-Родини, які направляють своїх дітей, чоловіків, доньок до цього центру для порятунку від певних залежностей, не здогадуються про існуючі порядки, – розповідає Степан.  -Вони приїжджають сюди у певному стресовому стані, оглядають приміщення – на перший погляд, ніби все гарно. Керманичі цього закладу кажуть родичам зовсім інше, аніж те, що відбувається в реальності. Швидко-швидко (одразу!) підсовують папери, що майбутні реабілітанти погоджуються з тамтешніми правилами.

Кажуть, що це благодійна організація, тобто безкоштовна. Але ж базова вартість перебування людини в цьому будинку – 15 тисяч гривень щомісяця, яку повинні заплатити рідні тієї чи іншої людини. Ще підсовують папірець, що кожен реабілітант є членом даної благодійної організації, і що добровільно (!) робить фінансовий внесок.

Ось як! Хитро. Коли людина приїжджає сюди на реабілітацію, то вона ще не зовсім розуміє, куди потрапила і що буде далі. Але ж документик вже підписано!

-Що уявляє собою будинок, де ви опинилися волею долі та обставин?

-Він знаходиться в селі. Двоповерхова будівля. В кімнатах ламінована підлога, у залі – великий телевізор. Є кухня. Але будинок не призначений для проживання у ньому двох десятків людей. У кімнатах по 5-6 осіб. Ліжка – одноярусні і двоярусні.

Чоловіки і жінки мешкають окремо. Всі – на другому поверсі. На першому поверсі – туалет, кухня, кабінет, велика зала. Велика проблема у тому, що ця хата є сирою. Дуже волога. Щоранку, прокинувшись, коли береш рукою за матрац, то відчуваєш, що він знизу – вологий, отож і постіль від цього стає вологою. На матрацах утворюється грибок (а це ж небезпечно для здоров’я!). Стіни також вологі. І твоє тіло також вбирає цю вологість. Не знаю, чому така сирість. Кажуть, начебто з дахом не все гаразд.

– Чи тепло в кімнатах?

– Економляють на опаленні. Вмикають тільки увечері або тоді, коли дуже холодно. Мені, наприклад, було постійно холодно. Я бачив, що мерзли всі.

– Хворіють?

– Коли я приїхав туди, то почув, що всі постояльці перехворіли коронавірусом. І я також заразився. Було важко. Чотири дні я температурив, мені давали якісь пігулки. Упродовж всього періоду перебування в цьому будинку в мене постійно трималася температура 37.

– Опишіть, будь ласка, як виглядають безпосередньо кімнати?

– Усі вони без дверей. Щоб ніхто із середини не зачинився. Усі вікна пригвинчені – не відчиниш. А ті, що можуть відчинятися на провітрювання, – без ручок. За потреби старший приходить з ручкою, відчиняє вікно на провітрювання і чекає… Після того як зайшло свіже повітря він зачиняє вікно і знову знімає ручку. Вже коли мене там поселили, то при мені у ванній кімнаті на вікні поставили грати. В палаті є одна шафа. Подушка маленька, як у лікарні.

– Ванна одна на всіх?

– Є на першому поверсі душова, з туалетом, вони суміщені (для чоловіків). На другому поверсі ванна з туалетом також суміщені (для жінок). Ні про яке цивілізоване перебування, дотримання елементарних норм людської гідності й говорити доводиться. Туалет – навіть без примітивних перегородок, поруч умивальник, куди приходять вмиватися, мити руки.

– Як і чим харчуються там люди?

– Меню – ніби у бідних, найгірших профілакторіях. Каша – ледве присмажена, трішечки м’ясця у мисці (воно начебто є і водночас нема). Всі скаржилися на катастрофічну нестачу хліба. Його різали на такі тонесенькі скибочки, що аж світилися. Люди були постійно голодними, не доїдали. У відповідь чули, що порції – «по держстандарту» (звідкіля вони той «стандарт» узяли – невідомо). Я став вимагати, щоб додали хліба.

