«Загальна сума термінових потреб, яку ми склали, на сьогоднішній день складає 250 млн євро. Мова йде про сьогоднішній день, бо ситуація набуває критичного значення. Ми отримали запевнення від німецької сторони, що найближчим часом німці, як головуючи у G7 будуть скликати зустріч міністрів культури та медіа стосовно продовження дискусії щодо медіа, де ми запропонуємо наше розуміння того, що ми вкладаємо у назву умовний інформаційний “Рамштайн” – тобто, плану дій зі спільної протидії російській пропаганди, а також мати ресурси для українських медійників – і телемарафону і незалежних медіа, і онлайн-медіа», – каже міністр.

Ткаченко зауважив, що аналогічна розмова відбувалась і з новою міністеркою культури Франції Рімою Абдул Малак.

Ткаченко нагадав, що у червні державна міністерка ФРН з питань культури та ЗМІ Клаудія Рот під час візиту до України оголосила програму німецького уряду з допомоги українській культурі та медіа в розмірі 20 млн євро.

«Але під час мого перебування в Німеччині в мене була нагода дізнатись більше про те, на що власне підуть ці кошти. Дізналися ми дещо цікаве, наприклад, кошти, заплановані для медіа, в певній пропорції підуть на підтримку українських журналістів, які перебувають в Німеччині, і значною мірою підуть на підтримку опозиційної російської преси…Мені щиро жаль російські опозиційні медіа, але також мені щиро байдуже, в якому вони зараз стані, мене непокоїть стан справ з українськими медіа, які потребують допомоги тут і зараз».

Міністр наголосив, що підтримка необхідна суттєво більша і не тільки тим людям, які перебувають зараз в Німеччині.

За словами Ткаченка, конкретна допомога для сфери культури та медіа з початку повномасштабної війни надходила в першу чергу, від країн Східної Європи – Польщі, Литви, Словаччини. Тому наразі важливо доєднати до цього процесу Францію та Німеччину.

Нагадаємо, голова парламентського Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв заявив, що в Україні можуть створити окремий грантовий фонд для підтримки медіа. Зокрема, по гранти зможуть звертатися як регіональні газети та онлайн-видання, для яких ці кошти є питанням подальшого існування, так і великі медіа, яким фонд може допомогти з реалізацією окремого проєкту – програми чи серіалу тощо.

detector.media

Сообщение Ткаченко: Українські культура та медіа потребують негайної допомоги в розмірі 250 млн євро появились сначала на Український репортер.

Про це у Фейсбуку повідомила майстриня Ніна Хаген, директорка закордонного представництва журналу Business Woman у Норвеґії.

Виставка є результатом міжнародного проєкту «Ляльки в костюмах країн Європи», авторкою якого є Хаген.

Виставка діятиме упродовж всіх свят: Меланки, Святого Василя, Водохреща до 31 січня 2022 року. Відчинено з 10.00 до 17.00.

Сообщение “Українські ляльки мандрують світом”: у закарпатському музеї відкрилася міжнародна виставка появились сначала на Український репортер.

Київщину  представляли: директор Краєзнавчого музею Бородянщини та член поважного журі Ольга Угнівенко і два творчі колективи, під керівництвом Віти і Романа Романченків: Народний художній колектив «Чорнобривці» з Бородянки та Заслужений народний хор України «Будівельник» з Києва.

У поважному журі – видатні митці та майстри:

Тетяна Тулінцева, президент Міжнародного фестиваль-конкурсу, генеральний директор ВТ «Фестивальна Україна», Заслужений діяч естрадного мистецтва України; Марк Орловський, співголова журі, Заслужений діяч мистецтв України, член Міжнародної танцювальної Ради при ЮНЕСКО, представник Європейської фестивально-концертної Ліги в місті Київ, кавалер ордену «Нескорених»; Ольга Угнівенко, директор Краєзнавчого музею Бородянщини, член Товариства зв’язків українців за межами України «Україна світ», голова Бородянської організації ВТС «Конгрес літераторів України»; Галина Гаценко, головний режисер Національної радіокомпанії України, Заслужений працівник культури України, Кавалер ордену «Нескорених»); Микола Подрезан – громадський діяч, автор (режисер, постановник) багатьох конкурсів «Міс Україна на візку» та «Лицар України на візку»;Тетяна Протчева – майстриня вишивки, художник, дизайнер.

