Назарій мав фантастичну популярність і мільйони шанувальників. Він народився четвертою дитиною в багатодітній родині на Буковині, коли його татові було 64 роки. Разом з Володимиром Івасюком, Софією Ротару, Василем Зінкевичем стояв бiля джерел становлення самого поняття української естрадної пісні. Завдяки знайомству Назарія з Володимиром Івасюком Україна і світ почули “Червону руту”.

Серед відомих укарїнських творів, за інформацією Вікіпедії, – «Незрівняний світ краси», «Чуєш мамо», «Якщо мине любов», «Батько і мати», «Зачаруй», «А матіоли цвіт» «Червона рута», «Водограй», «Смерекова хата», «Стожари», «Гай, зелений гай», «Родина», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас», «Писанка», «Гей ви, козаченьки», «Я ще не все тобі сказав» та інші. Крім того Назарій знявся в музичних стрічках «Червона рута», «Виступає ансамбль „Смерічка“ під керуванням Левка Дутковського», «Стартує пісня», «Ти плюс я — весна» та «Червона рута. 10 років по тому».

Якось Назарій поділився сокровенним: «Кожний з нас повинен постійно бути в польоті — крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам’ятати священні речі — навіщо живеш, звідки ти родом, до чого прагнеш, що скажеш людям, з якого колодязя п’єш живу воду. Я вийшов з того віку, коли звертаєш увагу на дрібниці — автографи, популярність. Мене турбує інше: що буде з нашим пісенним садом завтра?».

Коли трагічно загинув Івасюк, Назарій був одним з перших, хто, не зважаючи на заборону влади, приїхав на похорон до Львова. Тоді це могло коштувати кар’єри, спокою, репутації.
Він співав не лише на відомих сценах, а й в Чорнобилі для ліквідаторів аварії, і в Афганістані перед нашими солдатами. Навіть тяжко хворим, (у співака виявили онкологію), Яремчук продовжував виступати. Він переживав, що багато чого ще не встиг зробити. Співак назавжди залишився в історії як видатний митець та патріот своєї Батьківщини, а його пісенний шлях продовжують троє його дітей.

Життя Яремчука обірвалося, коли він був у зеніті слави: участь у різноманітних конкурсах, виступи за кордоном, народне визнання таланту і держані титули та нагороди.
30 червня 1995-го Назарій Яремчук помер від раку. Поховали його у Чернівцях.

Останній прижиттєвий запис голосу Назарія Яремчука.

Назарій Яремчук з кінця травня 1995 року лікувався у районній лікарні Мінського району Києва. Разом з ним випадково (а то й невипадково) перебував на лікуванні радіожурналіст В’ячеслав Лашук. Саме він і записав останнє інтерв’ю з артистом, котрий мріяв про свій сольний концерт на Першій сцені країни 23-24 вересня 1995 року “Від минулого – до майбутнього”, приурочений 25-річчю творчої діяльності… Не судилося…

Сообщение Тридцять років тому відійшов у вічність легендарний Назарій Яремчук (+відео) появились сначала на Український репортер.

Про це повідомили Film.ua Group, які займаються дистрибуцією фільму, пише Forbes Ukraine.

За три вікенди у прокаті документальна біографічна стрічка “Яремчук: Незрівнянний світ краси” зібрала 9,9 млн. грн.

Її подивились майже 63 000 глядачів. Прокат фільму триває. Бюджет стрічки – майже $80 000.

Фільм про співака Назарія Яремчука обігнав попереднього рекордсмена за касовими зборами – оскароносний фільм Мстислава Чернова “20 днів у Маріуполі”, який зібрав 9 млн. грн. у прокаті.

За кількістю глядачів він досі залишається на першому місці – його переглянули 66 000 глядачів, йдеться в даних кінодистриб’ютора “Артхаус Трафік”.

Документальна біографічна драма «Яремчук: Незрівнянний світ краси» – фільм виробництва KNIFE! Films. Цей продакшн відомий YouTube-серіалом «Спалах» про сучасну українську культуру та фільмом «Епізоди» про українську збірну на Мундіалі. Режисер – співзасновник продакшену Артем Григорян.

