Євген Верхградський — художник і поет, митець, старший викладач Національного транспортного університету, член Спілки дизайнерів України, глибоко пов’язаний із Маріуполем, який у його роботах постає символом незламності українського народу. У циклі «Нескорений Маріуполь» представлено 36 творів живопису та графіки — художній погляд на місто, його людей і силу духу.

Наші життєві шляхи перетинаються через любов до мистецтва, спільний Маріуполь та співпрацю ще з часів створення партії «Реформи і порядок». Під час зустрічі автор подарував мені свою поетичну збірку «Сніги війни», ілюстровану власними роботами, — проникливі вірші про життя, красу світу та боротьбу українців за свободу.

Експозиція «Розстріляний пленер» представляє 15 робіт Аркадія Верхградського (1898 – 1933) — митця, чий творчий та життєвий шлях був трагічно перерваний сталінськими репресіями. Ці картини є не лише мистецькою спадщиною, а й нагадуванням про знищені покоління української інтелігенції. Пам’ять про них має жити, а справедливість — відновлюватися, зокрема й через такі виставки та зустрічі, що повертають суспільству імена та творчість тих, кого намагалися стерти з історії.

Сьогодні ця виставка (а вона триватиме до 17 лютого) об’єднує минуле і сучасність, показуючи безперервність української культури та її незламність перед будь-якими спробами знищення.

Михайло Поживанов, голова Громадської організації “Фонд муніципальних реформ “Магдебурзьке право”

Джерело: Фейсбук

Сообщение У Києві триває виставка художніх робіт «Нескорений Маріуполь» появились сначала на Український репортер.

І так говорять не лише фахівці, але й відвідувачі, які побували в галереї. У книзі відгуків є чимало записів. Процитуємо лише деякі: «Неймовірні картини! Світлі та оптимістичні. Тетяна Іва».

«Розкішна виставка. Задивитися можна! Анна Кузняк».

«Чудові роботи! Яскраві барви життя, чудова кольористика, світлі образи. Родина Баламаджи».

«Виставка захоплює. Я вражений. Супер! Художник-графік, Київ».

«Велика подяка організаторам виставки. Завжди із задоволенням відвідуємо експозиції в «АВС-арт» і отримуємо безліч позитивних емоцій. Олександра, Інеса, Тетяна».

Дуже слушно зазначили відвідувачі, що кожна художня виставка в галереї є особливою, яскравою і де можна «підзарядитися» винятково позитивними емоціями. Цьогоріч «Срібне сяйво зими» також подарувало людям сонячний, теплий настрій, навіть незважаючи на воєнне лихоліття з його повітряними тривогами. Задумкою організаторів було те, щоб в галереї, дивлячись на роботи митців, можна було сповна насолодитися живописно-графічною красою та вишуканістю цієї пори року.

В колекції «Срібне сяйво зими» було представлено класичне та сучасне українське мистецтво; авторами робіт є митці різних поколінь, художніх шкіл та напрямків. Тож і зима в галереї запам’яталася різноманітною: графічною та живописною, класичною та сучасною, камерною та всеохопною, реалістичною та імпресіоністичною, урбаністичною та етнографічною.

Варто сказати і про візитівку «АВС-арт». Артдиректор галереї Алла Маричевська розповіла, що діяльність розпочалася ще у 2009 році. Перша локація була на мікрорайоні «Воздвиженка» Потім – на Андріївському узвозі. Зрештою, стежки-дороги привели на вулицю Глибочицька, де і працює галерея з 2016-го.

-Спеціалізуємося переважно на живописі, – каже пані Алла. – Водночас в експозиції розміщували і скульптурні роботи, і декоративно-вжиткові, і графіку. Тобто, ми тримали руку на пульсі мистецького життя. Наша колекція дозволяє нам започатковувати якісні проєкти, адже завжди можемо запропонувати відвідувачам для перегляду достатню кількість картин зі своїх фондів. Принагідно згадаю низку таких виставок. Наприклад, тематична експозиція «До моря», як спогад про літній відпочинок, про дивовижну природу. Вона була дуже популярною, адже багото хто приходив дивитися в тому числі й на роботи художників-мариністів.

Вельми цікавою була й експозиція «Дивина звичайна», це переважно квіткові натюрморти. Кожна квітка – завжди диво, погодьтеся.

Очевидно, багатьом нашим шанувальникам запам’ятався і націоналістичний проєкт – «Жовте і блакитне», де були представлені роботи як різні за жанром, так і за стилістикою, тематикою; основний акцент – на кольорі наших прапорів.

Нема сумніву, що виставка «Срібне сяйво зими» також посяде особливе місце в історії галереї. Побувавши в експозиційних залах, не можна було не порадіти, що тут – ціле сузір’я імен: роботи Івана Марчука, Сергія Савченка, Юрія Герца, Ольги Кравченко, Віктора Зарецького, Петра Сипняка, Андрія Чебикіна, Миколи Мазура, Олега Ясенєва, Сергія Григор’єва, Олени Паславської, Бориса Буряка, Василя Химочки, Віктора Маринюка, Анатолія Фурлета, Михайла Поживанова та багатьох інших авторів.

-Ця виставка стала важливою подією, засвідчивши, що українці, навіть у воєнну добу, не складають рук, вони створюють мистецькі картини, відкривають експозиції. Богу дякувати, культурний фронт діє, – коментує «Срібне сяйво зими» кандидат мистецтвознавства, членкиня Національної спілки художників України, почесний академік Національної академії мистецтв України Ольга Петрова.

