Під час дуже запеклих боїв за українську твердиню – донецьке летовище – уся країна почула про незламність наших «кіборгів». Восени 2014-го «Редута» було поранено.

Ще раніше, у червні 2014-го полковник Олександр Трепак разом зі своїми воїнами не дав ворогові захопити Центральну артилерійську базу озброєння у Бахмуті, а також соляну шахту на околиці цього ж міста, у якій українська армія зберігає величезні запаси стрілецької зброї.

23 березня 2016 року Олександра Трепака призначили командиром 3-го Окремого полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго. Він є Героєм України, кавалером двох орденів Богдана Хмельницького. Сьогодні Олександр Трепак – начальник штабу – заступнику командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ.

З полковником Олександром Трепаком ми, кореспонденти «Українського репортера» познайомилися на початку жовтня 2020-го, коли разом з батьками полеглого воїна-добровольця Святослава Горбенка побували в музейно-меморіальному комплексі 3-го полку.

«Редут» разом зі своїми побратимами започаткували добру традицію – на невеличкому меморіальному полі, що біля музейного комплексу, рідні полеглих захисників сіють пшеницю. А коли настають жнива, то збирають символічний врожай. Цьогоріч, 1 жовтня цю традицію продовжили батьки Святослава Горбенка – Сергій Олександрович і Леся Вікторівна, у присутності командування частини, воїнів-“кіборгів” посіяли озиму пшеничку на честь сина Святка.

На наше запитання що допомогло «кіборгам» вистояти у цій борні полковник Олександр Трепак відповів так:

– Вважаю, що у кожному із нас ніби озвалося щось предковічне, наче із сивої давнини: «Хлопці, вам треба тут стояти!» І оте напутнє ніби вчувалося: «Ми не можемо вам скрізь допомогти, але тут разом з вами тримаємо цю твердиню». Напевно, тоді кожен із воїнів відчував ці невидимі ниточки духовного зв’язку… Ми розуміли: нам треба тут СТОЯТИ! Пліч-о-пліч, один біля одного. Про інше навіть не думалося.

Нам упам’ятку і такі слова “Редута” про “кіборгів”:

-Хоч я на той час і був полковником, але тоді, у цих хлопців я навчився у першу чергу бути українцем. Можливо, мені потрібно було для цього 40 років прожити, дослужитися до звання “полковник”, щоб зустріти їх у терміналі Донецького аеропорту, щоб ми дали зрозуміти один одному хто ми такі, що це – наша земля і що ми маємо робити. А чи молодий ти, чи – старий, чи маєш досвід чи ні, у тих умовах не мало ніякого значення. Найголовніше, щоб ти був по духу біля цієї землі, щоб розумів, де – твої побратими, а де – ворог. Все просто. І наші хлопці стояли… Вони стояли на своєму місці, не відходили…

6 грудня звання бригадного генерала Президент України також присвоїв:

полковнику Дмитрові Герезі – командувачу сил підтримки ЗСУ;
полковнику Дмитрові Делятицькому – начальнику штабу – заступнику командувача морської піхоти ВМС ЗСУ;
полковнику Михайлові Драпатому – заступнику командувача Об’єднаних сил;
полковнику Олександрові Кириленку – заступнику начальника Генштабу ЗСУ;
полковнику Вікторові Кучеренку – заступнику начальника об’єднаного штабу командування Об’єднаних сил ЗСУ;
полковнику Дмитрові Романову – начальнику штабу – заступнику командувача військ зв’язку та кібербезпеки ЗСУ;
полковнику Олександрові Трепаку – начальнику штабу – заступнику командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ.

Також присвоєно звання генерал-майора бригадному генералу Владиславові Клочкову – начальнику Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ.

Фото на головній: 2020 рік. Командир 3-го полку Олександр Трепак прощається з Бойовим прапором частини у зв’язку з переведенням до іншого місця служби.

Фото 3-го полку.

Сообщение Керівник оборони Донецького аеропорту полковник Олександр Трепак (“Редут”) став бригадним генералом (+відео) появились сначала на Український репортер.

Заступник Генерального прокурора Гюндуз Мамедов підписав та направив до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду чергове інформаційне повідомлення щодо серйозних порушень міжнародного гуманітарного права з боку представників Російської Федерації та підконтрольних їм незаконних збройних формувань на Донеччині.

Прокурори Департаменту щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора зібрали факти та докази, що підтверджують віроломне вбивство та поранення українських військових під час подій під Іловайськом 29 серпня 2014 року та при обороні Донецького аеропорту 19-21 січня 2015 року.

