“Український репортер” вирішив нагадати свої розмови з народним артистом України.  

Про мистецтво і політику.

– Ми живемо в такий час, коли неможливо бути поза політикою, – вважає Анатолій Васильович. – Він – дуже важкий для країни, утім, це ще й час нових можливостей, час героїв. Тому митці – письменники, драматурги, режисери, актори – мають гостро відчувати його.

Мистецтво має бути сьогодні особливим. На мою думку, не варто бідкатися за горнятком кави про те, що чогось там не встиг зробити, що даремно минули твої роки… Тому, коли чую подібне, й кажу: нині є всі можливості проявити себе, будь ласка! Зараз — якраз той період, коли треба рятувати Батьківщину.

Про рецепти боротьби з корупцією.

– А таких рецептів немає! Бо якби були, то я став би… президентом (Анатолій Васильович посміхається. – Ред.). Тема підкупу, зради, до речі, дуже гостро звучить у п’єсі «Кафе «Республіка», яку написав мій син Богдан, драматург, режисер.

Я граю у цій виставі лідера політичної партії Теплицького. І от Богдан зауважує, що потрібно масштабніше мислити — глибинно -, аніж розмова про якісь прості корупційні речі між двома героями п’єси. Адже скількох наших політиків вже підкупили! І вони пішли на це! За тридцять срібняків зрадили… свою матір, свою Батьківщину. І це відбувається постійно. Тому маємо задуматися… І дуже шкода, що ми залежимо від тих політиків, які — за кулісами життя. Виявляється, ми у їхній колоді карт — пішаки… І вони “грають” на нашому житті, на житті цілого народу. Водночас у нас — прекрасна країна, чудові люди, гарна земля.

Чому ж так відбувається, що упродовж багатьох років не можемо побудувати по справжньому вільну, багату країну? У нас все для цього є! Чому на початку Незалежності ми не зробили такий потужний економічний ривок, як сусідні країни? Що відбувається? А ми знаємо причини — це, на жаль, наша зрадлива влада, яка нас постійно зраджує.

Про поїздки на фронт.

– Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка з самого початку війни з російськими окупантами на сході країни бере активну участь в мистецькій допомозі фронту. Заради нашої перемоги! Ми побували з концертами та виставами в багатьох військових частинах, шпиталях. Переказуємо кошти на соціальні потреби наших воїнів, на їхнє лікування. Особисто я чимало разів їздив з концертами на схід. Для нас, акторів — велика честь, що ми побували там з виставою “Шельменко-денщик”, де я граю головну роль.

Це назавжди запам’яталося. Воїни приїжджали на виставу безпосередньо з передових позицій. Як зараз пам’ятаю в залі їхні обличчя: спочатку — насторожені, сумні, а потім, упродовж вистави, вони почали “іскритися”, їм ставало радісно. Після вистави ми не хотіли розходитися, фотографувалися із солдатами на згадку, розповідали один одному цікаві історії.

І коли поверталися до Києва, то наші серця грів маленький вогник: ми, актори, також щось зробили, нехай небагато, для майбутньої перемоги. Цікавий факт: під час Другої світової війни вистава “Шельменко-денщик” найчастіше була саме на передовій. І зрозуміло чому. Солдат дивився на Шельменка — а цей денщик умів знайти вихід з будь-якої ситуації — і вірив, що й він також зможе бути таким вдатливим, що повернеться додому живим і здоровим. Ми ніколи не думали, що наш “Шельменко-денщик” знову буде на фронті.

На жаль, так сталося, війна постукала у двері. Наш Шельменко “зібрався”… І знову став дарувати нашим, українським, солдатам оптимізм, посмішки, надію. І віру!

Про секрет “Смереки”.

– Напевно, мільйон разів співав “Смереку”. Не менше. І не тільки на концертах. Чи то під час творчих заходів, чи то в компанії з друзями — без “Смереки” не обійтися! Просять заспівати. Та де б я не був — навіть у найвіддаленішому селі – і там звучить ця пісня. Ніби по нотах — не складна пісня, але бере за душу, жодне весілля не обходиться без неї.