Серед тих, хто серед інших також надійно тримає цей культурний фронт є голова Громадської організації «Фонд муніципальних реформ «Магдебурзьке право», меценат, художник Михайло Поживанов. Михайло Олександрович в розмові зі мною цікаво та змістовно розповідав про митців, чиї твори побачили кияни та гості міста у січні.

Ось, скажімо, картини Народного художника України Бориса Буряка. До речі, його твори зберігаються у багатьох музеях нашої країни, а також у приватних колекціях в США, Франції, Німеччини, Австрії, Бельгії, Нідерландів, Швейцарії та Чехії.

Михайлу Поживанову дуже подобаються пейзажі, в тому числі урбаністичні, Бориса Буряка, а ще роботи, на яких зображені квіти. У нього є і чудові портрети. Особливо вражала відвідувачів розкішна картина Бориса Івановича, присвячена Собору Святого Юра (на світлині нижче).

Ми бесідували з Михайлом Поживановим і про незвичні роботи на цій виставці. Наприклад, одеський митець Сергій Савченко, член Національної спілки художників України, розмальовує природні форми – таракуци (вони дуже насичені кольором); є у нього і дерев’яні скульптури. Савченко полюбляє контрасти – колірні, тональні, контрасти форм. Якось художник сказав, що це  – його характер, і “він вимагає такої мови”. Мабуть, все це й привело, за словами митця, “до формування в скульптурі безкінечної структури”. Вона стала для Савченка ” власне формулою малярства…”.

– «Срібне сяйво зими» запам’ятається ще й тим, що тут було представлено різні стильові напрямки, – каже Михайло Поживанов. -Так, Народний художник України Михайло Сипняк захопив відвідувачів своєю різдвяною тематикою. Загалом творчий доробок Михайла Сипняка складає кілька тисяч робіт, серед яких є серії, які особливо до вподоби шанувальникам – «Вертепи», «Чумаки».

У кожній роботі «Вертеп» бачиш щось нове, незвідане, таємниче, особливий контраст…

-Трепетно було бачити спадщину великих митців, яких уже немає з нами, але які залишили свою душу в полотнах: Віктора Зарецького, Василя Химочки, Сергія Григор’єва, Віктора Маринюка, Володимира Патика, Володимира Микити, Юрія Герца та Миколи Мазура, – зазначає Михайло Поживанов.

Різдвяній тематиці (і не тільки їй), до речі, присвятив свої роботи й сам Михайло Олександрович, чиї картини також експонувалися на виставці «Срібне сяйво зими» (на світлинах нижче).

Вельми оригінальною на виставці була й дивовижна робота  із гутного скла “Чумак” Народного художника України, професора, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Андрія Бокотея (на світлині нижче). Ось такими шедеврами також славиться Україна!

Як зазначають в галереї, «художники прагнули відтворити невловиму холодну красу довкілля й теплий, святочний настрій душі». Приємно, що новий мистецький рік для галереї «АВС-арт» виявився вдалим та успішним.

Уже 3 лютого «АВС-арт» відчинить двері для нової виставкової події.

Леонід Фросевич

Сообщение Мистецький рік для галереї «АВС-арт» виявився вдалим. Роздуми про виставку (+фото) появились сначала на Український репортер.

Магічний цикл зимових українських свят здавна є джерелом натхнення для творчих людей. Саме такою натхненною, чарівною і є ця виставка, де поєднані шалена енергетика традицій, музейних речей з сучасним художнім втіленням – у живописі, скульптурі, театральних декораціях, костюмах, авторських інсталяціях, у традиційному народному вертепі, пише у Фейсбуку голова Фонду муніципальних реформ «Магдебурзьке прпаво», політик, громадський діяч, художник Михайло Поживанов.

Всі види мистецтва об’єднані тут, як і всі види мистецтва об’єднує наша Академія.

До цього дивовижного проєкту долучився і Михайло Поживанов. Адже тут представлено його роботу «Маланка» із циклу «Українські свята» (на світині нижче).

«Моя монохромна Маланка доповнює Вертеп веселим народним карнавалом»,- зазначає Михайло Олександрович.

Отож запрошуємо до мистецького «Вертепу», де панує щира, жива атмосфера і є відчуття свята, яке зараз цінуємо по-особливому.

Сообщение Запрошуємо на мистецький «Вертеп» у Києві появились сначала на Український репортер.

Спадає порівняння із Всесвітом, який містить стільки незвіданого, цікавого, вражаючого, усього того, що людина, навіть найтитулованіший вчений, неспроможна й збагнути. Саме на цьому також акцентувала увагу Народна художниця України, професор Віра Іванівна Баринова-Кулеба.

«Його мистецтво – неземне. Воно у нього – космічне…», – каже вона.

Ми розмовляємо з Вірою Іванівною під час відкриття в бізнес-центрі «Леонардо» великої виставки українського художника-монументаліста, живопописця, графіка, куратора творчих проєктів Олександра Мельника. Експозицію відрито за сприяння відомого бізнесмена, мецената Армена Хачатуряна з юридичної компаній «Астерс».

Тут більше півсотні полотен. Потужна мистецька виставка. Подія надзвичайної ваги, адже художник-монументаліст показує чимало великих історичних картин. Особливістю є те, що вони – в одному просторі, ти ніби «переходиш» з епохи в епоху, із століття в століття, гортаючи сторінки нашої складної історії, переживаєшаси випробувань українського народу, береш близько до серця його печалі та радощі.