Інформаційне повідомлення підготовлене на основі матеріалів кримінальних проваджень, фото та відео з відкритих джерел, а також зібраних речових доказів.

Віроломні вбивства та поранення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань України відбувались на тлі гуманітарних домовленостей. Під час забезпечення у районі Іловайська «зеленого коридору» для виходу з оточення українських військовослужбовців, які склали зброю, по ним, а також по автомобілю з символом «Червоного Хреста», було здійснено інтенсивні обстріли. Це призвело до загибелі 366 українських військових, 429 – отримали поранення різного ступеню тяжкості, 300 – потрапили у полон, 24 – зникли безвісти.

Під час оборони Донецького аеропорту представники окупаційної адміністрації РФ в Донецькій області – так званий «міністр оборони ДНР», та ЗС країни-окупанта запросили режим «тиші» для евакуації з поля бою тіл загиблих та поранених. Проте перемир’я було використано для прихованого мінування позицій ЗСУ та після його завершення віроломного підриву. Тоді загинуло 25 військовослужбовців, 22 – захоплено у полон, одного полоненого було вбито.

Віроломне вбивство в умовах збройного конфлікту є воєнним злочином та порушує статтю 37 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій 1949, що забороняє «вбивати, завдавати поранення або брати в полон противника, вдаючись до віроломства».

Нагадаємо, що в грудні 2019 року прокурори Департаменту вже передавали до Офісу Прокурора МКС інформацію щодо позасудових страт українських військовослужбовців під час подій в районі Іловайська. Загалом до Міжнародного кримінального суду Офісом Генерального прокурора загалом направлено 19 звернень з фактами порушень міжнародного гуманітарного права та прав людини на тимчасово окупованих територіях Криму та Донбасу.

Про це інформує Офіс Генпрокурора.

Читайте також:

• Бійці батальйону “Донбас” вважають дії Генштабу під час Іловайської битви саботажем (+відео)
• Сьогодні – День пам’яті захисників України. Згадуємо Іловайську битву
• Віктор Чумак анонсував розслідування Іловайської трагедії

Сообщение Україна направила до трибуналу в Гаазі нові матеріали про злочини російської армії появились сначала на Український репортер.

Загалом за весь період боїв за цей стратегічний об’єкт, з вересня 2014 року до січня 2015-го, до рідних домівок не повернулося 109 воїнів Збройних Сил, повідомили в Управлінні стратегічних комунікацій Апарату Головнокомандувача ЗСУ. А ще ж були і добровольці…

«Величезна несправедливість полягає у тому, що Росія до нас відправляла непотріб, який не міг знайти себе ніде в житті, мiг тільки вбивати і грабувати, а з нашого боку, на жаль, воювали і гинули кращі. Розумні, освічені, справжні патріоти, які стояли до останнього», – зазначив начальник штабу – перший заступник командувача Оперативного командування “Захід” генерал-майор Олег Мікац, який командував 93-ю окремою механізованою бригадою ЗСУ, що разом з іншими підрозділами Збройних сил та добровольцями обороняли ДАП. Аеропорт тоді тримали на собі дев’ять окремих бригад ЗСУ, а також 3-й окремий полк спецпризначення, 74-й окремий розвідбатальйон, 91 окремий полк оперативного забезпечення, 8 окрема автомобільна санітарна рота та військовослужбовці 169 навчального центру “Десна”.

Ми, журналісти, знову і знову повторюємо слова, які торік почули у Кропивницькому від Героя України, полковника Олександра Трепака («Редута») про “кіборгів”:

-Найголовніше, щоб ти був по духу біля цієї землі, щоб розумів, де – твої побратими, а де – ворог. Все просто. І наші хлопці стояли… Вони стояли на своєму місці, не відходили.

«Щоб ти був по духу біля цієї землі». Який же глибинний зміст цієї фрази! І яку величезну проукраїнську сутність закладено у ній! Оця сутність незламності проходить крізь століття, із сивої давнини. Певно, це якимсь незбагненним чином і передалося нашим героїчним воїнам.

