На розмову 10 лютого завітали колишні соратники, друзі Степана Ільковича, митці, науковці, журналісти.

-В Україні надвичайно багато пов’язано з іменем Степана Ільковича, – сказав, відкриваючи конференцію, голова «Просвіти», письменник Павло Мовчан. – Сьогодні нам його бракує. І ми зібралися тут, щоб нагадати усі ті вимоги, які були сформульовані ним у різний час і стосуються сьогодення, безпосередньо України, її перспектив.

Тому і згадували, і цитували, і наводили приклади та факти з історії боротьби Степана Хмари за незалежність України.

-Він був Апостолом Правди, – каже Роксоляна Хмара, дружина Степана Ільковича. – І завжди говорив: «Пізнайте правду – і правда визволить вас». Це було основою його діяльності. Він не зважав на чини, на імена, зважав лише на те, чи людина приносить користь Україні. Він і Кравчуку (тодішньому президенту України. –Ред.) казав: «Я все вам пробачу, тільки робіть добро для України».

Чи ж чули цього державника, глибокого знавця політичних процесів, надзвичайно принципову та чесну людину на усіх щаблях влади? Чи дослухалися до його застережень, вимог, пропозицій? Його боялися! Боялися його правдивого слова – колючого, гострого, безкомпромісного. Бо йшлося про долю України, її волю, про захист української мови, про природні ресурси, які мають належати народу. Такий факт: вже коли Степан Ількович був у статусі колишнього народного депутата і приходив у парламент, щоб виступати на засіданні профільних комісій, це настільки не сподобалося верховодам, що вони заборонили пропускати у Раду ексдепутатів.

Степан Ількович ладен був життям пожертвувати заради України  – завадити ліквідації нашої ядерної зброї: своїм тілом заблокувати ділянку у військовій частині 43-ї ракетної армії, де американці запланували підірвати підземну пускову установку міжконтинентальної ядерної ракети.

Коли “зелені чоловічки” путіна заходили на територію нашого Криму, Хмара дуже потужно і постійно тиснув на тодішнє українське військове командування, щоб негайно дати жорстку та рішучу відповідь загарбникам. До нього, на превеликий жаль, не дослухалися, а дехто з полковників з переляку взагалі перестав відповідати на телефонні дзвінки Степана Ільковича. Хоч раніше, ці люди називали себе патріотами, переконували, що битимуться за Україну. А коли підступила лиха година, забилися в куток і будь-що намагалися зберегти свої погони, не прогнівити верховне начальство. Хмара, на відміну від них, був не з полохливого десятка. Боєць! І саме це також відрізняло його від багатьох цивільних та військових начальників, які лукавили, не обминали будь-яку можливість щось вкрасти з бюджету, прокрутити фінансову комбінацію, нажитися на наших ресурсах, догідливістю, хабарями домогтися високих посад.

Це була людина честі! І його любили в народі. Як згадує Михайло Ратушний, Степана Хмару фанатично поважали шахтарі Донбасу.

-Нинішня страшна біда, яка навалилася на усіх нас з московитських боліт, можливо, навчить людей бачити з-поміж себе великих, – говорить пані Роксоляна. – А якщо будемо бачити, то зможемо їх чути. Тільки тоді матимемо майбутнє.

Народний депутат України п’яти скликань Іван Заєць у своєму виступі назвав Степана Хмару опорною постаттю нашої нації. «І саме з такої величини маємо оцінювати його діяльність. Він через призму любові до України, добра для України оцінював діяльність інших і з урахуванням цього вибудовував свою лінію поведінки…».

Кожен із виступаючих зупинявся на тих чи інших гранях діяльності Степана Ільковича. Колишній народний депутат України Віктор Жердицький звернув увагу, як формувалася позиція Хмари – позиція незламності та безкомпромісності.

-Ще до початку незалежності Хмара добре розумів основи державотворення, як працює економічна модель, як світ захоплюють транснаціональні корпорації та великі магнати. Він, багатолітній в’язень радянських таборів, багато читав і вивчив усе це не в інститутах. Це була людина, яка узялася цілеспрямовано будувати незалежну Україну, – говорить Віктор Жердицький. –Тому жодне питання, яке б стосувалося політики, економіки, оборони чи іншої сфери, не могло поставити його у якийсь глухий кут. Він знав чітку відповідь, яким має бути правильне рішення, що добре, а що – погано.

Відомо, що Степан Ількович особисто доклав багато зусиль для відновлдення Української греко-католицької церкви, яка була заборонена за совітів. На цьому також наголошувалося під час конференції.

