Ініціатор – голова парламентського комітету з питань регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради Сергій Кальченко. Він пропонує достроково припинити депутатські повноваження Забродського через його особисту заяву.

Особисту заяву Забродського про складання депутатських повноважень додали до картки проєкту.

Нардеп фракції “Голос” Ярослав Юрчишин у своєму Telegram повідомив, що рішення Забродського пов’язане з його допомогою Генштабу ЗСУ.

“Генерал Забродський уже давно допомагає Генеральному штабу, особисто [головнокомандувачу ЗСУ] Валерію Залужному. Тож, так виглядає, обрав можливість сконцентруватися на цій ділянці”, – написав парламентарій.

Цю інформацію підтвердила пресслужба “Європейської солідарності”, заявивши, що партія “вітає рішення про призначення Михайла Забродського на високу посаду в керівництві ЗСУ”.

“Де-факто генерал Забродський, Герой України ще з 2014 року, легендарний командувач ДШВ і комбриг 95-ї бригади, повернувся до війська з перших днів повномасштабного вторгнення. Тепер настав момент, коли він має повною мірою зосередитися на службі, посилити стратегічний потенціал ЗСУ і сприяти разом із Валерієм Залужним та іншими воєначальниками успіху вирішального контрнаступу на русню”, – ідеться в повідомленні.

Забродський – генерал-лейтенант Збройних сил України, Герой України. Був командувачем Десантно-штурмових військ ЗСУ (2015–2019 рр.), першим заступником керівника антитерористичного центру при СБУ й керівником антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей (2017).

2019 року був обраний народним депутатом дев’ятого скликання від партії “Європейська солідарність” (№4 у списку, безпартійний). Член однойменної фракції.

Сообщение Нардеп Забродський йде з парламенту – написав заяву появились сначала на Український репортер.

Про це заявив голова оборонного комітету Верховної Ради генерал-лейтенант Михайло Забродський, – пише  “Укрінформ“.

За його словами, у рф є можливість підтримувати і нарощувати угруповання авіації за рахунок чисельності її бойового складу, “який вражає”.

“росія продовжує перекидати з “тилових” округів авіаційну техніку для поповнення втрат і має ще достатньо ресурсів для ведення боротьби в повітряному просторі з чинною інтенсивністю впродовж кількох наступних років. Показовим є факт, що чисельність авіаційного угруповання навколо України залишається майже незмінною з початку вторгнення, щоправда, його якісний склад суттєво погіршився, оскільки російська сторона змушена замінювати сучасні втрачені літаки та вертольоти застарілими модифікаціями, іноді навіть знятими зі зберігання”, – зазначає Михайло Забродський.

Також він додає, що запаси крилатих ракет повітряного базування у росії не безмежні, але тут немає “будь-яких приводів для оптимізму”.

“Просто очікувати і сподіватися, що повітряні атаки припиняться, враховуючи брак у противника засобів ураження, найгірше, що можна робити в поточній ситуації. На просте запитання: “коли таке може статися?”, існує не менш проста відповідь – ніколи”, – резюмує генерал.

Крім того, він повідомив, що російське керівництво займається питанням поповнення запасів ракет.

“Одне з них засноване на відносній доступності авіаційних і ракетних засобів ураження для зовнішнього постачання. Грошові витрати або зобов’язання перед партнерами здатні усунути для рф проблеми, пов’язані із продовженням проєктування або нарощуванням виробництва засобів повітряного нападу. Певною мірою таке становище чимось подібне до українського, коли ми не маємо особливого вибору, втім повинні приймати як допомогу те, що нам пропонують або можуть собі дозволити пропонувати партнери”, – підсумував він.

За словами речника Повітряних сил ЗСУ Юрія Ігната, на ракетні удари по Україні ворог витрачає більше запасів, аніж може поповнити, а деякі ракети йдуть фактично з конвеєра.

За даними генерал-майора запасу СБУ Віктора Ягуна, в загарбників на сьогодні дуже критична ситуація із забезпеченням війська технікою та боєприпасами, адже там не готувалися до тривалої війни. Зокрема, в рф не розраховували, що треба запускати заводи і розглядати можливість розконсервації техніки.

За словами полковника запасу Романа Світана, у ворога наразі є три типи ракет, і по кожній позиції різні цифри і прогнози, але якщо не брати до уваги ракети типу С-300, то у росії залишилося запасу ракет на 5-7 запусків.