-Хоч я на той час і був полковником, але тоді, у цих хлопців я навчився у першу чергу бути українцем, – веде з нами щиру бесіду «Редут». – Можливо, мені потрібно було для цього 40 років прожити, дослужитися до звання “полковник”, щоб зустріти їх у терміналі Донецького аеропорту, щоб ми дали зрозуміти один одному хто ми такі, що це – наша земля і що ми маємо робити. А чи молодий ти, чи – старий, чи маєш досвід чи ні, у тих умовах не мало ніякого значення. Найголовніше, щоб ти був по духу біля цієї землі, щоб розумів, де – твої побратими, а де – ворог. Все просто. І наші хлопці стояли… Вони стояли на своєму місці, не відходили».

Полковник Олександр Трепак з 28 серпня по 4 жовтня 2014 року командував обороною Донецького аеропорту. Ми, кореспонденти «Українського репортера» познайомилися на початку жовтня 2020-го, коли разом з батьками полеглого воїна-добровольця Святослава Горбенка побували в Кропивницькому, в музейно-меморіальному комплексі 3-го Окремого полку Сил спеціальних операцій імені князя Сятослава Хороброго.

«Редут» разом зі своїми побратимами започаткували добру традицію – у військовій частині, на невеличкому меморіальному полі, що біля музейного комплексу, рідні полеглих захисників сіють пшеницю. А коли настають жнива, то збирають символічний врожай. 1 жовтня 2020 року цю традицію продовжили батьки Святослава Горбенка – Сергій Олександрович і Леся Вікторівна, у присутності командування частини, воїнів-“кіборгів” посіяли озиму пшеничку на честь сина Святка.

Відео “Українського репортера” про цю подію.

Святослав (позивний «Скельд») поліг в бою 3 жовтня 2014 року під час оборони аеропорту. Того дня загинули і Сергій Андреєв («Каспер»), а також троє воїнів 3-го Окремого полку спецпризначення – капітан Іван Литвинов, старший солдат Олександр Хруль, солдат Вадим Шешеня. У той період оборону летовища очолював «Редут».

Святослав Горбенко хоч і закінчив військову кафедру, але воював бійцем 1-ої штурмової роти 5-го батальйону ДУК “Правий сектор”. Йому було лише 19. На фронт пішов добровольцем. Хлопця не зупинило навіть те, що перед ним відкривалася блискуча кар’єра науковця, він знав кілька іноземних мов, навчався у трьох вузах. В Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Святослав опановував японську мову. Для таких як Святко (а саме так, лагідно, називали Святослава вдома, у родині) захист Вітчизни справді був святою справою.

Згодом його батько, Сергій Олександрович (науковець, лікар, майданівець) скаже: «Смерть ніколи не забере назавжди хоробрих Святославів з нашої непереможної землі, і в потрібний час, в небезпечний для Вітчизни час, місце полеглого князя Святослава Хороброго знову займе новий Святослав Хоробрий, як це сталося і тоді в Донецькому аеропорту. І ніколи пам’ять про Рицарів-Героїв України-Руси не буде забута».

Відео “Українського репортера” про Святослава Горбенка “Скельда”.

Для батьків Святослава 3-й полк, яким командував полковник Олександр Трепак, став рідним – «полком нашого сина – із ним тепер поєднує ще й ім’я «Святослав», – каже Сергій Олександрович Горбенко.

На наше запитання що допомогло «кіборгам» вистояти у цій борні Олександр Сергійович Трепак відповів так:

– Вважаю, що у кожному із нас ніби озвалося щось предковічне, наче із сивої давнини: «Хлопці, вам треба тут стояти!» І оте напутнє ніби вчувалося: «Ми не можемо вам скрізь допомогти, але тут разом з вами тримаємо цю твердиню». Напевно, тоді кожен із воїнів відчував ці невидимі ниточки духовного зв’язку… Ми розуміли: нам треба тут СТОЯТИ! Пліч-о-пліч, один біля одного. Про інше навіть не думалося.

З інтерв’ю полковника “Редута” “Українському репортеру”.

В тому бою, 3 жовтня 2014 року, коли загинув Святослав Горбенко, осколками ворожої гранати полковника «Редута» було поранено. А потім – тривале лікування. І знову Олександр Трепак на військовій службі…

Ми розмовляли з полковником про наше військо, про воїнів. Олександр Сергійович Трепак акцентує на тому, що Україні надзвичайно важливо готувати саме воїнів. Мотивованих і надійних. Тобто тих, хто постійно і самовіддано опановує військове мистецтво перемагати ворога, хто прагне стати справді успішним і незламним. Якщо країна буде готувати таких воїнів, то це буде нація воїнів.

