Про це свідчать дані Центральної виборчої комісії Туреччини за підсумками обробки 98,38% бюлетенів.

Чинний президент країни Реджеп Таїп Ердоган отримав 49,42% голосів виборців. Його найближчий конкурент лідер Республіканської народної партії Кемаль Киличдароглу, який навколо себе об’єднав опозицію, здобув – 44,95% голосів. Кандидат від правого Альянсу предків Сінан Оган, якого багато хто з аналітиків називав «технічним кандидатом», отримав 5,2%. Остаточні результати першого туру оголосять через кілька днів, коли порахують бюлетені на закордонних дільницях.

Але навіть теоретично, жоден з кандидатів вже не набере 50% голосів, відтак, президентські перегони визначать переможця у другому турі 28 травня.

Явка виборців становила 88,84%, що встановило рекорд в історії Туреччини. Загалом у країні було встановлено 191885 урн для голосування. У Туреччині та закордоном проголосували понад 64,1 млн. виборців. Близько 4,9 мільйона людей голосували вперше.

На парламентських виборах за партію Народний альянс віддали голоси 53,9% виборців, за опозиційний Національний альянс проголосували 32,1%.

Голова ЦВК Туреччини Ахмет Єнер заявив, що негативних моментів у ході голосування зафіксовано не було. Виборцям видали 2 бюлетені: за президента та депутатів. ЦВК Туреччини вжила необхідних заходів для проведення голосування в 11 провінціях країни, які постраждали від лютневих землетрусів.

Чинний президент Реджеп Таїп Ердоган віддав свій голос в одному з районів Стамбула, а після того вирушив до Анкари. Його ключовий опонент, основний кандидат від опозиції Кемаль Киличдароглу, та третій кандидат Сінан Оган голосували в Анкарі.

Нинішні вибори називають не інакше як історичними, подією глобального масштабу. Після двадцяти років правління в країні Партії справедливості та розвитку під беззмінним головування Ердогана (11 років прем’єрства та 9 років президентства), опозиційний лідер має шанс прийти до влади. Попри досягнення Партії справедливості та розвитку і її лідера за ці два десятиліття запит у суспільстві на зміну влади досить високий. Це кілька років тому продемонстрували вибори очільників Стамбула, Анкари та інших великих міст, де мери представляють опозицію.

Екзит-поли ЦВК у країні не проводить. Остаточні підсумки мають бути опубліковані 19 травня в офіційній газеті.

Сообщение Туреччина не змогла обрати президента, буде другий тур появились сначала на Український репортер.

За словами Реджепа Ердогана, 15 чоловіків, які прибули до Туреччини спеціально з метою вбивства, пройшли в консульство по черзі 2 жовтня в період з 9.30 до 11.00. Це зафіксували вуличні камери спостереження (камери консульства в той час не працювали).

Ердоган також підтвердив поширену раніше інформацію про те, що загалом до вбивства причетні 18 осіб: згадані приїжджі та ще троє працівників консульства.

«Якщо саудівська сторона стверджує, що тіло Хашоггі передали співучаснику злочину в Туреччині, то треба розкрити особу цього злочинця. Ер-Ріяд зобов’язаний назвати його ім’я», – наголосив президент.

Він зазначив, що до відповідальності слід притягнути і співучасників з-поза Туреччини.

Влада Саудівської Аравії вже визнала вбивство Джамаля Хашоггі. Але за її версією, журналіст загинув унаслідок трагічної випадковості.

На цю тему також читайте: 

• Саудівська Аравія визнала вбивство Джамаля Хашоггі
• Зниклого журналіста Джамаля Хашоггі міг «замовити» наслідний принц

Сообщение Убивство Хашоггі було спланованим, переконаний Ердоган появились сначала на Український репортер.

Чийгозу дали вісім років колонії загального режиму за організацію заворушень у Сімферополі в березні 2014 року. Умеров отримав два роки колонії-поселення за заклики посилити санкції проти Росії, щоб та забиралася з Криму і Донбасу.

За словами лідера кримських татар Мустафи Джемілєва, літак із Чийгозом і Умеровим 25 жовтня вилетів до Анкари. Очікується, що звідти вони вирушать до України.

Джемілєв зауважив, що звільнення його заступників домігся президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган.

