Про це повідомив у новинах радник МВС Віктор Андрусів.

Він сказав, що українці під час голосування дали однозначну відповідь щодо дозволу на вільне володіння зброєю. 70% з опитаних підтримали право на вільне її носіння.

Зазначимо, що у «Дії» за дозвіл носіння зброї для особистого захисту проголосували майже 59% респондентів. А дозвіл мати вдома короткоствольну вогнепальну зброю, але не носили її з собою, підтримали 19,43% опитаних.

«Підкреслю, що йдеться саме про пістолет, а не гранатомет чи автомат Калашникова. Міністерство погоджується з рішенням українців, і вже готуються зміни до другого читання законопроєкту», — заначив він.

За словами Андрусіва, відповідне законодавство має бути ухвалене впродовж літа — осені. Після цього певний організаційний час запускатимуться необхідні реєстри зброї.

«Можливо, будуть внесені додаткові рішення, щоб ми могли зберігати контроль за обігом зброї: перевіряти, чия вона, як відбуватиметься процес реєстрації, в які періоди власник зброї має проходити перевірки», — додав він.

Сообщение В МВС розраховують, що вже з 2023 року українці зможуть вільно купувати пістолети появились сначала на Український репортер.

Зокрема, Лукашенко заявив, що на територію Білорусі його противники «везли тоннами зброю через Україну». Міністерство закордонних справ України назвало цю інформацію інсинуацією, яка допомагає Лукашенку залякувати білоруський народ.

Білоруський диктатор, мабуть, забув, що в 1994 році його країна продала велику партію армійської зброї і боєприпасів міжнародному аферистові Дмитрові Стрешинському, яку хотіли використати у війні на території колишньої Югославії.

Ми нагадаємо Лукашенку як це було.

Є цілком вірогідне припущення, що Дмитро Стрешинський – агент ФСБ. Не виключено, що він і подвійний агент. Йому 58 років. Колись проживав у Києві, працював адміністратором на кіностудії «Укркінохроніка».

Наприкінці 1980 років перебрався до Москви. Сьогодні має паспорти Росії, Казахстану, Парагваю, Греції, Ізраїлю. Вже понад 30 років його сфера – зброя і боєприпаси.

Наприкінці 1980 років у Панамі Стрешинський створив офшорну фірму «Глобал текнолоджіз». Його офіси були в декількох країнах – в Росії, Австрії, згодом – і в Україні. В Австрії, у Відні компаньйоном Стрешинського, а власне і його шефом, фінансовим посередником у закупівлі зброї на території колишніх радянських республік був мільйонер, грек Константінос Дафермос, який також мав офіс у Відні.

Дафермос (на фото) з 1997-го упродовж 14 років стояв на чолі компанії «Scorpion International Services», яка мала міцні зв’язки з російською владою, була посередником в закупівлі Грецією російської зброї, зокрема протитанкових ракет з лазерним наведенням «Корнет» на 100 мільйонів доларів.

Дафермоса називали «володарем зброї», він десятки років тісно співпрацював з Кремлем. Його прізвище пов’язували з різними темними схемами постачання зброї до колишньої Югославії під час громадянського збройного конфлікту.

За деякими даними, він продавав зброю на Балкани через болгарський порт Бургас. Був у дружніх відносинах з таким путінським хижим круком, як міністр оборони Сергій Шойгу.

На початку 1990-х років Стрешинський приїхав до України з великою валізою доларів і одержав доступ майже до усіх армійських складів зі зброєю та боєприпасами. Його бізнесовий план був дуже простий – по фальшивих документах продавати за кордон українську зброю і боєприпаси, все, що було потрібно десь на війні, у громадянських конфліктах. Утім, це окрема тема нашого великого журналістського розслідування.

Стиль діяльності Стрешинського – підкуп, шахрайство, використання фальшивих документів і – особисте збагачення. Він умів плести павутину потрібних зв’язків у найвищих ешелонах влади, досягати свого завдяки природним здібностям «бендера», а також завдяки співпраці з такими «професорами» збройової торгівлі як грек Дафермос.

У грудні 1992 року Стрешинський все ж потрапив в поле зору української контррозвідки, яка за наказом Євгена Марчука узяла його в активну розробку, щоб викрити весь механізм дії каналу торгівлі зброєю. Саме в 1992 році з’явилася оперативна справа під кодовою назвою «Стратег», яку вів заступник начальника відділу Головного управління контррозвідки СБУ Володимир Куліш.

Йшов 1994 рік, Стрешинський дав драпака з України, тим не менш рік обіцяв бути фінансово успішним для нього. Він замовив у білоруського уряду (нібито для Нігерії, а насправді – на Балкани, де йшла громадянська війна) велику партію зброї і боєприпасів.

Цей вантаж транзитом пройшов через Україну, де у порту Жовтневий на Миколаївщині на нього чекав корабель «Ядран експрес» під мальтійським прапором. Екіпаж був хорватським.

Орендував судно Стрешинський. Звичайно, він навіть не здогадувався, що українська і британська контррозвідка підготували для нього капкан, розробивши спецоперацію з контрольованої поставки білоруської зброї. Не здогадувався про капкан і офіційний Мінськ.

У лютому 1994 році до порту Жовтневий прибула група британських і українських контррозвідників. Українськими спецами командував Сергій Глєбов. Він попросив начальника порту зробити так, щоб у радіусі кілометра на цій території не було жодної живої душі. Глєбову потрібен був доступ до морського контейнера, а згодом і до вантажного судна «Ядран експрес».

11 березня 1994 року судно «Ядран експрес» затримали спецпризначенці НАТО в Адріатичному морі, при входженні до протоки Отранто. Судно під конвоєм супроводили до італійського берега.

