Про це повідомляє пресслужба Офісу президента.

Церемонія відбулась за участі президентки Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн, голови Ради міністрів Італійської Республіки Джорджи Мелоні, прем’єр-міністра Королівства Бельгія Александра Де Кроо та прем’єр-міністра Канади Джастіна Трюдо та українських посадовців.

Володимир Зеленський зазначив, що Гостомель – це символічне місце, адже саме тут путін хотів виграти ключову битву того бліцкригу, який він планував, – за Київ.

І саме тут він зазнав першої й фундаментальної поразки. Коли наші воїни знищили десант російських убивць і не дали росії створити тут її плацдарм, світ побачив найголовніше. Побачив, що будь-яке зло може бути розбитим. І російське — не виняток“, — заявив Зеленський.

Президент України подякував усім друзям і партнерам України за підтримку нашої держави й народу, а також українським воїнам і мільйонам звичайних людей, які долучилися до захисту країни, і висловив переконання, що всі російські вбивці, починаючи з Президента Путіна, обов’язково відповідатимуть за скоєне в Україні.

Після того, як присутні вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання, Зеленський вручив:

орден Золота Зірка Герою України, майстер-сержанту Ігорю Грищенку, який від початку повномасштабного вторгнення рф брав участь у бойових діях на Київському напрямку та продовжує захищати країну на Південно-східному напрямку. Зараз на лінії зіткнення Ігор Грищенко високопрофесійно виконує функції штурмана ударного комплексу БПЛА, знищуючи ворожих солдатів і техніку.

орден Золота зірка Герою України капітану Максиму Данильчуку, який у 2022−2023 роках виконував бойові завдання в Донецькій та Харківській областях. Завдяки його вмілому керівництву захисники України знищили чимало російських окупантів і ворожої техніки. Зокрема, торік у лютому капітан забезпечив відбиття численних атак штурмових груп ПВК Вагнер на Донеччині.

орден Золота зірка Герою України зенітнику, підполковнику Олександру Долейку. Завдяки вмілому керівництву його підрозділ на початку російської агресії під час повітряних боїв знищив велику кількість ворожих цілей, захистивши українських військовослужбовців і техніку від знищення. Внаслідок ворожого ракетного удару зазнав поранення, але продовжував командувати та забезпечив виведення дивізіону з-під удару. Після лікування Олександр Долейко повернувся на службу.

орден Золота зірка Герою України гранатометнику Національної гвардії, старшому сержанту Іллі Жеведю, який у червні 2022 року виявив мужність і відвагу в зупиненні переважальних сил російських окупантів на Донеччині, сприяв відбиттю наступу противника. У березні разом із побратимами потрапив у засідку, але в складній ситуації швидко організував оборону та знищив ворожу бронетехніку й близько десяти окупантів. Під час ворожого обстрілу встиг своїм тілом накрити пораненого побратима, а сам зазнав вогнепального поранення руки. Однак продовжив уміло вести вогонь і дав змогу здійснити евакуацію пораненого товариша.

орден Золота Зірка Герою України капітану морської охорони Державної прикордонної служби Петру Мельнику. Під його керівництвом прикордонний загін навесні 2022 року виконував завдання в Маріуполі в умовах відсутності стійкого зв’язку, під постійними ракетно-артилерійськими, ракетно-бомбовими ударами противника, на тлі гуманітарної катастрофи та в умовах фактичного оточення. У Маріупольському морському торговельному порту група прикордонників під керівництвом Петра Мельника відбила декілька наступів ворога. У середині квітня 2022 року прикордонники передислокувалися на комбінат Азовсталь. Капітан особисто брав участь в операціях з евакуації авіацією пораненого особового складу.

орден Золота Зірка Герою України командиру мінометної батареї ЗСУ старшому сержанту Денису Чубареву, який неодноразово в боях продемонстрував, що вміє ретельно спланувати й побудувати щільну оборону, яка відсікає будь-яку агресію, дає змогу чинити опір з використанням 82-міліметрових мінометів протягом тривалого часу, унеможливлює проникнення диверсійно-розвідувальних груп у тил військ Збройних Сил України, та систематично змушує противника відступати, нерідко з втратами.

