Випуск поштової марки присвячено трьом ювілейним подіям: 30-річчю відновлення Київської митрополії УГКЦ, 20-річчю повернення осідку Глави УГКЦ до Києва та 12-річчю освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового у столиці України. На ній зображено контури фасаду собору у вечірніх сутінках під час блекауту — як знак реальності війни, що триває в Україні. За словами Блаженнішого Святослава, ця марка також «нагадує про історію мучеництва УГКЦ», яка пройшла через переслідування і відродження.

Про це розповідає сайт УГКЦ.

Відкриваючи презентацію, отець Феліче Бруно, Директор ватиканської пошти, зазначив, що цим випуском Держава-Місто Ватикан прагне «виразити близькість і любов до Церкви, яка впродовж століть зазнавала переслідувань і випробувань, а останні чотири роки несе на собі тягар жорстокої та нелюдської війни».

Відтак Блаженніший Святослав назвав цю подію «великим моментом утіхи» для Української Греко-Католицької Церкви: «Ми справді відчуваємо себе обійнятими Святим Престолом цією особливою увагою до нашої історії та нашого життя в цей трагічний момент війни. Це Боже Провидіння, що ця подія відбувається в контексті скорботного спогадування четвертого року початку повномасштабної війни в Україні», — зазначив Блаженніший Святослав.

Глава УГКЦ стисло окреслив історичний шлях Київської митрополії — від хрещення Русі-України 988 року, через її ліквідацію в Російській імперії 1839 року, до відродження після здобуття Україною незалежності. Він також нагадав, що після повернення до Києва УГКЦ не отримала жодного зі своїх давніх храмів і збудувала новий катедральний собор, який після освячення 18 серпня 2013 року став домом і прихистком для тисяч людей — як під час Революції Гідності, так і тепер у роки війни.

Блаженніший Святослав докладно розповів про символіку марки, акцентувавши на образі собору, що стоїть у темряві блекауту, але при цьому осяяний вечірнім небом. «Собор, присвячений Воскресінню, несе в собі світло, що не заходить — це світло Воскреслого Христа. Це світло — це пам’ять і сьогоднішня реальність, але також і надія на майбутнє», — підкреслив він.

«Ми в Україні маємо надію саме тому, що віримо у Воскресіння. Це послання, яке наш собор, а також ця марка, презентована сьогодні, повинні донести людству, виснаженому численними конфліктами та війнами», — підсумував Предстоятель УГКЦ.

Після промов Блаженніший Святослав разом із Генеральним секретарем Губернаторства Держави-Міста Ватикан архиєпископом Еміліо Наппою здійснили урочисте відкриття марки та її спеціальне погашення першого дня випуску. Водночас було представлено лімітований філателістичний буклет із пам’ятним конвертом.

Сообщение Ватикан випустив марку, на якій зображено патріарший собор УГКЦ у Киві під час блекауту появились сначала на Український репортер.

Його життя було сповнене таких драм і випробувань, яких і ворогові не побажаєш. Можливо, хтось інший уже й не вибрався б із того лабіринту, в якому волею долі опинився Йосиф Сліпий, а йому вдалося. Якась невидима нитка Аріадни щоразу виводила його із, здавалось би, безпросвітної теміні на денне світло. Ніби спеціально доводячи, що сила віри – безмежна, а сила духу – незламна.

Майбутній кардинал і Патріарх за кожної нагоди старався вирватися на малу батьківщину – в село з незвичною назвою Заздрість, що на Тернопільщині. Тут, 17 лютого 1892 року, на світ з’явився хлопчик, якого нарекли Йосифом. “Це була велика сім’я з восьми дітей, – розповідає Ukrainian People Ірина Іванкович, директор Центру дослідження спадщини Патріарха Й. Сліпого (США). – Родина належала до поважаних (батько був війтом), заможних і освічених. А головне – з дуже правильними пріоритетами виховання в духовності та в національній свідомості”.

Найменший син Івана і Анастасії ріс допитливим, кмітливим, жвавим, але час від часу мав клопоти зі здоров’ям. Відомо, що у ранньому віці він серйозно занедужав. На лікарів надії було мало, тому батьки вирушили з дитиною на руках до Зарваницької Богородиці. Після молитви перед чудотворною іконою Йосиф одужав. На радість тата і мами, а також сестер та братів. До речі, один із них – Роман – став для Сліпого першим вчителем. Купив абетку та вирішив ознайомити з нею малого. У результаті той уже в п’ять рочків умів читати!

Опісля і в школі, і в гімназії відзначали, що цей учень із темно-синіми очима й чорним, мов смола волоссям, був напрочуд беручкий до знань. На відміну від однолітків, котрі тільки й думали про копаний м’яч, його не треба було особливо мотивувати і, тим паче, змушувати до навчання. Що в дитячі роки, що у старшому віці, коли треба було обирати стежку в житті. Випадково чи ні, але перша зустріч з Андреєм Шептицьким відбулася ще коли Йосиф Сліпий був… гімназистом.