5 березня 2002 року італійський суд міста Турин оголосив вирок Стрешинському – 1 рік і 11 місяців ув’язнення (умовно), його зобов’язали також сплатити 516 євро штрафу.
Аж занадто м’який вирок пояснили тим, що Стрешинський пішов на угоду зі слідством. Італійські прокурори вхопилися за брехливі свідчення Стрешинського, який пообіцяв їм сенсаційну розповідь про діяльність начебто міжнародної «мафії» з торгівлі зброєю. Насправді це був хибний слід, по якому пішла дирекція окружної Антимафії в Італії, сподіваючись одержати за цю справу лаври переможців.

Після завершення щасливого для нього італійського процесу Стрешинський опиняється у Москві. В центрі російської столиці, поруч з музеєм совітської армії, він відриває майстерню з виготовлення мініатюрної стрілецької зброї.

Чи можливо було б це зробити без підтримки ФСБ? Ні. Згодом у Москві разом з італійським зброярем Ніколо Бандіні він створює італійсько-російську фірму «Arsenal Firearms», розробляючи пістолет «Стриж» для російської армії, а також спецслужб. Вихваляється, що новинка буде значно кращою, аніж знаменитий австрійський пістолет «Глок».

Московська преса підхоплює цю новину, називаючи нову справу «тісним союзом італійського генія зброї і російського прагматизму». Це було напередодні російської агресії в Україну.

Стрешинського лобіює віце-прем’єр-міністр Дмитро Рогозін, сьогодні – гендиректор “Роскосмосу” (на фото).

Участь у випробуванні пістолета «Стриж» разом з Рогозіним бере навіть тодішній президент РФ Медведєв (на фото).

Аферист Стрешинський стає членом військово-промислової ради при уряді Російської Федерації. Його пропагують російські медіа.

Тим часом Рогозін їде в Кремль, де зустрічається з Путіним. Він доповів йому про нові розробки стрілецької зброї, зокрема снайперських гвинтівок, пістолетів для армії, спецслужб. Рогозін тотально «просував» ідею оснастити російську армію «Стрижами» Стрешинського, які, мовляв, «не мають аналогів у світі» та й загалом експериментальною зброєю.

Російська фірма «Протмехнології», яку контролював Рогозін, розробила новітню снайперську гвинтівку Orsis T-5000 (на фото).

Мине деякий час і у 2013 році в Україні патріоти вийдуть на майдани, завирує Революція Гідності. До Києва таємно прилетять російські ФСБ-шники, щоб зі своїх експериментальних снайперських гвинтівок Т-5000 розстрілювати українців. Згодом цю експериментальну зброю українські воїни вже побачать на сході країни – в руках російських окупантів.

Ну а наш Стрешинський перевтілюється з афериста у «генія збройової думки», «легендарного російського зброяра з понад тридцятилітнім стажем у сфері виготовлення стрілецької зброї»!

Він вільно їздить світом, облаштовує стенди зі зброєю на міжнародних виставках, зав’язує знайомства з відомими діячами оборонної сфери, такими як неофіційний радник президента США Трампа, засновник приватної військової компанії Blackwater Ерік Прінс (на фото).

Стрешинський також знайомиться з відомими політиками, впливовими чиновниками, вихваляється, що подарував зброю навіть королю Іспанії.

Як показує наше журналістське розслідування, незадовго до окупації Криму, загарбання частини території Луганської і Донецької областей Стрешинський бере активну участь у створенні в Росії громадської організації «ДОН» – Добровольческого движения особого назначения в поддержку армии, флота и оборонно-промышленного комплекса.

Його обирають до президії цього ДОНа. Усе це відбувається під патронатом Рогозіна і його партії «Родіна». І «Родіну» і ДОН називають «спецназом Путіна». Це – хижі організації, які люто ненавидять Україну.

Коли у 2012 році президентом Росії став Путін, очевидно, зусиль Рогозіна не вистачило, щоб пробити переоснащення російської армії пістолетами «Стриж» Стрешинського.

Це було б досить жирним замовленням. Але рогозінська мафія, схоже, не змогла перемогти мафію військово-промислового комплексу, яка заручилася підтримкою Путіна. Пістолет «Стриж» ганебно провалив державні випробування. Його жорстко розкритикували фахівці, зазначивши із сарказмом, що пістолет ще треба дотягувати до стандартів за допомогою терпуга.

Після цієї ганьби прізвище Стрешинського зникає з новинних стрічок російських медіа. Однак його справа живе – він насичує світові ринки зброєю. Адже «Стриж» у різних модифікаціях, змінивши назву, розлітається світом. Його виготовляють як в Росії, так і в кількох європейських країнах. Гроші не пахнуть. Бізнес на крові під крилом ФСБ.

У 2016 році пістолет (вже під маркою «Strіke One») було продемонстровано найвищому керівництву Азербайджана (на фото).

На жаль, світ не хоче чути і знати, що Стрешинський є авантюристом і контрабандистом, що це він постачав Європі тисячі тонн зброї і снарядів в обхід ембарго ООН! Світ хоче бачити Стрешинського білим і пухнастим, «чесним російським бізнесменом», без шлейфу із тіньових комбінацій. Тому й дозволяє розміщувати на своїй території виробництва зброї, за якими маячить фігура Стрешинського.

Так, гроші від продажу зброї не пахнуть. На жаль.

Леонід ФРОСЕВИЧ

На цю тему: Італійська “Коза Ностра” імені Путіна

Сообщение Як викрили контрабандиста зброєю. Про унікальну спецоперацію української і британської контррозвідки (+відео) появились сначала на Український репортер.

