Історики так і не пояснили, чому в Україні, на одній і тій же території, на одній і тій же ділянці Землі, впродовж останніх 40 тисяч років виникали, розвивалися, квітнули і згасали потужні цивілізації і культури і народжувалися нові.

Саме тут близько 8 тисяч років тому, на УКРАЇНСЬКОМУ КРИСТАЛІЧНОМУ ЩИТІ, В САМОМУ ЙОГО ЦЕНТРІ ВИНИКЛА знаменита ТРИПІЛЬСЬКА ЦИВІЛІЗАЦІЯ. Потім вона занепала і на її місці та основі виникла ВЕЛИКА СКІФІЯ. Вона розквітла і так само занепала. За нею прийшла ВЕЛИКА САРМАТІЯ. НА ТІЙ ЖЕ ТЕРИТОРІЇ. За нею слідував АНТСЬКИЙ СОЮЗ. Потім найпотужніша держава Європи — РУСЬ з центром Києва, який став матір’ю міст руських. За нею КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВА. І нарешті, нинішня УКРАЇНА, яка народжується в муках, так як народжуються і люди.
Історики це дослідили, проте ПОЯСНИЛИ це явище геніальні українські вчені.

Так, видатний український вчений, професор Національного університету “Києво-Могилянська Академія”, доктор історичних наук Микола Олександрович Чмихов (1953-1994) дослідив космічні цикли та їхній вплив на природу та суспільство.

Микола Чмихов доказав, як зміна менших космічних циклів безпосередньо впливає на розвиток індивідуального людського організму.

Проте великі соціальні організми, зокрема ЕТНОСИ, СУПЕРЕТНОСИ та РАСИ, перебувають під потужним ВПЛИВОМ значно МАСШТАБНІШИХ ЦИКЛІВ. Як показав Микола Чмихов, на території України дуже виразно спостерігається вплив 532-річного ЕТНОТВОРЧОГО циклу: КОЖНІ 532 РОКИ НА ЦІЙ ЗЕМЛІ НАРОДЖУЄТЬСЯ НОВИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЕТНОС — сколоти, сармати, анти, русини, козаки.

А кожна епоха (1596-річний цикл) народжує новий суперетнос — самари-кімери-сумери, арії, гали, слов’яни.

Зверну вашу увагу, що 1596- річний цикл співпадає з 1600- річним циклом змін чертогів Кола Сварога. Згідно якого з 2012 року ми перейшли з Ночі Сварога в Ранок Сварога (з Чертога Лисиці Морени в Чертог Вовка, епоху Бога Мудрості – Велеса).

Таким чином, професор Микола Чмихов відстежив лінію з дев’яти справжніх держав, створених цими етносами — починаючи від XXVIII ст. до н. е. Сьогодні є достатньо підстав стверджувати, що протягом принаймні 7 тисячоліть на території України кожні 532-роки народжувався новий етнос.

Багато циклів, зокрема, згадані 532- і 1596-річні цикли, а також ЦИВІЛІЗАЦІЄТВОРЧИЙ 7980-річний цикл ЗАКІНЧИЛИСЯ ОДНОЧАСНО у 2015 році. Саме в 2013- 2014 роках в Україні відбулася революція Гідності і почалася Цивілізаційна війна — Армагеддон. Вирішальна битва людства за своє існування.

Аватаром орбіти Добра є Україна, яка бореться в остаточній цивілізаційній битві з центром планетарного зла — ядерним монстром московією, яку очолюють психопати-нелюди при абсолютній підтримці свого деградованого біологічного сміття і подібні їй держави (Північна Корея, Іран, Китай, Білорусь).

ПРОТЕ Переможець в цій епохальній битві може бути ЛИШЕ ОДИН.

Тому 2012-2015 роки стали “ВОДОДІЛОМ” між сучасною цивілізацією паразитів-споживачів і наступною цивілізацією духовних творців.
Зараз відбувається перехід від сучасної “цивілізації споживачів-паразитів” до наступної — “цивілізації мудрості і духовності (епоха Велеса)”. Ми живемо в часи, коли черговий 532-річний період нашого розвитку добіг кінця!

Сучасні українці є етносом (нащадками) козаків, який декілька століть перебував в ослабленому, замученому, виснаженому стані.

Проте це лише одна половина правди. Її друга половина полягає в тому, що на цій самій території прямо зараз відбувається НАРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ НОВОЇ ЕПОХИ.

ПУЛЬС НОВОГО ЕТНОСУ ВЖЕ Б’ЄТЬСЯ В ТІЛІ СТАРОГО.

Нам пощастило жити в особливий час, коли Космічний годинник повідомляє благу звістку: «В Україні відбулося вже зачаття нового етносу УКРАЇНЦІВ, який ВИСТОЇТЬ, ПЕРЕМОЖЕ і НАРОДИТЬСЯ у вигляді Української Нації нової епохи. В черговий раз Україна підніметься з попелу (як Фенікс) оновленою, красивою, здоровою сильною і квітучою».

