Про це повідомило Суспільне.

На оприлюднених кадрах видно, як працівники завантажують монумент у спеціальний транспорт. Раніше пам’ятник розташовувався поруч із Літературно-меморіальним музеєм Булгакова.

Рішення про демонтаж було ухвалене Київрадою у грудні 2025 року в межах очищення міського простору від об’єктів, пов’язаних із російською імперією та срср. Раніше експертна комісія Українського інституту національної пам’яті дійшла висновку, що творчість Булгакова містить прояви негативного ставлення до української державності, мови та національної ідентичності.

Демонтаж пам’ятника спричинив дискусії в суспільстві. Одні вважають його закономірним кроком у процесі дерусифікації, інші розцінюють як втрату частини культурної спадщини міста. Водночас прихильники рішення наголошують, що йдеться не про заборону літературної спадщини, а про усунення символів імперського впливу з публічного простору.

Сообщение На Андріївському узвозі демонтували пам’ятник Михайлу Булгакову появились сначала на Український репортер.

Розміщуємо текст заяви Секретаріату НСПУ.

“Після повномасштабного вторгнення росії в суверенну незалежну Україну в нашому культурному просторі постало актуальне питання в доцільності вивчення творчості російських письменників в навчальних закладах України, у функціонуванні музеїв таких письменників на території України, а також у перейменуванні вулиць, названих на честь таких культурних діячів.

Як відомо, нещодавно з фасаду жовтого корпусу Київського університету зняли пам’ятну дошку, присвячену російському письменнику Булгакову. Прохання про вилучення цієї дошки подала освітня організація «Експертний корпус», яка висвітлює культурно-історичні теми. Представники цієї організації довели, що Булгаков є ідеологом «русского міра».

На цю тему матеріал “Українського репортера”: Дещо про музей лютого українофоба. Роздуми письменника

Нагадаймо, що серед постраждалих від постійних обстрілів і бомбувань із боку росії є не лише українські громадяни, а й культурні заклади України – школи, бібліотеки, університети тощо, і деякі з них геть зруйновані й уже не підлягають відбудови.

Тому виникає закономірне питання: чи може – після жаху смертей і руйнувань, який чинить росія в Україні, після проявів геноциду і намагання знищити українську державність, – чи може в самому центрі Києва й далі працювати музей письменника, який люто ненавидів Україну і її незалежність, а також паплюжив, як тільки міг, її у своїх творах, наприклад, у романі «Біла гвардія» (1925 р) ?!

Ось одна з цитат із красномовних з цього роману (йдеться про гетьмана Павла Скоропадського): «Я б вашего гетмана за устройство этой маленькой Украины повесил бы первым!.. Кто запретил формирование русской армии? Гетман. Кто терроризировал русское население этим гнусным языком, которого и на свете не существует? Гетман. Кто развел всю эту мразь с хвостами на головах? Гетман…»

Які до болю знайомі мотиви, і наскільки вони є «суголосними» до теперішніх драматичних реалій, коли сатанинська пітьма зі сходу нависла над Україною, а криваве мурло «русского міра» побачив увесь світ!
Булгаков, по суті, є одним із предтеч цього горезвісного «русского міра», і це яскраво відбито в його небезпечних книжках, де він оспівав і возвеличив не лише царат і монархію, а й нелюдську жорстокість, яка притаманна росіянам і є основною рисою російської нації. Його зневажливе пихате ставлення до України викликає тільки щирий гнів і відчуття огиди.

Як ми всі вже переконалися, книжка – надзвичайно ефективна зброя, і росія цю зброю дуже активно використовує на окупованих українських територіях, показово знищуючи українські книжки.

Ми звертаємо увагу на те, що саме тепер наше суспільство ставить дуже високі вимоги до культури, бо людям, постраждалим від війни, окупації; людям, які скалічіли, які перебувають у шпиталях і лікарнях, геть не байдуже, якого митця вшановують і за які заслуги.

Тим часом функціонування музею Булгакова в наш час доводить протилежне: держава утримує й опікується закладом, який зберігає пам’ять про одного з найпідступніших ворогів України – Михайла Булгакова.
Ми вельми обурені цим фактом, який паплюжить героїчну українську історію не лише минувшини, а й сьогодення.