Два вироки італійського правосуддя. Двом різним людям, один з яких представляє зло, а інший – добро. Одного із них – Дмитра Стрешинського – засудили до символічного умовного покарання, а також зобов’язали сплатити 516 євро штрафу. Іншого – Віталія Марківа – до 24-х років в’язниці. Якщо перший нелегально постачав тонни зброї до Європи, в тому числі, очевидно, й терористам, то інший захищав Україну від російських терористів. Між цими вердиктами – 17 років.

Sede del giudizio. Здається, саме так італійською означає «судилище». Тепер ми знаємо, яке воно в італійському місті Павія, де 12 липня тамтешня Феміда засудила до 24-х років в’язниці бійця Національної гвардії України Віталія Марківа. Його звинуватили начебто у причетності до загибелі італійського журналіста Андреа Роккеллі під Слов’янськом у 2014 році. Без жодних доказів. Вирок – як маячня.

Миттєво розтоптано постулати про верховенство права на Заході, виняткову об’єктивність і незаангажованість судової системи. Правосуддя у Павії ніби повернулося у період жорстокої інквізиції. Дикунство взяло гору.

Погоджуюся з думкою Юрія Касьянова: «Це судилище, і цей абсурдний вирок – не тільки свідчення того, що кремлівська ОЗГ пустила глибоке коріння в Старій Європі. Це, в першу чергу, свідчення слабкості української держави, об яку всі хто хоче витирає ноги. Яку сприймають за жебрачку, яку ніхто не боїться, і на яку ніхто не зважає. І так буде до тих пір, доки ми кров’ю і потом не змусимо себе поважати».

Точно зауважено про кремлівську організовану злочинну групу,  яку можна назвати «Коза Ностра» на італійський манер.

Давайте згадаємо й про інший вирок в італійському місті Турин –надзвичайно гуманний. У 2002 році тут було засуджено міжнародного торговця зброєю, контрабандиста Дмитра Стрешинського. Йому «дали» 1 рік і 11 місяців умовного покарання, а також зобов’язали сплатити 516 євро штрафу. Ось вам і контрасти: Марківа, чию вину зовсім не доведено, засудили до 24-х років, а Стрешинського просто посварили. Сліпа італійська Феміда? Ні. Ми ж не випадково зачепили тему кремлівської ОЗГ.

За деякими свідченнями, Стрешинський є агентом ФСБ. Він «припер» на Балкани тонни різної зброї та боєприпасів. Судно «Jadran express», яке він зафрахтував, було затримано біля берегів Італії, у протоці Отранто. І за це аферист Стрешинський одержує умовний термін і копійчаний штраф. Згодом після своїх мандрів він знову вигулькує в Росії, зокрема у Москві, облаштовує неподалік центру міста (!) майстерню з виготовлення мініатюрної та іншої зброї. Він співпрацює з приватною російсько-італійською компанією з виготовлення зброї. І навіть через свого лобіста – віце-прем’єра Рогозіна – планує постачати російській армії та силовикам новий пістолет. Хіба така “комерція” може бути без опіки путінських спецслужб?

Гроші “не пахнуть” для італійців? Вони займаються спільним бізнесом з махінатором, який постачав зброю до “гарячих точок” для убивств мирних жителів. Оце і є ваші високі моральні приниципи, панове італійці? Пора вам вже зняти маски!

Тому коли чуємо, як «тісно дружать» між собою колишній італійський прем’єр Сильвіо Берлусконі та Путін варто мати на увазі глибоке коріння кремлівської ОЗГ. Одна з гілочок цієї «Коза Ностра» – Стрешинський, про якого я докладно розповів у книзі журналістського розслідування “Туринська шахівниця”.

Що це за тип? Народився і проживав в Україні, зокрема у Києві. Потім перебрався до Росії.

Після проголошення Незалежності України приїхав до Києва з «чемоданом доларів» робити бізнес. Створив фірму, офіс якої спочатку розміщувався у відомому адмінбудинку на Михайлівській площі (нині тут МЗС). Швидко знайшов спільну мову у високих кабінетах влади на Банковій, в Міністерстві оборони. Став «допомагати» армії позбавлятися від зайвої зброї та боєприпасів – вивозив за кордон. Зрозумівши, що СБУ «вийшла» на його афери й почала розслідування, втік з України. (Про збройний «бізнес» Стрешинського я докладно розповів у своїй книзі розслідування «Туринська шахівниця»).

В багатьох країнах цього комбінатора хотіли б посадити за грати. Не скрізь це вдавалося.
Французи арештували Стрешинського 13 жовтня 1997 року. Його запідозрили в легалізації коштів, здобутих внаслідок нелегальної торгівлі зброєю.

У 1996 – 1998 роках Стрешинський був головою правління, віце-президентом іноземної фірми “Air finance Europe”. Вона стала засновником казахської компанії “Orient igl airways”.
У березні 2000 року національне бюро Інтерполу в Республіці Казахстан проінформувало  українських колег про наступне: у Казахстані порушено кримінальну справу стосовно Стрешинського – інкримінували незаконне придбання, зберігання та передачу незареєстрованої вогнепальної зброї та боєприпасів. Казахи попрохали українських інтерполівців вияснити, чи не переховується часом Стрешинський на батьківщині.

Ще один факт із світових походеньок цього «бізнесмена». Якимось чином він придбав англійський паспорт, у якому було вказано, що народився 14 вересня 1962 року в Лондоні. Цей документ знайшли у нього під час обшуку паризькі правоохоронці й оштрафували за “липу” на 20 тисяч євро.

