Агентство зазначило, що на щорічній конференції YES Як нам завершити війну, яку організував у Києві 12−13 вересня Фонд Пінчука, Сенцов заявив, що війна не закінчиться завтра чи післязавтра і, найімовірніше, цього року.

Він закликав менше говорити про те, як закінчиться війна, а робити набагато більше для того, щоб вона закінчилася, та зазначив, що з 2022 року війна сильно змінилася.

«Ми бігали під Бахмутом з автоматами у повний зріст — вже такої війни нема. Піхота виживає, сидить в норах і чекає на те, щоб їх не уразили FPV. Так само наш противник: ніяких вже механізованих штурмів, ніяких вже бригад, котрі ось так ідуть — інфiльтрація, маленькі групи людей», — описав ці зміни режисер.

Він наголосив, що якщо робити максимум та вражати будь-які рухи, то наступить момент, коли фронт просто встане, і росіяни не зможуть вже рухатись далі, бо будуть вбиті.

«Вони зараз трохи просуваються, але вже таких темпів немає. І колись наступить день, коли ми зупинимо їх, і тоді путін задумається, чи є сенс робити щось далі», — зявив Сенцов.

Він додав, що одночасно важливо продовжувати тиснути на росію політично та економічно.

«Тому що другий етап закінчення війни — це не коли встане фронт, а коли в росії зміниться політичний режим. Коли росія визнає цю війну помилкою, коли росія буде готова віддати нашу територію, сказати, що ми були неправі, вибачайте, будемо каятися все своє життя. Оце буде для мене перемога. Я вірю, що цей день настане», — заявив Сенцов.

У лютому 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення росії, Сенцов пішов захищати Київ у складі ТрО. Влітку 2023 року отримав звання офіцера та став командиром штурмової роти 47 бригади. Кілька разів був поранений.

Читайте також: 

• Олег Сенцов: перемога не буде такою, як ви можете собі уявити

Сообщение Олег Сенцов став командиром батальйону появились сначала на Український репортер.

“В “Реалі” немає ні початку, ні драматургії, ні ідеї, ні сценарію. Цей фільм з’явився випадково під час контрнаступу влітку 2023 року, коли щодня йшли важкі бої. Моя камера GoPro випадково увімкнулася, коли я її перевіряв, і знімала впродовж півтори години, доки вистачило батареї. Я дізнався про наявність цього матеріалу лише через кілька місяців.

Це не звичний фільм, не ліричний. Він про звичайних людей, які помиляються, іноді бояться, рятують побратимів і віддають своє життя за країну” – розповів Олег Сенцов під час представлення стрічки.

Серед перших глядачів фільму – бійці-герої стрічки та родини загиблих воїнів, а також третій президент України Віктор Ющенко, громадський діяч та телеведучий Сергій Притула, акторка Римма Зюбіна, письменник Дмитро Лазуткін, медіа-експерт Олексій Ковжун, письменниця Катерина Калитко, бойова медикиня Олена Риж, телеведучий Вадим Карп’як, народна депутатка Таміла Ташева, керівниця Центру підтримки аеророзвідки Марія Берлінська та інші.

У фільмі “Реал” немає монтажу та спецефектів, але зафільмовані справжні кадри того, що відбувається на фронті. Разом із побратимами Олег Сенцов опинився в траншеї, колі його БМП підбили. Випадково увімкнена камера фіксує півтори години хаосу війни, в якому важко розібратися і ще важче на щось вплинути.

Сьогодні, 19 лютого, в обраних кінотеатрах мережі Multiplex всі покази документальної стрічки «Реал» будуть благодійними. Кошти отримані з продажу квитків будуть перераховані родинам воїнів, що загинули на позиції “Реал”. Збір організовує Multiplex, творці фільму, фонд “Код Нації 47” та “Артхаус Трафік”. Придбати квиток на благодійний показ вже можливо на сайті. Також охочі можуть підтримати родини загиблих донатом на банку.

На широкі екрани фільм вийде 20 лютого.

Світова прем’єра фільму відбулася на Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах – одному з ключових фестивалів класу “А” у Центральній та Східній Європі. Присутній на прем’єрі президент Чехії Петр Павел після перегляду зазначив, що це “дуже важливий фільм, який може розповісти більше, ніж десять репортажів або ціла книга”.

Олег Сенцов особисто представляв стрічку у Чехії. Це був його перший виїзд за кордон від початку повномасштабного вторгнення.

