Про це сказав на пресконференції лідер Громадського руху “Рідна країна” Микола Томенко, повідомляє Укрінформ.

“Петиція виконала програму-мінімум. За 22 дні петиція про скасування або призупинення бюджетного фінансування політичних партій набрала відповідні 25 тисяч голосів. Ми продовжуємо збір підписів”, – сказав Томенко, додавши, що ближчим часом почнеться бюджетна дискусія, тож буде враховано, що український народ проти бюджетного фінансування партій.

Він нагадав, що зареєстрував на сайті Президента України петицію про “Скасування бюджетного фінансування політичних партій в Україні” 23 липня. Наразі вона претендує на перше місце по активності підтримки українськими громадянами і збиратиме підписи ще 72 дні.

“У нас 11 партій. На їх утримання впродовж 5 років треба 3 млрд 109 млн 870 тис. 823 грн. Відповідно до норми компенсації за агітаційну роботу партій, що подолали 5% бар’єр, їм належить ще 2 млрд 253 млн 420 тисяч. Отже, загальна сумка, яку отримають партії з держбюджету, — це 5 млрд 363 млн 290 тис. 823 грн. Насправді ця цифра буде набагато більшою, оскільки обрахунки здійснюються на підставі прожиткового мінімуму, а він буде зростати. Отже, щонайменше понад 6 млрд грн платники податків заплатять 11 політичним партіям за 5 років їх перебування в парламенті. Саме тому ми зареєстрували цю петицію”, – сказав Томенко.

За словами політика, при поданні петиції виходили з того, що “історія з фінансуванням політичних партій ще раз продемонструвала фантастичну прірву між європейськими стандартами і українською практикою”. Він також зауважив, що не вдалося реалізувати програму, де йшлося про ліквідацію монополій, тобто олігархічного бізнесу, зокрема олігархічних медіа-холдингів.

“Якщо олігархія не знищена, то значна кількість партій приречена співпрацювати і фінансувати олігархічні канали. На практиці сталося так, що політичні партії понесли гроші олігархам, оскільки найпростіше, що вони могли придумати — це розміщувати політичну рекламу в кінці кварталу перед звітом НАЗК”, — сказав Томенко.

Як приклад він зазначив, що з 1,5 мільярда гривень, які вже заплатили за понад два роки фінансування політичним партіям попереднього скликання Верховної Ради, за оцінками ГР “Рідна країна”, понад 70% пішло на політичну рекламу на олігархічні канали.

“Тепер, коли завершилися парламентські вибори, стала до дії розширена норма фінансування — до партій, що подолали 5%, додалися ті, що подолали 2%, – платники податків платитимуть ще більше… Причому серед цих партій є доволі неоднозначні й такі, що воюють проти української держави”, – підкреслив Томенко.

Читайте також: НАЗК розподілило держфінансування між політичними партіями
Він також зазначив, що на фінансування партії Гройсмана впродовж 5 років має піти 71 млн грн, “Партії Шарія” — майже 66 млн грн, “Опозиційного блоку” – понад 89 млн.

“Наш підхід є такий — що європейську норму треба привести в реальну практику — щоб вона дійсно була антиолігархічною. По-друге, поки ми не лише корупційна країна, а й воююча і бідна, цю норму щонайменше треба призупинити, як були призупинені соціальні видатки, фінансування освіти й культури”, – наголосив політик.

Сообщение Петиція Миколи Томенка про скасування держфінансування партій набрала 25 тисяч голосів появились сначала на Український репортер.

Про це Томенко сказав під час розмови у студії телеканалу “NewsOne”, висловивши своє ставлення до списку претендентів “на булаву”, серед яких є і одіозні персони, що перебувають під слідством, і шоумени… Він звернув увагу на те, що сьогодні виборчі округи активно “засівають гречкою” різні олігархічні групи. Такий підкуп виборців процвітає в тому числі й на Київщині.

На запитання телеведучого, чи братиме Томенко участь у президентських перегонах із вуст гостя студії пролунало: “Поки що ні…” Однак Томенко каже, що робитиме все, аби ці вибори перестали бути такими маризматичними.

