Пропозицію про призначення народного депутата Лубінця на цю посаду вніс до парламенту Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, йдеться у новинах.

Стефанчук стверджує, що досвід Лубінця на посаді голови Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин, а також його професійні та людські якості створять усі необхідні передумови для виконання в повному обсязі повноважень, покладених на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

У травні 2022-го Верховна Рада проголосувала за звільнення Людмили Денісової з посади Уповноваженого з прав людини. Денісова заявляла, що буде оскаржувати своє звільнення в суді.

Сообщение Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини може стати Дмитро Лубінець появились сначала на Український репортер.

На сьогодні, за інформацією мерії міста, підтверджено дані про 33 тисячі містян, яких було примусово депортовано до РФ та тимчасово окупованих районів Донецької області.

При цьому ЗМІ країни-агресора, посилаючись на джерела у військових відомствах РФ, рапортують про понад 700 тисяч осіб, вивезених окупантами до росії, з них понад 131 тисяча – діти. З Маріуполя за період війни вивезено 134 тисячі людей.

В окупованих частинах міста наразі триває жорстка зачистка мирних жителів, яка проводиться за сприяння місцевих колаборантів. Саме вони передають окупантам дані маріупольців, зокрема працівників державних установ та правоохоронних органів.

Свідки повідомляють, що рашистські гвардійці та «кадирівці» проводять незаконні арешти, затриманих піддають тортурам та страчують за будь-який прояв проукраїнської позиції.

Частина містян потрапляє до фільтраційних таборів, зараз там перебувають близько 10 тисяч осіб. Процедури проходять повільно, адже ворог зацікавлений у прикритті своїх позицій живою силою – мирними маріупольцями.

Не припиняються обстріли рештків житлових кварталів, у місті не вщухають пожежі.

Дії рашистської армії в Маріуполі – це акт геноциду українського народу, відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього та статті 6 Римського статуту міжнародного кримінального суду.

Звертаюсь до Комісії ООН з розслідування порушень прав людини під час військового вторгнення РФ в Україну та експертної місії, створеної державами-учасницями ОБСЄ відповідно до Московського механізму, врахувати ці факти злочину геноциду та воєнних злочинів РФ в Україні.

Людмила Денісова, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

Сообщение В Маріуполі терористи страчують людей за проукраїнську позицію – Людмила Денісова появились сначала на Український репортер.

Саме про це розповів в інтерв’ю киянин Степан Васильченко (ім’я та прізвище з етичних міркувань змінені), який побував у цьому пеклі. Там він подружився з іноземцем, якого також було кинуто до цього жорстокого реабілітаційного центру (приватного двоповерхового будинку за високим парканом за 12 кілометрів од Києва). До речі, іноземний громадянин вже шість років мешкає у нашій країні, є великим патріотом України, допомагає воїнам.

– Він з перших днів став до мене добре ставитися, ми подружилися, – розповідавє про іноземця Степан Васильченко. – І він від мене, що називається, не відходив. Де я – там і він… Ділилися один з одним цукерками, спілкувалися. Одного разу він каже: «Я хочу втекти звідсіля». І запитав, що йому буде за цей вчинок. Я відповів: якщо план втечі вдасться, то, звісно, все буде добре. Бо «влада будинку» не має жодних прав вчиняти будь-яке насильство щодо вільної людини. Він – емоційна людина, у нього в душі все кипіло. Доказував свою правоту в розмовах з наглядачами, мовляв, будує безліч хороших творчих планів, а вони йому перешкоджають. Він не розумів, чому з ним так чинять, чому так «ставляться» до нього…

Наглядачі дали йому зрозуміти, що тут ти «ніхто» і звати тебе «ніяк», що тут… не Європа. Це на волі ти – європеєць, а тут мусиш дотримуватися наших правил. Я бачив по вигляду іноземця, що він «ламається»… Все тускнів. На перших порах був дуже емоційним, а потім, схоже, морально виснажився. Психологічно там дуже важко витримати… Цього іноземця наглядачі постійно штрафували – кожного ранку змушували писати ненависні «реферати» – з п’ятої до сьомої. Я поїхав раптово звідтіля, тому він не зміг мені передати записку на свободу. Хочеться йому допомогти вирватися з цього каземату”.

