Експозицію створили та організували фахівці Музею видатних діячів української культури та Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».

Матеріали розповідають про історію українського театру та її яскравих представників, а також про те, як він змінювався у 1920-1930-х роках минулого століття, чому для радянського диктаторського режиму було надто важливо контролювати сценічне мистецтво, йдеться на Фейсбук-сторінці музею.

Ми бачимо, яким він був український театр і що з ним сталося, коли потрапив під пресинг більшовицької банди. Є цікаві світлини про театральні колективи, про будівлі, де грали вистави, про те, як створювали ескізи костюмів для вистав.

Рідкісні світлини та архівні маловідомі документи дають змогу зрозуміти, якими були обставини життя і творчості репресованих театральних діячів – Василя Верховинця, Сергія Каргальського, Януарія Бортника, Степана Шагайди, Олекси Ходимчука, Бориса Дробинського та інших.

Матеріали експозиції показують в тому числі й деталі тієї страшної доби: зокрема, на світлинах бачимо сценічні декорації, фрагменти вистав, театральні афіші, є і рідкісні фото акторів, говорить Тетяна Шептицька, заступник директора з наукової роботи НІМЗ «Биківнянські могили». На документальних фактах можна простежити, як більшовики, захопивши владу, змінювали театр, пристосовуючи його до своєї диктаторської політики: кардинально корегували репертуар, ставили нові акценти у сценаріях, змушували акторів грати так, як потрібно було людиноненависницькому режимові.

За архівними документами тієї епохи бачимо грабунок, терор, нехтування правами людей і театральність пропаганди, яка вже готувала митців до розстрільних вироків.

Ця виставка показує колосальні масштаби репресій, які під корінь підрубали український театр. Знищувалося все національне, талановите. Вижити у тих пекельних умовах було майже неможливо. Про це свідчать унікальні документи, які копіткою працею у різних архівних установах зібрали науковці, організатори цієї експозиції.

Фото: «Український репортер»

Сообщение «Імена, викреслені з афіш». У Києві – виставка про терор сталінщини мовою документів (+фото) появились сначала на Український репортер.

Так, у центрі уваги того вечора була саме вона – невтомна, видатна актриса та громадська діячка, чиє ім’я закарбовано у Національній книзі рекордів України. Утім, її ще й називають «княгинею», і не тільки тому, що держава відзначила орденами княгині Ольги. Це ще і як найвища ступінь шляхетності, особливе пошанування її виняткової самовідданості та майстерності у професійній діяльності, душевної щедрості.

А зібрала усіх Галина Гілярівна з чудової нагоди – 95-річчя від дня народження та 88-ліття на театральній сцені.
Гостей була повнісінька зала. А представляла їх чарівна ведуча Ольга Ходацька (на світлині), письменниця, педагог, членкиня Національної спілки журналістів України, яку з ювіляркою пов’язують чимало спільних творчих проєктів.

Звичайно, раз-по-раз згадували Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, на сцені якого Галина Гілярівна уже стільки літ, що й полічити важко. А вистав вже скільки зіграно!

Очевидно, театрали-знавці мають щодо цієї «арифметики» точні дані. У цьому плані цікавим був виступ Заслуженого діяча мистецтв України, відомого режисера-постановника з когорти франківців Петра Ільченка. Вітаючи ювілярку, він зробив такий висновок: «72 роки Галина Гілярівна працює в Театрі Франка. А самому ж театру – 100 років! Майже вся його історія пов’язана з творчими здобутками та звершеннями актриси».

Ільченко назвав сценічну діяльність Яблонської своєрідним мірилом театрального мистецтва, маючи на увазі, як пояснив, самовіддачу, художню висоту зіграних ролей, ідеологію людяності, філософію гуманізму.

І що впадає у вічі? Актриса своїм стилем поведінки, життєдіяльності зовсім не показує, що вона на якомусь там п’єдесталі, на Олімпі (і не підходьте!). Сама ж каже, що були «і злети, і падіння. І треба все пройти в ім’я прозріння…».

До речі, ще про кількість театрального доробку. Тільки у виставі «Самотня леді» на франківській сцені Галина Гілярівна понад сто разів зіграла головну роль. І яким же сюрпризом для неї було персональне вітання від партнера по цій виставі, Заслуженого артиста України, франківця Олександра Печериці. Сьогодні він захищає Україну. На фронті. Але нині у Києві – армійська ротація, тому завітав сюди, на ювілейний вечір, щоб особисто висловити Галині Гілярівні слова глибокої поваги до її таланту. Приємною несподіванкою для іменинниці стало і те, що Олександр під гітару виконав пісню «Сміються, плачуть солов’ї» із вистави «Самотня леді». Винуватиця свята навіть підспівувала.

Але і це ще не все… Олександр подарував ювілярці свій синьо-жовтий прапорець – символ ЗСУ, з яким не розлучався від початку війни. Зняв з рукава куртки однострою і бережливо передав пані Галині. Це було надзвичайно зворушливо! А зала стоячи вітала шляхетного воїна, лицаря свого народу Олександра Печерицю, а також шляхетну леді. Не самотню.

А подарунків того вечора було і було… Народний артист України, професор, художній керівник Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» Олексій Кужельний вручив ювілярці срібний почесний знак «Сузірки».

«Ваше довголіття – це не просто довголіття, його секрет полягає у невтомній , безперервній творчості, якій себе посвятили всю. Ви подаєте вражаючий приклад для нас усіх», – звернувся він до ювілярки.

Особливо сердечним було і привітання Тамари Швець, дружини Героя Небесної Сотні, очільниці «Об’єднання родин «Небесної Сотні» та активістів «Революції гідності» (на світлині):

«Ви є справжньою берегинею, справжньою українкою, справжньою патріоткою, вихователькою майбутнього покоління», – звернулася вона до актриси, вручивши пам’ятний подарунок – колекцію монет, викарбованих Нацбанком до річниці Небесної Сотні.

Гості творчого вечора ніби «гортали» літопис театрального життя – на екрані з’являлися фрагменти фільмів і вистав за участю Галини Яблонської; навіть знайшовся в архів і запис із «помаранчевого» Майдану ( 23 листопада 2004 року), коли пані Галина в центрі Києва виступила з потужним власним зверненням до українців. Вона говорила, що нація вже століття веде боротьбу за свою незалежність.

