Архивы Семен Глузман * Український репортер

Помер видатний український правозахисник, один із моральних авторитетів нації Семен Глузман

Світлана — Mon, 16 Feb 2026 12:23:43 +0000

Відійшов за вічну межу видатний правозахисник, політв’язень радянських таборів, громадський діяч, публіцист Семен Фішелевич Глузман. Це сталося сьогодні, 16 лютого.

За повідомленням друзів у соцмережах, смерть настала о 12-ій годині дня.

«Помер наш Слава (Семен Глузман) сьогодні о 12-ій годині. У світі стало менше гідності, совісті й іронії», — написала подруга Семена Фішелевича Леся Харченко.
Роксолана Хмара сьогодні написала у Фейсбуку, що Семен Глузман був глибоко порядною людиною, інтелігентом: “Не зміг підписати папір на генерала Григоренка, зробити його психічно хворим, і заявив, що генерал піддався каральній психіатрії. І за це відсидів 7 років тюрми. Мама його не дочекалася з тюрми – померла. Отакі люди були серед нас. А ми наче їх і не помічали… Він нам так багато розповідав про Ігоря Калинця і Василя Стуса, з якими сидів у концтаборах. Не можна пережаліти! Який страшний час, вони йдуть і йдуть… найкращі, Честь і Совість нашої нації. Як жити без них…”

Правозахисника і психіатра Семена Глузмана називають одним із моральних авторитетів України. До його голосу мали б прислухатися керівники держави у різні періоди Незалежної України. На жаль, цього не було. Глузман завжди говорив те, що на серці, не кривив душею і ні на йоту не відступав від правди. Якою б неприємною вона не була.

Він потрапив до радянського ГУЛАГу в 1970-ті роки, коли йому було всього 25 років. Тоді, у брежнєвські часи, домагався правди, і за це й поплатився.

“У 1971-му, щойно закінчивши Київський медінститут, підготував незалежну заочну судово-психіатричну експертизу в справі генерала Петра Григоренка – дисидента, якого покарала радянська система за його діяльність як захисника прав кримських татар. Семен Глузман визнав Григоренка психічно здоровим і доводив незаконність застосування проти нього методів репресивної психіатрії – всупереч офіційному висновку.

У 1972-му Глузман за це був засуджений до семи років таборів та трьох років заслання. Відбував покарання у Пермській та Тюменській областях росії, а його співкамерниками були політв’язні Левко Лук’яненко, Євген Сверстюк та багато інших.

…Глузман у таборах декілька разів оголошував кількамісячні сухі голодування. І знайшов багато друзів серед ув’язнених. Саме завдячуючи їм, світогляд молодого лікаря сформувався остаточно”, – зазначає ВВС Україна.

“Я хотів правди. Щирості. Мені важко було жити серед нормальних радянських людей, що бачили нове плаття на абсолютно голому королі. Я казав: “Король голий”. Мені було дуже страшно. Але я не міг не сказати цього”, – писав він.

Його слова про те, що завжди шукав правду і щирість, були символом усього його життя.

“Так сталося, що колишні рекетири й наперсточники стали українською елітою. Вони, висвячені нами у владу, дуже затишно почувають себе там. Затишно і впевнено”, – казав він у статті для “Нового времени” у липні 2016 року.

Семен Глузман був президентом Асоціації психіатрів України і домагався реформи психіатрії в Україні. Він вважав, що за всі роки Незалежності так і не були створені проміжні заклади для тих психічно хворих людей, які не потребують стаціонарного лікування.

У 2017 році Семен Фішелевич був модератором під час презентації у Києві книжки “Холодная война в психиатрии». Її написав відомий історик і правозахисник з Нідерландів, соратник Глузмана Роберт ван Ворен. Йдеться про жахливі часи боротьби з інакомисленням в СРСР за допомогою каральної психіатрії. Роберт ван Ворен показав залаштунки цієї боротьби упродовж багатьох років, оперуючи документами з архівів спецслужб, в тому числі колишньої комуністичної Німеччини, досліджуючи людські долі. Книгу було видано в тому числі за сприяння Семена Глузмана.

Мені пригадується, як 17 жовтня 2017 року, під час протестного мітингу на площі біля Верховної Ради України я зустрів Семена Фішелевича. Запитав, з якими настроями і чому він прийшов на вулицю Грушевського.