Згодом стрічку представили в офіційних програмах Міжнародного фестивалю документального кіно в Амстердамі, а також на Варшавському і Стокгольмському міжнародних кінофестивалях. Українська прем’єра картини пройшла на кінофестивалі “Київський тиждень критики”.

Сообщение У Києві відбулася прем’єра стрічки “Реал” Олега Сенцова появились сначала на Український репортер.

Таку думку висловив український режисер та командир штурмової роти 47-ї ОМБр Олег Сенцов у Мережі.

За його словами, “ми продовжуємо обирати стратегію страусів, бо голова в піску – це набагато безпечніше, ніж дивитися правді в очі”.

“Все рідше чути слово “Перемога” і все частіше “Перемовини”. Замість “Мобілізації” – “Економічне бронювання”. Промовляти “Демобілізація” скоро стане взагалі протизаконно. За План Перемоги тепер відповідає Байден, ми вмиваємо руки”, – написав Сенцов.

Він також вважає, що фортеця Вугледар виявилось не таким вже й стратегічним містом, а до втрати “кожного дня по селу ми вже звикли”.

“Скільки міст ще віддамо до кінця року вже відомо, тому можна починати писати цілий альбом. Ти фізично відчуваєш цю прірву і дивишся вниз без страху, бо він залишився десь там в посадці. Весь Фейсбук наповнений ліжком із доларів працівника МСЕК та не закритими зборами волонтерів. Згадується “Хрещений батько-2″, де вечірка в Гавані продовжувалася, поки в місто не ввійшли війська Кастро”, – йдеться в повідомленні.

Сенцов переконаний, що лише кардинальні зміни зараз, зможуть лише стабілізувати ситуацію в майбутньому.

Сообщение Олег Сенцов: “Ми обираємо стратегію страусів” появились сначала на Український репортер.

Як повідомляє ВВС Україна, журналіст зустрівся з Олегом Сенцовим після його повернення з 58-го міжнародного кінофестивалю у Карлових Варах. Там він презентував свій документальний фільм “Реал”, який показує бій на півдні України за участі його роти 47-ї окремої механізованої бригади.

Я займаюся бойовою роботою, – каже Олег.- Я бачу мобілізованих, які до нас приходять. Приходять дуже різні люди. Є такі, хто з певних особистих причин не пішов воювати на початку війни, а потім їх мобілізували. І вони пішли на війну та воюють досить добре. Є справді хворі люди старшого віку, які опиняються в штурмовій піхоті. Вони просто фізично цього не витримують.

Є випадки корупції, зловживань. Про це потрібно говорити. З цим потрібно боротися. Допоки ми говоримо про корупцію, ми з нею боремося. Якщо перестанемо це робити, значить вона нас подолала.

Я вважаю, що про мобілізацію з суспільством потрібно говорити як з дорослими людьми. Не треба приховувати складні моменти. І мають бути чесні правила для всіх. А не так, що хапають хворих на вулицях, а хтось, здоровий, відпочиває за кордоном чи купив довідку.

Але навіть якби все було чесно й справедливо, частина людей не готова воювати. Але є вимоги війни й держава має спонукати їх це робити з допомогою певних механізмів. Одним із них є визначений термін служби й можливість демобілізації. Візьмімо приклад Ізраїлю. Там усі мають пройти військову службу: і чоловіки, і жінки. Якщо їм потрібна широка мобілізація, ці люди йдуть виконувати операції, а потім повертаються до цивільного життя.

Якщо віддати путіну ті території просто так, то це означатиме нашу часткову поразку й відтермінування війни. Він не зупиниться. Йому не потрібен був лише Крим, чи Донбас, чи Херсонська область. путіну потрібна вся Україна. Він ітиме далі, щоб розширити зону свого впливу.

Європейці це розуміють, особливо ті, які живуть ближче до нас. Для них краще, щоб бойові дії велися на території України. 5 стаття Північноатлантичного НАТО – це для них “головний біль”.

Ми сьогодні залежимо від допомоги Заходу, особливо військовою технікою та боєприпасами. Від нас – люди й управління. Щодо участі іноземних громадян, то вони вже воюють. Але це одиничні приклади, це добровольці. Ідеться про десятки, сотні людей, які чисельно відповідають батальйону. Звісно, варто підтримувати залучення іноземних людських ресурсів. Вони нам потрібні.

