Про це у Фейсбуку повідомив генеральний директор Клінічної лікарні швидкої допомоги Львова Олег Самчук.

“Серце пересадили 13-річному хлопцеві з Волині з села Зарудці. Він хворів від липня. Останній місяць дитина була в реанімації Волинського ОДТМО, останні два тижні – у нас”, – написав Самчук.

Він наголосив, що стан хлопця був критичним, і рахунок ішов на дні.

“Орган йому пересаджував Борис Тодуров з Гаврилом Ковтуном та лікуючим лікарем дитини Віталієм Петровим”, – уточнив директор лікарні.

Крім того, було проведено операцію пересадки легень 56-річному львів’янину. За словами медика, чоловік понад десять років мав хронічну хворобу легень, останні чотири майже не виходив з квартири, був киснезалежним.

Без нових легень він прожив би не більше кількох місяців.

Трансплантацію виконали українські кардіохірурги Ігор Гуменний, Роман Домашич та торакальний хірург Юрій Король з допомогою польських колег.

“Це ще один величезний крок на шляху до трансплантаційної незалежності. Наші громадяни тепер не мусять їхати на таке лікування за кордон, це уже доступно в Україні. Тепер потрібно зробити так, щоб цих операцій були сотні в рік, і кожен українець, який потребує донорського органу, його отримав”, – підсумував Самчук.

Сообщение У Львові, вперше в Україні, пересадили серце дитині появились сначала на Український репортер.

Про це повідомив у Фейсбуку головний лікар Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги Львова Олег Самчук.

В Україні за останні 15 років провели лише дві аналогічні операції в Ковельській районній лікарні Волинської області.

«Ми це зробили! У Львові впродовж останньої доби трансплантовано серце і дві нирки! Остання операція скінчилася буквально кілька годин тому… Особлива подяка — рідним загиблого чоловіка. Ваше непросте рішення стало порятунком для одразу трьох людей» — зазначив Самчук.

За його словами, донором, органи якого використали для трансплантації, став 58-річний львів’янин, який впав з висоти й отримав несумісні з життям травми.

Після марних спроб врятувати пацієнта лікарі констатували у чоловіка смерть мозку, що є прямим показом до трансплантації, а його мама і сестра дали згоду на забір органів, аби ті подарували можливість жити іншим людям.

«Нове» серце отримав 57-річний житель Коростеня, якого п’ять років тому вразив інфаркт. Його серце втратило пружність і вже не могло качати кров. Іншого виходу, окрім пересадження, чоловік не мав. Операцію львівські хірурги провели спільно з командою Інституту серця на чолі з Борисом Тодуровим.

Нирки отримали двоє чоловіків — один зі Львова, другий із Тернопільщини. Операції розпочалися після опівночі й тривали до восьмої ранку.

«Операції з пересадження в Україні — це шанс на життя для сотень і тисяч людей. І ми хочемо дати цей шанс. Ми хочемо, аби українці більше не їхали за кордон, а оперувалися у себе вдома, щоб кожен, хто потребує органу, його отримав. І ми будемо докладати максимум зусиль, аби наблизити цей час», — додав Самчук.

Операції з трансплантації органів в Україні стали можливими з квітня 2019 року, відколи набув чинності закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині». Він, зокрема, регулює пересадку органів від померлої людини.

Сообщение Львівські хірурги вперше провели операцію з пересадки серця появились сначала на Український репортер.

Механічне серце – високотехнологічна розробка німецької компанії “Berlin Heart”, що забезпечує пацієнту повну циркуляторну підтримку в той час, коли рідне серце на це не здатне. Його імплантують в грудну клітину пацієнта, а живиться серце через електричний кабель від зовнішнього блоку живлення. Титановий моторчик з турбіною, що постійно обертається у магнітному полі та за допомогою силіконових і графітових трубочок під’єднаний до верхівки лівого шлуночка та аорти, здатний тривалий час підтримувати життя пацієнта, даючи йому можливість дочекатися донорської трансплантації серця. Про це розповідають фахівці Інститут серця на офіційній сторінці медзакладу.