І ці роботи тебе не відпускають. Подивіться лишень на картину «Очі»!

Коли вирувала Революція Гідності, на Майдані така робота – «Очі» – була тільки у нього, в Олександра Івановича. Ним задумана, написана, пройнята думкою про кожного, з поглядом і надією у душу і серце кожного. «Очі» Вседержителя. Вони також тримали Майдан, який зводив очі до Господа, благав, молився. Щоб дав сил і наснаги вистояти, перемогти нечисть. Навіть «беркутівські» кулі не змогли пробити картину «Очі».

-Цей образ – «очі» – простежується і в інших роботах Олександра Мельника, – продовжує думку Віра Іванівна. – Усі «очі» з картин ніби з нами говорять.

«Бачу справи твої, людино!» – такий напис зробив Олександр Іванович на тій картині у майданівський період.

– Бог бачить усе, що ми робимо, – сказав нам раніше у розмові художник. – Це – образ Вседержителя, він споглядає на нас із куполів храмів. Саме звідти я «викадрував» ці очі. Вони дивляться не тільки у церкві на прихожан, на всі наші справи, а й на весь світ. У мене багато робіт із очима. Очі – це душа людини. Не треба зображати якусь міміку, покажи очі – і все буде зрозуміло. У мене в майстерні з усіх стін дивляться очі. Вони – найвиразніші, а тут ще і віками відібраний образ.

-Олександр Мельник – художник самобутній, глибокий, дуже національний, – говорить Віра Іванівна Баринова-Кулеба. -Добре знає історію нашого народу, своїми роботами пробуджує, показує, що сонце все одно засяє над Україною попри усі біди та лихоліття. У його картинах бачимо, що митцеві імпонує шлях до світлого, до живого, до ясного, до народження людини. Звідси і тема сонця у його роботах. Все лихе мине – і знову буде сонце, і будуть квіти, і буде життя на землі. Кожна його робота дуже багато про що говорить… Він не такий, як усі. У нього все йде з глибини, з душі. А художник тільки так і постає, коли свою душу малює. Мельник не малює те, що ви бачите, те, що ми бачимо – він малює те, що ми відчуваємо. І це відчуття він по-своєму передає.

Віра Іванівна звертає нашу увагу на образ матері, який постає з багатьох робіт художника. Це те, на чому, очевидно, й тримається світ живописця. Космічний світ. Образ матері – це Україна, земля, сяйво, яке дає усім життя.

В Олександра Івановича є картини з тематичного циклу «Мадонни».

«Мадонни» є духовною вершиною моєї творчості», -каже митець.

Ще перед війною, взимку 2022-го, художник почав писати свою «Мадонну», яка мала назву «Щаслива». Як розповідав нам живописець, «Мадонна» мала бути в чарівних квітах, усміхнена, сяюча. Але зобразити «Мадонну» усміхненою та щасливою не вдавалося, вона поставала на полотні сумною. Тоді художник приступив до нової картини – і також до «Мадонни», яку назвав «Неспалимою».

Потім була ще робота із цього циклу: «На згарищі». Але він не забув про недописане полотно – про свою «Щасливу»… «Написав картину про жінку при надії, вагітну, замріяну, яка мріє про щасливе майбутнє для своєї дитинки», – пояснював нам художник.

На цій виставці якраз і представлено усі «Мадонни» великого митця. Знову ж, очі цих «Мадонн» – ніби весь український світ. Цвіт нашої нації, її краса, милосердя, добро, щастя…

-Я вже й не полічу, скільки написав «Мадонн» – багато, – промовляє Олександр Іванович. – Вони були і на полотні, і на невеликих дошках… Усі розійшлися світом… На ці картини дивляться люди, захоплюються, і це мене дуже тішить.

Ось що розповів нам про сьогоднішню виставку член Національної спілки художників України, Заслужений діяч мистецтв України Олесь Васильович Соловей:

-Коли дивишся на картини Олександра Мельника, то відчуваєш неймовірну притягальну силу, магію «очей», магію квітів. Я назвав ці роботи стінописом, тобто тут є прямий перегук з фресок Софійського собору, тобто з витоками. Але це вже на новому рівні кінця двадцятого, початку двадцять першого століття. І це – епічна історія українського народу. Це, напевно, глибина душі Олександра Івановича, великого майстра. Він бачить усе своїм синівським серцем.

Його роботи, створені в різні роки впродовж півстоліття, є частинкою чогось більшого, на рівні українського міфу, вони – в тих глибинних пластах, які сягають витоків нашої історії, народу. І вони явлені душею Олександра Івановича, який події та явища бачить синівським серцем. Це дуже високе мистецтво, у картинах бачимо «поєднання» і громадянина, і водночас художника, і великого гатунку. Це – не задана тематика, це те, що прожито серцем. Він – дуже органічний автор, тут, у художніх роботах – його душа. Дуже справжній в цих творах, і тому вони взаємопов’язані, це, по суті, один великий твір. Оглядаючи виставку в бізнес-центрі «Астерс», могли б уявити, що заходимо до храму, де є безліч сюжетів Святого Письма. Тамтешній простір просякнутий молитвами і любов’ю. Таке ж відчуття виникає й у просторі бізнес-центру «Астерс», де є картини Олександра Мельника, – говорить Олесь Соловей.