Леонід ФРОСЕВИЧ, Світлана КОВАЛЬОВА

P.S. 20 cічня 2021 року батько “Скельда” Сергій Олександрович Горбенко написав у Фейсбуці:

Сообщение Вкотре згадуємо усіх «кіборгів», які билися з російською ордою за Донецький аеропорт (+відео) появились сначала на Український репортер.

На жаль, були і втрати. 3 жовтня, у Залі Пам’яті, що на території Міністерства оборони України, відбувся щоденний ранковий церемоніал вшанування мужніх українських захисників, які загинули цього дня 2014-го, 2016-го і  2019 року під час боїв з російськими терористами.

Одним із наймолодших захисників Донецького аеропорту був Святослав Горбенко (позивний “Скельд”), боєць 1-ої штурмової роти 5-го батальйону ДУК “Правий сектор”.

Юнкові було лише 19. Пішов добровольцем на фронт. Його не зупинило навіть те, що перед ним відкривалася блискуча кар’єра науковця, він знав кілька іноземних мов, закінчив військову кафедру, навчався у трьох вузах. В Інституті філології Київського національного університету імні Тараса Шевченка Святослав опановував японську мову.

В Інституті філології, на другому поверсі “жовтого” корпусу, є іменна аудиторія, названа на честь Святослава.

Під час тих страшних осінніх днів і зринуло серед нашого народу рідкісне слово – кіборги. Святослав з побратимами були першими кіборгами, осінніми кіборгами. Кажемо, що Герої не вмирають. Як згадує Сергій Олександрович Горбенко, “син і надалі присутній у нашому житті, ми відмічаємо його дні народження, подумки або вголос звертаємося до нього. Інколи він відповідає нам або уві сні, або невловимими знаками на життєвому шляху…”.

Святослав, Святко, як лагідно називали його батьки, пліч-о-пліч обороняв Донецький аеропорт разом з воїнами 3-го Окремого полку спеціального призначення імені Князя Святослава Хороброго.

1 жовтня 2020-го батьки Святослава – Сергій Олександрович і Леся Вікторівна – відвідали у місті Кропивницький цю військову частину – героїчний 3-й полк, оглянули музейний комплекс бойової слави, розпитували воїнів, які обороняли аеропорт разом із Святославом про обставини боїв 3 жовтня 2014 року, про те, яким був їхній син (“Скельд”) у тій страшній борні за Україну. Це був великий воїн великої України!

В полку свято зберігають пам’ять про оборонців рідної землі, шанують їхній подвиг, роблять усе для того, щоб імена героїв були навічно в пам’яті народній.

Два роки тому командування 3-го полку повідомило подружжя Горбенків, що до Києва прибудуть посланці цієї військової частини з відповідальною місією – вперше розгорнути Прапор полку над могилою Святослава.

Ми ж нагадаємо, що Указом Президента України від 22 серпня 2018 року полку присвоєно почесне найменування «імені князя Святослава Хороброго» і вручено  Прапор. Ось цей стяг вперше, з шаною і великою повагою урочисто розгорнули на Берковецькому кладовищі, де спочиває хоробрий захисник Донецького аеропорту Святослав (на фото).

А в самому полку започатковано добру традицію – біля музейного комплексу бойової слави є меморіал вшанування подвигу героїв. Тут – і невеличке поле, на якому сіють пшеницю рідні полеглих воїнів. А потім – і жнива, збирають символічний врожай. Цьогоріч, 1 жовтня цю традицію продовжили батьки Святослава Горбенка Сергій Олександрович і Леся Вікторівна у присутності командування частини, воїнів-“кіборгів” посіяли озиму пшеничку на честь сина Святка. Нехай росте хліб!

Родини полеглих героїв для 3-го Окремого полку завжди  є своїми, усі вони – як велика українська родина.

Слава Героям!

Сообщение Батьки полеглого героя-кіборга посіяли пшеницю на меморіальному полі в 3-му полку спецпризначення появились сначала на Український репортер.

У батьків полеглого воїна сумне свято. Вже вчетверте вони прийшли привітати його… Про це й написав на своїй сторінці у Фейсбуку батько, Сергій Олександрович Горбенко.

“Сьогодні йому виповнилось 23 роки. Я не вживаю свідомо минулий час, бо його загибель 3 жовтня 2014 року не розірвала наш духовний зв’язок. Син і надалі присутній у нашому житті, ми відмічаємо його наступні дні народження, подумки або вголос звертаємося до нього. Інколи він відповідає нам або уві сні, або невловимими знаками на життєвому шляху. Приймаючи якесь важливе рішення, що його стосується, я, як і раніше, раджуся з ним. І майже точно знаю, коли він згоден, коли – ні.