“Тоді митрополит здійснював візит до Тернополя, в рамках якого завітав до учнівської молоді, – каже Ukrainian People Олег Турій, директор Інституту історії Церкви УКУ (Львів). – Під час спілкування він ставив присутнім складні богословські питання. На одне з них – дуже й дуже важливе – Йосиф зумів відповісти. Згодом, коли юнак вступав до семінарії, на іспитах Шептицький поставив йому те ж питання. Тобто владика Андрей уже тоді зауважив цього здібного, працьовитого та обдарованого хлопця…”

Звісно, ніхто й подумати не міг, що мине “надцять” років і Йосиф Сліпий стане ректором духовної семінарії, в якій колись вчився (оце зиґзаґ долі!), а потім очолить богословську академію. Коли ж Андрея Шептицького в 1944 році не стане, посяде його місце. До речі, висвячення на єпископа було проведено заздалегідь – ще 1939-го – й цілком таємно. Адже радянська влада, що прийшла на Західну Україну, занесла над Церквою дамоклів меч. І лише вичікувала слушного моменту, щоб його опустити.

Такий момент настав зовсім скоро – весною 1945 року. Хвиля червоного терору накрила духовну еліту Західної України. Серед тих, хто потрапив до рук НКВС, був і Йосиф Сліпий. В один момент його життя перетворилося на пекло: наступні майже двадцять літ (якщо бути точним – вісімнадцять) він проведе у таборах та на засланні.

“Йосифа Сліпого засуджували декілька разів, – мовить Ірина Іванкович. – Перший – 1946 року, другий – 1953-го, третій – 1957-го… Звинувачували насамперед у буржуазно-націоналістичній підривній роботі, зв’язках із Ватиканом та опорі совєтському режимові… Побоюючись його авторитету і впливу на людей, постійно етапували. Сибір, Заполяр’я, Мордовія, Красноярський край, тобто географія надзвичайно широка”.

“Ці етапи були страшенно виснажливими, – додає Олег Турій. – Адже дуже часто ув’язнених перевозили в товарних вагонах, до того ж – із кримінальними злочинцями. У спогадах Йосиф Сліпий згадує, як його і обкрадали, і знущалися, і обпльовували. Особливо дошкульними були, як він писав, “малолєткі”, котрих часто спеціально натравлювали. Тільки уявіть собі: людина, яка знала до десятка європейських мов, мала два докторати, широкий кругозір, опиняється у такому середовищі. Тим не менше він це все стоїчно переносив!”

Як і подальші випробування у таборі. Звісно, засуджені не сиділи, склавши руки, а гарували по-чорному. На лісоповалі, торфорозробці, каменоломнях та на інших фізично складних роботах. Візьміть до уваги, що це відбувалося за температури, що іноді сягала мінус сорок градусів! Тож хвороби і травми були постійними супутниками ув’язнених. Не оминули вони й предстоятеля УГКЦ.

“У нього, скажімо, був перелом руки, – говорить Ірина Іванкович. – І коли він звернувся до лікаря, той відповів: “Іншим ламають ребра, а вам зламали тільки руку”. Загалом у документах зафіксовано, що Йосиф Сліпий близько ста разів мав різного роду хвороби і не завжди йому надавали відповідну медичну допомогу. Наприклад, коли він вийшов з ув’язнення, то мав обморожені ноги, які досить довго лікував. Вони були такі посинілі, як довбоньки… Здоров’я підірвали не тільки важкі роботи та кліматичні умови, а й допити ще під час слідства, коли завдавали фізичних ушкоджень”.

Та навіть посеред того жаху Блаженніший намагався шукати довкола щось… прекрасне. Наприклад, милувався природою та її багатством, про що навіть писав у листах на Батьківщину. Згадав на засланні і про своє захоплення з дитячих років – вивчення рослин, і став збирати гербарії. До подиву інших “братів по нещастю”, які не могли збагнути, навіщо це робити?! Тим більше годі було шукати розуміння в колекціонуванні метеликів, жуків та інших комах. Можливо, такі прості речі – окрім віри, звісно – і допомогли митрополитові вижити.

До слова, ті, хто познайомився з Йосифом Сліпим “там”, у своїх спогадах потім відзначали, що він залишався комунікабельною людиною. Нерідко влаштовував імпровізовані лекції для ув’язнених на різні теми – від теологічних до світоглядних. А коли приходили посилки від рідних чи знайомих з України (оце була радість!), завжди ділився їх вмістом з іншими. Чай, цукор, сало й т. п. Дарував іншим і цигарки “Казбек”, які були в таборі на вагу золота.