Своїми враженнями поділився з нами Олесь Євгенович Шевченко, учасник національно-визвольного руху, громадський та політичний діяч, народний депутат України першого скликання:

-Я мав щастя і раніше відвідувати творчі виставки Олександра Мельника. Але щоразу, коли приходиш на цю подію, відчуваєш, що завітав на свято. Так, це свято, тому що бачиш незвичайну виставку. Мені особливо запам’ятовується образ жінки-матері, образ матері і дитини – центральний образ його творчості -, який супроводжує будь-яку із виставок художника. Це глибоко проймає наші душі і змушує думати про те, на чому стоїть наша нація, що її втримує від усіх ворожих навал, що дає надію на майбутнє. А це, наголошу, – образ матері і дитини, образ вічності українського народу.

Бізнесмен Армен Хачатурян переконаний, що художні картин Мельника треба показувати у всеукраїнському масштабі.

-Я дуже задоволений, що сьогодні у Києві проходить ця виставка. Це – відчуття щастя…

Богдан Миколайович Горинь, політичний та громадський діяч, народний депутат України 1-го та 2-го скликань, мистецтвознавець вважає, що “Олександр Мельник – це унікальна постать українського мистецтва. Варто лишень поглянути на тематику його робіт, на техніку виконання…  Цьому немає аналогів. Його полотна – жива історія нашого мистецтва. Вони мають бути в найвідоміших музеях, варті того, щоб їх бачили люди, бо ж для цього митець їх створював. Але дуже прикро, що держава не закуповує такі високомистецькі твори. На жаль, у нас досі немає музею історичної картини. Утім, маю надію, що знайдуться меценати, які посприяють, щоб ці роботи бачили мільйони людей… Це потрібно зробити для утвердження нашого мистецтва, нашої духовності”, – зазначає мистецтвознавець Горинь.

-Творчість Олександра Мельника – це глибинне, потужне явище, закорінене в українську історію, в її ДНК, – передає свої враження від виставки Ігор Осташ, Надзвичайний і Повноважний Посол України. –Я думаю, що в Україні немає такого художника, який так потужно відчуває, що означає для народу війна, руїни, горе… Свого часу він поділився зі мною цікавою ідеєю – запропонував зробити миротворчу виставку в ООН. Митець прагнув своєю творчістю вплинути навіть на реформування ООН! Ось сьогодні, серед багатьох полотен є картина «Надія». Це – надія на те, що Україна вийде із страшної воєнної доби, залишивши позаду й минулі нещастя.

Запам’яталися слова Олександра Івановича під час презентації виставки:

-Художник повинен босими ногами відчувати свою землю.

І Мельник це відчуває, бо він – справжній, правдивий, з народу.

Дещо з біографії митця. Працює в галузі монументального мистецтва (мозаїка, вітраж, фреска, гобелен, розпис, ковка, скульптура), станкового живопису та графіки. Так, він – художник-монументаліст, його творча стезя – висвітлення правдивої історії України, яка нефальсифікована імперією, себто наша історія, сповнена величних, героїчних сторінок і страшних трагедій.

Найвідоміший і наймасштабніший проєкт члена Національної спілки художників України Олександра Мельника – Всеукраїнська виставка-бієнале “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників”.

Олександр Іванович – лауреат мистецьких премій у сфері монументального та православного мистецтва. Лауреат Народної премії імені Тараса Шевченка. Його нагороджено орденом «За заслуги» III ступеня. Відзначений срібною то золотою медаллю Національної академії мистецтв України. Твори митця зберігаються у музейних та приватних колекціях в Україні та за кордоном, прикрашають Національний музей історії України (вітражі), Михайлівський Золотоверхий монастир (фрески), Головний залізничний вокзал у Києві (мозаїки), Київський академічний театр ляльок (розписи).

Світлана Фросевич, Леонід Фросевич
Світлини авторів

Сообщение Картини Олександра Мельника писані не руками. Його мистецтво – космічне (+відео) появились сначала на Український репортер.

Відвідувачі побачать твори живопису, графіки, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва в усьому розмаїтті стилів та жанрів, що визначають сучасну українську культуру. Серед авторів: Михайло Гуйда, Микола Кутняхов, Костянтин і Анастасія Косеревські, Костянтин Чернявський, Сергій Герасименко, Галина Кириленко-Бараннікова, Галина Дюговська, Володимир Балібердін, Юрій та Мирослава Пшеничні, Андрій Будник, Микола Журавель, Вікторія Дромарецька, Олексій Чепелик.

Під час урочистостей буде відзначено найкращих митців столиці, а також святковий концерт у виконанні оркестру «Cвятограй» Київської школи мистецтв №6, повідомляє Міністерство культури та стратегічних комунікацій.

«Ми пишаємося нашими митцями, творчість яких є візитівкою сучасної України, і щиро запрошуємо відвідати унікальну і цікаву експозицію», – наголосив голова Національної спілки художників України України Костянтин Чернявський.

Виставка триватиме до 5 травня.

Фото з відкритих джерел.

Сообщение У столиці покажуть художні картини митців різних поколінь появились сначала на Український репортер.

Про це повідомила керівниця музею Діана Попова.

Організатори поставили за мету показати нові грані в творчому доробку знаного митця. Основні віхи його біографії представлено через впізнавані серії робіт митця.

«Космічна містерія життя» – це мандрівка життєвим і мистецьким шляхом художника: з чого починався Іван Марчук, як відбувалось його професійне становлення, хто мав найбільший вплив на творчість, що змушувало його приймати доленосні життєві рішення та не припиняти писати навіть у важкі часи переслідувань і заборон.