Документальна біографічна драма показує шлях співака: світові тури, переслідування КДБ, виступи у Чорнобилі та Афганістані. Створення стрічки ініціювала донька співака Марія Яремчук. Робота над фільмом тривала близько трьох років.

Назарій Яремчук пішов із життя  30 червня 1995 року. “Сьогодні день пам’яті нашого тата,  – написали у Фейсбуку сини Назарія – Дмитро та Назарій.  -Цей день неможливо забути, він тривав ніби вічність…… І тоді важко було усвідомити те, що життя навколо не зупинилося, а чомусь продовжується, але вже без нього….. Тато завжди вмів знаходитися на вершині свого життя, він вмів цінувати його кожну мить і щедро ділився і роздавав свою радість іншим. Сумуємо без нього.

Сообщение 29 років тому пішов із життя Назарій Яремчук. Стрічка про співака стала найкасовішим документальним фільмом в Україні появились сначала на Український репортер.

Назарій Яремчук був простою людиною та всенародним улюбленцем. Адже радо виступав, як у глухих селах, так і підкорював величезні стадіони та збирав найбільші концертні зали в Україні.

У одному з останніх інтерв’ю співак говорив, що найбільше його турбує майбутнє музичної України:

«Кожен з нас повинен постійно бути в польоті – крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам’ятати святі речі – хто тебе народив, навіщо живеш, звідки ти, чого прагнеш, що скажеш людям, з якої криниці п’єш живу воду. Та найбільше мене турбує те, що буде з нашим пісенним садом завтра. Коли слухаю молодих співаків, яких називають популярними, відомими, то дивуюся: звідки це взялося? Навіщо вони копіюють когось, не шукають своє? Невже це і є вершина? Невже уявне, напускне, вигадане, штучне, створене кимось для власного самозадоволення і є верхня межа нашого сучасного пісенного мистецтва?»

Народився Назарій 30 листопада 1951 року у селі Рівня на Вижниччині (Буковина). У 12 років пережив перший тяжкий удар – у нього помер батько. Хлопець навчався у Вижницькій школі-інтернаті, згодом продовжив – у СШ №1, після чого й подав документи в Чернівецький університет на географічний факультет, але не пройшов по конкурсу. Тому пішов працювати сейсмологом у Західноукраїнській геологорозвідувальній партії. Тільки з другої спроби у 1970 році, коли Назарій уже був солістом “Смерічки”, він зміг вступити до університету.

Коли в 1975 році розпався дует Зінкевич-Яремчук, Назарій, отримавши диплом, влаштувався працювати старшим інженером на кафедрі економічної географії університету. Та любов до пісні виявилася сильнішою над усе – він повернувся до Чернівецької філармонії. А оскільки професійна естрада вимагала певної підготовки, закінчив також  Київський державний інститут культури імені Карпенка-Карого.

“Пісня для мене – це все, – говорив Назарій. – Це вираження людських почуттів. Без пісні я не уявляю свого життя”.

Назарій Яремчук народився в селянській родині Назарія та Марії Яремчуків. Мав братів Степана, Богдана та сестру Катерину (у Назарія був також ще один – рідний по батькові брат – Дмитро). Свою четверту дитину батьки назвали Назарієм (ім’я означає «присвячений Богові»). Він народився, коли батькові вже було 64-роки. Сама родина була музикальною: у батька був тенор, він співав у церковному хорі; мати, крім співів, грала на мандоліні й виступала в місцевому народному театрі. Ще маленьким хлопчиком Назарій також почав співати.

У 1991-1993 роках Назарій Яремчук їздив із концертами за кордон, зокрема в Канаду, США, Бразилію. За кордоном відбулася довгоочікувана зустріч із братом, про якого мало хто знав – цю сімейну таємницю протягом десятиліть воліли не розголошувати. У батька Назарія був син від першого шлюбу – Дмитро, юрист за фахом, на 27 років старший за майбутнього співака.

