“Зустрівся з Кирилом Будановим і запропонував йому очолити Офіс Президента України. Зараз Україні потрібно більше зосередженості на питаннях безпеки, розвитку Сил оборони та безпеки України, а також на дипломатичному треку в перемовинах, і Офіс Президента служитиме виконанню передусім таких завдань нашої держави”, — написав Зеленський в Телеграм.

За його словами, Буданов має спеціальний досвід на цих напрямах та достатню силу для досягнення результатів.

“Також доручив новому керівнику Офісу Президента у взаємодії із секретарем РНБО України та іншими необхідними керівниками й інституціями оновити і представити на затвердження стратегічні основи оборони та розвитку нашої держави й подальші кроки”, — додав глава держави.

Буданов із серпня 2020 року очолює Головне управління розвідки Міністерства оборони.

Фото: ОП

Сообщение Начальнику Головного управління розвідки запропоновано очолити Офіс Президента України появились сначала на Український репортер.

Про це повідомила “Українська правда”.

За даними джерел, “замість Тимошенка на посаду планують призначити очільника військової адміністрації Київської області Олексія Кулебу”.

Також своїх портфелів можуть позбутися керівники ВЦА Сумської, Дніпропетровської, Запорізької і Херсонської областей.

Сообщение Заступник голови Офісу президента Кирило Тимошенко йде з посади? появились сначала на Український репортер.

Про це він написав у Twitter.

“Негайне припинення вогню. Виведення z-військ з України. Повернення викрадених громадян. Видача воєнних злочинців. Механізм репарацій. Визнання суверенних прав України…

російська сторона чудово знає наші умови. Шеф пєскова може не переживати: настане час, і ми зафіксуємо їх на папері”.

Прессекретар президента росії митро пєсков у неділю заявив, що Україна має зрозуміти умови росії, погодитися на них і сісти за стіл переговорів.

Нагадаємо, що 27 червня президент Володимир Зеленський закликав світових лідерів, які зібралися на саміті G7, зробити все можливе, щоб припинити вторгнення росії в Україну до кінця року.

Прессекретар президента росії дмитро пєсков заявив, що Україна може закінчити війну до кінця доби, якщо складе зброю та капітулює. Радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк відповів пєскову, що не Україна почала війну, щоб закінчувати її “за наказом”.

17 травня Подоляк підтвердив, що переговори з росією перебувають на паузі через низку причин.

Сообщение В Офісі президента відповіли пєскову: настане час і ми зафіксуємо наші умови появились сначала на Український репортер.

Це найбільші цифри, які були оприлюднені за час війни.

За його словами, однією з головних причин великої кількості втрат є відсутність паритету між українськими та російськими військовими можливостями.

Він додав, що Україні потрібні сотні найпотужніших артсистем, які може надати Захід. Також Україні потрібно до 300 ракетних систем, щоб мати можливість досягти паритету з вогневою потужністю росії та звільнити окуповану територію.

Подоляк зазначив, що «поки росія не зазнає серйозної військової поразки, ніяка форма діалогу не буде можливою, і вони продовжуватимуть намагатися захопити частину нашої країни».

На початку червня президент Володимир Зеленський заявив, що Україна щодня втрачає 60-100 військових у війні проти росії. Україна востаннє повідомляла загальні втрати 16 квітня. Тоді Зеленський повідомив, що за час війни рф проти України загинули від 2500 до 3000 українських військових, ще близько 10 тисяч – поранені.

Сообщение Щодня на війні гине від 100 до 200 українських захисників – Офіс президента появились сначала на Український репортер.

Партійці стверджують:

“Представники самопроголошеної групи «Справедливість», які були виключені або самі вийшли з лав партії «Голос», у тандемі з Офісом президента поставили ціль знищити партію і на основі фракції «Голос» будувати новий «патріотичний» політичний проєкт.

Все було зроблено в кращих традиціях «портновщини» кінця 2000-х, коли подають позови, отримують нелегітимні ухвали і таким чином забезпечують рейдерське захоплення. Сьогодні депутати самопроголошеної «Справедливості» звернулися до Окружного адміністративного суду Києва з позовом для анулювання положення про фракцію політичної партії «Голос» і вже через дві (!) години отримали ухвалу про забезпечення позову, що протиправно призупинило чинність положення про фракцію.