“Коли ж надсилали родзинки, Йосиф Сліпий настоював їх на воді, отримуючи в той спосіб переброджене легке вино, – зазначає Олег Турій. – Потім використовував його, щоби відправляти богослужіння. Очевидно, робив це не публічно, а радше так приватно. Відомо навіть про кілька випадків, що він висвятив окремих осіб на священників…”

… І ось митрополит знову в потязі. Чутно, як “рахують” кілометри колеса вагонів, а в голові одна думка: куди, а головне – навіщо – його везуть? Виявилося, що дорога пролягла до столиці імперії. У москві вже вирішили подальшу долю Йосифа Сліпого.

1963 рік. Щойно вдалося “загасити” Карибську кризу (на Заході її називали кубинською), яка ледь не призвела до ядерної війни між срср і США. Треба було “перезавантажувати” відносини між кремлем та Білим домом. Відтак почастішали неформальні контакти між двома країнами. Опосередковано участь у цих перемовинах брав і Ватикан. На якомусь етапі, власне, постало питання про Йосифа Сліпого.

“До Хрущова було доведено прохання Папи Івана ХХІІІ звільнити митрополита. На що той відповів: “А він ще живий?!” Тобто Микита Сергійович дуже добре знав, хто такий Сліпий, бо арешти відбувалися якраз, коли він очолював компартію України. І зрештою, був поінформований про всю цю спецоперацію з ліквідації УГКЦ. Але надалі за долею її предстоятеля не дуже стежив, адже вважав, що людина у 70 років після тих випробувань, тих лихоліть, які випали на її долю в ув’язненні, або справді померла, або в такому стані, що, напевно, недієздатна. Тому для Хрущова це була досить гарна нагода зробити жест “доброї волі” й показати, що він йде на певні, так би мовити, поступки чи прохання Заходу і, зокрема, Ватикану”, – зазначає проректор УКУ.

Кремль погодився дати волю Йосифу Сліпому, але про повернення в Україну не могло бути й мови. Ба більше – митрополит мав полишити срср. Назавжди! Звичайно, Блаженніший був не в захваті від такого рішення (це м’яко кажучи), але іншого варіанту не існувало. Його знову посадили в поїзд, та відправили за кордон. Тішив себе думкою, що наостанок бодай з вікна побачить рідні краєвиди, але… Маршрут пролягав не через Західну Україну, а через Білорусь.

А вже 9 лютого – незадовго до свого дня народження – Йосиф Сліпий прибув до Італії. Його “сховали” від допитливих очей у монастирі поблизу Рима. Треба було щонайменше відійти після довгої дороги та перевести подих на новому місці. На жаль, відразу після приїзду він досить сильно захворів. За словами Олега Турія, з’явились чутки, що митрополита, можливо, отруїли. На щастя, підозри не підтвердилися. Це виявилось просто виснаження організму. Тож незабаром владика одужав та зміг не просто взяти участь у Другому Ватиканському соборі, а виступити з 20-хвилинною промовою.

У подальшому здоров’я не підводило главу УГКЦ, тож він розпочав дуже активну діяльність. Дивуючи багатьох людей, які не сподівалися на такий обсяг, розмах і масштаб. Перші два декрети Йосифа Сліпого були присвячені заснуванню Українського католицького університету ім. св. Климента Папи, а також зведенню собору святої Софії в Римі. Останній постав за два роки – восени 1969-го – і став не тільки ще однією окрасою італійської столиці, а що важливо – осередком духовного та культурного життя українців.

Цікаво, в якому ритмі точилося життя Йосифа Сліпого? “Щоденного графіка, такого чіткого, не зафіксовано, – ділиться д-р Ірина Іванкович. – Проте відомо, що він вставав надзвичайно рано – зі сходом сонця. Завжди була молитва, божественна літургія, а пізніше різні справи. Візити, зустрічі, перемовини. Зрештою, господарчі та юридичні справи. Як не з будівництвом собору св. Софії, то з поверненням храму свв. мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці… Одне слово, у Йосифа Сліпого були дуже насичені дні. Надзвичайно. Тобто він вів досить бурхливе життя як на людину, котра в такому досить поважному віці надолужувала втрачених вісімнадцять років в ув’язненні”.

Окрема і широка тема – пастирські візити. Йосиф Сліпий невтомно подорожував країнами та континентами, щоб зустрітися з вірними УГКЦ. Їхав чи летів туди, де були українці. Дістався навіть до Австралії, Аргентини, Колумбії. Звичайно, не раз відвідував США. Філадельфія, Нью-Йорк, Чикаго, Стенфорд та інші міста. А 1976 року мав навіть зустріч у Вашингтоні з президентом Джеральдом Фордом.