Утім, загостримо увагу на справі, яку розслідували в Турині щодо контрабанди зброї. У 1994 році білоруський уряд запитав дозволу на транзит через Україну чергового вантажу Стрешинського – зброї та боєприпасів. (Продаж білоруської зброї за кордон не могла не контролювати ФСБ.)

Вантаж буцімто йшов у Нігерію (а ця країна, як відомо, була членом Комітету по санкціях Ради Безпеки ООН). Київ дав “добро”, оскільки яких-небудь перешкод чинити не міг, та й доказів того, що нігерійці не замовляли товар Україна не мала. Щоб викрити аферу Стрешинського українська спецслужба разом з британською розвідкою прийняла рішення – провести спільну спецоперацію. Мета – проконтролювати рух судна в морі чи океані й зафіксувати порт розвантаження або ж звинуватити в порушенні ембарго Ради Безпеки ООН.

28 березня 1994 року о 18. 50 Кузьма Меданіч, капітан судна “Jadran express”, яке у порту Жовтневий було завантажене білоруською зброєю та боєприпасами, наказав віддати швартові й узяти курс нібито на Венецію. Ніхто з команди навіть не здогадувався, що їх “ведуть” західні спецслужби.

Потім судно увійшло у протоку Отранто (Адріатика). І саме тут його зупинив військовий корабель НАТО. Під конвоєм  “Jadran” узяв курс на італійський порт Бріндізі. Співробітники Дирекції по боротьбі з мафією встановили, що судно Стрешинського транспортувало 509 контейнерів.

Префект міста Таранто виніс рішення про затримання судна з усім його вантажем за порушення санкцій Ради Безпеки ООН проти Югославії. У контейнерах італійці знайшли 30 тисяч автоматів Калашникова, 400 керованих ракет, 50 ракет з дротовим керуванням, 10 008 протитанкових ракет, а також величезну кількість набоїв, а саме: 20 174 400 штук калібру 12,7 мм, 1 941 896 штук калібру 7,62 мм, 1 017 338 штук калібру 11,5 мм. У 835-ти ящиках містилися протитанкові міни. (І за цю контрабанду – усього лише штраф та умовний термін!).

Зі слів Стрешинського, цей товар коштував 697 500 доларів. Шість років (!) розслідували справу Стрешинського на Апеннінах. За цей час там довідалися майже про усі торговельні його операції Стрешинського протягом 1992–1994 років.

Було з’ясовано й те, що він оперував фальшивими сертифікатами (їх нібито видали уряди Єгипту, Судану та Нігерії). Суддя зазначила у постановах: “Про справжній пункт призначення вантажів невідомо. Виняток становить лише остання партія зброї, що була затримана на судні “Jadran express ”… Заслуговує на довіру заява Стрешинського про те, що зброю постачали до Хорватії та Сербії під час балканської війни”. Що ж, кремлівська «Коза Ностра» вміє замітати сліди.

У своїх показах Стрешинський говорив, що “…фірма “Global technologies international” придбала зброю на підставі фальшивих документів для невідомого мені покупця”.
Дивина: італійські правоохоронці і суд спрямували стежку розслідування, щоб певним чином вигородити Стрешинського, який плів харамани, брехав. У цій туринській кримінальній справі абсолютно не показано ролі України, яка допомогла вивести афериста на чисту воду. Це було не вигідно Кремлю та його італійським «партнерам», покровителям Стрешинського в Україні? Певно. Переслідували мету ще й дискредитації України на світовій арені, тому, певно, й було зробено так, щоб італійські прокурори антимафії пішли по хибному сліду – підвести розслідування до того, щоб звинувачення впало на Україну, а також тих, хто вивів Стрешинського на чисту воду. Ось вам ще одна паралель із сьогоднішньою справою захисника України Віталія Марківа.

Після затримання судна “Jadran express” італійці не провели ефективних заходів щодо розшуку Стрешинського, виявлення його спільників, викриття і припинення його злочинної діяльності.

Ось так Стрешинський одержав карт-бланш (чи не з відома ФСБ?). Після легкого переляку він вже вільно пересувався країнами Європи, США. Скількох людей вбито терористами зі зброї, яку продав Стрешинський? Що на це скажуть в Італії, Франції, Німеччині?

Сьогодні Стрешинський під опікою путінської ФСБ, можливо, знову продає зброю терористам, в тому числі й на Донбасі.

Малюнок Андрія ПЕТРЕНКА

Сообщение Італійська “Коза Ностра” імені Путіна появились сначала на Український репортер.

У переліку відповідачів – Денис Бігус, Леся Іванова і громадська організація “ТОМ 14”, – повідомляє 112.

Справу розглядатиме Володимир Гребенюк.

“Український репортер” повідомляв, що , 25 лютого команда журналістських розслідувань Bihus.Info (програма “Наші гроші”) представила фільм, в якому стверджується, що Ігор Гладковський, син першого заступника секретаря РНБО Олега Гладковського, разом із Віталієм Жуковим та Андрієм Рогозою через фірми-“прокладки” постачали оборонним підприємствам контрабандні російські деталі або деталі з українських військових частин за завищеними вдвічі-вчетверо цінами:

• Скандал в оборонці: хто і як “варив” мільйони на військовій техніці (+відео)

Нагадамо, що 4 березня президент України Петро Порошенко підписав указ про звільнення Олега Гладковського з посади першого заступника секретаря РНБО.

Також учора, 4 березня оприлюднили наступну серію “Наші гроші”, присвячену закупівлі “Укроборонпромом” у 2016–2017 роках російських деталей для літаків Ан-26 із багатократною переплатою.

В “Укроборонпромі” відкидають звинувачення у причетності до оборудки.

