На сьогодні в селах є :

а) Дрібні фермери, які обробляють від 5 до 200 гектарів землі. То є куркулі в хорошому сенсі слова, котрі зазвичай ще й живуть у селах. Працьовита складова українського села.

б) Середні фермери. Обробляють від 200 до 2000 гектарів землі. Допомагають школам, дитсадочкам, культурним закладам, вирішують побутові проблеми людей. Переважно теж тримають зв’язок з селом.

в) Так звані агрохолдинги, банк землі яких починається від 25 тисяч гектарів і більше. Зазвичай їх офіси містяться у міських агломераціях – Києві, Дніпрі тощо. Здебільшого, за деякими виключеннями, до села вони байдужі. Не живуть бідами і проблемами цих населених пунктів. Просто ведуть активний бізнес.

Але ж переважно землю обробляють дрібні й середні фермери. З 24 лютого 2022 року в Україні розпочався широкомасштабний наступ московитів. Усі українці (по духу і по крові) докладаються до Перемоги України. Фермери купляють квадрокоптери, тепловізори, автівки, форму, постачають воїнам продукти. Значну частину прибутку українські фермери спрямовують на нашу Перемогу.

Але ситуація суттєво погіршилася. Оскільки Чорне море контролюється московитським недофлотом, то ціни на збіжжя у світі рвонули вгору, а ціни в Україні впали. І тут нинішня влада суттєво «попрацювала». Мало того, що в порти Одеси й Миколаєва заходять небагато суден, то чиновники ще й запровадили підконтрольні собі «фірми-прокладки», через які експортують зерно. Тобто за безцінь купують збіжжя в українських фермерів, демпінгують на зовнішніх ринках, але маржа їхня збільшилася порівняно з довоєнною. Мало того, що європейські країни звинувачують ці «прокладки» у демпінгу і тому забороняють постачання аграрної продукції на європейський ринок, то вони ще завдають збитків українським фермерам.

Наразі ціна тони пшениці – близько 6 тисяч грн. До широкої війни при курсі долара 28 грн – була 8 тисяч грн. На зовнішніх ринках у євро й доларах ціна пшениці зросла від 180-200 доларів – до 330 євро за тонну. А в Україні ж «фірмачі» скуповують пшеницю за 150 євро за тону. А ще фермеру потрібно доправити зерно до порту чи на європейський кордон. Якщо є свій транспорт – це обійдеться в 1000 гривень, а якщо найняти – то 2500 тисяч грн за тону. Тобто український фермер за вирощену тону пшениці отримує 4-5 тисяч грн. А собівартість при нинішніх цінах насіння, гербіцидів, міндобрива – 7 тис грн. Тобто фермери продають пшеницю собі у збиток: на кожній тоні втрачають 1-2 тисячі гривень.

Так само з соняшником. Перед війною соняшник продавали по 20-22 тисячі грн за тону. Ще торік соняшник коштував 17 тис грн за тонну, потім – 15, а зараз -12 тисяч грн за тонну. Тобто нині продають удвічі дешевше, ніж до війни. При тому, що курс гривні виріс на 60%.

Відтак накопичення, які були у дрібного і середнього фермерів, вони частково віддають на фронт та покривають збитки від господарювання.

Читайте також: Павло Жебрівський оприлюднив у Маніфесті візію та цінності новітньої України

Якщо ми дбаємо про утвердження української національної ідентичності, то маємо зберегти українське село. Для цього потрібна державна Програма розвитку села.

«Бойове братерство України» має програму відновлення українського села на нових культурних, соціальних, економічних засадах. Коли в селі буде робота, гідна зарплата, коли буде сформовано прошарок сільської еліти, тоді й сільські школи наповняться дітьми.

На цю тему: “Продаж землі юридичним особам – це внутрішній удар по українській національній ідентичності”, – Павло Жебрівський

Треба створити умови і можливості, щоб в українському селі могли і хотіли залишатися молоді люди, котрі хочуть бути ближчими до землі, босоніж пройти по росі та чути спів соловейка. Це можуть бути й «айтішники», науковці.

Мається на увазі українське село як колиска національної ідентичності 21 століття. Модель цього села у «ББУ» є. Ми чітко знаємо: за 5-10 років українське село можна відродити на супернових засадах.

За умови, що іноземці не скуплять українську землю, починаючи з 1 січня 2024 року.

(«Бойове Братерство України» оприлюднило спеціальну петицію, яка розміщена на сайті інституції Президента України.)

Ми вимагаємо:
А) Відкласти продаж землі юридичним особам на 3 роки після завершення війни.
Б) За цей час розпочати широку загальноукраїнську дискусію щодо купівлі-продажу землі.

Приєднуйтеся до підписантів петиції!

Павло Жебрівський, президент військово-цивільної спілки “Бойове Братерство України”

Джерело: Фейсбук

Фото: “Український репортер”

Сообщение На сайті президента з’явилася петиція, щоб відкласти продаж землі юридичним особам на три роки появились сначала на Український репортер.