Радник голови Офісу президента Михайло Подоляк закликав світ прискорити передавання Україні систем ППО. Свою заяву він зробив на тлі масованого ракетного удару по Україні 16 грудня.

Сообщение Як довго окупанти можуть атакувати небо над Україною? Генерал Михайло Забродський шокував відповіддю появились сначала на Український репортер.

Забродському 44 роки, він уродженець Дніпропетровська, випускник Військово-космічної академії імені Можайського у Санкт-Петербурзі. Потім 5 років (1994-1999) служив у Збройних силах РФ.

Повернувшись в Україну, Забродський почав службу в 95-й окремій аеромобільній бригаді.

У 2005 році навчався у Коледжі командування армії й об’єднаного командування начальників штабів США (United States Army Command and General Staff College). У 2009 році очолив український контингент у Косові – “УкрПолбат”.

З початком АТО Михайло Забродський командував 95-ю аеромобільною бригадою, планував завдання для сил АТО в Слов’янську та Краматорську в 2014 році, провів рейд тилами сепаратистів довжиною 470 км – від Слов’янська до Маріуполя. У 2015 році керував силами АТО під Мар’їнкою. Має звання Героя України.

Тим часом у зоні АТО на Донбасі за минулу добу, 8 листопада, один український боєць загинув, двоє поранені, один травмований. Воїн загинув унаслідок обстрілу наших позицій на шахті Бутівка, двох поранено в результаті ворожих обстрілів Луганського і Кримського, ще один боєць отримав бойову травму.

Сообщение Силами АТО командуватиме Михайло Забродський появились сначала на Український репортер.

Є такий прийом: іноді журналіст змінює професію. Тимчасово. Щоб показати життя “ізсередини”, увійти в образ, передавши потім на газетних шпальтах, на сайті чи в телесюжеті характерні подробиці.

Командир інструкторського підрозділу ВДВ Маруся Звіробій запропонувала перевтілитися — стати курсантами навчального підрозділу “Марусині ведмеді” на 199-ому полігоні ВДВ. І попередила: це — вишкіл по-справжньому. За бажанням. Відмовитися? Женемо геть такі думки. Вік? Коли країна воює, то хіба це має якесь значення? Тоді навіщо таке випробування? Знову “відчути” зброю, бодай на короткий час жити засідками, окопами, перевірити себе, коли ти біжиш при повній амуніції…

А дозволив такий вишкіл командувач ВДВ, Герой України генерал-лейтенант Михайло Забродський.

Отже, сьогодні ми не репортери… Стараємося. І досить швидко увійшли “в образ”. А думка весь час кружляє, ніби наскрізь прошиваючи свідомість: як там, на фронті? Щодня — біда… Отож бо за найменшої нагоди навчаймося точно стріляти, дивитися на окупанта-москаля крізь приціл автомата.

А щодо віку. Одного разу в столиці розмовилися з приземкуватим солдатом в літах.

– Моє псевдо – Старий, 59 років. Інженер-будівельник. Сьогодні – танкіст, командир танка, – каже він.

– Чому в такі роки йдуть на фронт?

– В країні війна.

– А хто у вас удома залишився?

– Двоє дітей, троє внуків, дружина. «Діду, сиди вдома!» – радять внуки.

А йому не сиділося… Це той самий дідусь, який спалював російські танки в районі Спартака, викликав вогонь на свій танк на Донецькому летовищі… Анатолій Скрицький – запам’ятаймо прізвище героя.

У нашому підрозділі “Марусині ведмеді” також служить воїн-контрактник (водій), за плечима якого добрячий вантаж років. Побратими-інструктори його по-доброму називають “Дєдом”. Це – Руслан Соколюк з Гайворона. Пройшов отеє донбаське пекло, був контужений. Наші молоді курсанти могли б назвати його “батьком”, бо і води турботливо принесе (щоб руки помити), і дівчатам допоможе автоматний “магазин” зарядити, і руку їм подасть, коли “десантуються” з вантажівки.

От вкотре і переконуєшся: таких людей в жодній країні не знайдете! Із цієї серії долинає й такий факт. Якось ми розповіли про киянина, генерал-майора Миколу Ковбу, викладача Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. Звільнившись з навчального закладу, Микола Дмитрович — чоловік в літах! – пішов записуватися добровольцем на фронт.

Навіть погоджувався йти простим солдатом. Не взяли, бо вік уже не той.