Додали трішечки. Масло… також ніби воно і є, а водночас і нема. Тобто хліб так «намащено», що масло дуже слабенько проглядається. Подавали молочну кашу, але ж це не була звична молочна каша! Чимось біленьким розбавлена.

Плов: але це тільки назва, у страві – все по мізеру. А суп чи борщ… завжди майже «вода»: одна картоплинка плаває у мисці, та й усе. Люди цю «юшку» вимушені пити. Чай… ледь-ледь солодкий. Готують страви не професійні кухарі, а ті, кого призначили.

– Поговоримо про розпорядок дня. Яким він є?

– Так звані волонтери, які там працюють і так себе називають (вони з колишніх утриманців цього спецбудинку), слідкують за виконанням розпорядку: підйом, обід, трудотерапія, цілий комплекс занять, які понавидумували. Словом там – «гримуча суміш»: і психологія, і релігія, і кінострічки про вбивства, у яких за сюжетом проливається кров. Одним із пунктів трудотерапії є такий: двічі на день мити чисту підлогу, не брудну, а дуже чисту. І замітати там, де абсолютно немає сміття!

– Конкретніше: з чого починається день?

– Особистого вільного часу практично немає. Вранці черговий вмикає світло, кричить: «Підйом!». Усі йдуть на зарядку. Потім читають якусь книжку. Сідають у коло. Книга – одна, усі читають по черзі. Є ведучий. Обговорюють прочитане. І починається програма на кшталт зворотнього зв’язку: наприклад, що ти думаєш, як ти висловлюєш цю думку? Ти повинен знайти помилку у словах сусіда.

– А можна промовчати?

– Правила такі, що на кожен твій рух, кожне слово треба одержати дозвіл. Наприклад: запитати старшого: «Чи можу я звернутися до такого-то?» Або: «Дозвольте піднятися (сісти) зі стільця?».

– Тобто піднятися і піти до кімнати?

– До кімнати не можна. Дозволять вийти в туалет.

– «Читання» закінчилося. Всі розходяться по кімнатах?

– Ні. Програма триває упродовж дня. Що ще вона передбачає? Медитацію. Перегляд фільмів (старший має визначити, що саме дивитися, вмикають телевізор у певний час). Є так звана «дванадцятикрокова програма». І ще багато чого. А наприкінці всього ще й письмові роботи. Тобто пишуть. Потім відповіді дають.

А одним із «занять» є таке: ти повинен знайти у собі щось таке, що тобі сьогодні не сподобалося. Я обурювався: чому це я повинен у своїй душі «копатися», щоб витягувати на публіку те, що лежить у мене в глибині? Навпаки: я хочу день прожити на позитиві, з вірою, що все буде добре. Мої аргументи не спрацьовували. Якщо ти не написав завдання, то увечері тебе буде покарано.

– Яким чином?

– Старший вирішує: ось цей чоловік, приміром, на хвилину запізнився, а інший порушив якесь правило (без дозволу розмовляв з сусідом по кімнаті) – для них придумують якесь ідіотське завдання. Найважче з таких покарань: прокидатися о п’ятій ранку і до сьомої ранку писати «реферат на задану тему».

– І на яку?

– А що до голови старшому заскочить. Наприклад, може визначити тему: «Зобов’язуюся не запізнюватися». Реферат має бути неодмінно на 18 сторінок. До речі, заохочується, якщо ти «стукаєш» на сусіда, виявляєш його помилки. Увечері ти маєш написати, які «помилки» чи «порушення» побачив у сусіда. Тобто кожен кожного «здає». Покарань, які справедливо назвати моральними тортурами, у цьому домі є багато: наприклад, змушують стояти упродовж дня.

Така кара може бути передбачена для тих, хто без дозволу старшого сів на стілець! Або якщо ти вимкнув світло, то покарають тим, що змусять тисячу разів написати фразу: «Я ніколи не буду забувати вимикати світло!».

І людина пише… А увечері старший прийде і перевірить: якщо не встиг у визначений час написати це «завдання», то кара стає ще більш суворішою – мусиш написати цю фразу вже п’ять тисяч разів! Дають папір, і всі «винуватці» пишуть… Провину можуть побачити й у тому, що хтось вжив лайливе або погане слово.