Фото tomenko.ua

Сообщение Микола Томенко: “Президентська передвиборча кампанія нагадує клоунаду” появились сначала на Український репортер.

Микола ТОМЕНКО, політик

– Настав час звіту про використання коштів МВФ та всіх міжнародних запозичень, включно з фінансовою допомогою і грантами. Бо виглядає це так: вони беруть і витрачають, а ми – повертаємо.

Загалом, нині настав час звіту президента і влади за чотири роки керування постмайданною Україною. Бо період прес-конференцій вже минув.

Тому, гадаю, перед тим, як думати, чи далі брати нові кредити і під які зобов’язання, варто проаналізувати, що таке кредити МВФ для України, українців, нашої економіки. Бо повертають їх потім українці.

Тому оця цифра важлива, щоб замислитися над системою: Україна і МВФ, Україна і її зобов’язання.

Добре, що цю цифру озвучили і ми маємо змогу вимагати від української влади звіту про те, що відбувалося з вітчизняною економікою та яку роль для неї відіграли міжнародні грантові, кредитні чи запозичені гроші.

З одного боку, це нарощування зовнішнього боргу, але з другого – відмова від траншів може призвести до дефолту.

Можливо, вже час будувати таку економічну політику, щоб не залежати від МВФ, за ці чотири роки фактично не було кроків, щоб вийти на самостійну, автономну економічну модель, яка б давала нам можливість бути незалежними від кредитних організацій.

До речі, гроші можна позичати не лише в МВФ, бо перед МВФ завжди є певні зобов’язання, які не завжди комфортні. В Україну зайшло багато грантів. І якщо ми зараз звернемося до Мінекономіки, то виявиться, що уряд не використав багато мільйонів, тому що йде постійна боротьба між чиновниками за те, хто буде ділити, як саме ділити, і дуже багато грошей і в освіті, і в охороні здоров’я невчасно освоюються. Бажано було б подивитися на всю картину.

Як на мене, альтернативи є, одна із них – коли ми продаємо дешево сировину і закуповуємо дорого готову продукцію. Цей розрив і призводить до інфляції, до послаблення гривні. Тому вирішення цієї проблеми сприяло б зміцненню економіки.

Інша альтернатива – наші заробітчани. Це дуже серйозний інвестор. Зараз кількість грошей, які вони перераховують в Україну, зменшилася. Чому? Бо Національний банк вибудував таку систему, що людина під постійним контролем, звітує за кожну копійку.

Лібералізація цієї системи збільшила б надходження від заробітчан, яким не треба повертати жодних відсотків. Якби влада вибудовувала таку альтернативу, то на якомусь етапі можна було б сказати, що ми відмовляємося від кредитів. А оскільки у нас її немає, знову доводиться позичати гроші.

Сторінка Миколи Томенка у Фейсбуку

Сообщение Чиновники беруть і витрачають, а ми – повертаємо появились сначала на Український репортер.

https://ridna.in.ua/2017/10/06/kiyiv-dlya-kiyan-a-ne-dlya-zabudovnikiv/

Ось, зокрема, про що йдеться у цьому матеріалі:

“Згідно з дослідженням британського журналу «The Economist», цього разу столиця України опинилася в десятці міст, найгірших для життя: 131-е зі 140. Після нас – міста в Зімбабве, Пакистані, Папуа – Новій Гвінеї, Нігерії…

Дослідження проводилися за 30 показниками у 5 категоріях: стабільність, стан охорони здоров’я, культура і довкілля, освіта, інфраструктура. До прикладу, «інфраструктура» враховує стан доріг, якість послуг громадського транспорту, зв’язок із міжнародними транспортними мережами, енергоефективність будівель, забезпечення водою… Зі 100 можливих Київ отримав лише 47,8 бала. До речі, у дослідженні вказано, що протягом останніх п’яти років столиця демонструє найстрімкіше зниження позицій – 21,4

Словом, є всі підстави бити на сполох. А що ж Київський міський голова? Як свідчать публікації, видає чергові «перли», відпочиває на елітних курортах, літає чартерами зі столичними забудовниками. Не перенапружується: журналісти порахували, що минулоріч мер брав відпустки аж 12 разів, на робочому місці був відсутній 103 з 252 робочих днів. Міських активістів обурює, що київський голова проігнорував 88% голосувань по документах, які розглядалися на сесіях, та увійшов до «трійки призерів» київських депутатів-прогульників.

