“Триваюча агресія росії проти України порушує кожен принцип цього зобов’язання і супроводжується численними злочинами та зловживаннями, серед яких убивства цивільних, незаконні затримання, тортури, сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, страти, депортація українських дітей та злочини проти військовополонених. Ми закликаємо міжнародну спільноту посилити тиск на росію, забезпечити звільнення всіх незаконно утримуваних українців та повернення кожної української дитини. Забезпечення прав людини та притягнення до відповідальності за їх порушення – не є питанням вибору; це необхідність”, – зазначив глава МЗС.

Як відомо, 10 грудня 2021 року у світі відзначають Міжнародний день прав людини, заснований Генеральною асамблеєю ООН, бо саме в цей день в 1948 році Організація Об’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини.

Генеральна Асамблея проголосила Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав – членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією.

У Декларації заявлено також, що кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.

Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядною або як-небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті.

Сообщение Агресія росії проти України порушує кожен принцип Загальної декларації прав людини – МЗС появились сначала на Український репортер.

Саме про це розповів в інтерв’ю киянин Степан Васильченко (ім’я та прізвище з етичних міркувань змінені), який побував у цьому пеклі. Там він подружився з іноземцем, якого також було кинуто до цього жорстокого реабілітаційного центру (приватного двоповерхового будинку за високим парканом за 12 кілометрів од Києва). До речі, іноземний громадянин вже шість років мешкає у нашій країні, є великим патріотом України, допомагає воїнам.

– Він з перших днів став до мене добре ставитися, ми подружилися, – розповідавє про іноземця Степан Васильченко. – І він від мене, що називається, не відходив. Де я – там і він… Ділилися один з одним цукерками, спілкувалися. Одного разу він каже: «Я хочу втекти звідсіля». І запитав, що йому буде за цей вчинок. Я відповів: якщо план втечі вдасться, то, звісно, все буде добре. Бо «влада будинку» не має жодних прав вчиняти будь-яке насильство щодо вільної людини. Він – емоційна людина, у нього в душі все кипіло. Доказував свою правоту в розмовах з наглядачами, мовляв, будує безліч хороших творчих планів, а вони йому перешкоджають. Він не розумів, чому з ним так чинять, чому так «ставляться» до нього…

Наглядачі дали йому зрозуміти, що тут ти «ніхто» і звати тебе «ніяк», що тут… не Європа. Це на волі ти – європеєць, а тут мусиш дотримуватися наших правил. Я бачив по вигляду іноземця, що він «ламається»… Все тускнів. На перших порах був дуже емоційним, а потім, схоже, морально виснажився. Психологічно там дуже важко витримати… Цього іноземця наглядачі постійно штрафували – кожного ранку змушували писати ненависні «реферати» – з п’ятої до сьомої. Я поїхав раптово звідтіля, тому він не зміг мені передати записку на свободу. Хочеться йому допомогти вирватися з цього каземату”.

Редакція публічно звернулася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Людмили Денісової здійснити моніторинговий візит до цього реабілітаційного центру з метою перевірки дотримання прав людини.  Нам  відомо, що з цього питання до омбудсмана також надійшли звернення представників громадськості, інтелігенції. І результат не забарився.

Відомо, що будь-які ненависні мури, навіть найвищі, падають, якщо люди прагнуть волі, якщо спільними зусиллями домагатися правди, торжества законності. Так сталося і в цьому випадку. 13 січня Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова повідомила у Фейсбуку:

“Було поновлено право громадянина на свободу та особисту недотокранність” – цей висновок з інформації омбудсмана не може не тішити. Людина – на волі! Тому щиро вдячні омбудсману Людмилі Денісовій за ефективну і принципову діяльність у сфері захисту прав громадян. Маємо надію, що поліція Київської області проведе об’єктивну і принципову перевірку цього спецзакладу, де ламають душі, і зробить правовий висновок. Беззаконня має канути в лету.

Леонід Фросевич

На фото: 13 січня 2022 року. Перші кроки на волі. Щойно мури жорстокого реабілітаційного центру залишив іноземний громадянин, патріот України (другий ліворуч).

Фото із Фейсбук-сторінки Людмили Денісової.

Сообщение Завдяки втручанню омбудсмана з приватного реабілітаційного центру на Київщині було звільнено іноземця, патріота України появились сначала на Український репортер.