– Із сумними настроями прийшов сюди, на площу перед парламентом. В останні місяці я все гірше і гірше ставлюся до нашого майбутнього, а отже, і до свого, тому що живу в цій країні, це моя країна, – відповів Семен Фішелевич. -Прийшов не тому, що сподівався: через цю акцію Петро Олексійович почує нас. Він не почує. Але приходити (до Верховної Ради. – Ред.) необхідно, бо народу треба прокинутися… Огидна сплячка, втома, розчарування – це все зрозуміло, психологічно зрозуміло. Звичайно ж, багато хто їде (і виїжджатиме) від такого життя, від такого керівництва країною. Але це наша країна, і в нас іншої немає, тож я й прийшов сюди… Тому важливо: більше таких – спокійних, мирних – акцій… Вони (влада. – Ред.) мають навчитися нас боятися. Поки що вони нас не бояться… Я дуже боюся майбутнього, бо такі спокійні акції зміняться кров’ю. І це буде жахливо для країни. Вони – всі ці фізіономії, які ми бачимо по телевізору – втечуть, а ми залишимося. Вони всі втечуть! А ми залишимося… І коли стрілятимуть і битимуть людей на вулиці, постраждають і невинні. Тому я прийшов сюди, щоб мовчки постояти якийсь короткий час. А потім повернутися до себе, до психіатричної лікарні, де все набагато спокійніше…”

У 2019 році мені вдалося узяти розлоге інтерв’ю у Семена Фішелевича для ютуб-каналу “Українського репортера”. Ми розмірковували про долю України, її минуле та сьогодення в контексті діяльності тих чи інших політиків. Серію цих відеоінтерв’ю можна переглянути за посиланнями.

Редакція “Український репортер” висловлює щирі співчуття рідним та близьким покійного. Світла пам’ять Великій людині.

Леонід Фросевич

Сообщение Помер видатний український правозахисник, один із моральних авторитетів нації Семен Глузман появились сначала на Український репортер.

Пам’ять: згадуючи політв’язня, журналіста, великого українця Валерія Марченка

Редакція — Thu, 07 Oct 2021 09:21:30 +0000

Цього дня 1984 року в ленінградській тюремній лікарні (тепер Санкт-Петербург) помер Валерій Марченко.

“Марченко був онуком першого радянського ректора Львівського університету, який теж зазнав репресій. Він працював у “Літературній Україні” та вчителював у Києві. Зокрема, наважився говорити про Голодомор і русифікацію, відтак у 1973-му його вперше заарештували.

У таборах правозахисник познайомився з іншими дисидентами і, повернувшись у Київ, продовжив діяльність. Удруге його схопили в 1983-му. Черговий термін ув’язнення по суті був смертним вироком, бо він мав хронічну хворобу нирок, з якою в тюрмі йому було не вижити.

Цього разу Марченка, зокрема, засудили за передачу на Захід проєкту рішення колегії Міносвіти УРСР «О дополнительных мерах по улучшению изучения русского языка в общеобразовательных школах и педагогических учебных заведениях Украинской ССР».

Про свою боротьбу Валерій Марченко якось сказав: “Виступивши проти цілої імперії брехні, я мав одну підпору – свідомість, що ярмо — нестерпне”. На смерть дисидента зреагували Папа Римський Іван Павло ІІ та президент США Рональд Рейган. Міжнародний тиск був такий, що матері вдалося забрати тіло сина, попри правила репресивної системи СРСР.

Через три десятиліття під час декомунізації Інтернаціональну площу на Нивках у Києві перейменували на честь Валерія Марченка. Суддя Григорій Зубець, який відправив його за ґрати, працював у Подільському суді до весни цього року, а до цього багато років очолював Апеляційний суд Києва. Зубець – заслужений юрист України, має орден Ярослава Мудрого V ступеня та подяку Верховної Ради”, – повідомляє у Фейсбуку Uchoose/UCMC

“Український репортер” вважає за доцільне розмістити фрагмент допису у Фейсбуці відомого громадського діяча, правозахисника Семена Глузмана:

З Вікіпедії. Валерій Марченко народився 16 вересня 1947 року в Києві. Онук (по матері) Михайла Івановича Марченка (19 вересня 1902 — 22 січня 1983) — українського історика, автора численних праць з історії України доби середньовіччя, першого радянського ректора Львівського університету.