Різна ж публіка є, тобто з різних соціальних прошарків населення. За таке «порушення» виносять «вирок» – тисячу разів написати фразу: «Віднині моя мова бути винятково грамотною і чистою як струмок». Можуть придумати й інше «цікаве» покарання» – змусять ставити якусь «сценку».

– Театральну?

– Вірш, який нереально вивчити за певний час. (Бо ж вільного часу немає!). Загалом, це можуть бути якісь дурнуваті сценки, які дуже впливають на психіку, свідомість. Тому деякі люди і «зриваються» там.

– Увечері, коли пролунала команда: «Відбій», світло вимикають також старші?

– Так. Все регламентовано, кожна хвилина. Неправильно сів чи піднявся зі стільця вважається порушенням. Якщо почують, що після відбою хтось говорить, то це вважається порушенням. Ніяких книжок не дозволяють читати.

– Ви кажете, що деякі «зриваються»… Поясніть.

– Психологічно ламаються. Дехто замикається у собі. А дехто починає бунтувати.

– І як реагує «влада» цього спецбудинку?

– Починають пресувати бунтівників. Врешті-решт домагаються свого, когось і вербують на свій бік.

– Яким чином пресують? Можна ж перелізти через паркан і ти – на волі.

– Не втечеш. Все зачинено. Хіба що розбити вікно. Хочеш – не хочеш, а мусиш жити за їхніми «законами».

– Тобто шанси для втечі дуже мінімальні?

– Так. На першому поверсі постійно чергують волонтери, чергові. Вночі також. А в коридорі, де двері відчиняються «на вихід», тобто на вулицю, існує сувора заборона – близько не можна знаходитися. Вони також постійно зачинені на ключ. Люди по півроку не бувають на подвір’ї, на вулиці, на прогулянці.

Через це якось вже почали й бунтувати. Тому частину мешканців (по дві-три людини, щоб ніхто не втік) одного разу вивели на подвір’я, щоб по 15 хвилин подихали свіжим повітрям. Але ця «пільга» стосувалася не усіх. Мабуть, тільки тих, хто був «не схильним до втечі».

– Якісь нестандартні ситуації ще запам’яталися?

– Одного разу, вночі, всі почали раптово, в один час кашляти. Волонтери швидко відчинили вікна. Якась паніка. Ми нічого не зрозуміли. Я зайшов у душову кімнату, а там – розбите дзеркало. Певно, хто хотів втекти, було розбризкано перцевий газ (можливо під час сутички). Наступного дня побачив, що в одного з мешканців усю руку було забинтовано. Його звідкілясь привели волонтери, можливо з підвалу. Він був закутаний у ковдру. Бідолашний аж трусився од холоду, промерз добре.

– Пригадайте, будь ласка, яке враження справив на вас іноземець.

– Побачив його у залі. Потім разом ходили на обід, на лекції. Він з перших днів став до мене добре ставитися, ми подружилися. І він від мене, що називається, не відходив. Де я – там і він… Ділилися один з одним цукерками, спілкувалися. Одного разу він каже: «Я хочу втекти звідсіля». І запитав, що йому буде за цей вчинок. Я відповів: якщо план втечі вдасться, то, звісно, все буде добре.

Бо «влада будинку» не має жодних прав вчиняти будь-яке насильство щодо вільної людини. Він – емоційна людина, у нього в душі все кипіло. Доказував свою правоту в розмовах зі «старшими», мовляв, будує безліч хороших творчих планів, а вони йому перешкоджають.

Він не розумів, чому з ним так чинять, чому так «ставляться» до нього. Якось передали йому з волі продуктову передачу, розпакувавши її, він був дуже засмучений: дивувався, чому маленькою є ця «посилочка». Згодом попросив мене написати записку, у якій був перелік продуктів, які волів би мати: шоколад, цукерки, сало… Кому писав – не знаю.

– Передали йому з волі нову «посилочку»?