Сьогодні позачергове засідання ВРУ перетворилось у чистий фарс, коли перший заступник голови Верховної Ради навмисно тягнув час для того, щоб забезпечити оголошення злочинної ухвали Окружного адміністративного суду Києва і фіктивного рішення про зміну керівництва фракції в залі парламенту, яку йому ніяк не могли принести.

Згідно з законом, саме політична партія є першоджерелом створення та існування фракції у парламенті. Партія «Голос» не визнає будь-яких змін керівництва своєї фракції в парламенті і буде використовувати всі юридичні і політичні механізми для захисту. Ми подаємо позови та ініціюємо кримінальні справи.

Всю вину за рейдерське захоплення фракції ми покладаємо на Офіс президента, першого заступника голови Верховної Ради та колишніх членів партії — так звану групу «Справедливість».

Величезним суспільно-політичном розчаруванням є те, що ті, хто побудували свою кар’єру на боротьбі за інституції і верховенство права, впали до найганебніших методів часів «портновщини», аби задовольнити свої амбіції”.

Сообщение Партія «Голос» заявила про рейдерське захоплення фракції у Раді за прямого втручання Офісу президента появились сначала на Український репортер.

Про це розповів співрозмовник “Української правди” з команди Глави держави.

Причини звільнення Мендель поки що невідомі, зрештою офіційної інформації з цього приводу ще немає. Як пише УП, в Мендель були дуже напружені стосунки з першим заступником голови Офісу президента Кирилом Тимошенком.

За словами радника Офісу Президента Михайло Подоляка, “Юлія Мендель зосередиться на роботі із взаємодії з іноземними ЗМІ”, а до тих пір продовжить тимчасово виконувати обов’язки речниці, “поки завершуються процеси реорганізації комунікаційної роботи в Офісі президента”.

На посаді речниці Глави держави Мендель стала апрацювати з 3 червня 2019 року. За період роботи на Банковій зуміла налаштувати проти себе багатьох журналістів, намагалася усіляко завадити медійникам, особливо журналістам-розслідувачам, ставити Зеленському незручні запитання.

У жовтні 2020-го медіаспільнота закликала президента публічно відреагувати на перешкоджання роботі журналістів з боку працівниці його Офісу. 

Зокрема у заяві йшлося про те, що рух «Медіа за усвідомлений вибір» та інші представники ЗМІ висловлюють стурбованість через нову тенденцію у поведінці працівників Офісу президента з журналістами.

“Так, щонайменше троє журналістів українських та іноземних медіа повідомили, що нещодавно зіткнулися з неетичною та агресивною поведінкою прессекретарки президента Юлії Мендель, яка відштовхувала їх, у тому числі, щоб обмежити можливість поставити президентові запитання. Це, зокрема, були Наталія Шимків з «Лівого берега», Крістофер Міллер і Сергій Андрушко з «Радіо Свобода».

У всіх згаданих випадках дії щодо обмеження доступу журналістів до президента вчиняли не працівники державної охорони, що свідчить про відсутність загроз його безпеці, а саме прессекретарка президента Юлія Мендель. Подібні дії можуть бути розцінені як такі, що мають ознаки перешкоджання законній професійній діяльності журналістів…”

У квітні цьгоріч Мендель в ефірі телеканалу “Дом” висловила свою особливу позицію щодо стратегічного і надзвичайно важливого для країни мовного  питання, вона вважає, що необхідно гучно заявити: “в Украине есть украинский русский язык”.

Її позиція викликала шквал гнівної критики і обурення в суспільстві.

У травні 2020 року “Український репортер” наголошував у статті: прессекретарка Президента України Юлія Мендель демонструє дивовижні підходи до свободи слова.

Підставою для такого висновку стало те, що “Українському репортерові” було відмовлено в акредитації на пресконференцію Глави держави.

Не дали дозвіл і багатьом іншим виданням, в тому числі досить відомим і популярним, таким зокрема як “День”. Відмовлено “Бабелю”, “Буквам”, “Главкому”, “Українському тижню”… Журналістці Яніні Соколовій відмовили у акредитації.

Водночас зелене світло дали проросійському виданню Шарія.