Від народження хлопець отримав прізвище свого батька — Умрилов. Батьки в подальшому розлучилися. Матір у другому шлюбі носила вже прізвище свого нового чоловіка — Смужаниця. В дорослому віці (в 25 років) Валерій змінив своє прізвище і взяв прізвище діда (дівоче прізвище матері).

Навчався на філологічному факультеті Київського університету, одночасно вивчав тюркські мови у Бакинському університеті.

З 1970 року — співробітник газети «Літературна Україна». За сумісництвом викладав українську мову та літературу в середній школі у Києві. Протягом 1971–1972 років опублікував ряд перекладів з азербайджанської творів Сулеймана Сані Ахундова, Джаліла Мамедкулізаде.

В період 1968–1973 були написані, але не опубліковані літературознавчі розвідки про Миколу Зерова (рос. «Русское наследие неоклассика»), публіцистичні статті «Київський діалог», «Страшний якийсь тягар» та інші. Друкувався у молодіжних виданнях Азербайджану і Туркменістану.

Арешти і ув’язнення
25 червня 1973 заарештований співробітниками КДБ. За вироком Київського обласного суду від 27 грудня 1973 року (відповідно до ст. 62 ч. 1 Кримінального кодексу УРСР «Антирадянська пропаганда та агітація»), засуджений до 6 років позбавлення волі в колонії суворого режиму і 2-х років заслання.

Відбував покарання у пермському таборі для політв’язнів № 35. У таборах познайомився з українськими правозахисниками — Іваном Світличним, Семеном Глузманом та іншими. В ув’язненні написав ряд публіцистичних нарисів, в яких висвітлював умови існування в’язнів у радянських таборах, трагічні події 1940-50-х років у Західній Україні.

Незважаючи на тяжку хворобу нирок, яка привела до інвалідності, Марченко відмовився писати заяву-каяття. Після звільнення жив у Києві. Довго не міг знайти роботу, згодом працював сторожем. Займався перекладами з англійської, писав публіцистичні статті — «Там, у Київських печерах», «Гулак».

Активно займався правозахисною діяльністю, розсилав листи-протести із засудженням існуючої тоталітарної системи. Рішуче виступив проти інструкції Міністерства освіти УРСР «Про посилення вивчення російської мови у школах України», яку назвав «найсвіжішим Валуєвським указом».

21 жовтня 1983 вже важко хворого Валерія Марченка заарештовують вдруге і 13-14 березня 1984 року судять. Справу розглядав Київський міський суд під головуванням заступника голови Київського міського суду Григорія Івановича Зубця.

Винним себе В. Марченко не визнав.

В останньому слові він сказав, що «вірить у Бога та в добре начало в людях», що «завжди намагався робити людям добро». Він заявив також, що «держава мільйон разів завинила перед громадянами» та що він протестуватиме проти цього до кінця свого життя. В. Марченка визнали особливо небезпечним рецидивістом та засудили до 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання. Етапом був відправлений у пермські табори, де незабаром відмовили нирки.

Помер 5 жовтня 1984 року у тюремній лікарні в Ленінграді. Мати Валерія змогла добитися видачі тіла сина. Похований у селі Гатному (Києво-Святошинського району Київської області) поруч із прахом діда Михайла.

Суддю Григорія Зубця, який засудив Марченка та визнав його «особливо небезпечним рецидивістом», 6 жовтня 2017 року Президент України нагородив орденом Ярослава Мудрого V ступеня.

Сообщение Пам’ять: згадуючи політв’язня, журналіста, великого українця Валерія Марченка появились сначала на Український репортер.

Розпочав роботу медичний форум «Українська психіатрія у світі»

Редакція — Wed, 25 Apr 2018 14:27:34 +0000

У Києві проходить щорічна науково-практична конференція «Українська психіатрія у світі, що швидко змінюється». Її проводить Асоціація психіатрів України, яку очолює Семен Фішелевич Глузман, спільно з Українським науково-дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.

На цей захід приїхали також відомі світові експерти з питань психічного здоров’я. Медичний форум триватиме три дні.Це – унікальна наукова, освітня та соціальна подія, що традиційно стала найбільш важливим заходом в календарі психіатрів та психологів – експертів у галузі психічного здоров’я зі всієї України.