У 40-х роках, коли на Буковині діяли угрупування ОУН, Дмитро пристав до ОУН-мельниківців. Радянську владу він не прийняв і виїхав під чужим прізвищем у Канаду. Згодом, ставши на ноги, допомагав родичам, бо знав, як важко живеться родині. Брати зустрілися через багато років. Знамениту пісню «Лелека з України» Назарій присвятив Дмитру й усім українським емігрантам.

Дмитро заповідав після своєї смерті перевезти його прах на Батьківщину, тож поховано його було у рідному селі на Буковині.

Назарій Яремчук – батько співаків Назарія Яремчука-молодшого, Дмитра Яремчука і Марії Яремчук.

У 1972 році композитор Левко Дутковський познайомив Назарія з його першою майбутньою дружиною Оленою Шевченко, яку було запрошено солісткою ВІА «Смерічка». Як згадувала Олена, «ми зустрілися очима і…все. Це було кохання з першого погляду…».

У 1975 році Назарій та Олена одружилися. Цивільний шлюб був зареєстрований в с.Пилипець Міжгірського району Закарпатської області, де мешкали батьки нареченої. Через рік у молодого подружжя народився перший син, якого назвали Дмитром, ще майже через рік другий – Назарій.

У шлюбі Назарій та Олена прожили 15 років. Їхнє розлучення в 1990 році стало трагедією для дітей та потрясінням для друзів. Олена вийшла заміж удруге, переїхала до Києва, а Назарій зостався в Чернівцях.

Другу свою дружину, Дарину, Назарій знайшов у селі Тюдів. Вони сусідили, жили поряд, але особисто знайомі не були. Коли зустрілися, Назарій давно був розлучений, а Дарина вже чотири роки сама виховувала дочку після смерті чоловіка. Весілля відбулося в 1991 році, вінчалися в церкві Іоанна Хрестителя в місті Косів.

Через два роки в Яремчуків народилася дівчинка, яку назвали на честь матері Назарія – Марічкою.

Старші діти відразу полюбили дитину. А Назарій на гастролі брав із собою маленьку подушечку дочки, яку вважав своїм талісманом.

«На початках ядро «Смерічки» складалося з дівчат, які були працівниками Вижницького будинку культури, – згадує співачка Марія Ісак. Згодом Левко Дутківський взяв у «Смерічку» Назарія. Той був простим у спілкуванні, дуже добрим за характером. Ми всі заглядалися на нього, він був виточений, нічого зайвого, вродливий і гарний, наче лялька. Але Назар не звертав уваги на дівчат, був відданий музиці», – каже Ісак.

Вона впевнена, що успіху “Смерічка” сягнула завдяки саме Дутковському, надзвичайно настирливій, наполегливій людині, до безтями закоханій у свою справу.

«Це він навчив співати Назарія, мене, Василя, всіх «смеречан». Поступ і тріумф уже тоді були запрограмовані. Пригадую незабутні перші гастролі, по три концерти в день, і все «на живо» (хто тоді знав, що таке фонограма?). Ми не перебирали – чи це сільський клуб, чи районний БК, чи престижний обласний зал. Якщо сказати, що були постійні аншлаги, – це означає нічого не сказати. Люди плакали, бо не вміщали зали всіх бажаючих. Як шкода, що всього цього не зафіксовано на плівку. Яким би це було уроком для нинішнього покоління». А після фільму «Червона рута» (1971 рік) «Смерічка» стала найкращим колективом Союзу, солісти ансамблю – улюбленцями народу».

«Національний колорит ансамблю, його український дух лякали тодішніх ідеологічних керівників, вони шукали зручної нагоди, аби розправитися з ним. Інколи це робилося через ЗМІ. На замовлення готувалися тенденційні публікації, в яких музикантам і співакам гурту приписувалася відсутність професіоналізму, чіплявся ярлик аматорства, – розповів чернівецький ветеран журналістики Василь Бабух. – Але, на щастя, в Україні знаходилися тямущі люди, які знали справжню ціну «Смерічки» й сміливо піднімали свій голос на її підтримку.