Нагадаємо, що цьогоріч, у лютому глава Офісу президента Андрій Єрмак сказав, що без критики влада не могла б поліпшити роботу і що без медіа влада не може стати кращою. А також пафосно заявив: «Офіс Президента буде гарантом свободи слова в Україні».

І хто у це вірить?

“Українському репортеру” вхід було заборонено, а проросійському “Шарію” – зелене світло! Ось така вона, Мендель.

Між тим, у лютому 2021-го україноненависнику і ворогу нашої країни Анатолію Шарію,  так званому блогеру, який проживає в Іспанії,  нарешті було повідомлено про підозру за статтею про державну зраду і порушення рівноправності громадян.

“На переконання слідчих, він здійснював протиправну діяльність на шкоду національній безпеці України в інформаційній сфері. Є підстави вважати, що Анатолій Шарій діяв на замовлення іноземних структур…

Докази слідства підтверджені низкою експертних досліджень, які встановили, що в інтерв’ю та виступах Шарія наявні факти його підривної діяльності проти України.

Починаючи з 2012 року через соціальні мережі, електронні ЗМІ та російські телевізійні канали він сприяв державним та неурядовим структурам РФ у проведенні спеціальних інформаційних операцій.

Зокрема, пропагандист займався дискредитацією державної політики України, умисно та цілеспрямовано поширював маніпулятивну, викривлену інформацію щодо урядових ініціатив та подій на Сході країни, стверджувала СБУ. Метою було загострення і дестабілізація суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації, розпалювання міжетнічних і міжконфесійних конфліктів.

Такі протиправні дії Анатолія Шарія активно використовували російські ЗМІ, зокрема, телеканали основної пропагандистської державної компанії ВДТРК (“Россия 24”, “Россия 1”), телеканал Міністерства оборони РФ “Звезда” тощо”.

Цей покидьок Шарій веде підривну роботу проти нашої країни вже сьомий рік. Саме стільки років він гатить з усіх своїх ворожих пропагандистських калібрів. Створив в Україні навіть партію імені себе. І лише сьогодні, на сьомому році війни з путінською Росією наші правоохоронці нарешті побачили – з цим ворогом треба щось робити.

“Український репортер” також не забув, як у жовтні 2020-го прессекретарка Президента України Юлія Мендель продемонструвала дивовижні підходи до свободи слова – нашій редакції було відмовлено в акредитації на пресконференцію Глави держави, яку самі ж медійники назвали пресмарафоном. До речі, нам навіть відповіді не надіслали з цього приводу.

Оскільки чимало журналістів не стали мовчати щодо такої дивної «селекції» від Мендель, то із вуст прессекретарки Володимира Зеленського почули:

«Ми відбирали (очевидно, йдеться про заявки на акредитацію. – Ред.) за тими принципами і підходами, які ми побачили у Великобританії і США – ми спеціально їздили і вивчали їх. Це означає, що президента, прем’єра висвітлюють найбільш рейтингові медіа. Щоб були різні ідеологічні платформи. Ви бачите, що тут присутні медіа, які мають абсолютно різні позиції і погляди на ситуацію в Україні. І третє – ми дали можливість присутнім молодим платформам, які показують дуже рейтингову динаміку”.

Сім років триває війна з Росією, а Мендель хвилює, щоб «були різні ідеологічні платформи». Ти ба! Невже цій пані невтямки, що у нашій державі повинна бути суто українська (!) ідеологічна платформа? Тверда й непохитна!

А як вам ця теза щодо «молодих платформ, які показують дуже рейтингову динаміку”? Наприклад, «Український репортер», як відносно «молода платформа», має непогану рейтингову динаміку.  Скажімо, вельми критичний відеовиступ (памфлет) письменника-сатирика Євгена Дударя під назвою «Вказати шушвалі на двері», записаний в редакції «Українського репортера», має у соцмережах близько п’яти мільйонів переглядів.

Для таких як Мендель є свої і чужі, є зручні, зрозумілі, а є… зовсім інші, від яких можна очікувати будь-яке каверзне запитання, гостре, неприємне, надто злободенне, те, що зветься нервом дня. Для них чужі – це ми, це ті, кого не збити з української дороги, хто вважає Росію, і особливо Путіна заклятим і одвічним ворогом, вбивцею, хто сповідує класичні, європейські принципи в діяльності медіа, хто творить якісну журналістику. Не “шарієвщину”!