Отже, Київ живе своїм життям, а пан Кличко – своїм. Тобто «мерствує» суто формально: на ділі містом керують бізнесмени-забудовники, яким столичний очільник не заважає вирішувати «свої питання».

Як на зміну земельній мафії прийшла будівельна

Керуючи Києвом, Черновецький та його «молода команда» прославилися скандальним земельним дерибаном і масовим продажем землі. Трішки поповнювали бюджет, щоб «підгодовувати» пенсіонерів, а головним чином – «заробляли» до власної кишені.

Після Революції Гідності перемогла команда Віталія Кличка — з обіцянками, що він скасує злочинні приватизації та поверне киянам землі, відібрані владою Черновецького.

Через три роки виявилося, що земля, роздерибанена Черновецьким, у власність громади не повернулася.

Більше того, дерибан узаконений, і забудовники з розмахом узялися до своєї роботи, тобто до хаотичної й непродуманої забудови.

Важко сказати, скільки за це отримала вже нова, «чесна», «майданна» влада. Та сьогодні столичні забудовники (вони ж — колишні «земельні бізнесмени») співпрацюють, дружать і відпочивають уже з новим мером і активно будують на землях, «незаконно виділених» за часів Черновецького.

У підсумку Київ став вельми комфортним для будівельного бізнесу, але геть непридатним для життя киян.

Що можна і треба змінити.

Історичний Київ – киянам, а не «обраним»

Нині столиця дедалі менше цікавить туристів — як іноземців, так і самих українців. Туристична інфраструктура, довідкова база, вказівники, логістика просто не витримують критики.

Мало не щодня чути про руйнування, зумисні підпали, приватизацію чи перебудову історичних споруд. Люди вже жартують: що за Гітлера не розбомбили, за Черновецького не продали, то за Кличка — спалили.

І пересування в історичній частині Києва стало майже неможливим. Що далі?

Ми пропонуємо: НАЙПЕРШЕ — визначити РЕАЛЬНІ МЕЖІ історичного центру Києва та запровадити МОРАТОРІЙ на його забудову.
Чиновників — ближче до народу.

Центральна частина Києва перенаселена різними державними службами та владними структурами. Людям, які мешкають, працюють чи гостюють у центрі столиці, немає як ні працювати, ні відпочивати, ні бодай дістатись у потрібному напрямку. Тож цілком доречно РОЗВАНТАЖИТИ Київ від чиновницької навали.

Пропонуємо: Київську обласну адміністрацію з усіма її підрозділами, Київську обласну раду, поліцію, управління фіскальної служби й таке інше – передислокувати до Білої Церкви як столиці Київщини. Тобто, почати справжню «децентралізацію». Та й Вища рада правосуддя чи Конституційний Суд також могли би спокійно розташуватися поза межами столиці.

Ще одна ідея (до речі, ми її пропонували кілька років тому, і кияни нас підтримали). Відомо, що до столичних дитсадків – багатотисячна черга. Водночас близько 100 будівель дитячих закладів передані в оренду далеко не «дитячим» структурам. Тож слід просто повернути у власність районних громад приміщення садочків, де нині отаборилися податківці, поліцейські тощо.

Якість і комфортність життя

У І півріччі 2016 року на 300 тис. кв. м нового готового житла не знайшлося жодного «дитячого» місця. Будується житловий район, а поруч – лише приватні садочок чи школа. Тобто, якщо батьки не в змозі оплатити приватне навчання, їхні діти цілковито позбавлені конституційного права на безкоштовну освіту.

Мізерна кількість паркувальних місць у житлових районах, відсутність дитячих майданчиків, лікарень, поліклінік, зрештою, брак автошляхів, щільність яких у столиці на одиницю площі втричі нижча, ніж у розвинених європейських містах, — ось вам і «комфортне» життя!