“Український репортер” повідомляв, що перший заступник секретаря РНБО Олег Гладковський, який відповідає за експорт озброєнь, хоче притягнути до відповідальності за державну зраду ведучого програми “Гроші” Олександра Дубинського. Через сюжет в його програмі:

• Заступник секретаря РНБО Гладковський звинуватив журналіста у державній зраді через його розслідування (+відео)

Сообщение Син Олега Гладковського подав до суду на журналістів-розслідувачів Бігуса й Іванову появились сначала на Український репортер.

«Хочу чесно і прямо сказати про одну річ. Як ви знаєте, минулого тижня було журналістське розслідування, що базувалося на витоку (інформації – ред.) з правоохоронних органів, щодо можливих  зловживань в сфері оборонних закупівель. І воно викликало великий суспільний резонанс. Суспільство хоче і має право знати правду. Всі хочуть знати правду. І я як Президент теж хочу знати правду.  Тому зараз будуть створені для цього всі необхідні умови», – зазначив Петро Порошенко.

«Сьогодні зранку перед відльотом до Миколаєва я підписав указ про звільнення Олега Гладковського з посади першого заступника секретаря РНБО. Так само його знято й з посади голови Міжвідомчої комісії з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю», – повідомив Президент.

«Таке моє перше рішення», – додав він.

Петро Порошенко зауважив: «Президент звісно, не суд, і я не є суддею. І моя заява точно не є вироком. Але моє завдання, обов’язок, якщо хочете –  створити такі умови, щоби люди повірили в чесність та неупередженість об’єктивного розслідування. Щоби кожен міг переконатися, що в подібних ситуаціях, якщо є доведена вина, не рятують ні посада, ні зв’язки, ні прізвища, ані давнє знайомство з Президентом».

«Всі рівні перед законом. Це мій принцип», – наголосив Глава держави.

Президент також повідомив, що має намір обговорити питання проведення максимально об’єктивного та всебічного розслідування з керівництвом Національного антикорупційного бюро.

«За кілька років жодного разу я не дозволив собі звертатися до керівництва Національного антикорупційного бюро і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури  з питань якогось конкретного розслідування. Жодного разу, за всі роки існування (цих структур – ред.). Сьогодні я це роблю вперше. Таке моє друге рішення», – зауважив він.

Глава держави сказав: «Публічно звертаюся до Національного антикорупційного бюро із закликом розслідувати резонансні публікації і розставити усі крапки над і. Якщо хто  винен – до відповідальності. Хто сумлінно працював на зміцнення обороноздатності – тим дати змогу захистити своє чесне ім’я. Увечері планую переговорити телефоном з керівництвом НАБУ».

Президент також наголосив, що НАБУ є новим антикорупційним органом, який має репутацію точно незалежного від української влади – від Президента, від Уряду, від Парламенту. «Він максимально деполітизований. І це дуже важливо для суспільної довіри до результатів розслідування», – зазначив Петро Порошенко.

Він нагадав, що у Верховній Раді також створено тимчасову слідчу комісію, яка займається вивченням цього питання. «Ми робимо все можливе, щоб це було під прискіпливою увагою громадськості і суспільства, максимально відповідало закону і вимогам антикорупційної політики», – сказав Глава держави.

До цієї інформації, яку оприлюднив офіційний сайт Президента України додамо, що цього місяця  вибухнула інформаційна “бомба” – журналістське розслідування пограми “Наші гроші” (“Bihus.info”.) про скандальні оборудки в оборонній сфері.

Журналісти розкопали, що син заступника секретаря Ради нацбезпеки і оборони Олега Гладковського (Гладковський-старший, який колись мав прізвище Свинарчук, є давнім бізнесовим партнером Петра Порошенка) Ігор був безпосереднім учасником мільйонних схем в оборонному комплексі.

Фото “Українського репортера”

Про корупцію в армії читайте також:

• На дерибані Української армії тисячі крадіїв та аферистів стали мільйонерами
• Ось так заганяли Українську армію у безпросвіток

Сообщение Гладковський пішов “на вихід”. Коли мажорів відправлять на парашу? появились сначала на Український репортер.

І все це було шито-крито. Кругова порука. Спрут.

У Броварах офіцери з гордістю показували мені інженерну техніку, розхвалювали її можливості: потужні тягачі, машини розгороджування, пожежні засоби, механізми, здатні в стислі терміни будувати дамби, наводити переправи, рити котловани тощо. І таку силу – з молотка? Сьогодні розуміємо, як могла би ця потужна армада прсилужитися на фронті, під час зведення “Стіни” на кордоні з Московією.

А до бригади вже тоді прикипіли поглядом хижі перекупники. Мабуть, для них на території підрозділу розгорнули виставку «зайвої» інженерної техніки, нібито для реалізації в народному господарстві. Однак офіцери запитували: а де гроші за техніку, що продали в 1993-1994 роках? Запримітьмо: у 1995-му інженерні війська через уповноважену фірму реалізували «машинерії» на 174 мільярди карбованців. Водночас у ті часи офіцери і прапорщики по кілька місяців сиділи без зарплати.

Так народжувалася своєрідна армійсько-оборонна мафія. А сьогодні ми просто пожинаємо, як  той казав, плоди…

Яка доля тієї бригади? Розформували. Усе пішло димом. Армія стала бідною, як мак начетверо. А наші військові вжитки – ні кожуха, ні свитки, ні навіть доброго воза!

Злодіячили щоднини, щомісяця, щороку. Підцуплювали і на суші, і на морі. Вибивали із сідла. Підрізали крила авіації розшарпували сухопутні частини, перекривали кисень… Тільки й лунало: «Продати, продати…» Віддавали техніку в рахунок боргів, у рамках взаємозаліків.

