Про це повідомляє Міністерство культури та інформаційної політики.

“Станом на 25 червня збитків зазнали 1582 об’єкти культурної інфраструктури, без урахування пам’яток культурної спадщини; з них 585 об’єкти – зруйновані”, – пише пресслужба.

Повідомляється, що найбільших втрат і збитків культурна інфраструктура отримала на Донеччині, Херсонщині, Харківщині, Київщині, Миколаївщині, Луганщині та в Запорізькій області.

Загальні втрати:

клубні заклади: 281 зруйнований, 474 пошкоджено;
бібліотеки: 218 знищено, 380 уражено ворогом;
музеї та галереї: 28 зруйновано та 56 пошкоджено;
театри, кінотеатри та філармонії: 10 знищено й 16 уражено;
заклади мистецької освіти: 48 зруйновано, 71 пошкоджений.

Станом на 29 березня на території Донецької області унаслідок агресії російського війська з 1000 культурних установ були пошкоджені або зруйновані понад 700.

25 квітня стало відомо, що у результаті російської війни проти України було пошкоджено або зруйновано 1373 заклади культури та понад 550 пам’яток культури. На відбудову культурної інфраструктури України потрібно щонайменше $7 млрд.

Станом на 25 травня унаслідок російської агресії в Україні збитків зазнали 1520 об’єктів культурної інфраструктури, без урахування пам’яток культурної спадщини.

Сообщение Окупанти зруйнували в Україні 1582 об’єкти культурної інфраструктури – музеї, галереї, театри та філармонії появились сначала на Український репортер.

Уряд визначив Міністерство культури та інформаційної політики)МКІП) органом, який відповідатиме за вилучені культурні цінності. Це 537 предметів. Значна їх частина представляє високу культурну та мистецьку цінність.

«Вилучені культурні цінності мають належати усім українцям. Збереження цих предметів для суспільства, їх вивчення й публічне представлення – абсолютний пріоритет нашої національної музейної політики. Ми плануємо передати предмети профільним музеям, зокрема тим, які зазнали руйнувань внаслідок російської агресії та тих, які пограбували росіяни», – сказав міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко.

Сьогодні стягнуті за рішенням суду активи зберігаються в Національному художньому музеї України. Далі МКІП має прийняти рішення про передачу цінностей для постійного зберігання до конкретних закладів. Рішенню МКІП передує рішення Експертно-фондової ради з питань безоплатної передачі вилучених або конфіскованих культурних цінностей, обернених відповідно до закону в дохід держави.

Серед вилучених цінностей:

картини відомих художників. Зокрема, «Вид Феодосії в місячну ніч» І. К. Айвазовського, «Вид на долину Аніо біля Тіволі» К. Моргенштерна та інші;

книги – Апостол (Діяння і послання святих апостолів), видана друкарем І. Федоровим в 1574 році в м. Львів та інші,

ікони – «Богоматір Скоропослушниця», виконана на початку ХІХ сторіччя в м. Афон, «Воскресіння Христове зі святами», виконана наприкінці ХІХ сторіччя, «Богородиця Казанська», виконана в XIХ сторіччі в росії, «Христос Вседержитель», виконана наприкінці ХІХ – початку ХХ сторіччя, «Трійця Старозаповітна», виконана наприкінці ХVІІІ – початку ХІХ сторіччя в майстерні Києво-Печерської Лаври;

вази, дерев’яні скульптури, годинник підлоговий у стилі Людовіка ХV, виготовлений в 1765 році у Франції, монета з зображенням Хреста Єфросинії Полоцької та вставками з штучного каміння, пам’ятна медаль «Образ Казанської Богоматері», набір пам’ятних медалей «В пам’ять 200 річчя перемоги у війні 1812 року», мощевик з мощами Святого Віктора, 61 лист «Спеціальної карти Європейської Росії» (нинішні території сучасних Донецької, Луганської, Харківської областей), автора І.А. Стрельбицького, виконаний в 1921 році в Росії, горщик періоду Трипільської культури.

Як розповідав “Український репортер” 16 лютого 2022 року, під час засідання Кабінету Міністрів України 16 лютого Уряд розглянув питання резиденції «Межигір’я».