За словами Жердицького, є імперативи Степана Хмари. Ось найголовніші.

Перше: держава (усе центральне та місцеве урядування) має діяти і працювати в інтересах етнічної нації. Друге: безпека, оборона: країна має бути надійно захищена. Степан Ількович був категоричним противником ядерного роззброєння України. Третє: українська мова – один із найважливіших елементів української нації. Четверте: земля – вона має бути в руках українського народу.

Степан Хмара був людиною дії. Пасіонарій. Яскравий, надзвичайно принциповий, трибун. Своїми роздумами про велета духу поділилися колишні народні депутати Михайло Ратушний, Георгій Філіпчук, Тарас Нагулко, доктор економічних наук Олександр Ковалів, кандидат філософських наук Сергій Присухін, відома художниця, Заслужений діяч мистецтв України Марина Соченко, режисер Сергій Файфура, журналісти Галина Дацюк, Назар Мухачов, старший слідчий з особливо важливих справ Генпрокуратури України у 2003-2010 роках Галина Климович.

Справді, таких пасіонаріїв як Степан Ількович Хмара сьогодні нам дуже бракує.

Світлана Фросевич, Леонід Фросевич

Дивіться також відео. 23 січня 2023 року, Київ. Виступ Степана Хмари.

Сообщение Степана Хмару називають Апостолом Правди. Нотатки з конференції у “Просвіті” (+фото, відео) появились сначала на Український репортер.

Церемонія розпочалася о 10:00 у холі Київської консерваторії, повідомляє Суспільне.

Вшанувати пам’ять Степана Хмари прийшли, зокрема рідні, друзі, колеги. Серед них — секретар РНБО Олексій Данілов.

“Для всіх нас це неоцінена втрата. Це людина, яка мала дуже загострене відчуття справедливості. Він спільно зі своїми побратимами зробив великий внесок у незалежність України. Зараз таких принципових і з загостреним відчуттям справедливості людей майже не лишилося”, — сказав в коментарі журналістам Олексій Данілов.

Капітан першого рангу у відставці, депутат Верховної Ради другого скликання Євген Лупаков розповів, що познайомився зі Степаном Хмарою у 1992 році у Севастополі, коли той приїхав у Крим “Поїздом дружби”. Тоді українські націоналісти пройшлися центром Севастополя, щоб продемонструвати, що Крим — це Україна.

“На жаль, ця акція москалями була використана проти України. Але Хмара зробив багато, щоб всі зрозуміли, що і про Крим Україна думає. Хоча ми розуміли, що це не влада робила, а це робив Степан Хмара”, — сказав Лупаков.

“Людина, яка була поруч, яка завжди підставляла своє плече”, — ось так згадує Степана Хмару його подруга, лідерка Всеукраїнського жіночого руху “За вільну Україну”, бойова волонтерка Раїса Шматко.

“Ця людина жодного разу не прогнулася перед жодною владою. Він йшов до своєї цілі — вільної, незалежної України, прямо, не звертаючи ніколи ні на йоту. Тому це дуже велика втрата для України”, — каже Раїса Шматко.

Опівдні труну зі Степаном Хмарою віднесли на Майдан Незалежності. Щоб попрощатися з політиком туди прийшли понад пів тисячі людей. Його дружина Роксолана Хмара подякувала всім, хто підтримував хворого Степана Ільковича протягом останніх кількох місяців.

“Він називав мене Росомаха. Він говорив мені: “Росомахо, нехай всі не думають, що я чіпляюся за життя. Ні, я не чіпляюся за життя, просто це такий цікавий час. 2024 рік, він казав, буде визначальним для України. Хоча б завернуло за той кут, щоб я уже бачив, що Україна перемагає. Я знаю, що до перемоги я не доживу. Я все життя боровся за це і так хочу бачити, що Україна перемагає”, — пригадала одну з останніх розмов з чоловіком Роксолана Хмара.

Попрощатися зі політиком прийшли і ті, хто не був з ним особисто знайомий. Серед таких — студентка КПІ Аліна. Дівчина каже, що про внесок Степана Хмари у розбудову незалежності України має знати кожен громадянин.

“Ця людина, яку не зламали жодні ГУЛАГи, переслідування та репресії. Це був дисидент, людина абсолютно віддана собі. Мені найбільше запам’яталося те, що ця людина зробила найбільше впливу на нашу Конституцію. Першочергово тим, що він вказав, що у нас має бути одна державна мова — українська”, — сказала Аліна.

Відспівали Степана Хмару у Церкві Святого Миколая УГКЦ, яка розташована на Аскольдовій могилі. А поховали політика на Байковому кладовищі.