– Хтозна. Мені відомо, що йому не дозволяли телефонувати на волю.

– А він мав таке бажання?

– Так. Жалівся мені, що третій місяць не дозволяють телефонувати.

– А яке правило щодо цього існує?

– Реабілітантам лише через два тижні після поселення вперше дозволяють один раз подзвонити додому. За умови, якщо «влада» вбачає у цьому доцільність. Старший дає телефон і ти при ньому дзвониш, розмовляєш з родичами. А він – поруч.

– Ви згадали про душову кімнату. Також є певні обмеження?

– Приймати душ дозволено лише двічі на тиждень, по 10 хвилин. Згодом до цього часового відтинку додали ще три хвилини. Це явно ненормально.

– До речі, як ставилася влада спецбудинку до цього іноземця?

– Наглядачі дали йому зрозуміти, що тут ти «ніхто» і звати тебе «ніяк», що тут… не Європа. Це на волі ти – європеєць, а тут мусиш дотримуватися наших правил. Я бачив по вигляду іноземця, що він «ламається»… Все тускнів. На перших порах був дуже емоційним, а потім, схоже, морально виснажився. Психологічно там дуже важко витримати.

– Чи можна курити?

– У перші дні перебування дозволяють.

– Телефони в усіх відбирають?

– Так, зв’язку ні в кого немає.

– Іноземець дотримувався правил цього спецбудинку?

-Його штрафували – кожного ранку змушували писати ненависні «реферати» – з п’ятої до сьомої. Я поїхав раптово звідтіля, тому іноземець не зміг мені передати записку на свободу. Хочеться йому допомогти вирватися з цього каземату.

– Чи лікують реабілітантів?

– Якогось лікування я не спостерігав. Бачив, що одного разу приїжджала психолог. Хвилин 40 поспілкувалася з нами. Для “галочки” певно.

– Як відбувається «розставання» із цим жахливим спецбудинком?

– Тебе неодмінно мають забрати лише ті, хто сюди направив. Тобі дають підписати папірець, що з тобою, мовляв, обходилися добре і ти претензій не маєш. Цю процедуру ще й записують на відео. Людина підписує, бо хоче вийти звідтіля на волю за будь-яку ціну і якомога швидше. Перед тим як вийти на вулицю, перевіряють твої кишені, валізу, чи, бува, ніякої записки не сховав. Коли мене випустили з цих мурів, я два дні гуляв вулицями – не хотів заходити до квартири, на повні груди дихав свіжим повітрям. На волі.

Розмову записав Леонід Фросевич

(P.S. Окремої розмови заслуговує проблема, як люди “потрапляють” до подібних центрів. Але це вже тема іншої статті.)

Редакція «Українського репортера» офіційно звертається до Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України Людмили Денісової з проханням здійснити моніторинговий візит до даного реабілітаційного центру в Київській області. Ми готові надати всю наявну у нас інформацію щодо назви і місцезнаходження цього закладу.

Сообщение Спецдім, де ламають душі, або Жахіття закритого реабілітаційного центру біля Києва появились сначала на Український репортер.

Відповідне відео з підписом “no comments” було опубліковано на сторінці Саакашвілі у Фейсбуку. На записі показано, як група людей витягує затриманого з автомобіля та несе за руки та ноги коридорами медичного закладу. Занісши Саакашвілі до палати, тюремники залишили його просто на підлозі.

Після цього Саакашвілі встав і почав сваритися з правоохоронцями, розкидаючи при цьому медичне обладнання. Також на записі видно, що експрезидент ледь не побився з одним із силовиків.

Раніше політик у листі зазначив, що під час переведення до тюремної лікарні, від чого він категорично відмовлявся, його тягли по землі, хапали за волосся і били по шиї.

Нагадаємо, що 1 жовтня Саакашвілі затримали у Грузії, де проти нього порушили низку кримінальних справ. Наступного дня стало відомо, що Саакашвілі оголосив голодування та назвав себе політв’язнем.

Сообщение Саакашвілі до тюремної лікарні тягнули за руки і ноги (+відео) появились сначала на Український репортер.