-Родини, які направляють своїх дітей, чоловіків, доньок до цього центру для порятунку від певних залежностей, не здогадуються про існуючі порядки, – розповідає Степан.  -Вони приїжджають сюди у певному стресовому стані, оглядають приміщення – на перший погляд, ніби все гарно. Керманичі цього закладу кажуть родичам зовсім інше, аніж те, що відбувається в реальності. Швидко-швидко (одразу!) підсовують папери, що майбутні реабілітанти погоджуються з тамтешніми правилами.

Кажуть, що це благодійна організація, тобто безкоштовна. Але ж базова вартість перебування людини в цьому будинку – 15 тисяч гривень щомісяця, яку повинні заплатити рідні тієї чи іншої людини. Ще підсовують папірець, що кожен реабілітант є членом даної благодійної організації, і що добровільно (!) робить фінансовий внесок.

Ось як! Хитро. Коли людина приїжджає сюди на реабілітацію, то вона ще не зовсім розуміє, куди потрапила і що буде далі. Але ж документик вже підписано!

-Що уявляє собою будинок, де ви опинилися волею долі та обставин?

-Він знаходиться в селі. Двоповерхова будівля. В кімнатах ламінована підлога, у залі – великий телевізор. Є кухня. Але будинок не призначений для проживання у ньому двох десятків людей. У кімнатах по 5-6 осіб. Ліжка – одноярусні і двоярусні.

Чоловіки і жінки мешкають окремо. Всі – на другому поверсі. На першому поверсі – туалет, кухня, кабінет, велика зала. Велика проблема у тому, що ця хата є сирою. Дуже волога. Щоранку, прокинувшись, коли береш рукою за матрац, то відчуваєш, що він знизу – вологий, отож і постіль від цього стає вологою. На матрацах утворюється грибок (а це ж небезпечно для здоров’я!). Стіни також вологі. І твоє тіло також вбирає цю вологість. Не знаю, чому така сирість. Кажуть, начебто з дахом не все гаразд.

– Чи тепло в кімнатах?

– Економляють на опаленні. Вмикають тільки увечері або тоді, коли дуже холодно. Мені, наприклад, було постійно холодно. Я бачив, що мерзли всі.

– Хворіють?

– Коли я приїхав туди, то почув, що всі постояльці перехворіли коронавірусом. І я також заразився. Було важко. Чотири дні я температурив, мені давали якісь пігулки. Упродовж всього періоду перебування в цьому будинку в мене постійно трималася температура 37.

– Опишіть, будь ласка, як виглядають безпосередньо кімнати?

– Усі вони без дверей. Щоб ніхто із середини не зачинився. Усі вікна пригвинчені – не відчиниш. А ті, що можуть відчинятися на провітрювання, – без ручок. За потреби старший приходить з ручкою, відчиняє вікно на провітрювання і чекає… Після того як зайшло свіже повітря він зачиняє вікно і знову знімає ручку. Вже коли мене там поселили, то при мені у ванній кімнаті на вікні поставили грати. В палаті є одна шафа. Подушка маленька, як у лікарні.

– Ванна одна на всіх?

– Є на першому поверсі душова, з туалетом, вони суміщені (для чоловіків). На другому поверсі ванна з туалетом також суміщені (для жінок). Ні про яке цивілізоване перебування, дотримання елементарних норм людської гідності й говорити доводиться. Туалет – навіть без примітивних перегородок, поруч умивальник, куди приходять вмиватися, мити руки.

– Як і чим харчуються там люди?

– Меню – ніби у бідних, найгірших профілакторіях. Каша – ледве присмажена, трішечки м’ясця у мисці (воно начебто є і водночас нема). Всі скаржилися на катастрофічну нестачу хліба. Його різали на такі тонесенькі скибочки, що аж світилися. Люди були постійно голодними, не доїдали. У відповідь чули, що порції – «по держстандарту» (звідкіля вони той «стандарт» узяли – невідомо). Я став вимагати, щоб додали хліба.

Додали трішечки. Масло… також ніби воно і є, а водночас і нема. Тобто хліб так «намащено», що масло дуже слабенько проглядається. Подавали молочну кашу, але ж це не була звична молочна каша! Чимось біленьким розбавлена.

Плов: але це тільки назва, у страві – все по мізеру. А суп чи борщ… завжди майже «вода»: одна картоплинка плаває у мисці, та й усе. Люди цю «юшку» вимушені пити. Чай… ледь-ледь солодкий. Готують страви не професійні кухарі, а ті, кого призначили.