Степан Ількович Хмара народився 12 жовтня 1937 року в селі Боб’ятин Сокальського району Львівської області. Дитинство припало на повоєнні роки, голод 1946–1947 років і боротьбу УПА.

Навчався на стоматологічному факультеті Львівського медичного інституту. У студентські роки Степан Хмара багато зусиль докладав, щоб відшукати заборонену літературу для самвидаву.

У 1980 році КДБ заарештувало його й засудило до 7 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання за “українську націоналістичну діяльність”. Степан Хмара відбував покарання в таборах для політв’язнів № 35 та 36 на Уралі.

Вийшовши на свободу у 1987 році, Хмара повернувся в Україну й став одним із керівників Української Гельсінської спілки, а згодом співавтором Конституції України. Він також був народним депутатом І, II та IV скликань Верховної Ради.

У 1990-му Степана Хмару обрали народним депутатом українського парламенту.

У жовтні 1990 року політик підтримав студентську Революцію на граніті. Степан Хмара прийшов у табір протестувальників і теж витримав 13-денне голодування.

У 1992 році Хмара створив і очолив Українську консервативну республіканську партію (УКРП).

15 грудня 2001 року УКРП саморозпустилася і її члени перейшли в партію “Батьківщина”. Так Степан Хмара став заступником голови “Батьківщини” Юлії Тимошенко й зміг взяти участь у парламентських виборах 31 березня 2002 року під номером 10 виборчого списку БЮТ.

У 2004 році Степан Хмара був активним учасником Помаранчевої революції: підтримував Віктора Ющенка.

16 березня 2005 року політик вийшов із фракції “Батьківщина”. Втім, вже на парламентських виборах 26 березня 2006 року брав участь за списком альянсу “Український народний блок Костенка і Плюща”.

Через рік після Революції Гідності, у жовтні 2015-го, Степан Хмара оголосив голодування на підтримку політв’язнів Лук’янівського СІЗО.

У 2006 році Хмарі присвоїли звання Герой України.

Як ми повідомляли, Степан Хмара помер 21 лютого у віці 86 років. Останнім часом він лікувався від онкологічного захворювання.

Редакція “Українського репортера” висловлює щирі співчуття родині покійного з приводу тяжкої втрати. Сумуємо. Україна втратила шляхетного Лицаря, Великого Українця, патріота, безкомпромісного борця за волю країни, за правду, за справедливість. Честь і одвічна шана Герою!

Згадуючи Степана Ільковича Хмару. Відео “Українського репортера”.

Сообщение У Києві попрощалися з борцем за незалежність, Героєм України Степаном Хмарою появились сначала на Український репортер.

Про це повідомила його дружина Роксолона Хмара на сторінці у Фейсбук у середу, 21 лютого.

“Ми так хотіли, щоб він був з нами, коли проголосять нашу Перемогу! Я так хотіла бачити його щасливе обличчя! Його прекрасне обличчя! Бо він був таким красивим навіть у свої 86. Його голубі очі вже не були такими чисто голубими, але все ж бездонними. Він так любив Україну і українців. Він рвав свою душу і серце за неї. І Україна підніметься з попелу, вона воскресне! Я знаю”, – написала вона.

“Ількович-гордість України, і наша гордість. Завжди був вдячний і буду вдячний йому за те, що повністю підтримав нас під час “Студентської революції на граніті” в жовтні 1990-го року. Формально нас підтримували всі тодішні опозиціонери з Народної Ради і Народного руху, та тільки їхня підтримка не поширювалася на головну нашу вимогу -“Перевибори Верховної Ради на багатопартійній основі”, і лише Ількович зорганізував групу таких же затятих як він (12 чоловік), привів їх до нас в табір, і вони голодували на рівних зі студентами… Він випереджав і час, і своїх колег по опозиції (включно з колишніми дисидентами-політв’язнями). З усієї опозиційної когорти саме з Ільковичем ми найбільше протягом всього життя перетиналися на всіх опозиційних акціях. Бо він був нервом опозиції, чутливим і до болю гострим. Його слово було зброєю. Його позиція була зброєю. Його поведінка була зброєю. Степан Хмара-це наша зброя”, – написав у Фейсбуку політолог Олесь Доній.

Згадуючи Степана Ільковича Хмару. Відео “Українського репортера”.

***

Редакція “Українського репортера” висловлює щирі співчуття родині покійного з приводу тяжкої втрати. Сумуємо. Україна втратила шляхетного Лицаря, Великого Українця, патріота, безкомпромісного борця за волю країни, за правду, за справедливість. Честь і одвічна шана Герою!