“Радий звістці про те, що Ахтем Чийгоз та Ільмі Умеров нарешті на волі. Дякую Президентові Турецької Республіки Recep Tayyip Erdoğan за його зусилля у звільненні наших героїв, як ми домовилися у Нью-Йорку та Києві.

Це питання і надалі залишатиметься серед пріоритетних під час моїх переговорів зі світовими лідерами. Адже спільна боротьба за звільнення усіх українських громадян та їх повернення до свого рідного дому триває!” – написав Порошенко у Фейсбуку.

Чи видали кримськотатарських активістів Туреччині в обмін на когось, не повідомляється.

Нагадаємо, що Меджліс кримськотатарського народу визнали в РФ забороненою організацією у квітні 2016 року.

Сообщение Росія видала Туреччині двох засуджених керівників кримськотатарського Меджлісу появились сначала на Український репортер.

Дипломатичний конфлікт почався з арешту 5 жовтня співробітника американського генконсульства у Стамбулі Метіна Топуза, який не входить до офіційного списку персоналу посольства США і не має дипломатичного імунітету. Його підозрюють у зв’язках з ісламським громадським діячем Фетхуллахом Ґюленом, якого Анкара звинувачує в організації спроби державного перевороту влітку 2016 року.

Метіна Топуза звинуватили у порушенні Конституції і спробі “змістити уряд Турецької Республіки”. Американське посольство в Анкарі заявило, що висунуті звинувачення “безпідставні і підривають давні партнерські відносини з Туреччиною”.

Вчора, 8 жовтня, президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган взагалі заявив, що західні країни надають підтримку терористичним угрупованням: “Ісламська держава, “Аль-Каїда”, “Робітнича партія Курдистану” – за всіма цими організаціями ви побачите слід Заходу. Всі вони знаходять притулок на Заході. Вони отримують дуже серйозну матеріальну підтримку”.

Згодом посольство США в Туреччині випустило заяву: “Останні події змусили  мінімізувати кількість відвідувачів нашого посольства і консульств, ми призупинили всі неімміграційні візові послуги у всіх американських дипмісіях у Туреччині”.

https://twitter.com/USEmbassyTurkey/status/917075367575384064

Посольство Туреччини в США випустило заяву з аналогічним текстом, але звернену до американської сторони.

Варто сказати, що президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган останнім часом проводить дуже незалежну зовнішню політику, яка не подобається США. Зокрема, Ердоган публічно підтримав президента Венесуели Ніколаса Мадуро і заявив, що виступає проти зовнішнього тиску на Венесуелу, який чинять США.

Раніше в Сирії стався бій між протурецькими повстанцями й американськими коаліційними силами. Коаліція заявила, що повстанці першими відкрили вогонь. Також Вашингтону дуже не подобається, що Туреччина (член НАТО) вирішила закупити російські зенітно-ракетні комплекси “С-400”.

Сообщение США і Туреччина почали “візову війну” появились сначала на Український репортер.

Утім чисельна перевага була не на їхньому боці, і після короткої бійки прихильники Ердогана й охорона виштовхали протестувальників з конференц-зали. На відео видно, як люди роздають удари і ляпаси чоловіку, якого виводять із зали. Під час інциденту Ердоган перервав свою промову і мовчки спостерігав за тим, що відбувається.

Шестеро протестувальників пізніше повідомили, що своєю акцією намагалися привернути увагу до порушення з боку Туреччини прав курдського населення.

Сообщение Виступ Ердогана в Нью-Йорку перервався через бійку (+відео) появились сначала на Український репортер.

Схоже, президент Туреччини Реджеп Раїп Ердоган воліє увійти в історію як другий Ататюрк, ба навіть такий собі анти-Ататюрк, оскільки його політика скерована у діаметрально протилежний бік по відношенню до шляху і настанов творця сучасної турецької держави та «батька усіх турок» Мустафи Кемаля.

16 квітня у Туреччині відбувся конституційний референдум. Зміни до конституції підтримали 51,4 відсотка. Згідно з цими змінами запроваджується у країні президентське правління.

Зміст реформ

Тепер права президента істотно розширюються. Він очолює виконавчу владу, а посада прем’єр-міністра скасовується. Президент призначатиме віце-президента і міністрів; оголошуватиме надзвичайний стан і формуватиме бюджет країни (сьогодні ці питання перебувають у компетенції уряду й виносяться на розгляд і затвердження парламенту). Конституційні зміни дозволяють президенту зберігати своє членство в партії.