Низка відомств отримали протокольне доручення провести нараду щодо створення парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва на території урядової резиденції. Їх зобов’язано підготувати інформацію щодо правового статусу земельних ділянок, які знаходяться на території резиденції, та пропозиції врегулювання питань із землевласниками та землекористувачами щодо створення парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва. А ще підготувати інформацію щодо можливості створення парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва враховуючи відкриті кримінальні провадження.

Урядовці мають подати Кабінету Міністрів України узгоджений план дій.

Резиденція «Межигір’я» була державною урядовою резиденцією, яка використовувалась для офіційних зустрічей. Вона належала до сфери відання Державного управління справами.

«Межигір’я» було передано в управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА).

Збитки, завдані державі від комбінації з Межигір’ям, перевищують півмільярда гривень.

Нагадаємо, урядова резиденція “Межигір’я” площею 136 га колись була частиною державного комплексу відпочинку “Пуща-Водиця”. На сайті ГПУ пояснюється, що в 2007 році “Межигір’я” було відчужено з державної власності на підставі договору міни, укладеного між державною компанією ПАТ “НАК “Надра України” та приватним товариством. Відчуження урядової резиденції відбулося з перевищенням повноважень державної компанії, поза процедурою приватизації та, взагалі, попри законодавчо встановлену заборону на укладання такої угоди.

У подальшому резиденцію незаконно перепродали іншій юридичній особі – ТОВ “Танталіт” (спочатку власником був екс-нардеп від Партії регіонів Ігор Гуменюк, а потім Сергій Клюєв), яка була його власником до теперішнього часу. Згодом суд визнав недійсними договір міни урядової резиденції “Межигір’я” та договори купівлі-продажу вказаного майна.

Після Революції Гідності, у вересні 2014 року, землі резиденції “Межигір’я” повернула державі Виконавча служба. Того ж року суд наклав арешт на нерухомість у Межигір’ї до вироку суду про конфіскацію.

У березні 2014 року ГПУ відкрила кримінальне провадження за фактом заволодіння держмайном у особливо великих розмірах – комплексом будівель будинку відпочинку “Межигір’я” у селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області.

Сообщение Культурні цінності з «Межигір’я» та «Сухолуччя» передадуть музеям, які пограбували рашисти появились сначала на Український репортер.

У ніч із 6-го на 7 травня російські окупанти знищили музей Григорія Сковороди в селі Сковородинівка Богодухівського (раніше – Золочівського) району Харківської області.

Про це повідомив очільник Золочівської громади Віктор Коваленко у коментарі “Суспільному. Харків“. За його словами, ворожий снаряд влетів під дах будівлі, спалахнула пожежа. Вогонь охопив усі приміщення музею.

Внаслідок обстрілу отримав поранення 35-річний син директора музею, який залишився на ніч охороняти приміщення. Чоловіка витягли з-під завалів, медики діагностували у нього травму ноги та відправили до лікарні.

О восьмій годині ранку 7 травня рятувальники ще продовжували гасити пожежу. Як повідомляло обласне управління ДСНС Харківщини, пожежа виникла о 23:10, її площа становила близько 280 кв. метрів. Локалізували вогонь о 00:00.

Фото з музею вже після пожежі поширив голова Харківської ОВА Олег Синєгубов о 8:56. За його словами, приміщення фактично знищене.

“На щастя, колекція не постраждала, її перемістили заздалегідь в безпечне місце”, – заявив голова області.

“Цього року із дня народження великого філософа минає 300 років. Окупанти можуть знищити музей, де останні роки життя творив Григорій Сковорода і де був похований. Але вони не знищать пам’яті та наших цінностей!” – наголосив Синєгубов.

Сообщение Російські окупанти спалили музей Сковороди на Харківщині появились сначала на Український репортер.

Легківка дісталася кам’яними східцями нагору, однак під час розвороту зачепилася за “зірку”, що символізує “вічний вогонь”, перекинулася і загорілася.

Водій намагався загасити полум’я, проте вогнегасник виявився не справним. Автомобіль згорів вщент, повідомляє Поліція Київщини.

Сообщение На Київщині легківка програла поєдинок з музейним танком і згоріла (+відео) появились сначала на Український репортер.

Київська обласна прокуратура звернулася до суду з позовною заявою про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та стягнення сплачених 20 мільйонів гривень бюджетних коштів.