Кілька років тому генерал Ковба, як експерт, за дорученням прокуратури брав участь у підготовці висновку щодо причин та обставин трагедії під Волновахою 22 травня 2014 року. Тоді на 3-й батальйон 51-ї мехбригади напали терористи, загинуло 18 наших воїнів. На жаль, система вогню, спостереження й розвідки практично не була організована — таким був один із експертних висновків.

Армія вчиться, в тому числі й на помилках. Мусимо оволодіти воєнним мистецтвом досконало — правило для усіх, хто потрапляє на полігон ВДВ, до “Марусиних ведмедів”.

Ми стали табором посеред лісу, в тилу “ворога”. Безпека понад усе. Маскуємося. Капітан Андрій Жигало, командир групи виживання та розвідки 199-го навчального центру, не втомлюється повторювати про “секрети”, чергування, специфіку розведення багаття в таких умовах.

– Не замерзнете, – підбадьорює він. А по хвилі із його вуст зринає загадкове: – Ще буде нічна програма.

Рука тягнеться до блокнота, щоб записати чиєсь оригінальне запитання:

– Чи треба знімати бронежилет, коли лягаємо спати?

…Потріскують дрова у вогні, поступово стихає табір, усе тут хилиться до сну. Дещо звеселяє запитання інструктора:

– Чий це безгоспний автомат лежить? Шолом можете залишити, бронежилет, а зброю — ніколи!

Нам видали холості набої, наш пост — західний сектор. Три години наодинці з темною лісовою стіною. Щойно північний сектор під прикриттям танка атакували “терористи”. Курсанти відбили напад. Ось вам і “нічна програма” за версією капітана Жигала.

За годину і наш пост вступає у запеклий бій. Диверсанти не прорвалися. Потім ще один “обмін вогнем”, другий, третій…

Нарешті дочекалися зміни. Спочинемо трішки. Автомат — поруч, під боком. Дрімаєш, а думки про зброю. Вона 1974-го року виготовлення. Можливо, саме з цим “Калашниковим” колись служив строкову. Як давно це було. Час би вже нашим армійцям дати й новітню зброю: австрійську чи американську. А то виходить, що ці автомати є вічними. Кажуть, що їх у нас як зірок на небі.

Крізь дрімоту чуєш уривки фраз, які долинають від багаття. Стиха тече спонтанна розмова: про те, як проривалися з боями з оточення, як бракувало техніки, як тримали плацдарм… Мабуть, хтось з інструкторів згадує. Ці хлопці небагатослівні. Жорсткі. Правдиві. Їх війна змусила по-іншому дивитися на життя. Вони не люблять говорити ані на телекамеру, ані на диктофон. Не їхнє це. А ось в бою хоробро показати себе, за необхідності прийти на допомогу побратимам, змусити ворога відступати — оце вже їхній стиль.

Такими, переконані, є інструктори “Марусиних ведмедів” Олександр Бас, Дмитро Симонов, старшина роти Олександр Костецький та їхні колеги.

Дуже пізнавальними були заняття з медичної, тактичної, вогневої підготовки.

Ми намагалися бути старанними. А в перерві між “уроками” усе розпитували про те, про се (професія зобов’язує!). Ось реальна історія від Марусі Звіробій. Одного разу Маруся вирішила перевірити, чи надійним є блокпост. Запросивши “на справу” двох сільських дівчат, вона без жодних перешкод підійшла до вартових. Вважайте, що пост було “знищено”. Такою є ціна безпечності. Звичайно, потім був жорсткий розбір польотів.

Можливо, в тому числі й завдяки такій науці сьогоднішні “Марусині ведмеді” є зразковими воїнами, універсальними солдатами.

Чи стали репортери такими універсалами? Принаймні ми долучилися до війська і себе випробували, а ще у блокноті багато записів про інструкторську групу. Скажімо, “лекцію” на лісовій галявині сержанта Андрія Шарана можна годинами слухати — й буде цікаво. Андрій розповідав про секрети маскування: як навчитися “бачити” ліс, поле, як можна “розчинитися” посеред природи, ставши людиною-невидимкою… А потім ми наносили на обличчя британський маскувальний крем (було й смішно), грали в дорослу гру “хованки” і навіть почали переживати за деяких курсантів, які досить майстерно замаскувалися (чи знайде сержант їхні схованки до ранку).