– Поговоримо про розпорядок дня. Яким він є?

– Так звані волонтери, які там працюють і так себе називають (вони з колишніх утриманців цього спецбудинку), слідкують за виконанням розпорядку: підйом, обід, трудотерапія, цілий комплекс занять, які понавидумували. Словом там – «гримуча суміш»: і психологія, і релігія, і кінострічки про вбивства, у яких за сюжетом проливається кров. Одним із пунктів трудотерапії є такий: двічі на день мити чисту підлогу, не брудну, а дуже чисту. І замітати там, де абсолютно немає сміття!

– Конкретніше: з чого починається день?

– Особистого вільного часу практично немає. Вранці черговий вмикає світло, кричить: «Підйом!». Усі йдуть на зарядку. Потім читають якусь книжку. Сідають у коло. Книга – одна, усі читають по черзі. Є ведучий. Обговорюють прочитане. І починається програма на кшталт зворотнього зв’язку: наприклад, що ти думаєш, як ти висловлюєш цю думку? Ти повинен знайти помилку у словах сусіда.

– А можна промовчати?

– Правила такі, що на кожен твій рух, кожне слово треба одержати дозвіл. Наприклад: запитати старшого: «Чи можу я звернутися до такого-то?» Або: «Дозвольте піднятися (сісти) зі стільця?».

– Тобто піднятися і піти до кімнати?

– До кімнати не можна. Дозволять вийти в туалет.

– «Читання» закінчилося. Всі розходяться по кімнатах?

– Ні. Програма триває упродовж дня. Що ще вона передбачає? Медитацію. Перегляд фільмів (старший має визначити, що саме дивитися, вмикають телевізор у певний час). Є так звана «дванадцятикрокова програма». І ще багато чого. А наприкінці всього ще й письмові роботи. Тобто пишуть. Потім відповіді дають.

А одним із «занять» є таке: ти повинен знайти у собі щось таке, що тобі сьогодні не сподобалося. Я обурювався: чому це я повинен у своїй душі «копатися», щоб витягувати на публіку те, що лежить у мене в глибині? Навпаки: я хочу день прожити на позитиві, з вірою, що все буде добре. Мої аргументи не спрацьовували. Якщо ти не написав завдання, то увечері тебе буде покарано.

– Яким чином?

– Старший вирішує: ось цей чоловік, приміром, на хвилину запізнився, а інший порушив якесь правило (без дозволу розмовляв з сусідом по кімнаті) – для них придумують якесь ідіотське завдання. Найважче з таких покарань: прокидатися о п’ятій ранку і до сьомої ранку писати «реферат на задану тему».

– І на яку?

– А що до голови старшому заскочить. Наприклад, може визначити тему: «Зобов’язуюся не запізнюватися». Реферат має бути неодмінно на 18 сторінок. До речі, заохочується, якщо ти «стукаєш» на сусіда, виявляєш його помилки. Увечері ти маєш написати, які «помилки» чи «порушення» побачив у сусіда. Тобто кожен кожного «здає». Покарань, які справедливо назвати моральними тортурами, у цьому домі є багато: наприклад, змушують стояти упродовж дня.

Така кара може бути передбачена для тих, хто без дозволу старшого сів на стілець! Або якщо ти вимкнув світло, то покарають тим, що змусять тисячу разів написати фразу: «Я ніколи не буду забувати вимикати світло!».

І людина пише… А увечері старший прийде і перевірить: якщо не встиг у визначений час написати це «завдання», то кара стає ще більш суворішою – мусиш написати цю фразу вже п’ять тисяч разів! Дають папір, і всі «винуватці» пишуть… Провину можуть побачити й у тому, що хтось вжив лайливе або погане слово.

Різна ж публіка є, тобто з різних соціальних прошарків населення. За таке «порушення» виносять «вирок» – тисячу разів написати фразу: «Віднині моя мова бути винятково грамотною і чистою як струмок». Можуть придумати й інше «цікаве» покарання» – змусять ставити якусь «сценку».

– Театральну?

– Вірш, який нереально вивчити за певний час. (Бо ж вільного часу немає!). Загалом, це можуть бути якісь дурнуваті сценки, які дуже впливають на психіку, свідомість. Тому деякі люди і «зриваються» там.

– Увечері, коли пролунала команда: «Відбій», світло вимикають також старші?

– Так. Все регламентовано, кожна хвилина. Неправильно сів чи піднявся зі стільця вважається порушенням. Якщо почують, що після відбою хтось говорить, то це вважається порушенням. Ніяких книжок не дозволяють читати.