А після того, як сам Брежнєв потиснув руку Левку Дутковському та його колегам на очах української партеліти, ставлення до естрадних першопрохідців з Буковини відчутно змінилося на краще. Перед «Смерічкою» відкрилися гастрольні дороги, ніхто вже відверто не втручався в її репертуарну політику. Учасники ансамблю розумно скористалися цим сприятливим моментом».

Загалом перше мистецьке визнання Яремчуку принесли пісні «Червона рута» В. Івасюка, «Горянка» і «Незрівняний світ краси» Л. Дутковського. За виконання цих творів ансамбль «Смерічка» та його солісти Яремчук та Зінкевич були удостоєні звання лауреатів Всесоюзного конкурсу «Алло, ми шукаємо таланти», а також «Пісня року-71/72». У 1978 році Яремчукові присвоєно звання Заслуженого артиста УРСР, його нагороджено орденом Дружби народів. Перший диск-гігант Назарія «Незрівнянний світ краси» – одна з найкращих платівок в українській дискографії того періоду.

1981 рік став для Назарія стежкою до міжнародного визнання.

Ансамбль «Смерічка» представляв державу на міжнародному конкурсі «Братіславська ліра». Потім було ще чимало перемог на численних конкурсах та фестивалях. У 1987 співак став Народним артистом України. На жаль, Шевченківську премію за концертну діяльність йому було присуджено посмертно.

Завдяки знайомству Назарія з молодим буковинським композитором, студентом медінституту Володимиром Івасюком глядачі почули «Червону руту» та безліч інших пісень молодого автора.

Коли трагічно загинув Івасюк, Назарій був одним із перших, хто, не зважаючи на заборону влади, приїхав на похорон до Львова. Тоді це могло коштувати всього: кар’єри, спокою, репутації. Траурна колона починалася з великого вінка з білих квітів, який Яремчук ніс із Дутковським. Це було дуже небезпечним у той час, та Володимир був для них великим другом, і наслідки їх не цікавили.

Довгий час на естраді в Яремчука було амплуа ліричного героя, але він говорив, що любить виконувати пісні, у яких сполучається лірика й громадянське звучання. Під час Афганської війни він виступав перед солдатами. У 1986 році після Чорнобильської катастрофи співак тричі побував у 30-кілометровій зоні відчуження, де виступав перед ліквідаторами аварії.

Відомий український співак Дмитро Гнатюк казав: «Мене приваблювало в Назарієві те, що він завше був свідомим громадянином і великим патріотом нашої держави, мав свою чітку позицію в естрадній пісні. Вірно служив вітчизняному мистецтву, культурі. Кожен митець має свій творчий образ. У нього була своя, особлива манера. Він ніколи не виходив за рамки того прекрасного, що є в естрадного співака. Справжній був митець, бо ніколи не розмінювався на дешеві успіхи».

Як пригадувала сестра Назарія Катерина, Віктор Співак з Бориспільщини був Назарковим другом. Багато цікавого довідалась Україна про нього саме від Віктора. «Назарко любив свою Батьківщину, – писав Віктор.  Він якось казав:

«А головне – мати надію, що ми будемо щасливими. Мати надію, що нарешті ми – народ, що нарешті ми відродимося, що ми станемо серед усіх у світі народів достойним, повноцінним і повнокровним. Вірю в геній нашого народу. Все-таки ми з гірших кутків історії вибиралися». Ці слова були сказані ще до проголошення Незалежності України.

Багато часу співак приділяв пошуку нових талантів, підтримці самодіяльних колективів. Назарій Яремчук підтримав чимало молодих виконавців. Зокрема, Оксану Пекун з Тернополя, Світлану Зайченко з Житомира, Жанну Боднарук з Чернігова, Ніну Шестакову з Харкова, Інесу Братущик, Ореста Хому та Ірчик зі Львова, Богдана Сташківа з Івано-Франківська, Миколу Романова з Києва, Ольгу Добрянську, Аллу Наталушко з Чернівців та інших.