Я дуже вдячний автору тексту й музики Любомиру Якиму (на жаль, покійний) за те, що колись подарував цю пісню моєму братові – народному артистові України Миколі Гнатюку, а вже він свого часу в 1986 році запропонував мені заспівати її дуетом на сцені палацу “Україна”. Це був перший мій вихід, як естрадного співака, на професійну сцену.

Дуже хвилювався. Але в цієї пісні — дуже легка рука. З того часу я і почав співати як професійний співак, робити свої творчі проекти… Дякувати Богові, це ще одна стежина в моєму творчому житті.

P.S.  “Український репортер” щиро зичить Вам, Анатолію Васильовичу, чудового настрою, великого оптимізму, бадьорості духу, нових творчих вершин! Многая і благії літа!

Леонід ФРОСЕВИЧ
Світлана ФРОСЕВИЧ

Відеоінтерв’ю з Анатолієм Гнатюком. Перша частина

Друга частина інтерв’ю:

Сообщение Народний артист Анатолій Гнатюк: “Де б я не був — навіть у найвіддаленішому селі – без “Смереки” не обійтися” (+відео) появились сначала на Український репортер.

“Повний зал і тепла енергія людей. Насправді ніхто ніколи не знає, як складеться доля або вистави, або пісні, або картини, фільму. Якщо вам хтось колись буде авторитетно і впевнено говорити, що це ого-го. А це – так собі, бо не буде мати успіху, то перед вами – зухвалий дилетант. Ніхто ніколи не знає! Все вирішує глядач, а як він вирішить – навіть глядач не знає”,- так відгукнувся на цю приємну подію виконавець ролі Шельменка народний артист України Анатолій Гнатюк.

Він говорить:
“Я безмежно вдячний всім моїм талановитим колегам, режисеру вистави Петру Ільченку за всі ці роки спільної творчості. Радію, що у виставу зайшли молоді актори і вони органічні та яскраві. Дяку моїм любим глядачам! Я стільки любові відчуваю всі ці 20 років, що слова не будуть навіть блідою тінню моєї вдячності вам. Дякую, що любите виставу! Що дітки, які дивилися Шельменка, вже виросли і приводять своїх діток… Виставі Шельменко-денщик судилося мати довгу і щасливу долю”.

Газета “День” (автор – Тетяна Поліщук)  подає розмову з режисером Петром Ільченком: “Ідея поставити водевіль «Шельменко-денщик» Квітки-Основ’яненка належить актору нашого театру Євгенові Петровичу Свиридюку, який готувався до 60-річного ювілею і до свого бенефісу. Репетиції розпочалися, але щось там не дуже виходило, і керівництво нашого театру запропонувало мені взятися за постановку, а також ввести ще одного виконавця. Так з’явився Анатолій Гнатюк.

Спочатку було два склади виконавців: Свиридюк і Гнатюк, але з часом головну роль став грати один Анатолій (і для Гнатюка вже років з 12-ть це улюблений персонаж, котрий став навіть творчою візитівкою митця). Анатолій Васильович такий органічний, драйвовий у ролі Шельменка, і здається, що все дійство тримається на його акторській харизмі…”

В інтерв’ю “Українському репортерові” Анатолій Гнатюк говорив про цю виставу:

“Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка з самого початку війни з російськими окупантами на сході країни бере активну участь в мистецькій допомозі фронту. Заради нашої перемоги! Ми побували з концертами та виставами в багатьох військових частинах, шпиталях. Переказуємо кошти на соціальні потреби наших воїнів, на їхнє лікування. Особисто я чимало разів їздив з концертами на схід. Для нас, акторів — велика честь, що ми побували там з виставою “Шельменко-денщик”, де я граю головну роль.

Це назавжди запам’яталося. Воїни приїжджали на виставу безпосередньо з передових позицій. Як зараз пам’ятаю в залі їхні обличчя: спочатку — насторожені, сумні, а потім, упродовж вистави, вони почали “іскритися”, їм ставало радісно. Після вистави ми не хотіли розходитися, фотографувалися із солдатами на згадку, розповідали один одному цікаві історії.