“Йосифа Сліпого приймали як людину, котра представляє інтереси українців, не тільки перші особи Сполучених Штатів, а й Канади, Австралії та інших країн, – каже Олег Турій, кандидат історичних наук. – Фактично він виконував ту місію, якою не займалась влада радянської України. Іншими словами – став свого роду репрезентантом, навіть можемо сказати етнархом, неіснуючої держави… І це також можна зарахувати до переліку найвидатніших здобутків Йосифа Сліпого”.

… На “вічне місто” опустилась ніч. Позаду був ще один день. Перебираючи його події, він залишився задоволений. Вдалося зробити навіть більше, ніж сподівався. Завтра було заплановано не менше справ, тож треба було бодай трохи виспатися. Ось уже й місяць заглядає у вікно.

Працездатності Йосифа Сліпого дивувалися всі. Не тільки інші кардинали (цей статус Папа Римський надав українцеві ще у 1965 році), а й набагато молодші священники. Що там казати – особисті секретарі не завжди могли “змагатися” з владикою. І не завжди розуміли (для чого?!), коли він волів власноруч підписувати всі листи-відповіді. Навіть тим, хто зробив мінімальні пожертви – 5 чи 10 доларів – на потреби Церкви…

“Я точно знаю, що він був фанатично працьовитою людиною, і цього ж вимагав від усіх, – говорить Олег Турій, завідувач кафедри церковної історії УКУ. – Біля нього ніхто не витримував. Коли Йосиф Сліпий бачив, що хтось сидить без діла, то казав: “Робіть щось!” або по-галицьки – “не тиндайте” (сучасною мовою – “не байдикуйте”). Цю фразу згадують чимало людей”.

“Він справді був надзвичайно вимогливий, – додає Ірина Іванкович, голова Релігійного товариства українців католиків “Свята Софія” (США). – І до себе, і до інших. Наприклад, до студентів та колег, особливо науковців… Ті, хто ближче спілкувався з Йосифом Сліпим, відзначають його надзвичайну співчутливість, доброту, вирозумість. Проте, якщо вже йшлося про загальне добро, то міг бути суворий, строгий… Знаєте, це була людина твердого характеру, але м’якого серця. Він любив Бога, любив людей, любив те, що робить”.

Останню крапку у життєписі предстоятеля УГКЦ було поставлено 7 вересня 1984-го. Йосиф Сліпий мав тоді 92 роки. Навіть якщо не знати біографії Патріарха, цифра справляє враження. А якщо врахувати, знову ж таки, через що йому довелося пройти, це справді неймовірно. Кредо, яке він свого часу обрав для себе та помістив на єпископський герб – “Per aspera ad astra” (“Через терни до зірок”) – цілком відповідає тому шляху, який довелося пройти уродженцю села Заздрість на Тернопільщині.

“Думаю, перша і найголовніша заслуга Йосифа Сліпого – те, що він не зрадив своїй Церкві, – підсумовує Олег Турій. – Тобто залишався ієрархом навіть всупереч тому, що її офіційно оголосили неіснуючою, делегалізованою. У цьому якраз полягало, можна сказати, таке провидіння митрополита Андрея Шептицького, який, обираючи на свого наступника саме Йосифа Сліпого, передбачав і переслідування, і можливе знищення УГКЦ. Але він вважав: якщо її очолить людина, яка сама не зламається, то цю Церкву неможливо буде знищити”.

Що й казати – незламний!

За матеріалами Ukrainianpeople.us

Сообщение Незламний Йосиф Сліпий. Пам’яті патріарха появились сначала на Український репортер.

Від 29 листопада до 13 грудня в Патріаршому Домі у Львові (проспект Івана Павла ІІ, 35б) уже третій рік поспіль працюватиме одна із наймасштабніших Резиденцій Святого Миколая в Україні. Щороку у цій особливій, по-родинному теплій та затишній локації, яку на добрі справи благословив Глава Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав Шевчук, збираються тисячі маленьких українців – й на їхніх очах творяться справжні дива. На урочисте відкриття Святий Миколай приїхав на ошатній колісниці – й так розпочалася двотижнева яскрава пригода, яка не залишає байдужими ні малих, ні великих.

Резиденція Святого Миколая у Патріаршому Домі у Львові щороку відчиняє свої двері, щоб і дітям, і дорослим нагадати про вічні цінності — віру, любов, вдячність і силу добра, яке єднає.

“Добро єднає” – таким є гасло цьогорічної Резиденції у Патріаршому Домі, – каже одна із організаторок Резиденції Мирослава Полець. – Святий Миколай приходить до нас, що б не було, — крізь покоління, крізь час, крізь усі випробування. Він знаходить дорогу до кожного українського серця”.