За словами організаторів, вперше в історії вітчизняної психіатрії конференція має статус Co-Sponsored Meeting Всесвітньої психіатричної асоціації (World Psychiatric Association). Цей форум підтримала Європейська рада з акредитації безперервної медичної освіти (European Accreditation Council for Continuing Medical Education (EACCME) – 18 Credit Points.

Директор Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України Ірина Пінчук зазначає, що медики зібралися на цю розмову «у період активного реформування системи охорони здоров’я держави. Тривала війна на Сході й наявність вимушених переселенців та учасників АТО створило додаткове наванта ження на всі існуючі служби, зокрема психіатричну.

Саме це зміцнює намагання реформувати систему охорони психічного здоров’я та впроваджувати сучасні підходи, які допоможуть змінити акцент зі стаціонарної на спільнотні служби охорони психічного здоров’я. Всі ці важливі для України питання ми плануємо обговорювати на конференції. Наука – галузь, що протягом століть об`єднує людей усього світу, незалежно від їхніх національних традицій, політичних пере конань і релігійної приналежності.

Сподіваємося, що нам вдасться втілити у практичну реальність все те важливе, що буде обговорено на симпозіумах науково-практичної конференції, а амбітні завдання, спільні зусилля та прагнення досягти поставленої мети неодмінно приведуть нас усіх до успіху».

Сообщение Розпочав роботу медичний форум «Українська психіатрія у світі» появились сначала на Український репортер.

Україна має скасувати «пожиттєве ув’язнення» в психоневрологічних інтернатах

Редакція — Fri, 13 Apr 2018 12:16:02 +0000

Найбільший в Україні Святошинський психоневрологічний інтернат, де одночасно проживає 700 осіб, став об’єктом незалежного експертного дослідження.

В установі під егідою секретаріату Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України побувала група фахівців з міжнародної організації «Глобальна ініціатива у психіатрії» (FGIP), а також їх українські колеги, зокрема президент Української психіатричної асоціації Семен Глузман.

Сьогодні, 14 квітня, під час прес-конференції в Укрінформі журналісти почули про те, які висновки зробила експертна група. З інформацією виступив генеральний секретар «Глобальної ініціативи у психіатрії», відомий правозахисник Роберт ван Ворен. Він розповів про порушення прав людини, адже в інтернаті – майже «тоталітарне суспільство», в якому «керівництво має повну владу над свободою та життям підопічних».

Експерти кажуть: «Схоже, що значна частина підопічних перебуває в ув’язненні не з медичних причин. А спробам тих, хто наважується кинути виклик системі і виїхати звідти, перешкоджають за допомогою репресивних методів…».

Фахівці переконані, що держава має кардинально змінити підходи до таких установ, потрібна ціла низка закладів, які б пропонували свою допомогу підопічним і вели їх поступово до повного відновлення їхніх зв’язків із суспільством.

Люди в таких інтернатах не повинні знаходитися як в умовах «пожиттєвого ув’язнення». На думку експертів, до таких установ потрапляють також і ті, хто не є хворими: причин кілька – бажання родичів, діагностичні помилки лікарів. Тому Семен Глузман наголошує: сьогодні надзвичайно важливо припинити потік направлення здорових людей до психоневрологічних інтернатів.

Леонід ФРОСЕВИЧ

На фото: Роберт ван Ворен і начальник Управління у справах людей похилого віку та надання соціальних послуг Мінсоцполітики Оксана Суліма під час прес-конференції.

Сообщение Україна має скасувати «пожиттєве ув’язнення» в психоневрологічних інтернатах появились сначала на Український репортер.

Семен Глузман: “Влада повинна навчитися нас боятися” (оновлено)

Редакція — Tue, 17 Oct 2017 14:24:39 +0000

Під час протестного мітингу на площі біля Верховної Ради України кореспонденти “Українського репортера” зустріли колишнього відомого дисидента, принципового громадського діяча, керівника Асоціації психіатрів України Семена Глузмана.

Семен Глузман

Семен Фішелевич розповів, з якими настроями і чому він прийшов 17 жовтня на вулицю Грушевського.

– С печальными настроениями пришел сюда, на площадь перед парламентом. В последние месяцы я все хуже и хуже отношусь к нашему будущему, а значит и к своему, потому что живу в этой стране, это – моя страна.