Отже, Київ потребує КАРДИНАЛЬНОГО ПЕРЕГЛЯДУ правил і вимог до будівництва.

Ще одна велика проблема – затори, і її не вирішують, а, скоріше, поглиблюють зовсім не продумані транспортні розв’язки, що з’явились останнім часом. Пропонуємо застосувати досвід європейських мегаполісів – розбудувати сучасну зручну систему громадського транспорту. Та не з отими страхітливими маршрутками, а з сучасним авто- й електротранспортом, з відгородженими смугами проїзду, єдиною системою оплати, оптимальними маршрутами. До того ж з велотранспортом, що його так полюбляє Кличко, і не на кілька доріжок біля КМДА (про людське око), а в усьому місті.

Інвестиції й робочі місця, а не хмарочоси й розважальні центри

Прикро, що Київ перестає бути столицею науки, інновацій, технологічних розробок. Найкращі «мізки» втікають за кордон. Навіть Національна академія наук, здається, доживає віку. Бо жодної сучасної концепції реформування, вливання «свіжої крові», інноваційних та креативних ідей, як і грошей, немає. Тим часом фінансування наукових програм, космічних технологій, інновацій з держбюджету зменшується в геометричній прогресії, натомість збільшуються видатки на ті статті, де можна швидко «заробити» — скажімо, на тендери.

Тому слід переглянути Державний бюджет у напрямі інвестування у науку, сучасні технології, а міській владі — дбати про реальні, офіційні робочі місця.

Столиця має бути безпечним містом

У Києві знову, як у «лихі 90-ті», стало небезпечно ходити вночі й лишати автомобіль чи житло без нагляду.

Минулого року Київ уперше став найкримінальнішим містом України. Злочинність зросла майже на 50%. Кожен третій злочин, скоєний у столиці, — з категорії тяжких та особливо тяжких. Водночас розкриття злочинів у Києві – найнижче в державі, усього 16% (за інформацією Генпрокуратури).

Це наслідок не лише непростої ситуації в Україні, а й відсутності нормальної, професійної діяльності правоохоронних органів. Вже всі зрозуміли, що нам не потрібна розпіарена «селфі-поліція», нам потрібна ефективна й дієва поліція, яка би забезпечувала насамперед порядок у місті і безпеку громадян. До речі, треба також перейти від розмов до створення і спеціальної муніципальної служби (чи варти), яка би охороняла пересічних киян, а не захищала забудовників та місцеву владу.

Кілька слів про екологію. Хоча на цю тему є про що говорити: неякісна питна вода, забруднене повітря, жахливий стан прибережно-захисних смуг водойм, водовідведення та каналізаційної мережі, м’яко кажучи, недбале поводження з відходами…

Для початку необхідно провести діагностику води з бюветів (що тече з кранів і чим дихаємо – й так відомо). Ремонт водоочисних споруд, сучасні очисні фільтри, встановлення спеціальних каталізаторів для двигунів автомобілів — це лише частина заходів. Житлові масиви мають плануватися так, щоб між ними був великий простір для зелених насаджень. Це річ вкрай необхідна, але, як показує життя, — не для київських забудовників, які прагнуть «наварити» з кожного сантиметра, знищуючи навіть уже існуючі сквери.

Нарешті, про сміття. Це аж ніяк не другорядна проблема. З 1 січня 2018 р. громадяни України будуть зобов’язані сортувати все сміття за видами, відповідно до вимог Закону України «Про відходи». Однак необхідних підзаконних актів – постанов щодо переліку та послідовності операцій зі сміттям – досі немає. У Києві працює лише один сміттєпереробний завод, чий отруйний сморід оповиває увесь Лівий берег столиці. Працює цілодобово і безперервно, тобто, може вийти з ладу будь-коли. З усіма наслідками. І ніякої альтернативи йому немає, бо жоден проект нового сміттєпереробного заводу досі не те, що не реалізований, а навіть реально не підготовлений — ні за бюджетні кошти, ні за гроші інвесторів.

