Після викриття Микити Хрущовим «культу особи й діяльності Сталіна» студенти вузів позавчорашнього союзу підняли голови з надією на корінні переміни. 1956 року мене, як багатьох інших, виключили з четвертого курсу факультету журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (тепер Національного). Обвинуватили в «українському буржуазному націоналізмі». Хоча який з мене «буржуазний»? Народився й жив до закінчення десятирічки зі срібною медаллю в хаті-ліпці. Перед Великоднем мати мазала земляну підлогу глиною, розведеною у воді.

Тодішній Міністр оборони Жуков мобілізував вигнанців на узаконену трирічну строкову службу в армії. Виключені з вищих навчальних закладів України, Грузії, Вірменії, Азербайджану, тодішньої Молдавії відбували покарання в Бузулуці Оренбурзької області й на лиховісному Тоцькому полігоні, де 1954 року було випробувано на відкритій місцевості скинуту з літака атомну бомбу. Вигнанці з вузів москви, ленінграда й «до самих до окраїн» запроторені на муштру на Далекий Схід поблизу уранових шахт. Так колишня «союзна власть» дбала про спадковість поколінь.

Щойно закінчив книжку «Солдатський хліб» обсягом 10 аркушів про порядки в «союзній» армії. Зокрема, про випробування атомної бомби на Тоцькому полігоні. Кремлівські зверхники погрожують людству ядерною зброєю. Жахливі наслідки атомного вибуху я бачив на власні очі під час неодноразових «учєній» на Тоцькому полігоні.

12 вересня 1954 року Микита Хрущов благословив випробувати на Тоцькому полігоні атомну бомбу. Кодова назва – «Сніжок». «Військова підготовка для пробиття сильно укріплених оборонних рубежів військового супротивника з використанням ядерної зброї». Задіяно 45 тисяч військовослужбовців. 39 тисяч солдатів, сержантів і старшин. 6 тисяч офіцерів, генералів і маршалів. Наметовий табір розтягнувся на 42 кілометри. Епіцентр позначено білим хрестом. Довкруж розставлена бойова техніка: танки, літаки, бронетранспортери, гармати. Тримали на прив’язі «цілий зоопарк тварин-смертників»: коней, свійську худобу, верблюдів, котів, собак і навіть мавп. Випробовувався вплив вибуху не лише на військову техніку, а й на флору й фауну. Мабуть, хтось підказав організаторам атомного пекла, що мавпи – витривалі, їхній рід – з незапам’ятних тисячоліть. Худобу з ближчих сіл зганяли під «захист» вищих берегів річок Самарка, Бузулук, Домашка. Яке в тих корів молоко, ніхто ніколи не перевіряв.

Смертоносне доправляв на висоті 8 тисяч метрів Ту-4 в супроводі двох винищувачів Міг-17. Команда бомбардувальника Іл-26 забезпечувала розвідку погоди й кінозйомку. Заряд – 40 кілотон. Удвічі потужніший, ніж скинуте на Хіросіму. Військам на відстані 5-7,5 кілометри від епіцентру наказано перебувати в укриттях. А віддаленим на сім з половиною кілометрів ховатися в траншеях: «лежати ниць, не піднімаючи голови». Солдати в теплу погоду – в зимовому обмундируванні. Така екіпіровка начебто захищала від радіації.

О дев’ятій годині 33 хвилини – вибух на висоті 350 метрів. «Гриб» піднявся на 15 кілометрів. Здійняті вгору шматки грунту й пил – найбільша загроза всьому живому. Безпечні ж вирячувалися на небачене чудо. Розплата за цікавість – опіки сітківки очей, шкіри, пошкодження слуху від потужної ударної хвилі. Осліплені діти відправлялися в Ленінград у спеціальні лікувальні заклади.

Через п’ять хвилин після вибуху – артилерійська підготовка. Услід нанесено удар бомбардувальною авіацією та польовою артилерією. Спалахнули пожежі в прилеглих селах. Після артпідготовки в наступ піднято війська: 600 танків і самохідно-артилерійських установок, 600 бронетранспортерів, 320 літаків, тисячі автомобілів різного призначення.

17 вересня ТАРС розродилося заявою: «Під час випробування отримано цінні результати, які допоможуть радянським ученим та інженерам успішно вирішувати завдання щодо захисту від атомного нападу».

Від лісу в епіцентрі нічого не залишилося. Ще далі – обгорілі пеньки. Потім – рештки стовбурів. За ними – дерева зі згорілими верхівками. Молодим дівчатам, які працювали на кухнях, поступила команда вкриватися з головою ковдрами. Згодом народжували в гірких сльозах невиліковних калік. Мимовільними учасниками лиховісних навчань стали близько 10 тисяч мешканців у безпосередній близькості до полігону. Їх евакуювали. Але одразу після завершення навчань дозволили повернутися в пронизані радіацією оселі. Ті, що одержали надмірну дозу радіації, померли протягом року.
Масштаби людських утрат відкрилися 1993 року, коли з документів було знято гриф секретності. З 345 тисяч військових, які брали участь у згубних навчаннях, 2013-го року залишилося в живих трохи більше 2-х тисяч. Половина з них – інваліди першої і другої групи. Їм дошкуляє гіпертонія. Мучаться з органами травлення. Народжуваність у довколишніх краях у наступні 50 років знизилася майже в три рази. Онкологія в Оренбурзькій області – друга причина смертності після серцево-судинних хвороб.