Повторюю, що перехід України на вищий рівень розвитку здійснюється через народження нею нового етносу.

Це відбувалося на початку кожного 532-річного геокосмічного циклу: 419 р. — анти, 951 р. — руси (русини), 1483 р. — козаки.

Автори козацьких літописів: «Літопис самовидця», «Літопис Григорія Грабянки», «Літопис Самійла Величка» вважали, що козаки є окремим народом. Козаки, як вважали літописці, є нащадками скіфів, сарматів та інших арійських народів. Козацький етнос, так само як і руси (русини), став базисом для формування українського народу.

В першій українській Конституції, укладеній Пилипом Орликом, наголошено, що козаки походять від козар, які споконвіку населяли ті землі, що займають козацькі народи.

«Стародавній хоробрий козацький народ, що раніше називався козарським, спочатку був піднесений славою безсмертною, розлогими володіннями та лицарськими відвагами, якими наводив страх на навколишні народи», – писав Пилип Орлик у своїй праці «Договори і постанови прав і свобод військових».

Московські ідеологи вкрай негативно ставились до самої думки про існування козацького етносу. За концепцією імперських, а надалі радянських істориків, козаки були окремим суспільним станом, що виник на основі покріпачених селян-втікачів, які оселились на окраїнах Московського царства. Звідси, на їхню думку, виникла і назва Україна.

Сьогодні в пекельних боях з московською імперією за волю і внутрішнє очищення, в жорстоких випробуваннях героїчного українського народу виростає чистий і здоровий паросток нової Цивілізації. На святій землі України постане Новий Український Етнос, Нова Українська Нація, Нова Українська Держава.

Протягом тисячоліть своєї еволюції Український Фенікс багато разів відроджувався з попелу, знову і знову творячи нові могутні держави. УкРАїна — країна сонячного світла і духовних енергій скидає з себе тисячолітні пута жертви, меншовартості, невірства, облудних стереотипів, затьмареної свідомості, скидає з себе вікові москальські кайдани.

Головна особливість УКРАЇНЦІВ у тому, що вони володіють досвідом самозцілення, внутрішньої трансформації і мають доступ до найпотужнішого у світі АРІЙСЬКОГО СОНЯЧНОГО ЕГРЕГОРА. Це дає їм ясність мислення, віру в себе і Творця, єдність з вищими силами та їхній захист, життєрадісність, енергійність, солідарність, відповідальність, цілеспрямованість. В результаті українці як нащадки аріїв мають незламну Віру — сонячний світогляд, що дає непереборну силу.

Отже, наближається час появи на світ нового українського етносу: сміливого, сильного, просвіченого, веселого, самодостатнього, в якому домінуватимуть вільні творчі люди, згуртовані в сильну неповторну і непереможну Націю.

Символ нового етносу — СВАРГА, який є символом Творця Всесвіту. Це символ людини нової ери, яка усвідомлює себе втіленою божественною сутністю і знає, що володіє величезним прихованим потенціалом і ведичними знаннями.

Прапор нового українського етносу — ЖОВТО-БЛАКИТНИЙ (а не перевернутий вверх ногами синьо-жовтий!) — Сонце над блакиттю.
Жовтий, золотий (сонячний!) — це знак Творця. Що може бути вище Нього?!

Перевернутий вверх ногами синьо-жовтий стяг – це символ занепаду і старої епохи, коли матеріальне домінувало над духовним. Всі попередні роки незалежності України населення обирало матеріальне, а не духовне. Голосували за дешевий москальський газ, зниження тарифів, місячну зарплату вчителям у $4000, травневі шашлики, заглядання у вічу вбивці путіну.

Замість свободи обирали хліб і видовища…

Хто ж такі малороси,- запитаєте ви? Відповідь на це запитання дав Володимир Винниченко у романі “Хочу!” (цитую): “Знаєте, що таке малорос? Ні? Паршивець, просто кажучи, ні те, ні се. Він, бачите, собі з походження — українець, з виховання — рускій, з переконань — неук у всьому, що торкається рідного народу, по вдачі боягуз, себелюб і раб”.

За визначенням Микола Драгоманова “Малороси – це зросійщені українці, національний характер яких утворився під чужим тиском і впливом, що мало наслідком засвоєння переважно гірших якостей чужої національності і втрати кращих своїх”.

Проте ПУЛЬС НОВОГО УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ ВЖЕ Б’ЄТЬСЯ В ТІЛІ СТАРОГО.

Його незламний Дух і Воля домінують над пасивною матерією. Бо Дух — це дія. Ми самі творимо Новий світ. У Бога немає інших будівельників, окрім нас, українців.

