Чому не пускають журналістів на засідання ВР?

Нинішня влада намагається війною, бідою прикрити спробу узурпації влади в Україні. Маніпулятивна теза «не на часі» дуже багатьох приспала. Вже два роки триває так званий «Єдиний марафон». Всі депутати – незалежно від фракцій – сховалися. Хоча опозиція могла б заблокувати трибуну ВРУ і вимагати від монобільшості прозорості.

Чому роботу воїна на передовій видно, а роботу депутата, який не ризикує своїм життям і живе за рахунок платників податків, має бути засекречено?
Чому влада так поводиться? Мабуть, ми дозволили.

Коли Зеленський на зустрічі з журналістською спільнотою радить мовчати про корупцію в Україні, бо це працює на користь московитів, то це свідчить: його хвилює не сама корупція, а її висвітлення. Ще один доказ спроб узурпувати владу. Одним з перших елементів такої узурпації є саме знищення свободи слова.

Верховна Рада, окрім ухвалення законів про організацію супротиву москвинським нападникам, приймає закони, які не стосуються національної безпеки й оборони. Якби насправді нинішня моновлада хотіла унормувати це питання, то виділили б один день на тиждень для закритого засідання ВР, де приймалися б безпекові закони.

З яких ще причин моновлада не допускає журналістів до ВРУ і зробила закритими всі засідання? Тому що в залі відсутні половина депутатів нинішнього складу. Вже забули, що колись голосування «за того хлопця» (кнопкодавство) було оголошено злочином.

Нині ж кворуму на багатьох засіданнях Верховної Ради немає і багатоверстатники встигають проголосувати хоч і за шістьох осіб. Депутати не хочуть, щоб українське суспільство бачило і знало, як вони «відвідують» засідання ВРУ.

Ще один нюанс свободи слова – стримуючий фактор. Коли депутати розуміють, що люди їх бачать і чують в прямому ефірі, то й поводяться відповідальніше.

Українці лише постфактум дізнаються, які ж закони прийнято. Тож думка українського громадянського суспільства наразі жодним чином не впливає на рішення ВР. Тобто й тут маємо узурпацію влади. Контролю за роботою ВР нині не існує.

Головне, що все це не сприяє мотивації українців. Але українці не хочуть бути упокореними не тільки москвинами, а й «своїми» диктаторами. Ми б’ємось за свою волю. Немає різниці, чи буде диктатор у косоворотці, чи в ярмулці: він – поневолювач.

Українське суспільство має вимагати поновити телевізійні та радіотрансляції засідань Верховної Ради. А також – обов’язкову присутність журналістів на сесії та в кулуарах.

Ми, українці, воюємо проти рабства. Тому не будемо рабами ані зовнішнього, ані внутрішнього ворога. Не для того боремося проти диктатора іноземного, щоб прийшов диктатор внутрішній.

Українське суспільство має жорстко дати зрозуміти цій владі: навіть не намагайтеся утворити в Україні диктатуру.

Павло Жебрівський, президент військово-цивільної спілки “Бойове Братерство України”.

Джерело: Фейсбук

Сообщение Суспільство має вимагати поновити телетрансляції засідань Верховної Ради – Павло Жебрівський появились сначала на Український репортер.

Як повідомляє громадський рух “ЧЕСНО“, Верховна Рада зняла з посади голови комітету з питань свободи слова фігуранта Реєстру Zрадників Нестора Шуфрича. Під його керівництвом комітет став одним з найбільш закритих….

Комітет з питань свободи слова має очолювати представник опозиції з бездоганною репутацією та державницьким мисленням, а до складу комітету мають увійти ті народні депутати, які готові захищати свободу слова як цінність. Ці депутати мають напрацьовувати відповідні законодавчі рішення, які захистять і посилять свободу слова під час воєнного стану.

Звернення 27 вересня підтримали понад 20 провідних ЗМІ країни та громадських організацій.

Зокрема, йдеться про Рух ЧЕСНО, “Детектор медіа” Українська правда, Дзеркало тижня, Громадське радіо, Главком, Центр протидії корупції, Bihus.Info, DeJure та інші громадські організації та медіа.

У зверненні наголошують, що заміна Шуфрича на представника однієї із депутатських груп, яка своїми голосами у парламенті системно підтримує рішення монобільшості, “не буде ознакою того, що головування в комітеті з питань свободи слова віддали опозиції”.

Наразі у комітеті залишилося лише 2 народні депутати, які можуть брати участь у засіданні. В.о. голови комітету став нардеп Євген Брагар (“Слуга народу”).

20 вересня парламент звільнив Шуфрича з посади голови комітету. Це сталося після того, як політику, який був обраний від забороненої партії ОПЗЖ, вручили підозру у держзраді. Печерський районний суд міста Києва відправив його в СІЗО без можливості внесення застави.

У 2022 році громадський сектор та ЗМІ вимагали відставки Шуфрича з посади голови комітету з питань свободи слова.

У 2019 році Верховна Рада забрала частину повноважень у комітету з питань свободи слова та створила ще один комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики під керівництвом “Слуги народу” Микити Потураєва.

Сообщение ЗМІ та громадські організації вимагають призначення нового глави Комітету свободи слова замість Шуфрича появились сначала на Український репортер.