З 1 січня 2024 року українську землю зможуть купувати юридичні особи, зареєстровані в Україні. Тобто громадянин будь-якої країни може зареєструвати в Україні «юридичну особу» і на цій підставі викупити українську землю.

Земля для України – не тільки економічний ресурс. Це ресурс ідентичності. Людина, яка не усвідомлює, що село є колискою української ідентичності й українського архетипу легко підписала Закон про продаж сільськогосподарської землі.

Сьогодні в Україні ціна гектара землі – до 2,5 тисяч доларів. Для порівняння: у Європі – від 5 до 15 тисяч $ за гектар. Громадяни Німеччини, Китаю, Ізраїлю тощо таких бід, як українці, не мають. Вони дадуть хоч і по три тисячі $ за гектар землі.

Замість того, щоб створити Державний земельний банк, якому власник міг би продати землю, і з якого на конкурсних засадах, з соціальними зобов’язаннями надавати землю в оренду дрібним і середнім фермерам, влада відпустила питання землі навіть не на «ринок», а на базар. При чому, український дрібний і середній фермер опиняються у завідомо невигідному становищі: їм важко заплатити 2-2,5 тисячі доларів при купівлі землі. За років 20 вони окуплять ці витрати.

Висновок: продаж землі юридичним особам – це внутрішній удар по українській національній ідентичності. Путлер зовні знищує, а нинішня влада – зсередини. Фактично – це страшна диверсія.

«Бойове Братерство України» готує спеціальну петицію. Наступного тижня петиція буде розміщена на сайті інституції Президента України.

Ми вимагаємо:
А) Відкласти продаж землі юридичним особам на 3 роки після завершення війни.
Б) За цей час розпочати широку загальноукраїнську дискусію щодо купівлі-продажу землі.

Необхідно проводити круглі столи із залученням провідних науковців. Почути думку і сільських жителів, і вчених, і діячів культури, які розуміють, що таке національна ідентичність. Адже земля сільськогосподарського призначення – це невідновлювальний ресурс.

Просимо українців, які сьогодні б’ються на фронті заради збереження української ідентичності, усвідомити: впровадження Закону про викуп земель сільськогосподарського призначення юридичними особами призведе до катастрофи.

Якщо підтримаємо петицію, то через 3 роки після завершення війни розпочнемо суспільну дискусію і визначимо: що робити далі?
Потрібно було б провести чесний референдум: чи хоче українська нація продавати землю іноземцям?

Читайте також: Павло Жебрівський оприлюднив у Маніфесті візію та цінності новітньої України

З наступного тижня командири полків «ББУ» зустрічатимуться з широкою громадськістю різних регіонів України. Наше завдання – зібрати щонайменш 1 мільйон підписів під петицією. Якщо так буде – не дослухатися влада не зможе. Це питання виживання нації.

Павло Жебрівський, президент військово-цивільної спілки “Бойове Братерство України”

Джерело: Фейсбук

Фото: “Український репортер”

Сообщение “Продаж землі юридичним особам – це внутрішній удар по українській національній ідентичності”, – Павло Жебрівський появились сначала на Український репортер.

Про це розповів у Фейсбуку відомий борець з корупцією, колишній народний депутат України Юрій Левченко.

Юрій зазначає: “У Тараса були творчі ідеї як його (відео. –Ред.) доопрацювати – наприклад, він хотів аби ми зняли кадри величезних парканів олігархічних маєтків і вставили їх в це відео. Були й інші пропозиції, але виставляю вже як є, бо чомусь маю таке внутрішнє відчуття, що саме сьогодні воно й мало вийти…

Саме тоді в Холодному Яру я й помітив, що Тарасу погано й наполіг, аби він серйозно задумався над якісним обстеженням, запропонував йому свою допомогу. Через кілька днів він мені зателефонував, я включився, й виявилося, що у нього вже четверта стадія. Як прикро тепер, що ми не пересіклися кілька місяців раніше, адже хто зна, може вдалося би його врятувати…

Дякую Тобі, Тарасе, за роки натхнення, за те, що давав сили боротися далі, за Твоє щире служіння Україні, за ВСЕ!.. Ми будемо гідні Тебе та продовжимо Твою справу!”.

Тараса Вікторовича Силенка не стало 22 червня 2021 року. На 48-році життя Великий син України відійшов за вічну межу.

Сообщение Свою останню пісню Тарас Силенко записав у Холодному Яру. Вона про те, як грабують українців (+відео) появились сначала на Український репортер.

Як повідомляє  agro.24tv.ua, на першому етапі жодних миттєвих та глобальних змін не відбудеться. Орендарі не залишаться без оброблюваних ними земель, адже на це є ціла низка причин.