Миколай прийде до кожного – таким і є головний лейтмотив нової вистави «Резиденція Святого Миколая»: попри те, що через війну українські діти і їхні родини розкидані по всьому світу, Святий Миколай не забуде про жодну українську дитину, де б вона не була – в Америці, країнах Європи, в далекій Японії чи на окупованих територіях України.

«Усі-усі маленькі українці отримають привітання і подарунки – й неодмінно відчують свято, не втратять віри у диво й зв’язку зі своєю рідною землею, – розповідає незмінна креативна продюсерка Резиденції, відома українська співачка, заслужена артистка України Наталка Карпа. – Це дуже добра історія про опіку Святого Миколая, про єдність українців у наших традиціях, про різдвяні дива, які обов’язково стаються. Ця вистава дає таку потрібну усім нам віру в те, що настане день, коли на українській землі запанує мир і всі українці зможуть повернутися додому».

Окрім театральної постановки, в Резиденції у Патріаршому Домі на дітей щодня до 13 грудня чекає зустріч із самим Святим Миколаєм, приємні подарунки, творчі майстер-класи (зокрема, кулінарний майстер-клас від судді «Мастер-шефа» Тетяни Літвінової), смачне частування, ярмарок сувенірів, затишні фотозони, зіркові гості, серед яких – знані артисти і блогери. Так на відкриття завітали Назар Савко, Ніколас Карма, Северина, Юрій Напора, дитяча школа KARPARATION і духовий оркестр Львівської духовної семінарії. Приїхала й засновниця “Міста добра” Марта Левченко.

Традиційно для Резиденції Святого Миколая у Патріаршому Домі усі 100% зібраних за вхідні квитки коштів підуть на благодійність: половина – у Благодійний фонд «Місто Добра», половина – підрозділам ЗСУ. Це можливо завдяки тому, що всі організаційні витрати покривають надійні партнери, соціально відповідальний бізнес.

Цього року Резиденцію підтримали ПП ВТК «Лукас», компанія «Галицька свіжина», мережа супермаркетів «Рукавичка», ТОВ «Блізард в Україні», ТОВ «Порше Україна», ПП»Леокераміка», ТОВ «Смаковіта», ПрАТ «САВ ОРБІКО», СП «ГАЛКА Лтд», компанія «BTE group», БО «БФ «Майстерня Милосердя». Відтак кожна дитина, яка протягом двох тижнів відвідає Резиденцію Святого Миколая у Патріаршому Домі, стане благодійником, творцем добра. Торік на добрі справи вдалося зібрати 1,4 мільйона гривень! Цього року організатори сподіваються перевершити торішній збір.

Галина ГУЗЬО

Сообщение У Львові урочисто відкрили Резиденцію Святого Миколая в Патріаршому Домі (+фото) появились сначала на Український репортер.

Про це повідомила Українська греко-католицька церква.

Микола Бичок – уродженець Тернополя, який проживає в Австралії. З 2020 року він є єпископом Мельбурнської єпархії святих апостолів Петра й Павла УГКЦ.

Миколі Бичку 44 роки. Відтак, він стане наймолодшим кардиналом.

“Для мене, як і для багатьох інших, ця новина стала великою несподіванкою. Я, безумовно, відчуваю хвилювання, тому що це призначення є великим привілеєм. Це не привілей, наданий мені особисто, а привілей, наданий Папою Франциском усій Українській Греко-католицькій церкві та католицькій церкві в Австралії”, – прокоментував єпископ.

Архієпископ, глава УГКЦ Святослав Шевчук сказав, що сприйняв новину про Миколу Бичка з великою радістю.

“Найменування нових кардиналів – це особисте і суверенне право Папи. Він, номінуючи когось кардиналом, запрошує цю особу стати його помічником…

Владика Микола один із молодих єпископів нашої церкви, і ми тільки радіємо, що Папа звернув на нього увагу”, – сказав він.

За словами архієпископа, Микола Бичок стане ще одним владикою, який зможе “промовляти до Папи”.

“Як це показали різні кризові моменти, що виникали з початком повномасштабного вторгнення, ми єдиним серцем та єдиними устами промовляємо і до Папи Франциска, і до католицької церкви у світі, і до світового співтовариства.

Мати ще одного такого промовця з можливостями кардинальської гідності, ще й в Австралії, – це не тільки велика користь для УГКЦ, а й велика благодать Божа для нашого народу та держави”, – додав архієпископ.

Серед нових кардиналів також є архієпископ Тегерана, бельгійський місіонер Домінік Матьє, а також єпископи з Індонезії, Алжиру, Японії та Кот-д’Івуару, що на заході Африки.

8 грудня Папа Римський проведе консисторію (нарада кардинальської колегії) з нагоди введення їх у сан.

