На післяматчевій прес-конференції  Олександр Петраков прокоментував поєдинок своєї команди у фіналі чемпіонату світу. Цитуємо офіційний сайт Української асоціації футболу:

-Я ще остаточно не усвідомив того, що сталося сьогодні. Напевно, це прийде пізніше. Сьогодні був найважливіший матч у моєму житті. Відчуваю себе зараз щасливою людиною.

— Що можете сказати про суперника по фіналу?

— Як я й казав раніше, збірна Південної Кореї — дуже дисциплінована, фізично міцна команда, яка заслужено дійшла до фіналу. Треба подякувати цій команді за чудову сьогоднішню гру, але краще, мабуть, запитувати в мене про мою команду, про чемпіонів світу.

— Ваша перемога — це досягнення всього українського футболу, всієї України…

— Так, дійсно, це велика радість для всієї країни, для простих людей. Щойно зателефонував Президент України Володимир Зеленський, привітав команду. Із ним розмовляв наш капітан Валерій Бондар. Телефонував також головний тренер національної збірної Андрій Шевченко.

Скажу відверто, сьогоднішня перемога — заслуга всієї Української асоціації футболу. Насамперед — моїх асистентів, тренерсько-адміністративного штабу. Нам допомагало дуже багато людей із нашої асоціації. Це наша спільна перемога, успіх усього українського футболу.

Запитання прозвучало польською мовою. Ще раз хочу подякувати Польщі за прийом. Ми відчували тут себе як удома, тому в нашому досягненні є й заслуга польського народу.

— Як ви відчули, що сьогодні Супряга заб’є двічі — чи, можливо, якісь слова знайшли для нього?

— Зараз у нас дуже багато журналістів користуються цифрами, але ніхто не відміняв у футболі такого поняття, як передчуття. Я відчув, що треба поставити у стартовий склад Супрягу та Цітаішвілі, відчув, що треба випустити Хахльова. Він скільки зміг, стільки й зіграв. Я зробив заміни у складі, хоча попередній матч був переможним.

Спрацювало передчуття, але рішення я приймав не один, а разом зі своїми помічниками. Я запропонував — мене підтримали. У нас є тренерський штаб, я завжди так робив.

— Кого ви можете особливо виділити зі своїх підопічних?

— Скажу відверто, виходячи зі свого досвіду: виділяти когось — справа невдячна. Я поговорив із хлопцями ще зранку. Сказав їм, що в них може бути чудове майбутнє, вони відчули, що таке світовий футбол, щоб вони не боялися труднощів та йшли далі, щоб не зупинялися та не вибирали для себе комфортне середовище, а йшли тільки вперед.

Я завжди казав, що ми сильні командою. У нас єдина дружна сім’я. Ми стали один одному як рідні, і дуже шкода, що завтра нам доведеться розставатися. А як складеться їхня доля — залежить виключно від них.

— Поєдинок розпочався з катастрофи для вашої команди. Але потім ваші підопічні проявили характер…

— Пропущений м’яч став наслідком прикрої помилки. Але я, виходячи зі стану хлопців, усе одно був упевнений, що ми переможемо. І вони не підвели. Скажу відверто — я пишаюся ними. Мені пощастило працювати з такими гравцями.

— Українські футболісти вже ставали чемпіонами світу у складі молодіжної збірної СРСР, яка перемогла на мундіалі у 1977 році…  

— У тій команді грали мої друзі. Ми товаришуємо сім’ями з Володимиром Безсоновим. Олександр Сопко, Віктор Каплун… Багато було в тій команді українців.

Тепер те досягнення повторила збірна України. Думаю, цей успіх дасть поштовх розвитку футболу в нашій країні, стане чудовим прикладом для молодих гравців».

У Києві, під час зустрічі чемпіонів до них зі словами вітання звернулися керівники УАФ, НОК і Міністерства молоді та спорту України. Президент Української асоціації футболу, член Виконкому УЄФА Андрій Павелко сказав: «Я хочу привітати гравців, тренерський штаб, лікарів та адміністраторів збірної з великим успіхом! Рівно рік тому ми саме в цьому залі вітали вас із виходом до фінальної частини першості світу. Рік минув, ми знову тут — і в нас фантистичні емоції. Ваш успіх — це мрія наших уболівальників, що здійснилася. Золотими літерами ви вписали свої імена в історію українського футболу. Це досягнення стане справжнім маяком для майбутніх поколінь наших футболістів. Ми вам за це дуже вдячні! Ви продемонстрували характер, показали, що ви — справжні українці. Тепер на вас чекають молодіжна та національна збірні, чекають ваші клуби. Усі ми на вас розраховуємо в майбутньому!»

Фото Павла Кубанова

Сообщение “Це наша спільна перемога, успіх усього українського футболу” – Олександр Петраков. появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляє спільнота Supporters Ukraine у Фейсбуку.

У переможному півфіналі чемпіонату світу проти Італії у складі збірної України весь матч відіграв Кирило Дришлюк, батько якого – легендарний майор авіації Павло Дришлюк загинув 6 червня 2014 року, коли його літак-фоторозвідник Ан-30Б, що здійснював спостережний політ над містом Слов’янськ, Донецької області, був збитий російськими терористами з ПЗРК.

Ракета влучила у правий двигун, почалася пожежа, вогонь перекинувся на праве крило, літак почав втрачати висоту і падати на житлові квартали Слов’янська. Командир екіпажу Костянтин Могилко віддав наказ екіпажу залишити літак. Борттехнік Павло Дришлюк допоміг двом молодим лейтенантам зняти бронежилети, одягти парашути і вистрибнути з літака на висоті 800 м. Сам він разом з командиром підполковником Костянтином Могилком і бортмеханіком прапорщиком Олексієм Потапенком залишився в літаку.

Ціною власного життя екіпаж скерував літак за межі міста й запобіг жертвам серед мирного населення. Машина впала північніше Слов’янська, за селом Пришиб. Загинули п’ять членів екіпажу: командир літака Костянтин Могилко, борттехнік Павло Дришлюк, бортмеханік Олексій Потапенко, оператор фотозйомки Сергій Камінський та радист Володимир Момот. Врятувались, зістрибнувши з парашутом, лейтенанти Кирило Крамарєв та Василь Полажинець, а також штурман-інструктор підполковник Сергій Ніколаєв.

19-річний Кирило Дришлюк є вихованцем київського “Динамо”, зараз він виступає за “Олександрію”.

Сообщение За Україну на Чемпіонаті світу з футболу U-20 грає син загиблого героя війни з Росією появились сначала на Український репортер.