Водночас маємо самі мобілізуватися, покращити управління армією, воювати розумніше, ефективніше. росія, дійсно, буде йти далі. Можливо, ми не зможемо перемогти її військовими шляхом, вийти на кордони 1991 року та зайти в Крим. Але ми переможемо дещо інакше: коли росія зламає об Україну зуби й сама піде геть, тому що їй буде не до нас, можливо, через її внутрішні процеси.

Армія – це дуже архаїчна, вертикально побудована структура. Вона не може зсередини реформуватися. Армія завжди була більш консервативна за будь-яку іншу державну інституцію.

Ми маємо багато досягнень у використанні дронів, розробили нові тактики бойових дій, але на рівні управління залишаємося старою радянською армією. Натівського планування та стандартів на загальному рівні немає. Ми далі живемо статутами, написаними в 1990-х, в 2000-х. Загалом це продовження старої радянської традиції. Якщо ми йдемо до НАТО, маємо використовувати їхні протоколи.

В Україні зараз більшість командирів батальйонів – це бойові офіцери. Але в штабах є генерали, які далі працюють по-старому. Хтось грає в Жукова. Скандали останнього часу не перші й не останні. (Звільнення з посади генерала Юрія Содоля після публічної заяви начальника штабу “Азова” Богдана Кротевича щодо його неефективного командування. – Ред.)

Ніхто не хоче повідомляти нагору погані новини. “Ситуація важка, але контрольована” – це вже стало мемом. У нас немає процедури after action review, тобто аналізу помилок після операції на рівні взводу, роти, батальйону. Очікується, що ви або виконаєте завдання й тоді ви молодці, або ні. Але на війні далеко не завжди може бути позитивний результат. Потрібно зрозуміти, чому результат негативний.

У нас був контрнаступ на півдні влітку 2023 року. Ніде після того не було закритого обговорення серед військових, що саме пішло не так.

Ми були головною проривною бригадою, яка була задіяна на напрямку основного удару. Ми мали пробити діру в російській обороні навколо Роботиного, як потім з’ясувалося, нам спочатку про це не сказали. Ми просто знали, що в нас було важке завдання, були готові його виконувати. Але багато нюансів операції були недопрацьовані.

Коли через місяць замість нашого дев’ятого корпусу пішов десятий, то він припустився тих самих помилок. Ніхто не обмінювався тим досвідом, який уже був.

У кожного генерала своє військо. Кожен – “Жуков” чи “Наполеон”. Він намагається доповісти нагору, що ось він зробив те й те там-то. Але скільки при цьому втратив людей – не важливо.

47-а бригада, де я воюю, за задумом мала бути підрозділом нового натівського зразка. Але цього не вдалося зробити. У бригади є натівське озброєння. Bradley – це чудова бойова машина піхоти. Вважаю, що потрібно робити все, аби нам більше давали цих машин. В Америки їх багато. Хай дають старі машини – будемо їх ремонтувати. Є натівські гвинтівки М16 та артилерія L119. Це теж хороше озброєння. Це одне питання.

Інше питання – це те, що були якісь гасла та PR-кампанії. Але по суті – це та сама радянська армія. Це триває не лише у нас.

Є невеликі підрозділи, де запроваджуються такі стандарти. Є окремі бригади, де командир багато на цьому зосереджується. Є підрозділи, де робиться “подвійна бухгалтерія”, тобто вони працюють за протоколом НАТО TLP (Troop leading procedure – стандарт НАТО, що визначає послідовність дій командира роти чи взводу під час бойового завдання. – Ред.). А нагору вони звітують, як цього вимагає наш статут.

Так у НАТО ми ніколи не прийдемо.

Армія – це такий величезний архаїчний механізм, що навіть якщо головнокомандувач робить реформи, то мине багато часу, допоки вони дійдуть до низів. Генерал Сирський – дуже потужний, досвідчений командир. Для мене особисто немає великої різниці, хто головнокомандувач – Валерій Залужний чи Олександр Сирський. Я не вважаю, що хтось кращий чи гірший.

Але в системі вже накопичилися проблеми: люди виснажені, бракує техніки та боєприпасів. На контрнаступ був витрачений ресурс, якого зараз не вистачає. І ви бачите, що впродовж останніх пів року російська армія нас потроху видавлює. Вони відчувають, що ми зараз, можливо, не такі сильні, як були рік тому.