У васильківській історії усе сталося якраз навпаки, щоправда за єдиним винятком – у тамтешених медійників була дуже вагома підстава звернутися до суду. Це було принципово, адже їх поставили перед фактом – вони є небажаними у кабінетах влади, для них – зачинені двері службових кабінетів мерії. По суті, було завдано ганебного удару по свободі слова. Тобто заборона, як за горезвісної тоталітарної совдепії.

Події розгорнулися у Василькові, місті з великою та славною історією; воно ще здавна було відоме, як південна фортеця Києва і, до речі, у XVI столітті отримало Магдебурзьке право. Cьогодні ж на рубежі правди і кривди зійшлися журналісти місцевої газети «Життя і Слово» і працівники виконкому Васильківської міськради.

Усе починалося, так би мовити, за ясної погоди, безхмарно. Ось що розповідають колеги із видання «Життя і слово»:

«Ще до початку широкомасштабного вторгнення рф, наші кореспонденти завжди були присутніми на щотижневих робочих нарадах, що минали під головуванням Васильківських очільників, аби розповісти читачам про діяльність у громаді».

Однак потім тишу раптом розітнула громовиця заборони: «В один прекрасний день працівники виконкому намагались не допустити журналістів до зали. Лише потім ми дізнались, що напередодні, десь на колінках, були внесені зміни до регламенту і всі ці наради зробили закритими. Проте в той момент на нас нацькували “Муніципальну варту”, яка мала б захищати людей, однак виконувала роль особистої охорони Наталії Баласинович» (міського голови Василькова.- ЛФ).

Випадковість? Якесь непорозуміння? Чи все ж удар по фортеці Слова, який засвідчив небезпечний маневр з боку місцевих керманичів?

Знову процитуємо журналістів: «Від початку каденції нинішньої очільниці Василькова Наталії Баласинович редакція газети «Життя і слово» уважно стежить за діяльністю мера та її команди. Практично кожного тижня – періодичність виходу газети з друку – зазначені посадовці стають героями наших матеріалів. Неодноразово ми писали про порушення цивільного, адміністративного і навіть кримінального законодавства, які допускають управлінці, уповноважені розпоряджатися ресурсами, що належать міській громаді. Та найбільше нашу увагу завжди привертали махінації з бюджетом міста й перерозподіл земельних ділянок, що відбувалися за зачиненими дверима шляхом «пакетного» голосування».

Отже газета не є стороннім спостерігачем васильківського життя, не лакує дійсність, а привертає увагу до усього злободенного, що хвилює містян, б’є на сполох, коли бачить несправедливість, залаштункові домовленості на шкоду міста. Гостра і принципова критика не сподобалася на місцевій верхотурі влади.

«Очільниця Василькова не раз звинувачувала медійників у заангажованості та необ’єктивності й чинила перешкоди у доступі до засідань міської ради. До певного часу працівники ЗМІ ладні були миритися із екстравагантністю Наталії Баласинович та її однодумців, аж поки ті не влаштували цілу виставу для редакції «Життя і слово», – зазначають колеги.

А сталося ось що. 20 вересня 2021 року Наталія Баласинович проводила робочу нараду з керівниками структурних підрозділів та комунальних підприємств.

«Побачивши у залі відеокамеру, мер здійняла ґвалт, заявила, що журналісти не можуть бути присутніми під час обговорень низки питань…»

З якого дива така секретність? Які таємниці, небажані для міської громади, могли почути журналісти? Ні, не в цьому річ. Є тут наріжний камінь явища: критикуєш – отже небажаний. Геть за двері! Що-що, а узяти заборону в обладунки казенних параграфів та циркулярів чимало українських чиновників добре навчилися. Мастаки!

Ось і у Василькові 16 вересня 2021 року внесли зміни до Регламенту роботи виконкому міської ради. Йдеться про порядок підготовки і проведення нарад (закритих нарад) у виконкомі.

Сотворили «шедевр» особливої тактики васильківського самоврядування – возвели в ранг такої собі «законності» закриті наради. Отож з’явився циркуляр і – геть журналістів!

Змиритися з цим? Не на тих напали. Редакція звернулася до Київської обласної ради, до парламентського Комітету з питань свободи слова. Останній, до речі, зобов’язав виконком розробити прозору та зрозумілу процедуру допуску ЗМІ до управлінських заходів, а Наталію Баласинович – налагодити стосунки з медійниками. Але ж васильківські чиновницькі циркуляри так просто «не розвалюються», «не щезають». Живучі! Поговорили депутати, ніби підтримали боротьбу журналістів за свободу слова. І що? У Василькові на цьому цивільному фронті нічого не змінилося! Ось вам страшна річ – «цілюща» сила вседозволеності, волюнтаризму в багатьох містах і селищах, у громадах. Панує горезвісний стиль: ви говоріть скільки забажаєте, а ми тут правимо, ми тут – на троні. Як це типово! Ну ось скажіть, у якому населеному пункті є інформаційний білборд, на якому було б зазначено: «У нашому місті відповідно до закону місцеве самоврядування здійснюється на принципах народовладдя, законності, гласності…»? Нема таких. А шкода.

