У приймальному відділенні лікарні завжди людно: розбиті голови, поламані руки й ноги, напади апендициту, високий тиск, отруєння шашликами чи горілкою, укус собаки чи комара…

Чергова медсестра приймального відділення Броварської лікарні Ірина Анатоліївна не дуже налаштована на розмову, як і заклопотані чергові лікарі Юлія та Людмила. Та й хіба тут до розмов, коли практично одночасно надійшли двоє тяжкохворих із черепно-мозковими травмами. Чоловіка, який упав із висоти, намагалися реанімувати ще в кареті «швидкої допомоги», але його тиск стрімко падав.

Пацієнта одразу ж підхопила реанімаційна бригада, викликали нейрохірурга. Стан постраждалого був украй тяжким. Буквально через кілька хвилин привезли дуже побитого молодика з проламаним черепом. Від нього на кілька метрів тягнувся алкогольний шлейф. Тут же везуть і закривавлену жінку з розбитою головою.

– До нашого приймального відділення, нехай це і не дуже гарно звучить, звозять алкголіків з усього району, – каже лікар. – Серед них багато абсолютно неадекватних людей. Вони десь із кимось поб’ються, потовчуть чи поріжуть одне одного, а потім ми намагаємося надавати їм медичну допомогу. Але під впливом алкоголю, наркотиків чи якогось іншого допінгу такі пацієнти часто поводяться буйно, неадекватно, іноді навіть небезпечно. Можуть кидатися на медичний персонал, погрожувати нам. Якось був випадок, коли п’яні друзі постраждалого, яким здалося, що їхнього дружбана повільно чи неправильно лікують, напали на медиків і побили їх. Сьогодні взагалі чергують самі жінки. Робота у приймальному відділенні дуже важка, як і взагалі в медицині. А зарплати – мізерні. Тож тут працюють або ті, хто дуже любить свою роботу, або ті, кому нікуди більше піти.

Як розповідали медики, ніч у приймальному відділенні минула більш-менш спокійно. Хоча раз по раз зверталися по допомогу люди, які не встигли чи не захотіли піти вдень до поліклініки, а під вечір чи вночі згадали, що у них щось болить. І до першої години ночі в приймальному відділенні товклися ті, що просили допомоги, і ті, що намагалися чимось зарадити. Чергова медсестра Ірина Анатоліївна каже, що це була ще більш-менш спокійна ніч порівняно з іншими чергуваннями:

«Хоча один черговий терапевт на лікарню – це дуже мало. Вчора, наприклад, терапевта одночасно викликали в кардіологію та інфекційне відділення. А людина ж не може розірватися!».

– Я люблю свою роботу, люблю цей постійний екстрим, – каже терапевт Юлія. – Хоча й важко тут працювати. Часто викликають у пологове відділення. А ще з початком шкільних канікул зростає кількість травмованих дітей. Чомусь батьки їх привозять до лікарні здебільшого вночі. Буває, дитина впала з гойдалки вдень, вдарилася головою, а на її стан батьки звертають увагу лише вночі, коли в дитини – блювота і страшенний біль. Часто привозять тяжких хронічних хворих із району. Люди тягнуть до останнього, поки вже зовсім терпець не урветься, а тоді вже викликають «швидку допомогу».

«У лікарні пацієнти можуть зробити з нами все, що захочуть, і захистити нас нікому», – кажуть медики.

Це підтверджує і головний лікар Броварської цетральної лікарні Валентин Багнюк: «Медики не захищені. А майже щоночі – інциденти. Особливо у вихідні. Нині найчастіше бушують п’яні атошники.

Вони можуть почати розбірки з приводу – кому першому зашиватимуть розквашену пику. Спочатку – між собою, а потім страждають і медики. Не завжди допомагає і тривожна кнопка».