1. Найголовніша – дія договору оренди не припиняється після продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, якщо інше не передбачено самим договором.

В орендаря є переважне право викупу. Воно затверджене законом, але можна для певності прописати цей пункт ще й у договорі оренди.

Землевласник зобов’язаний у письмовій формі повідомити орендаря про намір продати ділянку, зазначивши її ціну й умови продажу. Завдяки цьому, власник може продати ділянку третій особі, лише після офіційної відмови орендаря.
Без такої відмови земельну ділянку можуть відчужити лише у двох випадках: якщо власник подарує її комусь із близьких родичів або якщо ділянку стягне банк на погашення іпотеки.

2. Переважне право зберігається за орендарем, навіть якщо земля продається на аукціоні: землевласник може продати ділянку іншій особі, лише якщо вона запропонує вищу ціну, яку орендар відмовиться платити.

3. Слідкувати за дотриманням переважного права будуть також нотаріуси.

4. Внесення землі до статутного капіталу без згоди орендаря неможливе.

Читайте також:

• Ринок землі в Україні запустять з 1 липня: хто і як зможе її купити?

Сообщение Як відкриття ринку землі вплине на орендні відносини появились сначала на Український репортер.

Переважне право на придбання надаватиметься тим, хто орендує землю з 2010 року. При цьому ціна на земельні ділянки до 2030 року не може бути нижчою нормативної грошової оцінки.

Про це інформує Міністерство юстиції України.

Починаючи із січня 2024 року купувати землю зможуть і компанії, але не більше ніж 10 000 гектарів.

Банк може отримати землю у власність лише як заставне майно і повинен продати за 2️ роки.

Які особливості купівлі-продажу сільськогосподарської землі?

1️. Перевірка покупця нотаріусом.

Покупця будуть перевіряти на предмет можливості придбання ним землі в певних розмірах.

Перевірка проводиться з використанням відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Якщо за результатами перевірки буде виявлено невідповідність таким вимогам – нотаріус відмовлятиме у посвідченні угоди.

А ще набувача або власника земельної ділянки перевірятимуть за суб’єктними ознаками, оскільки визначається перелік осіб, яким за будь-яких умов забороняється набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення.

2. Безготівковість.

Розрахунки, пов’язані зі сплатою ціни сільськогосподарських земельних ділянок за цивільно-правовими угодами, провадяться у безготівковій формі. Для цього покупцеві потрібно відкрити рахунок у банківській установі.

3️. Звідки гроші?

Джерела походження коштів для купівлі земельної ділянки повинні бути документально підтверджені.

При відкритті ринку землі буде заборонено:

▪️ продаж землі іноземцям до рішення референдуму;

▪️ продавати державні та комунальні землі;

▪️ продавати землю, що розташована ближче ніж 50 км до держкордону;

▪️ продавати землю росіянам та представникам терористів;

▪️ продавати землю компаніям-офшорам.

Читайте також:

• Український селянин стає рабом на своїй землі. Відверта розповідь пенсіонера з Київщини
• Продаж землі: небайдужі українці нагадали владі про “золоті” унітази і батони
• Продаж землі: поки не вмерла Україна – її бігом хочуть продати?
• Є велика небезпека, що після продажу українських гектарів матимемо незалежну країну на чужій землі. Роздуми аграрія

Сообщение Ринок землі в Україні запустять з 1 липня: хто і як зможе її купити? появились сначала на Український репортер.

Про це вже не один рік ходили розмови, тому що бачили реальну динаміку розвитку, а точніше – занепаду села. І цей занепад розпочався дуже давно. І не за часів незалежності України, а з перших днів совєтської влади. Тому що з цих же перших днів село стало коровою, яку доїли як слониху, а годували як муху. І от додоїлися.

Люди працювали дуже важко. Мусили кріпачитися на «соціалістичну» державу, а щоб як-небудь прожити, вели ще й своє господарство, нав’язане цією ж державою.

Щоб люди не тікали з села, майже півстоліття не мали паспортів, бо їм їх просто не давали масово, а одержати особисто було вкрай важко. Так жило два покоління.

Перше – пережило переворот 1917 року, різні економічні експерименти, три голодомори, колективізацію і розкуркулення, репресії, Другу світову війну.

Друге покоління, вимучене й виснажене колгоспною рабською роботою з самого дитинства, мріяло вдень і вночі, щоб їхні чада виїхали з села, просили своїх дітей учитися, щоб не лишилися в селі бикам хвости крутити.

І з села виїжджали. По-різному. Хто просто тікав, хто вербувався, хто йшов в армію, комусь вдавалося здобути комсомольську путівку… Робочі руки потрібні були скрізь.