Нині – новий етап непримиреного протистояння зі злом. І Галина Гілярівна знову на «культурному», патріотичному фронті. Вона часто звертається до воїнів з полум’яними, материнськими словами, як до синів. Особливо щемким було відео-вітання від колишнього її вихованця з ліцею імені Богуна, який нині захищає Батьківщину. Він згадав неймовірні уроки військово-патріотичного виховання, які вела у цьому навчальному закладі Галина Гілярівна.

Години творчого вечора летіли швидко. Спогади капітана першого рангу у відставці Євгена Лупакова приємно здивували ювілярку. Адже він пригадав подію тридцятилітньої давнини, коли у Севастополі до нього, до офіцера ВМС України, звернулася Галина Яблонська з незвичним проханням – допомогти у показі кінострічки про скарби гетьмана Полуботка. «Уявіть собі картину, – згадує Лупаков, – в усталений розпорядок вносити якість зміни. Це ж майже нереально! Однак магічна пробивна сила Галини Гілярівни зламала флотські графіки і картину було показано в будинку культури. Тому ваші друзі із ВМС України досі пам’ятають, хто така Галина Яблонська», – промовив він.

Серед присутніх у святковій залі було чимало і переможців Міжнародного проєкту-конкурсу «Шевченко єднає народи», засновницею якого вже багато років є Галина Гілярівна. Талановиті хлопці й дівчата щиро і тепло вітали ювілярку, дякуючи за те, що допомогла їм «відкрити» світ великого Кобзаря.

Мрідула Гош – історик-міжнародник, правозахисниця, журналістка, голова правління Східноєвропейського інституту розвитку прочитала зі сцени твір Тараса Шевченка бенгальскою мовою у власному перекладі (на світлині).

Про роль жінки-берегині України тепло говорив Василь Кушерець, голова правління Товариства «Знання» України, Заслужений діяч науки і техніки України.

Поетеса Ольга Ходацька прочитала для ювілярки власні вірші. Представниці Національної ради жінок України вручили іменинниці орден “Жінка. Мир. Безпека”, тепло вітали її.

Звучала бандура, линули пісні під гітару у виконанні композитора, барда Ігоря Якубовського і Народної артистки України Тетяни Негрій. Винуватицю свята було запрошено і до танцю. А вальсував з нею ведучий вечора Василь Неволов, письменник, драматург, Заслужений діяч мистецтв України.

І лунало: «Браво!»

Світлана Ковальова, Леонід Фросевич (відео)

Фото на головній сторінці: актор і воїн Олександр Печериця та його пісенне вітання уславленій актрисі.

Фото Валентини Литвин.

Сообщение На свято до справжньої берегині. У Києві пройшов ювілейний вечір народної артистки Галини Яблонської (+фото, відео) появились сначала на Український репортер.

Вона – справжній корифей театру, адже віддала сцені понад 85 років! У її творчій біографії – більше 80 ролей.

Вистава «Самотня леді» на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, у якій актриса зіграла головну роль, завжди збирала аншлаги.

Журналістам «Українського репортера» Леоніду Фросевичу та Світлані Ковальовій пощастило зустрічатися з Галиною Гілярівною під час творчих, суспільних заходів.

А відвідавши виставу «Самотня леді», разом з іншими глядачами аплодували її високому таланту.

Разом з Галиною Гілярівною блискуче зіграли актори Анастасія Добриніна та Заслужений артист України Олександр Печериця. До речі, актор-франківець Олександр Печериця сьогодні захищає Україну на фронті. Честь і шана, Воїне!

Повний кавалер Одена княгині Ольги Галина Яблонська веде активну громадську діяльність, часто зустрічається з воїнами, не залишається осторонь всенародної боротьби з рашистською ордою.

Її наступальна та гостра поезія є своєрідним редутом, який допомагає нашим мужнім захисникам боронити країну від московитської гідри, утверджує незламність захисників та всього українського народу, самовідданість великої нації.

Додамо також, що Галина Гілярівна є авторкою та фундаторкою Міжнародного проекту-конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи».

Редакція “Українського репортера” щиро вітає Народну артистку України з професійним святом і зичить оптимізму та бадьорості, гарного настрою та безліч приємних вражень від спілкування з шанувальниками.

Сообщение Театральні миттєвості Галини Яблонської (+відео) появились сначала на Український репортер.

Скандал спалахнув через те, що очільник Херсонської ОДА Сергій Козир, мер Херсона Ігор Колихаєв та інші чиновники взяли участь у закритій вечірці, на якій танцювали напівголі дівчата. Візитери не дотримувалися соціальної дистанції, були без медичних масок.

Про це повідомило видання “Мост“. Цей святковий захід влаштував депутат Херсонської обласної ради та директор театру Олександр Книга.

А відео в Instagram розмістили учасниці заходу.

В медіа повідомили, що серед гостей були голова Херсонської ОДА Сергій Козир з дружиною, мер Херсона Ігор Колихаєв, депутат міськради Андрій Дмитрієв, облради  – Вікторія Гавренкова, директор департаменту гуманітарної політики ОДА Михайло Лінецький, бізнесмени Садіар Мамедов і Валерій Боржков.

Отож директор театру зазначає:

“Багато років працюю в теарі, за цей час змінилось 17 губернаторів і 8 мерів, а пам’ятаю я тільки тих, які були людьми освіченими і культурними. А такими для мене є ті, хто ходить у театр. І ходять не тільки на обов’язкові державні заходи, а в ТЕАТР! Знають його акторів, захоплюються їхньою творчістю, розуміють, наскільки це не легка, але так потрібна людям праця.

А коли керівник високого рангу може прийти навіть на гостини в театр, відвідати іміджевий захід, вручити нагороди його працівникам, що говорить про нього, як про ЛЮДИНУ в першу чергу.

Театр готує кілька нових прем’єр, коштів держава на випуск цих вистав не дає, і, до слова, ніколи не надавала, творча група пропонує ідею: запросити в театр представників різних бізнес структур, розповісти їм про театр, ПОКАЗАТИ ФРАГМЕНТИ із вистав, що готуються, і запропонувати самим стати акторами. Хоч на деякий час. І нам це вдалося!

На аукціоні ролей в прем’єрній музичній виставі «12 СТІЛЬЦІВ», яку ми запропонували присутнім, над якою почав працювати Сергій Павлюк, ми виручили майже 200 тисяч гривень. І це тільки початок!