Перед учасниками фестивалю виступив Микола Подрезан, український екстремальний мандрівник, який вже відвідав понад 70 країн світу, 63 з них – на інвалідному візочку. Він побував на 6 континентах – від Гімалаїв до мису Доброї Надії у Африці, від Канади до Австралії. Поділився досвідом перемоги над собою.

Неймовірно талановиті голоси, захоплюючі танці, майстерне виконання творів на музичних інструментах, яскраві колоритні костюми та натхненні обличчя учасників захопили увагу журі та глядачів. Після завершення виступів конкурсантів присутні познайомилися з унікальними роботами Тетяни Протчевої та специфікою її техніки вишивки, що світиться у темноті.

Урочисту церемонію нагородження відкрила своїми авторськими піснями Ольга Угнівенко, яка отримала гран-прі фестивалю-конкурсу в номінації «професіонал».

Ведуча фестивалю-конкурсу – Марічка Тулінцева.

Гран-прі у різноманітних номінаціях  отримали Таміла Романченко з Народного художнього колективу «Чорнобривці» та Катерина Червенко, учасниця Заслуженого народного хору України «Будівельник» з Києва.

Інформація із сайту Київської обласної ради.

Сообщение Представники Київщини здобули гран-прі на фестивалі в Єгипті появились сначала на Український репортер.

Ця дивовижна жінка з добрими темними очима і зараз продовжує любити свого Дмитра й робить усе можливе і неможливе, щоб звучали його вірші, виходили диски, організовувалися концерти. І молодим талантам допомагає. Для цього їй довгий час доводилося навіть здавати кімнату в оренду у своїй квартирі, щоб оплатити витрати на ці заходи.

На жаль, прізвище Луценко нині більше асоціюється з Генеральним прокурором країни, ніж з чудовим київським поетом, який подарував нам улюблені пісні «Києве мій!», «Мамина вишня», «Осіннє золото», «Сивина» та багато інших, які стали справжніми українськими візитівками.

«Часто буває так, що, зустрічаючись із незнайомими людьми, я називаюся дружиною поета Луценка, а у відповідь – тиша. Тоді я вимовляю кілька слів: «Як тебе не любити…» – і у відповідь відразу ж чую: «А, знаю, знаю…» – розповідає Тамара Іванівна.

«До цього не можна звикнути, – із сумом зауважує літня жінка, – адже у всіх країнах світу елітою вважаються люди творчі, які створюють художні цінності та є духовною основою для всього, а не політики і чиновники. А у нас що відбувається? Ось, наприклад, є дуже хороший наш український композитор з Полтави – Олексій Чухрай. Написав одну, другу, третю пісню. Йому просто потрібна фонограма, а можливості записати її немає. Він звертається до мене, і я йому намагаюся допомогти.

«Без неї завалиться пів-України», – так говорить про Тамару Луценко композитор Олексій Чухрай. І він має рацію. Вочевидь, саме тому цю особливу жінку відразу помітив і майбутній чоловік Дмитро Луценко на першій же їхній зустрічі.

З корабля на бал

«Це сталося 8 листопада 45-го року. Ми влаштовували вечір із нагоди листопадових свят у нашій редакції, де я працювала. Один із поетів прийшов зі своїм другом – худющим, нещасним хлопцем із блакитними очима у кирзових чоботях – і відразу попередив: «Дівчата, не сердьтеся, людина щойно з фронту. Це киянин, поет Дмитро Луценко». І ось цей хлопець простягає мені руку для знайомства, а слова сказати не може», – згадує Тамара Іванівна.