Сообщение Помер борець за Незалежність України та політв’язень радянських концтаборів Степан Хмара появились сначала на Український репортер.

Про це у Фейсбуку повідомила журналістка Тетяна Даниленко.

“Найближчі кілька днів Степан Хмара терміново потребує дорогих препаратів. Його лікуванням опікується Патронатна служба Азову, але і для них, і для родини наразі ціна непідйомна. А ліки – реально на вчора.

Степан Ількович – Герой України, який за справу нашої незалежності відсидів понад 7 років гулагів за Уралом, зокрема 306 днів карцеру.

Він один з останніх живих борців за Україну своєї епохи. На кожному з етапів становлення нашої держави виступав за інтереси держави, навіть коли це було непопулярно і проти течії – як, наприклад, під час здачі ядерної зброї. Хмара вже тоді говорив, що політика умиротворення агресора приведе до великої війни.

Зараз він бореться зі страшною хворобою так само відважно, як боровся все своє життя за свої погляди й свободу їх висловлювати. Інша людина вже зламалася б, але в Степана Ільковича – шалена воля до життя! Настільки хоч краєм ока хоче побачити нашу перемогу.

На хімію на найближчі кілька днів потрібно приблизно 200 000 гривень (більш точно ціну напишу протягом кількох годин). Це окрім поточних оплат за стаціонарне лікування”, – написала вона.

Реквізити для допомоги:

Посилання на банку Патронатної служби “Азову”: https://send.monobank.ua/jar/3RY7Ls3v7L

Номер картки банки: 5375 4112 0960 0233

Дивіться відео: виступ Степана Хмари на честь Героїв Крут.

Сообщение Герой України Степан Хмара терміново потребує дорогих препаратів на лікування появились сначала на Український репортер.

Цей матеріал було розміщено на інтернет-ресурсі vecherkom.info.

“Час прискорює свій невблаганно стрімкий біг. Багато в чому змінюється і наше ставлення до процесів, що відбувалися й відбуваються в суспільстві і світі. Та іноді варто озирнутися, щоб звірити орієнтири, співставити колишнє з нинішнім, оцінити сказане тоді із сьогоденням. Наш співрозмовник – відомий політик, громадський діяч, колишній політвʼязень, дисидент, тричі народний депутат, Герой України Степан ХМАРА.

– Степане Ільковичу, зачитаю цитату одного вашого виступу. “Політика України повинна бути послідовно спрямована на розвал імперії – Російської федерації. Лише після її розвалу зникне смертельна небезпека для України…”.

– Так, це мої слова. Виголосив їх на Установчій конференції УКРП – Української консервативної республіканської партії.

-Не було б нічого дивного, якби вони пролунали зараз. Але їм уже понад 30 років! Про розвал російської імперії ви говорили ще у липні 1992-го. Тобто задовго до війни і повномасштабного вторгнення в Україну. Ви усвідомлювали, до чого може призвести зближення з сусідами, чи то була спонтанна, емоційно загострена спроба зазирнути у майбутнє?

– Це була свідома, послідовна, безкомпромісна лінія, яка, власне, і визначала відповідну політичну поведінку. Якщо пам”ятаєте, мене тоді називали “ядерним яструбом”.

– Ну, звичайно. На той час у суспільстві переважали “голуби миру”, а не “яструби”.

– Я категорично виступав за збереження Україною ядерного статусу. Не мав жодних ілюзій відносно того, що після розпаду Союзу РФ змінить свою імперську політику. Хіба що звузить “шегреневу шкіру”, але не відмовиться від агресивних намірів. І від застарілої “месіанської” ідеології, осучаснивши її більш зухвалими формами впливу на уми і свідомість людей. І за будь-яку ціну збереже спецслужби, силові, правоохоронні структури, щоб зазіхати на інші держави, підкоряти інші народи, захоплювати чужі території.

– На противагу вам були політики, які вважали, що пострадянські республіки, з Україною включно, твердо встали на шлях демократичних перетворень, тож повернення до минулого не буде.

– Це була велика помилка. Або дуже наївне сподівання, насамперед, щодо РФ. Адже сумнозвісний і всесильний КДБ нікуди не подівся. Так звана “контора” лише формально трансформувалася у ФСБ, якій було надано ще більші повноваження. Росія зберегла величезну дипломатичну службу, монополізувавши представництва за кордоном і звеличивши свою нібито провідну роль у міжнародних організаціях. Хоча це було несправедливо і вступало у протиріччя з нормами міжнародного права. Монополізувала РФ також військову потугу у вигляді нарощування ядерного потенціалу, що становив смертельну загрозу насамперед для України. Тож для мене було цілком очевидно – у сукупності ці чинники стануть неминучим інструментарієм для підпорядкування України.