З одного боку нам вдалося згуртувати людей навколо однієї справи, зовсім різних людей, в чомусь може навіть конкурентів. З іншого, ми народимо виставу, яка буде довго жити в місті, про неї будуть говорити, на неї будуть приходити.

Так виховується соціум, і якщо у цьому процесі беруть участь керівники міста й області, то це робить їм честь, а не зневагу. Ми ніколи не побудуємо успішної країни і не будемо мати успішного суспільства, якщо будемо не об’єднувати, а розсварювати людей.

Театр у будь-яких його проявах (чи коли він тикає вас носом у ваші гріхи, чи коли він співає дифірамби людині) має на меті одне – розбудити у вас ЛЮДИНУ! Тож, ходіть до театру! На вистави, на звані вечірки, на концертні програми! Хваліть, лайте, коли є за що, але не займайтесь булінгом, бо травля творчих людей призводить сьогодні навіть до кримінальної відповідальності”.

ТИМ ЧАСОМ.  У Херсонській обласній клінічній лікарні зафіксовано спалах захворювання на COVID-19. Захворювання виявили в 18 медичних працівників та 19 пацієнтів, повідомляє сайт облдержадміністрації.

Згідно з наказом департаменту здоров’я облдержадміністрації, для недопущення поширення хвороби припинено планову госпіталізацію пацієнтів у хірургічне, травматологічне та урологічне відділення лікарні на 14 днів.

У медзакладі створено комісію щодо розслідування питання недотримання інфекційного контролю у лікарні, за результатами якого будуть прийняті відповідні управлінські рішення.

Читайте також:

• Скандал: відверті танці у Херсонській облдержадміністрації (+відео)

Сообщение Керівник Херсонського театру відповів на критику щодо закритої вечірки з напівголими дівчатами (+відео) появились сначала на Український репортер.

Звичайно, не усім щастить досягнути вершин. Бо це залежить від дуже багатьох чинників, а найперше – від щоденної копіткої праці, постійного навчання в поті чола, від того, хто навчає торувати многотрудну стежину до «зірок». А хіба талант не варто брати до уваги? – можливо, хто додасть. Погоджуємося.

І ми знаємо, де у Києві відкривають дитячі таланти, де кожному дають шанс до здійснення високих, найзаповітніших мрій. Кореспонденти «Українського репортера» завітали до агентства моделей та акторів “Red Carpet agency” і відразу ж потрапили… на театральну репетицію. Принаймні так подумалося, але по хвилі нам стало зрозуміло, що мимохіть стали глядачами етюду-імпровізації.

О, на сцені – улюблений актор і співак мільйонів шанувальників. Сам Анатолій Гнатюк, народний артист України! Його партнерами з імпровізації виступають двоє учнів. Грають сценку в кафе. Гнатюк переходить то на гумор, то на оригінальні й цікаві репліки, додаючи етюду певного драйву, який потім завершиться вигуками: «Браво!» з боку зали. А неподалік стоїть і режисер – відома акторка театру і кіно Лідія Семесюк, вона також (в уяві) вся на сцені.

Мабуть, трішки хвилюється. Це ж її учні сьогодні показують на практиці, чи добре засвоїли урок. Найвищою оцінкою стали… оплески.

– Молодці, дуже добре справилися із цим завданням, – хвалить підопічних Лідія Семесюк.

– Є таланти, стовідсотково, – скаже нам дещо згодом Анатолій Гнатюк. – Хтозна, може серед учнів “Red Carpet agency” є майбутні великі актори, скажімо такі як Амвросій Бучма, Богдан Ступка… Все може бути.

А поки що разом з усіма присутніми ми дивимося майстер-клас маестро Гнатюка. І його виступ стосується продовження теми імпровізації. Бо Анатолій Васильович згадав дещо з власного досвіду, зокрема як йому вдалася чудова імпровізація під час розіграшу чергового тиражу «Лото-Забава» в прямому телеефірі. У студії несподівано сталася технічна заминка – «завис» комп’ютер. І Гнатюк не розгубився – разом з присутніми в залі з насолодою співав легендарну пісню про смереку. Як йому вдалося це? Ще й невимушено, непомітно для мільйонів глядачів, адже такий відступ був не по сценарію. Ось про ці секрети творчої кухні він і розповідав учням агентства моделей та акторів.

Тему про здібних, обдарованих дітей зачинає в розмові з нами й засновник “Red Carpet agency”, відомий актор театру та кіно Назар Борушок. Окрім усього, він викладає тут такі дисципліни як акторська майстерність, основи шоу-бізнесу.

– Талановитих, типажних дітей є багато, – розповідає Назар Борушок. – Їм треба допомагати розвиватися, щоб вони вміли заявити про себе, щоб згодом, після років навчання і вдосконалення, працею над собою стали великими профі, щоб ними пишалися як в Україні, так і у світі. Не приховую, що такі думки «крутилися» в голові, коли створював це агентство. А в поміч мені було те, що маю чимало знайомих професійних акторів, кастинг-директорів, кастинг-менеджерів. Я задоволений, що сьогодні агентство ефективно співпрацює з ними, направляючи своїх учнів для участі в кіно-, й театральних пробах. Ми усіляко підтримуємо тих дітей, які хочуть себе проявити, в тому числі на подіумі, або ж на театральній сцені. Наприклад, в Державному музеї авіації, що в Жулянах, у нас є оригінальна сцена – літак. Щороку в салоні лайнера граємо вистави, залучаючи дітей з нашого агентства.

– Чи не боїтеся конкуренції?

– А вона є скрізь. Конкуренція – це стимул бути кращим, бути першим, успішнішим, – переконаний директор агентства.

До цих слів співрозмовника додамо, що команда “Red Carpet agency” – професіонали, за плечима яких і визнання, і досить успішна діяльність. Скажімо, сценічну мову викладає Julik (Назарій Гук), співак, телеведучий музичного хіт-параду «One Muz» на телеканалі «Правда ТУТ», саундпродюсер та композитор, колишній учасник колективу «DZIDZIO».
Julik зіграв головну роль у відомій кінострічці «DZIDZIO Контрабас», знімався в багатьох короткометражках.

А такий цікавий предмет, як «Фотопозування» – сфера викладацьких турбот Марії Гребенюк (свого часу вона була переможницею третього сезону «Супермодель по-українськи»), топ-моделі Катерини Куліченко.