Редакція публічно звернулася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Людмили Денісової здійснити моніторинговий візит до цього реабілітаційного центру з метою перевірки дотримання прав людини.  Нам  відомо, що з цього питання до омбудсмана також надійшли звернення представників громадськості, інтелігенції. І результат не забарився.

Відомо, що будь-які ненависні мури, навіть найвищі, падають, якщо люди прагнуть волі, якщо спільними зусиллями домагатися правди, торжества законності. Так сталося і в цьому випадку. 13 січня Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова повідомила у Фейсбуку:

“Було поновлено право громадянина на свободу та особисту недотокранність” – цей висновок з інформації омбудсмана не може не тішити. Людина – на волі! Тому щиро вдячні омбудсману Людмилі Денісовій за ефективну і принципову діяльність у сфері захисту прав громадян. Маємо надію, що поліція Київської області проведе об’єктивну і принципову перевірку цього спецзакладу, де ламають душі, і зробить правовий висновок. Беззаконня має канути в лету.

Леонід Фросевич

На фото: 13 січня 2022 року. Перші кроки на волі. Щойно мури жорстокого реабілітаційного центру залишив іноземний громадянин, патріот України (другий ліворуч).

Фото із Фейсбук-сторінки Людмили Денісової.

Сообщение Завдяки втручанню омбудсмана з приватного реабілітаційного центру на Київщині було звільнено іноземця, патріота України появились сначала на Український репортер.

-Родини, які направляють своїх дітей, чоловіків, доньок до цього центру для порятунку від певних залежностей, не здогадуються про існуючі порядки, – розповідає Степан.  -Вони приїжджають сюди у певному стресовому стані, оглядають приміщення – на перший погляд, ніби все гарно. Керманичі цього закладу кажуть родичам зовсім інше, аніж те, що відбувається в реальності. Швидко-швидко (одразу!) підсовують папери, що майбутні реабілітанти погоджуються з тамтешніми правилами.

Кажуть, що це благодійна організація, тобто безкоштовна. Але ж базова вартість перебування людини в цьому будинку – 15 тисяч гривень щомісяця, яку повинні заплатити рідні тієї чи іншої людини. Ще підсовують папірець, що кожен реабілітант є членом даної благодійної організації, і що добровільно (!) робить фінансовий внесок.

Ось як! Хитро. Коли людина приїжджає сюди на реабілітацію, то вона ще не зовсім розуміє, куди потрапила і що буде далі. Але ж документик вже підписано!

-Що уявляє собою будинок, де ви опинилися волею долі та обставин?

-Він знаходиться в селі. Двоповерхова будівля. В кімнатах ламінована підлога, у залі – великий телевізор. Є кухня. Але будинок не призначений для проживання у ньому двох десятків людей. У кімнатах по 5-6 осіб. Ліжка – одноярусні і двоярусні.

Чоловіки і жінки мешкають окремо. Всі – на другому поверсі. На першому поверсі – туалет, кухня, кабінет, велика зала. Велика проблема у тому, що ця хата є сирою. Дуже волога. Щоранку, прокинувшись, коли береш рукою за матрац, то відчуваєш, що він знизу – вологий, отож і постіль від цього стає вологою. На матрацах утворюється грибок (а це ж небезпечно для здоров’я!). Стіни також вологі. І твоє тіло також вбирає цю вологість. Не знаю, чому така сирість. Кажуть, начебто з дахом не все гаразд.

– Чи тепло в кімнатах?

– Економляють на опаленні. Вмикають тільки увечері або тоді, коли дуже холодно. Мені, наприклад, було постійно холодно. Я бачив, що мерзли всі.

