконав Володимир Івасюк разом з Оленою Кузнецовою.

За тиждень “Червону руту” поставили ще раз, у програмі “Студентський меридіан”, але вже у візуальному супроводі, який зняли у Косові.

Популярною пісня стала після того, як її виконав Вижницький ансамбль “Смерічка” Левка Дутковського (солісти Василь Зінкевич і Назарій Яремчук).

Також у 1971 році “Червона рута” пролунала на першій радянській “Пісні року” і стала однією із двадцяти найкращих пісень на думку слухачів та глядачів. Тоді її виконали Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і Володимир Івасюк.

Того ж року вийшов фільм “Червона рута”, в якому солісти ансамблю та викладач культосвітнього училища Софія Ротару зіграли головні ролі. Невдовзі пісня стала популярною у багатьох країнах Східної Європи.

За сучасними критеріями Івасюк перетворився на суперзірку. Через 9 років після того історичного моменту на Театральній площі це його й загубить.

Більше ста пісень. Десятки не записаних на плівки творів. Музичні фільми, серед яких і однойменна “Червона рута” з Василем Зінкевичем та Софією Ротару в головних ролях. Діаспора співає Івасюка. В Америці видають платівку його пісень.

Сестри Івасюка розповідають, що одного разу Володимир побував на “серйозній дружній розмові” в КДБ. Чи була вона єдина, невідомо.

“Органи” запропонували Івасюку “виправдатися” за популярність у ворожій Совєтам Америці жестом щедрості – віддати доларові гонорари за свої твори у “Фонд миру”. На що принциповий Івасюк відповів, що не фінансуватиме “терористичні організації”.

Тут треба зазначити, що саме цей Фонд свого часу фінансував військові операції СРСР по “заподіянню соціалізму” в різних куточках світу.

Промовчав Івасюк тоді тільки про те, що американського гонорару він тоді і сам не бачив жодного разу, бо його було просто неможливо отримати в обхід того ж таки КДБ.

Інсценоване самогубство Володимира Івасюка в 1979 році красномовно говорило про масштаб його особистості, зокрема про його вплив. Лагідна пропаганда всього українського в нього виходила сама собою. Він просто писав суперсучасні хіти. І тільки українською.

Він зник з дому. А його тіло знайшли аж за місяць в лісі за Львовом.

Справу про його смерть, яку тоді радянська прокуратура швидко кваліфікувала як самогубство, вже двічі поновлювали.

“Самогубство” як визначення вже скасували, але з’ясувати, що саме відбувалось в квітні й травні 1979 року між днем зникнення і датою смерті, поки що лишається загадкою. На її розкриття ми тепер чекаємо від СБУ, бо саме Служба безпеки поновила розслідування останньою.

До ювілею “Червоної рути” в Україні проведуть онлайн-марафон “Пісня буде поміж нас”, де зазвучать 43 пісні Володимира Івасюка. Кавер-версії співатимуть українські зірки у супроводі симфонічного оркестру.

4-5 грудня “Червона рута”, “Водограй”, “Мальви”, “Я піду в далекі гори”, “Тільки раз цвіте любов” зазвучать по-новому і знову. А сестри, друзі, колеги Івасюка розкажуть історії про його життя в 1970-х роках.

Сообщение Легендарній “Червоній руті” – 50 років. Ця пісня стала неофіційним гімном України появились сначала на Український репортер.

«…Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба».

Цей геніальний твір поет Дмитро Павличко і композитор Олександр Білаш написали у 1964 році, в Будинку творчості композиторів «Ворзель».

З Вікіпедії дізнаємося й давнішні, цікаві подробиці: «Олеся Білаш, донька композитора Олександра Білаша, так розповіла історію створення цього шедевру:

«Батько з Павличком сиділи на якомусь з’їзді комсомолу. Було нецікаво, вони почали поглядати наліво й направо — почали шукати гарних комсомолок, тому роздивлялися по залу. І раптом попереду побачив жіночку з накинутою на плечі хусткою: на чорному тлі — червоні троянди, такі яскраві, що просто очі виїдали.

— Бачиш оту жіночку? — спитав батько Павличка. — Дивись, яка хустка — червоне і чорне.

— Червоне — то любов, а чорне — то журба, — відповів Дмитро Васильович.

Вони потихеньку втекли із з’їзду, поїхали до Будинку творчості у Ворзелі. Написали пісню буквально за півгодини».