Трон вседозволеності так просто не похитнеш. У такому разі потрібен інший калібр, здатний пробити броню із заборон, – судовий. Редакція газети звернулася із позовом до Київського окружного адміністративного суду. Просила визнати протиправним та скасувати рішення виконкому Васильківської міськради від 16 вересня 2021 року про зміни до Регламенту роботи виконкому (вище ми вже згадували, що цим документом «освячувалося» проведення закритих нарад). У позові була також вимога визнати протиправними дії посадових осіб виконкому щодо перешкоджання журналістській діяльності під час проведення наради (закритої наради) 20 вересня 2021 року. Справу розглядав суддя Віталій Щавінський. Права медійників у суді захищав адвокат Дмитро Крикунов.

Якою ж була правова позиція відповідача? Ось як юристи виконкому обґрунтовували необхідність оновлення регламентного циркуляру. Стверджували, що «попередня редакція Регламенту не дозволяла міському голові проводити наради у закритому режимі в разі розгляду питань конфіденційного характеру. До цих питань відносяться питання захисту прав дітей, обговорення питань, які містять персональні дані громадян, дозволу на розповсюдження яких не було та інше».

Така собі поганенька спроба возвести «заборону» в ранг законності. І ось як розбив аргумент відповідача суд:

«Відповідачем не обґрунтовано, яким чином нарада міського голови, зокрема з керівниками комунальних підприємств – щотижнево, в понеділок о 9.00 год. стосується розгляду питань конфіденційного характеру чи питань захисту дітей. Судом не заперечується право відповідача на проведення закритих нарад. Однак закриті наради мають проводитися лише у передбачених законом випадках».

Шкода, що цього (елементарного!) не зрозуміли посадовці виконкому.

30 січня 2023 року Київський окружний адміністративний суд (головуючий суддя Віталій Щавінський) оголосив вердикт у цій справі. Було визнано протиправним рішення виконкому щодо змін до Регламенту роботи виконкому (вони стосуються запровадження закритих нарад. –Ред.). Суд зобов’язав скасувати цей документ.

Дуже важливо, що Феміда визнала протиправними дії посадових осіб виконкому щодо перешкоджання діяльності редакції «Життя і слово»: головного редактора Анастасії Кудрицької, журналістки Людмили Лещенко, журналіста Максима Жуковського. Йдеться про згадану вище нараду (закриту нараду) виконкому 20 вересня 2021 року. Зобов’язано також утриматися від подальшого перешкоджання роботі журналістів.

У судовому вердикті є ще один пункт – стягнути на користь редакції судовий збір – 4 тисячі 751 гривню за рахунок бюджетних асигнувань виконкому Васильківської міськради. І що чуємо від чиновників? Не мають великого бажання платити. Редакція не забарилася з відповіддю: «Так от сьогодні, коли постало питання щодо розподілу судових витрат у справі, юристка виконкому заявила, що треба взяти до уваги тяжкі часи у громаді та брак грошей через війну. Якщо чесно, нам дуже приємно, що нарешті згадали про громаду! От тільки згадали в контексті відмазки. А де ж були всі ваші думки про громаду, коли кожен волонтер у Василькові кричав про розкрадання гуманітарної допомоги?», – коментують журналісти цей «плач винуватців».

Що засвідчує васильківська історія? Повне фіаско потерпіла спроба чиновників закритися від громади заборонними мурами, які вони самі  ж і спорудили. Вони так боялися публічності своїх виконкомівських рішень, що навіть не зазирнули до низки законів, які оберігають права журналістів, громадян. Пануй, бо є булава у руці? Але ж до булави треба ще й голови, кажуть в народі.

Добре, що редакція «Життя і слово» не змирилася з ганебним наступом на свободу Слова, яке у даному випадку стало і зброєю. Заради законних інтересів усієї громади. Заради торжества Правди. Слово показало, що аж ніяк не є кволим чи млявим, боязким чи принишклим. Воно – бойове, бо стало на повен зріст проти несправедливості, келійності, волюнтаризму.

Отож, з перемогою на рубежі Правди!

Леонід Фросевич

Сообщение У Василькові суд став на бік журналістів. Справа про чиновників та їхні закриті наради появились сначала на Український репортер.

Порівняльну таблицю до законопроєкту про медіа, яка станом на 12 грудня складається з 959 сторінок, надав у розпорядження НСЖУ один із народних депутатів. Натомість, офіційно ані цей документ, ані оновлену версію законопроєкту не опубліковано.

Минулого тижня профільний парламентський комітет (з питань гуманітарної та інформаційної політики) рекомендував Верховній Раді схвалити законопроєкт.

«Журналістів та медіа із остаточним варіантом законопроєкту, на жаль, ніхто не ознайомив, – каже голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Закон, який може кардинально змінити медіаландшафт, суттєво вплинути на роботу журналістів, запровадити для ЗМІ нові механізми покарання, може бути ухвалено без жодного представлення медіаспільноті. Уже зараз очевидно, що в разі схвалення цей законопроєкт спричинить для ЗМІ, які з ним не знайомі і думку яких не враховано, безліч проблем».

Як повідомлялося, законопроєкт №2693-д «Про медіа» парламент прийняв за основу (в першому читанні) 30 серпня. Цей документ гостро критикували НСЖУ та інші журналістські організації, журналістська спільнота та редактори українських ЗМІ, а також Європейська федерація журналістів, американський Комітет захисту журналістів. Документ журналістська спільнота називає «законом про Нацраду», тому що Національна рада з питань телебачення і радіомовлення отримує повноваження контролювати і регулювати діяльність усіх медіа, в тому числі друкованих та онлайн-видань.