Поширеною була й практика направляти наше «добро» за кордон для нібито виконання ремонтних робіт. Скажімо, протягом 1994 -1998 років ми передали Ейському ремонтному заводові (РФ) 28 двигунів літаків МіГ-29. А Новосибірському авіаційному підприємству – для погашення заборгованості – віддали п’ять Ан-12 і два І-78.

І мільйони напрочуд легко осідали в кишенях махінаторів. Вже тоді до годівниці прикипіли родинами, плюс куми, брати, доньки, свати… Армія “годувала”!

Наведемо різкість на таку історію. У Військово-повітряних силах є винищувачі-бомбардувальники Су-17 МЧР. Льотчики не можуть ними натішитися. В 1995 році вісім таких класних літаків Су раптом потрапили на торговельні «полиці». В штабі озброєння МО «сушки» оцінили по 250 тисяч «зелених». Хоч вартість такої крилатої машини – 1 мільйон 600 тисяч доларів. Чотири Су продали Йємену. А ще чотири борти на той час знаходилися на авіаремонтному заводі в Барановичах (Білорусь). За деякими даними, звідтіля вони й перелетіли до Йемена.

Ця комерція закручувалася ось як. Літаки були виведені з бойового складу військової частини і поспіхом продані арабам. Поспішали, як із салом на базар. І як хитромудро зробили!

За добу із авіаполку, у якому було три ескадрильї, зробили… дві. Таким чином одержали надлишок техніки. Тобто, є зайвий товар. Отже – мерщій на ринок! Кого посадили за грати за цей шахер-махер? А нікого!

Заб’ємо й такий цвях: продали кращі машини, з максимальним залишком ресурсів. Сумнівна торгівля правила бал! Гешефт! Один із «стратегів» цієї угоди з арабами одержав генеральські погони. Та він мав би довго-довго сидіти в тюрмі! Ні, це було б не по понятіях військово-оборонної мафії.

А грошики за літаки де? Є офіційна відповідь військового фінансиста, у якій він стверджує: «Кошти від реалізації техніки за договором №7-к Міністерству оборони не переказувалися». Бо ці гроші були перекинуті в Болгарію… для придбання технічного масла для авіації, а також для купівлі медикаментів. Отакий крутіж! І це ще не все. Невдовзі авіаполк було взагалі розформовано. І ця грандіозна афера також зійшла з рук.

А скільки списів було зламано щодо комерційного використання транспортних літаків ВПС України! Одні стверджували, що це – велике благо для армії, оскільки «пливуть» грошики до казни Міноборони, окрім усього пілоти мають постійну практику. Інші стояли на головному – від такої «співпраці» страждає боєготовність, оскільки у разі війни цей транспорт проблематично повернути на армійські аеродроми у найкоротші терміни. Тільки у 1994 році приватним авіакомпаніям було передано 122 літаки Іл-76 мд, Іл-62 та Ан-12.

Кажете, «пливуть грошики»? У 1993 році загальна заборгованість приватних авіакомпаній Міністерству оборони сягала 3,2 мільйона доларів. Нам можуть дорікнути: але ж військові льотчики заробляли валюту для МО. Не сперечаємося. Тільки ось який факт оприлюднимо: в 1995 році військове відомство планувало одержати від авіаційних фірм 20-24 мільйона доларів. Однак на рахунок «капнуло» 12 мільйонів. А де решта? Кажуть, що були збитки…

А тут ще у 1995-му у високих чинів Генштабу «прокинулася» сверблячка реформування – вони розпочали процес об’єднання Військово-Повітряних сил і підрозділів Протиповітряної оборони. Оскільки вимальовувалося чимале поле «діяльності», то окремі начальники побачили тут хороший зиск… І стали активно перепідпорядковувати військово-транспортну авіацію командуванню військ Протиповітряної оборони. Побачивши цей бедлам, деякі бізнесмени робили усе можливе і неможливе, щоб не повертати крилаті машини… І це їм удавалося. Як кажуть у народі, це була дурійка. Військове відомство залишалося з носом. В 1996 році зі 131-го літака, які було передано приватним авіакомпаніям, справними залишалися лише 54.

І ніхто з Ради національної безпеки та оборони не міг навернути генералів на праведну тропу. Президент Кучма також не брав в обмолот цю справу. А навіщо? Олігархат, клани, мафіозні групи спиналися на ноги. Їм потрібен був розгін! Широку дорогу давай їм!

У моді були рапортоманія і показуха, шахер-махер, тіньові (й не дуже) схеми на будь-який смак. Казково багатіли крадії та аферисти на народному добрі. Замість розслідування – профанація, дрібнота кримінальна, показове “побиття” пішаків, телефонні вказівки, проти кого крутити кримінальні справи…

Одного разу до Вінниці, де штаб Повітряних сил прилетів тодішній президент України Леонід Кучма – зібрав генералів і полковників на нараду. Командувач Повітряними силами Віктор Стрельников «пішов в атаку» – розповів про біду в авіації. Літаки «на приколі», бо немає пального. «Скільки тобі щороку треба кросину для повного щастя?» – буркнув Кучма, подивившись у бік Стрельникова.

«180 тисяч тонн», – відповів генерал. І додав: «Ну, хоча б дали 120 тисяч…»

До розмови підключився головний транспортник держави Георгій Кирпа (він також був присутнім на нараді): мовляв, цивільне відомство допоможе військовим.

Отож Кучма з Кирпою поговорили і поїхали. А реалії такі – «верхи» і не думали виводити авіацію із затяжного штопору. Замість 180 тисяч тонн пального на адресу Повітряних сил надійшло лише 45 тисяч тонн.