Оновленням списку кардиналів Папа Франциск відкинув старе неписане правило, згідно з яким єпископи певних єпархій ставали кардиналами автоматично. Натомість він роздав сан єпископам з “периферії”.

Кардинали є другими особами після Папи Римського, виступають його радниками та обіймають вищі посади у Ватикані. Вони також обирають нового Папу. Хоча право голосувати на виборах мають тільки кардинали віком до 80 років, брати участь у зустрічах можуть всі.

Сообщение Єпископ родом із Тернополя увійшов до списку нових кардиналів Ватикану: він наймолодший серед усіх появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляє УГКЦ.

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав привітав усіх вірних і людей доброї волі зі світлим празником Воскресіння Христового.

У Великодньому привітанні Блаженніший Святослав ствердив, що у Воскреслому Спасителеві міститься розкриття таємниці людського земного страждання та шляху, навіть змісту людської смерті. Позаяк бачимо, що життя після смерті реально існує.

«Сьогодні ми відчуваємо, що Україна є розп’ятою на хресті разом із Христом. Сам Спаситель страждає у тілі українського народу. Це надає сенсу нашим стражданням і стає джерелом нашої стійкості, життєвої сили перемагати. Так, сьогодні Христос навіть вмирає в тілі наших воїнів на полі бою. Це Його сьогодні піддають тортурам у російському полоні, над ним знущаються, його знову вкотре обпльовують всі ті, які заперечують гідність людини в сучасному світі», — зазначив Глава Церкви.

Предстоятель УГКЦ запевнив, що Христос страждає, щоби воскреснути. Блаженніший Святослав привітав усіх зі святом Христової перемоги, якої ми стаємо причасниками, й закликав радіти цим.

«Нехай наш Воскреслий Господь, який проходить крізь замкнені двері до своїх учнів, пройде крізь мури, за якими сьогодні справді страждають наші військовополонені. Нехай пройде крізь колючий дріт усіх утримань наших братів на окупованих територіях. Нехай Він пройде крізь замкнені двері нашого страху і відкриє нам нові перспективи на краще майбутнє», — побажав Отець і Глава УГКЦ.

«Нехай Воскреслий Христос завітає до кожного українського дому, де б ви не були: чи в Україні, чи далеко за кордоном, на поселеннях, а чи на вільній території нашої Батьківщини, чи на окупованій землі. Нехай вам Воскреслий Христос принесе свою радість. Веселих свят Пасхи Господньої, смачного пасхального яйця і великої віри в перемогу України в цьому святі всім вам бажаю. Христос воскрес! Воістину воскрес!» — додав духовний лідер українців.

На світлині: 5 травня, Київ, Патріарший собор УГКЦ. Освячення великодніх пасок.

фото “”Українського репортера”.

Сообщение Глава УГКЦ Блаженніший Святослав привітав усіх зі святом Христової перемоги появились сначала на Український репортер.

На початку проповіді Блаженніший Святослав прокоментував сьогоднішній євангельський уривок про вхід Ісуса Христа в Єрусалим. Патріарх зауважив, що Христа з пальмовим віттям зустрічала молодь.

«Цікаво, що ті діти, молодь Єрусалиму промовляє, озвучує цю подію дуже особливими словами, які ми часто чуємо і співаємо сьогодні. „Осанна во вишніх, благословенний, хто йде в ім’я Господнє“», — сказав архиєрей. Він наголосив, що це слова 117-го псалма. «Осанна» означає «Спаси нас, Господи».

Це слово «осанна» скероване до Христа, який є життям і воскресінням. Адже багато людей прийшли зустріти Його, бо побачили воскреслого Лазаря. «Христос є той, хто дає життя бездиханному. Він є життям і воскресінням», — сказав Предстоятель.

Христос є життям, яке йде, щоб перемогти смерть. І перед тим життям відповідь людини може бути тільки двох видів: або «Осанна», або «Розіпни його». Відтак кожен із нас сьогодні має дати відповідь, має стати по світлу сторону історії — своєї особистої чи свого народу.

«Сьогодні ми відчуваємо, що Господь Бог входить у серце України і дає нам силу, надію на перемогу, — на перемогу над смертю, яку несе ворог, на перемогу над війною, яку він хоче поширити по цілому світі», — зазначив Предстоятель.

Після Богослужіння відбулося традиційне освячення вербових галузок.

Департамент інформації УГКЦ

Фото: 28 квітня 2024 року, Київ, Патріарший собор УГКЦ.

Світлини “Українського репортера”.

Сообщение Глава УГКЦ у Квітну неділю: У цей день навіть каміння знищених українських міст кричить «Осанна!» (+фото) появились сначала на Український репортер.