Отже, сподівання на «післямайданну» команду В.Кличка виявилися марними. Жадоба грошей знову перемогла київський патріотизм.

Доки столицею керуватимуть люди, які фактично мешкають за кордоном, а до Києва приїздять «заробляти» — марна річ сподіватися на позитивні зміни.

Тому гасло «Київ – для киян, а не для забудовників!» — актуальне як ніколи.

Микола ТОМЕНКО, доктор політичних наук, Іван ГЛАДУНЯК, заслужений юрист України, Михайло ПОЖИВАНОВ, доктор технічних наук, Олександр СМИК, громадський діяч, Євген СУСЛОВ, директор агропромислової корпорації «Сквира»,Олександр ФЕДОРЕНКО, кандидат політичних наук”.

Сообщение “Рідна країна” Миколи Томенка різко виступила проти команди Кличка появились сначала на Український репортер.

1. Ми переконані, що найбільшою цінністю в державі є людина. Тому на перше місце ставимо справедливу соціальну політику.

2. Наш світогляд – україноцентризм. Лише він може згуртувати суспільство. Майбутнє – за Українським світом та єврореалізмом, а не за «русскім міром» чи єврокомунізмом.

3. Ми бачимо Українську державу: національною, де в пошані українські традиції, мова, культура; соціальною за змістом політики; демократичною за політичним режимом; унітарною за формою устрою.

4. Нам потрібна міцна держава, яка захищає свою незалежність і територіальну цілісність за допомогою професійної, боєздатної, патріотичної армії.

5. Ми поділяємо притаманні українцям одвіку традиції свідомого і вільного вибору, самоврядності, контролю за владою.

6. Україна має стати країною з потужною національною економікою, а не сировинним придатком Європи, Америки чи Росії.

7. Наша ідеологія – поєднання соціальної та національної ідей. Наше гасло: Людина та Україна – понад усе!

8. В нашій команді – науковці й громадські активісти, підприємці та місцеві депутати, студенти і митці. Команда «Рідної країни» – це всі, хто поділяє наші погляди.

9. Наша партія перебуває в опозиції до політики нинішньої влади. Перебравши владу, ми зможемо зробити рідну країну такою, якою бачимо її разом із нашими співвітчизниками.

10. Щоб втілити свої світоглядні цінності в життя держави й суспільства, партія «Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна» братиме участь у місцевих виборах, виборах Верховної Ради та Президента України.

Про лідера цього Руху

Нагороди:

Державних нагород, що присвоюються відповідними указами Президентів України – Л. Кравчука, Л. Кучми, В. Ющенка, В.Януковича, П. Порошенка,– не має.

Натомість, відзначений низкою нагород за свою громадську, просвітницьку та наукову діяльність:

• премією імені Павла Чубинського;
• відзнакою «За заслуги перед міською громадою» міста Кам’янець-Подільського;
• відзнакою «За заслуги перед міською громадою» міста Славути;
• відзнакою Острозької академії;
• відзнакою Вченої ради Київського національного університету імені Т. Шевченка;
• відзнакою Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Г. Сковороди;
• почесною відзнакою Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького;
• відзнакою “За заслуги” Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля;
• Орденом святого рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеня Української православної церкви Київського патріархату;
• премією ім. Героя України Михайла Сікорського (за вагомий внесок у дослідження і збереження культурної спадщини України та розвиток музейної справи);
• подякою Требухівської сільської ради як почесному вчителю Требухівської ЗОШ І-ІІІ ступенів;
• пам’ятним знаком 8 ротації Спеціального миротворчого підрозділу МВС України в Косово;
• відзнакою «Знак якості» за втілення у життя проекту «7 чудес України»;
• почесною відзнакою з нагоди 925-річчя м Хуст;
• медаллю ім. О. Бутовського від Національного олімпійського комітету України;
• знаком “За вагомий особистий внесок” Асоціації “Спортивна індустрія України” та багатьма іншими.