– Ви кажете, що деякі «зриваються»… Поясніть.

– Психологічно ламаються. Дехто замикається у собі. А дехто починає бунтувати.

– І як реагує «влада» цього спецбудинку?

– Починають пресувати бунтівників. Врешті-решт домагаються свого, когось і вербують на свій бік.

– Яким чином пресують? Можна ж перелізти через паркан і ти – на волі.

– Не втечеш. Все зачинено. Хіба що розбити вікно. Хочеш – не хочеш, а мусиш жити за їхніми «законами».

– Тобто шанси для втечі дуже мінімальні?

– Так. На першому поверсі постійно чергують волонтери, чергові. Вночі також. А в коридорі, де двері відчиняються «на вихід», тобто на вулицю, існує сувора заборона – близько не можна знаходитися. Вони також постійно зачинені на ключ. Люди по півроку не бувають на подвір’ї, на вулиці, на прогулянці.

Через це якось вже почали й бунтувати. Тому частину мешканців (по дві-три людини, щоб ніхто не втік) одного разу вивели на подвір’я, щоб по 15 хвилин подихали свіжим повітрям. Але ця «пільга» стосувалася не усіх. Мабуть, тільки тих, хто був «не схильним до втечі».

– Якісь нестандартні ситуації ще запам’яталися?

– Одного разу, вночі, всі почали раптово, в один час кашляти. Волонтери швидко відчинили вікна. Якась паніка. Ми нічого не зрозуміли. Я зайшов у душову кімнату, а там – розбите дзеркало. Певно, хто хотів втекти, було розбризкано перцевий газ (можливо під час сутички). Наступного дня побачив, що в одного з мешканців усю руку було забинтовано. Його звідкілясь привели волонтери, можливо з підвалу. Він був закутаний у ковдру. Бідолашний аж трусився од холоду, промерз добре.

– Пригадайте, будь ласка, яке враження справив на вас іноземець.

– Побачив його у залі. Потім разом ходили на обід, на лекції. Він з перших днів став до мене добре ставитися, ми подружилися. І він від мене, що називається, не відходив. Де я – там і він… Ділилися один з одним цукерками, спілкувалися. Одного разу він каже: «Я хочу втекти звідсіля». І запитав, що йому буде за цей вчинок. Я відповів: якщо план втечі вдасться, то, звісно, все буде добре.

Бо «влада будинку» не має жодних прав вчиняти будь-яке насильство щодо вільної людини. Він – емоційна людина, у нього в душі все кипіло. Доказував свою правоту в розмовах зі «старшими», мовляв, будує безліч хороших творчих планів, а вони йому перешкоджають.

Він не розумів, чому з ним так чинять, чому так «ставляться» до нього. Якось передали йому з волі продуктову передачу, розпакувавши її, він був дуже засмучений: дивувався, чому маленькою є ця «посилочка». Згодом попросив мене написати записку, у якій був перелік продуктів, які волів би мати: шоколад, цукерки, сало… Кому писав – не знаю.

– Передали йому з волі нову «посилочку»?

– Хтозна. Мені відомо, що йому не дозволяли телефонувати на волю.

– А він мав таке бажання?

– Так. Жалівся мені, що третій місяць не дозволяють телефонувати.

– А яке правило щодо цього існує?

– Реабілітантам лише через два тижні після поселення вперше дозволяють один раз подзвонити додому. За умови, якщо «влада» вбачає у цьому доцільність. Старший дає телефон і ти при ньому дзвониш, розмовляєш з родичами. А він – поруч.

– Ви згадали про душову кімнату. Також є певні обмеження?

– Приймати душ дозволено лише двічі на тиждень, по 10 хвилин. Згодом до цього часового відтинку додали ще три хвилини. Це явно ненормально.

– До речі, як ставилася влада спецбудинку до цього іноземця?

– Наглядачі дали йому зрозуміти, що тут ти «ніхто» і звати тебе «ніяк», що тут… не Європа. Це на волі ти – європеєць, а тут мусиш дотримуватися наших правил. Я бачив по вигляду іноземця, що він «ламається»… Все тускнів. На перших порах був дуже емоційним, а потім, схоже, морально виснажився. Психологічно там дуже важко витримати.

– Чи можна курити?

– У перші дні перебування дозволяють.

– Телефони в усіх відбирають?