У Фейсбуку вона з посиланням на грузинську колегу Ніно Ломджарію написала, що співробітники пенітенціарної служби Грузії завдали тілесних ушкоджень Саакашвілі через те, що він чинив опір переведенню до Глданської в’язниці.

«В’язні в установі № 18 застосовують словесну агресію та погрозливі вигуки на адресу Міхеїла, які чути у його камері. Дії грузинської влади та перебування Міхеїла Саакашвілі в таких умовах є порушенням статей 2 та 3 Конвенції про захист прав людини та основних свобод і статті 1 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання», — сказала омбудсмен.

У понеділок, 8 листопада, стало відомо, що Міхеїла Саакашвілі вивезли з пенітенціарної установи у невідомому напрямку. Пізніше пенітенціарна служба Грузії підтвердила, що політика направили до лікарні Глданської в’язниці в Тбілісі.

За словами омбудсмена Грузії Ніно Ломджарії, його перевели не з власної волі, заявивши, що доправлять до цивільної клініки.

Міністр юстиції Грузії звинуватив Саакашвілі у нападі на співробітників Глданської в’язниці, він заявив, що це був самозахист:

«Мене витягли з машини, повалили на землю і кілька разів ударили по шиї. Мене тягли за волосся, і я, звісно, чинив опір, так само, як у палаті, коли до мене підійшов якийсь невизначено кримінальний медичний персонал, і я справді відштовхнув його, бо вони почали вводити мені щось без мого дозволу».

Нагадаємо, що 1 жовтня політик повідомив про своє повернення публічно і закликав прихильників вийти на мітинг. Увечері того ж дня Саакашвілі затримали в Тбілісі.

У прокуратурі Грузії заявили, що Саакашвілі засуджений до шести років в’язниці і доправлений до пенітенціарної установи для виконання рішень суду. Також проти нього відкрили нову справу за незаконний перетин кордону. У в’язниці Саакашвілі оголосив голодування, яке тримає вже 40 днів.

Україна заявляє, що буде домагатися повернення політика, але офіційний Тбілісі таку можливість відкидає.

“Рішуче засуджую систематичні та грубі порушення прав і свобод громадянина України Міхеіла Саакашвілі посадовими особами Грузії та закликаю іноземні держави та міжнародні правозахисні організації невідкладно відреагувати на такі дії грузинської влади і висловити вимогу відновити його права.

Сообщение Міхеіла Саакашвілі катують у Глданській в’язниці появились сначала на Український репортер.

Автори звернення закликають держсекретаря Ентоні Блінкена звернути увагу на порушення прав людини в Туреччині. Лист розміщено на сайті конгресмена Сета Мултона (демократ від штату Массачусетс), підписали понад 170 американських законодавців.

«Під час формування адміністрацією (президента США Джо Байдена. – Ред.) своєї зовнішньої політики щодо Туреччини ми просимо вас звернути увагу на те, що викликає тривогу – порушення прав людини в Туреччині в період президентства Реджепа Тайіпа Ердогана… Президент Ердоган і його Партія справедливості і розвитку використовували свої роки при владі (майже два десятиліття), щоб послабити судову систему Туреччини, поставити політичних союзників на ключові військові і розвідувальні пости, придушити свободу слова і свободу ЗМІ, незаконно ув’язнити політичних опонентів, журналістів і представників меншин» , – йдеться в листі.

Конгресмени заявили, що з 2016 року в Туреччині для придушення політичної опозиції були заарештовані або кинуті за грати більше 80 тисяч осіб, а також закрито понад 1,5 тисячі неурядових організацій. За їхніми даними, серед заарештованих – троє турецьких громадян, які працювали на Держдепартамент США.

Законодавці, автори листа, висловили сподівання, що Держдепартамент і Білий дім піднімуть питання порушення прав людини і “відступу від принципів демократії” в двосторонніх відносинах Вашингтона і Анкари. Конгресмени зобов’язалися працювати спільно з американськими дипломатами з даних питань.

Фото із сайту Укрінформ.