Тому й вихоплюється побажання: йдіть, Юліє, з Банкової. Йдіть уже!

Читайте також:

• Прес-служби для вождиків
• Пул і Пу. Слово & влада

Сообщение Зе і Ю: Мендель залишає посаду прессекретарки Володимира Зеленського появились сначала на Український репортер.

Такою є вартість ремонту, яку визначии експерти. Про це повідомили у Державному управління справами (ДУС) у відповідь на запит Радіо Свобода.

«За результатами проведеного експертного будівельно-технічного дослідження приватним науково-виробничим підприємством «Спектр» встановлено, що орієнтовна вартість робіт із ремонту та відновлення конструктивних елементів оздоблення фасаду, вхідної групи та прилеглої території адміністративного будинку – пам’ятки архітектури місцевого значення за адресою: місто Київ, вулиця Банкова 11, складає 1 571 610 гривень», – інформує ДУС.

До цієї суми входять витрати:

очищення (миття) фасаду і мощення площі – 297 200 гривень;
ремонт дверних блоків (9 штук) – 1 158 600 гривень;
ремонт вікон – 85 000 гривень;
непередбачувані і додаткові роботи та покриття ризиків – 30 810 гривень.

Як розповідав “Український репортер”,  учасники акції на Банковій “Не чуєш? Побачиш” на підтримку активіста Сергія Стерненка  20 березня запалили фаєри і кидали у бік будівлі Офісу Президента петарди, вимагаючи звільнити Стерненка, Антоненка та інших активістів, накласти санкції на Андрія Портнова та відправити у відставку генпрокурорку Ірину Венедіктову й міністра внутрішніх справ Арсена Авакова.

Фото Сергія Руденка

Сообщение Очищення стін від фарби і ремонт дверей Офісу Президента коштує понад півтора мільйона гривень появились сначала на Український репортер.

Про це інформує Посольство США в Україні. Цитуємо:

“Президент Байден підтвердив непохитну підтримку Сполученими Штатами суверенітету і територіальної цілісності України в умовах триваючої агресії Росії на Донбасі та в Криму.

Він підкреслив прагнення своєї адміністрації активізувати наше стратегічне партнерство на підтримку плану Президента Зеленського щодо боротьби з корупцією та реалізації програми реформ, заснованої на наших спільних демократичних цінностях, що забезпечує справедливість, безпеку і процвітання для народу України.

Лідери погодились, що ці реформи є наріжними для євроатлантичних прагнень України. Вони також обговорили важливість тісного співробітництва США та України у стримуванні пандемії COVID-19 і зміцнення демократії в регіоні”.

Про цю розмову також повідмив у відеозверненні Глава України Володимир Зеленський. Окрім усього, було обговорено з президентом Сполучених Штатів Америки його можливий візит в Україну, а також участь США у міжнародній Кримській платформі.

Кримська платформа – новий консультативний та координаційний формат, ініційований Україною з метою підвищення ефективності міжнародного реагування на окупацію Криму, відповіді зростаючим безпековим викликам, посилення міжнародного тиску на Росію, запобігання подальшим порушенням прав людини та захисту жертв окупаційного режиму, а також досягнення головної мети – деокупації Криму та повернення його Україні.

Читайте також:

• Сполучені Штати не залишать Україну наодинці з російськими агресорами

Сообщение Дзвінок президенту Зеленському: Джо Байден підтвердив підтримку України появились сначала на Український репортер.

Снайпери загарбників видерлися на водонапірні башти, по яких українським воїнам заборонено стріляти, й полюють на тих, що не можуть дати здачі. Чорний день. Четверо вбитих. Двох поранено. Один із них – у важкому стані. Дай йому вижити, доле праведна!

Чому ж телеканали в Україні не киплять таким же обуренням, як з приводу протестів під Офісом президента? Кому ж розбите скло й розмальований граніт дорожчі від людських життів? Першорядні політики демонструють кричущу байдужість до живих душ. Їм не до втрат на «передку», на фронті. Надривають голоси в нещадній боротьбі за владу. Заради хижацького доступу до казни, до всенародних багатств ладні роздмухувати несосвітенне. Роздувають обвинувачення в розгулі неонацизму, фашизму не деінде, а в розбудованій ними ж Українській державі.