Дисципліну «Дефіле» викладає також знаменитість – Дмитро Ящук.

«Зіркова» команда є своєрідною гарантією успіху агентства моделей та акторів, на чому наголошувала в бесіді з нами директор Анастасія Александрова. Про нашу співрозмовницю скажемо, що вона була режисером-постановником показів в рамках “ТыкWEEK 2017”, “Antvan Fashion Days 2018″,”Х фестиваль молодих дизайнерів-2018 при відкритті Київського Університету Моди”,”ХІ фестиваль молодих дизайнерів 2019 Sun Fest”. В агентстві пані Анастасія викладає основи модельного бізнесу, є куратором фотозйомок.

Анастасії Александровій легко й приємно говорити про модельну сферу, про те, які цікаві несподіванки очікують на учнів. Послухаймо:

– Ми займаємося організацією та проведенням фешн-івентів, таких як фотозйомка для журналів, каталогів, різних інтернет-магазинів, беремо також участь і подіум-проєктах, презентаціях, виставках, відеозйомках… При агентстві є піврічний інтенсив-курс для юнаків та дівчат, які, можливо, мріють підкорити подіум чи з’явитися на суперобкладинках відомих глянцевих журналів. Але без відповідного навчання туди «не пробитися», тобто лише одного бажання мало. Ми даємо молодим людям шанс… Віримо, що наше агентство дасть путівку в життя багатьом юнакам та дівчатам, які в майбутньому стануть відомими акторами, моделями, просто успішними людьми. Над цим і працюємо щодня.

-У дітей тут, образно кажучи, горять очі від великих і гарних перспектив. Зокрема, вони знають, що готується вистава (справжня!), у якій буде задіяно 50 відсотків професійних акторів і 50 відсотків – дітей. Тому в наших учнів з’явиться новий досвід – працювати на глядача, позбутися певних страхів перед публічними виступами. Але для цього потрібне досконале знання тексту, розуміння сценічного образу, своєрідне енергетичне включення у виставу, загалом все те, чому навчаємо в агентстві, – розповідає відома акторка театру та кіно Лідія Семесюк.

Пані Лідія додає, що діти тут – щирі, класні, у них є велика жага до знань. А ще у них – мільйони запитань: а як? а чому? а як скорегувати цю роль? У цьому агентстві – неймовірна творча атмосфера.

До речі, це нам підтвердив і Юлік (Назарій Гук), який навів цікаве порівняння:

– Під час уроків сценічної мови я набираюся шаленої енергетики. Бо кожна дитина як нескінченна батарейка – у них дуже багато енергії, якою можна і самому підзарядитися. Спочатку я не був упевненим, що учні виконуватимуть домашні завдання, думав, що час од часу вони даватимуть собі слабинку. Але помилявся. У них – дивовижна зацікавленість уроками. Дай, Боже, як то кажуть.

Того дня ми, журналісти, також побачили, як наполегливо вчаться майбутні актори. «Хочеться творити, творити, – промовляє Ніна Скрипченко. – Тут відчуваєш себе як птаха в польоті. Мріємо про успіх.

– Кожен майстер-клас – це незабутній досвід, – переконаний Даніла Захарченко. – Зігравши на сцені із самим Анатолієм Гнатюком, я узяв собі за правило: завжди бути готовим до імпровізації, навіть якщо в тебе щось не виходить.

-Я багато що відкрила для себе під час занять, – говорить Маргарита Кальченко. – Головне, що уроки дають змогу бути впевненим у собі. А це дуже важливо у житті.

Поспілкувавшись з командою агентства, дітьми, ми також сказали усім: «Браво!». Ви – кращі!

Світлана КОВАЛЬОВА, Леонід ФРОСЕВИЧ

Сообщение Як і де в Києві торують стежину до «зірок» (+відео) появились сначала на Український репортер.

Йдеться не про далеке минуле, а про нинішнє життя-буття. Дві вистави драматурга Богдана Гнатюка («Кафе «Республіка» і «Украдена краса»), що йдуть на сцені Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я», засвідчили: тематика прийшлася до серця і душі широкій публіці. Тому – аншлаги, популярність, широкий розголос.

В обох виставах грає Анатолій Гнатюк, народний артист України, актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Грає у виставах сина Богдана. Блискучий тандем!

В «Кафе «Республіка» в Анатолія Гнатюка роль Теплицького – лідера політичної партії «Оборона ідеалів», керівника парламентської фракції. А головний герой – однопартієць Теплицького Харитон Дальній (актор Назар Борушок), молодий політик. Він постає перед народом запальним оратором, полум’яним промовцем, що захоплює яскравими гаслами про рівність, соціальну справедливість; у нього є амбітні плани швидкого реформування країни. Але ми бачимо на сцені, як Харитон Дальній під впливом обставин стає геть іншим, поступово занурюючись в болото зради і ґешефтів.

Це ж так типово для сьогоднішнього політичного життя країни, коли за величезні гроші продаються місця у виборчих партійних списках, коли популізм претендентів на теплі місця у владі сягає космічних висот. Політики, які не брешуть, – велика рідкість нині.

Не треба вмикати телевізор, щоб переглянути пряму телетрансляцію із сесійної зали Верховної Ради – варто подивитися «Кафе «Республіка» (актори: Анатолій Гнатюк, Сергій Калантай, Олексій Паламаренко, Лідія Семесюк, Ірина Сопіт, Назар Борушок).

Автор п’єси показав характерну поведінку депутатів, їхню манеру розмовляти, хизуватися, виставляти наперед свої заслуги… Яскраво, з притаманним йому акторським куражем грає роль Анатолій Гнатюк: на сцені бачимо і людину, що смакує «вершками» безбідного парламентського життя, і розлюченого керівника партії, який ладен розтерзати відступника Харитона, оскільки партія розпадається, і досвідченого бунтівника, який підтримує рішучі дії з блокування парламентської зали. Гнатюк грає витончено, у нього усе дуже вдало: і жести, і міміка, і пластика… Вжитися в образі на сто відсотків – це ж про Гнатюка. Зрештою, і харизма Гнатюка заворожує глядачів. Утім, і колеги Анатолія Васильовича по сцені грають блискуче.