Зміни підводять риску під багаторічною боротьбою Ердогана з армійською кастою, що з часів Ататюрка має у Туреччині особливі права та була опорою світської секулярної вестернізованої держави. Якщо досі президент лише виконував обов’язки головнокомандувача від імені парламенту, то тепер стає головнокомандувачем відповідно до конституції. І отримує право призначати керівника Генерального штабу збройних сил. Особи, які мають стосунок до збройних сил, позбавляються права балотуватися.

Відтак армія втрачає значення як політичний чинник, хоча часто саме вона втручалась у політичне життя навіть шляхом заколотів, аби втримати країну на світському західному шляху, який заповідав Ататюрк.

Змінюється також механізм імпічменту президента. Для розслідування діяльності голови держави тепер мають висловитися 50 відсотків депутатів парламенту. Для передачі справи президента до Верховного суду необхідна підтримка 2/3 депутатів.

Також Ердоган оголосив про наміри провести ще один референдум щодо запровадження смертної кари, що остаточно відріже країні можливість вступу до Євросоюзу.

Протести всередині країни та неоднозначна реакція у світі

Результати референдуму викликали велику хвилю протестів всередині країни.

Опозиційна Республіканська народна партія повідомила про ймовірні порушення, зокрема використання непроштампованих бюлетенів. Демократична партія народів оголосила, що буде оскаржувати результати референдуму на 2/3 дільниць, оскільки мали місце маніпуляції, що додали 3–4 відсотки за зміни до конституції. Тисячі людей вийшли на вулиці Анкари, Стамбула та інших турецьких міст з акціями протесту.

Референдум продемонстрував розкол країни. Проти реформ Ердогана проголосували великі міста, зокрема Стамбул, Ізмір і Анкара, середземноморське узбережжя. Підтримали реформу село і консервативна провінція центральних регіонів, а також населення узбережжя Чорного моря. Проти реформи голосував населений курдами південний схід країни. За зміни проголосували турки у Європі, а в Америці – проти.

Перспективи скасування результатів референдуму у судах є вельми примарними, оскільки Ердоган узяв під контроль суди. Перспективи того, що він «здасть назад» під тиском акцій протесту, також є нереальними. Причина полягає в тому, що альтернативи Ердогану, по суті, немає, а його відхід несе величезну небезпеку через внутрішню та зовнішню нестабільність. Розгортання ж у Туреччині сирійського та/або іракського сценаріїв мало хто хоче як у самій Туреччині, так і за її межами.

Тому реакція світової громадськості виявилася доволі неоднозначною.

В ОБСЄ заявили, що хоча технічно референдум був організований добре, виборці не отримували неупередженої інформації про основні аспекти реформи, а обмеження основних свобод справило негативний ефект.

Канцлер Німеччини Ангела Меркель та міністр закордонних справ Зігмар Габріель заявили, що Берлін поважає право турецьких громадян обирати конституційний порядок. Меркель можна зрозуміти. Туреччина є важливим кордоном, що захищає Європу від навали біженців із Сирії та Іраку.

Президент США Трамп телефоном привітав Ердогана з результатами референдуму. Білий дім і Держдепартамент не вдалися до коментарів щодо референдуму. Америку також можна зрозуміти. Туреччина не лише входить до НАТО, але й має мережу військових баз, які дуже потрібні альянсу під час загострення стосунків з Росією, а в Сирії та Іраку палає війна та розгортається тероризм.

Москва ж у особі прес-секретаря Путіна Пєскова взагалі зайняла позірну демократичну позицію: мовляв, референдум – це абсолютно суверенна справа Турецької Республіки.

Відтак, як бачимо, реакція світових лідерів, зокрема у Європі, була спокійною, хоча антиєвропейська та антинімецька риторика у Туреччині іноді сягає через край.

З одного боку, Ердоган доволі ризикує, оскільки, за різними оцінками, до 80 відсотків ринків збуту турецьких товарів перебувають у Європі. З другого боку, розуміє, що, окрім нього, нікому стати на перешкоді напливу мігрантів у Європу із південно-східного напрямку.

Чого прагне Ердоган?

Перш за все він продовжує своє перебування у владі, до якої прийшов ще у 2002 році як прем’єр. Вибори президента за новою конституцією відбудуться у 2019-ому. Якщо зважити на можливість двох президентських термінів по 5 років (а це вельми можливий сценарій!), то Ердоган перебуватиме у владі до 2029 року.