Наша служба у підрозділі “Марусині ведмеді” добігала фінішу і ми відчували, що на “десерт” нам запропонують дещо оригінальне. Знаємо, що у планах була ще й переправа через водяну перешкоду, однак через дощ і вітер командування не ризикнуло провести цей “урок”. А ось “обкатку” танком Т-80 — будь ласка.

У тебе автомат і дві протитанкові гранати. Ти — в окопчику. На тебе пре броньована “махіна”. Поливаєш вогнем… Для броні – комариний укус. Але ж є і гранати. Головне, не розгубитися, швидко жбурнути на броню. Своєрідний навчальний практичний семінар. Тут звикаєшся з думкою, що людина може вийти переможцем навіть в поєдинку з танком. Людина завжди є сильнішою, яким би грізним танк не був.

…Багнюка, січе дощ, димова завіса. Курсанти почергово виходять на поєдинок з Т-80. Раптом до окопа стрімголов побіг відеооператор Володимир. З відеокамерою! Він вирішив показати своїм глядачам, що бачить солдат, коли над головою проноситься така грізна броньована машина.

Це ж ризик для дорогої відеотехніки, бо ж довкола – багнюка. Але чого тільки не зробиш заради інтересів глядачів!

Пригадуєте кінострічку “В бій ідуть самі “старі”? В одному з епізодів командир ескадрильї захоплюється подвигом льотчика:

“Ну, чего ржете? Чего ржете? Учитесь! Почерк… против всех законов физики…”

Це лейтенант Александров (Кузнєчик) збив фашистського винищувача. Хоча комеск спочатку компліментами розсипався на адресу Маестро.

Побачивши, яким Володя виліз з окопа, кинувши погляд на його відеокамеру, промайнуло: ось вона, фахова журналістика. І — справжній “Ведмідь”.

А потім був смачний обід. Щоправда, перед цим довелося здати автомати. Прощавай, зброє?

Ще кілька коментарів, коротких інтерв’ю і — курс на Київ. Дякуємо вам, “Ведмеді”. Ви — справжні!

Леонід ФРОСЕВИЧ
Світлана КОВАЛЬОВА

Фото Леоніда ФРОСЕВИЧА, Павла БАГМУТА

Сообщение У шкурі “ведмедя” появились сначала на Український репортер.

Отже, 199-й Навчальний центр ВДВ Збройних Сил України. Маруся Звіробій сказала, що витягнула нас, групу журналістів, “із зони комфорту” в польові умови, щоб ми на собі реально відчули, що означає підготовка “ведмедя” – універсального солдата – для фронту саме у цьому підрозділі.

У цій групі була й команда “Українського репортера”.

Сам командувач ВДВ, Герой України генерал-лейтенант Михайло Забродський дав “добро” на те, щоб протягом двох днів потренували журналістів “по повній” – і неодмінно так, як інстуркторська група Марусі вчить “ведмедів”.

Мимохіть згадуєш роки давнішньої служби в армії, військову кафедру в університеті й курсантський польовий табір поблизу Батурина… Зринають якісь аналогії, паралелі, деталі: знову – армійські намети, автомати, кулемети, окопи, стрільбище, смуги перешкод…

Але відразу ж починає пульсувати інша думка: так, тут — армія, але вона якась особлива. Можливо, тому, що командує підрозділом “Марусині ведмеді” жінка — Маруся, що в інструкторській групі — профі армійської справи, що тут — залізна дисципліна, особливий вишкіл. Зрештою, дух інший. Тут немає мажорів. Тут — справжні…

Тут розумієш, чому воїни так душевно кажуть про бойове побратимство…

Це вже потім ми глибше познайомимося з нашими інструкторами. І дізнаємося, що ці хлопці захищали країну на сході, були поранені… Командування дозволило їм знову служити, за контрактом – передавати бойовий досвід новачкам. Є тут і колишній кіборг, і воїни, які захищали Дебальцеве, билися на Савур-Могилі…

А поки що деталі для журналістського блокнота. “Шикуйся! Рівняйсь! Струнко! Бігом!”. Це до нас, цивільних? Так. А що ви хотіли?

