Глава держави віддав шану загиблим захисникам України біля пам’ятного знака «Янголам перемоги» в Мощуні.

На переконання Президента, битва за Мощун стала одним із переломних моментів в історії сучасної України.

«Я разом з усіма вами сьогодні тут, де рік тому відбувалися події такого масштабу й такого значення. Це битва за Мощун – невелике село, яке стало місцем великої відваги, великого подвигу наших великих людей. Ваших великих рідних і близьких. Невелике село біля Києва, що стало його великим щитом», – констатував Глава держави.

Як зазначив Президент, більш як два тижні поспіль у безупинних і важких боях українські воїни стримували тут ворожу навалу та знищували елітні підрозділи десантних військ РФ, морської піхоти.

«Окупанти тричі намагалися здійснити тут переправу основних сил і прорватися на Київ. Наші бійці тричі не давали цього зробити. І зрештою відтіснили ворога та змусили його відступити. Втримавши Мощун, ми захистили столицю. Не впали. Вистояв Київ, а з ним – і вся Україна», – наголосив Володимир Зеленський.

На переконання Президента, розгром російського угруповання, що наступало, в Мощуні став одним із поворотних моментів боротьби України за свою свободу й початком кінця ворога. А 21 березня 2022 року – важливий день, який додав нам віри й сили, день, коли ми почали звільнення своїх земель, почали гнати загарбників з України.

Володимир Зеленський нагадав, що після переможної битви за Мощун було звільнено низку інших населених пунктів України: Макарів, Ірпінь, Гостомель, Бородянку, Ворзель, Бучу, Городню, Ягідне, Тростянець, Охтирку. 2 квітня від окупантів повністю визволили Київщину й Чернігівщину, а 4 квітня – Житомирщину та Сумщину.

«Усе це заряджало на подальшу боротьбу й повернення нашого прапора всюди: у Куп’янськ, Балаклію, Ізюм, Херсон. І після півночі – успішне звільнення рідної землі на півдні. Щоб далі – на сході. Далі – у Криму. До повної деокупації нашої суверенної території. До нашої повної перемоги», – наголосив він.

Глава держави висловив подяку захисникам і захисницям та всім, хто допоміг звільнити українські землі.

Присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять тих, хто зробив можливим визволення Київщини та інших українських територій ціною власного життя.

«Всі ми й далі боремося пліч-о-пліч. Заради спільної мети. І всі ми обов’язково звільнимо нашу державу, звільнимо нашу Україну до останнього міста, до останнього села, останньої хати, останнього метра нашої землі й вигнання з неї останнього ворожого солдата, що стане першим днем миру й нашої перемоги. Дякую всім, хто її творить, дякую кожному й кожній, хто її наближає. Усім тим, хто зараз тут, і всім тим, хто зараз на фронті, хто живий і хто назавжди в нашій пам’яті», – сказав Володимир Зеленський.

Президент ознайомився з проектом меморіального комплексу на місці боїв у селі Мощун. Цей комплекс має стати частиною меморіального маршруту «Битва за Київ».

Володимир Зеленський також вручив державні нагороди.

Так, Глава держави передав ордени «Золота Зірка» Герою України майору Олександру Корнійчуку та дружині загиблого майора В’ячеслава Ходаківського, який був удостоєний звання Героя України посмертно.

Льотчик В’ячеслав Ходаківський та штурман Олександр Корнійчук із початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України здійснювали бойові вильоти з метою знищення живої сили й техніки противника. Екіпаж виконував складні бойові завдання, адже був одним із найдосвідченіших.

21 березня 2022 року, під час знищення техніки противника літак В’ячеслава Ходаківського та Олександра Корнійчука Су-24М був обстріляний із ворожих ЗРК та ПЗРК. Екіпаж вжив усіх заходів для відведення борта від населеного пункту й після цього ухвалив рішення аварійно покинути літак. Штурману вдалося катапультуватися й вижити, а льотчику забракло висоти.

Президент також вручив ордени й медалі військовослужбовцям Збройних Сил України, Національної гвардії, Національної поліції, Державної прикордонної служби, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державного бюро розслідувань, Служби безпеки України.

Про це інформує Офіс Президента України.

Цикл відеорепортажів “Українського репортера” “Літопис війни” дивіться, будь ласка, ТУТ.

Сообщение Звільнення Мощуна стало одним із поворотних моментів нашої боротьби й початком ворожого кінця – Глава держави появились сначала на Український репортер.