– Хворіють?

– Коли я приїхав туди, то почув, що всі постояльці перехворіли коронавірусом. І я також заразився. Було важко. Чотири дні я температурив, мені давали якісь пігулки. Упродовж всього періоду перебування в цьому будинку в мене постійно трималася температура 37.

– Опишіть, будь ласка, як виглядають безпосередньо кімнати?

– Усі вони без дверей. Щоб ніхто із середини не зачинився. Усі вікна пригвинчені – не відчиниш. А ті, що можуть відчинятися на провітрювання, – без ручок. За потреби старший приходить з ручкою, відчиняє вікно на провітрювання і чекає… Після того як зайшло свіже повітря він зачиняє вікно і знову знімає ручку. Вже коли мене там поселили, то при мені у ванній кімнаті на вікні поставили грати. В палаті є одна шафа. Подушка маленька, як у лікарні.

– Ванна одна на всіх?

– Є на першому поверсі душова, з туалетом, вони суміщені (для чоловіків). На другому поверсі ванна з туалетом також суміщені (для жінок). Ні про яке цивілізоване перебування, дотримання елементарних норм людської гідності й говорити доводиться. Туалет – навіть без примітивних перегородок, поруч умивальник, куди приходять вмиватися, мити руки.

– Як і чим харчуються там люди?

– Меню – ніби у бідних, найгірших профілакторіях. Каша – ледве присмажена, трішечки м’ясця у мисці (воно начебто є і водночас нема). Всі скаржилися на катастрофічну нестачу хліба. Його різали на такі тонесенькі скибочки, що аж світилися. Люди були постійно голодними, не доїдали. У відповідь чули, що порції – «по держстандарту» (звідкіля вони той «стандарт» узяли – невідомо). Я став вимагати, щоб додали хліба.

Додали трішечки. Масло… також ніби воно і є, а водночас і нема. Тобто хліб так «намащено», що масло дуже слабенько проглядається. Подавали молочну кашу, але ж це не була звична молочна каша! Чимось біленьким розбавлена.

Плов: але це тільки назва, у страві – все по мізеру. А суп чи борщ… завжди майже «вода»: одна картоплинка плаває у мисці, та й усе. Люди цю «юшку» вимушені пити. Чай… ледь-ледь солодкий. Готують страви не професійні кухарі, а ті, кого призначили.

– Поговоримо про розпорядок дня. Яким він є?

– Так звані волонтери, які там працюють і так себе називають (вони з колишніх утриманців цього спецбудинку), слідкують за виконанням розпорядку: підйом, обід, трудотерапія, цілий комплекс занять, які понавидумували. Словом там – «гримуча суміш»: і психологія, і релігія, і кінострічки про вбивства, у яких за сюжетом проливається кров. Одним із пунктів трудотерапії є такий: двічі на день мити чисту підлогу, не брудну, а дуже чисту. І замітати там, де абсолютно немає сміття!

– Конкретніше: з чого починається день?

– Особистого вільного часу практично немає. Вранці черговий вмикає світло, кричить: «Підйом!». Усі йдуть на зарядку. Потім читають якусь книжку. Сідають у коло. Книга – одна, усі читають по черзі. Є ведучий. Обговорюють прочитане. І починається програма на кшталт зворотнього зв’язку: наприклад, що ти думаєш, як ти висловлюєш цю думку? Ти повинен знайти помилку у словах сусіда.

– А можна промовчати?

– Правила такі, що на кожен твій рух, кожне слово треба одержати дозвіл. Наприклад: запитати старшого: «Чи можу я звернутися до такого-то?» Або: «Дозвольте піднятися (сісти) зі стільця?».

– Тобто піднятися і піти до кімнати?

– До кімнати не можна. Дозволять вийти в туалет.

– «Читання» закінчилося. Всі розходяться по кімнатах?