В імперії будувалися фабрики і заводи, електро-, гідро-, атомні станції і нові магістралі, шахти й комбінати, з’являлися нові міста, розросталися старі… Міста, містечка, селища не спроможні були забезпечити робочими руками. Виручало село. Міста збільшувалися, а села зменшувалися. Якщо порівняти динаміку приросту населення в містах і селах, то в селах постійно була динаміка негативною. Коли менш інтенсивна, коли – більше.
Одні люди шукали, де краще, інші шукали себе. Це право кожного мешканця планети.

Село не могло повністю забезпечити потреби людини як у матеріальному, побутовому, так і в духовно-освітньому плані. Той рівень, який був, суттєво відрізнявся від міста. Тодішні можновладці десятиліттями тараторили про підняття рівня життя села до рівня міста, але на практиці робили тільки вигляд або й тихе шкідництво.

У селі Українському, скажімо, коли спалили клуб, який був у приміщенні колишньої перебудованої церкви, рівно два десятиліття, так званим клубом були два класи шкільної майстерні по дереву і металу з висотою стелі десь два з половиною метри, низькою сценою. У конюшні й корівнику стелі були вищими.

Коли демонстрували фільми чи якісь вистави, нічого не можна було розібрати, що говорилося, бо це приміщення будувалося без урахування акустичних можливостей. Звук з динаміків гуляв по цих майстернях луною. І молодь збиралася не для того, щоб подивитися фільм чи виставу, а просто, щоб зустрітися із знайомими, друзями, однокласниками, коханими, яких потім проводили по домівках.

А коли побудували типовий будинок культури, уже не було тієї кількості молоді, що була раніше. За ці два десятиліття багато хто залишив село. Дехто приїжджав на суботу-неділю провідати своїх батьків, по торби, а ще, скажемо так, перебачитися, на танці і в основному – все.

В буденні дні ці заклади фактично не працювали, не виконували функції культурного центру села. А якщо й працювали, то інтенсивність цієї роботи постійно падала, була епізодичною.

Вирішенням демографічних питань, проблем як совіти, так і незалежники практично не займалися й не займаються. Ті заходи, які здійснюються, скажімо, виплата коштів за дітей, не є ефективними. Соціологія була і є, щось писали й пишуть вчені, щось лепетали й лепечуть державники, але це не вирішувало й не вирішує суті справи.

Для перших було достатньо людей, а фактично навіть більше, бо порівняно з розвиненими країнами зарплата була низькою: її треба було розділити, щоб була максимальна зайнятість у противагу безробітним тенденціям заходу. Економіка більше була екстенсивною, ніж інтенсивною.
Незалежникам це також стало байдуже – з’явилася можливість акумульовувати фінансові та інші капітали незначною частиною суспільства за рахунок багатих ресурсів країни.

Людей, як об’єкт, відтіснили на другий, третій план. Наступила, так звана, демократія: що хочеш, те й роби. Дільничний уже не з’ясовував, чому ти кілька днів не був на роботі, спекуляцію почали вважати комерцією, освіта взагалі тривалий час не була актуальною. В бізнес кинулися, хто тільки як міг: чи це простий громадянин, чи державний службовець, чи служитель феміди. Значна частина населення опустилася на дно. З’явилося багато, так званих, бомжів: людей без конкретного визначення місця проживання.

Ця категорія людей з’явилася не в роки незалежності, а ще в 70-х роках минулого столітня в Тюменській області я бачив таких. Їх називали – бічами: бившімі інтєліґентнимі чєловєками. Образ їхнього життя нічим не відрізнявся від бомжів, хіба лише тим, що в значної частини бомжів якийсь час були квартири, якщо вони були в них до бомжування. Бичі ж переважно жили під теплотрасами, в підвалах і т.д.

Я не даремно показав саме таку лінію розвитку протягом більше, ніж століття. Бо вона відповідає кінцевим її реаліям сьогоднішнього життя, об’єктивним реаліям, катастрофічно сумним реаліям. За останнє десятиліття в нинішній громаді закрито вже кілька шкіл. Під загрозою ще кілька. Через декілька років може статися, що буде лише одна чи дві тільки опорних шкіл.

Чи можливо зупинити цей процес? На жаль, ні! І тут багато про що можна говорити: як про об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Але я переконаний у тому, що його можна уповільнити. Зробити, можливо, не таким болісним, більш обґрунтованішим і об’єктивнішим.

Візьмемо для прикладу те ж село Українське. Чому закрили школу? Тому що мало дітей. А чому мало дітей? Тому що мало народжується. Та й частина молодих сімей, у яких є діти, виїхали із села. А чому виїхали? Тому що немає роботи. А чому немає роботи? Тому що порівняно з якихось двадцять років тому зникли робочі місця. А які були робочі місця? Доярки, свинарки, телятниці, трактористи, комбайнери, шофери, сторожі і ще трохи. Вони влаштовували місцеве населення? В значній мірі – так. А чому цих робочих місць не стало? Тому що землі передано в оренду чужій людині, якій не вигідно, щоб це село хоча б стабільно жило. Їй потрібна лише земля, і вона її одержала. Ті обіцянки, які вона давала, не виконана жодна: обіцяна дорога на перехрестя Українське-Бережівка не зроблена, жодна ферма не збережена, навіть приміщення розібрані і на фермах посіяна кукурудза, тракторна бригада осиротіла… Лишилося тільки кілька робочих місць: два сторожі, тракторист, працівниця бару, можливо, ще одне-двоє тимчасових чи постійних.