Як повідомляє прокуратура, у 2018 році заповідник «Переяслав» з метою розширення фондосховищ для збереження музейних предметів, колекцій та експонатів придбав комерційну нерухомість та земельну ділянку під нею. За будівлю площею понад 600 кв.м у місті Переяслав з державного бюджету переказано майже 20 мільйонів.

Проте прокуратура встановила, що ринкова вартість придбаного майна становить 3 мільйони гривень.

У червні 2021 року прокуратура направила до суду обвинувальний акт стосовно генерального директора заповідника та його спільників за фактами розтрати майна, підроблення та використання підроблених документів, зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги та службового підроблення. Судовий розгляд триває.

Фото із сайту Національного історико-етнографічного заповідника.

Сообщение Заповідник «Переяслав» купив будівлю на 17 мільйонів дороже за її справжню вартість появились сначала на Український репортер.

Одним із 2500 делегатів з’їзду був полковник армії УНР, політичний діяч Володимир Кедровський. Він зберіг раритет, а його син Юрій передав пам’ятку на зберігання до скарбниці Українського музею у Нью-Йорку.

28 січня презентував реліквію генеральний директор Національного музею історії України у Другій світовій війні, кандидат історичних наук, куратор виставки «За волю України!» Юрій Савчук. Відбулася подія у просторі українсько-американського виставкового проєкту «За волю України!», організованого Музеєм та фондом Богдана Губського «Україна – ХХІ століття».

Саме в цей день 30 років тому, 28 січня 1992 року., Постановою Верховної Ради України «Про Державний прапор України» було затверджено національний прапор із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього й жовтого кольорів. Подія увінчала споконвічні прагнення українського народу утвердити національні традиції та ідентифікувати власну територію.

Юрій Савчук наголосив, що в ХІХ ст. синьо-жовте полотнище було символом боротьби за волю українців. Коли в 1917 р. було проголошено Українську Народну Республіку, прапор у національних кольорах уперше став державним.

«Виставка відкрилася до 30-річчя Незалежності й стала вагомою подією музейного життя. Одним з унікальних артефактів, які представлено в нас в експозиції, є найстаріший задокументований фактично підтверджений прапор у національних кольорах. Для експонування на виставці нам його люб’язно надав Український музей у Нью-Йорку», – наголосив Юрій Савчук.

Прапор гарно зберігся, бо Володимирові Кедровському вдалося виїхати у Сполучені Штати ще в 1923 р. Відтоді реліквія зберігалась у добрих умовах і не зазнала долі переміщених культурних цінностей періоду Другої світової війни. Кольори (особливо синій) вицвіли, тому автентичний колір прапора можна побачити на його внутрішніх частинах. На цьому прапорі синій колір міститься знизу, а жовтий – згори, що, за словами Юрія Савчука, нетипово для тих часів. Подібна реліквія, прапор 1-го пішого запорізького полку, зберігається у Військовому музеї Польщі. Але вона була в набагато гіршому стані й потребувала реставрації.

У просторі музейного українсько-американського виставкового проєкту «За волю України!» представлено 250 артефактів із 20 музеїв, архівів і бібліотек України та США, які охоплюють період Визвольних змагань (1917–1921 рр). Виставка триватиме до 31 травня 2022 року.

Інформація Національного музею історії України у Другій світовій війні.

Сообщение У Києві показали найстаріший збережений прапор України в національних кольорах (+відео) появились сначала на Український репортер.

За словами члена ініціативної групи Ольги Рутковської, 20 червня 2021 року виповнилося рівно три роки безпрецедентної мирної акції на захист пам’ятки археології та історії національного значення на Поштовій площі та створення на її території сучасного археологічного музею.

На заході ознайомили з напрацюваннями та результатами цього унікального досвіду і докладно поінформували громадськість про поточну ситуацію та перспективи реалізації основної мети акції.

“Мова йде про дорожню карту із завершення будівництва на Поштовій площі та створення сучасного музею замість  торговельного центру. Завдяки нашій праці нарешті запрацювала відповідна робоча група при Київському міському голові. Також розпочалась кропітка робота з опрацювання офіційного плану будівництва, який обов’язково буде презентований громаді. Це одна із основних вимог нашої ініціативної групи”, – говорить Ольга Рутковська.