Про це інформує НСЖУ.

Ознайомитися із законопроєктом «Про медіа»

Сообщение ЗМІ не ознайомили з остаточним варіантом законопроєкту “Про медіа”, заявили у Спілці журналістів появились сначала на Український репортер.

«Загальна сума термінових потреб, яку ми склали, на сьогоднішній день складає 250 млн євро. Мова йде про сьогоднішній день, бо ситуація набуває критичного значення. Ми отримали запевнення від німецької сторони, що найближчим часом німці, як головуючи у G7 будуть скликати зустріч міністрів культури та медіа стосовно продовження дискусії щодо медіа, де ми запропонуємо наше розуміння того, що ми вкладаємо у назву умовний інформаційний “Рамштайн” – тобто, плану дій зі спільної протидії російській пропаганди, а також мати ресурси для українських медійників – і телемарафону і незалежних медіа, і онлайн-медіа», – каже міністр.

Ткаченко зауважив, що аналогічна розмова відбувалась і з новою міністеркою культури Франції Рімою Абдул Малак.

Ткаченко нагадав, що у червні державна міністерка ФРН з питань культури та ЗМІ Клаудія Рот під час візиту до України оголосила програму німецького уряду з допомоги українській культурі та медіа в розмірі 20 млн євро.

«Але під час мого перебування в Німеччині в мене була нагода дізнатись більше про те, на що власне підуть ці кошти. Дізналися ми дещо цікаве, наприклад, кошти, заплановані для медіа, в певній пропорції підуть на підтримку українських журналістів, які перебувають в Німеччині, і значною мірою підуть на підтримку опозиційної російської преси…Мені щиро жаль російські опозиційні медіа, але також мені щиро байдуже, в якому вони зараз стані, мене непокоїть стан справ з українськими медіа, які потребують допомоги тут і зараз».

Міністр наголосив, що підтримка необхідна суттєво більша і не тільки тим людям, які перебувають зараз в Німеччині.

За словами Ткаченка, конкретна допомога для сфери культури та медіа з початку повномасштабної війни надходила в першу чергу, від країн Східної Європи – Польщі, Литви, Словаччини. Тому наразі важливо доєднати до цього процесу Францію та Німеччину.

Нагадаємо, голова парламентського Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв заявив, що в Україні можуть створити окремий грантовий фонд для підтримки медіа. Зокрема, по гранти зможуть звертатися як регіональні газети та онлайн-видання, для яких ці кошти є питанням подальшого існування, так і великі медіа, яким фонд може допомогти з реалізацією окремого проєкту – програми чи серіалу тощо.

detector.media

Сообщение Ткаченко: Українські культура та медіа потребують негайної допомоги в розмірі 250 млн євро появились сначала на Український репортер.

Як розповідав “Український репортер” у 2021 році, тодішній народний депутат від партії «Слуга народу» Олексій Ковальов задекларував купівлю «4 каналу» за понад 4 млн. грн. як подарунок від батьків. Подарунок у вигляді 50% у статутному капіталі ТОВ «ТРК Інтеррадіо» нардеп отримав від Івана Ковальова та ще 50% від Наталії Ковальової. Вартість подарунків – по 2,18 млн. грн. Дмитро Добродомов і Андрій Мисик були співвласниками «4 каналу», після того як у вересні 2021-го зі складу власників вийшов юрист і медіаменеджер Максим Варламов. Сам Добродомов став співвласником і директором телеканалу в лютому 2021 року, купивши частку Андрія Кісери.

Як повідомляє «Детектор медіа» , “минулого тижня суд заарештував майно колаборанта: три компанії та його банківські рахунки, загальна вартість яких — понад 4,7 мільйонів гривень. Серед цих компаній є 4 канал (ТОВ «ТРК Інтеррадіо»), який Ковальов купив у грудні 2021 року”.

«Детектор медіа»  з’ясував, що відбувається сьогодні з телеканалом, чи буде він в ефірі та що чекає на його 200 штатних працівників.

“В кінці минулого року 4 канал без конкурсу отримав ліцензію на цифрове ефірне мовлення. Коли після цього власник каналу — колишній політик Дмитро Добродомов — продав його маловідомому «слузі народу» Олексію Ковальову, всі сприйняли це як чергову спробу влади розширити свій медіаресурс. Були й припущення, що актив купували в інтересах Віктора Медведчука, але підтверджень не було, окрім того факту, що соратники Дмитра Добродомова раніше продавали канали Медведчуку. 2021 року оточення Медведчука заявляло про пошук каналів на заміну тим, які потрапили під санкції”, – пише Наталія Данькова.