Ревні православні вірять, що без волі Божої жоден волос не впаде з голови людини. То з чиєї ж волі влада в суспільстві, в країні? Молодим на роду написано надіятися, мріяти. А старшим життєвий досвід підказує, що правда й кривда в жорстокій юдолі земній – як сіамські близнюки. Розділяти їх так, як це роблять вправні хірурги, якраз і покликані царі, імператори, королі, президенти. Через те ж і мовиться по-народному: яка власть, така й снасть. У ХХ й ХХІ століттях, владарям у Євразії немає чимось путнім похвалитися. Пригадується, на жаль, насамперед лихе…

14 липня 1941 року біля нашого двору в селі Драбів тоді Полтавської, а з 1954 року Черкаської області загальмувала деренчлива вантажна машина. Молоді парубки й дядьки з прадавньої вулиці Цибулівки, перейменованої пізніше на Радянську, набилися по саму зав’язку в кузов так званої «полуторки». Призвані на війну прощалися із заплаканими родичами, ні сном ні духом не відаючи, чи доведеться ще обніматися.

Моєму батькові пощастило. Демобілізувався в розпал жнив 1947 року з-під поверженого Берліна, де був задіяний в охороні Потсдамської конференції. Виділявся серед односельців гвардії капітаном з дев’ятьма бойовими орденами й медалями на грудях. Як мати зводила кінці з кінцями з чотирма неповнолітніми дітьми, особливо ж в окупації, гірко споминати.

Та хай там що, мені легко давалася шкільна наука. Закінчив десятирічку зі срібною медаллю. Не витягнув на п’ятірку твір з російської літератури. Не було теми до душі. Мусив «розправлятися» з романом І. Гончарова «Обломов», який ні тоді не був променем світла в реалії голодних 1947-1948 років, ні пізніше не прислужився для осмислення гнітючої дійсності.

Коли старшокласником побачив під своїм прізвищем замітку в районній газеті, почувався на сьомому небі. Завів товщий, ніж звичайні, зошит. Записував усе дотепне, почуте від молодших і старших земляків, особливо ж від рідної баби Наталки, котра, як сама говорила, «вродилася з приказкою на губах».

Якраз той зошит довів до біди. Один із «пильних» однокурсників постарався, щоб записане аж ніяк не для розголосу,  потрапило, «куди слід». Зрозумів, у яку халепу вскочив. Спромігся лише на те, аби сказати такому ж сільському товаришу, як і сам: «Тепер мені гаплик». І не помилився. Десь на третій день після викрадення того зошита підняли прямо з лекції, щоб негайно з’явився в ректорат. На засіданні парткому кожний із академіків і докторів наук вчитувався в передруковані на машинці сторінки з лиховісного зошита. Не було меж обуренню іменитих, коли ректор Швец (так він утверджував своє прізвище) зачитав прикінцеву строфу з мого зухвалого вірша, присвяченого, звичайно ж, Тарасу Шевченку:

А поки що спи, Тарасе,

Прийдемо збудити,

Як почнем кайдани рвати

І волю кропити.

З «вовчим білетом» подався в місто Сталіно (нинішній Донецьк) робітником другого розряду на Металургійний завод імені Сталіна. Заявлене мною зринуло з підсвідомості не на  порожньому місці, а через так звану «відлигу». Хрущов виступив з різким осудженням «культу особи і діяльності Сталіна». Прокинулася зі сну розуму молодь у всіх вузах від Москви й до «самых до окраин». Звідки було знати, що нібито «оновлення» закінчиться «полюванням на відьом». Тодішній міністр оборони Жуков видав наказ про позачерговий  призов в армію. Незгодні з «генеральною лінією партії» студенти з України, колишньої Молдавії, Азербайджану, Грузії, Вірменії опинилися на Тоцькому полігоні, де 1954 року було випробувано на відкритій місцевості скинуту з літака атомну бомбу. Витоптували «кирзаками» радіацію, про яку не мали ніякого уявлення. А сміливці з Москви й Ленінграда ковтали таку ж саму радіацію на Далекому Сході поблизу уранових шахт. Так позавчорашня радянська влада дбала про спадковість поколінь.