Зміна головнокомандувачів не вирішить цього всього. Є інші проблеми, які потрібно вирішувати. Приміром, українські сили можуть втратити якусь позицію, а нагору доповідають, що вони їх ще тримають. Ти кажеш, що там уже ворог, що по нам стріляють, але чуєш, що це щось переплутали, що там залишаються українські військові.

Потім виявляється, що позиція таки втрачена. Я кілька разів із цим стикався. Це системна проблема й вона одна з головних для нас.

Потрібно слідкувати за тим, як рухається фронт. І якщо він наблизився, залишаючись там, цивільні люди наражають себе на небезпеку. Крім того, це заважає працювати військовим, бо, коли ти знаєш, що є поруч цивільне населення, то вже думаєш насамперед про них, а не про бойове завдання.

Росіяни продавлюють там потроху наші сили. Це правда. Зараз ситуація дещо покращилася, тому що почала надходити нова військова допомога. Трохи легше стало зі снарядами. Навесні цього року на деяких ділянках фронту все трималося на FPV-дронах через брак снарядів. Загалом ситуація важка й не лише на Донбасі.

Російські війська намагаються шукати слабкі місця на багатьох напрямках, де відбувається ротація бригад, як це було в районі Нью-Йорка та Торецька. Їм вдалося прорватися в травні на Харківщині, коли вони зайшли на п’ять кілометрів на нашу територію за один день. Там зняли командувача (З посади командувача Об’єднаних сил ЗСУ зняли генерала Юрія Содоля. – Ред.).

Чому стався прорив на Харківщині? Тому що до цього доповідали, що все добре. Ми живемо в постійній брехні. Потрібно це закінчувати, тому що це має наслідки.

У нас постійно неслася в медіа історія про російських “чмобіків, які не хочуть воювати й не вміють це робити”. Я воюю з росіянами та бачу, що вони дуже різні. Приміром, вони штурмували одну нашу траншею. Спочатку на штурм погнали непідготовлених людей – вони злякалися. Але за ними пішла штурмова група. Вони закріпилися в траншеї, на них наводили артилерію, дрони. Але вони не відійшли. Лише вночі відступили, бо не мали логістичного забезпечення.

Росіяни вчаться, тому що хочуть перемогти. Вони не хочуть спеціально помирати. Хтось думає, що це якісь зомбі чи роботи. Ні. Це люди, які нас ненавидять.

На початку війни ми їхніх професійних військових “перемололи”. Вони почали набирати багато мобілізованих, яких не жаліють. Навчають їх за короткий час певним штурмовим діям і кидають малими групами. Ці групи промацують нашу оборону й знаходять слабкі місця, як це трапилося під Очеретиним на Донбасі. Стався прорив, який триває досі в напрямку Покровська.

Не треба думати, що противник слабкий, боязкий чи непідготовлений. Це переоцінка власних сил і недооцінка іншої сторони. Таке сталося під час контрнаступу. В мене особисто були випадки, коли згори запевняли, що на певному напрямку все добре й ворога немає. А в реальності все було зовсім інакше. В підсумку ми втрачали людей, техніку, боєкомплект – але ситуація лише погіршувалася.

Найскладніше – це коли гинуть побратими. І треба дзвонити рідним, вислуховувати звинувачення.

Але це не зовсім правильно казати, що йдуть на смерть. Люди йдуть робити свою роботу, знаючи всі ризики. Вони йдуть, знаючи, що в них є побратими, які їх не кинуть; є командир, який іде з ними чи безпосередньо ними керує і допомагає; є аеророзвідка і артилерія; є броня, яка завезе й забере, а також є медеваки для швидкої евакуації. У 95 % випадків життя пораненого можна врятувати, якщо його швидко, протягом години-двох, евакуювати.

Піхота – це важка робота в принципі. А штурмова піхота – це ще важче. Про це не розкажеш…

В Криму потрібно було давати бій
Давно відомо, що путін швидше віддасть кремль, ніж Крим. Тобто він його не віддасть. Вести перемовини з ним щодо цього неможливо. Крим він обговорювати не буде. Але, по-перше, він не вічний.

По-друге, може виникнути ситуація, яку він не зможе контролювати. Це сталося б, якби нам вдався контрнаступ, завдяки якому ми б вийшли до Азовського моря. Звідти можна обстрілювати Крим та порушувати їхню логістику. Тоді вони замисляться, чи зможуть його втримати. На морі ми їх витіснили. Останній корабель Чорноморського флоту покинув Севастополь. Так само військовими методами можна домогтися створення демілітаризованої зони в Криму.