Наша місія як культурних діячів – піклуватися про те, щоб зберегти й передати у спадок прийдешнім поколінням нашу самобутню культуру, нашу мову, нашу трагічну історію, тому ми цілковито переконані, що музею М. А. Булгакова – не місце в Україні, бо присутність цього письменника в культурному просторі України приховує в собі небезпеку не лише для українців як нації, а й для української ідентичності і державності.

Наша пропозиція чітка: закрити музей Булгакова; всі музейні експонати передати на архівне зберігання в Національний музей літератури; у приміщенні, де розміщувався музей Булгакова, створити музей видатного українського композитора Олександра Кошиця, який мешкав у цьому будинку до 1906 року і його заслуги як українського культурного діяча є дуже вагомими не лише для України, а й для всього світу. Тому увічнення пам’яті цієї видатної постаті буде і логічним, і беззаперечним, і слушним”.

litgazeta.com.ua

Сообщение Спілка письменників ініціює закриття в Києві музею Булгакова появились сначала на Український репортер.

Прикрий для української національної свідомості жарт від Козьми Пруткова. Таким псевдонімом у 50-60 роках ХІХ ст. прикривалися кілька уїдливих літераторів. Їхні серця не зачіпала гірка доля багатостраждального народу України. Жартували собі на здоров’я. Висміювали потворні явища дійсності.

У даному разі гріш ціна в базарний день тому, як саме «продувся» потомствений священик Афанасій (який з нього в біса Опанас?– авт.) Булгаков, що народився в селі Байтичі Брянського повіту Орловської губернії – теперішній Жирятинський район Брянської області. Головне, що націлився не на Москву, а на «обрусение». «Добрався» через Новочеркаськ не лише до Києва, а й до «майората» у вічному місті на дніпрових кручах.

У православних немає целібату – від латинського caelebs. Нежонатий. Холостяк. Католицьким священикам заборонено вступати в шлюб. Афанасій, про якого мова, обвінчався, щоб далеко не ходити, з дочкою священнослужителя. Сподобився прижити з нею семеро дітей. Первістка назвав Михайлом. Богослов, що пильнував, як цензор, за дотриманням канонів християнської релігії, «выбрал имение» на Андріївському узвозі. Проживав там із сім’єю з 1906 до 1919 р. В тому будинку під №13 відкрито 1989 р. Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова як філію Музею історії Києва. Музей історії Києва позбувся приміщення. А до вотчини Булгакових як раніше, так і тепер відчинені двері для «приверженцев русского мира».

На тій же вулиці знемагав перед тим, як розпрощатися з білим світом, Іван Семенович Нечуй-Левицький. Але нікому з так званої еліти в Україні не спало на розум увічнити пам’ять видатного українського письменника.

Іван Семенович прожив у Києві, що його любив душею і серцем, 33 роки. Оселявся в маленькій квартиці в будинку, що знаходився на вулиці… Пушкінській донедавна. Теперішній Терещенківській. Вона від яких тільки перейменувань не потерпала. Правду кажучи, є в Солом’янському районі вулиця Нечуя-Левицького. В місцевості Олександрівська слобідка. Пролягає від вулиці Божків Яр до вулиць Медвинської та Дежнєва. Прилучаються до попередніх Над’ярна, Гайова, Шпильова, Траншейна… Усе те – поблизу Київського крематорію.

Після проголошення незалежності Української держави були звергнуті з п’єдесталів пам’ятники Леніну, такому ж душителю української національної свідомості, як і царат, як і нинішні кремлівські верховоди. Обезголовлене бовваніє перед Хрещатиком навпроти Бесарабського ринку. Патріотичних переконань активісти домагаються від влади врешті-решт достойно вшанувати Івана Семеновича Нечуя-Левицького. Поставити на безіменний нині монумент постать класика української літератури на повний зріст. Або увічнити рівного йому за відданістю рідній Україні Івана Франка. Чи збудеться диво? Покаже майбутнє…

В оселі батька Михайло Булгаков написав роман «Белая гвардия». Украй суб’єктивна, шкурницька розповідь про те, що відбувалося в Києві зловісного 1918 року. Московська критика не схвалила твір через те, що виставлялася на показ «доблесть» «класових ворогів» – білогвардійських офіцерів. Коли ж з «ворогами радянської влади» Сталін розправився, переважило те, що більшої ненависті до будь чого українського, ніж у «Белой гвардии», навіть у російській літературі недостатньо. Загалом творча спадщина Михайла Булгакова просякнута тією ж самою «денаціоналізацією», з якою теперішні рашистські варвари-мародери замахуються на геноцид українського народу.