Так трапилося, що впродовж кількох годин авторка цих рядків, очікуючи на зустріч із головним лікарем, вийшла прогулятися. Перечепилася за якусь вибоїну і, шкутильгаючи, прийшла до приймального покою. Травматолог підійшов за кілька хвилин, бо поперед мене на нього вже чекали кілька бідаків із травмами кінцівок. Далі – довгим коридором – на рентген. І ось тут застопорилося на три з половиною години. Черга не рухалася, бо весь час везли хворих на каталках, інвалідних візках, яких пропускали без черги… А люди зі «звичайними» травмами чекали по три години. Додайте до цього ще і те, що в приймальному відділенні й на першому поверсі хірургічного корпусу не працює жоден туалет. Були в цьому чеканні й свої плюси: вдалося поспілкуватися з людьми.

Що говорять пацієнти?

Ольга: «Потрапила в лікарню з гострим панкреатитом. Після двох годин обстеження нарешті відправили в палату. Із жахливими болями ще близько двох годин лежала в палаті й стогнала, але жоден лікар не підійшов. Заглядала медсестричка, я благала її поставити мені крапельницю або хоча б зробити знеболювальний укол, але вона ухильно відповідала, що немає розпорядження лікаря. Сусідки по палаті не витримали і пішли в ординаторську попросити допомоги для мене, де їм ясно дали зрозуміти: поки немає грошей – нічого робити не збираються. І тільки після того, як приїхав родич і купив елементарні препарати для зняття спазму і систему для крапельниці, мені нарешті її поставили».

Ірина: «Мені 29 років. У цій лікарні мене двічі оперували. Вклоняюся щоденному подвигу лікарів. Хірург йде в операційну й кожного разу ризикує життям пацієнта і своєю репутацією, рейтингом, здоров’ям. Лікарі – теж люди, їм потрібно їсти, одягатися і відпочивати, а за пару тисяч гривень сім’ю не прогодуєш».

Оксана (доглядає за тяжко хворим чоловіком): «Мого чоловіка прооперували в урології. Знеболювальні препарати, шприци й ще якісь недорогі ліки ми отримуємо безкоштовно. Все інше – купуємо. Це добре, що я маю можливість сама доглядати за чоловіком. А багатьом доводиться шукати сиділок або платити санітаркам, щоб вони подали-винесли судно, прибрали за хворим. І немає ніякої гарантії, що, навіть отримавши гроші, санітарка підійде до хворого. Часто її не докличешся і не дочекаєшся. Та воно й зрозуміло: хто ж прибиратиме за таку маленьку зарплату? Є ще одна проблема: вже близько тижня хворі в лікарні не отримують хліба. Кажуть, що прямо на робочому місці померла від інфаркту пекарка, а іншого спеціаліста поки що не знайшли».

Тетяна: «Три місяці тому мій чоловік потрапив у страшну ДТП. Та якби поруч виявилися байдужі, злі люди, то його б уже не було серед живих. Величезна подяка водіям, які викликали «швидку», бригаді «швидкої допомоги», що встигла довезти, відділенню реанімації й черговим хірургам, які врятували і повернули чоловіка до життя. Нам пощастило і тут! Його лікують чуйні, уважні лікарі, при всій завантаженості вони встигають приділити увагу, вміють пояснити і допомогти. Вже п’ять операцій минуло, готуємося до шостої. І у фінансовому питанні ніхто не вимагає тих скажених грошей, про які пишуть і говорять. Навіть навпаки, нам допомагають придбати необхідне обладнання за цінами, нижчими, ніж я знаходила в Інтернеті… А що стосується «подяк» – знову ж… Хто як може або хоче… Дай Бог нашим медикам здоров’я, мужності, сил і особистого щастя! Люди, будьте добрішими! Гарного лікаря теж треба заслужити!».

Броварський госпітальний округ – утопія чи благо?