Після демобілізації десятиліттями довелося нидіти з клеймом «буржуазний». А який я в чорта «буржуазний»? Виріс у хаті-ліпці під солом’яною стріхою та із земляною підлогою, яку мати перед Великоднем мазала розведеною у воді глиною. В дитинстві та за юних літ ніколи не спав на якомусь там м’якому ліжку, а тулився, як і вся дітлашня, на твердій печі, засланій домотканим рядном.

Панівні владолюбці з високих трибун товкли одне й те ж. Звинувачували в усіх гріхах «українських буржуазних націоналістів – злісних ворогів українського народу» й «міжнародний сіонізм». Цю тираду Щербицький, колишні члени КПРС не дадуть помилитися, мусив невпинно виголошувати задля самозбереження.

Останніми роками ні про який «міжнародний сіонізм» не йдеться. Тон задає посольство Ізраїлю в Україні. Ганьбить Степана Бандеру, який ніколи ні в кого не стріляв, ніколи нікого не вбивав, а був ідеологом національно-визвольних змагань. За відмову скасувати проголошений у Львові 30 червня 1941 року «Акт відновлення Української Держави» опинився в центральній Берлінській в’язниці. Далі перебував у концтаборі Заксенгаузен у бункері «Целленбау». Братів Олександра, доктора політекономії, і Василя, випускника факультету філософії Львівського університету, замордували 1942 року польські наглядачі-капо в концтаборі Аушвіц. Родину та ближчих родичів знищили до ноги комуністи-інтернаціоналісти в сибірських концтаборах. Правдивого документального фільму про Степана Бандеру досі не відзнято.

Більш-менш відомо, що означає його ім’я. Італійські партизани вступали в бій проти гітлерівців із піснею «Бандьєра росса» – «Прапор червоний». Римські легіони на ворожих територіях висилали наперед розвідувальні загони з прапором – «Бандьєра». Як це слово дісталося до села Старий Угринів, тепер Калуського району Івано –Франківської області, де народився непохитний борець за незалежність України, щоб об’явитися прізвищем – така ж таїна, як і правдива оцінка життя й діяльності Степана Бандери.

На телеканалах, які все більше схожі на стічні канави, точиться непримиренна боротьба за владу. На окупованих територіях, особливо довкола Савур-могили,  кожна п’ядь землі до самої магми просякнута жертовною козацькою кров’ю. Ні з офісу президента, ні з голубих екранів не почути й не побачити, хто ж саме віддав життя за волю і незалежність Української Держави. Чиї сини? Яких батьків? Скільки дітей та яких безжальна недоля прирікає на сирітство? Не всі, та більшість засобів масової інформації глухі й сліпі до чужого горя. Звідки ж черствість душевна? Невже не болить? Та звинувачувати б з кожного приводу кремлівських призвідців війни! Проклинати й осуджувати так, як це заведено між простих трударів.

Уславленому за героїчну пісню «Хотят ли русские войны?» поету Євгену Євтушенку багато що дозволялося. Він доскіпливо й аргументовано доводив, що мати Гітлера – єврейка. З якого ж сатанинського наслання фюрер – убивця євреїв і кат Голокосту? Правителі в Росії, як указує новообраний президент США Джозеф Байден, «вже не говорять про комунізм». Щоб утримати в своїх руках владу, переорієнтувалися на християнську релігію. То з волі якого ж провидіння президент, міністри оборони й закордонних справ у Кремлі та патріарх «всея Русі» – не слов’яни? Осідлали православ’я узурпатори влади.  Як хоче, так і знущається вічність з вищих створінь у жорстокій юдолі земній…

Пекучого й дошкульного – не перелічити. А з телеекранів – Содом і Гоморра біля Офісу Президента. І заяви про неонацистів, фашистів, скінхедів. Організатори протесту – молоді люди. Вони не настільки авторитетні, щоб до них привертати всесвітню увагу. Коли ж високопоставлені заявляють про розгул фашизму в Україні, то кремлівські пропагандисти аж захлинаються, зловтішаючись, та поширюють дезінформацію на весь світ. А доморощені колабораціоністи ллють крокодилячі сльози.

А що ж телебачення в Україні? Провідні ведучі програм як змовилися. Чому ж не транслюються виступи молодих активістів біля офісу президента? Які ж їхні вимоги?  Чого ж добиваються? Якої справедливості? Що виголошують перед мікрофонами й через мегафони? Хіба ж вони – не «нові обличчя»? Чи «нові» намертво відгородилися від народу винятково в депутатському корпусі? Товкти воду в пропагандистській ступі – на таке ні великого розуму, ні сміливості не потрібно. А на подвижництво за заповітами від Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки відважуються ті, в кого щире серце й гаряча душа.