– Так, зв’язку ні в кого немає.

– Іноземець дотримувався правил цього спецбудинку?

-Його штрафували – кожного ранку змушували писати ненависні «реферати» – з п’ятої до сьомої. Я поїхав раптово звідтіля, тому іноземець не зміг мені передати записку на свободу. Хочеться йому допомогти вирватися з цього каземату.

– Чи лікують реабілітантів?

– Якогось лікування я не спостерігав. Бачив, що одного разу приїжджала психолог. Хвилин 40 поспілкувалася з нами. Для “галочки” певно.

– Як відбувається «розставання» із цим жахливим спецбудинком?

– Тебе неодмінно мають забрати лише ті, хто сюди направив. Тобі дають підписати папірець, що з тобою, мовляв, обходилися добре і ти претензій не маєш. Цю процедуру ще й записують на відео. Людина підписує, бо хоче вийти звідтіля на волю за будь-яку ціну і якомога швидше. Перед тим як вийти на вулицю, перевіряють твої кишені, валізу, чи, бува, ніякої записки не сховав. Коли мене випустили з цих мурів, я два дні гуляв вулицями – не хотів заходити до квартири, на повні груди дихав свіжим повітрям. На волі.

Розмову записав Леонід Фросевич

(P.S. Окремої розмови заслуговує проблема, як люди “потрапляють” до подібних центрів. Але це вже тема іншої статті.)

Редакція «Українського репортера» офіційно звертається до Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України Людмили Денісової з проханням здійснити моніторинговий візит до даного реабілітаційного центру в Київській області. Ми готові надати всю наявну у нас інформацію щодо назви і місцезнаходження цього закладу.

Сообщение Спецдім, де ламають душі, або Жахіття закритого реабілітаційного центру біля Києва появились сначала на Український репортер.

Конференція з прав людини мала відбутися 27 вересня, однак вона зірвалася через рішення уряду Росії про блокування цієї зустрічі.

«Ми глибоко шкодуємо про спробу російського уряду заблокувати перевірку його погіршення стану прав людини», – йдеться в заяві. В ній зазначено, що США все ще очікує, що ОБСЄ і її держави-учасники будуть проводити щорічні наради з людського виміру.

«США продовжать закликати Росію виконувати свої зобов’язання, які включають гарантування захисту основних свобод та дозволяють громадянам притягати свої уряди до відповідальності, у тому числі шляхом вільних і чесних виборів», – зазначено в повідомленні.

Нагадаємо, що ще на початку вересня місія США в ОБСЄ повідомила, що Росія відмовляється від продовження мандату місії ОБСЄ в пунктах пропуску «Гуково» і «Донецьк» на кордоні з Україною, які розташовані на ділянці з окупованими територіями Донбасу.

Теперішній мандат діє до 30 вересня 2021 року. Однак на засіданні Постійної ради ОБСЄ, що відбулося 2 вересня у Відні, представники РФ заявили, що виступають проти його продовження.

Сообщение США звинуватили Росію у зриві наради ОБСЄ з прав людини появились сначала на Український репортер.

Орхана Інанди викрали безпосередньо агенти турецької розвідки. Виступаючи в Анкарі після засідання кабінету міністрів, Ердоган сказав, що розвідка країни схопила Інанди і доставила його на батьківщину. Турецька влада звинувачує Інанди у зв’язках з рухом Ґюлена, який вона називає терористичною організацією, відповідальною за спробу державного перевороту в 2016 році. Ердоган також заявив, що на сьогоднішній день більше 100 осіб, імовірно пов’язаних з рухом Ґюлена, були захоплені в різних країнах світу і вивезені до Туреччини, повідомляє сайт Радіо “Азаттик” – Киргизької служби Радіо «Свобода».

Національна телекомпанія TRT показала фото Орхана Інанди в кайданках між двома турецькими прапорами.

Робоча група ООН з таємних затримань раніше повідомляла, що Анкара практикує насильницькі захоплення громадян Туреччини в інших країнах, зокрема згадувалося викрадення шести чоловік в Косово 2018 року.

Нагадаємо, що громадянин Киргизстану Орхан Інанди, керівник освітньої мережі «Сапата» у цій країні, зник у Бішкеку пізно ввечері 31 травня за дуже загадкових обставин.