Навчання очолював Георгій Жуков. Під час Другої світової війни воїни позавчорашнього союзу називали новоспеченого маршала «катафалк». «З горією», як кажуть на моїй рідній Черкащині, виправдав прозвисько. Лише на полігоні в Тоцькому відправив на той світ тисячі жертв. Людство зітхнуло б з полегшенням, якби вічність поставила на «катафалку» та на подібних йому жирний хрест. Претенденти на довічне панування в кремлі погрожують Києву і країнам Заходу ядерним ударом «у разі загрози існуванню рф».

Добродійна Доля зобов’язує мене, як журналіста, письменника, попереджати про найбільшу загрозу людству, як і моїй справіку рідній, предковічній Матері-Землі. Безмежно вдячний доброзичливій Долі за те, що береже мене в крутовир’ї лихих обставин та благословляє нині на плідну творчу працю. Кому ж, як не мені, відверто ділитися споминами про пережите на відведеному Долею віку? На схилі літ з останніх сил стараюся просвіщати «братів незрящих гречкосіїв», як заповідає Тарас Шевченко.

Вадим Пепа, заслужений журналіст України, лауреат Літературно-мистецьких премій
імені І. С. Нечуя-Левицького та імені Олеся Гончара,Фундації Українського вільного університету імені Воляників-Швабінських (США).

Фото на головній сторінці: Укрінформ

Сообщение «Солдатський хліб». Нова книга письменника Вадима Пепи появились сначала на Український репортер.

Утім, спершу дещо з біографії писмьенника. Ось як він пише про себе: “Після викриття Микитою Хрущовим «культу особи й діяльності Сталіна» студенти вузів позавчорашнього союзу підняли голови з надією на корінні переміни. 1956 року мене, як багатьох інших, виключили з четвертого курсу факультету журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (тепер Національного). Обвинуватили в «українському буржуазному націоналізмі». Хоча який з мене «буржуазний»? Народився й жив до закінчення десятирічки зі срібною медаллю в хаті-ліпці із саману. Перед Великоднем мати мазала земляну підлогу глиною, розведеною у воді…”

Що відбулося на полігоні під командуванням маршала “катафалка”

Тодішній міністр оборони Жуков мобілізував вигнанців на узаконену трирічну строкову службу в армії. Виключені з вищих навчальних закладів України, Грузії, Вірменії, Азербайджану, Молдавії відбували покарання в Бузулуці Оренбурзької області й на лиховісному Тоцькому полігоні, де 1954 року. було випробувано на відкритій місцевості скинуту з літака атомну бомбу. Вигнанці з вузів москви, ленінграда й «до самих до окраїн» запроторені на муштру на Далекий Схід поблизу уранових шахт. Так колишня «союзна власть» дбала про спадковість поколінь.

12 вересня 1954 року Микита Хрущов благословив випробувати на Тоцькому полігоні атомну бомбу. Кодова назва – «Сніжок». «Військова підготовка для пробиття сильно укріплених оборонних рубежів військового супротивника з використанням ядерної зброї». Задіяно 45 тисяч військовослужбовців. 39 тисяч солдатів, сержантів і старшин. 6 тисяч офіцерів, генералів і маршалів. Наметовий табір розтягнувся на 42 кілометри.

Епіцентр позначено білим хрестом. Довкруж розставлена бойова техніка: танки, літаки, бронетранспортери, гармати. Тримали на прив’язі «цілий зоопарк тварин-смертників»: коней, свійську худобу, верблюдів, котів, собак і навіть мавп. Випробовувався вплив вибуху не лише на військову техніку, а й на флору й фауну. Мабуть, хтось підказав організаторам атомного пекла, що мавпи – витривалі, їхній рід – з незапам’ятних тисячоліть.

Смертоносне доправляв на висоті 8 тисяч метрів Ту-4 в супроводі двох винищувачів Міг-17. Команда бомбардувальника ІЛ-26 забезпечувала розвідку погоди й кінозйомку. Заряд – 40 кілотон. Удвічі потужніший, ніж скинуте на Хіросіму. Військам на відстані 5-7,5 кілометри від епіцентру наказано перебувати в укриттях. А віддаленим на сім з половиною кілометрів ховатися в траншеях: «лежати ниць, не піднімаючи голови». Солдати в теплу погоду – в зимовому обмундируванні. Така екіпіровка начебто захищала від радіації.

О дев’ятій годині 33 хвилини – вибух на висоті 350 метрів. «Гриб» піднявся на 15 кілометрів. Здійняті вгору шматки грунту й пил – найбільша загроза всьому живому. Безпечні ж вирячувалися на небачене чудо. Розплата за цікавість – опіки сітківки очей, шкіри, пошкодження слуху від потужної ударної хвилі.