Землі колишньої сільради обробляють кілька фермерів. Якщо взяти кількість оброблюваних гектарів фермерами поділити на кількість створених чи збережених ними робочих місць, то в цього чужака найнижчий коефіцієнт, який наближений до нуля. Він і його члени сім’ї обробляють понад дві тисячі гектарів високопродуктивної землі. Про законність чи не законність її частини мають розібратися правоохоронні органи. Він обробляє цю землю майже двадцять років. Щоб він укладав у розвиток села, не видно. Навпаки! Хто в цьому винен! Винних тут багато: починаючи від великих і малих державників, цього ж таки чужака-вампіра і селян, які віддають йому свої паї. І треба ще розібратися, хто тут більше винний. Але проглядається одна вина – ТОТАЛЬНА БАЙДУЖІСТЬ. Окрім – спритних, які йдуть на всякі правові й не правові хитрощі лише за ради того, щоб нажитися.

У формально правовій державі завжди зручні люди, які мають сяку-таку освіту-грамотність, не спроможні розібратися в угодах, які вони підписують, що підготовлені хитро-мудрими юристами, взагалі орієнтуватися в правовій системі, окремих законах, економічних тенденціях… Тому й низькі зарплати в освітян, тому й упав авторитет учителя, не котується рідна культура і мова, духовність в цілому, не котується порядна людина, а зручна затуркана бідністю, реальним відчуттям безправності.

Тому й немає нічого дивного, що закриваються чи ліквідовуються школи, викидаються на вулицю досвідчені освітянські кадри, ламається в дітей прив’язаність до місця, де вони народилися, ламається їхня психологія, створюються умови для розвитку манкурства, якого й так уже пора відбавляти. Село нарешті поставили над прірвою, в якій методично й перманентно (постійно) відбуваються обвали.

Так і хочеться крикнути: вєрной дорогой ідьотє, товаріщі! Це, звичайно, саркастично. Але реальніше хочеться крикнути: пробі, рятуйте! Але хто це почує?

P.S. Коли цей матеріал виставив у групі https://www.facebook.com/groups/1143986049277615 почали з’являтися коментарі (81 коментар, 17 поширень, охоплення допису 2,7 тисяч), керівництво школи, села, вчителі стали збирати документи, звертатися до Талалаївської ОТГ, на сесії якої й було ухвалено ліквідацію навчального закладу, щоб відмінити це рішення. Така перспектива, здається, з’явилася, але на який час? Рік? А далі що? Ліквідація!

Іван ЗАБІЯКА, журналіст, письменник, науковець

Читайте ще статті автора:

• На плечах великих особистостей завжди трималася духовність України. Чому про це забуваємо?
• Не говори мовою чужого народу. Говори мовою своєї землі. Тебе всі розуміють. А хто не розуміє – його проблеми
• Байдужістю в цілому хворе все українське суспільство! Це діагноз чи й навіть вирок
• Українці надто довго чухають потилиці з думками: «камо ж грядемо?» Роздуми письменника
• Мовнокультурний світ кладовищ. Роздуми напередодні поминальних днів

Фото на головній: робота художниці Галини Дигас, яка демонструвалася під час бієнале-2020 “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників” у Києві.

Сообщение У селі Українське закрили школу. Крик душі про те, чому люди в державі опинилися над прірвою появились сначала на Український репортер.

Коли голосів у парламенті при розгляді Закону «Про ринок землі» було досить, виявилося, депутати «не в курсі», що земля в Україні давно розділена між багатими людьми. Вона продана і перепродана або здана в довгострокову оренду (суборенду), або у заставі.

То там, то сям видніються маєтки з численними розкішними будівлями, басейнами, тенісними кортами, більярдними, і охороняється це майно цілодобово. Не кажучи про корисні копалини, в тому числі не розвідані. Все це треба впорядкувати, взяти під контроль і будуть гроші в країні, на всіх вистачить. А ось купівлю особистих літаків, яхт і островів доведеться відкласти.

Головний аргумент опозиції: мовляв, американці скуплять нашу землю. Дуже вже «жаліють» депутати український народ, бо такий він нещасний, обдурять його, і залишиться селянин без землі. Американці будуть господарювати на нашій землі, ось так?! Ті, що звинувачують у всіх смертних гріхах Америку, зазвичай нудьгують за «ковбасою по два двадцять», та за «батогом господаря», який «проживає» по сусідству.