За словами Віталія Білецького,  велике занепокоєння викликає вкрай незадовільний стан прилеглих схилів, недобудованої конструкції площі, гілки метрополітену, підземних ґрунтових вод на території громадського центру, яким є з давніх пір Поштова площа.

Ця мирна ініціатива отримує постійну підтримку експертних кіл, зокрема Національного експертно-будівельного альянсу України.

“Пам’ятка археології та історії національного значення має колосальний потенціал не тільки для Києва, а й для України в цілому. Тому наш Альянс всіляко і підтримує створення на її території музею”, – підкреслює президент НЕБАУ Віктор Лещинський.

Також він додає, що його Благодійний фонд переймається  історією будівельної галузі. Тому кілька місяців тому створив Національний музей архітектури та будівництва. Цей культурний осередок щотижня поповнюється експонатами і вже восени планує відкрити свої двері для відвідувачів.

Нагадаємо, що безстрокова мирна акція розпочалася 20 червня 2018 року і не зупинялася ні на день.

Юрій Іванов

Фото на головній сторінці із сайту hromadske.ua

Сообщение Музей на Поштовій: що зроблено за три роки?! появились сначала на Український репортер.

За цей нетривалий, порівняно зі світовою історією, відрізок часу музей став сполучною ланкою поколінь, зберігаючи до наших днів славну історію нашого народу. Сільський музей завоював величезну популярність і сьогодні цілком справедливо є візитівкою не лише села Нові Петрівці, але й Вишгородського району, столичної області, невід’ємною часткою нашої незалежної України з її неповторним минулим, із тривожним сьогоденням, і, як віримо всі ми, світлим майбутнім.

В тому, що музей живе, незважаючи ні кризи, розвивається, без сумніву, величезна заслуга відданого своїй справі директора музею – Івана Петровича Вікована, організатора і керівника високого ґатунку, чиїми руками і розумом, власне, і був створений сучасний музей. Значною мірою ця людина перетворила сільський музей на сучасний осередок культури і духовності, скарбницю пам’яток історії нашої країни.

Іван Петрович народився 4 квітня 1946 року на Тернопільщині. Розпочинав працювати різноробочим в радгоспі, одночасно навчався у вечірній школі робітничої молоді. У 1971 році закінчив біологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. З початку 1970-х доля пов’язала Івана Петровича з Вишгородським краєм. Він працював вчителем у Лютізькій середній школі, був директором Новопетрівської восьмирічної школи №2, був інструктором, потім заступником завідуючого відділом Вишгородського райкому партії.

Іван Петрович очолив музей-заповідник в селі Нові Петрівці у 1980-му. Понад 40 років під його керівництвом – складний, і водночас надзвичайно цікавий етап роботи музею.

Сьогодні в районі та, мабуть, і за його межами мало хто не знає Івана Петровича. Це завдяки його енергії у 1993 році збудовано нове приміщення музею, побудовано нові експозиції, здійснено ремонтно – відновлювальні роботи на командно-спостережному пункті I-го Українського фронту.

За час існування музею створено багато об’єктів, сьогодні музей є розвиненим та сучасним комплексом, до якого входять:

Музей-діорама (1993 р.), збудована на честь 50-річчя визволення Києва.
Пам`ятник-музей визволення Києва (1958 р.)
Експозиція зразків бойової техніки
Каплиця Святого Георгія Побідоносця – збудована і освячена в пам’ять про захисників і визволителів Києва
Монумент «Символ Миру» Європейської вулиці скульптур вперше встановлено на території України.
Пам’ятник воїнам-мотоциклістам доповнив експозицію музею новим об’єктом із вшанування подвигу загиблих воїнів.
Стіна Пам’яті – 11 горельєфів Героїв Радянського Союзу – уродженців Вишгородського району.
Пам’ятник Невідомому Солдату на братській могилі, де поховані останки 26 захисників та визволителів Києва 1941 – 1943 рр.

2014-й став для України часом радикальних змін. Внаслідок агресії Росії було загарбано Крим, розпочався конфлікт на Сході України. Український народ потрапив у ситуацію, що виходила за рамки досвіду його життя останніх років. Колектив музею на чолі з директором не залишилися осторонь від цих подій. В експозиціях музею-заповідника представлені як події форсування Дніпра, хід Київської наступальної операції, так і речі учасників Революції Гідності, Героїв Небесної Сотні, Антитерористичної операції на Сході України.