Утім, Ердогана цікавить не влада та багатство як такі. Він хоче увійти в історію як «другий Ататюрк», захисник усіх тюрків та мусульман-сунітів. Але радше це «анти-Ататюрк», оскільки наслідує «батька тюрків», так би мовити, з точністю до навпаки.

Ердоган переймається спадщиною Османської імперії, яка почила у бозі майже 100 років тому.

Нагадаємо, сучасна світська Турецька держава виникла у 1923 році на уламках Османської імперії, що дала себе втягнути у Першу світову війну і програла її. В результаті Туреччина втратила величезні території в Африці (Єгипет) та Азії (Сирія, Ірак) аж до земель у Європі та островів Егейського та Середземного морів.

Відбулася війна за незалежність Туреччини під керівництвом Ататюрка, яка завершилася підписанням Лозаннської мирної угоди, після чого Туреччина постала як секулярна світська республіка у сучасних межах. Саме Ататюрк, який негативно ставився до занепалої Османської імперії та її спадщини, запровадив світський устрій, скасував халіфат, замінив арабський алфавіт на латиницю, узяв курс на вестернізацію країни. Головним інструментом та гарантом світськості виступала армія, яка часто втручалася у політичні процеси, зокрема, шляхом заколотів, коли уряд, на думку генералів, далеко відходив від шляху, що його заповідав «батько усіх тюрків».

Натомість Ердоган воліє скасувати базові настанови Ататюрка, обновити державу на основі своєї версії сунітського ісламізму, яка дедалі більше відходить від початкової поміркованості, з якою його партія перемогла на виборах 2002-ому. Він намагається демонтувати кемалістську державу та світські суспільні відносини.

У зовнішній політиці наслідування османським традиціям вже веде до військового втручання у Сирії, а також до встановлення сфер впливу в тих країнах регіону, які колись входили до імперії. Туреччина подає себе як захисника сунітів на противагу Ірану, який патронує шиїтів. Утім, на ниві захисників сунізму в Ердогана є жорсткі конкуренти в особі Саудівської Аравії та Катару, які неявно втягнуті в іраксько-сирійський конфлікт. До того ж сунітські монархії країн Перської затоки не надто полюбляють Туреччину та Ердогана, але це окреме питання.

Ердоган та його прибічники розгорнули пропаганду з критикою Лозаннської угоди 1923 року, через яку Туреччина втратила частину Сирії, багатий нафтою іракський Мосул, острови Егеїди. Офіційна пропаганда вважає, що прийняття Ататюрком такої угоди було зрадою національних інтересів.

Це є нічим іншим, як обґрунтуванням можливих майбутніх територіальних претензій і військового втручання у сусідні держави, що, власне, вже має місце у Сирії під приводом боротьби з курдськими повстанцями, які базуються на цій території, та захисту місцевого турецького населення – туркоманів.

За Ердоганом, нова Туреччина має бути державою поміркованого сунітського ісламізму, яка має жорстко консолідований правлячий режим на чолі з партійним лідером-президентом. Така держава повинна вести активну політику в регіоні своїх інтересів, а саме – щонайменше у межах колишньої Османської імперії.

Лідером усього цього Ердоган, зрозуміло, бачить себе, принаймні у найближчі 12 років. А там – на усе є воля Аллаха. Зрештою, можна і наступника виростити за цей час…

Як це все позначиться на Україні?

Це може виглядати доволі дивно, але сучасній Україні це на руку.

Навіть попри тактичні загравання Ердогана з Путіним, Туреччина сьогодні є принаймні умовним союзником України хоча б у питанні Криму. Анкара багато коштів вкладає у кримських татар, підтримує санкції, пов’язані з Кримом. Принаймні у турецькі порти заборонено заходити суднам, які були у портах Криму, і це стосується, перш за все, російських кораблів.

Україна об’єктивно зацікавлена у збереженні влади Ердогана, оскільки це означатиме збереження нинішнього рівня підтримки Туреччиною територіальної цілісності України.

Зрештою, Україна аж ніяк не може вплинути за турецьку політику та Ердогана, але вона може і мусить використати їх у своїх національних інтересах.