Ще вони (їх досить багато, прізвищ я не називаю) шкодують про втрачені керівні крісла і що не їхній «пахан» верховодить. Екрани телевізорів заповнили відсторонені від посад (в різні часи), через недовіру і за нездатність…

Іноді телеведучий, звертаючись до гостя, довго і нудно формулює питання, що, образно кажучи, означає: «Та скажи ж будь яку гидоту про владу».

А як же любов до Батьківщини, шановні добродії? Вам що, вибір народу не подобається. Петру Симоненку і Миколі Азарову на деяких інформмайданчиках дають слово, «виволокли» їх на світ Божий. Як вам не соромно? Дорослі люди? В країні все добре, так? Кожен піариться потроху. Хто червоним картузом, хто довгими вусами красується перед телеглядачами. Нічого поганого в цьому немає, і закон ніхто не порушує.

Природно, президентську булаву будь-який з гостей тієї чи іншої телепередачі посів би із задоволенням, адже він такий «розумний». Колишній викладач московського вишу так і каже: «Треба ж, нами керує найдурніший з нас», мовляв, подивіться на мене якийсь я «моторний». А якийсь «Е» заявляє, що у народу немає мізків (мовляв, не помічає мене народ, такого розумного, красивого члена партії «За життя Рабиновича і Медведчука». – Авт.). Заздрісників – не злічити?

Хто ці люди? В основному, екси – компартійні та комсомольські функціонери, які стали згодом керівниками, депутатами колишніх скликань, та любителі поговорити про негативний вплив на нас Америки і Європи, тобто недруги України, по суті, російська агентура. Тільки починається «тяганина», що нами керують ззовні – це піднімають голову російські агенти, мені так здається. Вони що, «заспівали» між собою скривджені і заздрісники?

Так, критикувати начальство можна і потрібно, і пропозиції вносити обов’язково, але ділові, а не дурні. Один депутат, наприклад, вніс пропозицію знизити тарифи на комуналку для населення за рахунок зниження податку за використання землі та її надр, тобто за рахунок самих громадян (щоб багатіїв не ображати. – Авт.).

Або виконати в повному обсязі Мінські домовленості. Це означає, що російських найманців не виводити з нашої території, вибори проводити в їх присутності; і ми отримаємо ще один Крим.

Подібних пропозицій дуже багато, вони паралізують роботу державних органів, і в першу чергу парламенту. При розгляді згаданого «Закону про ринок землі» один з депутатів вніс понад 6 тисяч пропозицій, «старалися» й інші опозиціонери. Фахівці підрахували, що для розгляду всіх поправок потрібно було б близько двох років.

До проєкту бюджету на 2021 рік депутатами внесено понад 5000 поправок. Це навмисний саботаж роботи парламенту. Потрібно внести до Регламенту зміни, що обмежують діяльність саботажників таким чином, щоб не можна було перетворити Верховну Раду в балаканину. Спростити потрібно порядок розгляду пропозицій депутатів.

Як виборець я ображений на всіх цих балакунів і на «ініціаторів» безглуздих пропозицій. Мені здається, нам не слід боятися американців і європейців, адже це московська вигадка і проросійськи налаштовані чиновники її повторюють.

Америка дала технології Японії, Китаю і багатьом іншим країнам, які сьогодні процвітають. Не секрет, що Московія підтримує всі реакційні уряди у світі, характерно, що народи цих країн жебраки.

Для чого створено НАТО? Скажете: «На противагу Варшавському договору, читай СРСР, правонаступником якого оголосила себе Росія». Є думка, що ця країна колись створена монголами (тобто переможцями) їх назвав Чингісхан. В ті часи не було такого поняття, як національність, на тих теренах проживало безліч різних народів, в основному тюркського походження. З цієї причини армія Росії не може не воювати, захоплювати чужі території. Традиція, нічого не зробиш. Озброюється через цю «традицію» весь світ.

“Ура”, “бій”, “команда”, “варта”, “ямщик”, “шлях” і багато інших слів, що вживаються в російській армії, – від монголів. Треба не забувати, що верхівка РФ прагне до світового панування і населення покірно її підтримує. Захоплення чужих територій вважається (там, в Москві) розвитком країни.

Немає у світі людини, яка могла б пояснити Володимиру Путіну, що минуле повернути неможливо, що існують кордони держав, що закони підтверджують ці кордони. А ще, що вони нам не брати, брат не повинен вбивати брата і не може захоплювати його територію.

Один поважний чоловік розповів, що одного разу він довго розмовляв з Путіним на різні теми і дійшов висновку про начебто “неабиякий розум” співрозмовника. Мабуть, йшлося про половців, про гунів, про «баб» – в цих питаннях Путіну «рівних» немає, поки він президент Росії. Одна відома опозиціонерка назвала тих, хто не в їх партії «черню». Прямо як у Некрасова. Дивіться, аби вам самим не довелося йти «сонцем паліми».