Завдяки праці Івана Петровича фондове зібрання музею поповнилось чисельними експонатами, вагоме місце займають речі, пов’язані з Героями Небесної сотні та учасниками АТО.

В музеї була створена експозиція «Твої сини, Україно!» присвячена сучасним подіям на сході України в зоні проведення Операції Об’єднаних сил, яка є спільним проектом Національного музею – заповідника «Битва за Київ у 1943р.», ВГО «Союз народна Пам’ять» та Благодійного Фонду «З відкритим серцем у майбутнє» та волонтерів, вона постійно поповнюється новими експонатами та вітринами.

Продовжено ділові стосунки та налагоджені нові зв’язки з приватними колекціонерами, музеями, громадськими організаціями, пошуковцями, ветеранами Другої світової війни, учасниками бойових дій в зоні АТО та їх рідними.

Івану Петровичу разом з колективом довелося переживати як часи злету, так і скрутні часи. У 80-ті роки, які справді були рекордними для музею за кількістю відвідувачів, музей приймав делегації не лише з усіх куточків Радянського Союзу, але й десятків країн.

В музеї побували багато видатних воєначальників, відомих діячів науки і культури, президенти незалежної України. Проте за кілька років після розвалу Радянського Союзу географія відвідувачів звузилася до Києва і області, нестабільне бюджетне фінансування не давало можливостей для проведення повноцінної експозиційної, фондової, наукової роботи.

Але невтомний і усюдисущий Іван Петрович зумів згуртувати колектив навколо ідеї створення справді взірцевого музею і спрямувати його роботу на військово-патріотичне виховання молоді.

Завдяки енергії директора музей продовжував плідно працювати, пристосовуючись до нових умов і використовуючи позабюджетне фінансування: доводилося заробляти гроші, вирощуючи гриби в підвалах музею, демонструючи відеофільми. Ціною неймовірних зусиль Івану Петровичу вдавалося знаходити різних спонсорів, яким не байдужа доля музею, і хоч якось ремонтувати приміщення, реставрувати командно- спостережний пункт та поповнювати експозицію.

Завдячуючи його досвіду і виваженому керівництву та зусиллям його сподвижників – ентузіастів, служителів музейної справи, було закладено фундамент сучасного музею, створено традиції, що стали основою для проведення фондової, наукової, експозиційної та культурно-просвітницької роботи. Музею вдалося не просто вистояти, а й відновити роботу вже на новому рівні, щоб зацікавити відвідувачів, повернути їх до музею.

Завдяки успішній реалізації музейних проектів у співпраці з Міністерством оборони України та громадською організацією «Київський клуб «Червона зірка» музей, починаючи з 2003 року, був співорганізатором і на його території відбувалися військово – історичні реконструкції, фестивалі, туристичні зльоти Києва.

Протягом двох років (2006-2008 рр.) довелося воювати директорові за те, щоб територія заповідника залишалася недоторканою, а не перетворилася на місце дозвілля товстосумів. Іван Петрович неодноразово виступав на телебаченні, радіо та у пресі на захист інтересів музею, як народного надбання. Можна тільки здогадуватися, скільки здоров’я коштувало Івану Петровичу рішення Київського господарського суду, яке поставило остаточну крапку в  «земельній епопеї».

Закономірним підсумком професіонального підходу до улюбленої справи, якісного виконання складних завдань, ініціативи та ентузіазму, злагодженої роботи колективу музею під керівництвом його незмінного директора стало надання музею статусу Національного відповідно до Указу Президента України від 14.05.2008 року.

За цим визнанням – багаторічна праця, багато зроблених добрих справ з виховання підростаючого покоління на героїчних, бойових і трудових прикладах попередніх поколінь. Працюючи на посаді директора, Іван Петрович багато зробив для зміцнення матеріальної бази музею. Активно працюючи також і на громадській ниві, він здобув заслужену пошану і авторитет у всіх структурах, причетних до музейної діяльності.

Іван Петрович нагороджений Київським міським головою нагрудним знаком «Знак пошани» (2001 р.), отримав медаль Чеської республіки (2005 р.), Грамотою Верховної Ради України (2009 р.), орденом Святого Георгія Побідоносця (2010 р.), медаллю «За сприяння воєнній розвідці України» 11 ступеня (2010 р.) 1 ступеня (2016 р.), ювілейною медаллю «Двадцять років незалежності України» (2011 р).

