Відповідний указ №475/2026 глава держави підписав 3 червня.

Валентин Коренчук був учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності. З початком повномасштабної війни одним із перших став на захист українського неба. За час служби він здійснив понад 80 бойових вильотів і провів близько 300 годин у повітрі під час виконання бойових завдань.

На його рахунку — десятки знищених ворожих цілей, серед яких літаки, крилаті ракети, ударні та розвідувальні безпілотники, а також наземні об’єкти. Одним із найвідоміших епізодів став повітряний бій над Київщиною, під час якого льотчик змусив російський штурмовик врізатися в землю без застосування зброї.

Коренчук також був серед перших українських пілотів, які закликали міжнародних партнерів передати Україні винищувачі F-16.

27 квітня 2024 року він загинув під час виконання бойового завдання на МіГ-29. Герою було 47 років. У нього залишилися дружина та троє дітей.

За понад 20 років служби у Повітряних силах Валентин Коренчук був нагороджений орденом “За мужність” III ступеня, відомчими відзнаками та нагородною зброєю. Після загибелі йому також присвоїли військове звання полковника.

Раніше на сайті президента була зареєстрована петиція з проханням надати Валентину Коренчуку звання Героя України.

Сообщение Валентину Коренчуку, легендарному “Привиду Києва” присвоїли звання Героя України (посмертно) появились сначала на Український репортер.

Саме завдяки його діям Київ зміг захиститися від неконтрольованих бомбардувань російською авіацією у перші дні війни, що врятувало сотні, а може і тисячі життів.

Його звали В’ячеслав Радіонов. Йому було всього 25. У момент, коли країна прокинулася від вибухів, він діяв — швидко, холоднокровно, професійно. Під ракетними ударами він підняв у небо літаки своєї бригади з аеродрому у Василькові, фактично вирвавши їх із-під удару.

В’ячеслав народився у Запоріжжі. Навчався у Запорізькому обласному ліцеї-інтернаті «Захисник», згодом закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил ЗСУ імені Івана Кожедуба. Для нього небо було не просто професією — це був свідомий вибір і поклик серця. Служити Україні означало для нього жити з честю.

Старший лейтенант Радіонов проходив службу у 40-й бригаді тактичної авіації на Київщині. Коли на світанку 24 лютого аеродром зазнав ракетного удару, рахунок ішов на хвилини. Попри смертельну небезпеку, завдяки рішучим і професійним діям В’ячеслава весь авіапарк бригади був піднятий у повітря. Ці літаки згодом стали частиною оборони Києва та області, знищивши в перші дні щонайменше сім ворожих літаків і запобігши масштабним руйнуванням столиці.

Сам В’ячеслав загинув, виконуючи бойове завдання. За мужність, самопожертву та відданість державі йому посмертно присвоїли звання Героя України.

Його ім’я — це символ тиші перед злетом і сміливості перед небезпекою. В’ячеслав Радіонов залишив по собі не лише спогад про подвиг, а й приклад справжньої офіцерської честі. Він зробив усе, що міг, — і навіть більше.

Сьогодні його історія нагадує нам: героїзм народжується не з гучних слів, а з рішень, ухвалених у критичну мить. І поки в українському небі літають наші літаки, у цьому небі є частка його відваги.

Велику роль у вихованні хлопця відіграв дідусь. Чоловік був військовим штурманом і рано пішов на пенсію – у 45 років. Дідусь працював на меблевій фірмі та весь свій вільний час проводив з онуком.

В’ячеслав з дитинства захоплювався авіацією та займався авіамоделюванням. Брав участь у міжнародних конкурсах та не один раз займав призові місця. Двічі хлопець вигравав відпочинок у таборі “Артек”. В сім’ї хлопця ціла династія авіаторів – дядько В’ячеслава – штурман, брат – пілот цивільних літаків, ще один дідусь – авіаінженер.

Мама не хотіла такої професії для сина, намагалась його переконати обрати іншу та згодом подати документи в інші навчальні заклади. Однак хлопець настояв на своєму – у 2014 році закінчив Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою “Захисник” і вступив у Харківський національний університет Повітряних сил ім. І. Кожедуба.

Саме в цей рік розпочалась російсько-українська війна. Інна мала надію, що коли син завершить навчання, війна вже закінчиться.

У 2019 році В’ячеслав підписав контракт з ЗСУ і вже у 2021 році брав участь у військовому параді з нагоди 30-ї річниці незалежності України в ролі пілота МіГ-29.

Син був не багатослівним, тому просто сказав мамі: “Я буду літати на параді”. Жінка спостерігала за дійством по телевізору та в один момент почала сильно хвилюватись.

“Весь парад передивилась, всі літаки вже полетіли, техніка пройшла, а сина немає. Думала, що щось трапилось, нічого хорошого в голову не приходило. Дзвонити не могла, бо знала, що не візьме слухавки. А виявилось, що він летів в самому кінці і з літака пускав синій дим, інший пілот мав жовтий колір, щоб утворити синьо-жовтий стяг . Була гордість”, – наголосила жінка.