Зробимо ще одну зарубку в нашій темі: армійські батальйони тасували, як заманеться. Ганяли підрозділи, як солоного зайця. Боєготовність? Почекає! Радіоелектронна боротьба? Коту під хвіст! Відтак перекиньмо місточок у 2014-й. Осінь. Східний фронт з Московією. Донбас. Російські інтервенти стали активно використовувати на українських теренах техніку радіоелектронної боротьби (РЕБ) – перехоплюють радіопереговори, блокують зв’язок, чинять специфічні перешкоди пунктам управління українських військових частин. Чи протидіють загарбникам наші батальйони радіоелектронної боротьби? У той період керівництво Антитерористичної операції, Міноборони про це ні гу-гу.

А може, ці батальйони уже й хап ухопив? Ми спекалися їх заради чиєїсь вигоди? Зупинімо погляд на такій сторінці нашого розслідування.

У 1995 році начальник управління радіоелектронної боротьби Міністерства оборони України уклав угоду з Укрінмашем щодо реалізації комплексу «Почин» (станції перешкод, використовуються в радіоелектронній боротьбі) до Китаю. Хоч, за тодішніми інструкціями, чинити так не мав права. Юридична служба Міноборони вважала, що генерал перевищив службові повноваження. Оскільки така техніка підлягала експортному контролю, то контракти такого гатунку могли укладати лише міністр оборони або ж його заступники. Однак вантаж усе ж відправили… Але під час ревізорської перевірки цієї операції фахівці дійшли висновку: вартість занижено майже на 11 мільйонів доларів. «Хімія» полягала у тому, що радіоелектронне «начиння» ми продали за залишковою вартістю, без урахування ціни заводу-виробника «Починів». Потурбувалися про високу боєготовність китайської армії. А власної?

Офіцери розповідали, що генерал, який домовився з бізнесменами, навіть не поцікавився експертно-технічними висновками щодо можливостей використання комплексів «Почин» у Збройних Силах України. А нам їх, кажуть, дуже бракувало.

Ніби якась полуда впала на очі отому генералові. Бо окрім усього ця угода була ще й напівбартерною – замість «китайських» грошей ми частково отримали… акумулятори різних типів для тодішніх автомобільного і бронетанкового управлінь МО України.

Може, когось покарали за цей виверт? Узяли за жабри? Слідчі зміряли очима цю оборудку та й вдарили по гальмах. І знаєте чому? На військову прокуратуру тиснув міністр оборони, а згодом і з кабінетів “повище” – була “керівна думка”, що «боєготовність Збройних Сил не постраждала». Такі собі химороди гнали.

Леонід ФРОСЕВИЧ

Фото “Українського репортера”

Сообщение На дерибані Української армії тисячі крадіїв та аферистів стали мільйонерами появились сначала на Український репортер.

Журналісти розкопали, що син заступника секретаря Ради нацбезпеки і оборони Олега Гладковського Ігор був безпосереднім учасником мільйонних схем в оборонному комплексі. Водночас в “Укроборонпромі” заперечили це. Водночас Ігор Гладковський заявив: “Звинувачення безпідставні, а так зване листування – фейкове”.

Сайт “Українська правда” пише:

“За інформацією журналістів, Гладковський-молодший, якому на той момент було 22 роки, разом із партнерами організував приблизно у 2015 році постачання контрабандних російських деталей для військової техніки.

При цьому, державні оборонні підприємства переплачували за товар у 2-4 рази, купуючи його у фірм-прокладок. Керівництво концерну “Укроборонпром” знало про шахрайські оборудки і давало на них згоду.

Саму схему розслідувачі вже описували півтора роки тому.

Вони стверджують, що восени 2018 року отримали анонімний лист із архівом листувань фігурантів афери. Перевірка журналістів показала, що наведені у переписках факти відповідають встановленим раніше. Отже, надісланий архів, скоріше за все, є автентичним.

Бізнесом на державних закупівлях, крім вже згаданого Ігоря Гладковського, займався також його друг Віталій Жуков, який “оформлює документи, заносить відкати”. Він працював в “Укроборонпромі”, звідки звільнився у 2014 році, перейшовши у приватний сектор.

Третій організатор схеми – Андрій Рогоза. Його автори розслідування називають “спеціалістом з контрабанди”, стверджуючи, що чоловік “ще до народження тріо з Жуковим і Гладковським, заробляв на сумнівних оборонних контрактах”.

Олег Гладковський попросив правоохоронні органи перевірити ці факти. Також він попросив тимчасово призупинити його повноваження першого заступника секретаря РНБО. Його відсторонення підтримав Петро Порошенко. Президент вимагає від правоохоронців терміново перевірити цю інформацію.

На фото: Олег Гладковський

Фото з відкритих джерел

Сообщение Скандал в оборонці: хто і як “варив” мільйони на військовій техніці (+відео) появились сначала на Український репортер.

Скільки б не міняли поліцейських, прокурорів, суддів, як би їх не розсаджували, нічого не вийде, допоки законодавство буде таким «розтягнутим» і неконкретним. У суспільстві зростає і поширюється страх за себе і за майбутнє країни.

Один із відставних міліцейських генералів видав книгу «Пандемія страху» (900 сторінок!). Він проаналізував статистику правопорушень в Україні за останні тридцять років. І дійшов приблизно такого висновку: через зростання злочинності жити в Україні стало страшно, і цей страх (подібно чумі) поширюється з неймовірною швидкістю.