Одного разу в інтерв’ю Анатолій Гнатюк скаже кореспондентам “Українського репортера”:

«Дуже шкода, що ми залежимо від тих політиків, які — за кулісами життя. Виявляється, ми у їхній колоді карт — пішаки… І вони “грають” на нашому житті, на житті цілого народу. Водночас у нас — прекрасна країна, чудові люди, гарна земля. Чому ж так відбувається, що упродовж багатьох років не можемо побудувати по справжньому вільну, багату країну? У нас все для цього є! Чому на початку Незалежності ми не зробили такий потужний економічний ривок, як сусідні країни? Що відбувається? А ми знаємо причини — це, на жаль, наша зрадлива влада, яка нас постійно зраджує…»

«Пішаки у колоді карт». Ця фраза якраз і характеризує те, що відбувається в Україні. Невже наш народ приречений вічно бути під п’ятою олігархату? Якщо позбуваємося одних товстосумів, на зміну їм приходять інші – такі ж зажерливі, цинічні, брехливі. А є «золота п’ятірка» (чи, може, й десятка), яка присмокталася до ресурсів України після проголошення Незалежності. За допомогою ґешефтів, ваучерних та інших комбінацій-махінацій вони загребли мільярди, і все їм мало… Вони нікого й нічого не бояться, у них все «схоплено», вони проводять своїх людей до парламенту, розставляють на ключові пости в міністерствах і відомствах. Вони перетворили країну на свою вотчину. Будь-яка їхня забаганка стає реальністю.

Хочеш найвищу нагороду? Одержуй Героя України. Погони генерал-полковника, а то й генерала армії (!), для помічника чи радника? Будь ласка! Пришивайте «цацки» на мундири. Забаглося проковтнути 20 гектарів лісу на околиці Києва – запускається схема дерибану, і зелений масив уже в кишені. Якщо когось із опонентів треба посадити до буцегарні – нема проблем, організовуються «маски-шоу», і противник «париться» на нарах.

Олігархи все можуть. На жаль.

***

Якось один із авторів цих рядків розмістив у пресі журналістське розслідування про те, як держава позбулася 20 гектарів лісу, що неподалік столиці, поблизу Одеської траси. Власником – на підставі сумнівних документів – став олігарх. Під час інтерв’ю він відкрито заявив, погодившись з автором викривальних статей, що в комбінації з лісом дійсно спрацювала тіньова схема. І навіть не боявся, що журналіст розкаже в ЗМІ про підставних землевласників, про те, як тодішня облдержадміністрація погодилася грати у цій схемі. Ліс пустили під сокиру, тут згодом вимурували маєтки.

А що олігарх? Він тоді хизувався в розмові з журналістом своїми високими зв’язками у владі, тішився, що ось-ось йому «дадуть» Зірку Героя України (саме «дадуть»). А ще згадував свої бурхливі молоді роки в середині 1990-х, коли панували «братки» в багатьох містах. Чомусь розповів про те, як одного разу його затримала прокуратура за підозрою у вбивстві двох міліціонерів поблизу Республіканського стадіону. Однак через кілька днів звільнили – не було доказів…

Після виходу статті про крадіжку лісу прокуратура порушила кримінальну справу. Розслідування тяглося довго, його то закривали, то знову продовжували… Зрештою, справа й замулилася.

Якою ж була доля “героя” статті? Він став народним депутатом України. Його (як він і планував!) було удостоєного найвищого звання – Героя України. Через деякий час грянула Революція Гідності, прізвище цього магната стали згадувати в ЗМІ. Висловлювалося припущення, що цей олігарх може бути замовником вбивства журналіста, Героя Небесної Сотні Василя Сергієнка з Черкащини. На жаль, слідство так і не з’ясувало (чи не забажало цього зробити), хто ж був реальним замовником злочину.

Ми навели лише деякі факти із життя олігархату в Україні.

***

Подібну вседозволеність грошових тузів драматург Богдан Гнатюк майстерно показав у виставі «Украдена краса», сюжет якої побудований на темі поцуплених мистецьких шедеврів. У головній ролі – Анатолій Гнатюк. Його персонаж – журналіст Роман, перед яким – питання: чи варто продати за високий гонорар якійсь редакції викривальну статтю про витівки олігарха Рижова?

Зрештою, з підтексту п’єси розуміємо, що йдеться не тільки про журналістський заробіток за вельми кримінальних обставин у провінційному готелі (саме тут мешкає журналіст Роман), але й про людські вчинки, коли доводиться вибирати між добром і злом, між правдою і брехнею. І як вчинити журналістові, коли над нам нависає «тягар правди», бо мусить розкрити світу очі на щось  жахливе?

«Украдена краса» – глибока п’єса, соціально загострена. Це – яскраве театральне слово популярних і талановитих українських митців про нашу особливу політику.

– Ми живемо в такий час, коли неможливо бути поза політикою, – вважає Анатолій Гнатюк. – Він – дуже важкий для країни, утім, це ще й час нових можливостей, час героїв. Тому письменники, драматурги, режисери, актори  мають гостро відчувати його.

***

Сьогодні, 12 червня в Анатолія Гнатюка – День народження. Ми щиро вітаємо уславленого народного артиста України зі славною датою і зичимо йому сонячного настрою, творчого натхнення, нових чудових ролей в театрі і кіно! І нехай завжди у вашому виконанні, пане Анатолію, лунає прекрасна, дивовижна пісня на струнах добра, любові та щастя!

Леонід ФРОСЕВИЧ, Світлана КОВАЛЬОВА

Фото «Українського репортера»

Про Анатолія Гнатюка читайте також:

• Народний артист Анатолій Гнатюк: “Шельменко-денщик” дарує воїнам оптимізм, надію і віру” (+відео)
• Анатолій Гнатюк найбільше любить зустрічати Новий рік із сім’єю
• В «Кафе «Республіка» показали філію Верховної Ради

Сообщение Творчий тандем Анатолія і Богдана Гнатюків показує на сцені сучасну політичну драму появились сначала на Український репортер.

Водночас усе частіше в репертуарах з’являються вистави молодих митців – на злобу дня, про типові явища і тенденції суспільно-політичного життя. Одна із них – «Кафе «Республіка», політична драма за твором письменника і драматурга Богдана Гнатюка.

Публіка побачила прем’єру торік на сцені Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» (художній керівник театру, народний артист України Олексій Кужельний). Після вельми схвальної реакції глядачів стало зрозуміло, що виставу чекає великий успіх. Згодом її побачили шанувальники театру і в інших містах країни. До речі, ця вистава є дипломантом Всукраїнського фестивалю “Театральні вечори”.