До того ж автор-українофоб переробив прозове чтиво на п’єсу «Дни Турбиных». Зовсім не випадково, а з усе тим же колонізаторським наміром появилося кілька екранізацій п’єси. Атож. Як же не пропагувати в кіно й театральних залах позавчорашнього СРСР, що головний герой «Турбин» «вступает в бой с петлюровцами»?

І що ж у підсумку? Або, точніше, в осаді. До музею Булгакова усе ще відкриті двері. Міністерство освіти України рекомендує ввести в шкільні програми «Собачье серце» Михайла Булгакова. Було в історії людства, що католицькі церковники торгували наліво й направо так званими індульгенціями. Кому завгодно «відпускали гріхи», аби тільки за плату. Хоч і минулося несосвітенне, та чи не за тим же взірцем учиняють чиновники в Міністерстві освіти України? Та ще й придумали підставу. Затягують у шкільні програми «народжених в Україні». За цим «критерієм» можна одурманювати підростаючі покоління будь-чим зловорожим.

Граф Лев Толстой (1823-1910), почесний академік Петербурзької А. Н. повчає: «Сила влади тримається на неосвіченості народу, й вона знає про це і тому завжди буде боротися проти освіченості. Пора нам зрозуміти це». Теперішні глашатаї ідеології – спеціалісти з 95-го телевізійного кварталу. Ніколи раніше не були помічені не те, що у відданості, а хоча б у прихильності до української національної свідомості. Озвучене ними компрометується інтелектуальним убозтвом. Десь у VІ ст. н. е. предковічна українська мова запозичила з німецької примовку: «не варто виплескувати з водою і саму дитину». Олексій Толстой (1882/83 – 1945) – із роду Толстих. Догодив Сталіну романом «Петр І». На дзвінок із кремля старорежимний слуга графа не боявся відповісти: «Барин изволили почивать-с». Хіба ж не проситься до якнайширшого оприлюднення прозірливе з-під пера автора трилогії «Хождение по мукам»:

«Є дві Русі. Перша – Київська має свої корені у світовій культурі. Ідеї добра, честі, свободи, справедливості розуміла ця Русь так, як розумів її весь західний світ.

Є друга Русь – Московська. Це Русь тайги, дика, звірина. Ця Русь зробила своїм національним ідеалом криваву деспотію і дику лютість. Ця Московська Русь звіддавна була, є та буде повним запереченням усього європейського і заклятим ворогом Європи».

Вадим Пепа, лауреат Літературно-мистецьких премій імені І. С. Нечуя-Левицького та імені Олеся Гончара

Статті Вадима Івановича Пепи на сайті “Український репортер:

• Тільки правда зостанеться. Роздуми письменника
• Європа наражається на синдром Аттили. Роздуми письменника 
• Що таке армагеддон? Роздуми письменника
• “Вожді сліпих” благословлять убивць. Роздуми письменника
• Беріть приклад, товстосуми, з київського князя Володимира. Наслідуйте його доброчинність
• З душі й серця українського роду вирвано предковічну пам’ять. Роздуми письменника
• До спадщини загребущої Росії «Слово о полку Ігоревім» не має жодного стосунку
• Рятуймося від затоптування української національної свідомості. З історії георгіївської стрічки
• Правда проти безпросвітності. Відповідь Путіну про “ідентичність” українського й російського народів
• Допекли шкурники та гнобителі України. Дещо про зажерливість
• Прокидаймося! Розплющуймо очі! Прозріваймо! Роздуми письменника
• Про телеплавний електорат. Роздуми письменника
• Багатьох українців варто назвати Праведниками народів світу. Роздуми письменника
• Варто б запитати, хто та з яких партій служив в українській армії. Роздуми письменника
• Державці в Україні настільки змаліли, що нема на кого й рівнятися. Урок гетьмана Мазепи
• Письменник Вадим Пепа: “Відплата за будь-коли вчинені злодіяння неминуча”

Сообщение Дещо про музей лютого українофоба. Роздуми письменника появились сначала на Український репортер.