відзнаки президента Хрест бойових заслуг підполковнику Олегу Дмитришину, молодшому сержанту Сергію Добку, сержанту Олені Дубині та солдату Дмитру Ковальському.

ордени Богдана Хмельницького ІІ та ІІІ ступенів, За мужність ІІ та ІІІ ступенів і відзнаку Іменна вогнепальна зброя.

Сообщение Зеленський нагородив українських військовослужбовців у Гостомелі появились сначала на Український репортер.

Про це він сказав у зверненні.

Як заявив президент, чотири із п’яти нових Героїв України – співробітники Головного управління розвідки. “Ті, про чию героїчну роботу зараз іще не можна розповідати, але яким ми всі маємо подякувати”, – сказав Зеленський.

П’ятий новий Герой України – молодший сержант Ігор Тимощук, якому президент вручив нагороду під час поїздки до Авдіївки 29 грудня.

Ще чотири воїни відзначені Хрестами бойових заслуг, сказав Зеленський.

Президент подякував у зверненні всім, “хто в бою, на бойових постах, на бойових завданнях”, захисників на фронті, воїнів ППО, військових медиків, рятувальників, волонтерів, співробітників оборонних підприємств та дипломатів, які забезпечують підтримку України її партнерами.

Сообщение Зеленський нагородив близько 700 захисників, п’ятеро стали Героями України появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляється в указах президента.

Полковнику Миколі Верхогляду звання присвоєно “за особисту мужність і героїзм, виявлені під час виконання бойових та спеціальних завдань, вірність військовій присязі”.

Солдату Рустаму Хамраєву – “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”.

Командувач українського миротворчого контингенту в мусульманському анклаві Жепа під час війни в Боснії Микола Верхогляд помер 30 травня від тяжкої форми COVID-19.

Рустам Хамраєв загинув 17 червня 2014 року під час бою в селищі Металіст під Луганськом.

Сообщение Зеленський присвоїв звання Герой України посмертно двом військовим появились сначала на Український репортер.

Про це подумалось, коли на очі потрапила інформація щодо намірів Генерального штабу Збройних Сил України придбати 80 подарункових ручок брендових марок «Parker» і «Waterman». Новину можна прочитати на сайті «Наші Гроші».

Отже система державних закупівель «Прозорро» засвідчує, що фінансове управління Генштабу подало заявку на канцелярські приладдя, а саме подарункові ручки семи найменувань. З гравіюванням.

Цьогоріч, 2 вересня тендер виграло приватне підприємство «Май-час», яке узялося виконати замовлення за 308 тисяч 244 гривні.

Колеги із видання «Наші Гроші» зазначають: «Найдорожчими є десять ручок «Parker Sonnet 17» Matte Black Lacquer GT FP F 84 811 із корпусом із лакованої латуні та позолоченою кліпсою і золотим пером із чеканним візерунком по 8 760 грн. На сайті ексклюзивного дистриб’ютора виробника «Parker» в Україні такі ручки продаються без гравіювання у фірмовій коробці по 6 105 грн.

Також купили двадцять ручок «Waterman Perspective» Black GT із корпусом із лакованої латуні та позолоченими деталями, в тому числі кліпсою, по 6 870 грн. Із них десять будуть типу ролер і десять перового типу. На ринку такі ручки-ролери продаються без гравіювання у фірмовій коробці по 5 167–5 168 грн., а перові ручки – по 5 748 грн.

Крім того, ще десять латунних ручок «Parker IM 17» Black GT FP F 22011 замовили по 2 940 грн., десять латунних ручок «Parker Urban 17» Muted Black GT RB 30022 – по 2 940 грн., десять латунних ручок «Parker IM 17» Black GT RB 22022 – по 2 340 грн. і 22 сталеві ручки «Parker Jotter 17» SS GT BP Тризуб 16032-TR3 – по 672 грн. Усі вони з позолотою деталей».

На ручках «Parker» і десяти «Waterman» є гравіювання – «Від Головнокомандувача Збройних Сил України».

А на восьми перових ручках «Parker» – надпис: «Від Начальника Генерального Штабу Збройних Сил України».