Дарина Яремчук якось розповіла зворушливу історію, яка сталася в 1993 році. Зненацька випав великий сніг, затріщали морози. А в цей час Н. Яремчук, П. Дворський, О. Гавриш і ансамбль «Смерічка» виступали з концертами в карпатських селах Путильського та Верховинського районів. Якось перед концертом до Назарія Яремчука підійшов хлопчик років десяти з листом від свого класу. У ньому писалося: «Слава Ісусу Христу! Вельмишановний Назарію Яремчук, дуже просимо Вас впустити нас на Ваш концерт. Ми будемо сидіти тихо. До нас рідко приїжджають артисти, а Ви – вперше. Ми без грошей, бо весь тиждень живемо у пришкільному інтернаті. Дуже любимо пісню «Батько і мати» у Вашому виконанні. Будемо пам’ятати Вашу доброту. Діти з пришкільного інтернату: Ромко, Женя, Таня, Володя, Сергій, Василь, Марія, Світланка, Марія, Василь, Іван та Олександр».

«Звичайно, всіх цих дітей пропустили на концерт і посадили у першому ряді, – згадувала Дарина. – А за кулісами, у так званій гримерній, плакали всі, особливо Назарій. Напевно, згадав своє босоноге дитинство і школу-інтернат. Він ніколи не нарікав на долю. Ні! Кожен іде своєю стежкою у житті. Але у нього щеміла душа від співчуття до цих маленьких гуцуликів, від болю за цей талановитий і бідний народ, частинкою якого був і він. То був, мабуть, найкращий його концерт».

Коли Назарій дізнався, що хворий на рак, спершу сподівався, що західна медицина зможе допомогти. Але операцію зробили занадто пізно. Та навіть важко хворим Яремчук продовжував виступати. Після повернення з-за кордону Назарій з’явився на вечорі Ю.Рибчинського і всі помітили, як він схуд.

Назар помирав у страшних муках. Болю не полегшувало ніщо; медики казали, що люди у такому стані, буває, відкушують собі пальці. Чернівці двічі хоронили свого улюбленця. У нього був смертельний напад 23 червня, з якого вдалося вийти. 30 червня 1995 року, о 10 годині 20 хвилин, його серце зупинилося. Є у цьому щось містичне і загадкове, адже саме тоді зупинився й наручний годинник співака. 2 липня він назавжди спочив на Алеї слави нового чернівецького цвинтаря.

Вадим Крищенко пригадує:

«Після цього я зустрів Назарія на Співочому полі в Києві. Це був його останній виступ. Я зайшов за лаштунки сцени. Він готувався до виходу… Та сили, видно, залишали митця. «Вибачте, я трохи приляжу на стільцях», – раптом сказав він мені й, поставивши в ряд два стільці, ліг на них. Та хіба відпочинеш на цих побитих, стареньких стільцях? Назарій швидко піднявся й, через силу всміхаючись, промовив: «Нічого, коли я співаю, мені легше». Я попрямував до глядачів подивитися на його виступ. Назарій співав на диво легко, невимушено. Здавалося, що навіть спалахнули його очі, хода стала якоюсь молодою, впевненою. Але ось помах руки до людей – якийсь кволий, боязкий, наче він прощався з ними назавжди».

Назарій Яремчук дуже турбувався, що не встиг зробити багато речей у своєму житті. Він дуже мріяв написати історію свого краю, а також походження його роду, зумівши скласти генеалогічне дерево до п’ятого коліна.

Зі спогадів співака Павла Дворського:

«Тоді протягом кількох місяців я разом з Володимиром Прокопиком та дуетом «Писанка» гастролював по США та Канаді, і мав бути там до середини липня. Але, очевидно, Бог підказав нам, що треба негайно їхати додому. Отож, 29 червня ми прилетіли з Нью-Йорка і застали Назарія ще живим. Це був останній день його життя. Наступного ранку він помер на моїх очах. Він був великим оптимістом. До останньої миті Назарій жив вірою, що поборе хворобу, і ми будемо співати для людей». 