І коли поверталися до Києва, то наші серця грів маленький вогник: ми, актори, також щось зробили, нехай небагато, для майбутньої перемоги. Цікавий факт: під час Другої світової війни вистава “Шельменко-денщик” найчастіше була саме на передовій. І зрозуміло чому. Солдат дивився на Шельменка — а цей денщик умів знайти вихід з будь-якої ситуації — і вірив, що й він також зможе бути таким вдатливим, що повернеться додому живим і здоровим. Ми ніколи не думали, що наш “Шельменко-денщик” знову буде на фронті.

На жаль, так сталося, війна постукала у двері. Наш Шельменко “зібрався”… І знову став дарувати нашим, українським, солдатам оптимізм, посмішки, надію. І віру!”.

Фото з газети “День” (надане театром).

Дивіться також:

https://www.facebook.com/ukrreporter/videos/391629524950996/

https://www.facebook.com/ukrreporter/videos/991178587723383/

Сообщение Виставі «Шельменко-денщик» 20 років! Франківці зіграли ювілейну появились сначала на Український репортер.

Водночас усе частіше в репертуарах з’являються вистави молодих митців – на злобу дня, про типові явища і тенденції суспільно-політичного життя. Одна із них – «Кафе «Республіка», політична драма за твором письменника і драматурга Богдана Гнатюка.

Публіка побачила прем’єру торік на сцені Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» (художній керівник театру, народний артист України Олексій Кужельний). Після вельми схвальної реакції глядачів стало зрозуміло, що виставу чекає великий успіх. Згодом її побачили шанувальники театру і в інших містах країни. До речі, ця вистава є дипломантом Всукраїнського фестивалю “Театральні вечори”.

Отож чим «узяв» публіку драматург Богдан Гнатюк? Можливо, тим, що за допомогою оригінальних художніх прийомів майстерно показав закулісну кухню вітчизняного парламенту і яскраво змалював типову ситуацію, коли народні обранці заграють з виборцями, вішаючи їм локшину на вуха, обіцяючи золоті гори…  А можливо захопив глядачів, тим, що зобразив дещо і те, про говорить народ, чим обурюється і що ненавидить. Одна із сюжетних ліній  торкається одвічного вибору: що важливіше для політика – гроші чи любов коханої дівчини. І це також додає виставі глядацьких симпатій.

Головний герой – Харитон Дальній (актор Назар Борушок), молодий політик з опозиційної партії «Оборона ідеалів». Він постає перед електоратом, як запальний оратор, полум’яний трибун, що захоплює яскравими гаслами про рівність, соціальну справедливість; у нього є купа амбітних планів, як змінити країну, швидко реформувавши її. Партійні однодумці навіть не замислюються, що Харитон може їх зрадити, перейшовши за великі гроші до іншої парламентської фракції. Харитон закохується у дівчину Беллу (грає Ірина Сопіт), яка має супермету в житті – стати поп-зіркою номер один. Молодята зустрічаються в загадковому і дивному «Кафе «Республіка».

А лідера партії Теплицького грає (у виставі свого сина) народний артист України Анатолій Гнатюк. Глядачі також мають змогу побачити чудову гру Заслуженого артиста України Олексія Паламаренка, Сергія Калантая, Лідії Семесюк.

Як говорить Анатолій Гнатюк, у цій п’єсі драматург також поставив одвічне питання – зради і розплати за неї. Хіба ж не актуально для сьогодення? І чи не зрада заважає нам побудувати щасливу, заможну Україну? І коли зрештою українці перестануть бути пішаками в брудних ігрищах політиків?

До речі, 5 квітня на сцені Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» відбудеться прем’єра нової вистави Богдана Гнатюка «Украдена краса». Глядачів знову обіцяють здивувати. І це приємно. Наше, українське, театральне мистецтво. З Днем театру, славні майстри сцени!

Фото із сторінки у Фейсбуку Анатолія Гнатюка.

Фрагмент відеоінтерв’ю з Анатолієм Гнатюком:

Сообщение Режисери все частіше ставлять вистави на злобу дня (+відео) появились сначала на Український репортер.