23 лютого 2022 року ввечері мама останній раз спілкувалась з сином. Попри невтішні прогнози та припущення, він запевняв матір, що все буде добре і не варто “розводити” паніку.

Не знаю, чи догадувався він, чи ні. Навіть якби так, все одно нічого б мені не сказав. Я завжди дуже переживаю. Тому напевно добре, що він мені нічого не казав. Він завжди ставив мене перед фактом і нічого заздалегідь не казав. Наприклад, у 2019 році він літав на Донбас, про що я не знала. Лише згодом він сказав мені, що оформляє собі УБД, – зауважила вона.

В ніч на 24 лютого 2022 року жінці приснився страшний сон. Вона прокинулась і одразу почула вибухи в Запоріжжі. Про початок війни її повідомила свекруха. Дядько В’ячеслава подзвонив Інні та сказав, що з сином все гаразд і він полетів. Однак невідомо, звідки він взяв таку інформацію.

“Я написала сину, що якщо він може, щоб мені подзвонив, якщо ні, щоб скинув мені смайлик чи плюс. Я знала, що якби В’ячеславу не можна було б говорити, він би й не взяв трубку, бо був відповідальним. Ми всі думали, що він полетів”, – згадала жінка.

Однак насправді її син залишився у місті Василькові, що на Київщині. В перший день вторгнення росіяни почали атакувати аеродром. В’ячеслав підняв свій військовий літак і ціною власного життя прикрив зліт інших льотчиків.

“Наступного дня я підозрювала, що щось не так. В мене є маленька собака, яка тоді почала скулити. Я підійшла її гладити, а вона дивилась на мене через плече. Тоді я відчула… Я пішла відразу до свекрухи. Коли підходила, двері у квартиру були відкриті і вона кричала. Я все зрозуміла. До неї подзвонили з аеропорту і сказали…” – розповіла Інна.

Тіло В’ячеслава знайшли місцеві мешканці міста Васильків. До Інни подзвонив місцевий капелан і жінка одразу попросила привезти тіло сина додому – в Запоріжжя. Капелан погодився приїхати на Правий берег міста, адже на Лівому тоді було небезпечніше через обстріли окупантів. Він хотів привезти сина до матері, але можливостей фактично не було.

Спершу Інна настоювала, щоб тіло везли. А потім пройшло трохи часу, вона подумала, подзвонила капелану і сказала: “Люди будуть ризикувати своїм життям, щоб привезти тіло. Через це хтось може постраждати”.

Капелан запропонував поховати сина таємно у Василькові, щоб не було зрозуміло, що він військовий льотчик. Адже якби прийшли росіяни, вони б могли трощити і розкопувати. Я погодилась. Вони похоронили 28 лютого і скинули мені мітку. Я погано пам’ятаю дати, але це число запам’ятала – в цей день у мене День народження, – сказала жінка.

У листопаді 2022 року В’ячеслава перепоховали на Алеї Героїв Васильківського кладовища. Мама пригадала, що тоді вирішила вже не везти тіло до Запоріжжя.

В’ячеслав Радіонов отримав посмертне звання Героя України з врученням ордена “Золота Зірка”. На честь пілота названо одну з вулиць у Шевченківському районі Запоріжжя та провулок у Деснянському районі Києва, селище Биківня.

Сообщение Пам’яті В’ячеслава Радіонова, Героя України, льотчика 40 бригади “Привид Києва” появились сначала на Український репортер.

Історію його бойового шляху розповіли на Facebook-сторінці бригади.

Український захисник народився 1979 року в місті Кропивницькому, де й мешкав разом з родиною: дружиною, сином і донькою.

У 2000 році успішно закінчив Харківський інститут Військово-Повітряних Сил ЗС України. Все своє життя присвятив авіації, хоча й мав перерву у військовій службі. Працював викладачем у Національному авіаційному університеті.

З початком широкомасштабної агресії росії, не вагаючись повернувся до військової служби, став на захист неба — у 40 БрТА. Відновив льотні навички на літаках Л-39 та МіГ-29.

Саме на винищувачах МіГ-29 здійснював щоденну бойову роботу із захисту повітряного простору України: успішно знищував повітряні цілі ворога та здійснював ракетно-бомбові удари по позиціях окупантів, їх штабах і скупченню техніки на різних напрямках фронту.

«Пам’ятаємо Сергія Бондаря, як виваженого і фахового льотчика. Людину з великим серцем і безмежним життєвим оптимізмом, гумором, щирістю і взаємопідтримкою ближніх. Щиро співчуваємо його родині, близьким, побратимам та всім, хто знав славетного захисника української землі!», — йдеться в дописі.