“Сьогодні, останнього дня осені особливо щемно на душі тому, що це День народження нашого тата, – написали у соцмережах сини співака Дмитро та Назарій. – Минуло 27 років, як його немає з нами, але у Бога всі живі…. Тому, в ці найскладніші часи для України, ми святкуємо цю знаменну дату! Тато і зараз підтримує всіх нас піснею!”

Згадує незабутнього чоловіка і дружина Назарія Дарина Яремчук. Впевнена, що якби ти був живим, то неодмінно був би зараз на передовій.

“27 років без тебе. І ні дня без тебе. Мені, нам, тебе дуже не вистачає…”

Сообщение Незабутні. Назарій Яремчук: “Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну”(+фото, відео) появились сначала на Український репортер.

Про це Суспільному повідомила ініціаторка створення музею Ірина Колотило.

За її словами, шукала речі дотичні до ансамблю “Смерічка” по області та в соцмережах. Першими експонатами музею стали три костюми, які носили учасники “Смерічки”, фото, плакат та перша платівка з піснями ансамблю.

На відкритті музею 24 грудня були присутні учасники “Смерічки”, серед них — Зоя Маслова, яка була наймолодшою учасницею першого складу ансамблю. Зоя почала виступати зі “Смерічкою”, коли їй було 16 років, а потім вступила до університету і покинула колектив.

“Смерічка” виступала у всьому Радянському Союзі, а закордон ансамбль не хотіли відпускати, оскільки музиканти співали лише українською мовою”, — каже Зоя Маслова.

Музей облаштували за гроші Буковинського культурного фонду та бюджету громади. Загалом витратили понад 150 тисяч гривень. Організаторка і далі планує поповнювати експозицією музею новими експонатами.

Відвідати музей можна за попередньою домовленістю з будинком культури.

ВІА “Смерічка” — український естрадний ансамбль, який створив музикант та композитор Левко Дутківський у Вижницькому Будинку культури в 1966 році. Одними з учасників ансамблю були Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, а деякі пісні для колективу писав Володимир Івасюк. Найвідомішими з них стали “Водограй”, “Червона рута”, “Гай, зелений гай”, “Два перстені” та інші.

Сообщение “Пісня буде поміж нас”. У Вижниці відкрили музей легендарного ансамблю “Смерічка” появились сначала на Український репортер.

Володимир Івасюк – автор пісні, відомий український композитор-виконавець і поет. “Червону руту” він написав під час навчання у медичному університеті, вона стала його головним хітом і найбільш популярною українською піснею 70-х років.

Вперше пісня пролунала на Театральній площі міста Чернівці у прямому ефірі телепрограми “Камертон доброго настрою”. Її виконав Володимир Івасюк разом з Оленою Кузнецовою.

За тиждень “Червону руту” поставили ще раз, у програмі “Студентський меридіан”, але вже у візуальному супроводі, який зняли у Косові.

Популярною пісня стала після того, як її виконав Вижницький ансамбль “Смерічка” Левка Дутковського (солісти Василь Зінкевич і Назарій Яремчук).

Також у 1971 році “Червона рута” пролунала на першій радянській “Пісні року” і стала однією із двадцяти найкращих пісень на думку слухачів та глядачів. Тоді її виконали Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і Володимир Івасюк.

Того ж року вийшов фільм “Червона рута”, в якому солісти ансамблю та викладач культосвітнього училища Софія Ротару зіграли головні ролі. Невдовзі пісня стала популярною у багатьох країнах Східної Європи.

За сучасними критеріями Івасюк перетворився на суперзірку. Через 9 років після того історичного моменту на Театральній площі це його й загубить.

Більше ста пісень. Десятки не записаних на плівки творів. Музичні фільми, серед яких і однойменна “Червона рута” з Василем Зінкевичем та Софією Ротару в головних ролях. Діаспора співає Івасюка. В Америці видають платівку його пісень.