Кожна така поїздка і досі упам’ятку, ніби перед очима. Бо щоразу зустрічалися з чимось особливим.

Приїхавши у розбомблений Мощун, що поруч з Гостомелем, почули від місцевих побажання – неодмінно завітати до пані Валентини. «Бо вона – неймовірна жінка!».

За десять хвилин були біля подвір’я Валентини Андріївни Черненко. Нас зустрічає привітна жіночка у білій хустинці. Неквапом покотилася розмова, та все про отой вогняний вихор, запущений московитською ордою після 24 лютого 2022-го. У Валентини Андріївни згоріло все: будинок, автомобіль, домашні тварини. Сама ж ж вона дивом вижила – разом із сусідами ховалася в погребі. “Все довкруж палало, двиготіло, на голову земля сипалася, а ми тільки молилися, – згадує. – Суцільний вогонь. Було дуже страшно”. Оселя у пані Валентини була гарною, доглянутою, любо глянути: “Ми з батьком будували її все життя, починаючи з 1959 року”, – каже. “А який же ганок красивенний був! А скільки ж квітів було!”, -додає до сказаного.

І ось тепер – згарище. “Все вогонь забрав. Навіть фотокарток сімейних не залишилося. Фотографії батька й матері лише на цвинтарних надгробках є. Обнулилося все наше життя…”, – промовляє.

Обпікають душу і серце ці слова. Чому ж так доля повернулася до цієї працьовитої жіночки? Утім, хіба тільки до неї? До осель мільйонів українців увірвалися скажені двоногі звірі з московитських боліт.

Як тільки випала нагода вирватися з палаючого Мощуна, Валентина Андріївна евакуювалася на Закарпаття, добрим словом згадує про людей, які дали їй прихисток. А потім повернулася на рідне подвір’я. “Приїхала з Ужгорода, а у мене вже півони квітнуть, – тішиться. І ніхто ж не поливав! Одинадцять квітів-шапочок! Мої ж ви хороші!”

Квіти тягнулися до життя. А господарка… знову і знову прошкує до грядки – висаджує гладіолуси. Ще й дим від згарища не улігся. І смуток невимовний терзає… Виходить, краса перемагає.

Наш відеорепортаж з Мощуна “Неймовірні українці: біля згарища жінка садить гладіолуси” набрав на редакційному ютюб-каналі майже 223 тисячі переглядів. У своїх численних коментарях, в тому числі з-за кордону, люди захоплювалися красою душі героїні матеріалу, її щирістю, добротою. загалом – сотні вдячних коментарів.

Наведемо деякі відгуки. (Утім, до кожного відеорепортажу із серії “Літопис війни” надходить чимало коментарів, тому кожна тема із цього циклу вартує ще й додаткового висвітлення.)

@user-et2to1uj2c

“Валя… Валюшка… Особисто знаю цю неймовірну жінку. Були у неї дві кізоньки і ми купували в неї молоко. Дорога до Мощуна пролягає через ліс. Завжди з нетерпінням чекала коли зможу вирватись з Києва і поїхати до Валюшки. Ми так і говорили – поїдемо не за молоком, а до Валюшки. Скільки разів ми були на цьому подвір’ї, яке стало для нас рідним – чистенькому, доглянутому, в квітах….Переглядаю це відео вже втретє і не можу стримати сліз… Як? Як таке можливе в 21-му столітті?”

@edelweisshilly8087
“Які наші люди незламні! Кругом погорілля, а світла жінка посадила квіти!”

@stepanidakulik7510
“Неймовірні українці! Після таких втрат ця жінка знаходить сили на щиру добру посмішку!”

@user-kb6ib9pt3c
“Посмотрите:  у нее чистая кофточка и бусы, и не одного мата… Учись, рашка, быть людьми!”

@user-fo7th1tj9l
“Скільки горя! Не можна передати, що пережили ці люди, без сліз неможливо навіть слухати. Боже, Україну збережи і від ворога нас захисти, бо без Тебе ми безсилі, Дай спасіння Україні. Господи, возздай ворогам нашим за ці жахіття, за пошматовану Україну, за безневинні обірвані життя і скалічені долі. Нехай цим рашистським нелюдам все вернеться бумерангом”.

@suleymanaksu5665

“Господи, яка світла жінка. Дякую, що Ви живі. Втрачений дім – це було сімейне гніздечко кількох поколінь родини. Україна переможе!”