Тому треба брати ініціативу в свої руки і робити те, у що віримо, не переймаючись неминучим зіткненням з нерозумінням, зневірою, апатією, скептицизмом або відвертою протидією.

Справжня мета сучасної війни полягає у формуванні нової Української Нації, яка є провідником (наставником) передового духовного світогляду. Отже, війна припиниться тоді, коли процес націотворення стане незворотним. Коли українці перестануть бути «малоросами», а стануть монолітною Українською Нацією, яка остаточно переможе московію як планетарне зло і позбавиться назавжди внутрішніх ворогів.

З цього випливає, що ключ до завершення війни – в руках самих українців. Світоглядна, духовна та організаційна трансформація України – це те, що ніхто за нас не зробить. Це виключно наше завдання. Жодна зовнішня допомога не зупинить війну, якщо ми самі не здійснимо те, що на нас покладено Творцем…

Ірина ОМЕЛЬЧЕНКО (ОМІРА),
поетеса, письменниця,
Майстриня Далекого Сходу,
Вчитель ведичних знань

З творчістю та історично-релігійними дослідженнями Майстрині Далекого Сходу Ірини ОМЕЛЬЧЕНКО (ОМІРА) читачі “Українського репортера” можуть познайомитися за посиланнями:

• «Нас не здолати нікому»
• «Код українців: Нові вірші Ірини Омельченко»
• «З Днем Народження люба Україно!»
•  «Україна – це місце зв’язку між людством та Духом Нової Епохи»
• «Перемога України є Божим планом…»
• «Україна – Месія Людства»
• «Вселенський закон «Творення». Перемога України визначена як і загибель московської імперії зла»
• «Ми Переможемо»
•  «Творець перемагає під ЖОВТО-БЛАКИТНИМ стягом»

• «Війна вільних людей з москалями-психопатами-садистами»
• «Це наша доля — перемогти і вічно жити, бо як на небі, так і не землі …»

• «Україна має стати інтелектуальним і духовним центром об’єднаної Європи» https://ukrreporter.com.ua/golovne/statti/ukrayina-maye-staty-intelektualnym-i-duhovnym-tsentrom-ob-yednanoyi-yevropy.html

Сообщение Ключ до завершення війни – в руках українців, або Чому Україна є кристалічним щитом майбутньої цивілізації появились сначала на Український репортер.

Вадим Пепа б’є своїм публіцистичним калібром:

“На промосковських телеканалах в Україні не точаться, а зумисне розпалюються непримиренні дискусії про мову. Єдина Українська держава, створена, як храм на крові, жертовним подвижництвом багатьох поколінь, підступно роздирається на неоднорідні «регіони». Причому, в запеклій говорильні чомусь ні в кого з опонентів зловорожій навалі чомусь не повертається язик поставити просте запитання, щоб заткнути роти агентам агресивного північного сусіда: а яке ж становище українців у чаду, що нагнітається кремлівськими верховодами на загарбаних територіях?”

Цьогоріч  прізвище письменника було подано на здобуття найвищої літературної відзнаки – Національної премії імені Тараса Шевченка. Редакції “Українського репортера” особливо приємно, що Вадим Іванович є постійним автором нашого видання.

Сьогодні уміщуємо розповідь про Вадима Пепу  доктора філософських наук, професора Державного університету телекомунікацій Володимира Ятченка.

“До свого вісімдесятип’ятиріччя (9 січня 2021-го) письменник Вадим Пепа (на знімку) підійшов з плідними набутками. Він – заслужений журналіст України, лауреат літературно-мистецьких премій імені І. С. Нечуя-Левицького та імені Олеся Гончара. Ним написано багато серйозних і захоплюючих книжок та чимало газетних статей про діткливі проблеми минулого й сучасного України.

Йому болять нинішні реалії мовної і культурної політики, що веде до формування національно індиферентного типу особистості.

У часи хрущовської «відлиги» в гарячих серцях молодих романтиків плекалась надія на вибур’янення карально-репресивної системи й тотальних заборон у сферах мистецтва та ідеології. Та зарано сподівались!

Шалено запрацювала бюрократично-репресивна машина, й «відлига» перетворилась на «полювання на відьом». Як «націоналіста» студента четвертого курсу факультету журналістики Київського держуніверситету Вадима Пепу виключили з вишу за доносом «пильного» однокурсника, який украв зошит Вадима, куди той записував свої вірші й «крамольні» думки. На засіданні університетського парткому всіх шокували рядки його вірша, присвяченого Шевченку:

А поки що спи, Тарасе,
Прийдемо збудити,
Як почнем кайдани рвати
І волю кропити.