А навіщо путіну зараз із нами розмовляти? Його війська просуваються на фронті, він завдає удари по Києву. Ми у відповідь б’ємо по російських НПЗ. Але мали б більше їх “кусати”. А для цього потрібно, щоб нам надали далекобійну зброю та дозволи бити нею по території Криму чи рф.

Це вже шлях до таких перемовин про повернення Криму, які можна буде вести лише із сильної військової та політичної позиції та, ймовірно, з іншим керівництвом росії. Воно прийде після путіна й буде вимушене домовлятися.

У 2014-му путін вибрав момент, коли він дійсно міг захопити Крим. Якби він пішов раніше проти Януковича, це було б не те. Він скористався з того, що в Києві відбувалася передача влади. Вже за два-три тижні українська влада мала б більше контролю над ситуацією. путін завдав швидкий удар. На жаль, Київ тоді не ухвалив рішення воювати за свій півострів.

Я вважаю, що потрібно було давати бій. Тоді, можливо, не було б Донбасу. А, можливо, й був би. Зараз росія наводить аргумент: ніхто ж не чинив опір, народ висловив свою волю, все було мирно й Україна за Крим не боролася.

На Донбасі було інакше. Вадим Сухаревський (тоді старший лейтенант у складі спецпідрозділу “Альфа” СБУ. – Ред.) відкрив вогонь по бойовиках Ігоря Гіркіна з власної ініціативи, хоч йому це забороняли. З цього почалася збройна боротьба. Це був психологічний бар’єр – відкрити вогонь. Тепер такого немає.

Але в лютому 2022 року мало хто вірив, що путін наважиться на таку широкомасштабну атаку. Проте він пішов, тому що викривлено бачив ситуацію. Медведчук йому розповідав, що росіян зустрічатимуть без спротиву. Втім, Україна була вже інша. Нам можна було краще підготуватися до вторгнення. Але який сенс про це говорити зараз? Тепер потрібно робити те, що нам під силу.

рф може піти з України, як з Афганістану
Сподіваюся, що путін буде останнім лідером росії. Це моє бажання. Але не факт, що так буде.

Будь-яка війна завершується мирними перемовинами. Це можуть бути переговори, які підтвердять капітуляцію агресора. Можуть бути переговори переважно на твоїх умовах. А можна їх вести на тих умовах, які висуне сильніша сторона, що викручуватиме тобі руки.

Нам потрібні перемовини, під час яких росія погодиться повернути окуповані території України разом із Кримом. Наразі вона не готова це робити. І, можливо, ще довго не буде готова. Вона хоче, щоб ми віддали чотири області, відмовилися від членства в НАТО, стали на коліна й чекали нового вторгнення. Вони свою позицію не змінять. І ми свою позицію не змінимо. Ми не на тих позиціях зараз, щоб диктувати умови.

Згадаймо, як росія десять років намагалася захопити Афганістан, ввела туди війська, пробувала контролювати цю країну. Але вона не могла контролювати його народ та його спротив. Зрештою, вони звідти пішли геть без будь-яких мирних перемовин. Може бути й так. росія розуміє лише мову силу. Розмови про демократичні цінності не цікаві ані путіну, ані більшості росіян.

Наших полонених хлопців катують, з них знущаються, мордують голодом, їх вбивають. Є випадки, коли Україні повертали тіла тих, хто помер від тортур і голоду.

Ми знаємо приблизно, скільки українських військових потрапили в полон. Але скільки цивільних українців з нещодавно окупованих територій у полоні, не відомо. Там же відбуваються страшні чистки. На підвал можна потрапити за українську мову, за символ тризуба чи читання телеграм-каналу. Серед полонених є і чоловіки, і жінки, і люди старшого віку.

На початку війни в мене було довге й важке відрядження до Бахмута. Коли я звідти повернувся до тилу, мене це приголомшило, багато що дратувало. Потім я змирився. Зрозумів, що ми там, щоб Бахмута не було тут.

Дратували хлопці, які ходили по місту й не воювали. Але ж ти не знаєш нічого про них. Може, вони тільки приїхали з сусідньої позиції у відпустку. Це в мене теж пройшло. Ти, взагалі, багато з чим примиряєшся.

У Карлових Варах мене запитали, чи там краще, ніж у Часовому Ярі? В Часовому Ярі немає вже нічого хорошого.