15 циклів автора – 15 різних Марчуків в одному музейному просторі. Понад 180 полотен генія сучасності – від ранніх картин 60-х років минулого століття, ключового циклу майстра «Голос моєї душі» до акварельних композицій, створених художником за останні два роки під час вимушеної еміграції через повномасштабне вторгнення росії.

Роботи для експозиції надали сім музеїв України та більше 20 приватних колекціонерів. Така співпраця дозволила продемонструвати повне зібрання відомих творів митця, а також тих, що раніше ніколи не були представлені на широкий загал.

Виставка відкривається 7 серпня. Адреса: вулиця Богдана Хмельницького, 7.

Сообщение У Києві покажуть «космічну містерію життя» художника Марчука (+відео) появились сначала на Український репортер.

Йдеться про надмірну розкіш одних (тих, хто в тилу), їх показне вихваляння своєї надмірної ситості, заможності, і- шляхетність,  жертовність інших, тобто наших героїчних воїнів. Як розповідав “Український репортер”, приблизно мільйон доларів могло коштувати одруження експрокурора Ростислава Ільницького і колишньої працівниці Держбюро розслідувань Роксолани Москви.

“А чому не до самого неба тортик? Як Вавилонська вежа! Чому такий маленький? Щоб усі бачили. Я в шоці. Як так?”, – написав у поясненні до свого малюнка Володимир Ребров.

У коментарях до цього малюнка дописувачі на Фейсбук-сторінці митця пишуть:

Сергій Стрельников: “Це не просто малюнок – це справжня бомба. Наскільки глибокий в ньому смисл і наскільки потужно передана ганебність й потворність того балу сатани! Володимире, Ви найкращий! Дуже крута, змістовна робота”.

Olesya Kovalenko: “Я ніколи не забуду очі цього хлопця. Дитино, прости нас”.

Елена Невертий: “Малюнок то просто крик душі всіх небайдужих людей”.

Сообщение “А чому не до самого неба тортик? Як Вавилонська вежа!” – знову про весілля багатіїв під час війни появились сначала на Український репортер.

Сьогодні, 18 вересня у столиці відбулася презентація мистецького проєкту «Бачу справи твої, Людино!». Про майбутню подію розповідали художник Олександр Мельник, кураторка виставки Леся Кочергіна, Надзвичайний і Повноважний Посол України, Посол з особливих доручень МЗС України Ігор Осташ, авторка кінострічки Андріана Біла, мистецтвознавець, режисер кінокартини «Бачу справи твої, Людино!» Станіслав Литвинов.

Отже нас чекає знакова подія у культурному просторі. Надзвичайно приємно, що представляє свої роботи не просто художник, а Митець з великої літери, який упродовж десятиліть наполегливо торує свою стежину – утвердження правди в історичній картині. Таких подвижників культури як Олександр Іванович Мельник варто називати «совістю нації», вони є непохитними у справі оборони українства, захисту наших національних інтересів і є яскравим прикладом виянтково чесного служіння правдивому мистецтву.

З його біографії відомо, що Олександр Іванович – монументаліст, майстер історичної картини, автор мозаїк, фресок, розписів, вітражів, гобеленів, станкової графіки та ілюстрацій, портретів відомих постатей. Основна тема творів станкового живопису – історія України та проблеми війни і миру. В них художник намагається засобами мистецтва повернути правдиву історію України, застерегти людство від катастрофічних наслідків майбутніх війн.

Його роботи складні, філософські, сповнені глибоких сенсів і сучасних форм. Полотна створені десятиліття тому, стали зараз ще актуальніші і хвилюватимуть глядача й через століття, бо відобразили дотик людської душі з любов‘ю. Про це також йшлося під час сьогоднішньої презентації.

Акцентуємо вашу увагу, що антивоєнна миротворча виставка «Бачу справи твої, Людино!» розпочне діяти якраз тоді, коли світ відзначатиме Міжнародний день миру. Тема війни, миру здавна хвилювала художника Мельника, як ми почули під час презентації – з дитинства. За словами Олександра Івановича, він досі пам’ятає свій схвильований душевний стан, коли почув про створення атомної бомби. Пригадує і період, коли людство занурилося у морок «холодної війни». «Ми жили тоді у тривозі і страху», – каже митець. І за мить продовжує: «Ця тематика проходить через усю мою творчість, тісно переплітаючись з написанням історичних картин».

Історична, миротворча – ось дві теми, дві лінії, які заполонили мистецький обшир талановитого художника. І вони – у його дивовижних картинах. Нова експозиція, яка відкриється у Національному музеї Тараса Шевченка, є логічним продовженням двох попередніх антивоєнних виставок художника.

Така деталь: ще у 2014 році Олександр Іванович написав картину «Спломенілий цвіт», у якій художніми засобами виразно передано біль і сум за полеглими воїнами, автора дуже непокоїть, що нація втрачає свій цвіт Героїв. Ми оплакуємо їх, сподіваючись, що і світ почує нас, побачить цю страшну біду.

Зрештою, світ мусить замислитися, чому упродовж віків триває потяг людини до самознищення і у які дзвони сьогодні треба калатати Організації Об’єднаних Націй, щоб запанував мир на планеті. Яких зусиль до цього докладає ООН, що робить для того, щоб вберегти людство від руйнації, загибелі? (Резонні питання в Міжнародний день миру, чи не так?) Ці зворушливі очі Вседержителя, які так проникаюче, по особливому дивляться на нас із картини Олександра Мельника, немов промовляють: «Бачу справи твої, Людино!». Художник ще десять років тому попереджав українців про загрозу війни, про небезпеку, яка нависла над нашим народом.