Сестри Івасюка розповідають, що одного разу Володимир побував на “серйозній дружній розмові” в КДБ. Чи була вона єдина, невідомо.

“Органи” запропонували Івасюку “виправдатися” за популярність у ворожій Совєтам Америці жестом щедрості – віддати доларові гонорари за свої твори у “Фонд миру”. На що принциповий Івасюк відповів, що не фінансуватиме “терористичні організації”.

Тут треба зазначити, що саме цей Фонд свого часу фінансував військові операції СРСР по “заподіянню соціалізму” в різних куточках світу.

Промовчав Івасюк тоді тільки про те, що американського гонорару він тоді і сам не бачив жодного разу, бо його було просто неможливо отримати в обхід того ж таки КДБ.

Інсценоване самогубство Володимира Івасюка в 1979 році красномовно говорило про масштаб його особистості, зокрема про його вплив. Лагідна пропаганда всього українського в нього виходила сама собою. Він просто писав суперсучасні хіти. І тільки українською.

Він зник з дому. А його тіло знайшли аж за місяць в лісі за Львовом.

Справу про його смерть, яку тоді радянська прокуратура швидко кваліфікувала як самогубство, вже двічі поновлювали.

“Самогубство” як визначення вже скасували, але з’ясувати, що саме відбувалось в квітні й травні 1979 року між днем зникнення і датою смерті, поки що лишається загадкою. На її розкриття ми тепер чекаємо від СБУ, бо саме Служба безпеки поновила розслідування останньою.

До ювілею “Червоної рути” в Україні проведуть онлайн-марафон “Пісня буде поміж нас”, де зазвучать 43 пісні Володимира Івасюка. Кавер-версії співатимуть українські зірки у супроводі симфонічного оркестру.

4-5 грудня “Червона рута”, “Водограй”, “Мальви”, “Я піду в далекі гори”, “Тільки раз цвіте любов” зазвучать по-новому і знову. А сестри, друзі, колеги Івасюка розкажуть історії про його життя в 1970-х роках.

Сообщение Легендарній “Червоній руті” – 50 років. Ця пісня стала неофіційним гімном України появились сначала на Український репортер.

Назарій мав фантастичну популярність і мільйони шанувальників. Він народився четвертою дитиною в багатодітній родині на Буковині, коли його татові було 64 роки. Разом з Володимиром Івасюком, Софією Ротару, Василем Зінкевичем стояв бiля джерел становлення самого поняття української естрадної пісні. Завдяки знайомству Назарія з Володимиром Івасюком Україна і світ почули “Червону руту”.

Серед відомих укарїнських творів, за інформацією Вікіпедії, – «Незрівняний світ краси», «Чуєш мамо», «Якщо мине любов», «Батько і мати», «Зачаруй», «А матіоли цвіт» «Червона рута», «Водограй», «Смерекова хата», «Стожари», «Гай, зелений гай», «Родина», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас», «Писанка», «Гей ви, козаченьки», «Я ще не все тобі сказав» та інші. Крім того Назарій знявся в музичних стрічках «Червона рута», «Виступає ансамбль „Смерічка“ під керуванням Левка Дутковського», «Стартує пісня», «Ти плюс я — весна» та «Червона рута. 10 років по тому».

Якось Назарій поділився сокровенним: «Кожний з нас повинен постійно бути в польоті — крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам’ятати священні речі — навіщо живеш, звідки ти родом, до чого прагнеш, що скажеш людям, з якого колодязя п’єш живу воду. Я вийшов з того віку, коли звертаєш увагу на дрібниці — автографи, популярність. Мене турбує інше: що буде з нашим пісенним садом завтра?».

Коли трагічно загинув Івасюк, Назарій був одним з перших, хто, не зважаючи на заборону влади, приїхав на похорон до Львова. Тоді це могло коштувати кар’єри, спокою, репутації.
Він співав не лише на відомих сценах, а й в Чорнобилі для ліквідаторів аварії, і в Афганістані перед нашими солдатами. Навіть тяжко хворим, (у співака виявили онкологію), Яремчук продовжував виступати. Він переживав, що багато чого ще не встиг зробити. Співак назавжди залишився в історії як видатний митець та патріот своєї Батьківщини, а його пісенний шлях продовжують троє його дітей.