Всі втомлюються від війни. Військові втомлюються, особливо психологічно. Жінки, діти в тилу втомлюються. У тилу є свої негаразди, навантаження, обстріли. Можна загинути в центрі Києва від ракети. Але саме цього прагне путін: щоб ми втомилися, щоб ми розсварилися, почали шукати крайніх, розхитували ситуацію. Тоді ми втратимо державу, націю та розпорошимося по світу, а тут буде панувати росія. Я цього не хочу.

Я вважаю, що в людині є багато власної сили всередині неї самої. І розраховувати потрібно на самого себе. Якщо є якась проблема, то треба ставити питання, що зробив не так. Її вирішення, відповідно, теж у твоїх власних руках. Немає слова “неможливо”. Є слово “важко” або “дуже важко”.

Я ніколи не здаюся. Немає такої ситуації, яка б мене зламала й зупинила від того, що я хочу й що роблю. Я не бачу перешкод і вірю в себе, в наші маленькі перемоги й у нашу велику перемогу.

Коли я сидів у російській в’язниці, ніколи не сумнівався, що вийду звідти. Я боровся там, як міг, тому за мене боролися тут. Так само і зараз. Я анітрохи не сумніваюся, що ми переможемо, попри всі проблеми, про які вам розповів.

Я вірю в нашу перемогу. Вона обов’язково буде.

Фото ВВС

Сообщение Олег Сенцов про війну: “Ми живемо в постійній брехні. Треба це закінчувати” появились сначала на Український репортер.

Про це він написав у Фейсбуку.

Сенцов опублікував знімок з фронту, на якому він із широкою усмішкою на обличчі позує чи то в сутінках, чи то на світанку на тлі зруйнованих ворожими атаками багатоквартирних будинків.

“Тримаємо Часік”, – вказав боєць у короткому дописі, давши таким чином зрозуміти, що Сили оборони України продовжують оборону Часового Яру.

У коментарях до повідомлення користувачі дякують командиру штурмової роти за службу та закликають берегти себе:

“бережи себе”;
“дякую за службу”;
“дякую і бережіть себе і хлопців поряд! Разом до Перемоги, а далі най обовʼязково буде!!!”
“Дякую. Божого захисту вам, сили і витримки. А ми в тилу робимо все, щоби вам допомогти”.

Нагадаємо, як повідомив 28 квітня заступник командира батальйону 92-ї ОШБр Олесь Маляревич, ворог продовжує штурми біля Часового Яру, але окупантам нічого не вдається, а ЗСУ навіть змогли повернути деякі позиції.

Сообщение Тримаємо Часів Яр: Олег Сенцов опублікував підбадьорливе фото з фронту появились сначала на Український репортер.

Про це він заявив в інтерв’ю “Українській правді“.

“Я не вважаю, що це навіть середина. Я дивлюсь на це не песимістично, а реалістично. Багато людей підміняють своє бажання з реальною ситуацією. Бажано дивитися на це очима стороннього спостерігача”, – каже Сенцов.

Військовий пригадав, як на початку повномасштабного вторгнення журналісти його вже запитували про те, скільки триватиме війна. Тоді він відповів, що два-три роки.

“Тоді багато хто обурився, мовляв які два роки. Зараз, ось-ось. І це “ось-ось” уже два роки і кінця краю не видно. Якщо вона закіниться за три роки, це взагалі буде дуже класна перемога. Дай бог, щоб вона закінчилася раніше. Але якщо ти не готуватимешся до поганого варіанту, хороший ніколи не наступить. Потрібна стратегія на 5-10 років. Тому що путін готовий воювати 10 років. А чи готов ми? Що ми для цього робимо?”, – каже ексбранець кремля.

Сенцов наголосив, що служити повинні всі, але має бути ротація. Також він пояснив, що не обов’язково всі мобілізовані потрапляють у піхоту, “адже на одного піхотинця припадає сім людей, які його мають забезпечувати”. За словами режисера, армії потрібні також водії, ремонтники і т.д.

Нагадаємо, що від 2014-го до 2019 року Олег Сенцов перебував в російській тюрмі по сфабрикованій кримінальній справі як політв’язень. У вересні 2019 року був звільнений у межах обміну полоненими з рф. Одразу після повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини.

Доєднався до сил ТРО, був учасником боїв по звільненню Києва. Пізніше воював у найважчих на сході та півдні нашої держави.