Отож чим «узяв» публіку драматург Богдан Гнатюк? Можливо, тим, що за допомогою оригінальних художніх прийомів майстерно показав закулісну кухню вітчизняного парламенту і яскраво змалював типову ситуацію, коли народні обранці заграють з виборцями, вішаючи їм локшину на вуха, обіцяючи золоті гори…  А можливо захопив глядачів, тим, що зобразив дещо і те, про говорить народ, чим обурюється і що ненавидить. Одна із сюжетних ліній  торкається одвічного вибору: що важливіше для політика – гроші чи любов коханої дівчини. І це також додає виставі глядацьких симпатій.

Головний герой – Харитон Дальній (актор Назар Борушок), молодий політик з опозиційної партії «Оборона ідеалів». Він постає перед електоратом, як запальний оратор, полум’яний трибун, що захоплює яскравими гаслами про рівність, соціальну справедливість; у нього є купа амбітних планів, як змінити країну, швидко реформувавши її. Партійні однодумці навіть не замислюються, що Харитон може їх зрадити, перейшовши за великі гроші до іншої парламентської фракції. Харитон закохується у дівчину Беллу (грає Ірина Сопіт), яка має супермету в житті – стати поп-зіркою номер один. Молодята зустрічаються в загадковому і дивному «Кафе «Республіка».

А лідера партії Теплицького грає (у виставі свого сина) народний артист України Анатолій Гнатюк. Глядачі також мають змогу побачити чудову гру Заслуженого артиста України Олексія Паламаренка, Сергія Калантая, Лідії Семесюк.

Як говорить Анатолій Гнатюк, у цій п’єсі драматург також поставив одвічне питання – зради і розплати за неї. Хіба ж не актуально для сьогодення? І чи не зрада заважає нам побудувати щасливу, заможну Україну? І коли зрештою українці перестануть бути пішаками в брудних ігрищах політиків?

До речі, 5 квітня на сцені Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» відбудеться прем’єра нової вистави Богдана Гнатюка «Украдена краса». Глядачів знову обіцяють здивувати. І це приємно. Наше, українське, театральне мистецтво. З Днем театру, славні майстри сцени!

Фото із сторінки у Фейсбуку Анатолія Гнатюка.

Фрагмент відеоінтерв’ю з Анатолієм Гнатюком:

Сообщение Режисери все частіше ставлять вистави на злобу дня (+відео) появились сначала на Український репортер.

Глядачі були приємно здивовані, що у виставі грає сам автор творів – письменник Пантюк, непосидючий, креативний, від чиїх книжок діти просто у захваті й ладні слухати їх упродовж тривалого часу.

З прес-релізу нам відомо, що “до роботи над виставою долучилися також автор п’єси за творами Сергія Пантюка Дмитро Мамчур, соліст чернігівського театру естради “Феєрія” Ілля Клименко, акторка Чернігівського обласного академічного музично-драматичного театру імені Т.Г. Шевченка Світлана Сурай та співробітники ТРК “Свобода. ФМ”.

Нагадаємо, “Пан Перевертас та інші” – друга вистава проекту “Театрліт”, втілюваного Чернігівським молодіжним театром на чолі із заслуженим діячем мистецтв України Юрієм Кравчуком і започаткованого заслуженим діячем мистецтв України Геннадієм Касьяновим, який керував молодіжним театром понад тридцять років.

Першу виставу, за творами відомого поета Олега Короташа, було створено торік. У планах театру – співпраця з іншими літераторами для популяризації сучасної вітчизняної поезії на теренах України та поза її межами”.

Один із числених коментарів до вистави:

Фото Олега Головатенка

Сообщение Поет Сергій Пантюк став на сцені “Паном Перевертасом” появились сначала на Український репортер.

Нi, я не дуже завзятий театрал – на вiдмiну вiд дружини, племінник якої, Александр Новiн, вiдомий не тiльки ролями в кіно, він – ще й один з провідних акторів “Театру націй” Євгена Миронова.

Я ледве відрізняю Лоуренса Олів’є від Бенедикта Камбербетча, хоча Богдана Ступку впізнаю одразу! Але є театр, який мені до душі, хоча я не був на жоднiй його виставі.

Зазвичай я пишу “Українському репортерові” на мовi, та все про Америку, про економiку. Але цього разу хочу попросити редактора залишити білінгву. Бо тема того варта!

«Рiзнобарв’я» – цей народний аматорський театр-студiя з’явився три з гаком роки тому у славному мiстi Володимирі-Волинському. Чому я пишу про цей театр?

Тому що його створили мої прекрасні друзі з Донецька, які змушені тікати від російської окупації. Хоча самі вони етнічні росіяни, ще й родом з Росії! Але чудово знають українську мову, люблять Україну і не змогли жити під бандитами. Та й небезпечно це.

Ми дружили сім’ями, допомагали один одному вирішувати життєві проблеми, разом святкували дні народження дітей і грали їх весілля, разом сумували на похоронах батьків, та й зараз залишаємося друзями, як би не розкидала нас доля по світу. Так, вони справжні інтелектуали, люди з великим смаком, водночас не рафiнованi, а енергiйнi i працьовиті, знають смак і сенс життя не з книжок. Але створення ними українського театру в старовинному українському місті на заходi неньки вразило навіть нас!

Я пишу про блискучу організаторку і знавця театру Ларису Леонiдiвну Половневу, керiвницю «Рiзнобарв’я», про красуню й велику розумницю Людмилу Олександрiвну Похожалову, яка викладала в Донецькому університеті й була там сценаристом i керiвницею студентського театру (якось я присвятив їй велику статтю про театр і літературу…), та про доктора Володимира Григоровича Похожалова, улюбленця дам, який має неабиякий шарм, але при цьому багато років працював в загоні рятувальників i спускався в багато вельми небезпечних шахт.

Так, скажу відверто, менi дуже приємно, що я отримав такий прекрасний привід познайомити читачiв з ними, прекрасними i щедрими людьми, які додають чудового, а при тому й корисного різнобарв’я Україні!

Слово руководителю театра – Ларисе Леонидовне Половневой

– Создан театр в 2015 году. Что этому предшествовало? Война. В Донецке оставаться было нельзя.