Його машину знайшли рано вранці 1 червня в центрі столиці: двері авто були відкриті, цінні речі залишилися всередині недоторканими. Дружина Інанди припустила, що її чоловіка утримують в посольстві Туреччини. 5 липня вона вийшла на одиночний пікет у центрі Бішкека. Громадськість також провела протестний мітинг на підтримку Орхана Інанди.

53-річний Інанди проживав у Киргизстані з 1995 року. У нього було подвійне громадянство – Туреччини і Киргизстану.

Викрадення цього педагога збурило суспільство. 6 липня посла Туреччини в Киргизстані Ахмета Догана було викликано в Міністерство закордонних справ – йому вручили ноту протесту.

Киргизька влада заявила про неприпустимість подібних дій, які грубо порушують основні принципи і норми міжнародного права, в тому числі у сфері прав і свобод людини. Вона закликала Туреччину повернути Орхана Інанди в Киргизстан і вжити всіх необхідних заходів з метою цивілізованого ставлення до затриманого відповідно до норм міжнародного права.

Раніше заступник міністра закордонних справ Киргизстану Айбек Артикбаев заявив на парламентських слуханнях, що в 2019 році уряд Туреччини просив екстрадувати Інанди. Але Бішкек відповів відмовою – Інанди є громадянином Киргизстану.

Тим часом у Бішкеку політичні діячі незадоволені реакції тамтешньої влади.

«Ганьба нашим спецслужбам, які дали можливість іншим розвідкам спокійно господарювати в нашій країні», – сказав депутат Дастан Бекешев, коментуючи ситуацію з Орханом Інанди.  -Це є показником рівня нашої спецслужби. Протидії з боку контррозвідки немає, – сказав він. – В Киргизстані, може, і буде тихо, не дивлячись на такі порушення, але міжнародне співтовариство, думаю, вже розуміє, де ми, хто ми і хто нами керує. Ніхто не буде проводити спецоперацію і потім повертати Орхана Інанди. І я впевнений, що наша країна не буде наполегливою у цьому питанні”.

Депутат Аїда Касималіева вважає, що викрадення людини – кричуща і сумна історія для Киргизстану, для взаємин з Туреччиною.

«Це питання суверенності країни, питання її гідності. Це стосується кожного громадянина. Ми, депутати, будемо вимагати розслідування, залучення міжнародних експертів, міжнародних організацій. МЗС не повинен мовчати. Орхан Інанди – громадянин Киргизстану. Держава повинна нести відповідальність за кожного громадянина», – заззначила Касималіева.

Між іншим, минулого місяця міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch заявила: якщо Інанди схоплять і доставлять до Туреччини, йому там загрожує несправедливий судовий розгляд за звинуваченням у тероризмі, а також жорстоке поводження і тортури.

За останні п’ять років Туреччина закликала десятки країн закрити сотні шкіл і навчальних закладів, пов’язаних  турецьким священнослужителем Фетхуллахом Ґюленом. Ця людина була колись одним із близьких Ердогана, але потім став його ворогом. Анкара звинувачує Ґюлена в спробі державного перевороту, сам Ґюлен категорично відкидає причетність до путчу.

Після спроби державного перевороту турецька влада заарештувала десятки тисяч людей за підозрою у зв’язках з рухом Ґюлена і провела масштабні чистки в армії, а також у владі.

Сообщение До зникнення в Киргизстані відомого педагога причетна спецслужба Туреччини появились сначала на Український репортер.

Більше 50 сенаторів США підписали лист із закликом до президента Джо Байдена і Білого дому чинити тиск на турецький уряд, щоб він поліпшив свої показники з дотримання прав людини, наголошуючи на його зростаючому авторитаризмі щодо опозиційно налаштованих громадян.

Сенатори Рон Уайден, демократ з Орегона, і Марко Рубіо, республіканець з Флориди, закликали нову адміністрацію Байдена натиснути на турецький уряд, щоб Анкара поліпшила становище в галузі прав людини. Адже влада Ердогана продовжує переслідувати опозиційно налаштованих громадян як усередині країни, так і за кордоном. Про це йдеться у прес-релізі на офіційному сайті Сенату.

У цьому листі, підписаному більш ніж 50-тьма іншими сенаторами, зазначається, що президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган своєю політикою призвів внутрішню опозицію до маргиналізації, змушуючи критичні засоби масової інформації або замовкнути або підлаштовуватися під його режим.