Сьогодні стежками й доріжками Будинку творчості гуляє страшний розор. Дикі хащі узяли в люту облогу цю місцину. Тут – лише один колір. Лише журба. Нам потрібна культура, високе мистецтво?

Довідково читаємо: територія займає площу 11 гектарів, на ній розташовано 21 будинок (дво-трикімнатні з усіма побутовими зручностями) на відстані 150–200 м один від одного, двоповерховий корпус з їдальнею та концертним залом на 120 місць, а також двоповерховий пансіонат на 12 номерів. В кожному з будиночків раніше було встановлено кабінетні роялі, на яких композитори могли займатися.

Як давно це було! Ще до 2011 року на цьому майданчику великої культури проводилися міжнародні музичні майстер-класи і конкурси, сюди залюбки приїжджали митці.

А вже починаючи десь з 2013-го ніби якийсь безжальний руйнівник оселився на цих благословенних гектарах. Завихорило, закрутило, вдарило погибеллю і кинуло в безодню усе, що створювалося десятиліттями. Надбання трудолюбивого, пісенного народу йде прахом. Ще рік. Ще два, максимум. І все. Забудь-земля. Амінь.

Сьогодні вандали донищують ці маленькі оселі, головний двоповерховий корпус.  З фасаду будиночка, де Павличко з Білашем написали «Два кольори», якісь манкурти вже й меморіальну табличку вкрали, певно, здали на металобрухт. А що в кімнатах, де “народжувалися” ті самі “Два кольори”?

Шпалери на стінах обдерті, меблі потрощено, повиривано батареї опалення. Страшний розор. Руїна.

Така ж картина і в інших хатинках композиторів.

На стіні одного з будиночків ще є меморіальна табличка про творчу діяльність видатного композитора, професора Миколи Дремлюги. Але скоро і вона, мабуть, щезне.

Завітавши до головної споруди Будинку творчості – двоповерхового корпусу з їдальнею та концертним залом на 120 місць, побачимо немов розбомблену, пошматовану територію (на світлині). Такий собі «музей культури» навиворіт.

І це поблизу столиці, де діють десятки різних організацій культурного спрямування, міністерства, відомства, агенції, фонди, управління.

У Києві державні чиновники різного ґатунку полюбляють говорити високим штилем про українську культуру, про необхідність її підтримки, закликають меценатів, інвесторів підставляти плече мистецтву.

Водночас що спостерігаємо? Щорічне зменшення фінансової підтримки творчих спілок з боку держави, посилення податкового тиску. Це називається драконівськими умовами для господарювання. Поганяй до ями! В таких умовах багато хто опинився, зокрема і Національна спілка композиторів України, на балансі якої і знаходиться вже згаданий нами Будинок творчості.

Очевидно, що для утримання такої великої території в належному стані, оплати комунальних послуг потрібні величезні кошти, яких у Національної спілки композиторів України немає. У такому разі яким чином зберегти це надбання? З подібними, надзвичайно гострими, проблемами мають справу й інші творчі спілки.

Що робити? Яка програма дій може бути доцільною, ефективною, максимально націленою на збереження, відродження таких мистецько-просвітницьких центрів? Сподіватися на інвесторів, як у цивілізованому світі? Можливо. Тоді чому вони не поспішають йти до нас, чого бояться, що їх турбує на цьому шляхові?

Є питання, є. І ця тема, очевидно, потребує окремої розмови.

Якщо не діяти, залишити все напризволяще, на одчай, то скоро цей Будинок творчості буде зрівняно із землею. Вирвано з корінням.Територія заросте чагарниками, бур’янами і сліду не залишиться. І почуємо вирок, що тут – гибле місце.

Як не погодитися з Василем Зінкевичем, який колись сказав, що «у фізичному і духовному організмі України поруйновано клітину національної свідомості. Цю клітину потрібно відновлювати, повертати, вона повинна в нас воскреснути. Щоб ми були вільними. Людина повинна мати вільний лет над просторами господніми…».

А який же лет в чагарниках і хащах, де немає «щедрих кольорів», де є лише журба? Лише падіння, занепад.
І хто ж руйнує цей спадок культури? Хто є лиходійником? Не інопланетяни, звісно. Свої. Манкурти з поруйнованою клітиною національної свідомості.

Змиримося з цим?

Леонід ФРОСЕВИЧ

Фото «Українського репортера»

Пісня “Два кольори”

Сообщение “Червоними і чорними нитками”. Що відбувається у Будинку творчості композиторів у Ворзелі появились сначала на Український репортер.