– Ні. Програма триває упродовж дня. Що ще вона передбачає? Медитацію. Перегляд фільмів (старший має визначити, що саме дивитися, вмикають телевізор у певний час). Є так звана «дванадцятикрокова програма». І ще багато чого. А наприкінці всього ще й письмові роботи. Тобто пишуть. Потім відповіді дають.

А одним із «занять» є таке: ти повинен знайти у собі щось таке, що тобі сьогодні не сподобалося. Я обурювався: чому це я повинен у своїй душі «копатися», щоб витягувати на публіку те, що лежить у мене в глибині? Навпаки: я хочу день прожити на позитиві, з вірою, що все буде добре. Мої аргументи не спрацьовували. Якщо ти не написав завдання, то увечері тебе буде покарано.

– Яким чином?

– Старший вирішує: ось цей чоловік, приміром, на хвилину запізнився, а інший порушив якесь правило (без дозволу розмовляв з сусідом по кімнаті) – для них придумують якесь ідіотське завдання. Найважче з таких покарань: прокидатися о п’ятій ранку і до сьомої ранку писати «реферат на задану тему».

– І на яку?

– А що до голови старшому заскочить. Наприклад, може визначити тему: «Зобов’язуюся не запізнюватися». Реферат має бути неодмінно на 18 сторінок. До речі, заохочується, якщо ти «стукаєш» на сусіда, виявляєш його помилки. Увечері ти маєш написати, які «помилки» чи «порушення» побачив у сусіда. Тобто кожен кожного «здає». Покарань, які справедливо назвати моральними тортурами, у цьому домі є багато: наприклад, змушують стояти упродовж дня.

Така кара може бути передбачена для тих, хто без дозволу старшого сів на стілець! Або якщо ти вимкнув світло, то покарають тим, що змусять тисячу разів написати фразу: «Я ніколи не буду забувати вимикати світло!».

І людина пише… А увечері старший прийде і перевірить: якщо не встиг у визначений час написати це «завдання», то кара стає ще більш суворішою – мусиш написати цю фразу вже п’ять тисяч разів! Дають папір, і всі «винуватці» пишуть… Провину можуть побачити й у тому, що хтось вжив лайливе або погане слово.

Різна ж публіка є, тобто з різних соціальних прошарків населення. За таке «порушення» виносять «вирок» – тисячу разів написати фразу: «Віднині моя мова бути винятково грамотною і чистою як струмок». Можуть придумати й інше «цікаве» покарання» – змусять ставити якусь «сценку».

– Театральну?

– Вірш, який нереально вивчити за певний час. (Бо ж вільного часу немає!). Загалом, це можуть бути якісь дурнуваті сценки, які дуже впливають на психіку, свідомість. Тому деякі люди і «зриваються» там.

– Увечері, коли пролунала команда: «Відбій», світло вимикають також старші?

– Так. Все регламентовано, кожна хвилина. Неправильно сів чи піднявся зі стільця вважається порушенням. Якщо почують, що після відбою хтось говорить, то це вважається порушенням. Ніяких книжок не дозволяють читати.

– Ви кажете, що деякі «зриваються»… Поясніть.

– Психологічно ламаються. Дехто замикається у собі. А дехто починає бунтувати.

– І як реагує «влада» цього спецбудинку?

– Починають пресувати бунтівників. Врешті-решт домагаються свого, когось і вербують на свій бік.

– Яким чином пресують? Можна ж перелізти через паркан і ти – на волі.

– Не втечеш. Все зачинено. Хіба що розбити вікно. Хочеш – не хочеш, а мусиш жити за їхніми «законами».

– Тобто шанси для втечі дуже мінімальні?

– Так. На першому поверсі постійно чергують волонтери, чергові. Вночі також. А в коридорі, де двері відчиняються «на вихід», тобто на вулицю, існує сувора заборона – близько не можна знаходитися. Вони також постійно зачинені на ключ. Люди по півроку не бувають на подвір’ї, на вулиці, на прогулянці.