Сообщение Загинув, захищаючи українське небо. Історія льотчика з бригади “Привид Києва” Сергія Бондаря появились сначала на Український репортер.

«Військовий льотчик керував багатьма типами військових та цивільних літаків. Служив у різних військових частинах, до війни працював керівником однієї з українських авіакомпаній. Свій безцінний досвід роботи Михайло Матюшенко – позивний “Дід” – передавав молодшому поколінню. І лише тепер ми маємо право розказати правду: “Привид Києва” очолював льотчик із Бучі. Із приходом полковника Матюшенка до керівництва 40 бригада тактичної авіації не зазнавала втрат у повітрі. А значить, всі пілоти із “Київських привидів” поверталися живими», – йдеться в повідомленні Федорука.

За словами міського голови, згодом Матюшенко ухвалив рішення посилити південний та східний фронти.

Для Михайла Матюшенка це була остання місія. Він не повернувся з чергового вильоту, і його довго шукали. Сьогодні з ним попрощалися в Бучі.

Пілоти в небі Бучі віддавали честь під час прощальної церемонії з командиром 40-вої бригади тактичної авіації, відомих як “Привидів Києва” Михайлом Матюшенком з позивним “Дід”.

Літаки проводжають в останню путь свого командира. Вічна пам‘ять герою!

“В одну із ночей Дід кинувся у повітряний бій на Л-39, імітуючи атаку МіГ-29 на пару Су-30. І що ви думаєте? Вони відступили!”, – згадують один з епізодів побратими.

Згодом він прийняв рішення посилити південний та східний фронти: “Коли Дід дізнався про безповоротні втрати підготовлених екіпажів бомбардувальників, рішення було прийнято. Так почалася нова операція”.

Поховали 61-річного льотчика у Бучі на Алеї Героїв.

Нагадаємо, що навесні Командування Повітряних сил ЗСУ повідомило, що “Привид Києва” – це збірний образ пілотів 40-ої бригади тактичної авіації Повітряних сил, які захищають небо столиці. Цей коментар ПС ЗСУ оприлюднили після того, як іноземні ЗМІ написали, що легендарним “Привидом Києва” є Герой України майор Степан Тарабалка, який також загинув під час повітряного бою з окупантами.

Сообщение У Бучі попрощалися з льотчиком Михайлом Матюшенком, який керував легендарним “Привидом Києва” (+відео) появились сначала на Український репортер.

В інтерв’ю виданню Радіо НВ він розповів, що цей образ застосовують до льотного підрозділу, а не до конкретного пілота. Він також спростував інформацію, що «привида Києва» знищено.

«Це чистий вкид. Ніхто не загинув, хоча б тому що «привид Києва» — це колективний герой. Не думаю, що існує одна особа, яка збила 30 російських літаків. А от колективно наші льотчики, які зокрема прикривають Київ, збили багато. Можна сказати, що «привид Києва» — це повітряна група, а не один конкретний пілот. Тож повідомлення, що загинув один пілот, навіть якщо він загинув, не нищить ані бренду, ані можливості збивати далі російські літаки», — розказав Арестович.

Про українського льотчика на прізвисько “привид Києва” активно писали на самому початку війни, — він лише за перший тиждень бойових дій збив 20 ворожих повітряних засобів, завдяки чому став не просто національним героєм, а й прикладом для наслідування для багатьох українців.

Привид Києва живий, продовжує літати і захищати українців від російських окупантів.

За перший місяць війни наші захисники збили або пошкодили вже сотні літаків, вертольотів та танків.

Сообщение Чутки про смерть “привида Києва” – вкид появились сначала на Український репортер.

Відповідне відео у Telegram опублікував одеський журналіст, учасник бойових дій російсько-української війни Сергій Братчук.

Нагадаємо, 7 березня український льотчик-ас, який вже став легендою і отримав прізвисько “Київський Привид”, зберіг сотні життів своїх співвітчизників, збивши ворожу крилату ракету “Калібр” на Київщині. Боєголовка впала біля Обухова.

Невідомий льотчик, якого в Україні вже прозвали “Привидом Києва”, збив за 5 днів війни 16 літаків окупантів. Загарбники бояться його більше, ніж ППО. А кияни за подаровану безпеку навіть назвали його “янголом”.

Сообщение Український льотчик-ас збив чергову крилату ракету над Києвом (+відео) появились сначала на Український репортер.

Привид Києва — пілот МіГ-29 за перші 30 годин російського вторгнення в Україну здобув 6 повітряних перемог у небі над Києвом: збив 2 літаки Су-35, 2 літаки Су-25, по 1 літаку Су-27 і МіГ-29[3][4].

25 лютого Міністерство оборони України на своїх сторінках у соцмережах припустило, що Привидом Києва може бути один із досвідчених військових льотчиків запасу, які оперативно повернулися до лав ЗСУ після ворожого вторгнення.

Сообщение “Привид Києва” збив десять ворожих літаків появились сначала на Український репортер.