Нагадаємо: Головнокомандувач Збройних Сил – генерал-полковник Руслан Хомчак, начальником Генштабу є генерал-лейтенант Сергій Корнійчук. Можливо, вони скажуть, що командування нашого війська за традицією вручає подарунки (як же без цього?). Наприклад, представникам іноземних армій, дипломатам, офіцерам і генералам НАТО, політикам і громадським діячам світового рівня, які допомагають нашій країні боротися з російськими агресорами на сході. Певно, ми почуємо, що серед відзначених є і наші співвітчизники.

Хоч прізвищ на ручках (Хомчак, Корнійчук) не вказано, але ж подарунки все одно певним чином «прив’язані» до посад. А чому б не написати, що цей «Parker» – «Від Українського війська»? На мій погляд, так було б правильно. Адже подарунки придбано за кошти платників податків, а не з власних кишень генералів Хомчака та Корнійчука.

Інша річ, чи доцільно купувати такі коштовні канцтовари під час економічної скрути, коли на фронті багато чого не вистачає, коли військо недофінансовується. Звичайно, 308 тисяч 244 гривні для військового бюджету – копійки. Але ж гривня до гривні – дивись, і мільярд буде. Нам упам’ятку, як на початку війни з московією український народ збирав по 5 гривень, телефонуючи на єдиний номер «565». Лише у 2014-му на підтримку захисників Вітчизни було переказано майже 34 мільйони гривень. Вже тоді у рамках акції «Підтримай Українську армію» на рахунки Міноборони наш народ переказав майже 139 мільйонів гривень.

Отож є великий сенс, щоб генерали карбували на подарунках також: «Від Українського народу».

Чи неодмінно мають бути «Parker» і «Waterman»? Клерки з фінансового управління Генштабу стали на стару і випробувану стежку – «без головоломки» вгатили гроші у брендові речі. Бо ж навряд чи у когось повернеться язик сказати, що це – не якісний товар. Подали пропозицію на підпис начальникові, а той і вивів на папері згоду-резолюцією: «Parker» то й «Parker». Солідно ж. Високий статус.

А ось подивитися на цю подарункову справу іншими очима – це, схоже, із категорії неможливого для воєначальників. Наприклад, невже складно виготовити певні речі, які б символізували звитягу українських воїнів на фронті, оборону рідної землі? Саме подарунки такого ґатунку нагадували б, скажімо, нашим іноземним військовим партнерам у Вашингтоні чи Лондоні, з якою страшною ордою бореться Українська армія. Можливо, це були б фрагменти снарядів, куль у певному обрамленні чи щось подібне. І без позолоти. Упевнений, що це не коштувало б армійському бюджетові 308 тисяч гривень.

А хіба не можуть бути подарунками малюнки українських художників з передової, на яких зображені наші славні воїни? Або книги поетів, письменників, які воювали з російськими окупантами? Якби Міністерство закуповувало ці твори, то це було б і матеріальною підтримкою митців. Хіба не благородна справа? Не хочуть цього робити. Не той калібр. Нема блиску, не б’є по очах позолота.

Маю великий сумнів, що «Parker» і «Waterman» дістануться лейтенантам, капітанам, рядовим воїнам. Головнокомандувач Збройних Сил України не буде заохочувати цією відзнакою на передовій. Хіба можна уявити, щоб генерал-полковник Руслан Хомчак приїхав на фронт і в окопі вручив «Parker» простому солдатові? А хто підкаже, коли начальник Генштабу генерал-лейтенант Сергій Корнійчук побував серед волонтерського гурту, який виготовляє маскувальні сітки, і заохотив трудівниць цінними подарунками? Не чути про подібні візити.

А такі приклади повинні бути. Таким має бути стиль діяльності військового командування!

У нас якщо нагороджують орденами і медалями, то небагатьох, зазвичай з нагоди свята. І часто – лояльних до влади, тих, хто є близьким до неї, хто з нею в одній системі координат. Як мовиться, чужі тут не ходять.

Держава усе ще є скупою не тільки на подарунки, але і на відзнаки і нагороди для тих, хто на собі витягує цю війну з рашівською ордою, хто чергує у військових шпиталях як волонтери, хто постачає підрозділам необхідні речі, збираючи з миру по нитці, хто у вільний від роботи час плете маскувальні сітки.