Тодішній міністр оборони Жуков видав наказ про позачерговий призов виключених із вишів на службу в армію. Тож Вадим відбував солдатську службу разом із такими ж ворохобними з Молдавії, Білорусії та кавказьких республік у Бузулуці Оренбурзької області та на горезвісному Тоцькому полігоні, де 1954 рjre було випробувано на відкритій місцевості атомну бомбу. Так радянська влада дбала про спадковість поколінь.

Згодом з-під пера Вадима Пепи вийшли публіцистично-полемічного характеру книжки, що охоплювали широкий спектр проблем духовно-культурного буття українського народу. Ось лише деякі з них.

«Україна в дзеркалі тисячоліть» (2006). Спираючись на багатющий фольклорний матеріал, автор виводить на яв сумнівність поширеного штампа, за яким у період скіфського панування на теренах сучасного українського степу й лісостепу всуціль панувала іраномовна та давньоіранська міфологія й фольклор і населення було виключно скіфського походження. Ілюструється також теза про типологічну схожість античної й української міфологічних спадщин.

«Щедрик летить із Києва» (2018). Тут розлого розповідається про те, як космогонічні й космологічні уявлення далеких предків сучасних українців виринають у нашому фольклорі, особливо в обрядових піснях.

У 2019 році за авторства Вадима Пепи вийшла в світ книжка «Віч-на-віч з вічністю». Це осяжний (446 сторінок) полемічний твір культурно-історичного спрямування. Тут Вадим Іванович веде культурологічний діалог з професором історії, директором Гарвардського університету С. Плохієм, автором опублікованого 2015 року в Нью-Йорку ґрунтовного дослідження «The Gates of Europe: a History of Ukraine».

Український переклад з дещо зміненою назвою — «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності» відзначений у 2018 році Шевченківською премією.

Під час дискусії Вадим Пепа обстоює інший погляд: першопочатки українського етносу сягають корінням у сиву давнину мисливських поселень на березі Десни і через довгу низку культур трансформуються в знайомі нам тексти колядок, щедрівок, замовлянь, збережених календарно-обрядових дійств на Різдво, Великдень, Зелений тиждень або Клечальну неділю, Купала, Спаса, Покрову.

На окрему розмову заслуговує видане 2019 року «Слово про антського короля Божа». Так титулував візантійсько-готський історик Йордан вождя антів, яких Михайло Грушевський визнає предками українського народу.

В цій книжці автором висловлюється сміливе й несподіване для читача припущення: в тексті «Слова о полку Ігоревім» ретранслюється пам’ять про трагічну загибель вождя східнослов’янського племені (або кількох племен) Божа здогадно 375-го у війні проти чергових завойовників. І написане наприкінці ХІІ століття «Слово о полку Ігоревім» було своєрідним переспівом (такий жанр писемного слова був не рідкісним явищем у середньовіччі) викладу трагічних і жертовно-героїчних подій, що відбулись кількома століттями раніше.

Не менш цікавий роздум автора про походження терміну «слов’яни», до якого він долучає текст «Рейнської глоси до Псалтири Одальріха».

За радянських часів у Москві трактували «Слово» як пам’ятку трьох братніх народів — російського, українського, білоруського. А вже в 5-томній «Энциклопедии «Слова о полку Игореве», виданій 1995 року в Санкт-Петербурзі, написано — «шедевр русской литературы».

Наскрізною лінією усієї творчості Вадима Пепи незмінно постає глибоке переконання автора в давності українського роду і його мови, в неперервності процесів розвитку цих феноменів.

І якщо десь у запалі полеміки Вадим Іванович вдається до певних перебільшень, то це виправдовується загальним пафосом його творів.

Побажаймо ж Вадимові Івановичу ще довгих літ життя у здоров’ї, наснаги на нові книжки.

Володимир ЯТЧЕНКО, доктор філософських наук, професор Державного університету телекомунікацій.

Статті Вадима Пепи на сторінках “Українського репортера”:

• Допекли шкурники та гнобителі України. Дещо про зажерливість
• Правда проти безпросвітності. Відповідь Путіну про “ідентичність” українського й російського народів
• Точать зуби на мову. Роздуми щодо подій в Україні крізь віки (+відео)
• З душі й серця українського роду вирвано предковічну пам’ять. Роздуми письменника
• До спадщини загребущої Росії «Слово о полку Ігоревім» не має жодного стосунку
• Прокидаймося! Розплющуймо очі! Прозріваймо! Роздуми письменника
• Про телеплавний електорат. Роздуми письменника
• Багатьох українців варто назвати Праведниками народів світу. Роздуми письменника
• Варто б запитати, хто та з яких партій служив в українській армії. Роздуми письменника
• Державці в Україні настільки змаліли, що нема на кого й рівнятися. Урок гетьмана Мазепи
• Письменник Вадим Пепа: “Відплата за будь-коли вчинені злодіяння неминуча”

Сообщение Життя як полеміка. Роздуми про публіцистику Вадима Пепи появились сначала на Український репортер.