Згідно з дослідженням руху «Чесно» за результатами роботи Верховної Ради України VI скликання Микола Томенко увійшов до трійки депутатів, які відповідають критеріям доброчесності. Моніторинг депутатів здійснювався за наступними критеріями: відсутність фактів порушення прав і свобод людини; незмінність політичної позиції відповідно до волевиявлення виборців; непричетність до корупційних дій; прозорість задекларованих доходів і майна, їх відповідність способу життя; особисте голосування в парламенті; участь у засіданнях парламенту і у роботі комітетів – не менше 75%.

За оцінкою відповідальності у рейтингу«Слово і діло» щодо якості виконаних обіцянок депутатами Верховної Ради України VII скликання Микола Томенко посідає 5 місце серед усіх депутатів у співвідношенні виконаних і невиконаних обіцянок. Він виконав 59% своїх обіцянок (23 з 39).

Сообщение Рух Миколи Томенка запропонував 10 шляхів виходу з кризи появились сначала на Український репортер.

В день народження видатного українця Івана Мазепи у Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику було презентовано проект відновлення Онуфрієвської, або як іще її називають Мазепинської, вежі та створення у ній музею, присвяченого життю, політичній, громадській та культурній діяльності гетьмана.

Онуфрієвська вежа є пам’яткою архітектури національного значення. ЇЇ було збудовано у 1689 році, коли за кошти Івана Мазепи зводились оборонні стіни Києво-Печерської лаври.

Вежа з церквою в ім’я Святого Онуфрія замикала вісь, що проходила від Троїцької брами в бік Дніпра. На момент закінчення будівництва вона мала три яруси, які збереглися до нашого часу.

Доля цієї старовинної споруди виявилась досить непростою. Вона дуже постраждала і під час обстрілу Києва у 1918 році, і в буремні роки Другої світової війни.

«За радянських часів в цій історичній будівлі розміщувався склад будівельних матеріалів, що зовсім не сприяло збереженню історичної пам’ятки, – розповів «Українському репортеру» заступник директора Національного Києво-Печерського заповідника Сергій Пивоваров.

На його думку, було б дуже доречним, відреставрувавши Мазепинську вежу, зробити спеціальну екскурсію, яка може розпочинатись від Церкви Всіх Святих над Економічною брамою, також збудованої на кошти гетьмана.

Для реалізації цієї ідеї є всі підстави, враховуючи, що у фондах заповідника уже є чимало цікавих матеріалів і фактів. «За переказами, в Онуфрієвській вежі Іван Мазепа навіть ночував, правда, ця легенда ще не підтверджена науковцями», – зауважив Сергій Пивоваров.

Ідея реставрації архітектурної пам’ятки з’явилася ще у 2005 році. Знадобилося більше десяти років, аби реалізація ініціативи відновилася. Нині ж головні натхненники цього проекту – Микола Томенко та Генеральний директор заповідника Любомир Михайлина шукають для його втілення меценатів, громадських та політичних діячів, а також розраховують на підтримку держави.

Під час презентації проекту Микола Томенко наголосив на важливості повернення до Києво-Печерської лаври українського духу разом з українськими енергією, силою та правдою:

«Спочатку ми повернули в Лавру Тараса Шевченка. У 2014 році на місці створення у 1846 році сепії із зображенням Церкви Всіх Святих було встановлено іменний памʼятний знак. Тепер ми хочемо повернути до Києво-Печерської лаври Івана Мазепу, чиїм коштом свого часу було збудовано та відреставровано архітектурні пам’ятки Лаври».

«Створення музею Івана Мазепи дозволить суспільству дізнатися не лише про його постать як військового, політичного і державного діяча, а й про його родину, нащадків, про його добрі справи», – зауважив Микола Томенко.

Любомир Михайлина висловив сподівання, що до формування експозиції музею Івана Мазепи долучиться вся українська музейна спільнота. «Зараз експонати розпорошені і ми готуємо їх попередній перелік. Заповідник може надати речі, пов’язані з Іваном Мазепою, та оригінали документів. Плануємо звертатись до архівних установ України, до музеїв», – поділився найближчими планами Генеральний директор заповідника.

Підготувала Марина ХОВРАХ

Сообщение Івана Мазепу хочуть повернути до Києво-Печерської лаври появились сначала на Український репортер.