– Цей невтішний прогноз, на жаль, справдився. Спочатку Україна була послаблена економічно. Потім роззброєна у військовому плані, зокрема, позбавлена не тільки ядерних арсеналів, але також сотень танків, літаків, боєприпасів. Потім втративши Крим. Згодом – події на Донбасі, ще пізніше – повномасштабне вторгнення, кривава, виснажлива війна… Якби Україна не втратила ядерний потенціал, нічого б цього не було?

– Разом з іншими депутатами ми відчайдушно намагалися не допустити роззброєння України. Насамперед, ядерного. Згідно з існуючими на той час технологічними, технічними можливостями, національним законодавством, юридичними засадами, нормами міжнародного права, статус ядерної держави цілком можна і треба було зберегти. Ми детально, протягом півтора року вивчали усі ці аспекти у складі групи по підготовці до ратифікації Договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь “Старт-1”. І дійшли однозначного висновку, що знищення ядерних арсеналів призведе до фактичного роззброєння й ослаблення України. А в кінцевому підсумку зробить її беззахисною перед РФ.

ЩО ПІШЛО НЕ ТАК

– Як казав перший президент, маємо те, що маємо. Чому до вас не прислухалися?

– Причина, на мою думку, полягає в тому, що Україна пішла хибним політичним шляхом. Замість того, щоб власними силами розвивати парламентаризм, нам іззовні (як і іншим пострадянським республікам) було нав”язано президентську форму правління. Нав”язано, як неважко здогадатися, Москвою. Адже керувати і маніпулювати однією особою легше, простіше, ніж колективним органом, у даному випадку – Верховною Радою. Переконати більшість тодішніх народних депутатів, які не розуміли або не бажали розуміти очевидних речей, було неможливо. За невідкладне переобрання ВР виступала нечисленна група радикально налаштованих депутатів, до якої входив і я. Інші наполягали на виборах президента. Цього ні за яких обставин не можна було робити. Після ухвалення Декларації про державний суверенітет, базового, засадничого документу задля майбутнього відновлення державності в умовах незалежності, в Україні, повторюю, треба було розвивати парламентаризм. Але спокусилися іншою перспективою, своєчасно підкинутою Москвою. Пригадуєте, з якими гаслами уперше вийшли студенти на Майдан?

– “Геть Масола, Кравчука!”

– Ні-ні. Першою вимогою були перевибори Верховної Ради. Другою – недопущення підписання Союзного договору. Гасла про відставку Масола, Кравчука з”явилися пізніше. Мені теж довелося брати участь у підготовці тієї акції, співпрацюючи з тодішнім лідером Львівського студентського братства Маркіяном Іващишиним… Ну, а коли до влади прийшов Кравчук, а потім Кучма, те, про що ми попереджали, набуло цілком реальних наслідків. Що один, що другий президенти, як вогню, боялися жодного кроку зробити без Москви. Треба визнати відверто, обоє були не здатні і психологічно не готові проводити незалежну, самостійну політику, відстоювати інтереси держави. Це призвело до того, що, починаючи з 1993 року, тиск на Україну з боку РФ суттєво посилився.

– Чому саме тоді?

– У Кремлі відчули реальну небезпеку – якщо не вплинути на сусідню державу, яка прагне незалежності, не позбавити її ядерної зброї, не впровадити економічних важелів тиску, вона може вирватися з ярма і ніщо не втримає її у жорстких “братерських” обіймах. Саме тоді почалося згортання наших відносин із Сполученими Штатами. Це дало підстави вважати, що краще мати справу із РФ.

– США також тиснули!

– Причини тиску з їхнього боку були не такі. Розміщені на території України стратегічні ракети були націлені на Штати, й американці прагнули позбутися цієї загрози. У Москви ж була мета підпорядкувати Україну. Різниця принципова. Вирішальним мав стати 1993 рік. Тоді ще можна було змінити ситуацію на нашу користь. Та Америка далеко, а РФ поряд, тому обрали її. Подальші події, із застосуванням економічних важелів впливу, фактично зробили Україну повністю залежною від північних сусідів. Спрацював російський сценарій.

ПРИСТРАСТІ НАВКОЛО РОЗПОДІЛУ ФЛОТУ

– Зацитую ще одне ваше висловлювання, яке тоді стосувалося подальшої долі Чорноморського флоту: “Настав підходящий час остаточно витіснити Росію з Чорного моря. Тут наші інтереси співпадають з інтересами інших сусідів, насамперед, Туреччини”.