Сьогодні ми відвідаємо його могилку на Берківцях, принесемо квіти і свічі. За життя йому ніколи не дарували квіти, це він дарував їх – дівчатам, мамі, сестрі, бабусі. Зараз неодмінною частиною поздоровлення стали квіти і свіча пам’яті, яку ми запалюємо і вдома, і біля його хреста.

У жовтні 2017 року отець Петро вручив батькам Святослава медаль УПЦ КП «За жертовність і любов до України» посмертно. Він був завжди проти публічності, не любив, щоб я розповідав про його досягнення, тут, я теж трошки порушую його цю звичку і розповідаю, бо якщо він та інші мовчать, то хтось же мусить. Бо зробив він немало доброго за свої 19 років.

На честь твою, синку, приводжу ці рядки:

«Примарний світе!
Вже час настав пройти його
до краю, залишивши
ім’я «воїн» на стовбурі замшілім
сосни високої».

Сімідзу Мунехару
Переклад зі старояпонської та упорядкування Андрія Накорчевського.

«Хіба її зупиниш – течію
Років та місяців?
Життя спливає,
Змішавши радість
І печаль мою»

Невідомий автор «Кокін-вака-сю» № 897.
Переклад з японської професора І.П. Бондаренка.

«Життя на цьому світі –
Все одно,
Що від дощу осіннього притулок»

Согі (1421-1502).
Переклад з японської професора І.П. Бондаренка.

П’ять країн були тісно пов’язані з тобою і якось природньо і поволі увійшли в твою долю і душу: Україна, Франція, потім Польща, Англія і Японія. Остання – як штрих тушшю нанесла свій поетичний ієрогліф у твоїй душі. Ти із здивуванням колись виявив у 15 років, що можеш вивчити дві японські азбуки, а потім й ієрогліфи почали писатися… легко, як все, що ти робив… невимушено. Ця далека казкова країна тебе заворожувала, змушувала забути про турботи повсякдення. Ти поринав у її культуру й історію, немов у пригоду, намагаючись зрозуміти. Але, цікавлячись давніми культурами і далекими країнами, ти, на диво, цікавився Україною, вмів бачити в ній щось нове, незвичне, як у казковій Японії. Пам’ятаю твої слова: «Мені цікаво тут, тату, Україна цікава країна. І я нікуди з неї не хотів би їхати». Так і вийшло, ти залишився в ній… назавжди. Відіславши Японії, Англії і Польщі тільки свої думки…

Твої студентські конспекти з японської досі з нами. Ми бережемо ці зошити і з хвилюванням розглядаємо тоненькі штрихи ієрогліфів, написаних твоєю рукою. Я мріяв колись, що мистецтво каліграфії, як хвиля Хокусая, захопить тебе, і з часом ти теж намалюєш з любов’ю кілька невимушених рядків хайку або танку… в яких інколи відбивається цілий Всесвіт, або серце людини, як у твоїх очах.

А нижче наводжу одну з твоїх великих робіт як перекладача. Переклад  англійською головних тез моєї забороненої версії історії Жанни д’Арк, яку з усіх перекладачів осмілився зробити тільки ти. Дякую, синку. Не сумніваюся, що ти зробив би і переклад  японською, якби не війна і той бій у Донецькому аеропорту, який забрав тебе від нас…

Вибач, синку, що написав про це, я просто хочу, щоб праця твоя не пропала, якщо я не встигну видати свою книгу. Вибач. І з Днем народження!”
Плаче схилене небо біля свіжої могили, плачуть згорьовані батько і мати. І немає таких слів у світі, аби передати їхній смуток від втрати найдорожчого — сина. Немає таких слів, щоб ними можна було втішити їх. Ми низько вклоняємося Сергію Олександровичу та Ларисі Миколаївні Горбенкам та просимо Бога, щоб послав їм міцного здоров’я і мужності пережити це горе, щоб були сили жити далі.

Про Святослава Горбенка (Скельда) можна також прочитати тут

У Києві вшанували пам’ять полеглого “кіборга” Скельда

тут

Харків: університет пам’ятає полеглих героїв (+відео)

і тут

На Центральному залізничному вокзалі касирка “скасувала” пільги родинам загиблих солдатів

Фото на головній: Святослав з батьком. Ще до війни…

Сообщение Батько написав листа полеглому синові-герою. Сьогодні — день народження Скельда появились сначала на Український репортер.