Як з’ясувалося, її новому знайомому було важко розмовляти після сильної контузії, яку отримав за день до Перемоги – 8 травня під Кенігсбергом. Потім довго лежав у госпіталі, а коли вийшов, відразу потрапив на вечірку – так би мовити, з корабля на бал. Тоді він навіть не думав, що зустріне там свою долю – царицю Тамару. Слова, які молодий чоловік зміг тихо вимовити, вона запам’ятала назавжди: «Невже всі Тамари такі гарні, як грузинська цариця?». Потім він, запинаючись, читав свої чудові вірші, й усі присутні плакали. А Тамара дужче за всіх…

Цього вечора жереб було кинуто і подальшу долю двох люблячих сердець вирішено. А тому вже наступного ранку той же молодий чоловік із блакитними очима і в тих же кирзових чоботях переступив поріг редакції і, звертаючись до Тамари, сказав: «Я хочу прочитати вам вірш». Він його за ніч написав і присвятив, звичайно ж, дівчині, в яку закохався з першого погляду.

«Будь моєю долею ясною»

Цей вірш, що закінчується словами «Будь моєю долею ясною, будь моїм незрадженим коханням», і був поетичним освідченням у коханні. А на п’ятий день знайомства окрилений поет уже «потягнув» кохану до найближчого РАГСу, що був неподалік від редакції.

«Підходимо до РАГСу, а я упираюся, як можу. Мені на наступний день потрібно було їхати у відрядження до Тернополя, та й узагалі ми ледве знайомі. Коли чую, якийсь дядько, що спостерігав цю сцену, говорить: «Дивіться, дівку в РАГС тягнуть, як корову на налигачі». Мені стало соромно, і я перестала пручатися», – посміхаючись, розповідає дружина поета.

Цю історичну подію відзначали в маленькій кімнатці, де Тамара з подругою знімали кут на бульварі Шевченка. Весілля було скромним – не ті часи, щоб розгулятися. Нареченому було доручено купити до весільного столу пляшку вина. Та ніхто не подумав, що у нього зовсім немає грошей, адже щойно з госпіталю. Але тут вчорашній фронтовик проявив винахідливість і, продавши на Євбазі своє галіфе, підніс дамі свого серця весільний напій. На весіллі кричали «Гірко!» і ніде було яблуку впасти – тому молоді цілувалися сидячи, навіть не встаючи з лавки.

«Як тебе не любити!»

У тісноті (але щасливо!) прожили київський поет і «цариця Тамара» добрих три десятки років. Жили у прохідній кімнаті на Круглоуніверситетській без ванни і туалету. Лише у 70-х отримали квартиру в багатоповерхівці на Печерську, де Тамара Іванівна мешкає і нині.

Вірші Дмитро Омелянович починав писати о 4–5 ранку, поки всі сплять. Ніколи не закреслював і не виправляв текст, а багаторазово переписував його начисто. Тамара Іванівна досі дбайливо зберігає в пам’яті всі подробиці життя коханої людини. Він був дуже музичним: грав на мандоліні, на гітарі. А коли обідав, то в одній руці тримав виделку, а другою вистукував ритм вальсу «На сопках Маньчжурії». «Це мені допомагає», – пояснював він.

Напевно, тому і слова пісні «Києве мій» такі мелодійні й легко запам’ятовуються, їх відразу хочеться заспівати. Історію написання цієї пісні дружині поета часто доводиться розповідати, адже всім цікаво, як з’явилося на світ це пісенне диво:

«Надійшло термінове замовлення від Міністерства культури – написати ліричну пісню про Київ. Братися за цю роботу чоловікові було страшно, бо вже існувала прекрасна пісня Платона Майбороди на слова Андрія Малишка «Київський вальс». Але Ігор Наумович Шамо наполіг і написав мелодію пісні за одну ніч. А вже потім Дмитро написав вірші. Пісня була готова, лише останній рядок ніяк не лягав на мелодію. Як він не старався, нічого не виходило. І раптом, коли йшов Хрещатиком, почув, як хлопець сказав своїй дівчині з почуттям: «Як тебе не любити!». І у Дмитра миттєво в голові прозвучало продовження: «Києве мій!».

Такі ж слова неодноразово звучали і для неї – єдиної коханої Тамарочки, для якої поезія чоловіка є найвищою цінністю. Ось і зараз, коли вже здоров’я підводить і стає важко пересуватися навіть кімнатою, Тамара Іванівна просить свого соцпрацівника лише про одне: «Почитайте мені його вірші…».

Марина ХОВРАХ

Світлини із сімейного альбому Тамари Луценко

Сообщение “Я називаюся дружиною поета Луценка…” появились сначала на Український репортер.