Через це якось вже почали й бунтувати. Тому частину мешканців (по дві-три людини, щоб ніхто не втік) одного разу вивели на подвір’я, щоб по 15 хвилин подихали свіжим повітрям. Але ця «пільга» стосувалася не усіх. Мабуть, тільки тих, хто був «не схильним до втечі».

– Якісь нестандартні ситуації ще запам’яталися?

– Одного разу, вночі, всі почали раптово, в один час кашляти. Волонтери швидко відчинили вікна. Якась паніка. Ми нічого не зрозуміли. Я зайшов у душову кімнату, а там – розбите дзеркало. Певно, хто хотів втекти, було розбризкано перцевий газ (можливо під час сутички). Наступного дня побачив, що в одного з мешканців усю руку було забинтовано. Його звідкілясь привели волонтери, можливо з підвалу. Він був закутаний у ковдру. Бідолашний аж трусився од холоду, промерз добре.

– Пригадайте, будь ласка, яке враження справив на вас іноземець.

– Побачив його у залі. Потім разом ходили на обід, на лекції. Він з перших днів став до мене добре ставитися, ми подружилися. І він від мене, що називається, не відходив. Де я – там і він… Ділилися один з одним цукерками, спілкувалися. Одного разу він каже: «Я хочу втекти звідсіля». І запитав, що йому буде за цей вчинок. Я відповів: якщо план втечі вдасться, то, звісно, все буде добре.

Бо «влада будинку» не має жодних прав вчиняти будь-яке насильство щодо вільної людини. Він – емоційна людина, у нього в душі все кипіло. Доказував свою правоту в розмовах зі «старшими», мовляв, будує безліч хороших творчих планів, а вони йому перешкоджають.

Він не розумів, чому з ним так чинять, чому так «ставляться» до нього. Якось передали йому з волі продуктову передачу, розпакувавши її, він був дуже засмучений: дивувався, чому маленькою є ця «посилочка». Згодом попросив мене написати записку, у якій був перелік продуктів, які волів би мати: шоколад, цукерки, сало… Кому писав – не знаю.

– Передали йому з волі нову «посилочку»?

– Хтозна. Мені відомо, що йому не дозволяли телефонувати на волю.

– А він мав таке бажання?

– Так. Жалівся мені, що третій місяць не дозволяють телефонувати.

– А яке правило щодо цього існує?

– Реабілітантам лише через два тижні після поселення вперше дозволяють один раз подзвонити додому. За умови, якщо «влада» вбачає у цьому доцільність. Старший дає телефон і ти при ньому дзвониш, розмовляєш з родичами. А він – поруч.

– Ви згадали про душову кімнату. Також є певні обмеження?

– Приймати душ дозволено лише двічі на тиждень, по 10 хвилин. Згодом до цього часового відтинку додали ще три хвилини. Це явно ненормально.

– До речі, як ставилася влада спецбудинку до цього іноземця?

– Наглядачі дали йому зрозуміти, що тут ти «ніхто» і звати тебе «ніяк», що тут… не Європа. Це на волі ти – європеєць, а тут мусиш дотримуватися наших правил. Я бачив по вигляду іноземця, що він «ламається»… Все тускнів. На перших порах був дуже емоційним, а потім, схоже, морально виснажився. Психологічно там дуже важко витримати.

– Чи можна курити?

– У перші дні перебування дозволяють.

– Телефони в усіх відбирають?

– Так, зв’язку ні в кого немає.

– Іноземець дотримувався правил цього спецбудинку?

-Його штрафували – кожного ранку змушували писати ненависні «реферати» – з п’ятої до сьомої. Я поїхав раптово звідтіля, тому іноземець не зміг мені передати записку на свободу. Хочеться йому допомогти вирватися з цього каземату.

– Чи лікують реабілітантів?

– Якогось лікування я не спостерігав. Бачив, що одного разу приїжджала психолог. Хвилин 40 поспілкувалася з нами. Для “галочки” певно.