Ось що думає з приводу придбання «паркерів» Сергій Олександрович Горбенко, батько полеглого героя, воїна-кіборга Святослава Горбенка («Скельда»):

-На перший погляд, тотальний сюр: замість закупівлі зброї, будування патронних і танкових заводів, фінансування ЗСУ, наше МО закуповує дорогі ручки. Утім, на мій погляд, подія – символічна, бо ця війна ведеться не стільки на фронті, скільки договірняками в закритих кабінетах, а ручки і папір – головна зброя змовників. І підписи під так званими “документами” і договорами визначають, скільки гармат вистрілить і скільки метрів території віддадуть ворогу. Гидко це, але такими є теперішні українські і світові реалії.

Відома волонтерка, народна депутатка України Софія Федина прокоментувала придбання коштовних подарунків коротко: «Це дико і підло».

Сьомий рік триває війна з лютим ворогом. Держава в особі влади різних рівнів і сфер, на превеликий жаль, так і не навчилася бути з простим українським народом як єдине ціле.

Леонід ФРОСЕВИЧ

На фото: Верховний головнокомандувач Руслан Хомчак і міністр оборони Андрій Таран на фронті.

Фото МО України

Сообщение Воєначальники з “паркерами”. Дещо про подарунки на сьомий рік війни появились сначала на Український репортер.

Зал обласного театру імені Тараса Шевченка був заповнений не тільки Героями, їхніми родичами та друзями, а й військовими, школярами та курсантами військового ліцею. Саме розповіді про тих, хто захищає Україну, хто віддав за неї життя, дають можливість побачити справжніх героїв поряд, і це стає найкращим уроком мужності та патріотизму. Кожна історія, про яку почули зі сцени у Чернігові, вражала. Нагородження трьох загиблих хлопців зал зустрічав стоячи, сліз не стримували ні жінки, ні воїни, – повідомляє censor.net.

Нагороди вручали організатор добровольчої медичної служби “Вітерець” Галина Алмазова та легендарний боєць 2-го батальйону 95-ої бригади, житель Чернігова Дмитро, позивний Дєрзкій, якій воював у Донецькому аеропорту.

Віталію Олійнику, бійцю 3-го полку спецназу, було лише 19 років, коли він заїхав в Донецький аеропорт, який українська армія взяла під свій контроль, звідти він потрапив у Краматорськ, з якого тільки пішли бойовики.

“Я пам’ятаю, як біля дороги стояла мама з маленьким хлопчиком, і, дивлячись на колону української військової техніки, плакала і повторювала: “Тепер все буде добре”, – сказав Віталій, отримуючи нагороду. Цей молодий хлопчина рятував життя своїм побратимам, воював у найгарячіших точках, під час складного завдання потрапив у полон, але й повернувшись в Україну, продовжив захищати рідну країну.

Перед виходом лікаря добровольчої медичної служби “Вітерець” Миколи Жаренкова на екрані були показані кадри, зняті під час його роботи на передовій. На телефон хтось зафіксував, як пораненому ставить трубку в горло, щоб він міг дихати, вводяться препарати, які запускають серце.

Так працюють люди на війні. Те, що глядачі побачили, прокоментувала організатор медичної служби “Вітерець” Галина Алмазова: “Це початок 2015 року.

Півтори години Микола реанімував двох важкопоранених бійців безпосередньо на дорозі. Він все зробив високопрофесійно та грамотно, завдяки чому поранених живими довезли до лікарні. Після того я йому сказала: “Коля, всі гріхи, які у тебе були в житті, тобі простилися”.

Двоє НароднихГероїв, двоє лікарів медичної служби “Вітерець” Микола Жаренков (ліворуч) та Генадій М’ясоєдов.

“Війна познайомила мене з чудовими людьми, – додав лікар-хірург Геннадій М’ясоєдов. – Микола – саме такий!” Приймаючи нагороду, київський анестезіолог Микола Жаренков був дуже схвильованим:

“У анестезіологів-реаніматологів найбільший особистий цвинтар неврятованих пацієнтів. Саме нам доводиться приймати рішення про відключення людини від апаратури, яка підтримує життя, якщо немає шансів на спасіння. І це найважче. Іноді думаю, що хотілось би бути Богом, приймаючи такі рішення, але завжди розумієш, що над нами є вища сила, яка набагато сильніша за нас”.