Перші два механічних серця були також імплантовані в Інституті серця у 2016 році. Незважаючи на досить широке застосування цієї технології в розвинутих країнах, для України такі операції поки що є унікальними.

Цього разу пацієнт – 46-річний Василь Павлюк з Тернопільщини. Імплантація штучного серця врятувала йому життя, адже без цієї операції жити йому залишалось кілька днів, і на операційний стіл його доставили у критичному стані.  Вісім років тому він перехворів запаленням серцевого м’яза і це позначилося на його здоров’ї.

Вдалу операцію здійснила команда Інституту серця під керівництвом директора Інституту, професора Бориса Тодурова спільно з професором з кардіохірургічної клініки Софії (Болгарія) Дімітром Пєтковим. До команди хірургів увійшли також головний анестезіолог Інституту Микола Гончаренко, завідувач кафедрою Олександр Дружина та інші фахівці.

Борис Тодуров: “Це непроста операція, я б сказав, що це – космічні технології. Імплантувати механічний пристрій і домогтися, щоб він працював, як друге серце, і створював додатковий кров’яний потік досить складно. Тут повинна бути злагоджена робота хірургів, кардіологів, реаніматологів, інженерів, техніків і перфузіологів – це командна робота, де кожен її учасник повинен бути надійною ланкою”.

Одна з пацієнток Бориса Тодурова, яка перенесла таку ж імплантацію механічного серця у 2016 році, Людмила Филяренко прожила з механічним серцем 9 місяців доти, доки їй не пересадили донорський орган в Білорусі. Загалом у світі є люди, які живуть з цим приладом до 10 років і більше.

Перші дві імплантації в Інституті серця проводили два роки тому. Люди з таким серцем змушені носити з собою сумочку з електроживленням. Механічне серце може працювати 12 років. Його вартість – 120 тисяч євро.

Фото із сайту Інституту серця

На цю тему також читайте:

• 15 років з чужим, але щасливим серцем (+фото, відео)

Сообщение Тернополянин став третім українцем з механічним серцем появились сначала на Український репортер.

Ініціатором заходу є Інститут серця МОЗ України, який відзначає 10 років з дня створення.

Почесними гостями Міжнародної конференції є професор з Польщі, президент Європейської асоціації кардіоторакальної хірургії Маріан Зембала, професор Афксендіос Калангос.

Директор Інституту серця Борис Тодуров презентував статистичні дані та інноваційні науково-технологічні досягнення українських медиків у лікуванні пацієнтів із захворюваннями серця, розповів про важливі результати співпраці Інституту серця з іноземними колегами та створення на його базі найсучаснішого міжнародного хабу кардіохірургії.

У конференції беруть участь провідні кардіохірурги світу.

Відеоюсжет “Українського репортера” про цю подію дивіться тут

Світлана КОВАЛЬОВА
Фото Олексія ІВАНОВА

Сообщение Світила кардіохірургії приїхали до Києва (+відео) появились сначала на Український репортер.

Останнім часом стан здоров’я 27-річного співака, який має вроджену ваду серця, різко погіршився через гастролі й численні концерти, які йому стали пропонувати після перемоги на престижному конкурсі. Лише з травня він відіграв 20 концертів.

Нещодавно переможець “Євробачення-2017” скасував три концерти і дав свій останній виступ перед тривалою перервою на лікування. Коли співак зможе повернутися на сцену – поки невідомо.

Сальвадор Собрал народився у Лісабоні, деякий час жив у США та в Барселоні. Хлопець вивчав психологію, однак любов до музики взяла своє. Він навчався у престижній школі Taller de Musics і взяв участь у кількох престижних музичних проектах, зокрема у португальському аналогу “Голосу”. Торік вийшов музичний альбом співака “Excuse Me”.