– Як відбувається «розставання» із цим жахливим спецбудинком?

– Тебе неодмінно мають забрати лише ті, хто сюди направив. Тобі дають підписати папірець, що з тобою, мовляв, обходилися добре і ти претензій не маєш. Цю процедуру ще й записують на відео. Людина підписує, бо хоче вийти звідтіля на волю за будь-яку ціну і якомога швидше. Перед тим як вийти на вулицю, перевіряють твої кишені, валізу, чи, бува, ніякої записки не сховав. Коли мене випустили з цих мурів, я два дні гуляв вулицями – не хотів заходити до квартири, на повні груди дихав свіжим повітрям. На волі.

Розмову записав Леонід Фросевич

(P.S. Окремої розмови заслуговує проблема, як люди “потрапляють” до подібних центрів. Але це вже тема іншої статті.)

Редакція «Українського репортера» офіційно звертається до Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України Людмили Денісової з проханням здійснити моніторинговий візит до даного реабілітаційного центру в Київській області. Ми готові надати всю наявну у нас інформацію щодо назви і місцезнаходження цього закладу.

Сообщение Спецдім, де ламають душі, або Жахіття закритого реабілітаційного центру біля Києва появились сначала на Український репортер.

Вони стверджують, що виявлено низку порушень вимог національного законодавства та недотримання міжнародних рекомендацій і норм у сфері поводження із засудженими та особами, узятими під варту.

Більшість камер:

• не забезпечені належним штучним освітленням;
• мають надмірну заґратованість вікон;
• стіни вологі та вкриті грибком;
• через відсутність вентиляції та куріння у камерах, ув’язнені позбавлені можливості дихати свіжим повітрям;
• бокси збірного відділення не опалюються.

Також були виявлені факти відсутності у в’язнів спальних місць, через що вони змушені спати по черзі або на підлозі камери, що є грубим порушенням їх права на належне поводження та гідність.

Адміністрацією СІЗО порушуються права засуджених на контакти із зовнішнім світом. Зокрема особам, засудженим до арешту, телефонні дзвінки не надаються, а засудженим до довічного позбавлення волі – у вихідні та святкові дні.

Виявлені численні факти безоплатної праці засуджених, які виконували ремонтні роботи та функції з господарського обслуговування СІЗО.

Тим часом міністр юстиції Денис Малюська планує виставити це СІЗО на продаж, писав “Український репортер”.

“Ми частково розвантажимо Лук’янівське СІЗО, зробимо на Бориспільській трасі також Київський слідчий ізолятор. Але інвестиційної привабливості будівлі XIX століття особливо не становлять в тому сенсі, що це історичні пам’ятки. Їх не можна знести, побудувати нові будівлі, комплекси, офісні споруди тощо.

Єдиний можливий варіант, який я бачу, але знову ж таки, з бізнесом він не прорахований, це готель, наприклад. Готель, який міг би бути стилізований під в’язницю. В Європі це практикується, користується популярністю”, – зазначив міністр.

Перетворення Лук’янівського СІЗО на готель – це справжня туристична бомба, – сказав пан Малюська.

Тобто можна ночувати в номері, який був в’язницею, і де, наприклад, перебував відомий поет чи політик. Тим паче недалеко від центру”, – сказав Малюська. За словами міністра, потенційно туристичний об’єкт може бути непоганий, але, знову ж таки, для цього треба побудувати на заміну інфраструктуру, вивезти людей і зробити великий ремонт. “І, скоріш за все, звичайно, що це не Мін’юст робитиме готель, але потенційно історія, можливо, цілком пристойна як для бізнес-проєкту”, – додав він.

На початку червня у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт “Про внесення змін до бюджетного кодексу України” №3591, який дозволить продавати законсервовані в’язниці.