Нарешті пощастило потрапити до головного лікаря Броварської лікарні Валентина Багнюка. І першим моїм запитанням було: коли ж лікар встигає працювати, якщо він майже увесь тиждень – на нарадах?
– Та отак і крутимося. А все через цю кляту бездумну реформу, – каже Валентин Віталійович, – почнемо хоча б з того, що медики Броварів розділені на первинну та вторинну ланки й підпорядковуються різним структурам з різними головними лікарями: Броварський центр первинної медико-санітарної допомоги (Ігор Кравцов) та Броварська центральна районна лікарня (Валентин Багнюк). Структурні хитрощі вже не вперше заплутують пересічних мешканців Броварів і району та призводять до напруги взаємовідносин між медичними ланками. У лікарні вже не вперше хворі псують майно та піднімають руку на лікарів. Зазвичай такі інциденти трапляються у приймальному відділенні вночі, коли пацієнти перебувають у стані алкогольного сп’яніння. Особливо останнім часом дошкуляють п’яні атошники. Доводиться їх зв’язувати, фіксувати, а вже потім надавати їм медичну допомогу. Що стосується непрацюючих туалетів, то їх цими вихідними хтось розтрощив.

Щодо інформації про незадовільну роботу санітарок, головний лікар здивовано розвів руками: «Такого бути не може! Ми отримуємо подяки від пацієнтів». А потім усе ж таки позадкував: «Ну, ви ж розумієте, зарплата – мінімальна, до того ж за штатом у нас одна санітарка – на 40–60 хворих. Але я все одно перевірю ваше повідомлення…».

Та повернемося до головної проблеми – медичної реформи.

– Реформа – це просто назва, – каже Багнюк. – Ніяка реформа не може відбуватися без запровадження законодавчих змін. Але профільний комітет Верховної Ради України нібито блокує відповідний законопроект. Це по-перше. По-друге, за планом має бути створено Броварський госпітальний округ, до якого мають увійти Згурівський, Яготинський, Переяслав-Хмельницький, Баришівський і Бориспільський райони. Броварська центральна районна лікарня має стати центром цього округу – лікарнею ІІ рівня інтенсивного лікування. Водночас медичні заклади в інших містах округу стають лікарнями І рівня інтенсивного лікування. Тобто їх не закриватимуть, але, ймовірно, перепрофілюють – під реабілітаційні центри, під надання деяких простих медичних послуг тощо.

Начебто, суть реформи – це звести в одну центральну лікарню все необхідне, оптимізувати. Водночас має зберегтися вимога – до закладу ІІ рівня можна буде доїхати не більше ніж за 60 хвилин, і максимальна відстань – не більше 60 кілометрів. Насправді ж лише до найвіддаленіших сіл Броварського району – Заворичі, Русанів, Літочки – ме ненше 60 кілометрів. А до інших буде всі 150 кілометрів. Поки за годину-півтори «швидка допомога» доїде до хворого – ми привеземо до лікарні лише труп. Адже всім медикам відомий термін «золота година життя».

А яка невідповідність статистики населення реальній ситуації! У Броварах та районі мешкають не менше 300 тисяч людей. А за статистикою і, відповідно, фінансуванням – трохи більше 100 тисяч. Звідси – і страшенні черги, і складнощі з ургентною (невідкладною) допомогою. А коли на нас навішають ще й інші райони – ургентній допомозі буде повний капець!

Головний лікар пояснив, чому журналістці довелося понад три години чекати, щоб потрапити до рентгенкабінету:

– Рентгенапарат нам подарували італійці. Там такий пристрій працює всього три роки, а потім його мають викинути. А у нас він – безстроковий. Апарат розрахований на 20 знімків на добу, а ми робимо на ньому – близько 120. Та й автопарк наш про допомогу просто волає! За кількістю населення на Бровари має припадати 20 автівок «швидкої допомоги», а є лише 6. Зараз лікарня отримує лише 64 відcотки коштів від потрібного, держава не доплачує близько 25 мільйонів гривень. Але ця проблема не лише броварська. Провідні кардіохірургічні інститути – імені Амосова й Шалімова – профінансовані лише на 27 відсотків. Зрозумійте, що за кількістю населення Бровари й Броварський район – це вже повноцінний госпітальний округ! Ну нехай ще додадуть Бориспіль – і буде близько 600 тисяч населення (хоча, за статистикою, – близько 400 тисяч!). Наша лікарня просто фізично не зможе обслуговувати таку кількість населення!