Ми часто будемо чути ці команди, особливо – “Бігом! Бігом!” І думаєш, щоб тільки не підвести, встигнути, бути на висоті, зрештою довести, що ти також можеш бути серед них, справжніх…

Щодо одягу, зброї — майже повний фарш: шолом, броник, автомат, два “ріжки”, плюс фотоапарат, диктофон, блокнот… І кожному — шеврон від Марусі (той самий, з емблемою ведмедя). На кожному бронику фломастером виведені чиїсь псевдо: Майстер, Змій, Сталкер, Золотий, Cherry…

Можливо, ці “ведмеді” сьогодні на фронті… Хай щастить вам, хлопці!

Напихаємося в “люксовий” салон вже бувалого ГАЗ-66, нас — 18, і вже “повна коробочка”, і тісно. А сержант Бас, який постійно випромінює оптимізм, каже, що сюди помістить ще зо 20, мовляв, сідайте “ялинкою”… Цей той Олександр Бас, який з побратимами горою стояв за Україну в Донецькому аеропорту. Кіборг!

І знову чується чи то жарт, чи наказ: “Дєд, а ну вези їх нашою дорогою, щоб відчули…” Знаєте, які дороги на полігоні?! Мине годин п’ять, і я встигну розпитати у Дєда (звати Русланом), що йому 40 років, родом з Гайворона, воював в мінометному підрозділі.

Сьогодні та вчора саме “Дєд” опинявся там, де потрібна була допомога нашим журналісткам-курсанткам: допомагав “снаряджати” автоматні ріжки, поправляв амуніцію, іноді й по-батьківськи заспокоював…

Взагалі кожен із команди Марусі Звіробій заслуговує на велику подяку, і ми, журналісти, щиро потиснули їм усім руки, коли від’їжджали. Маруся усю нашу навчальну програму тримала під повним контролем, казала: “Ви мусите вижити!”. І ми виживали…

Вогнева, тактична, медична підготовка, основи розвідки та маскування (до речі, цікава наука). Коли на галявині, посеред лісу курсанти-журналісти наносили один одному тактичний макіяж, ото вже чулося жартів! Ми настільки глибоко засвоїли “лекцію” про науку засідок та маскування, що наш інструктор-розвідник (а він пройшов війну!) поставив найвищу оцінку. Під час практичного заняття зізнався, що навіть він не зміг виявити повністю усі наші засідки (хоча було й чимало наших “провалів”).

Після посиленого курсу в розвідшколі наша група передислокувалася до іншого лісового табору. Черговий курс: як вижити… Вартові, пости, графік чергувань… Знову одержуємо набої (цього разу холості), чуємо інформацію про діяльність “диверсійно-розвідувальних груп” умовного противника. А після 10-ї вечора й почалося: напади “диверсантів”, відбиття атак… Щоправда, не завжди успішно наші курсанти з цим справлялися. Десь після опівночі наш пост №4 було “знищено” – “диверсант” увійшов у табір, відкрив “вогонь”…

Несподіваним було й те, що вночі “ворог” декілька разів атакував наш загін під прикриттям танка. Табір “огризався” масованим вогнем. Словом, не ніч, а випробування.

А вранці, приїхавши на танкодром, ми побачили цього “броньованого диверсанта” – Т-80. Механік-водій Сашко каже, що це — дуже надійна машина. Дощ, болото по вуха, а рови нагадують вулканічні вирви. Сашко запускає двигун, своєю машиною він зараз буде випробовувати курсантів на міцність. Десь там — окопчик, і ця броньована “звірюка” підімне твоє укриття. Як сірникову коробку.

Але ж Маруся поставила завдання — вижити.

“Ця звірюка лагідна, – промовляє танкіст. – Не бійтеся”!

По-доброму посміхається сержант Бас… За мить він вже на броні, і Т-80 рве з місця. По тих самих вирвах… І як тільки тримається Бас, думається чомусь. Та ж це звично для таких профі. Димова завіса, ручні протитанкові гранати, автомат, і ти стрибаєш у цей окопчик… А воно реве і пре на тебе… Не забути б відкрити вогонь, а як тільки ця “лагідна звірюка” накриє твій окопчик і покаже “хвіст” – кидай гранату..

Отакий шалений драйв. Його було чимало за ці два дні.

“Посвяту в курсанти Марусиних ведмедів пройшли! Чесно заслужили шеврони в подарунок”, – написала на своїй сторінці у Фейсбуку Маруся Звіробій.

Леонід ФРОСЕВИЧ
Світлана КОВАЛЬОВА
Ігор КОЗІЯНЧУК
Далі буде.

Сообщение Журналісти стали “Марусиними ведмедями” появились сначала на Український репортер.