На грудень 2023 року Олег Сенцов обіймав посаду молодшого лейтенанту ЗСУ, командира штурмової роти 47 ОМбр.

Був неодноразово поранений. Зокрема, 17 липня 2023 року Сенцов повідомив, що його підрозділ потрапив під артилерійський обстріл. Сам режисер під час обстрілу отримав поранення. 10 липня Сенцов отримав контузію під час ближнього бою на фронті.

10 вересня цього року Сенцов повідомив про чергову контузію під час бою біля Роботиного та показав кулю з бронежилета.

19 жовнтня режим знову отримав поранення на фронті. Уламок снаряда влучив йому в бік.

Сообщение Олег Сенцов: “Я реалістично дивлюся на війну. “Це навіть не середина” появились сначала на Український репортер.

Про це він написав у Фейсбуку. 

“Знов поранення, та знов не важке – спіймав уламок у бік”.

Інших подробиць український захисник не наводить.

Нагадаємо, що у липні 2023 року Сенцов отримав контузію на передовій.

Читайте також:

• Олега Сенцова та Оксану Забужко нагородили французьким Орденом Почесного легіону

Фото з Фейсбука Сенцова

Сообщение Олега Сенцова поранено на фронті появились сначала на Український репортер.

Про це він повідомив у соцмережі.

Зі мною все добре. Дякую тим, хто підтримував мене та мою родину в цей складний час. Чергова позиція взята, – повідомив боєць.

Він розповів про втрати на ділянці фронту під Роботино, що поблизу Токмака, в Запорізькій області.

“Цього разу не обійшлося без втрат. Багато поранених: уламки та кульові. Мені пощастило – легка контузія та знов надрив перепонки. Госпіталізуватися нема потреби, ще багато роботи, і не тільки під Роботино”, – додав він.

За його словами, бій, під час якого він зазнав поранення, був надскладним.

“Кожен бій завжди здається складнішим, ніж попередній, але цей був насправді таким. На згадку про нього мені залишиться цей маленький “подаруночок”, який знайшовся в броніку вже на базІ”, – написав Сенцов.

Нагадаємо, український режисер Олег Сенцов від початку великої війни Росії проти України приєднався до лав ЗСУ.

Влітку Сенцов потрапив під артилерійський обстріл. Сам режисер під час обстрілу отримав поранення. 10 липня Сенцов отримав контузію під час ближнього бою на фронті.

Сообщение “Багато поранених”: Олег Сенцов повідомив про чергову контузію під час бою та показав кулю з бронежилета появились сначала на Український репортер.

Про це він написав у Фейсбуку, опублікувавши фото з машини швидкої допомоги.

Олег Сенцов з побратимами під час десантування потрапив під артилерійський обстріл. Троє людей отримали уламкові поранення. Сенцову витягли уламки з обличчя. Він також повідомив, що під час артилерійського обстрілу бійці перебували в машині Бредлі, яка врятувала їм життя.

“Тиждень не задався. На першому ж бойовому виході після повернення, під час десантування, попали під артилерійський обстріл. Бредлі знов врятував нам життя. Троє поранених, в основному уламки. З обличчя вже витягнули, дрібні в руці та нозі залишаться зі мною назавжди. У інших хлопців теж все добре – запорізькі лікарі знають свою справу, дякую!”, – йдеться у дописі.

Нагадаємо, що 10 липня Олег Сенцов отримав контузію під час ближнього бою на фронті.

Читайте також:

• Олег Сенцов: “Жодних домовленостей з убивцями!”

Сообщение “Бредлі врятував нам життя”: Олега Сенцова знову поранено на фронті появились сначала на Український репортер.

«У день Національного свята Франції 14 липня я маю велику честь вручити від імені президента Емманюеля Макрона Орден Почесного легіону двом видатним українцям. Їх імена добре відомі у Франції та Європі, вони обидва нині борються за волю та незалежність України. Пані Забужко – на літературному фронті, а пан Сенцов – на полі бою», – сказав посол Франції в Україні Етьєн де Понсен.

Нагадаємо, Орден Почесного легіону (Ordre national de la Légion d’honneur) – найвища нагорода у Франції, яку присуджує президент республіки за військові або цивільні заслуги (найвища нагорода за цивільні заслуги). Його засновано 19 травня 1802 року декретом Наполеона Бонапарта.

Сообщение Олега Сенцова та Оксану Забужко нагородили французьким Орденом Почесного легіону появились сначала на Український репортер.