Потрібно будувати ще одну лікарню. А хто нам виділить необхідні 700 мільйонів гривень?! У Білій Церкві можна зробити кілька лікарень: ургентну, для хронічних хворих тощо, бо там діють п’ять лікарень, а у нас – одна! Наразі у нас в пульмонолічному відділенні 70 відсотків хворих – самозвернення. Люди не довіряють сімейним лікарям і не звертаються до них до останнього, а коли вже стає зовсім погано – їх госпіталізують. Ось так і живемо.

Наталя ПЛОХОТНЮК

Сообщение “Ми привеземо до лікарні лише труп” появились сначала на Український репортер.

Як і в інших великих містах, у Броварах є кілька амбулаторій сімейного лікаря. Проте не всі вони мають свої приміщення. Так, амбулаторія № 5, в якій працює сімейний лікар Тетяна Черняк, на яку напали родичі пацієнтки, орендує кілька кімнат у поліклініці Броварської центральної районної лікарні. Проте це створює для них низку незручностей.

Адже доводиться підлаштовуватися під графік роботи поліклініки. А там у суботу до години дня замикають усі приміщення. І сімейні лікарі змушені приймати пацієнтів у суміжній із приймальним відділенням кімнатці, де великими літерами написано, що це приймальне відділення, а про те, що веде прийом сімейний лікар, нічого не зазначено.

25 лютого чомусь узагалі лікарі вузького профілю не вийшли на роботу, і тому сімейний лікар Тетяна Черняк приймала амбулаторних хворих поруч із приймальним відділенням. Ось що вона нам розповіла.

У цей час на прийом до лікарки завітали літня пацієнтка і її родичі – чоловік, жінка і хлопець років сімнадцяти. Як з`ясувалося, це були син, його цивільна дружина і внук жительки села Красилівки, що під Броварами. Чоловік вимагав, щоб хвору оглянув лікар-терапевт. Проте Тетяна Миколаївна, глянувши на бабусю, зрозуміла, що їй потрібен був інший спеціаліст.

За словами медика, у літньої жінки був симптом «окулярів», тобто величезні синці під очима. Відтак це викликало підозру, що в неї переламана основа черепа. Крім того, і неозброєним оком було видно, що в бабусі ще і зламана рука. Тож виникла підозра, що жінка отримала серйозні тілесні ушкодження, не впавши з драбини, а внаслідок побиття. У такому випадку лікар зобов`язаний повідомити про це в поліцію.

Тож Тетяна Черняк і зауважила родичам, що їм треба йти не до неї, а в приймальне відділення лікарні на госпіталізацію. Після цих слів чоловік став у дуже грубій формі ображати лікарку, всіляко принижувати її, погрожувати фізичною розправою.

Разом із Тетяною Черняк в кабінеті перебувала також інша лікарка. Побачивши, як морально знущаються над її колегою, вона все ж почала оглядати хвору. У бабусі справді, крім тілесних ушкоджень, були ознаки інших хвороб. Вона ледве-ледве говорила. У цей час на допомогу чоловіку прийшла жінка, вона почала розмахувати перед лікаркою руками, провокувати її на сварку, а то і бійку, знімати все на телефон.

Тетяна Черняк намагалася викликати охоронців. Але марно, адже працівники приватної охоронної фірми стережуть лише приймальний покій хірургічного відділення, а це далеко. Тому вона зателефонувала своєму керівнику – завідувачці амбулаторії №5 і одночасно заступнику головного лікаря Броварського центру первинної медико-санітарної допомоги Наталії Усиченко, чоловіку та в поліцію.