“…За словами працівників каналу, Олексій Ковальов, ставши власником 4-го, не впливав на редакційну політику. За словами головної гостьової редакторки каналу Катерина Бичихіної, депутат мав лише три зустрічі з колективом каналу. Він обіцяв вкладати гроші у розвиток, підвищувати зарплатню в кілька разів, а також представив новий менеджмент: «Наприкінці грудня, коли канал купив Ковальов, у нас із ним була неформальна зустріч на корпоративні, де він на камеру пообіцяв, що не втручатиметься у редакційну політику каналу. Після цього була вже зустріч із топменеджментом: Ковальов обіцяв підвищення заробітних плат в рази, інвестиції у розвиток каналу, зйомки нових токшоу, будівництво павільйонів». Письмових гарантій, каже Катерина, власник не давав. На третій зустрічі він представив Яну Іщенко як свою довірену особу, яка керуватиме каналом. Після цього на каналі Ковальова не бачили. Колишня журналістка каналу «Україна» Яна Іщенко змінила на посаді генпродюсера Владислава Бичка, який працював на каналі з часів запуску у 2018 році і фактично сформував його команду. Директором компанії «Інтеррадіо» є Тарас Боровський — юрист, який працює на каналі також із 2018 року…”

Як пише «Детектор медіа» , “з приходом нової генеральної продюсерки кількість ефірів та навантаження на працівників 4 каналу зросла. Зарплатня — ні. «В січні було багато вихідних, і канал фактично працював на рахунок раніше записаного контенту, — розповідає Катерина Бичихіна. — Сказати, що ми перепрацьовували, — це нічого не сказати. Яна Іщенко могла писати о другій ночі, що о шостій ранку ми маємо бути на роботі. Ми працювали по двадцять годин на добу і практично жили на каналі». На цей час на каналі було близько двох сотень штатних працівників; ще кількох привела Яна Іщенко. 24 лютого, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, працівники 4 каналу питали Яну Іщенко у спільному чаті, чи виходити їм на роботу. За словами Катерини, вона не відповіла; колектив вирішив працювати.

«Частина колег живуть у Гостомелі, Ірпені та Бучі. Вийшовши на роботу, вони більше не повернулись додому. А в багатьох із них не лишилось домівок, — розповідає Катерина. — До обіду ми робили ефір попри вибухи, а Яна так і не вийшла на зв’язок».

Згодом, отримуючи від працівників 4 каналу запитання щодо зарплатні, Яна Іщенко відповідала, що не має ані грошей, ані відповідальності за виплати. І зрештою, за словами Катерини Бичихіної зовсім зникла з радарів. «Детектор медіа» телефонував Яні Іщенко; вона відповіла, що більше не працює на каналі, й порадила звертатись до директора. Ми надіслали їй запитання та сподіваємось на відповідь…”

“…Команда намагалася зв’язатися з Ковальовим, але він не відповідав. Лише раз власник зателефонував одній із редакторок. «Він тоді був в окупованому Херсоні, — розповідає Катерина Бичихіна. — У розмові він крив її матом, називав нас пацюками й казав, що ми нічого не знаємо про справжню війну. Це нас страшенно образило».

“…Аби добитися виплати боргів, працівники 4 каналу звернулись по допомогу до «слуги народу» Ігоря Фріса. Той зателефонував Ковальову й почув: «Денег нет. Я в Херсоне. Деньги заблокированы в Херсоне. Но как только они появятся, я им все верну». У травні Олексія Ковальова виключили з фракції, й надії вплинути на нього за допомогою колег-нардепів більше не було. В кінці квітня колектив каналу засудив Ковальова й дистанціювався від нього. Ковальов публічно оголосив, що планує кадрові зміни, бо не задоволений журналістами каналу, й іще раз пообіцяв усе повернути.

За п’ять місяців, що минули з початку великої війни, частина працівників звільнилася, частина ­— пішла служити в армію, однак більшість залишаються штатними працівниками 4 каналу. Після незначних виплат у лютому ніхто з працівників грошей не отримував; канал також винен державі мільйони гривень за трансляцію. У березні канал почав ретранслювати спільний телемарафон «Єдині новини» й робить це досі…”.

«Ми провели перемовини з провайдерами, — розповідає директор каналу Тарас Боровський. — Багато хто з найбільших провайдерів пішов нам назустріч і зменшив вартість трансляції до 1 гривні, хоча раніше ми платили їм кому 10 тисяч, кому 80 тисяч, а кому і 200 тисяч гривень на місяць. За рахунок перемовин та оптимізації видатків канал де-не-де є в ефірі. Зараз на нашій частоті виходить “Рада” навіть без логотипу 4 каналу. Студія відключена від концерну РРТ — це зробили для того, щоб приміщенням каналу та апаратною не заволоділи зловмисники й не запустили свої наративи».

Команда не має доступу до офісу телеканалу — люди навіть не можуть потрапити на свої робочі місця, щоб забрати речі. За інформацією «Детектора медіа», працівники кілька місяців тому обговорювали ідею забрати собі або розпродати майно каналу, яке залишилось в офісі, аби бодай частково виплатити борги, однак юристи порадили цього не робити — це незаконно…”.

«Детектор медіа» звернувся до Державного бюро розслідувань та АРМА із запитаннями, що далі буде з 4 каналом, його колективом та ліцензією. Поки що ніхто не приймав рішення про припинення мовлення та відмову від ліцензії”

«Що зараз робити, поки що не зрозуміло, — коментує Тарас Боровський. — Я ще не бачив ухвали щодо арешту майна й не знаю, що саме арештовано й що саме заборонено».

«З повідомлення ДБР ми знаємо, що заарештовано сто відсотків статутного капіталу, — коментує членкиня правління Центру протидії корупції Олена Щербан. — Арешт означає, що власник не має права розпоряджатись каналом. Але при цьому як компанія і медіа канал може працювати». Втім зараз, транслюючи марафон, канал не має жодного способу заробляти гроші, аби розрахуватись із боргами перед колективом та державою. Це питання — як платити за трансляцію, поки ретранслюєш марафон, — постає й перед іншими мовниками, які не мають інших джерел заробітку, крім реклами”.