Сообщение Понад 170 конгресменів США направили держсекретареві листа про порушення прав людини в Туреччині появились сначала на Український репортер.

Більше 50 сенаторів США підписали лист із закликом до президента Джо Байдена і Білого дому чинити тиск на турецький уряд, щоб він поліпшив свої показники з дотримання прав людини, наголошуючи на його зростаючому авторитаризмі щодо опозиційно налаштованих громадян.

Сенатори Рон Уайден, демократ з Орегона, і Марко Рубіо, республіканець з Флориди, закликали нову адміністрацію Байдена натиснути на турецький уряд, щоб Анкара поліпшила становище в галузі прав людини. Адже влада Ердогана продовжує переслідувати опозиційно налаштованих громадян як усередині країни, так і за кордоном. Про це йдеться у прес-релізі на офіційному сайті Сенату.

У цьому листі, підписаному більш ніж 50-тьма іншими сенаторами, зазначається, що президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган своєю політикою призвів внутрішню опозицію до маргиналізації, змушуючи критичні засоби масової інформації або замовкнути або підлаштовуватися під його режим.

На його совісті також зачищення незалежних суддів і заміна їх прихильниками своєї партії, ув’язнення безлічі журналістів.
«Останніми роками уряд Ердогана нахабно атакував курдів, що борються з ІДІЛ в Сирії і які мали підтримку з боку США; крім того, він купив російські системи ППО, незважаючи на попередження про те, що вони несумісні з технологіями США, а також закликав Азербайджан використовувати насильство для врегулювання територіального спору з Вірменією», – написали сенатори. Конгрес вперше в історії прийняв резолюції про визнання геноциду вірмен в обох палатах.

Президент Ердоган також намагався чинити тиск на США та інші країни з метою видачі турецьких громадян, яких він звинувачує у невдалому перевороті в 2016 році. Уряд Ердогана намагався змусити замовкнути критиків в Сполучених Штатах за допомогою повідомлень Інтерполу, як це було, наприклад, з Енесом Кантером (він має турецьке походження, проживає в США, грає за НБА і є адвокатом з прав людини). Турецький уряд розшукав його сім’ю, яка проживає в Туреччині, і тиснув на цю родину.

Сенатори відзначають, що Сполучені Штати мають значну можливість вплинути на зухвалу ситуацію з правами людини в Туреччині, оскільки Америка є важливим союзником у ключовому регіоні світу.

«Ми вважаємо, що Сполучені Штати повинні вимагати від союзників і партнерів більш високих стандартів і відверто говорити з ними про проблеми прав людини і відступу від демократії», – написали сенатори.

Конгрес США, як в Палаті представників, так і в Сенаті, прийняв декілька пакетів санкцій проти лідера Туреччини на попередній законодавчій сесії, однак ці санкційні пакети були в кінцевому підсумку зупинені колишнім лідером сенатської більшості Мітчем Макконнеллом, близьким союзником колишнього президента США Дональда Трампа.

У різкому листі, в якому більше половини зі ста американських сенаторів висловили велику стурбованість, міститься також заклик «дати зрорзуміти президенту Ердогану і його адміністрації, що вони повинні негайно припинити репресії проти інакомислення всередині країни і за кордоном, звільнити політичних в’язнів і в’язнів совіті, змінивши свій авторитарний курс.

Законодавці-демократи і республіканці в різних двопартійних законопроєктах переважною більшістю голосів проголосували за введення військових і фінансових санкцій проти Туреччини і зокрема Ердогана після військової операції країни проти союзних США курдських сил на північному сході Сирії в жовтні 2019 року.

У листі також міститься посилання на доповідь Freedom House, в якому Туреччина була оцінена як «Невільна» у звіті «Свобода у світі» за 2020 рік.

Тим не менш, незважаючи ні на що, уряд Ердогана продовжує арештовувати критично налаштованих журналістів і письменників-дисидентів. Останніми роками опозиційні оглядачі піддавалися нападам на вулицях. Водночас чимало підозрюваних в таких злочинах були негайно звільнні судом.