@user-vs3yc7kn4l

“Это и есть символ нашей Украины-матери: светлая, сильная и бесконечно добрая женщина, с Богом в душе и верой в сердце. Многие лета всем вашим родным и близким в счастье, мире и достатке! Ангела-хранителя на всех ваших жизненных дорогах!”

@user-or5gg4rq5z
“Намисто на шиї, сережки в вухах, хустинка чистенька… Невимовний біль, жаль… Трагедія, яка повинна була зламати мужчин, не те що жінку немолоду… А вона прекрасна, жива – живе гладіолусами, працею, надією, ЛЮБОВ’Ю, ВІРОЮ В ПЕРЕМОГУ! Бережи вас, Боже, мої рідні українці! Покарай,Боже, північних дикунів – виродків з роду людського! Покарай їх всіх до сьомого коліна!”

@user-op3zl9qm2g
“Жінка втратила все, все життя будувались, старались, а віру не втратила, кланяюсь до ніг, нескорені!”

@olgakyrach1227
“Немає ненависті, страху, розпачу, а така велика віра в добро, в перемогу добра над злом! Я дивилася і плакала… Втратити все, але зберегти свою душу такою чистою, стільки доброти і милосердя у цієї жіночки! Згоріло все, але на згарищі цвітуть троянди! Життя перемагає смерть, а добро переможе зло! Я схиляюся перед вами, такий НАРОД не перемогти! Хай береже вас БОГ!”

@larisauspenieva7704
“Яка ж гарнюнечка жіночка, очі відвести не можна. Милуюся! Намисто надягнула, губки підфарбувала, як це зворушує! Краса зовнішня і внутрішня! Душа її квітує!”

@user-pv2js2ow1i
“Дорогенька моя! Підпишусь під кожним вашим словом. Ми з Лиману. Але ваша історія – один в один з нашою. Згоріло все, що будувалось батьками, а відновлювалось намию Зостались одні ключі, а дверей нема. Як дасть Бог вернемося додому, першим що зробимо  – паркан, і відновлю свої квіти Але вертатися зовсім нікуди”.

@alessaanthony6214
“Боже, благослови цю жінку, усіх нас благослови. У тяжку годину живемо, у тяжку, але історичну. Я сьогодні трохи духом впала, але ця жінка мене підняла… Нехай в неї все буде добре, в її дітей та онуків. Разом вистоїмо”.

@user-ut7en4ss9b
“Такі завжди душевні ваші відео. Така мила мила жінка, але з такою вірою та силою, яку ні вогнем, ні вибухами не зламати. Українка! Я не перестаю плакати щодня за наших захисників, за дітей та усіх українців за кожну травнику і гілочку. Наша Україна! Як ж ти рідна та любима, яка ж ти наша і ми тебе нікому не віддамо, навіть якщо один із нас виживе, ми все одно відродимося і відбудуємо тебе, наша Україно”.

@user-ht8lo7eh2o
“Оце і є наш український менталітет, наша жага до життя, до відродження, до краси і добробуту! На згарищі – до краси! На попелищі – до порядку! На руїнах – до життя! Бо ми – українці, і цим все сказано!”

@isabellamusen406
“Боже, яка мужня, чарівна мудра українська жінка. Це  – Символ України! Весь наш парод такий як ця Жінка! Слава Україні!”

@stanislavverbivskyi6723
“Ми – українці. Ми вистоїмо. Жіночка з усмішкою говорить про своє горе. Радість крізь сльози. Вистоїмо!”

@user-in1kg4lo9u
“Українська мадонна. Ось чому я люблю українців!”.

Ще дуже багато коментарів залишилося за рамками журналістського матеріалу. Повторимо слова однієї із читачок про Валентину Андріївну Черненко: “Українська мадонна”! А й справді так!

Світлана КОВАЛЬОВА, Леонід ФРОСЕВИЧ

Сообщение “Літопис війни”, який веде “Український репортер” упродовж року, викликає великий резонанс. Кожна із цих історій вражає (+відео) появились сначала на Український репортер.

Мешканці села пенсіонерці Валентині Черненко пощастило вижити під час рашистського бомбардування. «Було враження, що моє тіло розплавилося і мізки витікають через вуха», – з біллю згадує ті страшні дні Валентина Андріївна. У неї згоріло все: будинок, автомобіль, домашні тварини. Про свою біду жінка розповіла кореспондентам «Українського репортера”.