На його совісті також зачищення незалежних суддів і заміна їх прихильниками своєї партії, ув’язнення безлічі журналістів.
«Останніми роками уряд Ердогана нахабно атакував курдів, що борються з ІДІЛ в Сирії і які мали підтримку з боку США; крім того, він купив російські системи ППО, незважаючи на попередження про те, що вони несумісні з технологіями США, а також закликав Азербайджан використовувати насильство для врегулювання територіального спору з Вірменією», – написали сенатори. Конгрес вперше в історії прийняв резолюції про визнання геноциду вірмен в обох палатах.

Президент Ердоган також намагався чинити тиск на США та інші країни з метою видачі турецьких громадян, яких він звинувачує у невдалому перевороті в 2016 році. Уряд Ердогана намагався змусити замовкнути критиків в Сполучених Штатах за допомогою повідомлень Інтерполу, як це було, наприклад, з Енесом Кантером (він має турецьке походження, проживає в США, грає за НБА і є адвокатом з прав людини). Турецький уряд розшукав його сім’ю, яка проживає в Туреччині, і тиснув на цю родину.

Сенатори відзначають, що Сполучені Штати мають значну можливість вплинути на зухвалу ситуацію з правами людини в Туреччині, оскільки Америка є важливим союзником у ключовому регіоні світу.

«Ми вважаємо, що Сполучені Штати повинні вимагати від союзників і партнерів більш високих стандартів і відверто говорити з ними про проблеми прав людини і відступу від демократії», – написали сенатори.

Конгрес США, як в Палаті представників, так і в Сенаті, прийняв декілька пакетів санкцій проти лідера Туреччини на попередній законодавчій сесії, однак ці санкційні пакети були в кінцевому підсумку зупинені колишнім лідером сенатської більшості Мітчем Макконнеллом, близьким союзником колишнього президента США Дональда Трампа.

У різкому листі, в якому більше половини зі ста американських сенаторів висловили велику стурбованість, міститься також заклик «дати зрорзуміти президенту Ердогану і його адміністрації, що вони повинні негайно припинити репресії проти інакомислення всередині країни і за кордоном, звільнити політичних в’язнів і в’язнів совіті, змінивши свій авторитарний курс.

Законодавці-демократи і республіканці в різних двопартійних законопроєктах переважною більшістю голосів проголосували за введення військових і фінансових санкцій проти Туреччини і зокрема Ердогана після військової операції країни проти союзних США курдських сил на північному сході Сирії в жовтні 2019 року.

У листі також міститься посилання на доповідь Freedom House, в якому Туреччина була оцінена як «Невільна» у звіті «Свобода у світі» за 2020 рік.

Тим не менш, незважаючи ні на що, уряд Ердогана продовжує арештовувати критично налаштованих журналістів і письменників-дисидентів. Останніми роками опозиційні оглядачі піддавалися нападам на вулицях. Водночас чимало підозрюваних в таких злочинах були негайно звільнні судом.

Фото: Global Look Press/Evan Golub

Сообщение Cенатори США звернулися до Байдена з проханням вплинути на президента Туреччини. Причина – порушення прав людини появились сначала на Український репортер.

“З приводу подій в Кагарлику та аналогічних в інших містах вбачаю декілька факторів, які призводять до таких трагедій. Основний – відсутність реальних реформ у всій правоохороній системі, СБУ, прокуратурі, поліції та особливо у судовій системах. Все що до цього називали реформами, насправді було фікцією, зміною вивісок. Ці системи побудовані під ручне управління президентів, міністрів, різного рівня владних чинуш, а відтак в діяльності превалюють не конституційні норми, закони та посадові інструкції, а право впливовішого за посадою, зв’язками чи іншими можливостями.

Як наслідок, в таких умовах дуже добре приживаються всі негативні явища з 1990-х років – корупція, вимагання, “кришування”, вседозволеність, не обов’язковість дотримуватись законів… І все це покривається круговою порукою, в тому числі судами.

Трагедія в Кагарлику – не випадковість. Там, очевидно, як і в багатьох інших правоохороних структурах, було середовище вседозволенності не перший рік, інакше таке ніколи б не сталося. Якщо найближчим часом керівництво держави не займеться реально реформуванням цих інституцій, нас чекає ще не одне потрясіння, а пану Авакову, за каденції якого під час “реформування” поліції сталося стільки трагедій, та ще і не розслідуваних, пора б і честь мати подати рапорт про відставку.