На “Євробаченні” в Києві він переміг з піснею “Amar Pelos Doi” (“Для нас двох”).

Фото на головній Кирила ХМІЛЬОВА

Сообщение Переможця “Євробачення-2017” поклали до лікарні для пересадки серця появились сначала на Український репортер.

Повідомляється, що 83-річний Кравчук потрапив до кардіохірургів столичного Інституту серця МОЗ України у передінфарктному стані. Йому відкрили три коронарні артерії і поставили чотири стенти. Зараз стан Кравчука нормалізувався.

Пізніше помічниця екс-президента Оксана Сибірцева уточнила, що причиною гостіталізації Кравчука був не передінфарктний стан, а планове обстеження. Операція проводилась у Тодурова в Центрі серця.

Сообщение Кравчук переніс операцію на серці – ЗМІ появились сначала на Український репортер.

Сергій Маценко із села Кобеляки, що на Черкащині, є другою людиною в Україні, якій пересадили серце. І за невтішною статистикою – останній пацієнт кардіолога Тодурова. Вимушена пауза у вітчизняній трансплантації затягнулася на десятиліття – через недосконалість українського законодавства.

Ми зустрілися з паном Сергієм через 10 років після операції в Інституті серця, куди він приїхав на консультацію. Сергій Володимирович – життєрадісний, з неабияким почуттям гумору, нічим не відрізняється з-поміж інших.

– А я і не відчуваю у собі якихось змін після операції, мені ж не голову поміняли, – жартує він. – Чужі сни не сняться, нові звички чи вподобання не з’явилися. Не лізуть в голову чужі думки, бо своїх вистачає. Хіба що став нетерпимішим до неправди та негативу, якого так багато у нас сьогодні. Дружина, правда, через якийсь час зізналася, що дуже хвилювалася, аби я з чужим серцем не змінився і вона не перестала мені подобатися.

А далі пан Сергій уже серйозно почав згадувати, як його зненацька застала біда. Коли розпався колгосп, йому довелося їздити на заробітки, бо потрібно було годувати сім’ю, а вона чималенька – троє дочок і син. Доводилося працювати на будівництві, важка фізична праця на постійних протягах сприяла застудам, а лікуватися як слід не було часу. Та й не надавав чоловік своєму здоров’ю належної уваги. Аж коли одного разу лікарі не поставили невтішний діагноз: невиліковна хвороба серця. На ліки спродали ледь не все господарство, та полегшення не відчував, врятувати могла лише операція.

Для Маценків цей шанс був останньою соломинкою, тож поїхали до Києва. У столичній клініці лікарі тричі призначали корегуючу операцію, але з невідомого збігу обставин тричі відміняли. Немов якась сила попереджала, що треба зачекати на донорське серце. Пощастило також, що воно підійшло саме Сергію. Знову сім’я хвилювалася за батька, адже в Україні такі операції – велика рідкість. Та іншого виходу не було – постійний біль забирав усі сили.

Сергій Володимирович каже, що мав якусь внутрішню впевненість, що все буде добре. І коли знайомився з Борисом Михайловичем Тодуровим, не хвилювався зовсім. Це вже потім він дізнається від свого рятівника, що пролежав без серця на операційному столі сорок хвилин, поки через весь Київ йому везли донорське. Але команда професіоналів Тодурова знала свою справу, операція пройшла успішно.

Сьогодні, 10 років потому, Маценко вважає той лютневий день своїм другим днем народження. Каже, що йому і досі важко підібрати слова, аби сповна подякувати лікарям за свій порятунок. Ці десять років – як ціле життя. Бо лише стоячи на порозі смерті, починаєш по-справжньому цінувати кожну хвилину, кожну дрібничку, близьких людей.

– Можете згадати, які у вас були відчуття, коли ви прокинулися після операції? Кого побачили поруч?