У відеопривітанні глава УГКЦ зазначив, що 2023-й, тяжкий, болючий рік війни, українці завершили святкуванням одного з найбільших християнських свят — Різдва Христового.

«Вдивляючись у Боже світло і мир, яке нам приніс воплочений народжений наш Господь Ісус Христос, ми відчуваємо, що наші болі і страждання, наші рани не є порожні, не є беззмістовні, але сповнені Богом, сповнені Божою любов’ю, Його силою, яка зціляє, відбудовує, міняє, оновлює небо і землю, людину і світ», — сказав Святослав.

Глава УГКЦ закликав не боятися нового року і не втрачати віри: «Ми бачимо, що цей рік буде сповнений Божою присутністю між нами, Його силою».

«Особливо ми молимося за українське військо, наших дівчат і хлопців на фронті. Просимо, щоб ми рухалися вперед як народ до перемоги з тими, хто в Україні і кого війна розсіяла по світу. Ми просимо, Боже, даруй Україні новий благословенний, світлий, переможний рік» — підсумував глава УГКЦ.

Сообщение Глава УГКЦ Блаженніший Святослав: “Просимо в Бога новий благословенний, переможний рік” (+відео) появились сначала на Український репортер.

Під час атаки один із «Шахедів» був збитий у Дніпровському районі Києва, неподалік Патріаршого собору Воскресіння Христового і резиденції глави УГКЦ. Ударна хвиля пошкодила двері та вибила вікна в соборі. Більших руйнувань зазнала багатоповерхівка поблизу храму.

«Унаслідок дронової атаки на Київ було пошкоджено шість вікон у підвальному приміщенні Патріаршого собору. Вибуховою хвилею повибивало склопакети. Була пошкоджена фурнітура на чотирьох дверях храму, із дверних замків все повиривало», – розповів Департаменту інформації УГКЦ п. Василь Букатюк, директор Будівельної дирекції при Патріархові УГКЦ.

Також постраждала і резиденція глави церкви: «У Патріаршій резиденції та Патріаршій курії пошкоджена фурнітура трьох дверей».

«Крім того, зафіксовано незначні пошкодження фасаду Патріаршого собору. На його території зібрали багато уламків безпілотника різного розміру. «В обмін на подарунки від святого Миколая матимемо оригінальні сувеніри», – зазначає Блаженніший Святослав.

Нагадаємо, що в ніч на 25 листопада ворог випустив по Україні рекордну кількість ударних дронів – 75 БПЛА типу Shahed-131/136. 74 з них знищено протиповітряною обороною.

За уточненими даними, українські захисники знищили 66 дронів-камікадзе у столиці та Київській області.

Сообщение Ворожі “шахеди”пошкодили у Києві Патріарший собор Української греко-католицької церкви (+фото) появились сначала на Український репортер.

Про це велике свято цікаво написав у Фейсбуку священник Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ Богдан Чурило: “Ще сьогодні вранці в останній раз у цьому році, ми чули і вимовляли своїми устами слова урочистих великодніх піснеспівів.
А ввечері ми вже святкуємо урочисту подію, що має величезне значення для нашої християнської Церкви, для всього людського роду.
40 днів після Свого Славного Воскресіння наш Спаситель перебував на землі разом із своїми учнями, приготовляючи їх до прийняття Божественної благодаті”.

В день Вознесіння Господнього ми прославляємо закінчення земного служіння нашого Господа всьому людству і одночасну Його розлуку з Своїми учнями. В своїй прощальній розмові Спаситель говорив до апостолів:
“І знов покидаю світ і йду до Отця”
(Івана 16:28).

Адже, Воскрес з мертвих, перемігши смерть, Спаситель не міг бути на землі. Закінчивши Свій земний подвиг, який доручив Йому Отець Небесний, Ісус Христос возноситься на небо та входить в Свою славу, яку Він мав ще до створення світу.
Він був від початку на небесах і зійшов на землю, щоб врятувати рід людський, який гине. Він зійшов на землю з любові до нас.
І, завершивши велике Своє земне служіння, знову повертається до Свого Отця – туди, де перебував і раніше.
“Звідки і зійшов єси …”

Святий Григорій Богослов говорить: “Спасителю не потрібна була колісниця, не потрібна була допомога і Ангелів, бо Творець Своєю Божественною силою вознісся на Небо. Повернувся туди, де перебував від віку …”

Христос Вознісся на небо зовсім не тому, що Йому набридло на землі та Він стомився від своїх учнів.
Вознесіння доповнює і завершує Воскресіння.

Якщо Воскресіння є перемогою над смертю, то Вознесіння є піднесенням людської природи на небо.
Одягнутий людською плоттю, Христос сів праворуч Бога Отця, щоб кожен з нас міг взяти участь у славі Божества…
Вознесіння стало необхідним для того, щоб завершити розпочату місію спасіння людства.