Відтак, Україні жодним чином не слід робити заяви щодо оцінки референдуму, а надто у негативній тональності. Не треба обговорювати демократію у Туреччині хоча б тому, що і в нас із нею є величезні проблеми. Варто лише підтвердити готовність співпрацювати з Туреччиною, розвивати і поглиблювати економічні й культурні зв’язки між країнами та народами, підкреслити подальше прагнення до добросусідських стосунків.

Звісно, якщо у вітчизняної влади є хоча б трохи клепки у голові…

Олександр КАРПЕЦЬ

Сообщение Сумнівна перемога султана Ердогана над Ататюрком-Кемалем появились сначала на Український репортер.

Історія питання

Ідею про перехід до президентської республіки ще 2005 року висунув міністр юстиції Джеміль Чічек. Тоді її підтримав тодішній прем’єр-міністр Реджеп Таїп Ердоган. До парламенту проект реформування конституції був внесений Партією справедливості і розвитку Ердогана без консультацій з іншими політсилами після перемоги на виборах 2011 року. Однак через деякий час процес ущух.

Пропозиція про перехід до президентської республіки повернулася до передвиборчої програми партії Ердогана на виборах 2015 року.

21 січня турецький парламент – Великі національні збори Туреччини – схвалив конституційну реформу, запропоновану президентом, далі своє слово мав сказати народ. На плебісциті у неділю, 16 квітня, більшість населення Туреччини підтримали оновлення Основного закону. Тепер конституційні зміни наберуть чинності після загальних виборів, призначених на листопад 2019 року.

Що тепер зможе Ердоган

Реджеп Ердоган, який фактично керує країною з 2002 року, тепер зможе залишатися при владі до 2029 року. Посада прем’єр-міністра буде усунена, а президент значно розширив свої повноваження.

Голова держави отримав право особисто призначати віце-прем’єрів, міністрів, високопосадових чиновників, представляти бюджет, а також переформатовувати структуру і повноваження міністерств. Звітувати перед парламентом міністри не будуть – лише перед президентом.

Міністерству юстиції, а тобто і президенту, буде підкорятися раніше незалежна вища рада суддів і прокурорів. Призначення до конституційного суду також контролюватиме президент, який стає і верховним головнокомандувачем. Тобто державні посади для людей у мундирах будуть недоступні.

Голова держави зможе запроваджувати надзвичайний стан без консультацій з парламентом, а також видавати укази, які згодом отримають статус законів. Парламентарі у подальшому зможуть лише їх анулювати.

Водночас кількість місць у Великих національних зборах Туреччини зросте з 550 до 600. Президент зможе будь-якої миті розпускати парламент. Віковий ценз для депутатів буде знижений з 25 до 18 років. Це зроблено для того, щоб пропрезидентська партія завела до парламенту своє “молодіжне крило”.

Поправки внесені і до виборчої системи. Президент і парламент будуть обиратися терміном на 5 років (раніше 4 роки). Голова держави зможе обіймати свою посаду не більше двох термінів поспіль. Рішення про повторні вибори зможе приймати і президент, і парламент. Вибори в органи законодавчої і виконавчої влади проводитимуться в один день.

Реакція Європи, РФ і відповідь Анкари

Раніше Ердоган обіцяв, що поверне смертну кару, відмінену 2004 року на вимогу Євросоюзу, який вабив Туреччину перспективою членства. Європейці вже заявили, що Туреччина прямує до самодержавства, а Ердоган прагне одноосібної влади.

У самій же Туреччині вважають, що перехід до президентської системи правління допоможе країні швидше реагувати на зовнішні загрози, стабілізує систему політичої влади і допоможе уникати постійної ротації коаліційного уряду.

Водночас, як би там не було, критика Туреччини і особисто Ердогана з боку ЄС буде доволі м’якою. Адже Туреччина є головним “фільтром” на шляху біженців із Сирії. Зараз у Туреччині розмістилися 3 млн сирійських мігрантів. Ердоган постійно наголошує, що в Європу можуть рушити нові хвилі сирійців.

У Росії політику Ердогана і його нововведення обережно не коментують. Для РФ Туреччина є складним і непередбачуваним сусідом, який під впливом настрою і моменту може кардинально міняти свою позицію.

Хоча Анкара співробітничає з Москвою в Сирії і по “Турецькому потоку”, однак нещадно критикує російського союзника за підтримку президента Башара Асада після американських ракетних ударів у Сирії.

Сообщение Туреччина після референдуму: майже необмежена влада Ердогана і згортання демократії появились сначала на Український репортер.