– Щодо витіснення Росії з Чорного моря ми говорили з політв”язнями задовго до розпаду СРСР, перебуваючи у політичних таборах на Уралі. Передбачали, що рано чи пізно Союз розвалиться, але Росія нікуди не дінеться. Що з нею стане? Як вона поводитиметься у Чорному морі? Завдання по витісненню РФ з його акваторії залежало від України, Грузії, а також Туреччини, оскільки вони теж мали й досі мають вихід до моря, берегову інфраструктуру тощо.

– Туреччина ніяк не зреагувала на ваше застереження.

– Які б лідери не приходили до влади у цій країні, стратегічно вона не була і, сподіваюсь, не буде проросійською. Тактично ж сьогодні Туреччина більше тяжіє до РФ, незважаючи на своє членство у НАТО. Думаю, це ненадовго. У травні відбудуться нові президентські вибори, і цілком можливо, настрої виборців зміняться. Ердоган правитиме не завжди. А тоді, 1992 року, реакції з боку турецької влади справді не було. Рівень загрози теж недооцінили.

– Маю унікальні документи з помітками “Не для друку”. Це – копії протоколів про врегулювання проблем Чорноморського флоту з підписами президентів Кравчука і Єльцина, а також про вивезення всіх ядерних боєзарядів Стратегічних ядерних сил, дислокованих в Україні, до РФ, з рукописними правками тодішніх прем”єрів Кучми і Чорномирдіна.

– Не випереджатиму події, але до питань розподілу ЧФ варто повернутися, що обов”язково зроблю у майбутньому. Гадаю, це буде бомба.

– Отак! Заінтригували!

– Справа в тім, що попередньо кораблі і судна Чорноморського флоту, які на той час перебували у наших портах, мали бути передані й підпорядковувані винятково Україні. Проте за якихось загадкових обставин відповідне рішення РНБО від 5 квітня 1992 року було сфальсифіковано.

– Як це? Ким?

– Однозначної відповіді поки немає. Але замість затвердженого президентом України рішення Радбезу з”явилося інше. Хто пішов на цей злочин, достеменно ще не встановлено. Маю надію, таємницю вдасться розкрити. – Крім вас, про це комусь відомо? – Небагатьом.

– Наведете прізвища?

– Колишні народні депутати Тетяна Міхеєва, Сергій Семенець, міністр оборони Костянтин Морозов. Здається, все. – Дуже цікаво. Шкода, вже не дізнаємося думку з цього приводу Леоніда Макаровича.

– У мене було багато зустрічей з Кравчуком. Він ішов на контакт. І нібито навіть слухав. Але не прислухався. Або прислухався, та робив по-своєму, часто навпаки. Дізнавшись про фальсифікацію рішення РНБО, більше до президента вже не ходив. Ділитися з ним своїми міркуваннями вважав зайвим, безглуздим, а до деякої міри і небезпечним.

ЯКОЮ БУДЕ ПЕРЕМОГА

– Перекинемо місточок з минулого у сьогоднішній і завтрашній день. Якою бачите Україну після Перемоги? І коли вона, на ваш погляд, настане?

– Минулий після повномасштабного вторгнення рік був надзвичайно важким. Але він показав: незважачи на втрати, Україна впевнено протистоїть ворогові, дає йому гідну відсіч і встала на переможний шлях. Ми розуміємо: до остаточної Перемоги ще далеко. Власне, що вона означатиме насправді? Звільнення усіх тимчасово окупованих територій до меж кордонів 1991 року? Це, на мій погляд, тільки завершення першого етапу війни. Що тоді другий етап – капітуляція РФ? Чи буде вона взагалі? На яких умовах? Чи буде замирення, мирова угода? Ми не знаємо. Ніхто не знає. Нинішній рік мусить стати вирішальним. Багато залежатиме від постачання зброї нашими партнерами. Багато надій покладаємо на контрнаступ. Велика роль належить дипломатії. Якими будуть Чорне й Азовське моря? Чи вдасться витіснити звідти РФ? Розпад російської імперії неминучий, проте він не стане одномоментним, швидким процесом. На все це сьогодні треба зважувати, усе аналізувати і діяти.

– Цього разу висловлювання ваші надто обережні, значно обачливіші, ніж 30 років тому.