– Тоді до реанімації рідних не пускали. Відкрив очі й побачив анестезіолога. Пам’ятаю, дружину пустили хвилинки на дві. Тільки побачив її очі й сиве пасмо волосся. Вона весь час була зі мною у лікарні, а під час операції три години простояла у коридорі, тоді й посивіла. А відчуття які були? Перш за все, коли відключили апарат штучного дихання, відчув, що дихаю легко, немає задишки. І ще –тепло в ногах. Було дуже незвично, бо, коли хворів, постійно мерзли кінцівки, ніяк не міг зігрітися.

– А що виявилося найскладнішим після операції?

– Післяопераційний період, десь близько двох місяців. Найбільше мені дошкуляло, що тинявся без діла, навіть на двір не можна було виходити. Я така людина, що не можу й хвилинки посидіти без діла, а тут нічого не дозволюяють робити. Оцей час обмежень був найважчим. Однак десь через тиждень я вже косив сіно – потрібно ж було запастися на зиму для корови. І з роками я абсолютно не відчуваю, що у мене чуже серце, виконую всю домашню роботу по господарсту, яке у нас немале: корова, свиня, кури, город. Скрізь потрібні руки. Рубаю дрова. Дружина, діти постійно зупиняють мене, хвилюються за здоров’я. Звичайно, що у всьому повинна бути міра, але без роботи не можу.

– А в їжі є якісь обмеження?

– Абсолютно ніяких. Я ніколи не був вибагливим до їжі – що є, те і їм. Смакові звички також залишилися. Я любив куховарити до операції, то тепер став хіба що частіше це робити. Усі на роботі, а мені вдома хочеться приготувати щось смачненьке, щоб увечері трішки родину побалувати.

– А як часто вам доводиться приїздити до Інституту на консультації чи обстеження?

– Раз у рік. За цей час, слава Богу, ніяких ексцесів не було, а для профілактики інколи приїжджати доводиться. Та й з нашими пенсіями до Києва не наїздишся. Наша держава, на жаль, не дуже дбає про таких, як я. У мене звичайна пенсія, яку я встиг заробити.

– А місцева влада вам якось допомагає?

– Надає невелику фінансову допомогу, ліки. Доводиться приймати багато пігулок, десь із пригоршню. То можна ними і поснідати, і пообідати, і повечеряти. (Сміється.).

– А зараз вас щось турбує?

– Лише те, що не можу на всю силу працювати, повернутися на свою роботу, бо всі бояться, нікуди не хочуть мене брати. Тому намагаюся бути корисним хоча б удома. Діти вже дорослі, у них уже свої сім’ї. Найменшій дочці 16 років, ще навчається, а старші працюють перукарем, економістом, продавцем. Дружина – бухгалтер. Старші вже подарували нам онуків. Звичайно, приходить до голови думка, що я живу завдяки тому чоловікові, в якого життя обірвала трагедія. Вдячний, що його серце повернуло мені радість буття на цьому світі. І одночасно прикро, що такі операції перестали робити в Україні. Скільки б таких, як я, людей можна було б урятувати!

КОМЕНТАР

Борис ТОДУРОВ, директор Київського міського центру серця:

«В Україні живуть тисячі людей, які потребують пересадки серця.

Але через неготовність нашого суспільства прийти на допомогу хворій людині, недовіру до трансплантологів ми не можемо проводити такі операції.

А тим часом щодня у столиці та інших містах нашої країни через важкі черепно-мозкові травми, отримані в ДТП, гинуть десятки людей.

Вони могли б стати донорами серця. Але проблеми українського законодавства не дають лікарям можливості повноцінно працювати.

У всьому світі цю проблему вирішили простіше: кожна людина за життя сама вирішує, чи буде донором після своєї смерті, чи ні.

Тому в Європі, Америці та інших країнах пересадки органів, у тому числі й серця, виконуються регулярно».

Сообщение Десять років із чужим серцем появились сначала на Український репортер.