Нагороджений Відзнакою Міністерства оборони України – медаллю «За сприяння Збройним Силам України» (2012 р.) та медаллю «Миротворець Слов’янського миру» (2015 р.), орденом святих Кирила та Мефодія (2015 р).

Іван Петрович – єдиний в Україні серед музейних працівників повний кавалер ордена «За заслуги». Отримав більше 25 відомчих нагород.

Обирався депутатом Вишгородської районної ради, сьогодні є депутатом Новопетрівської сільської ради, Почесний громадянин Вишгородського району та села Нові Петрівці.

Попри музейні радощі і клопоти, турботи і здобутки для колективу музею Іван Петрович є старшим колегою, наставником. Доброзичливість, повага і шана до старшого покоління і людей різного віку, любов до рідного музею, самовіддане служіння своїй справі – приклад для всіх музейних співробітників та особливо молоді. В Нових Петрівцях всі знають, що за будь-яких обставин, з різних питань, за консультацією, порадою чи допомогою, можна звернутися до Івана Петровича.

Тож бажаємо Івану Петровичу натхнення та горіння у щоденній праці, реалізації нових проектів і задумів, вдячних відвідувачів та щирих друзів! І нехай ще довгі роки музей-заповідник залишається для багатьох людей справжнім острівцем пам’яті, місцем, яким пишаються місцеві жителі і куди обов’язково приводять гостей.

Тамара СОКОЛ, заступник директора «Національного музею- заповідника
«Битва за Київ у 1943 році».

***

Редакція видання “Український репортер” щиро вітає шановного Івана Петровича Вікована, а також колектив музею зі славними датами. Зичимо усім Вам міцного здоров’я, благополуччя, нового поступу вперед у розвитку благородної музейної справи в ім’я процвітання Незалежної України!

Сообщение Ювілейна дата в біографії директора Лютізького плацдарму появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляє офіційний сайт компанії Lindt.

В музеї відвідувачів познайомлять з історією швейцарського виробництва шоколаду, розповідаючи їм не тільки про Lindt, але і про його знаменитих попередників.

У “Будинку шоколаду” є кілька інших пам’яток, які сподобаються любителям шоколаду. Наприклад, тут створені цілі лабіринти білого, молочного та темного шоколаду. А у Lindt Chocolateria гості можуть створювати свої власні смачні кондитерські вироби під час майстер-класу з виготовлення шоколаду. Дослідний же центр дозволить поглянути на виробничий процес Lindt зсередини.

На відміну від фабрики Віллі Вонка, в “Будинку шоколаду” гостей заохочують брати цукерки додому, адже тут розташований найбільший в світі магазин шоколаду Lindt.

“Будинок шоколаду” Lindt може похизуватися ще одним рекордом: найбільшим в світі шоколадним фонтаном. Це приголомшливий фонтан висотою майже 10 метрів є центральним елементом зустрічі гостей біля входу, задаючи тон майбутнім шоколадним враженням.

Фабрика Lindt & Sprüngli знаходиться в Кільхберге, Цюрих, з 1899 року. Будинок шоколаду Lindt – проект, над яким працювали сім років – був спроектований, щоб ідеально доповнити цю історичну будівлю і служити маяком для любителів шоколаду у всьому світі.

Сообщение У Швейцарії відкрився найбільший у світі музей шоколаду появились сначала на Український репортер.

Про це пише DutchNews з посиланням на місцеву поліцію.

Картина зникла з музею вранці 26 серпня. Грабіжники проникли у будівлю через чорний хід.

Полотно було написане близько 1626 року, належить музею й оцінюється орієнтовно у 15 мільйонів євро.

У 1988 році картину викрали з музею разом з полотном Якоба ван Рейсдала. Повернули її через три роки. Ці ж самі картини викрали знову у 2011 році. Шукали їх пів року, а 4 грабіжників згодом засудили.

Після цього безпеку в музеї посилили, а найбільш цінні експонати, зокрема і «Двох хлопчиків, що сміються, з кухлем пива», зберігали в окремій зоні, куди відвідувачів пускали лише під наглядом.

Нині музей закритий через пандемію коронавірусу.

Сообщение З нідерландського музею вже втретє за 30 років викрали ту ж саму картину появились сначала на Український репортер.