Вадим ПЕПА, письменник.

Малюнок Андрія ПЕТРЕНКА.

Читайте також статті Вадима Пепи:

• Беріть приклад, товстосуми, з київського князя Володимира. Наслідуйте його доброчинність
• З душі й серця українського роду вирвано предковічну пам’ять. Роздуми письменника
• До спадщини загребущої Росії «Слово о полку Ігоревім» не має жодного стосунку
• Прокидаймося! Розплющуймо очі! Прозріваймо! Роздуми письменника
• Рятуймося від затоптування української національної свідомості. З історії георгіївської стрічки
• Правда проти безпросвітності. Відповідь Путіну про “ідентичність” українського й російського народів

Сообщение У нещадній боротьбі за владу ні моралі, ні правди. Роздуми письменника появились сначала на Український репортер.

Таке рішення ухвалив слідчий суддя Олексій Соколов, повідомив після судового засідання у коментарі журналістам адвокат Дмитро Мазурок. Захист Сорда просив застосувати до нього більш м’який запобіжний захід – особисте зобов’язання.

Нагадаємо: увечері в суботу, 20 березня, під Офісом Президента відбулася акція на підтримку засудженого активіста Сергія Стерненка. Деякі мітингарі розписали будівлю протестними написами, розбили вікна вхідних дверей та підпалили табличку на фасаді ОП.

Коментар із Фейсбуку:

Напередодні засідання Шевченківського суду в цій справі відома письменниця Лариса Ніцой написала у Фейсбуці: “Знаю особисто затриманого Влада Сорда. Талановитий поет, прозаїк, видавець.

Позитивний. Добрий. Патріот України. Пише неймовірні книжки. Аби в нас була країна, яка має гуманітарну політику, його б книжку «Безодня» обговорював би кожен канал ТБ, кожне радіо. Такої прози в нас ще не було.

Ветеран війни, який побував у Іловайському котлі, єдиний, хто врятувався від вибуху серед своїх побратимів, які загинули, але був поранений, паралізований, заново учився ходити…

Повернувшись до мирного життя, знайшов своє кохання і вже разом з коханою дружиною, письменницею Вікторією Гранецькою, створили у Вінниці неймовірно цікаве видавництво «Дім химер». Стали видавати високоякісну прозу сучасних українських авторів.

Україна, на жаль, – країна, яка мало читає і мало купує книги. Попри складну для видавництва фінансову ситуацію, Влад з Вікторією ухвалюють рішення 10% від проданих книг перераховувати дружині Ріфмайстра, яка опинилася ще у більшій скруті, ніж вони. Її звільнили з роботи після походів по судах на підтримку чоловіка. Влад постійно приїздив з Вінниці в Київ на акції підтримки Ріфа.

Приїхав і цього разу. Мав квиток на вечірній потяг додому…

Дізнавшись про арешт Влада Сорда, я одразу зателефонувала його дружині, моїй подрузі Вікторії Гранецькій. Колись я прочитала роман «Тіло» і була впевнена, що такий зрілий і «жорсткий» (не плутати з жорстоким) текст міг написати лише чоловік.

Яке ж було моє здивування від знайомства з автором, коли виявилося, що роман написала маленька, тоненька, очі на пів обличчя, неймовірно талановита дівчина, лауреатка міжнародних літературних конкурсів.

Сьогодні ця дівчина – дружина Влада. Вона дуже турбується про нього. Каже, що Влад кожного ранку страждає на дуже сильні головні болі, вони постійно звертаються до лікарів, і п’є від цього ліки.

Як він там витримує цей біль без ліків в ІТТ? І разом з тим пожартувала: «Заберу його додому, він в мене ще попроситься назад в ізолятор».

Я знаю одне, друзі, дуже легко засуджувати на відстані. Але я можу лише уявити, як допекла ситуація, якщо не витримав інтеліґент і письменник Влад Сорд”.

Сообщение Суд звільнив Влада Сорда під домашній арешт. Інтелігенція збирається на акцію “очищення Офісу Президента” появились сначала на Український репортер.