Для маленького и провинциального, как мы считали, местечка, пусть и с богатейшей историей (от которой за 70 лет не осталось и следа), было в диковинку видеть беженцев с Дикого Восхода на самом краешке цивилизованного украинского Запада. Переселенцы – внутрішньо-переміщені особи…

Естественный интерес привлек и журналистов: сначала в редакцию газеты «Рідне місто» были приглашены Люда с Володей. Благодаря запредельному Володиному обаянию он быстро стал своим в дамском коллективе редакции. И как-то раз в милой приватной беседе обмолвился, что есть ещё одна неугомонная вечнозеленая старушонка в коробчонке, которая ищет применения своим силам и талантам.

Я не стала манерничать и на первую встречу с журналистами принесла пьесу Габриэль Запольской «Мораль пани Дульской». Материал великолепно разошелся по ролям: четыре женских и две мужских. К редакционным дамам добавились директор Культурно-мистецького центру Катя Юрчук и сотрудник этого центра Василий Борисевич. Моторчиком первого состава была Татьяна Палаевская, а также актриса и переводчик пьесы Людмила Сидорук, плюс две замечательных сестрички по пьесе и в жизни – Лилия Парафин и Юля Клымив. Восьмого марта состоялась премьера, а с неё и начался отсчёт жизни театра. Я занималась постановкой, а Людочка проводила занятия по сценической речи. Володя, как истинный зав. постановочной частью пилил-строгал, красил, прибивал, а на сцене срывал аплодисменты.

Начинали с 6 участников, а сейчас их 50! Выпустили много премьер: «Підступність і кохання по-українськи» – композиція уривків з п‘єс корифеїв українського театру; «Кришталевий черевичок» за п’єсою Тамари Габбе; «І все-таки я тебе зраджу» за п’єсою Неди Нежданої – і цієї ж драматургині «Самогубство самотності»; комедія Анни Багряної «Рододендрон»; «Три красуні» або «Наречений з інтернету» за п’єсою В. Красногорова; «Вечір класичної п’єси» – композиція за п’єсами Шекспіра, Шиллера та Шоу («Ромео і Джульєта», «Приборкання норовливої», «Цезар та Клеопатра», «Підступність і кохання).

Прем’єри 2018 року: «Шлюб за контрактом» за п’єсою В. Горбаня, істеричний детектив «Ворони» за п’єсою Робера Тома (саме істеричний, а не iсторичний, такий жанр обрав режисер. Та й «ВорОны» – це теж наше, а насправдi п’єса має назву «Восемь любящих женщин»). До речі, з цією виставою ми нещодавно гастролювали у Львові, а перед тим брали участь в обласному огляді-конкурсі народних аматорських театрів театрального свята імені Наталії Ужвій.

Готуються до випуску наступні прем’єри. О, ще пропустила прем’єру цього року: українські водевілі «Жартівниця» за творами А. Альбіковського. А ще з відкриттям малої сцени з вересня 2017 року постійно проводяться бенефіси акторів театру, а також вечори в театральній вітальні  під назвою «В тісному колі друзів».

Специфіка маленького містечка вимагає інтенсивної роботи: прем’єри йдуть з аншлагом, а наступні покази ледве заповнють зал. Проблема з транспортом – не можемо вивезти виставу, це дорого й нерентабельно. Але театр вже має свою малу сцену – репетиційний зал, або Театр-студію, оскільки проводяться заняття зі сценічної мови, сценічного руху і танців, а ще з історії театру і акторської майстерності. Маємо три вікові групи.

В театре старшая группа – это в основном работники госучреждений, директора, заведующие отделами, преподаватели, журналисты. Средняя – молодежь, студенты педагогического колледжа и агротехники. Младшая – старшеклассники, 10–11 классы.

Помогала нам и гостья из Англии – моя доченька Юлечка (Джулия Аллан, живет в пригороде Портсмута). Нынешним летом она гостила у нас. Пробыла в Украине три месяца, пока ее муж и сын Пол и Грег занимались ремонтом – достраивали лофт, то есть чердак, и делали отдельную лабораторию. Грег – родственная театральная душа, ему скоро 20 и он учится на втором курсе артакадемии (специализация – кинотеатр и фотография). Все их семейство четыре раза приезжало во Владимир и Юля с Грегом устраивали фотосессию актерам нашего театра. Грег по специальности (а у Юли это хобби) занимается аналоговой фотографией. Юлия, окончив Лейстерский университет по экономике, получила степень и – занялась фотографией, заразив Грега.

Из последних театральных новостей: 23 декабря – премьера спектакля по пьесе Тамары Граббе «Оловянные кольца». В украинском переводе – «Чарівні персні Альманзори», сказка для детей и взрослых.

Закулисье

Ремарка Людмилы и Владимира Похожаловых:

-Константин Сергеевич Станиславский в своей театральной этике утверждал, что театр начинается с вешалки. Аматорский театр «Різнобарв’я», не имея в помещении таковой, начал с фонарей. В зрительном зале были выносные софиты, хорошо заливающие авансцену, но… они давно не работали. С подачи руководителя театра и при поддержке – с удовольствием назову имя руководителя отделом культуры города Шоцкого А.И. – театр и культурно-мистецький центр получили эффектное сценическое освещение.

За время существования театра много дел и замыслов – больших и малых, творческих и бытовых – творилось и кипело в закулисье…

При непосредственном участии Ларисы Леонидовны сцену переодели в новые белые одежды – священнодействуй, творец! Опять же – по Станиславскому… Отциклевали паркет на сцене. Даже дышится теперь легче. А ещё, ещё – Малая сцена! Своя, родная! Вот тут актёры театра сменили театральные амплуа на строительные, швейные, клининговые, шопинговые. А ведь коллектив театра – это люди взрослые, занятые на своих взрослых работах и часто имеющие свои семьи. Это к вопросу заинтересованности и жизнеспособности коллектива.

Новая репетиционная площадка, она же Малая сцена, продиктовала и малые, интерактивные формы работы. Открытие этой сцены начиналось с костюмерной (костюмерная – отдельная и очень важная тема): все зрители, а их было не менее пятидесяти, выбирали себе детали сценического туалета: шляпы, веера, боа, цилиндры и представали уже не зрителями, но интерактивными участниками зрелища.

Есть еще одна деталь “закулисья”, как ни странно – внешняя, парадоксально-экзотерическая, в которой театр принимает активное участие и занимает передовую позицию в городе: Лариса Леонидовна пишет эксклюзивные, современные, продвинутые сценарии городских мероприятий, осуществляет их постановку от замысла до воплощения. Чаще это уличные массовые действа, например, такие, как в День города, которые требуют совершенно иных художественных приемов и подходов, чем стандартные, привычные в зрительном зале.