“Частина працівників каналу з власної ініціативи переформатували ютуб-канал 4-го, перейменувавши його на ProUA. Раніше в Україні існувало онлайн-видання з такою назвою, однак його поглинуло видання «Коментарі».

«Ютуб-канал не належав Ковальову — це окрема структура, оформлена на нашу колегу, яка розвивала цей канал із першого дня, — пояснює Катерина Бичихіна. — Всі паролі були в нас. І наші 120 тисяч підписників також залишились. Зараз ми намагаємось розвивати канал. У нас є кілька редакторів, за кожним закріплена рубрика. Є журналісти, які мають власні рубрики — Діана Доскоч, Євгенія Бритик, Ігор Козак та інші. Ведучі прямих етерів Марина Рева та Володимир Курінний. Також на глядачів чекає сюрприз — повернення Остапа Дроздова, наш спільний проєкт. Я — керівниця проєкту, займаюсь організаційними питаннями, допомагаю з гостями».

“Український репортер” вирішив нагадати про пост Добродомова у Фейсбуці у грудні 2021 року.

Сообщение Що відбувається з “4 телеканалом”, який належав зраднику Ковальову появились сначала на Український репортер.

Цитуємо «Цього тижня Медіа Група Україна відмовиться на користь держави від усіх ефірних і супутникових телевізійних ліцензій наших каналів і від ліцензій наших друкованих медіа в Україні. Ми також припинимо діяльність онлайн-медіа МГУ.

Таке рішення продиктоване набранням чинності законом «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)».

Як найбільший приватний інвестор в економіку України я неодноразово казав, що не був, не є й не буду олігархом. Короткий шестимісячний термін, визначений законом для продажу медіаактивів, і російська воєнна агресія проти України не дають можливості компанії SCM продати медіабізнес на ринкових умовах.

За понад 20 років, починаючи з 2000-го року, ми разом із журналістами створили медіахолдинг, що ґрунтується на принципах свободи слова, правди і професіоналізму, складається з 10 ефірних і супутникових телевізійних каналів, інтернет-ресурсів, друкованих ЗМІ та сучасної виробничої медійної екосистеми.

Загальний обсяг інвестицій, вкладених у цей медіахолдинг, перевищив 1,5 млрд доларів США. Але найбільша інвестиція — це внесок кожного з 4 000 журналістів і співробітників нашої медійної команди.

Завдяки вашій роботі канали «Україна» й «Україна 24» стали лідерами в Україні за глядацькою аудиторією, а канали групи «Футбол» збирали мільйони уболівальників перед екранами. Тому мені важко приймати рішення про вихід із медійного бізнесу».

Читайте також:

• Олігарх Ахметов купив віллу у Швейцарії за 1,2 мільярда гривень
• Рінат Ахметов купив маєток бельгійського короля. Це – найдорожчий будинок світу
• Пул і Пу. Слово & влада

Сообщение Мільярдер Рінат Ахметов відмовляється від усіх своїх телеканалів та медіаресурсів появились сначала на Український репортер.

Україна взяла на себе зобов’язання узгодити своє медіазаконодавство із європейським, зокрема, з Директивою ЄС № 2018/1808 про аудіовізуальні медіапослуги. НСЖУ підтримує якомога швидше виконання цього зобов’язання й готова всіляко сприяти. Це не викликає дискусій чи протиріч серед українських медійників, а, навпаки, має беззастережну підтримку.

Однак розроблений ще задовго до війни законопроєкт «Про медіа», який не обмежується регулюванням аудіовізуальних медіапослуг, містить багато контраверсійних новацій, тож викликав хвилю обурення в українських журналістів. Проти ухвалення цього законопроєккту публічно виступили понад 100 редакцій медіа і зібрали підписи під відповідною заявою.

3і 170 сторінок законопроєкту «Про медіа» зобов’язання перед ЄС щодо аудіовізуальних послуг викладені лише в двох розділах, а основний масив тексту описує нові сумнівні норми регуляції роботи журналістів і ЗМІ в Україні.

Найбільші заперечення викликають намагання розширити повноваження Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на сферу друкованих та онлайн-видань. Навіть країни ЄС ще не виробили усталені стандарти регулювання онлайн-видань! У жодному регулятивному документі ЄС не згадують онлайн-ЗМІ.

А законопроєкт «Про медіа» хоче надати українському державному органу право їх штрафувати, судитися з ними і закривати.

Критикують законопроєкт «Про медіа» і експерти Ради Європи.

Свобода слова – це одна з фундаментальних свобод, яка відрізняє Україну від агресивної диктаторської росії. Обмеження свободи слова через законопроєкт «Про медіа» не сприймуть ані українські медійники, ані волелюбне суспільство.

За чотири місяці змінилася наша країна, наше суспільство і наші медіа. Підтримувати законопроєкт, розроблений в обставинах мирного часу за два роки до війни – це демонструвати абсолютне нерозуміння змін і перебувати в ілюзії, начебто Україна може повернутися до ситуації 23 лютого 2022.

Час показує, що багато положень українського законодавства нині, в часи війни з росією і вступу до ЄС, вже не відповідає потребам країни, її громадян, системи масового інформування та забезпечення права українців на інформацію.