– Нам належить пройти дуже тяжкий, виснажливий шлях, вирішити безліч проблем, і не лише зовнішніх, а й усередині країни, щоб на кожному відтинку цієї складної дороги вчергове, як раніше траплялося у багатовіковій історії, не збитися на манівці. Разом з тим, Україна й українці нарешті починають брати у свої руки цей найвідповідальніший історичний поступ. І так само, як колись без України не з”явилася б російська імперія, тепер настає черга винести цій напіврозваленій, але ще живучій потворі остаточний вирок.

З ДОСЬЄ. Хмара Степан Ількович. Народився 12 жовтня 1937 року. Закінчив Львівський медінститут, за фахом стоматолог. Активний учасник забороненого в СРСР українського націоналістичного руху. Соратник Вячеслава Чорновола, Віталія Шевченка, братів Горинів, інших дисидентів. Переслідувався за політичні погляди й переконання радянською владою та органами КДБ. За інкримінованою у 1980 році кримінальною справою був засуджений Львівським обласним судом за так звану антирадянську агітацію і пропаганду до семи років ув”язнення та п’яти років заслання з конфіскацією майна. Термін відбував у місцях позбавлення волі суворого режиму на території РФ. Стояв біля витоків Української Гельсінської спілки, Українського комітету захисту політв’язнів, інших правозахисних організацій. Брав активну участь у Помаранчевій революції. Обирався народним депутатом трьох скликань (1990, 1994, 2002). Указом президента у 2006 році присвоєне звання “Герой України” із врученням ордена Держави.

Дружина – Роксоляна, фахова журналістка, громадська активістка. Родина мешкає у Києві.

Розмову вів Олександр ІЛЬЧЕНКО, журналіст

Джерело: vecherkom.info

Сообщение Інтервʼю з “Ядерним яструбом” – “Україна пішла хибним шляхом” появились сначала на Український репортер.

Перший генеральний прокурор України Віктор Шишкін і Герой України Степан Хмара (автори української Конституції) прийшли на засідання Верховної Ради 28 червня, присвячене річниці ухвалення Основного Закону, в футболках з відповідним написом про “Зе”.

Пізніше Арахамія сказав журналістам під Верховною Радою, що, мовляв,  просто не впізнав їх.

“Я сидів ззаду перед двома людьми, які встали, переодягли якісь футболки і робили політичні заяви, коли цих людей запросили. Я добре знаю і Шишкіна, і Хмару, але зі спини я не навчився розпізнавати людей. Я й подумати не міг, що такі поважні люди можуть собі дозволити робити політичні провокації на урочистій події. Ось я і запитав, що це за два діда”, – сказав Арахамія.

Фотоколаж Сегодня

Сообщение “Слуга” Арахамія назвав співавторів Конституції Степана Хмару і Віктора Шишкіна: “Два деда-мопеда” появились сначала на Український репортер.

Прощалися зі славним полтавчанином у клубі Кабміну. Біля будівлі людно. В натовпі зустрічаються відомі письменники, громадсько-політичні діячі, нинішні і колишні чиновники. Проте є багато зовсім незнайомих людей, з народу. До них і підійшла кореспондентка “Українського репортера”.

Ось чоловік і жінка. Це подружжя Микола та Ніни Ляпаненків з Полтави. Дізнавшись про смерть свого відомого в Україні і за її межами земляка, вони приїхали до Києва, щоб провести його в останню путь. На питання, ким був для них Борис Олійник, Микола Ляпаненко раптом починає читати вірші:

Там, де ми відбули,
Там, де наше відтьохкало літо,
Забіліли сніги, забіліли сніги….

– Книги Бориса Олійника лежать на столі в нашій кімнаті, – продовжує пані Ніна. Потім додає: ­ – А ви знаєте, що саме з ініціативи Бориса Ілліча за кошти очолюваного ним Фонду культури у Лубнах на Полтавщині, на Замур-Горі, було споруджено перший в Україні пам`ятник жертвам Голодомору. А тепер, бачте, Фонд культури, який створив і понад 30 років очолював Борис Олійник, якийсь не такий, можновладці хочуть інший створити, перекреслити все те, що він зробив, та у них на те цілого життя не вистачить.

– А які в нього душевні пісні, особливо про матір – “Сива ластівка, сиве сонечко…” , – підтримує дружину Микола Ляпаненко.

Звичайно, подружжя Ляпаненків знає, що Борис Олійник був переконаним комуністом, членом ЦК КПРС і ЦК КПУ, що він написав багато віршів, у яких прославляється комуністична ідеологія, але… жодним словом про це не прохопилися. Мабуть, тому, що було в цій людині щось таке, що стоїть над ідеологіями і переконаннями, над посадами, чинами, званнями — це любов до своєї землі України і життя її болями і бідами.