І був Майдан, люди вийшли на Революцію Гідності. Олександра Мельника не можна було не запримітити на велелюдному революційному Майдані. Такі «Очі» були тільки у нього. Ним задумані, написані, пройняті думкою про кожного, з поглядом і надією у душу і серце кожного. «Очі» Вседержителя – «Бачу справи твої, Людино!». І майданівський волелюбний, вільний гурт також зводив очі до Господа, благав, молився. Щоб дав сил і наснаги вистояти. Перемогти нечисть. Уберегти від смерті і каліцтва кожного, хто став в оборону волі. Навіть беркутівські кулі не змогли пробити цю дивовижну картину, хоч самого автора зачепили.

А ви знаєте, що на зворотному боці картини художник написав: «Люди, ви прекрасні! Я вас люблю!»? З вірою у красу людських вчинків, людської душі, чистоти, чесності, правдивості українства.

Сьогодні українці – на фронтах війни. Тільки ж так багато всенародної печалі, бо війна – це ж, на жаль, і спломенілий цвіт (згадуючи картину Олександра Мельника під такою назвою). Країна потужно бореться з дикою рашистською ордою. І знову ж, чи не до кожного українця промовляють Очі Вседержителя: «Бачу справи твої, Людино!».

«Бог бачить усе, що ми робимо, – якось сказав мені в інтерв’ю художник. – Це – образ Вседержителя, він споглядає на нас із куполів храмів. Саме звідти я «викадрував» ці очі. Вони дивляться не тільки у церкві на прихожан, на всі наші справи, а й на весь світ… – Ми, художники, – солдати духовності. Наша надія – бути почутими. Тому й працюємо, щоб безнадія не здолала надію. Ми не маємо ані автоматів, ані гранат. Наша зброя – мистецтво, дзвін, у який ми калатаємо, щоб пробудити сонних – байдужих до чужого горя і болю, до майбутнього свого і вселюдського. Ми несемо людям правду про дійсно глибоку і велику історію нашого народу, аби він міг твердо стати на своє історичне підґрунтя, щоб свідомо творити новітню державу і нарешті знову бути в ній господарем».

І ця правда про глибоку і велику історію українського народу – у відомих мистецьких проєктах Олександра Мельника, серед яких знаковим є Всеукраїнська художня виставка “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників”. Олександр Іванович є організатором і куратором цієї виставки, яку було започатковано ще у 2004-му.

Наприкінці 2022 року в Києві було проведено чергову всеукраїнську бієнале “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників”, ( вже десяту за ліком), присвячену 300-літтю видатного українського філософа, мислителя і поета Григорія Сковороди.

За весь період на десятьох бієнале експонувалося більше трьох тисяч робіт художників з багатьох міст, а також із закордоння. Якби усі ці полотна зібрати разом, то можна було б реально створити в Україні гарний музей-галерею історичної картини. До речі, такою є мрія Олександра Мельника.

Приємно, що сьогодні, під час презентації нової виставки із вуст Надзвичайного і Повноважного Посла України, Посла з особливих доручень МЗС України Ігоря Осташа прозвучало: «Створити Музей історичної картини має бути справою честі для українців».

Знову ж, «Очі» Вседержителя пильно дивляться на нас…

***

Виставка відкривається в Міжнародний день миру 21 вересня о 18 годині в Національному музеї Тараса Шевченка. Експонуватиметься до 7 жовтня з 10.00 до 18.00. Вихідні: понеділок, вівторок. 29 вересня – санітарний день.

Леонід ФРОСЕВИЧ

Сообщение Киян та гостей столиці запрошують на унікальну художню виставку «Бачу справи твої, Людино!» (+відео) появились сначала на Український репортер.

Про подію повідомив у Фейсбуці засновник та  куратор цього проєкту, відомий український художник Олександр Мельник.

Бієнале відбувається один раз на два роки. Це триває вже понад 18 літ.

Нагадаємо, що у 2020 році на попередній виставці у залах Центрального будинку художників було розміщено більше двохсот робіт вітчизняних митців, присвячені утвердженню духовної незалежності України.

Дуже добре, що завдяки подвижництву, великій організаторській діяльності Олександра Мельника, а також його побратимів по мистецтву, знаних художників Олеся Соловея, Василя Корчинського глядачі знову побачать знакові роботи провідних митців. Фахівці говорять, що ці виставки збирають під свої крила найкращих художників. Пригадуються слова, сказані під час минулої експозиції архієпископом Агапітом, намісником Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря: “Вкотре пересвідчуємося – наша держава має глибоке коріння. У цих художніх роботах висвітлюється уся історія українського народу…. Наш народ є Богом благословенний. Мусимо зберегти свою духовність, рідну мову…”

Ось такі, надзвичайної потужності, мистецькі проєкти якраз і допомагають берегти, розвивати, примножувати наше національне надбання, оберігати свою безцінну історико-культурну спадщину від зазіхань “руського міра”, давати рішучу та принципову відсіч різним манкуртам та фальсифікаторам історичних подій.

Леонід Фросевич.

Сообщение У столиці готується до відкриття велика художня виставка, присвячена ювілею Григорія Сковороди появились сначала на Український репортер.