Україна стоїть перед потребою кардинальних змін у багатьох галузях законодавства, в тому числі – законодавства про ЗМІ та інформацію. Це велика і копітка робота. Навряд чи варто братися за неї, коли ще триває війна і ворог захоплює все нові території попри безприкладний героїзм українських воїнів. Це робота на майбутнє.

Наша мета – будувати нове медіасередовище та створювати нове медіазаконодавство, яке відповідає новій ситуації в інформаційному просторі. Тому тепер на часі намагатися не погіршити ті законодавчі норми, які витримали випробування часом і, так чи інакше, все ж забезпечують свободу слова громадянам та свободу ЗМІ в Україні. Тому ми проти поспішного прийняття законопроєкту «Про медіа». Логіка подій говорить про те, що після війни і вступу до ЄС нам потрібно буде розробити цілком нове законодавство про ЗМІ та інформацію, про свободу ЗМІ й забезпечення права громадян на інформацію.

Тому ухвалення законопроєкту «Про медіа» в нинішньому вигляді (досі публічно представленою є версія законопроєкту дворічної давнини – 2693-д від 02.07.2020) викличе хвилю критики України від європейських експертів і впливових медіаорганізацій, може порушити одностайну підтримку України. Це буде крок від Європи, а не до Європи.

НСЖУ закликає владу зняти з розгляду законопроєкт «Про медіа» і розробити окремий законопроєкт про аудіовізуальні медіапослуги на виконання зобов’язань кандидата в члени ЄС. Або законопроєкт «Про медіа» можна скоротити до двох розділів, які регулюють аудіовізуальні медіапослуги.

Водночас, НСЖУ готова до діалогу й участі в обговореннях нового медійного законодавства.

Віримо у мудрість української влади, яка разом із народом і ЗСУ п’ятий місяць боронить країну від російської навали. Зараз не час для сумнівних рішень і чварів, що розколюють суспільство. Наша сила – в єдності для оборони країни і протистоянні ворогу на всіх фронтах, як військовому, так і медійному.

Слава Україні! Слава Збройним силам України!

Прийнято Секретаріатом Національної спілки журналістів України.

(Голова НСЖУ – Сергій Томіленко, Перша секретар НСЖУ – Ліна Кущ, до складу Секретаріату НСЖУ входять 18 авторитетних національних та регіональних медіадіячів. НСЖУ – найбільша журналістська організація України – об’єднує понад 18 тисяч членів. НСЖУ є членом Європейської та Міжнародної федерацій журналістів.)

Сообщение Національна спілка журналістів України виступила з принциповою заявою появились сначала на Український репортер.

Як відомо, слово журналіст і журналістика походить з французької мови. Journal «газета» виникло як скорочення словосполучення papier journal і означає «щоденний папір (листок)», що в свою чергу походить від латинського «щоденна звістка». Тобто, журналісти – це вісники, ті, що оповіщають, приносять щоденні звістки. Прообразом газети вважають стародавні рукописні новини. Ще Юлій Цезар почав публікувати «Діяння сенату», а згодом «Щоденні громадські дощечки», на яких записували хроніку подій. Приблизно з 911 року в Китаї почав виходити «Цзінь бао» («Столичний вісник»). Вважається, що перша газета вийшла друком у 1605 році у французькому Страсбурзі. А от перше успішне щоденне видання з’явилося в Британії – газета The Daily Courant друкувалася з 1702 по 1735 рік.

З часом і з розвитком суспільства преса сформувалася як впливовий соціальний інструмент під титулом «Четверта влада» (Fourth Estate – «четвертий стан»). Цей вислів, який згодом став терміном, приписують Томасу Карлейлю і Жан-Жаку Руссо.

В Україні журналістика як професія виникла в ХІХ столітті. Наступні 100 років вона намагалася розвиватися, але шансів на те у неї було обмаль – журналістам дозволялося рухатися вузькоколійкою марксизму-ленінізму, агітації-пропаганди – все інше було полем суцільних табу.

З початком незалежності відбулось відродження традицій української журналістики, але, знову ж таки, на неї, як і на суспільство, чатували нові небезпеки і нові виклики – самоцензура, важкий спадок посттоталітарного минулого, продажність, сумнозвісні «темники», готовність писати замовні матеріали, прогинатися під замовника та ще багато чого іншого. І незважаючи ні на що, українська журналістика продовжує розвиватись, виконуючи одну з головних функцій – виявлення важливих для суспільства тем, їхнього розкриття і формування дискусії, що сприяє розвитку цього ж таки суспільства.

Крім Дня журналіста існують й інші професійні свята – Міжнародний день солідарності журналістів (8 вересня), Міжнародний день спортивного журналіста (2 липня), День україномовної преси (12 листопада, свято не офіційне), День працівників радіо, телебачення та зв’язку України (16 листопада). Втім саме День журналіста є чи не «найдушевнішим» святом української журналістської спільноти, адже засноване воно було на зорі незалежності нашої держави, в пору великих сподівань і світлої надії на зміни в суспільстві.

УКРІНФОРМ

На цю тему:

• Газети в Україні вмирають катастрофічними темпами. І це під час війни з Росією
• В умовах війни журналістика не лише може, але й повинна бути агресивною і громадянською – Остап Дроздов

Сообщение Сьогодні українські журналісти відзначають професійне свято появились сначала на Український репортер.