На цю тему:

• В Україні стартував великий розпродаж в‘язниць. За Ірпінський виправний центр просять 250 мільйонів
• Відкриваємо таємницю Лук’янівського підвалу

Сообщение Ласкаво просимо до пекла. Ним став Київський слідчий ізолятор появились сначала на Український репортер.

Про це Укрінформу повідомили в офісі Уповноваженого Верховної Ради у справах людини.

“Під час моніторингового візиту 9 січня встановлено, що до засуджених застосували фізичну силу, гумові кийки та кайданки. Деякі з них потребували спеціальної медичної допомоги. У частини ув’язнених – садна та синці. Засуджені стверджують, що адміністрація принижує їх і застосовує силу. При цьому, деякі з працівників установи не хочуть надавати потрібні документи в ході перевірки”, – зазначили в офісі.

Результати моніторингу будуть надані омбудсмену.

За словами юриста Харківської правозахисної групи Ірини Скачко, три адвокати групи зібрали свідчення про тортури стосовно засуджених.

“Ті, хто відбуває покарання в Олексіївській колонії, розповіли представникам нашої організації, яким на початку січня вдалося з ними поспілкуватися, про зґвалтування дерев’яною палицею, побиття, понаднормову, безоплатну виснажливу працю”, – зазначила Скачко.

Вона наголосила, що було зібрано два десятки заяв про злочини, хоча охочих розповідати було більше.

“Крім того, люди скаржилися, що адміністрація закладу через добровільних помічників постійно вимагає у засуджених гроші”, – додала юрист.

Напередодні, підкреслила Скачко, правозахисників не пустили до колонії через те, що не в змозі забезпечити достатню охорону, адже на території колонії вже перебував представник Уповноваженого з прав людини. Також не дозволили ознайомитися з особовими справами, що зберігаються не на території колонії, а в спецчастині, додала вона.

8 січня адміністрація Державної кримінально-виконавчої служби повідомила, що засуджені готували протиправні дії “за допомогою криміналітету з волі, а також окремих, пов’язаних з криміналітетом, так званих громадських та правозахисних організацій”.

У колонії провели обшук, і через чинення фізичного опору персоналу та невиконання законних його вимог, перешкоджання проведенню обшуку та прояви буйства до окремих засуджених застосували фізичну силу та кайданки. Під час обшуку у засуджених вилучили ряд заборонених предметів, у т.ч. три мобільні телефони.

У колонії з 8 січня введено режим особливих умов.

Сообщение У Харківській колонії під час бунту постраждало понад двадцять осіб появились сначала на Український репортер.

Відбулася розмова з керівництвом та особовим складом оперативного командування, механізованої бригади, розвідувального батальйону, військового шпиталю, а також ветеранами військової служби. Під час перевірки було встановлено, що командування військових частин приділяє належну увагу питанням грошового та речового забезпечення особового складу.

Водночас потребують нагального вирішення питання забезпечення належних умов розміщення військовослужбовців, організації їхнього харчування та надання медичної допомоги. Так, казармено-житловий фонд військових частин не розрахований на чисельний склад цих підрозділів. Тому значна кількість військовослужбовців змушена розміщуватися у наметах. Аварійний стан водогону призводить до тривалих перерв з централізованого водопостачання військовослужбовців та їхніх сімей.

Споживання твердого палива опалювальними котлами не відповідає визначеним відомством лімітам, що негативно впливає на підтримання в приміщеннях визначеного військовими статутами температурного режиму. Незадовільний стан електромережі перешкоджає підключенню та експлуатації поставленого до військової частини кухонного обладнання. Також потребує ремонту колектор.

В аналогічному стані перебувають і приміщення військового шпиталю, який також потребує забезпечення медичним обладнанням та оновлення автомобільного парку, відсутність чи фізична зношеність яких негативно впливають на стан дотримання прав військовослужбовців на належне медичне забезпечення.

Вирішення цих питань неможливе без належного фінансування та безпосередньої уваги Міністерства оборони України до проблем військовослужбовців та членів їхніх сімей.