Але марин, що ваблять мене з дитинства, вони майже не пишуть. Тим і корисний Фейсбук: в соцмережі я познайомився з прекрасним бразильським мариністом Карлосом Кіровським, про якого писав для нью-йоркського сайту киянки Тетяни Бородіної, який красиво зветься «Елегантний Нью-Йорк» та елегантно естетує.

А нещодавно у групі MARINE ART побачив марини, яким зрадів особливо. Річ у тому, що їхній автор теж киянин, українець.Чи тісний зв’язок України з морем? Так. Козацька морська слава дзвеніла раніше й голосніше, ніж сухопутна. Козаки брали Кафу, Синоп, палили передмістя Стамбула, билися не лише з турецькими галерами у Чорному, Азовському та Мармуровому морях, у Лимані та на Босфорі, а й зі шведськими кораблями на Балтиці! І до 75% екіпажів кораблів вітрильного Чорноморського флоту складали українці, вони боролися у Синопі та на бастіонах Севастополя.

Чимало й зараз на морях-океанах моряків українців, а на початку 90-х славетний український капітан Євген Платон вів яхту «Гетьман Сагайдачний» у відомих кругосвітніх перегонах. Тож з маринізмом ненька пов’язана тісно, хоча художників цього напряму народжувала рідко. Айвазовський хоч і жив у Криму, був вірменином, а Куiнджи греком.

Але що таке маринізм? Це поняття трояке, є космологічний, геополітичний і художній. Саме так, бо без першого не було б ніякого: 70,9% поверхні Землі вкриті водою і її точніше було б назвати Океаном! Що критично важливо. Бо якими б суворими не були умови підлідного океану Європи, супутника Юпітера, а життя в ньому можливе.

Тоді як на Марсі, де немає великих обсягів рідкої води, життя нема. Велика кількість води на планеті уможливлює і появу цивілізації, а інакше не буде кому зрозуміти, чому людина здатна довго дивитися всього на три динамічні картини. Це вогонь багаття, танцююча жінка та корабель під вітрилами.

Друга іпостась геополітична. Всі пам’ятають про дерев’яні стіни Фемістокла, які врятували європейську цивілізацію, що зароджувалася, і шанують американського адмірала Мехена. За його концепцією долі світу вирішуються на теренах Світового океану.

Що ми й бачимо на прикладах Британії та США: хто править морем, той править світом! Втім, задовго до Мехена сер Уолтер Рейлі, корсар, кавалер і поет, писав: «Той, хто володіє морем, володіє світовою торгівлею, а той, хто володіє торгівлею, володіє багатствами землі та нею самою!»

Докладніше про маринізм я писав у газеті вчених «Троїцький варіант-Наука».

Під впливом геополітичного виник і мистецький маринізм. Він виділився як окремий вид пейзажного живопису в Нідерландах наприкінці XVI століття, коли займався їх золотий вік, коли на їх флот припадало дві третини морських перевезень Європи, коли вони ставали потужною колоніальною імперією. Дивно, але його не було ні в морській Елладі з її розвиненим мистецтвом, ні в Римі, що заклав основи нашої цивілізації, чиї володіння оперізували Середземне море, ані в містах Ганзи, потужного союзу північних німецьких міст, флот якого панував у морях північної Європи до піднесення Голландії.

Кораблі на книжкових мініатюрах часів цієї ліги прописані добре, зі знанням справи та деталей, але лише в гаванях, лише як головний інструмент бізнесу. І у XVI столітті, коли настав розквіт живопису, марин не було. Виявляється, безлічi художників, кораблів і моряків ще недостатньо для виникнення маринізму.

Чому ж саме в Голландії з’явився художній маринізм? Тому що в ній народжувався новий світ, світ демократії, громадянськості, приватної власності, з почуттям власної гідності, світ свого дому. І його неодмінним атрибутом була культура побуту, зокрема мальовнича. Голландія тоді суперничала в галузі мистецтв з Італією, у геополітиці з Англією, Іспанією та Португалією, а в торгівлі та мореплаванні взагалі не мала суперників.

До того ж вона була найгустонаселенішою, найбагатшою та процвітаючою країною Європи, маючи 300 міст та 6500 сіл з досить культурним населенням. А оскільки ні радіо, ні телебачення ще не з’явилося, так само як і газет, а культурний голод вимагав вгамування, то картин потрібно було багато і терміново.

Майстри натюрморту писали до п’яти на тиждень! Звідси невеликі розміри полотен та назва художників того часу: малі голландці. Але при цьому масовому, по суті, виробництві — чудова якість. Здається, рівень мас-культури тоді був вищим, і вона була ближчою до культури, ніж до масовості, а люди ставилися до своєї роботи шанобливіше і вимогливіше, ніж ми зараз…

Їхні картини купували вельможі, городяни, ремісники і навіть селяни. Попит народжував пропозицію, а вона відповідала попиту: картини висіли майже у кожному будинку! У Голландії працювало понад дві тисячі живописців, у Південних Нідерландах ще тисяча і працювали вони надзвичайно продуктивно. Головним були жанр і стиль, які забезпечували збут. А оскільки країна повністю залежала від моря, то цілком природно, що окрім натюрмортів та жанрових сценок однією з найпопулярніших тем стали воно саме, кораблі та морські баталії.