Пришел не потому, что надеялся: в результате этой акции Петр Алексеевич услышит нас. Он не услышит. Но приходить (до Верховної Ради. – Ред.) необходимо, потому что народу нужно проснуться…

Омерзительная спячка, усталость, разочарование — это все понятно, психологически понятно. Конечно же, многие уезжают (и будут уезжать) от такой жизни, от такого руководства страной.

Но это наша страна, и у нас другой нет, поэтому я и пришел сюда…

Я не являюсь поклонником бывшего грузинского президента. Понимаю, что часть людей (йдеться про тих, хто прийшов під стіни ВР. – Ред.) организована, часть — проплачена, как и все украинские акции, но большая часть пришла потому, что им больно… (Не люблю слово «патриоты», уже испоганили это слово.) Они неравнодушны к будущему своей страны, своих детей.

Поэтому важно: больше таких – спокойных, мирных – акций… Они (влада. -Ред.) должны научиться нас бояться. Пока что они нас не боятся… Я очень боюсь будущего, потому что такие спокойные акции сменятся кровью. И это будет ужасно для страны.

Они – все эти физиономии, которые мы видим по телевизору, – сбегут, а мы останемся. Они все сбегут! А мы останемся… И когда будут стрелять и избивать людей на улице, пострадают и невиновные. Поэтому я пришел сюда, чтобы молча постоять какое-то короткое время. А потом вернуться к себе, в психиатрическую больницу, где все гораздо спокойнее.

Фото “Українського репортера”

Також на цю тему читайте тут:

Сообщение Семен Глузман: “Влада повинна навчитися нас боятися” (оновлено) появились сначала на Український репортер.

Семен Глузман: “Черновецький – не своєрідність психіатрії, це…” (+ відео)

Леонід Фросевич — Thu, 27 Jul 2017 09:55:09 +0000

Про екс-мера Києва Леоніда Черновецького, щодо якого Генпрокуратура розпочала розслідування, дуже влучно висловився колишній відомий дисидент, знаний громадський діяч, очільник Асоціації психіатрів України Семен Глузман.

Розмірковуючи в бесіді з головним редактором “Українського репортера” Леонідом Фросевичем про долю України, її минуле та сьогодення, Семен Фішелевич торкнувся діяльності деяких політиків, зокрема і Черновецького. Він дивується, чому інтелектуальний Київ двічі обрав цього чоловіка мером. “Це ж той Черновецький, над яким насміхалися, – згадує Семен Глузман. – “Ви смійтеся, а я “бабки” роблю. Я мільярди роблю!” – думав, мабуть, про себе Черновецький…”.

Повну версію інтерв`ю із Семеном Глузманом дивитися тут

На цю тему читайте тут:

Сообщение Семен Глузман: “Черновецький – не своєрідність психіатрії, це…” (+ відео) появились сначала на Український репортер.

У Києві презентували книгу про каральну психіатрію

Леонід Фросевич — Fri, 12 May 2017 16:27:00 +0000

“Холодная война в психиатрии».

Таку назву має книга, яку презентував у Києві відомий історик і правозахисник з Нідерландів Роберт ван Ворен.

Модератором цієї зустрічі з читачами був колишній політв’язень комуністичного режиму, очільник Асоціації психіатрів України Семен Глузман.

Мова про жахливі часи боротьби з інакомисленням в СРСР за допомогою каральної психіатрії.

Роберт ван Ворен показує залаштунки цієї боротьби упродовж багатьох років, оперуючи документами з архівів спецслужб, в тому числі колишньої комуністичної Німеччини, досліджуючи людські долі.

Свого часу історик підтримував дисидентський рух в СРСР, таємно перевозив заборонену літературу, його навіть заарештовували…

Сьогодні він не випадково видав цю книгу російською мовою. Зробив це свідомо, пояснює. Бо прагне, щоб з цим дослідженням познайомилися і в інших країнах.

Наприклад, в Росії, Білорусі, Казахстані відбувається “реабілітація репресивних психіатричних практик”.

Відтак “радянська каральна психіатрія в Росії ще існує.

Тому ми намагаємося створювати відповідні бар’єри на шляху такої психіатрії. І виконуємо ту роботу, якою займалися ще в 1970-1980 роки”, – стверджує автор.

Леонід ФРОСЕВИЧ

Сообщение У Києві презентували книгу про каральну психіатрію появились сначала на Український репортер.