Но плановые репетиции на это время не прекращаются. А так как Лариса Леонидовна выдаёт только качественные проекты, то работает лидер театра как бы не на пределе творческих и человеческих возможностей. Но она этим живет и этим счастлива!

Конечно, зрительские симпатии к коллективу, а они налицо, окупают и творческие и человеческие затраты. Волыняне – благодарные зрители, позитивные в восприятии и очень близки творчеству сами.

В городе огромное количество художественных выставок, даже есть постоянно действующая галерея, мощнейший коллектив музыкальной школы с несколькими хорами, вокальными ансамблями, несколькими оркестрами и инструментальными ансамблями. Отличный историко-культурный заповедник “Стародавній Володимир” и много чего другого, на чём нужно останавливаться отдельно. Этот маленький город живёт полноценной и совсем не провинциальной жизнью.

Ремарка автора

Свого часу я працював директором і добре пам’ятаю і розумію, що таке великий колектив і як нелегко керувати ним. Але з театром, здається мені, все ще складніше – адже народ творчий! Та ще й ніхто тобі не підпорядкований – театр-то аматорський! До того ж поставити п’єсу, бачиться, важче, ніж організувати налагодження десятка верстатів з роботами. А хоча б сотнi! Люди не роботи…

У зв’язку з цим хтів би торкнутися ще одного людського аспекту. Навіть цивілізаційного! Кожен, навіть не дуже спостережливий донеччанин, який побував на заході України, зазначає велику різницю в менталітеті i світогляді мешканців сходу і заходу неньки, в культурі поведінки, та й в загальній культурі. На заході немає постійної важкої агресивності, трамвайної готовності відразу відповісти на грубість грубістю, чим славляться жителі Донбасу.

На Заході (краще писати цей інтегральний термiн з великої букви) народ спокійний і доброзичливий, завжди готовий прийти на допомогу – як в Америцi, та й більш цивілізований, про що можна судити хоча б за красою добре поставленої мови, за якою стоять покоління культурних предків. Та й духовне життя там інтенсивніше, цікавіше, різноманітніше. Різнобарвнiше, обігруючи назву театру.

Взяти той же Володимир-Волинський, місто вельми старовинне (вперше про нього згадують з 988 року, на 160 років раніше Москви), але невелике. Сьогодні у ньому менше 39 тисяч жителів. Це утричі менше Слов’янська і трохи більше Добропілля. Провінція, здавалося б. Але ж ні! Культурне життя там вирує, там постійно влаштовують різноманітні міські свята, зустрічі та вистави, концерти та вечори, виїзди до сусідів і прийоми гостей. Про це гарно розповiв пан Володимир.

Я теж часто відзначав велику різницю поміж донеччанами і жителями Заходу. І сумно резюмував у вірші «Родина» – це треба читати як руське слово – духовну близькість половини Донбасу до росіян і безсумнівний вплив кримінального елементу на цю “духовнiсть”.

Рiч у тому, що свого часу я теж грав – у небезпечному вуличному театрi. Хоча і був уже немолодим парубком пiд сра… лiт, тобто вже за 50. Але мистецтво вимагає жертв. Отож за часів Помаранчевої революції до мене чомусь i чогось прилітала нахабна муза, і я писав паскудні куплети про Януковича і клеїв листівки з ними. Але їх краще не цитувати в солідному виданні. Вистачить і головних рядків, заради яких і був написаний вірш:

В общем, Донбасс это маленькая Россия.

Ну а Россия, конечно, большой Донбасс.

Нічого не поробиш: чим далі від Росії, тим вища культура. З цієї точки зору не було б щастя, та нещастя допомогло і навіть після звільнення Донецька Лариса Леонідівна не має наміру туди повертатися. І я її чудово розумію.

Тож побажаємо удачі i натхнення їй, а також вельмишановним Людмилі та Володимиру Похожаловим,  загалом театру, його акторам – і всій Україні, якій – слава!

Юрій КІРПІЧОВ, США (спеціально для “Українського репортера”)

Сообщение «Рiзнобарв’я» – театр моїх друзiв. Володимир-Волинський захоплює появились сначала на Український репортер.

І що ж це за «напій»? Нова п’єса Корчинського. Прем’єра. Напередодні саме цим твором він обіцяв дати відповідь Чехову та й усій психологічній драматургії XX століття.

Відповів. Смачно. Цікаво. Оригінально, нестандартно. Тому часто й лунали оплески.

Певно, перед виставою багато хто не міг уявити: невже могли коли-небудь зустрітися разом Сталін, Троцький і Гітлер? Утім, є історичний факт: у Відні в 1913-му році за кілька будинків один від одного проживали молоді люди: семінарист Йосип, маляр-невдаха Адольф, журналіст-марксист Лев, психіатр Зигмунд Фрейд. Це вже згодом вони стануть Сталіним, Гітлером, Троцьким.

За сюжетом п’єси, усі вони ходять до однієї кав’ярні, де працює офіціанткою українка, заробітчанка з Галичини Христина.
І усім їм подобається вродлива українська дівчина. Любовний чотирикутник? Але ж не це є головним, хоч Корчинський обіцяв, що кожен знайде у виставі щось своє.

Відвідувачі кав’ярні вони ведуть розмови про своє: і про політику, і про класову боротьбу, і про малярство, і про підсвідоме, і про жінок… А між «рядками» прочитуються майбутні катастрофи, загарбницькі війни, цинізм в політиці, ошуканство та грабунок. Але їм усім потрібна Україна, яка відмовляє…

Блискуче грають актори Лідія Семесюк (Христина), Назар Борушок (Адольф), Віталій Чорний (Йосип), Павло Довгань-Левицький (Троцький), Сергій Федорчук (Зигмунд Фрейд).

Запам’ятовується багатозначна фраза Христини у фіналі: «Хоча б Адольф не повернувся!»

P.S. До речі, Дмитро Корчинський сказав, що частина виручених від квитків коштів піде на допомогу українським воїнам.

Фото “Українського репортера”

Сообщение Розмови у кав’ярні майбутніх Сталіна, Гітлера і Троцького у Києві зібрали аншлаг появились сначала на Український репортер.