У святі Вознесіння ми бачимо поєднання небесного із земним про що стверджує блаженний Августин
„Вознісшись від землі на небо як Бог, і як людина з нашим тілом, Він Богочоловік, тим самим об’явив правду, що і нам людям через Нього відкрилось небо, яке так довго було закрите для нас і зменшилась на кінець відстань між небом і землею”.

Багато років тому помер один багатий англієць. Коли його дочка прочитала залишений батьком заповіт, вона гірко заплакала.
Батько залишив їй у спадок Біблію та все, що в ній. Леді була розчарована, вона розраховувала отримати щось істотніше. Так жодного разу і не глянувши в книгу, спадкоємиця кинула її на дно скрині.

Йшов час… Життя, на жаль, склалося не так, як хотілося б. Житейські негаразди та мінливості долі надломили здоров’я та матеріальний стан. І ось одного разу нещасна жінка згадала про батьківський подарунок — Біблію. Сподіваючись знайти в ній хоч якусь втіху, вона вирішила вийняти книгу з запиленої скрині.

Яке ж було її здивування, коли, прогорнувши кілька сторінок, вона виявила між аркушами банківський чек на величезну суму грошей. Вона ледве вірила своїм очам. Стільки років прожити в убогості, коли в будинку лежить забуте багатство! Тільки тепер до неї дійшов сенс слів заповіту батька: “Заповідаю Біблію і все, що в ній”.

Отець Небесний на сторінках Своєї Святої Книги залишив не менш безцінне багатство.
Звичайно ж, ми не виявимо в ній банківські чеки та векселі, але, вивчаючи Слово Боже, ми можемо знайти мир і спокій своєї душі, радість, віру, надію на вічне життя. Хіба це не безцінно для нас! Хіба ж можна всі мільйони світу проміняти на скарби духовних цінностей!

Вдивляючись сьогодні у земне життя Ісуса Христа і Його завершення у вигляді славного Вознесіння, стараймося наслідувати приклад нашого Спасителя.

Дбаймо, найперше, не про суто земні плоди, а про добрі – духовні плоди нашого життя у вічності. Щоб, коли прийде кінець нашого земного життя, ми могли завершити його так, як один із учнів Христа – святий апостол Павло , котрий написав про себе так:

„Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливості, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали на Його появу”.
(2 Тимофія 4: 7-8).

Сообщение Сьогодні – Вознесіння Господнє появились сначала на Український репортер.

«Новина, що Христос воскрес, — зазначив Глава Церкви, — потрясає людину всіх часів й усіх народів — потрясає небом, землею і пеклом. Тому таким потрясінням було для мироносиць можливість зустріти Воскреслого — того Воскреслого, якого вони хотіли торкнутись як померлого, а побачили як Джерело життя».

Силою воскресіння, вважає Предстоятель, людина нарешті починає відчувати себе вільною від гріха і смерті. У сьогоднішній день людина насміхається над смертю, насміхається над адом.

«Сьогодні наш Господь, — каже Блаженніший Святослав, — простягає свою життєдайну правицю, пробиту хресним розп’яттям, до кожного з нас.Він торкає сьогодні у цьому святі ран нашої плачучої, знедоленої України. Ті рани, які ми сьогодні носимо на своєму тілі, той біль, який є всенаростаючим болем, сьогодні Христос торкає своєю життєдайною десницею».

«Ця життєдайна, проколена хресним розп’яттям десниця торкається сліз, болю, страждань, ран і навіть смерті, які ми з вами переживаємо і бачимо щодня у наших зруйнованих містах і селах. Це нам сьогодні каже наш Спаситель: „Україна була, є і буде, бо Я є в Україні! Я є вашою життєвою силою, Я поведу вас вперед до життя і воскресіння“», — зауважив Глава Церкви.У цей день, наголошує Блаженніший Святослав, не просто віримо, але знаємо, що ми залікуємо усі наші рани, бо Христос воскрес! Ми відбудуємо усі знищені наші міста і села, які будуть ще кращими, ніж до того, бо Христос воскрес!

«Сьогодні ми бачимо і знаємо, що сила перемагаючого Христа є і буде силою життя українського народу, і з нею буде наша перемога над тим, хто хоче забрати у нас право на життя й існування. І ми його переможемо, бо Христос воскрес!», — сказав Предстоятель.«Нехай воскреслий Христос, який дарував своїм учням радість і мир, сьогодні подарує нам таку довгоочікувану повноту життя у мирі для нашої багатостраждальної України!», — побажав Предстоятель вірним і всім людям доброї волі.

Сообщение Глава УГКЦ на Пасху: «Це нам сьогодні каже Спаситель: Україна була, є і буде, бо Я є в Україні» появились сначала на Український репортер.