Фото: Global Look Press/Evan Golub

Сообщение Cенатори США звернулися до Байдена з проханням вплинути на президента Туреччини. Причина – порушення прав людини появились сначала на Український репортер.

Про це повідомила уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова у Фейсбуку.

На українського політв’язня Геннадія Лимешка адміністрацією російської в’язниці чиниться тиск, а у Володимира Дудки погіршується стан здоров`я.

Геннадій Лимешко, який утримується в «ФКУ ИК-6 УФСИН России по Ставропольському краю» повідомив, що співробітники виправної установи застосовують до нього моральний та психологічний тиск – говорять що його потрібно вбити, адже він прийняв іслам. Більше того, постійно принижують його гідність та вже декілька разів підпалювали на голові шапку. Він має побоювання за своє життя!

Крім того, Геннадій повідомив про погіршення стану здоров’я. Зокрема його турбує постійний зубний біль та болі у суглобах.

Однак, попри тяжкий стан здоров’я, адміністрація виправної установи не забезпечує надання необхідної медичної допомоги Лимешку.

Володимир Дудка «ФКУ ИК 11 УФСИН России по Ставропольскому краю» також повідомляє про сильне погіршення стану здоров’я. У нього постійні головні болі на фоні високого артеріального тиску. Висипи, що були на тілі – не лікуються. Через це посилився свербіж.

Зазначене суперечить гарантованим міжнародним нормам поводження із засудженими особами, що утримуються у місцях позбавлення волі.

Звертаюся з вимогою до Уповноваженого з прав людини в РФ Тетяни Москалькової невідкладно вжити заходів з метою дотримання прав громадян України – забезпечити належні умови утримання і безпеки Геннадія Лимешка, а також надати необхідну медичну допомогу незаконно засудженим громадянам України.

Прошу тимчасово повіреного України у справах України в Російській Федерації Василя Покотила сприяти забезпеченню прав і свобод громадян України.

Закликаю міжнародну спільноту, дипломатів та представників правозахисних організацій посилити моніторинг дотримання прав українських громадян, які досі перебувають в неволі країни-окупанта та застосувати всі можливі важелі впливу задля якнайшвидшого повернення всіх українських політв’язнів додому.

Геннадій Лимешко незаконно засуджений «Судакским міським судом Республіки Крим» до 8 років позбавлення волі з відбуттям покарання у колонії суворого режиму.

Володимир Дудка незаконно позбавлений волі на 14 років «Севастопольским міським судом». Відбуває покарання у колонії суворого режиму.

Сообщение Підпалюють шапки на голові та погрожують вбивством. Як знущаються над українцями у путінських катівнях появились сначала на Український репортер.

Як інформує сайт suspilne.media, про численні порушення процедури ухвалення цього рішення написав виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко. Він також є членом Наглядової ради ПАТ “НСТУ” і був присутнім під час голосування та додав до протоколу свою окрему думку,  де висловив незгоду з тим, у який спосіб ухвалили рішення про розірвання контракту з головою правління. До його думки приєдналися ще два члени Наглядової ради Світлана Остапа та Євген Глібовицький.

На сайті розміщено (за цим посиланням) — ґрунтовний аналіз порушень від Олександра Павліченка. Цей правовий аналіз правління НСТУ цілком підтримує.

Правління Суспільного мовника наголошує на незаконності рішення Наглядової ради про дострокове припинення контракту з головою правління, вважає рішення, ухвалене в неправовий спосіб, надзвичайно небезпечним прецедентом і закликає Наглядову раду ПАТ “НСТУ” переглянути його з дотриманням всіх правових процедур.

Нагадамо, що Наглядова рада Національної суспільної телерадіокомпанії України прийняла рішення про дострокове звільнення Зураба Аласанії з посади голови правління Суспільного мовлення.

Фото Укрінформ

Читайте також:

• Зураба Аласанію відсторонили від посади

Сообщение Керівника Національної телерадіокомпанії Зураба Аласанію звільнили з порушеннями появились сначала на Український репортер.