Безвіз, підвищення, до безмежних висот, зарплат великим чиновникам, залучення до роботи іноземних фахівців як членів наглядових рад і встановлення їм зарплат на мільйонні суми – це злободенних проблем у країні не вирішить.

Зрозуміло, ділові люди, що вміло займаються бізнесом, мають багатіти, але не за рахунок розбазарювання бюджету, не за рахунок зубожіння народу. У важкі для країни часи олігархи повинні допомагати державі, як у Європі або в Америці.

Ні для кого не секрет, що між найвищим керівником (міністром, директором, керуючими і т.п.) і підлеглим з найменшою зарплатою в галузі має бути відмінність в оплаті праці, скажімо, у п’ять разів, але не більше. Премії не повинні перевищувати ста відсотків окладу.

Перш ніж збільшувати посадовий оклад міністра, потрібно підвищити зарплату техпрацівника і на таку ж суму підняти зарплату чиновнику найвищого рангу в галузі. Скажімо, листоноша отримує максимум п’ять тисяч гривень, а керівник цієї галузі  – мільйон. В середньому вони отримали по півмільйона. Пам’ятаю, нас вчили поняттю «середня зарплата»: «Президент Америки з’їв курку, а безробітний – нічого. В середньому вони з’їли по пів курки. Брехали нам, безсовісно брехали. А адже в розвинених країнах диспропорція між найвищою і мінімальною зарплатою дотримується. Від цього і залежить рівень життя населення.

Така «дрібниця» як диспропорція, погодинна оплата і не менше, скажімо, 10-ти доларів за годину. Багатий купить яхту, літак, особняк за кордоном, гроші покладе у швейцарський банк, а проста людина витратить зароблені гроші в Україні. І її кошти підуть в обіг. Гроші багатіїв зміцнюють економіку інших країн.

Зазвичай, багаті забувають, у якій країні вони живуть, коли мова йде про гроші. З цим і пов’язані цілодобові критичні висловлювання (а то і образи) на деяких телеканалах на адресу керівництва країни країни, парламенту, внесення безглуздих пропозицій, щоб пригальмувати їх роботу, а то і відкинути назад в минуле. І це підноситься населенню як велике благо для народу.

Хто має російський паспорт (а українського паспорта не має) і хоче в Росію, – їдьте туди! В Україні живуть українці, незалежно від їх походження і знання мови іншої країни. Наші закони своїх громадян захищають.

У минулі роки в Україні було створено безліч різних структур, в тому числі і Конституційний Суд – такого собі «монстра» створили, який нікому не підпорядковується і не відповідає за свої рішення, якщо вони виходять за рамки Конституції, а то і здорового глузду.

В Америці питаннями, що стосуються відповідності нормативних документів Основному закону, займається Верховний суд. Там суддів всього 9 осіб, разом з головою суду. І справляються, як бачите. За кількістю чиновників з дуже високим окладом (порівнювати потрібно з мінімальною зарплатою в галузі) на душу населення Америку ми обганяємо, та й Європу – це точно.

Перед прийняттям будь-якого рішення Конституційного Суду України, який не підкоряється нікому, потрібно прочитати вголос статтю 1-ю Конституції України, де сказано: «Україна суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». І цій статті має відповідати будь-яке рішення Конституційного (Верховного) Суду. Боюся, що ці товариші судді і саму Конституцію скасують, бо принципу справедливості, демократичності і верховенства права в їх останніх рішеннях, на мій погляд, немає. Захищають вони, швидше за все, «самих себе».

Як на мене, то я б поставив функції контролю за дотриманням Основного закону в країні (змінивши Конституцію), Верховному суду України. Давайте підемо від гігантоманії. Не в кількості суддів Конституційного Суду суть питання, а в якості їхньої роботи. Щоб не паразитували… І зарплату їм потрібно зменшити, бідна людина  – патріотична. Не в грошах щастя!

А ось сувора відповідальність суддів повинна восторжествувати. Це буде вище будь якої зарплати і дієвішим за найвищу премію.

Закони можна прийняти будь-які, але вони не повинні виходити за межі понять: «Право», «Справедливість» і т.п.

Що робити?

Підприємці повинні платити регулярно податки в повному обсязі, як в Європі.

Забути про «відкати», «віджимання» підприємств (пора подумати про дієвий Закон «Про рейдерство»), хабарі, «договорняки», махінації і побори в пунктах перетину кордону України та інші незаконні дії.

Спецслужбам України потрібно вивчити особистості недоброзичливців України і, за необхідності, зробити так, щоб вони не брали участі в управлінні державними структурами, так би мовити «відтягнути від годівниці», і справи в країні підуть на лад.

І щодо вкидання в інформпростір ідей про можливість купівлі вакцини в Росії. Щось я не пригадую, щоб Сталін просив Гітлера підвезти йому на передову пару ешелонів зі снарядами. Путін таку ціну запросить з нас, що не зрадіємо: «Забути про Крим, повернути на свої пости Януковича і Азарова і т.п.