Микола ДВОРНИК

Фото: “Український репортер”

Коментар з Фейсбуку:

Про подію в Кагарлику читайте також:

• Методи роботи деяких поліцейських в Кагарлику: допит, побиття, згвалтування
• «Садизм у чистому вигляді», – начальник поліції Київщини про злочини правоохоронців у Кагарлику
• Злочини в Кагарлику: ось так буде з кожним поліцейським, хто порушить закон

Сообщение Замість справжніх реформ правоохоронних органів – фікція, зміна вивісок. Роздуми після події в Кагарлику появились сначала на Український репортер.

Як інформує пані Денісова, регіональний координатор взаємодії з громадськістю Уповноваженого ВРУ з прав людини Віктор Жученя здійснив моніторинговий візит до Кропивницького слідчого ізолятора – надійшла скарга двох затриманих осіб на знущання з боку працівників пенітенціарної установи.

Арештанти розповіли: починаючи з 27 квітня, коли їх доставили до СІЗО, працівники пенітенціарної установи систематично над ними знущались, били та шантажували.

Синці та сліди від ударів були настільки суттєвими, що, коли затриманих привозили до ізолятора тимчасового тримання, їх відмовлялись приймати та повертали назад до СІЗО, де громадян знову піддавали фізичному насиллю.

Крім того, за словами потерпілих, безпосередньо виконувач обов’язків начальника СІЗО погрожував, що заразить їх СНІДом та туберкульозом, демонструючи при цьому шприц з білою рідиною. Як пояснили затримані, все це робилось з метою вимагання від них та їх рідних грошей.

Про ці факти повідомлено прокурору Кіровоградської області. Працівниками прокуратури здійснено виїзд в пенітенціарну установу, проведено опитування затриманих, а також зібрано інші матеріали, які будуть передані до Державного бюро розслідувань.

Як наголошує Людмила Денісова, це не перший випадок морального та фізичного знущання з затриманих у Кропивницькому СІЗО.

Сообщение У Кропивницькому СІЗО арештантів погрожували заразити СНІДОм появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляє пресслужба Місії на своїй сторінці у Фейсбуку.

“Олег Сенцов прийшов до нас в офіс сьогодні. Ми говорили про його тримання під вартою та ув’язнення в Криму та Російській Федерації. Протягом цих років, ми підтримували зв’язок із адвокатом Сенцова та аналізували судові рішення в його справі. Для нас було вкрай важливим зустрітися із Олегом особисто, аби задокументувати порушення прав людини в його справі”, – йдеться у повідомленні.

В Місії ООН також додали, що інформація, отримана під час інтерв’ю, буде використана для аналізу ситуації з правами людини в Криму, підготовки публічних доповідей та адвокації для притягнення винних до відповідальності.

Крім того, у Місії мають намір поговорити з усіма, хто повернувся в Україну в рамках масштабного обміну на початку вересня.

Нагадаємо, звільнений з російського ув’язнення український режисер Олег Сенцов, коментуючи схвалення Україною формули Штайнмайєра, заявив, що інтересів України ще не здали.

На цю тему читайте також:

• Учора 35 бранців повернулися додому. Росія утримує ще 110 наших громадян (+фото, відео)
• Олег Сенцов назвав умови переговорів з Росією
• Олег Сенцов подарував Макрону свій тюремний кухоль

Сообщение Олег Сенцов дав свідчення місії ООН про свій арешт та ув’язнення в Росії появились сначала на Український репортер.

«Протягом більше п’яти років Автономна Республіка Крим і місто Севастополь залишаються зоною найбільш кричущих порушень основних свобод і повного ігнорування міжнародних прав людини російською окупаційною адміністрацією. Як зазначалося в нещодавній доповіді Генерального секретаря ООН, зусилля, спрямовані на пошук шляхів забезпечення безпечного і безперешкодного доступу до Криму за допомогою створених регіональних і міжнародних механізмів контролю за дотриманням прав людини, досі були безуспішними», – йдеться у тексті виступу української делегації.

Раніше повідомлялося, що під час загальних дебатів на 42-й сесії Ради ООН з прав людини, Україна закликала Росію припинити масові порушення прав людини на території анексованого Росією Криму.

До цього в Раді ООН з прав людини під час її 42-ї сесії зачитали ініційовану українською стороною Спільну заяву щодо ситуації з правами людини в анексованому Криму та безперешкодного доступу на півострів міжнародних моніторингових груп.

У МЗС Росії не коментують ці заяви української делегації.

Сообщение У Криму продовжують порушувати права і свободи людей – делегація України в ООН появились сначала на Український репортер.