– Борис Олійник був одним із найперших шістдесятників, – говорить про свого побратима по перу поет Петро Перебийніс, – він дитиною пережив Другу світову війну і ніколи не сподівався, що на схилі літ переживе ще й нашу сучасну війну. По-різному склалася доля митців покоління Бориса Олійника. Одні відійшли від активного громадсько-політичного життя і займаються творчістю, інші ж, до яких належав і Олійник, працюють не лише в слові, а й активно займаються громадсько-політичною діяльністю.

Я не кажу про чини і посади, то все не важливе, головне справи — Фонд культури, який він створив і яким опікувався до кінця свого життя, люди, яким він допоміг. Та й у справи Спілки письменників він глибоко вникав. А яким Борис Олійник був поетом, які в нього пісні, особливо про матір. Я сам був свідком, як вони змушували пускати сльозу сильних, мужніх чоловіків.

Голова Ради ветеранів інформаційної сфери Володимир Прокопенко каже, що Борис Олійник умів чути людей, переймався їхніми турботами і болями. І ця турбота виявлялася не на словах, а на ділі.

Борис Ілліч по суті зупинив зведення промвузла в Каневі, що загрожувало усипальниці Тараса Шевченка, був одним із тих, хто заблокував будівництво атомної електростанції в Криму. А ще у 2012 році за гроші Фонду культури, які він збирав понад три роки, у парку Перемоги, що в Дніпровському районі Києва, було встановлено перший в Україні пам`ятник матері-вдові.

Поетеса Валентина Козак згадала, що Борис Олійник одним із перших побував у Чорнобильській зоні, виступив зі статтею про Чорнобильську трагедію в “Литературной газете” в Москві.

– Борис Ілліч брав активну участь в уроках пам`яті Чорнобиля “Молюсь за Україну”, – розповідає пані Валентина, – а ще він активно підтримував організований Київською організацією Національної спілки письменників України фестиваль “Київська весна”,  де й сам читав вірші.

Його поезія черпає свої витоки з фольклору, а тому вона така мудра і справжня. Запам`ятався мені Борис Олійник ще й тим, що вшановував пам`ять старших колег — видатних письменників Олеся Гончара, Павла Загребельного, Андрія Малишка.

Поетеса Леся Мудрак належить до значно молодшого покоління письменників, проте вважає, що Борис Олійник – “це ціла епоха як для старших людей, так і для молодих. Можна засуджувати його за певні політичні переконання, за позицію, проте, безсумнівно, його творчість залишиться у віках і буде актуальною в усі часи. Крім того, Борис Ілліч активно працював з молоддю. І я пишаюся тим, що була з ним знайома, прислухалася до його мудрих порад”.

Серед тих, хто прийшов провести в останню путь великого поета, була людина із зовсім іншими, аніж у Бориса Олійника, політичними поглядами — це Герой України, політик, в`язень радянських таборів Степан Хмара. Але…

Він тепло, із щирою симпатією говорив про політичного опонента. Виявляється, Степан Ількович був знайомий з Борисом Іллічем ще з 1979 року, їм доводилося працювати разом у Верховній Раді України і попри те, що були вони в різних фракціях, знаходили спільну мову.

– Борис Олійник був порядною людиною і великим поетом, – наголошує Степан Хмара.

Мабуть, ця порядність і об`єднує людей різних поколінь, різних політичних поглядів, різних уподобань. І хотілося б, щоб вона не відлетіла разом з Борисом Олійником до його Сивої ластівки, а навіки залишалася з нами — з нинішніми і прийдешніми поколіннями українців.

Більше фотографій тут 

Алла ТОПЧІЙ

Фото Кирила ХМІЛЬОВА

Сообщение Відлетів до Сивої ластівки появились сначала на Український репортер.

Біля будівлі парламенту триває мітинг патріотичних рухів та організацій.

Організаторами “Маршу Національної Гідності” виступають ВО “Свобода”, “Національний корпус” і “Правий сектор”.

На акцію приїхали патріоти з усіх куточків країни: Кривого Рога, Харкова, Львова, Житомира, Івано-Франківська, Херсона…

“Марш Національної Гідності” приурочений до третьої річниці втечі екс-президента Віктора Януковича з Києва.

У зв”язку з акцією, біля Верховної Ради посилили охорону. Порядок забезпечують посилені загони правоохоронців, чергують карети швидкої допомоги.

Пряму трансляцію “Маршу Національної Гідності” можна дивитися тут

Сообщение Протест біля Ради: Степан Хмара вимагає розірвати відносини з Росією появились сначала на Український репортер.