Таку інформацію оприлюднив офіційний сайт Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Міністерство оборони України поки що не коментує ці факти. Зате на офіційному веб-ресурсі МО читаємо, що міністр оборони Степан Полторак перебував з робочою поїздкою в підрозділі 16-ї окремої бригади армійської авіації «Броди». Він «перевірив умови проживання та поспілкувався у неформальній обстановці із військовослужбовцями, які нещодавно стали новоселами.

Степан Полторак оглянув кімнати, де розмістилися військовослужбовці, нові охайні приміщення для прийому їжі та був запрошений на каву гостинними господарями.

— Сьогодні я хотів би подивитися наскільки добре ви харчуєтеся та як облаштований ваш побут, — підкреслив він, спілкуючись із військовослужбовцями бригади».

Міністр Полторак був задоволений підсумками інспектування. Та й відомчі інформаційні ресурси чудово висвітлили тему, ґрунтовно показали, як турбується найвище армійське начальство про воїнів. Оплески, словом.

Від редакції «Українського репортера» хочемо порадити міністру Полтораку відвідати й ті підрозділи, які дислокуються… в наметах. І зауважимо, йдеться не про фронтову лінію, а про тил.  В холодну пору року солдати сплять в наметах. Адже саме таку непривабливу картину побачили фахівці Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Генерали не знали про це? Не бачили? Не доповідали міністру Полтораку, начальнику Генштабу Муженку?

І ми змушені повторити висновок фахівців із Секретаріату Уповноваженого: «Вирішення цих питань неможливе без належного фінансування та безпосередньої уваги Міністерства оборони України до проблем військовослужбовців та членів їхніх сімей».

Отож є питання: через скільки днів після цього моніторингового візиту генерали та полковники з МО, Генштабу примчать до солдатських наметів? Радимо їм зробити це якомога швидше. А про результати принципової перевірки бажано розповісти суспільству.

На фото: міністр оборони Степан Полторак відвідав нову їдальню військової частини та перевірив якість харчування військовослужбовців.

Фото Міністерства оборони України

Сообщение Фахівці Секретаріату Омбудсмана побачили солдатів у наметах – бракує казарм. Чи відреагує міністр Полторак? появились сначала на Український репортер.

Крім неї, на посаду Омбудсмена, якого призначають на 7 років, претендували Сергій Алексєєв (фракція “БПП”) та адвокат Андрій Мамалига (“Радикальна партія Олега Ляшка”).

Пізніше Верховна Рада обрала новий склад Рахункової палати. З 23 кандидатів обрали дев’ять. Членами Рахункової палати стали:

• Пацкан В.П.;
• Богун В.П.;
• Дідик А.М.;
• Іванов І.М.;
• Майснер А.В.;
• Невідомий В.І.;
• Огонь Ц.Г.;
• Яременко О.С.;
• Яремчук І.М.

Головою Рахункової палати став Валерій Пацкан з фракції “Блок Петра Порошенка”.

Під час рейтингового голосування він набрав найбільшу кількість голосів і зрештою його кандидатуру підтримали 309 нардепів.

Пізніше Верховна Рада достроково припинила депутатські повноваження Людмили Денісової та Валерія Пацкана, у зв’язку з призначенням їх на нові посуди.

Нагадаємо, що сьогодні, 15 березня, Верховна Рада “пакетом” розглядала низку кадрових питань. Зокрема, нардепи голосували за призначення:

• членів Рахункової палати;
• Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (Омбудсмена);
• голови Національного банку України.

Нового голову НБУ парламент обрав на ранковому засіданні, ним став в.о. голови НБУ (з 11 травня 2017 року), раніше перший заступник голови НБУ Яків Смолій.

Ростислав Цуркан

Фото Богдан Бортаков

Сообщение Омбудсменом стала Людмила Денісова, головою Рахункової палати – Валерій Пацкан (+відео) появились сначала на Український репортер.