Дивіться також про Мощун:

Сообщение «Було враження, що моє тіло розплавилося і мізки витікають через вуха» – спогади мешканки села Мощун про рашистське бомбардування (+відео) появились сначала на Український репортер.

«Ми сиділи в селі як на пороховій діжці», – згадує місцева мешканка Валентина Помпенко. На території її садиби колись була одна з локацій кінозйомок телесеріалу «Свати». Тут навіть щедро частували акторів і варениками, і горілкою, приймаючи їх як дорогих гостей. «Сьогодні ми з російським актором Федором Добронравовим – по різні сторони барикади», – розповідає пані Валентина, показуючи страшні наслідки окупації Мощуна.

На очах пані Валентини уламком снаряда було смертельно поранено сусідку. Пекельний рашистський вогонь тотально пожирав сільські подвір’я, затишні домівки. “Навіть наше кладовище двиготіло від страшних ударів рашистських “Градів”, здавалося, що й мертвим нема спокою на тому світі”, – із сумом згадує наша співрозмовниця.

Будинок Валентини Петрівни повністю знищено. Згоріло все. Тим не менш жінка знаходить у собі сили допомагати іншим. Односельці кажуть, що вона “кипить енергією”, має добре серце, щодня опікується літніми людьми, приносить їм хліб, молоко. Дбає про бездомних тварин. “Я не можу стояти осторонь”, – додає Помпенко. Ось такі вони, українські жінки, яких горе не ламає, а робить ще сильнішими.

Світлана Ковальова, Леонід Фросевич.

Фото: “Український репортер”

Дивіться відеорепортаж про село Мощун із серії “Літопис війни”.

Сообщение “Навіть сільське кладовище двиготіло від рашистських снарядів” – спогади мешканки Мощуна появились сначала на Український репортер.

Кореспонденти «Українського репортера» записали розповіді мешканців села.

Сообщение Мощун: знищено все – від ложки до машини появились сначала на Український репортер.

Тут проходила лінія фронту. Від багатьох осель залишилися лише димарі, купи цегли та обгорілого металу – мовчазні свідки страшних злодіянь терористів.

В Мощуні – і невимовна біль од тяжких утрат, страшного розору, і водночас тотальна ненависть до клятих ворогів. При в’їзді до села на старій акації висить опудало рашистського зайди, зодягнуте в камуфляж болотного кольору, з колорадською ганчіркою, у валянках.

Гойдається-погойдується потвора, ніби кличе своїх зарізяк до пекла… Страчена героїчним Українським народом. Ця болотиста покруч прихопила з собою ще й пакунок з поцупленими харчами з якоїсь крамниці, навіть парасолю прив’язано до штанів.

Хто не їде з іноземних фотокореспондентів цим битим шляхом, то неодмінно зостановиться, щоб закарбувати для історії цю народну «помсту» на лісовому узбіччі. Нехай дивиться світ і бачить, з яким лютим ворогом у нас всенародна битва. І якої кари заслуговує кримінально-мокшанська мерзота.

Місцеві кажуть, що деякі іноземні фотолітописці на згарищах (колишніх оселях) довго не затримуються: якихось 10 хвилин – і гайда назад. Хіба ж розкажеш їм про свої біди та страждання за такий короткий час?! Зрештою, багато кого й не тягне на болючі спомини, бо печаль така на серці, що всі слова-одкровення в душі ніби стотонними бетонними брилами привалено.

Люди в селі горнуться одне до одного: то свіжими новинами діляться, то передають із вуст в уста особливої ваги повідомлення від волонтерів – кому сьогодні будо доставлено на подвір’я тимчасовий збірний будиночок для проживання. Кому пощастить?

Багато хто щодня навідується до символічного «сердечка», яке встановлено в центрі села: тут щось важливе і почуєш, і раптом свою «хатинку» зустрінеш, яку буде везти вантажівка.

Треба бачити, з якою великою надією виглядають в Мощуні це житло від волонтерських організацій! Зима ж бо не за горами. А де жити?

У таких тривогах і сподіваннях  літо в Мощуні докочується до свого логічного, природного фіналу. Виживе село у страшний час війни?

Кореспонденти «Українського репортера» записали схвильовані розповіді мешканців.

Леонід Фросевич, Світлана Ковальова.

Фото “Українського репортера”.

Сообщение В селі Мощун на дереві висить опудало окупанта: українці нагадують про кару для загарбників (+відео, фото) появились сначала на Український репортер.