Поліція приїхала хвилин за сорок, склала протокол. На жаль, у ньому, як розповіла нам Тетяна Черняк, було зазначено тільки про факт нападу на сімейного лікаря, але нічого не сказано про те, що на прийом привезли побиту жінку, хоча сімейний лікар і на цьому також наголошувала.

Поспілкувавшись із керівником Тетяни Черняк Наталією Усиченко, стало зрозуміло, що в Броварах є певне протистояння між Броварською центральною районною лікарнею, яку очолює Валентин Багнюк, і Броварським центром первинної медико-санітарної допомоги (Ігор Кравцов).

У неділю сімейних лікарів залучають допомагати терапевтам у приймальному відділенні, адміністрація Броварської лікарні навіть контролює їх перебування на робочому місці в амбулаторії, але зовсім не переймається їхніми проблемами. Навіть не подумали про те, що варто було б якось розділити чергування охоронців.

А то виходить, що приймальне відділення хірургічного корпусу захищене, а в терапевтичному відділенні, за словами Тетяни Черняк, пацієнти можуть зробити з лікарями все що завгодно.

Проте заступник головного лікаря Броварської центральної районної лікарні Григорій Павлін у розмові з кореспонденткою «Українського репортера» заявив, що жодного стосунку до сімейних лікарів не має і в їхні справи не втручається. А щодо того, що в приймальному відділенні немає охоронця, то не може ж він поставити чергового біля кожного стовпа.

Ще більше, м`яко кажучи, здивувало, як заступник головного лікаря реагував на те, що в лікарню родичі привезли дуже травмовану літню жінку та ще й образили лікаря. Він сказав щось на зразок:

«Та її оглянув і травматолог, і невропатолог, а баба захотіла, щоб їй ще й серце послухали, тож і виник конфлікт, який не вартий уваги. Бабу всі спеціалісти оглянули, та й поїхала вона додому».

Таке враження, що йшлося не про серйозні ушкодження людини, а про якесь легке запаморочення голови. Та сімейний лікар Тетяна Черняк до того ж глибоко сумнівається, що бабуся насправді була у травматолога і терапевта. Якби вона їх відвідала, то жінці медики надали б хоч якусь допомогу.

Нагадаємо, що пацієнтка мешкає у Красилівці. Тож ми зателефонували голові цього села Раїсі Нагібіній. Від неї дізналися, що в родині літньої жінки часто виникають скандали, і в неї справді є підозра, що це рідні побили бабусю.

На жаль, нічого не вдалося з`ясувати з приводу цього прикрого інциденту у Броварській поліції. Чи відкрито кримінальне провадження за заявою сімейного лікаря Тетяни Черняк? Чи було повідомлення від лікаря-травматолога в поліцію про те, що на прийом привезли пацієнтку з підозрою на завдані їй тілесні ушкодження?

Керівник прес-служби обласної поліції Микола Жукович вважає, що в цьому випадку може йтися лише про заяву сімейного лікаря щодо нападу на неї. Що ж до побиття бабусі, то вона ж не писала заяву з цього приводу.

Та й узагалі поліція часто стикається з тим, що син побив матір, а вона, якщо і напише заяву, то наступного дня слізно просить, щоб віддали її назад. Мабуть, у цих випадках, на думку керівника прес-служби Київської обласної поліції, потрібно більше приділяти уваги неблагополучним сім`ям з боку сільських голів, депутатів, громадськості.

Алла ТОПЧІЙ

Сообщение Скандальні пацієнти налякали броварських лікарів появились сначала на Український репортер.

Пропонують, що кожен округ матиме мінімум дві лікарні багатопрофільного лікування першого рівня та одну лікарню другого рівня.