Через п’ять хвилин після вибуху – артилерійська підготовка. Услід нанесено удар бомбардувальною авіацією та польовою артилерією. Спалахнули пожежі в прилеглих селах. Після артпідготовки в наступ піднято війська: 600 танків і самохідно-артилерійських установок, 600 бронетранспортерів, 320 літаків, тисячі автомобілів різного призначення.

17 вересня ТАРС розродилося заявою: «Під час випробування отримано цінні результати, які допоможуть радянським ученим та інженерам успішно вирішувати завдання щодо захисту від атомного нападу».

Від лісу в епіцентрі нічого не залишилося. Ще далі – обгорілі пеньки. Потім – рештки стовбурів. За ними – дерева зі згорілими верхівками. Молодим дівчатам, які працювали на кухнях, поступила команда вкриватися з головою ковдрами. Згодом народжували в гірких сльозах невиліковних калік. Мимовільними учасниками лиховісних навчань стали близько 10 тисяч мешканців у безпосередній близькості до полігону. Їх евакуювали. Але одразу після завершення навчань дозволили повернутися в пронизані радіацією оселі. Ті, що одержали надмірну дозу радіації, померли протягом року.

Масштаби людських утрат відкрилися 1993 року, коли з документів було знято гриф секретності. З 345 тисяч військових, які брали участь у згубних навчаннях, 2013-го року залишилося в живих трохи більше 2-х тисяч. Половина з них – інваліди першої і другої групи. Їм дошкуляє гіпертонія. Мучаться з органами травлення. Народжуваність у довколишніх краях у наступні 50 років знизилася майже в три рази. Онкологія в Оренбурзькій області – друга причина смертності після серцево-судинних хвороб.

Навчання очолював Г. Жуков. Під час Другої світової війни воїни позавчорашнього союзу називали новоспеченого маршала «катафалк». «З горією», як кажуть на моїй рідній Черкащині, виправдав прозвисько. Лише на полігоні в Тоцькому відправив на той світ тисячі жертв. Людство зітхнуло б з полегшенням, якби вічність поставила на «катафалку» та на подібних йому жирний хрест. Претенденти на довічне панування в кремлі – путін і мєдвєдєв – погрожують Києву і країнам Заходу ядерним ударом «у разі загрози існуванню рф».

Добродійна Доля зобов’язує мене, як журналіста, письменника, попереджати про найбільшу загрозу людству, як і моїй справіку рідній, предковічній Матері-Землі. Безмежно вдячний доброзичливій Долі за те, що береже мене в крутовир’ї лихих обставин та благословляє нині на плідну творчу працю. Кому ж, як не мені, відверто ділитися споминами про пережите на відведеному Долею віку? На схилі літ з останніх сил стараюся просвіщати «братів незрящих гречкосіїв», як заповідає Тарас Шевченко.

Вадим Пепа, заслужений журналіст України,лауреат Літературно-мистецьких премій імені І. С. Нечуя-Левицького та імені Олеся Гончара.

Статті Вадима Івановича Пепи на сайті “Український репортер:

• Хто є хто в Україні. Роздуми письменника
• Правда про слов’ян. Роздуми письменника
• Орда Орбана в Європі. Роздуми письменника
• Людина людині – вовк. Дещо про звірства російських окупантів. Роздуми письменника
• “Найбільше вражає – мужність однополчан! Справжній козацький дух”. Захисник Бахмута про бойових побратимів
• Український етнос існує «від сотворіння світу». Роздуми письменника
• Мед на губи «руского міра». Роздуми письменника
• Дещо про музей лютого українофоба. Роздуми письменника
• Тільки правда зостанеться. Роздуми письменника
• Європа наражається на синдром Аттили. Роздуми письменника 
• Що таке армагеддон? Роздуми письменника
• “Вожді сліпих” благословлять убивць. Роздуми письменника
• Беріть приклад, товстосуми, з київського князя Володимира. Наслідуйте його доброчинність
• З душі й серця українського роду вирвано предковічну пам’ять. Роздуми письменника
• До спадщини загребущої Росії «Слово о полку Ігоревім» не має жодного стосунку
• Рятуймося від затоптування української національної свідомості. З історії георгіївської стрічки
• Правда проти безпросвітності. Відповідь Путіну про “ідентичність” українського й російського народів
• Допекли шкурники та гнобителі України. Дещо про зажерливість
• Прокидаймося! Розплющуймо очі! Прозріваймо! Роздуми письменника
• Про телеплавний електорат. Роздуми письменника
• Багатьох українців варто назвати Праведниками народів світу. Роздуми письменника
• Варто б запитати, хто та з яких партій служив в українській армії. Роздуми письменника
• Державці в Україні настільки змаліли, що нема на кого й рівнятися. Урок гетьмана Мазепи
• Письменник Вадим Пепа: “Відплата за будь-коли вчинені злодіяння неминуча”
• Відповідь Путіну “про історичну єдність росіян та українців”

Сообщение Ядерний гриб під кодовою назвою “Сніжок”. Нова книга письменника Вадима Пепи появились сначала на Український репортер.