У цій статті я виклав свою думку про те, що відбувається… Найбільше мене турбує Конституційний Суд. З ним треба щось робити, інакше він може закреслити всі корисні напрацювання країни.

Микола РОЩИН,
полковник міліції у відставці.

Читайте інші статті автора:

• Горілка стала зброєю гібридної війни проти українців
• Як виникають борги за комунальні послуги. Сумні роздуми споживача    
• Роздуми про “війну” газових монополістів з народом
• Одна річ – “любити народ”, інша – зробити для нього бодай щось хороше
• Як нам збудувати справедливе суспільство? Роздуми про зарплати
• Полковник Рощин: “Міліцію 24 роки дерибанили. На усіх рівнях”
• Микола Рощин. Українське суспільство налякане. Що робити?

Сообщение За кількістю чиновників з дуже високими зарплатами ми обігнали Америку. Як зробити Україну успішною появились сначала на Український репортер.

Лещенко заявив: «найближчими днями я буду звертатися до українського суспільства, аби показати реальний стан речей.

Наші люди мають бути готові психологічно аби дізнатись, що відбувалось із землями впродовж останніх років, як у процесі, так званої, безоплатної приватизації у нас сформувалася каста «обраних». Бо є люди, які роками не можуть отримати гектара землі для обробітку, таких більшість. А є ті, які на один той самий паспорт в різних областях по п’ять разів отримували землю в різних куточках нашої країни».

За словами Лещенка, «і до сьогоднішнього дня в нашій державі, роздаючи сотні тисяч гектарів землі в рамках безоплатної приватизації, немає офіційного єдиного реєстру громадян, які отримали ці 2 га безоплатно! Для мене відсутність такої бази стала шоком… За роки, поки Держгеокадастр був розпорядником, і поки ним залишається, тисячі гектарів кращих земель України були розграбовані.

Ми говоримо про прибережні зони, рекреаційні зони, землі Причорномор’я та Приазов’я, про прекрасний природно-заповідний фонд, починаючи від Карпат і завершуючи Пуща-Водицею під Києвом, які через різні злочинні схеми були виведені в приватну власність.

Ми не просто зробимо аналіз всіє цієї ситуації, а публічно покажемо все це на електронній публічній кадастровій карті України, в режимі реального часу, з прізвищами. Вся інформація про незаконні відведення земель буде передана до правоохоронних органів.

Суспільство буде знати правду: хто, де, скільки і коли отримав, а також – які податки платяться з цієї землі».

На фото: “дерибан” пообіч Бориспільської магістралі.

Фото “Українського репортера”

Сообщение Голова Держгеокадастру: “Тисячі гектарів кращих земель України були розграбовані” появились сначала на Український репортер.

Документ передбачає формування законодавчого поля для запровадження ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення. Закон дасть змогу забезпечити реалізацію конституційних прав громадян на вільне розпоряджання своєю власністю та створити прозорі умови для набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення громадянами України.

«Це історичний момент для всіх українців і для мене особисто. Україна чекала на цей закон з часу здобуття незалежності. Це була нелегка боротьба. Але ми знали, що робимо це для українців», – зазначив Володимир Зеленський.

Зокрема, законом передбачено, що з 1 липня 2021 року право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею до 100 гектарів можуть набувати виключно громадяни України. З 1 січня 2024 року таку можливість отримають також юридичні особи, власниками яких є українці. Вони зможуть купувати до 10 тисяч гектарів землі. Заборонено також продаж державних та комунальних земель. Відповідно до підписаного закону, питання, чи надавати іноземцям право купувати землю, вирішуватиметься на референдумі.

Крім того, що закон забезпечить повноцінну реалізацію права приватної власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення для громадян України, він сприятиме значному розширенню інвестиційних можливостей в аграрному секторі.

Інформація Офісу Президента України.

Читайте також:

• Лариса Ніцой: “Проголосували за продаж землі, коли вся країна спала”
• Герой України Яковишин пояснив, чому він проти розпродажу землі на вітчизняному базарі і світовій «товкучці»

Сообщение Президент підписав земельний закон появились сначала на Український репортер.

“…Що кажете? Збулася одвічна мрія селян продати паї? А де ж радісні оркестри, дівчатка у віночках, короваї і салюти? Мрія ж збулася. Одвічна, – пише Лариса Ніцой.

У мене три простеньких питання. Чому цю мрію здійснювали вночі? Чому цю мрію здійснювали саме в час ізоляції країни в карантині, а не після? Чому попередньо не провели референдум, щоб зняти всі питання?”

Фото: “Український репортер”

Сообщение Лариса Ніцой: “Проголосували за продаж землі, коли вся країна спала” появились сначала на Український репортер.