Це слова професійної журналістки з Херсона, власного кореспондента всеукраїнського телеканалу.

Херсон та увесь регіон навколо нього окупований Росією ще у перші дні війни. Росіяни беруть українських журналістів у полон – наприклад, Олег Батурін, – тримався у полоні 8 діб без звязку із родиною та доступу до належних йому ліків. Їхні помешкання обшуковують та вилучають ноутбуки та телефони – оскільки у квартирі окупанти не застали журналіста Костянтина Риженка, то арештували його молодшого брата. Більшість журналістів не живе у власних помешканнях – переховуються у знайомих. Виїхати з регіону не можуть. На днях журналістка поінформувала, що з родиною проїхала 45 (!) блокпостів росіян, прямуючи на контрольовану Україною територію, але їх так і не випустили!

Сотні українських журналістів перебувають на окупованих територіях.

Тисячі медіапрацівників евакуювалися – або з родинами перемістилися у безпечніші місця всередині України, або виїхали біженцями закордон.

Тисячі журналістів втрачають свої робочі місця. І засоби для існування.

Мільйони українців ризикують залишитися без доступу до професійної відповідальної журналістики. Особливо, без доступу до локальної журналістики.

Ми говоримо, що війна перекреслила мирне майбутнє журналістів та медіа.

Але ми говоримо про прямі людські втрати, убивства, спричинені росією.

На сьогоднішній день за даними Національної спілки журналістів України загинуло 24 медіапрацівники. Це журналісти українських та міжнародних медіа, працівники ЗМІ – цивільні жертви бомбардувань, медійники, які пішли у військо захищати Україну зі зброєю в руках.

Безумовно, журналісти не повинні змішувати професію із військовою справою. Але журналістська спільнота має шанувати пам’ять кожного загиблого медійника. Адже причина смерті одна. Це російська війна.

Для росіян журналісти є очевидною мішенню. Найбільше розстріляних медійників – у передмісті Києва – коло Бучі та Ірпеня. Окупанти розуміють, що журналісти фіксують звірства росіян, тому атакують незалежних від них медійників.

На тимчасово окупованих територіях після танків та штиків негайно розпочинається кампанія тиску на журналістів та зачистки інформаційного простору. Окупанти або пропонують журналістам ставати місцевими пропагандистами, або вимагають замовкнути.

Обурливим прикладом тиску є випадок у Мелітополі – росіяни після обшуку помешкання взяли у заручники 75-річного батька головної редакторки місцевого онлайн-видання Ріа-Мелітополь Світлани Залізецької. Літню людину кинули у підвал, росіяни зателефонували доньці та пропонували обміняти батька на доньку.
Це реальний фашизм! Але це фашизм, який виріс за прямого сприяння російських пропагандистів.

Українські журналісти переконані – якби більшість російських журналістів – від Москви і до околиць – були проти розпалювання ворожнечі та ненависті – війна би не розпочалася!

Тому українські журналісти проти класифікації «ліберальних журналістів з росії» такими самими як і вони жертвами війни.
Жертва війни одна – це Україна. Пріоритет очевидний- зупинити війну та підтримати українських журналістів – яких щодня намагається знищити російський окупант.

Окремих представників російських ліберальних медіа теж варто підтримувати. Це право інституцій західного світу. Але такі зусилля мають бути принципово окремими ініціативами, сфокусованими на медійників з країни-агресора у цій війні. Без об’єднання в єдиний пул із українськими журналістами!

Чим може підтримати цивілізований світ українських журналістів та медіа?

– Максимальна і оперативна допомога із засобами захисту – бронежилети і шоломи ПРЕСА, тактичні аптечки першої допомоги (вже починається третій місяць війни, а засобів недостатньо).
– Запровадження спеціальних фінансових програм підтримки евакуйованим журналістам та медіа (прихисток, гуманітарна допомога для виживання та розгортання роботи медіа на новій території).
– Запровадження спеціальних програм економічної підтримки українських локальних та національних медіа і журналістів. Зокрема шляхом запровадження програм фінансування заробітних плат журналістів – аби колеги залишалися у професії.
– Допомога і розвиток Центрів взаємодопомоги журналістів всередині України – як приклад – Центри журналістської солідарності Національної спілки журналістів України. Ця мережа підтримується Європейською та Міжнародними федераціями журналістів.
– Розвиток спеціальних програм професійного прихистку українських журналістів у Європі, Сполучених Штатах та демократичних країнах світу (перша урядова програма для журналістів втілена у Косово).
– підтримка у створенні українських медіа для біженців.

Але ключове очікування українців та українських журналістів до іноземних медіа – максимальне докладання зусиль аби зупинити війну! Аби вплинути на європейських політиків. Аби зупинити геноцид українців.

Сьогодні я – ГОЛОС моєї колеги з окупованого Херсону (про яку йшлося на початку виступу). Я голос журналістки, яка переховується задля порятунку свого життя і свободи. Але яка так сподівається на солідарність та дієву допомогу…

Сергій Томіленко,
голова Національної спілки журналістів України,
член виконкому Європейської федерації журналістів

Сообщение “Наш обов’язок – підтримати колег, які віддані професії та є прикладами мужності для нас”, – голова НСЖУ Томіленко появились сначала на Український репортер.