Коли оголосили ім’я загиблого десантника Максима Перепелиці, в залі заплакала його мама. Командир Валентин Голуб, позивний Валіко, важко переживає загибель свого молодого бійця: “Дивлячись на своїх дітей, на іншу молодь, я довго вважав, що це покоління пепсі.

Але в 2014 році побачив у “Правому секторі” неймовірних молодих хлопців, розумних, патріотичних, а потім саме такі почали приходити до нас в 95-ту десантну бригаду. І коли втрачаємо таких, дуже боляче”. Максим Перепелиця загинув, рятуючи свого побратима на позиціях неподалік від села Верхньоторецьке Донецької області.

Він кинувся до пораненого, намагаючись витягти його, щоб лікарі могли надати допомогу. Але ворог, очевидно, саме цього і чекав. Максим загинув на місці. Але пораненого хлопця все ж врятував. Той живий, проходить зараз реабілітацію.

“Нестерпний біль не проходить вже рік і три місяці – саме стільки немає мого сина, – сказала мама Максима. – Син був справжнім патріотом нашої країни. Він, знаючи, як я переживаю, завжди говорив: “Матусю, потерпи ще трохи”. Я не можу змиритися з його смертю, не можу!”

Другу Діллі, Андрію Кривичу з Конотопа було лише 19 років, коли він загинув на лінії вогню. “Андрій здав сесію, бо був відповідальним, і поїхав на війну, – розказав наставник добровольця Юрій Бачал, позивний Сапсан. – Він був світлою, талановитою особою.

І мені дуже боляче, що ми його втратили”. “Я пишаюся своїм сином”, – сказала мама, отримуючи нагороду сина.

Неймовірна історія вертолітного екіпажу вразила всіх. Те, що сталося 4 червня 2014 року під тоді ще окупованим Слов’янськом, може здатися переказом голівудського кіно. Але, на превеликий жаль, це все було насправді, а не в уяві кіношників. Про все, що сталося того дня, розповідав Сергій Титаренко, якого, власне, і врятував його командир Валентин Цигульський.

Обидва, незважаючи на отримані важкі травми і опіки, продовжують служити своєму народові. “Той день особисто для мене був сповнений чудес, – розповів Сергій Титаренко. – Коли ми виконували бойове завдання, повернувши голову, бачив, як у наш гелікоптер цілила вже друга ракета. Так збіглось, що ми влучили в цілі, але в той самий час поцілили і по нас.

Ми почали крутитися навколо своєї осі. Падали досить довго…” “Шість секунд”, – додає Валентин Цигульський. “Вже на землі я побачив перед собою гілку дерева і… власні п’яти, – продовжує Сергій. – Диво, що я вижив. Несподівано в диму з’явилося обличчя командира. Він спробував витягнути мене за спеціальну ручку на розгрузці. Але вогонь вже плавив все позаду мене.

І вона просто відірвалася. Валентин зник. Я відчував, як по шиї течуть розплавлені дроти зв’язку. Вогонь був ближче і ближче. Сам я рухатися не міг – не відчував тіла взагалі, крім правої руки. Мене паралізувало по груди. Я дивився на пістолет, який був закріплений у мене під лівою рукою, розумів, що правою до нього дотягнуся і зможу застрелитися, якщо почну горіти…

І тут знову з’явився командир. Я до цих пір не розумію, як йому вдалося дотягнутися і вхопити мене за пасок штанів. Та й взагалі – як він, вдвічі за мене менший, примудрився мене витягнути з кабіни. При цьому у нього ж також був зламаний хребет…

Коли Валентин відтягнув мене від вертольоту, якраз повністю спалахнуло моє місце… Це було ще одне диво – командир вчасно мене витягнув…

Валентин мене тягнув, сам стогнав, а я просив його весь час, благав: “Тягни, Валіку, тягни!” Ще нам пощастило, що ми впали неподалік від розташування української армії, нас відразу підібрали, знеболили і гелікоптером відправили у шпиталь. Наступного разу ми з командиром побачилися через чотири місяці. За цей час він переніс операції, почав ходити. Валік зайшов до мене в палату і сказав: “О, маєш непоганий вигляд!”

Сообщение У Чернігові відбулося нагородження воїнів орденом Народний Герой появились сначала на Український репортер.