Батьком маринізму вважається Хендрік Корнеліс Вром (1566-1640). Його мальовнича манера відрізнялася ретельністю передачі деталей і особливостей військових кораблів і барвистістю, яка підкреслює драматизм батальних сцен. Він відіграв визначну роль в історії цього жанру, що і відзначив Карел ван Мандер, цей північний Вазарі, вчитель Франса Хальса та автор «Книги про художників», першої мистецтвознавчої праці у Північній Європі.

До речі, не плутайте, як це робить Вікіпедія російською, Врома з його сином, якого звали схоже: Корнеліс Хендрікс Вром. Він теж заробляв на життя пензлем і теж захоплювався маринами. І другий син, Фредерік, став мариністом. Художниками були і два інших сини Врома, а також його онук. У цій сім’ї всі були відзначені образотворчими талантами.

Вром знайшов золоту жилу, і під його впливом з’явилася ціла плеяда мариністів: Ганс Годеріс і Корнеліс Вербек, Корнеліс ван Вірінген і Арт Антоніс, Ніколас де Кемп, Ян Поркелліс і Сімон де Влігер. Останній, своєю чергою, став учителем одного з найбільших голландських мариністів Віллема ван де Вельде-молодшого, Рафаеля морського живопису.

Але чому людям так подобаються марини? Не тільки тому, що вони не можуть жити без моря на горизонті або марини на стіні. Суто морські пейзажі зустрічаються в живописі нечасто, на полотні море виглядає одноманітно без людей та кораблів. Може, тому, що людині важлива людина?

Це так, але не у випадку марин, бо люди не головний магніт, що тягне до себе. Так, стаффаж важливий, і часом людські постаті вирішально оживлюють полотно, як ота відома фігурка дами в «Осінньому парку в Сокольниках», без неї у Левітана вийшла б не елегійна осіння меланхолія, а туга зелена в стилі Шишкіна.

Так, у маринах люди теж часом корисні, задаючи масштаб, створюючи певний настрій, надаючи наочний сенс, особливо у батальних сценах. Але в принципі без них можна обійтися. Бо головне у маринах не море, не люди, а кораблі.

Їх і пише чудовий український мариніст Володимир Глухоманюк, причому в оригінальній техніці, мастихіном, що надає його картинам яскравості та блискучої тремтливості, свіжості та оптимізму. На головній сторінці цієї статті – одна з робіт Володимира Глухоманюка.

Юрій КІРПІЧОВ, публіцист, письменник, США 

Постскриптум. Дещо про Володимир Глухоманюка. 

Слово художника

Я – Володимир Глухоманюк. Моя професія архітектор. Закінчив Національну Академію образотворчого мистецтва та архітектури у Києві у 1988 році. З того часу архітектура моя базова пристрасть. Але… Почалося все (з) далекого 1977 року, коли в Києві проходив Міжнародний чемпіонат із судномодельного спорту.

Хлопчиськом я пропадав з ранку до вечора серед іменитих майстрів, які брали участь у змаганнях. Я народився в сухопутному місті і для мене були недосяжні враження від споглядання величезних морських суден, але в результаті став завсідником такого гуртка у Київському палаці піонерів.

Та настав час приймати рішення, ким бути? Мріяв стати архітектором кораблів і вступити до Ленінградського суднобудівного інституту. Але на жаль чи на щастя став архітектором, закінчивши Київський державний художній інститут, сьогодні НАОМА (Національна Академія образотворчого мистецтва та архітектури).

Я досяг певних висот в архітектурі, але любов до кораблів не згасла і на початку 2000-х я знову будував моделі кораблів, купував багато книг, креслень та альбомів. Сьогодні володію чудовою колекцією унікальних матеріалів, зібраних з усього світу.

У житті багато процесів циклічні, напевно, так само, як і у Всесвіті. Як архітектор, я не розлучаюся з олівцем. Вважаю, що це первинний інструмент для архітектора, незважаючи на те, що володію багатьма професійними програмами. Малював завжди, писав аквареллю рідше, а ось писати масломстав не більше двох років тому.

І звичайно ж, у мої сюжети увірвалися кораблі та море. Живопис маслом гарний своєю щільністю, фактурністю, дозволяє «ліпити» форму і передавати емоції мастихіном, шпателем, площинами, мазками на контрасті.

Звідки сюжети моїх полотен? З мандрівок. З них серії картин про іспанську Денію, спекотну Андалусію, простору Альбуферу, про невтомних трудівників портів Валенсії і Барселони… У моїх роботах, де поруч архітектура будівель і архітектура кораблів, присутні колір і сонце, що карбують грані будівель і старовинних храмів. А залиті сонцем кораблі та човни засліплюють білизною своїх бортів. Працюючи над деякими полотнами, я чую крик чайок – достатньо сильну емоцію. Здавалося б, банальний сюжет – човен в порту, але ж такі види ми запам’ятовуємо на все життя!

Деякі сюжети картин пов’язані з вивченням старовинних фотографій та архівних матеріалів. Такою є серія із зображенням броненосного крейсера Королівського флоту Великобританії HMS «Орландо». Це мій улюблений період: перехід від вітрильного до парового флоту. Сподіваюся, мені вдалося передати красу обводів корпусу, витонченість потужного бойового корабля, наголосити на білизні бортів з грою світла і тіні.

Усі мої роботи у доступі та на сайті: https://www.vg-arch.art
Архітектурне портфоліо за посиланням: https://www.vg-arch.com

Завжди у вашому розпорядженні Володимир Глухоманюк, архітектор, художник, романтик.

Сообщение Маринізм в українських кольорах. Погляд з Америки появились сначала на Український репортер.