Звісно, це право автора, як назвати плід своєї праці. Як кажуть на Сході, мій віслюк, хочу їду, хочу – не їду. Однак він так і не зміг розповісти читачам, хто в цьому винен і що робити. Може, згадував ті далекі часи, коли люди з піснею працювали за трудодні. А може, згадував своє безбідне життя чиновника в період будівництва «розвинутого соціалізму» і хотів би повернутися в минуле.

Хто його знає.

Натомість депутати, політологи, соціологи та інші фахівці «цієї справи» все знають. Вони давно звернули увагу на це важливе питання. Вихід простий:

«Видати населенню зброю, нехай захищається, – сказали вони. – Чого там панькатися?».

Однак не кожному жителю країни можна довірити зброю. Наркомани, алкоголіки, сімейні бешкетники, раніше судимі за навмисні злочини, люди, стан здоров’я яких не дозволяє носити вогнепальну зброю, і діти, напевно, її не отримають.

До того ж населення потрібно навчити правилам поведінки зі зброєю, вмінню стріляти, як і де її зберігати. Тири мають бути спеціальні, платні, природно.

Необхідно також встановити кримінальну відповідальність для власників зареєстрованої зброї, якщо її використано іншими особами в злочинних цілях, навіть після втрати. Як в Америці.

Не слід забувати, що виймати з кишені пістолета, сунути його під ніс водієві, що не звільнив дорогу, і кричати: «На підлогу! Обличчям вниз!» – заборонено. Природно, в таких ситуаціях виникає думка: а чи не вдарити цього крикуна пляшкою по голові? Це в кіно все можна, не вийшло з першого разу – другий дубль, третій. У житті так не буває.

Далеко не треба ходити. Приміром, вбивство екс-депутата Держдуми РФ Дениса Вороненкова. На мою думку, якби в момент нападу охоронець йшов із правого боку від Дениса, то він був би у вигіднішому положенні для захисту свого підопічного. Але діяв він в даній ситуації правильно. Я б на місці охоронця (як колишній інструктор з рукопашного бою) йшов би праворуч і трохи позаду свого «шефа». Це теорія.

Міркувати легко, сидячи за столом і потягуючи каву. В реальній обстановці важко сказати, як би було.

Кілер тренований і дуже рухливий, як досвідчений боксер на рингу. Його червоні кеди, капюшон та інше – маскарад для поліцейського орієнтування. Вбивцю, напевно, супроводжувала машина.

Варто було кілеру втекти, він зразу переодягнувся б у костюм із краваткою, а всі шукали б футболку з капюшоном і червоні кеди. Інших прикмет немає.

Під час нападу на житло мати зброю в будинку не завадить. А носити її із собою непідготовленій людині не варто.

Знову ж закони потрібно міняти. Так і дивись, злочинець виявиться потерпілим, а господар – злочинцем. Візьміть закони Німеччини або Англії, наприклад. Подивіться, як там свято оберігається потерпілий і його житло.

Собаку-охоронця бажано завести, особливо в приватному будинку. Тут знову закони міняти потрібно. Собака – це зброя в руках людини, і власник тварини має відповідати в кримінальному порядку за шкоду, заподіяну здоров’ю потерпілого його собакою. Це так само, як вдарити людину ножем, палицею або іншим предметом. За непрямого наміру – мінімальне покарання, якщо прямий намір – максимальне. Так має бути зазначено в законі.

А тому домашніх тварин потрібно тренувати, бо вони кусають не лише сторонніх осіб, а й своїх господарів, їхніх родичів, друзів, сусідів. У нас таких випадків теж вистачає. У січні – лютому цього року в Україні собаки вже вбили трьох осіб (у Київській, Харківській та Житомирській областях). Тільки за минулий рік у Києві собаки покусали 4,5 тисячі осіб. І винні в цьому не собаки, а люди.

Пора б починати вчити населення, як правильно поводитися на вулиці, в побуті, як забезпечити безпеку свою і свого майна.

Про закони. Скільки б не міняли поліцейських, прокурорів, суддів, як би їх не розсаджували, нічого не вийде, допоки законодавство буде таким «розтягнутим» і неконкретним. У суспільстві зростає і поширюється страх за себе і за майбутнє країни. Може, в цьому автор побачив «пандемію», дивлячись на цифри?

Повертаючись до «Пандемії страху», хочу нагадати, що в основі багатьох дій людини лежить страх. Через страх люди гуртувалися в громади, створювали держави, армії, поліції, розширювали території володінь.

Страх перед хуліганами змусив Вову Путіна тренуватися, шукати надійну підтримку в суспільстві… «Рука мільйонопала» на той час ослабла остаточно, занепала… Довелося підтримати, а потім і очолити партію «Єдина Росія».

Усі навколо президента Бориса Єльцина раптом заговорили, мовляв, Росію без твердої руки ніяк не втримати, і такою рукою є Путін.

Коли Путін став президентом, він розправив груди, підбив вище підбори і заспокоївся. Але не надовго. І знову почалося: Прибалтика – це Росія. Казахстан – споконвічно руські землі. Україна ніколи не існувала. Польща – що це за географічні новини? Мовляв, ще Маяковський про це писав. Настав час збирати одвічні руські землі, відновлювати «русский мир». Хоча б у межах територій, завойованих великим «російським полководцем» Чингісханом. (Не дивуйтеся.

Російські вчені давно «довели», що Чингісхан – це прізвисько. Насправді він – росіянин. І звали його Іваном. Це про нього казки народ складає. А хан Батий – прізвисько Олександра Невського. – Авт.). І пішло-поїхало. Звідки стільки сміливості, звідки такий розмах? Від страху!

Микола РОЩИН, полковник міліції у відставці

Сообщение Микола Рощин. Українське суспільство налякане. Що робити? появились сначала на Український репортер.