Так, броварська лікарня матиме другий рівень та обслуговуватиме всю лівобережну частину Київської області, що призведе до більшого навантаження. Сьогодні лівобережжя області має 6 районних лікарень. Після утворення госпітальних округів, залишаться тільки 3. Інші планують закрити або перепрофілювати заклади в хоспіси. Ніякого будівництва нових лікарень не передбачено.

Хто найбільше постраждає від змін? На думку головного лікаря Броварської центральної районної лікарні Валентина Багнюка, медична реформа найбільше вдарить по селянах та мешканцях райцентрів.

Для них поява сімейних лікарів і паралельне закриття райлікарень означає неможливість лікуватись у спеціалістів. Адже нова мережа лікувальних закладів прив’язується до кількості населення, але зовсім не враховується стан доріг та  громадського транспорту. У селі неможливо за 10-20 хвилин, як обіцяють, надати екстрену допомогу або транспортувати хворого до лікарні.

Амбулаторії в пілотних регіонах, особливо у селах, взагалі розташовують без урахування можливості хворих дістатися до них, наголошує багато хто з керівників районних і міських лікарень.

Постраждають і працівники лікарень. Їм усім треба буде переучуватися на педіатрів.

–  Наприклад, кардіолог, який пропрацював 25 років, мусить усе почати з початку – стати сімейним лікарем.

Тепер він має бути і педіатром, і гінекологом, і стоматологом, і кардіологом.

Навіть лікуватиме туберкульозних, інфекційних і онкохворих.

Але на перекваліфікацію потрібен час. Утім, хороші та енергійні спеціалісти, мабуть, будуть шукати або іншу роботу, або… іншу країну, – вважає головний лікар Броварської центральної районної лікарні Валентин Багнюк.

–  Перш, ніж впроваджувати реформи, поясність, з якого бюджету вони будуть фінансуватися, – каже головний лікар Бородянської районної лікарні Ігор Чебишев. – Мені район сказав, що тепер грошей на лікарню не дасть, оскільки її все одно забирає область, тобто вона буде центром госпітального округу.

–  Зверніть увагу на Києво-Святошинський район, – зауважує його коллега з Боярки. – Наш район не просто найбільший, з новими мікрорайонами й житловими комплексами, а й розкиданий навколо всього Києва. Торік із стаціонару районної лікарні було виписано 20135 хворих! І це враховуючи, що більшість населення району лікується в Києві.

Є ще одна незрозумілість. Буде дві служби швидкої допомоги: невідкладна та екстрена. Причому, екстрена керуватиметься з єдиного центру з Києва, що важко уявити і пояснити. Яку “швидку” викликати для себе – теж незрозуміло.

Головного лікаря Сквирського району, одного з найвіддаленіших районів Київщини турбує, що реформа орієнтована на молодих і здорових людей, які мають можливість “зірватися” й поїхати куди завгодно. А людям літнього віку, мешканцям сіл доведеться мовчки помирати. Зрозуміло, що з села лише одиниці поїдуть до лікарні за десятки, а то й сотні кілометрів.

Ось ще деякі міркування медиків про цю реформу. Надії на те, що перевчаться на сімейних лікарів дільничні терапевти, педіатри, акушери-гінекологи, інші вузькі фахівці мало. Чи може лікар віком за п’ятдесят, який все життя пропрацював за певною спеціальністю, з’їздивши на 6-місячні курси, повернутися фахівцем-універсалом?!

Та й у чому тут інтерес лікаря? Він їде на курси, втрачає в матеріальному плані, півроку живе далеко від сім’ї. Повертається на те саме робоче місце, сідає в тому ж кабінеті за той же стіл, з тими ж фонендоскопом і тонометром, але обсяг роботи збільшується навіть не в рази, а на порядки. Як і відповідальність. Хоча наші сільські лікарі завжди були сімейними лікарями, без ніякої реформи.

Попередній матеріал на цю тему читайте ТУТ

Наталія ПЛОХОТНЮК

Сообщение Вмирати чи виживати? Якою буде медицина на Київщині появились сначала на Український репортер.