Життя Яремчука обірвалося, коли він був у зеніті слави: участь у різноманітних конкурсах, виступи за кордоном, народне визнання таланту і держані титули та нагороди.
30 червня 1995-го Назарій Яремчук помер від раку. Поховали його у Чернівцях.

Останній прижиттєвий запис голосу Назарія Яремчука.

Назарій Яремчук з кінця травня 1995 року лікувався у районній лікарні Мінського району Києва. Разом з ним випадково (а то й невипадково) перебував на лікуванні радіожурналіст В’ячеслав Лашук. Саме він і записав останнє інтерв’ю з артистом, котрий мріяв про свій сольний концерт на Першій сцені країни 23-24 вересня 1995 року “Від минулого – до майбутнього”, приурочений 25-річчю творчої діяльності… Не судилося…

Подяка за збережений раритет Людмилі Пацуновій.
Останні прижиттєві фото Тані Д’Авіньйон.

Комп’ютерна графіка Володимира Окрутного.

Сообщение Двадцять п’ять років тому відійшов у вічність легендарний Назарій Яремчук (+відео) появились сначала на Український репортер.

Відомий виконанням українських пісень: “Червона рута”, “Водограй”, “Смерекова хата”, “Стожари”, “Гай, зелений гай”, “Родина”, “Я піду в далекі гори” тощо. Йому було 43 роки. Батько співака і композитора, заслуженого артиста України Назарія Яремчука-молодшого та співака, заслуженого артиста України Дмитра Яремчука, а також співачки Марії Яремчук.

Упродовж мистецького життя артист здійснив гастрольні поїздки по всіх республіках колишнього Радянського Союзу, неодноразово був учасником тодішніх пісенних фестивалів–“Київська весна”, “Московські зорі”, “Кримські зорі”, “Білоруська осінь”,“Білі ночі”,“Мерцішор”, “Вогні магістралі-77 та деяких інших.

Разом із “Смерічкою” був учасником культурної програми ХХП Олімпійських ігор у Москві,Першого Міжнародного фестивалю політичної пісні та всіх визначних тогочасних форумів, що проводилися у державі.

Назарій Яремчук підтримав, благословив і спрямував на нелегку пісенну стежину чимало молодих виконавців. З-поміж них вирізнимо Оксану Пекун з Тернополя, Світлану Зайченко з Житомира, Жанну Боднарук з Чернігова, Ніну Шестакову з Харкова, Інесу Братущик, Ореста Хому та Ірчик зі Львова, Богдана Сташківа з Івано-Франківська, Миколу Романова з Києва,Ольгу Добрянську, Аллу Наталушко та Леоніда Корінця з Чернівців.

Після аварії на Чорнобильській атомній станції у квітні 1986-го Назарій тричі приїжджав в зону відчуження і виступав там перед ліквідаторами наслідків катастрофи. Після чергової поїздки до Чорнобиля додому він привіз костюм, рівень радіації на якому перевищував допустиму норму в кілька разів.

Припускають, що тоді й пустила коріння невиліковна хвороба митця.

Операцію зробили в Канаді.

А востаннє він виступав у Києві на Співочому полі. На сцену вийшов стрімко, співав легко. Але коли помахав до публіки рукою, то це у нього вийшло якось невпевнено, рухи стали кволими, немов співак прощався зi своїми слухачами.

У березні 1996 року Указом Президента України Яремчуку Назарію Назаровичу (посмертно) присуджено Державну премію України ім.Т.Г.Шевченка.

Відео останнього виступу Назарія Яремчука 20 травня 1995 року:

Фото із сторінки Назарій Яремчук у Фейсбуці.

Сообщение 24 роки тому не стало незабутнього Назарія Яремчука появились сначала на Український репортер.